Наукові праці кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Серія: Бібліотекознавство. Книгознавство. Випуск 3



Сторінка32/37
Дата конвертації22.12.2016
Розмір7.16 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37

"Завдання нової школи" Степана Сірополка:

спроба суб’єктивної рефлексії

Складовою державного будівництва в Україні революційної доби (1917-1920 рр.) були культурно-освітні перетворення. Орієнтири освітніх реформ проголосили делегати двох всеукраїнських педагогічних з’їздів, які відбулися в м. Києві 1917 року. Їх реалізація відбувалася поетапно впродовж усього періоду Української революції. Шкільна реформа, схвалена Центральною радою та Генеральним секретаріатом, розпочалася з початкової школи і поширилася на всі складові системи освіти. Її координацію забезпечувало ГСО, а згодом Міністерство народної освіти УНР. Курс на реформу підтримали передові кола громадянства – інтелігенція, прогресивне вчительство, селянство. Разом з тим, розбудова національного шкільництва наштовхнулася на опір російськомовної частини населення. На розвиток освіти впливали суспільно-політичні, військові, соціально-економічні чинники.

Характерна ознака освітньої моделі України – будівництво нової єдиної школи, згідно перспективного плану, проголошеного 1917 року й поетапно реалізовуваного впродовж функціонування Центральної Ради, гетьманату Павла Скоропадського, Директорії УНР.1 Робота з розробки навчальних програм українською мовою для кожного ступеня єдиної школи (початкової та середньої ланок) була доручена спеціальним предметним комісіям МНО під керівництвом товариша міністра народної освіти П.І.Холодного.2

1917 року з поверненням в Україну активну діяльність на ниві національної освіти розгорнув Степан Онисимович Сірополко (1872-1959) – український педагог та бібліотекознавець, учений, громадський діяч. Упродовж 1917-1920 рр. він займав посади радника з питань освіти при Генеральному секретаріаті освіти, члена ради міністра народної освіти, товариша міністра народної освіти.3 Разом із Петром Холодним Степан Сірополко долучився до розробки законодавчої бази з питань шкільного управління та, особливо активно, до підготовки "Проекту Єдиної школи на Вкраїні" – головного документа, який визначав характер і основні напрями реформування української загальноосвітньої школи. Першу книгу «Проекту…» вдалося надрукувати наприкінці 1919 року в м. Кам’янці-Подільському.4 Робота Степана Сірополка по підготовці "Проекту…" тривала з 1917 р. до осені 1919 р., про що зазначав і сам П.Холодний.5 С.Сірополко займався бібліотечною, просвітницькою діяльністю, свою роботу сконцентрував на проблемах організації національної дошкільної, шкільної освіти.

За твердженням Т.І.Ківшар – одного з провідних дослідників життя й діяльності Степана Сірополка – у січні 1919 р. в зв’язку з другою більшовицькою збройною агресією, він залишив м.Київ та переїхав до м.Станіславова, де впродовж лютого-травня працював на посаді референта з народної освіти при Державному секретаріаті освіти і віросповідань ЗУНР. Він був добре обізнаний із загальними питаннями державного будівництва всфері освіти, інформацією про стан шкільництва на місцях, мав практичний досвід роботи в апараті Міносвіти, володів теоретичним матеріалом з педагогіки, психології. Тому, виходячи із суспільних потреб, підготував до друку та опублікував на шпальтах Станіславського часопису "Республика" розлогу статтю з питань реформування системи початої освіти під назвою "Завдання нової школи".6

У червні 1919 р. С.Сірополко переїхав до м.Кам’янця-Подільського.7 Рішенням РНМ УНР з 1 липня 1919 р. його призначили членом Ради міністра народної освіти.8 На жаль, відсутні конкретні підтвердження детального місцезнаходження та зайнятості Степана Онисимовича впродовж 1919 р. Вектор його біографії змінюється восени 1919 р. в зв’язку з призначенням на посаду бібліотекаря (завідувача бібліотеки) Кам’янець-Подільського державного українського університету, яку обіймав до 10 травня 1920 р., часу чергового повернення до роботи в апараті МНО.9

Ймовірно наприкінці 1919 р. в м. Нова Ушиця в приватній друкарні І. Полячка на замовлення видавничого відділу Подільської губернської народної управи побачила світ брошура С.О. Сірополка "Завдання нової школи" (передрук з газети "Республика").10

У невеликому вступі він визначив завдання початкової школи як першого ступеня єдиної школи. Текст розпочинався словами: "В своїй статті я маю намір зупинитися на завданнях нової школи, головним чином, початкової школи, як першого ступеня загально-освітньої школи". Суспільство потребувало інформації про мету, завдання, зміст і хід шкільної реформи. Актуальними й потрібними для широких верств населення, особливо селянства, були публікації в періодичній пресі та невеликі за обсягом видання популярного характеру. Враховуючи оригінальність авторської позиції, цінність роботи Степана Сірополка як важливого джерела історії національного шкільництва революційної доби (1917-1920), а також той факт, що її зміст не був предметом спеціального наукового вивчення, вбачаємо доцільним зробити спробу такого аналізу.

С.Сірополко констатував значимість виховної функції суспільства, необхідність включення дошкільного виховання в структуру загальної освіти разом з початковою, середньою школою. На його думку, підвищена увага дошкіллю з боку держави і суспільства спричинена наявністю значної кількості дітей, позбавлених внаслідок світової війни та революції батьківської опіки. Автор вказав на факт наявності позиції противників масового характеру дошкільної освіти, які виступали за перевагу індивідуального підходу в навчанні. Враховуючи традиції національної родинної педагогіки, С.Сірополко пропонував ширше залучати матерів до роботи в установах дошкільного виховання. Він вважав за доцільне з раннього дитинства залучати дітей до колективної праці через ігровий принцип. Поєднання праці та знання (практики і теорії), на його переконання, мало сприяти активному розумовому розвитку школярів, "примусити дитину поважно відноситись до спостережень та навчити її постійно перевірювати свої висновки пристосуванням їх до життя".11

Одним з важливих принципів суспільного дошкільного виховання є єднання дитини зі своїм народом, з природою. Особливу увагу С. Сірополко відводив рідній мові, оскільки, "засвоюючи її, дитина засвоює й рідну психологію й народну творчість і народний світогляд". Він тісно пов’язував систему дошкільної освіти з першим ступенем єдиної школи. З метою визначення завершеного вигляду нової моделі шкільництва, автор статті вказував на кінцевий результат діяльності, особливо, на соціальний чинник, "бо школа, як соціальне явище, мусить відповідати сучасному соціяльному устрою". Важлива функція відводилася кадровому забезпеченню, новим національно – свідомим педагогам, здатним успішно вирішувати завдання шкільної реформи.

Важливе завдання школи С.Сірополко вбачав у підготовці учнів до життя, до "самостійного та трудового, розумного та морального, особистого та громадського". Вагомого значення в умовах реформи надавав він принципу колективізму, традиціям громади. Що особливо прикметно, Степан Онисимович Сірополко усвідомлював реальність ситуації, не ідеалізуючи як наявну, так і перспективну моделі початкової, загальноосвітньої школи. Реальні перешкоди, що утруднювали реалізацію освітніх перетворень, - це відірваність програмного шкільного матеріалу від сучасності.

Провідну роль Степан Сірополко відводив трудовому принципу "Ідеальна школа – школа праці". Під працею він розумів ручну працю учнів, пропонував перетворити школу в "майстерню", а дітей – у "кандидатів на підмайстрів". Такий підхід співпадав з поглядами радянських теоретиків реформи шкільної освіти й одержав практичну реалізацію в форматі освітньої системи Г.Гринька під назвою "Єдина трудова школа" на початку 1920-х рр. в УСРР. "Школу праці, – писав С. Сірополко, – треба розуміти як школу, збудовану на трудовому прінціпі. Організований догляд за шкільним садом – перші лекції по ботаніці, а [і. – Ю.Т.] за шкільними тваринами – собакою, кіткою та птицями – перші лекції по зоології, збирання каміння для шкільного музею – се є лекції по мінералогії, а праця по упорядженню школи – се лекції по малюванню та ліпці."

У системі шкільного реформування С.О.Сірополко чільне місце відводив краєзнавству – складовій патріотичного виховання, предметного курсу "Історія України". Важлива форма виховання любові до рідного краю, ознайомлення дітей з його історичною минувшиною, географією, економікою, культурою – "це екскурсії", які "повинні стати одним з головних методів навчання таких предметів, як географія, історія та природознавство". Нового підходу вимагала естетика, адже попередня система освіти її ігнорувала рівно ж як і "серце дитини". Реалізація принципів успішності навчально-виховного процесу нерозривно пов’язувалася з розвитком в учнів навичок самостійного читання, ознайомлення з художньою літературою.

Результатом освітніх реформ С.О.Сірополко бачив відокремлення школи від церкви, що підтверджувалося Законом УНР про свободу віросповідання ("… навчання релігії є необов’язковим предметом для учеників і обов’язковим для школи"). Така політика МНО вносила революційні зміни в зміст освіти й вимагала підтримки громадських органів.

Не обминув Степан Сірополко й питання державної мови, статусу мов національних меншин. Він вказував на толерантність урядових підходів до національної політики в УНР. Наголошував, що в революційних умовах слід розрізняти дві сторони цього питання: культурну та політичну. Незаперечним був, на його думку, статус української мови як мови державної, оскільки саме нею "говорить переважаюча своєю кількістю народність". Державні інституції мали забезпечити планомірність вивчення української мови в школах усіх інших національностей, при тому, що "се навчання повинно проводитись обов’язково для всіх учеників. Саме життя розв’яже найкраще се питання, і через те… нема ніякої рації ввести в школу державну мову". Однозначно пріоритетною характеризувалася позиція української мови в змісті підготовки школярів: "Перше місце в програмі початкової школи повинна заняти рідна мова, бо вона має з природи річи більше виховуючої сили, ніж які інші предмети".

Принциповою особливістю нової національної школи мала стати цілковита її деідеологізація, у ній "не повинно бути ніякої політики, ні урядової, ні протилежної".

Функціонування системи шкільної освіти базувалося на принципах моделі єдиної школи, фундамент якої був закладений влітку 1917 р. Особливістю загальноосвітньої школи стали засади автономії навчальних закладів (в першу чергу – середніх шкіл, що належали до другого ступеня єдиної школи), залучення до керівництва школою широкого громадянства, органів місцевого самоврядування, батьків. Важлива роль відводилася інституту комісарів освіти (губернських, повітових). На чільне місце висувалася діяльність педагогічних рад, організація їх роботи на виборних демократичних засадах. У цих умовах зростала роль Всеукраїнської учительської спілки, відновленої після заборони царизмом.

Державна політика УНР певною мірою сприяла піднесенню соціального статусу педагогів, у першу чергу вчителів початкової та середньої ланки. Степан Сірополко визнавав потребу поліпшення матеріально-технічної бази шкільних установ та, особливо, підвищення розміру заробітної плати педагогів, щоб вони мали змогу "відмовитися від побічної праці, аби цілком віддати себе школі та її інтересам". На жаль, реалії громадянської війни, боротьба за владу, часта зміна урядів, політичних систем (УНР – Українська держава - УСРР), іноземна інтервенція, уповільнення розвитку сільського господарства та економіки вцілому, інфляційні процеси та інше спричинили серйозні перешкоди на шляху національно-культурного розвитку України в революційну добу (1917-1920 рр.).

Ще одна характерна риса шкільної реформи – взаємозв’язок школи, учителя, родини: "В новій школі він (учитель. – Ю.Т.) не буде культурним самітником, бо школа піде в родину, а родина – в школу, і учитель через те стане рідним і для батьків учеників." Разом із тим, прагнення до високої якості надання освітніх послуг вимагали від педагогічних працівників впровадження в навчальний процес передових освітніх технологій,(що робити в умовах революційних катаклізмів було вкрай важко), "безупинної праці над самоосвітою."

С.О.Сірополко усвідомлював складнощі проведення реформи, очікування позитивних результатів і успіхів у найближчій перспективі, оскільки в умовах революційних, супільних змін, "школа не може зоставатися такою, якою вона була до сього часу." Він вказував на принципово нові засади та принципи освітньої політики, закликав громадськість (у першу чергу педагогів) до активної роботи на ниві боротьби з "народньою темрявою". Свою працю С.Сірополко завершив словами, що "Тільки культурний народ – здатний утримати і зміцнити здобуті свободи."

"Завдання нової школи" в загальних рисах простежували не лише погляди автора, а й відображали позицію прогресивного вчительства, урядовий курс на реформування системи загальної середньої освіти, зокрема її початкової ланки. Можна стверджувати, що автор не дотримувався чіткої структури викладу матеріалу. Підхід Степана Сірополка в форматі "довільного" викладу сьогодні може викликати деяку полеміку крізь призму історико-педагогічного аналізу.

Історико-педагогічна бібліографія черговий раз зафіксувала працю "Завдання нової школи" на сторінках "Учительського календаря…" в м.Коломиї в 1921 р.12 Далі був еміграційний період життя й праці Степана Сірополка. Упродовж 70-ти років радянської історії під офіційною забороною перебували його ім’я та багата культурно-педагогічна спадщина. Лише 2003 р. "Завдання нової школи" побачили світ у хрестоматійному виданні з історії національного шкільництва.13

Сучасний реальний стан початкової школи в Україні, а не формально задекларовані орієнтири її прогнозованого розвитку, свідчить про слабкість реалізації підходів щодо взаємодії вчителя, школи, родини; нівелювання трудового принципу в змісті підготовки учнів; нехтування статусу української мови як державної та інших складових шкільної реформи в 1917-1920 рр., порушених Сірополком у «Завданнях нової школи». Можна однозначно твердити, що праця С.О.Сірополка "Завдання нової школи" займає важливе місце в історіографії національного шкільництва революційної доби як одна з важливих теоретичних праць.

Примітки:


  1. Даниленко В.М. Україна на шляху національної освіти (1917-1920 рр.) / В.М.Даниленко, О.М.Завальнюк, Ю.В.Телячий // Освіта України в роки національно-демократичної революції (1917-1920): з хроніки подій. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. – С. 3 – 9.

  2. Сірополко С. Невіджалована втрата (Пам’яти П.Холодного) // Календар-альманах "Дніпро". – Львів, 1931. – С.86 – 92.

  3. Кіра Р.В. Культурно-просвітницька діяльність та педагогічні погляди Степана Сірополка // Автореф.дис… к.п.н.: 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 1.

  4. Крищук Б.С. "Я не маю наміру виходити в тираж…" [С.Сірополко] // Просвіта: Всеукраїнський культурний тижневик. – 2012. – 30 серп. – 5 верес. – Ч.35. – С.7.

  5. Холодний П. Передмова // Проект Єдиної школи на Вкраїні: Книга перша: Основна школа. – Кам’янець-Подільський: Дністер, 1919. – С.V.

  6. Сірополко С. Завдання нової школи // Республика. – Станіславів, 1919. – 9, 10, 11 трав.

  7. Степан Онисимович Сірополко (1872-1959): бібліогр. покаж. / НБУ імені В.І.Вернадського; уклад., життєпис, хронологія життя і діяльності Т.І. Ківшар. – К., 2012. – С.31 – 32.

  8. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф.1065, оп.1, спр.14, арк. 171.

  9. Завальнюк О.М. Історія Кам’янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918-1921 рр.). – Кам’янець-Подільський: Абетка – НОВА, 2006. – С. 352 – 355.

  10. Тут і далі – цитування за працею С. Сірополка «Завдання нової школи».

  11. Сірополко С. Завдання нової школи / Степан Сірополко; Видав. відділ Поділ. губерн. нар. управи. – Нова – Ушиця на Поділлю: Друк. І.Полячка, 1919. – 20с.

  12. Сірополко С. Завдання нової школи // Учительський календар на звичайний 1922 рік. – Коломия, 1921. – С.17 – 26.

  13. Сірополко С. Завдання нової школи // Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст.): хрестоматія / упоряд. Л.Д. Березівська; наук. ред. О.В. Сухомлинська. – К.: Наук. світ, 2003. – С.155 – 163.


ХРОНІКА

В.С. Прокопчук, О.В. Веселовська



Всеукраїнська науково-практична конференція

21 червня цього року на базі Кам'янець-Подільського національного унверситету імені Івана Огієнка відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція “Степан Сірополко – освітянин, науковець, бібліотекознавець”. Її організаторами виступили наукова бібліотека Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Степан Онисимович Сірополко – видатний український вчений, громадський і політичний діяч, патріот. З 25 грудня 1919 р. по 11 травня 1920 р. він завідував фундаментальною бібліотекою Кам'янець-Подільського державного українського університету і зробив значний внесок у формування університетської книгозбірні.

Пленарне засідання вітальним словом відкрив ректор університету професор О.М. Завальнюк й оголосив доповідь “Степан Сірополко і освітні процеси в Україні (1917-1920)”. Доповідач відзначив, що з різних чинників поширення освіти в Україні С. О. Сірополко поставив на чільне місце школу. Проте, не маючи змоги на сторінках свого дослідження висвітлити з належною повнотою навчально-дидактичний бік шкільної справи і ті педагогічні ідеї, що впливали на її розвиток, планував присвятити цій проблематиці окремі розвідки з історії педагогіки в Україні. Як зазначив О.М. Завальнюк, цікавість до цієї теми сучасних дослідників визначається актуальністю проблем, яких торкається вчений, і вирішення яких, згідно з засадами сповідуваних ним ідей, може прислужиться інтересам майбутнього.

Учасники і гості пленарного засідання заслухали доповіді доктора історичних наук, професора Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича П.П. Брицького “Степан Сірополко – видатний педагог, бібліотекознавець та історик освіти в Україні”, доктора історичних наук, професора, керівника Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка Л.В. Баженова “Проблеми періодизації історії України в творчості С.О. Сірополка”, кандидата історичних наук, доцента, проректора Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії Ю.В. Телячого “Культурно-просвітницька діяльність Петра Холодного в дослідженнях С.О. Сірополка”.

У доповіді доктора історичних наук, професора, директора Наукової бібліотеки Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка В. С. Прокопчука "Бібліотечна діяльність С. О. Сірополка в Кам'янець-Подільському державному українському університеті (1919-1920 рр.)" на підставі аналізу архівних документів була висвітлена діяльність С. Сірополка на посаді керівника фундаментальної бібліотеки Кам'янець-Подільського державного українського університету, яку він очолював із 25 грудня 1919 р. по 11 травня 1920 р. За цей час йому вдалося вибудувати структуру управління закладом на засадах демократії, організувати діяльність Бібліотечної ради, розробити нормативну базу бібліотеки, спрямувати колектив на опанування основами бібліотечної справи та бібліографії. В університетській бібліотеці було впроваджено децимальну систему класифікації, створено алфавітний і систематичний каталоги, в умовах блокадного Кам'янця-Подільського сформовано документальний фонд, який в основному забезпечував потреби навчального процесу та науково-дослідної діяльності. Відзначив доповідач також важливе наукове та практичне значення опублікованої в цей час праці С. Сірополка "Народні бібліотеки. Організація та техніка бібліотечного діла".

Відбулись секційні засідання, під час яких з доповіддями і повідомленнями виступили кандидат історичних наук, директор Інституту науково-методичного забезпечення бібліотечно-інформаційної роботи Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського О.М. Василенко (“Роль С. Сірополка в галузі бібліотечної статистики”), кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського О.В. Воскобойнікова-Гузєва (“Вивчення наукових ідей С. Сірополка в контексті сучасних підходів до удосконалення бібліотечної справи”), кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи НТБ Національного університету “Львівська політехніка” Н.Е. Кунанець (“Праця С. Сірополка “Короткий курс бібліотекознавства” в контексті розвитку теоретичних засад бібліотечної справи на західноукраїнських землях”).

Особливий інтерес викликав огляд виставки “Видатний просвітянин і громадський діяч С.О. Сірополко”, який зробила завідуюча науково-бібліографічним відділом наукової бібліотеки Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Т.М. Опря. Виставка була представлена у трьох рубриках:


  1. праці С.О. Сірополка;

  2. праці відомих дослідників постаті видатного вченого. Особлива увага була приділена біобібліографічному покажчику Т.І. Ківшар “Степан Онисимович Сірополко”, який вмістив бібліографію праць вченого, а також відомості про його життєвий і творчий шлях;

  3. праці викладачів Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, які висвітлюють наукову діяльність С.О. Сірополка під час його праці в 1919-1920 рр. у Кам'янець-Подільському державному українському університеті.

Під час конференції був презентований бібліографічний покажчик “Просвітницький рух на Поділлі (1906-2011)”, перший в серії “Хмельниччина краєзнавча”. Він вмістив бібліографічну інформацію про виникнення і діяльність Подільської «Просвіти» впродовж 105 років, її внесок у культурно-освітнє життя України, гуртування й патріотичне виховання краян.

На підсумковому засіданні учасники конференції заслухали інформацію керівників секцій та виробили рекомендації:



  1. рекомендувати вченій раді університету обрати С.О. Сірополка “Почесним членом колективу Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка”;

  2. видати друком грунтовне дослідження, присвячене С.О. Сірополку, його багатогранній діяльності;

  3. видрукувати його вибрані твори;

  4. встановити меморіальну дошку, яка засвідчувала б роль С.О. Сірополка в розбудові Кам'янець-Подільського державного українського університету в добу УНР;

  5. назвати одну з вулиць Кам'янця-Подільського іменем С.О. Сірополка;

  6. надати імя С. Сірополка одній з кращих бібліотек України;

  7. зініціювати дисертаційне дослідження наукової та творчої діяльності С.О. Сірополка;

  8. залучати викладачів, магістрантів та студентів до дослідження його педагогічної спадщини;

  9. проводити круглі столи, читання, конференції, присвячені С.О. Сірополку та його науковій спадщині.

Конференція “Степан Сірополко – освітянин, науковець, бібліотеко-знавець” засвідчила велику зацікавленість науковців, викладачів і бібліотечних працівників проблемами сірополкознавства, формуванням його джерельної бази та нових напрямів досліджень у контексті сучасних педагогічних і бібліологічних знань. Всеукраїнська науково-практична конференція зробила свій внесок у дослідження творчості видатного українського освітянина, науковця та бібліотекознавця і зайняла достойну нішу у всеукраїнських заходах, приурочених 140-річчю від дня народження С.О. Сірополка.

Резнічук Л. В.



Шевченківські дні

Щороку ми відзначаємо чергову річницю від дня народження великого сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Шевченківські дні - невід”ємна традиція нашого життя, заповіт для теперішніх і майбутніх поколінь. 13 березня відбулася зустріч студентів, викладачів та бібліотекарів Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка з лауреатом обласної премії імені Микити Годованця Олександром Андроніковичем Відоменком, знаним в Україні шевченкознавцем і краєзнавцем, праправнучатим небожем великого Кобзаря.

Директор наукової бібліотеки доктор історичних наук, краєзнавець Віктор Степанович Прокопчук розповів про те, що Олександр Відоменко народився у рідному селі Тараса Григоровича Моринцях на Черкащині, про переїзд до м. Хмельницького, трудову діяльність. Наголосив на тому, що гість вже багато років присвятив вивченню невідомих джерел, які розкривають нові сторінки життя Шевченка.

У своєму виступі гість ознайомив аудиторію з копіткою пошуковою роботою і створенням генеологічного дерева роду Шевченка. Олександр Андронікович повідав про маловідомі факти з життєвого і творчого шляху геніального українськогот поета і художника, його творчі зв’язки з Олександром Пушкіним, Миколою Гоголем, Вісаріоном Бєлінським, Львом Толстим та іншими діячами російської культури середини дев”ятнадцятого сторіччя.

З під пера дослідника вийшло ряд праць — замітка “Релігійні погляди Тараса Шевченка”, збірка нарисів “Сумна та радісна Шевченкіана”, книги “Оплаканий і зраджений”, “Тарас Шевченко і родина Енгельгардів”, нарис “Звенигородське повстання” та багато інших творів.

Працівники центрального абонементу підготували виставку “Шевченко і Поділля”, а студенти першого курсу факультету української філології Тетяна Богомол і Інна Базилюк продекламували вірші Кобзаря. Музичним подарунком став виступ бандуристів сестер Тетяни Грипас і Вікторії Белінської.

Учасники заходу вдячні за черговий приїзд та щире спілкування й бажають шевченкознавцю творчої наснаги, подальших успіхів у дослідженнях та міцного здоров’я.
С.О. Кантлін



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал