Наукові праці кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Серія: Бібліотекознавство. Книгознавство. Випуск 3



Сторінка31/37
Дата конвертації22.12.2016
Розмір7.16 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   37

Список використаної літератури:

  1. Астахов В.И. О социальной роли и ответственности интеллигенции в трансформирующемся обществе / В.И. Астахов // Вчені записки Харківського гуманітарного інституту. Громадянскість інтелігенції: шляхи формування у кризовому суспільстві /М–во освіти і науки України, Нар. Укр. акад.; редкол.: В.І. Астахова( та ін.). – Х., 2001. – С.5–13.

  2. Грінішина І.І. Змістовне дозвілля студентської молоді в бібліотеках вищих навчальних закладів – важлива сфера формування особистості / І.І. Грінішина // Наукові праці Кам’янець–Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія: Бібліотекознавство. Книгознавство / редкол.: О.М.Завальнюк (голова), В.С. Прокопчук( відп. ред.)(та ін.). – Кам’янець– Подільський,2010. – Вип. 2. – С.355–360.

  3. Власенко А. Н. Особистісно–орієнтований підхід у вихованні майбутніх

Освітян / А. Н. Власенко // Нові технології навчання: наук.– метод. зб. – К., 2001. – Вип. 2. –С. 12–18.

  1. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; голов. ред. В. Г. Кремень.– К. : Юрінком інтер, 2008. – 1040 с.

  2. Закон України «Про вищу освіту» // Законодавство України про освіту: зб. документів / упоряд. Р. В. Гурак. – К., 2002. – С. 38–96.

  3. Киричук О. Психологічне забезпечення системи громадського виховання студентської молоді / О.Киричук // Громадянське виховання студентської молоді в умовах трансформації суспільства. – Черкаси, 1998. – С. 14–23.

  4. Положення «Про державний вищий навчальний заклад» // Освіта України. Нормативно – правові документи. –К., 2001. – С. 429–446.

  5. Сопівник І. Роль бібліотеки в реалізації змісту виховної роботи зі студентською молоддю в аграрному вищому навчальному закладі / І. Сопівник,З.Колесов //Вісник Книжкової палати. – 2010. – № 11. – С. 22–25.
    9. Цехмістрова Г. С. Педагогічна майстерність та оцінка якості викладача у вищому навчальному закладі освіти / Г. С. Цехмістрова // Нові технології навчання: наук.–метод. зб. / редкол.: В. О. Зайчук (та ін.). – К., 2001. – Вип. 31. – С. 24–27.

  6. Шульга О. Посилення культурно–просвітницької та виховної функції бібліотек / Ольга Шульга // Вища освіта України. – 2008. – № 1. – С. 64–71.

В статье рассматривается роль библиотеки в реализации содержания воспитательной роботы и его особенностей со студенческой молодежью ВУЗа.

Ключевые слова: университет, научная библиотека, национальное воспитание, культурно–просветительная работа.

The article deals with the library role in the content fulfillment of the upbringing process. Its peculiarities with the students’ youth of the higher educational establishments are highlighted

Key–words: the university, scientific library, national upbringing, cultural and publicistic work.

УДК 021.4:027.7:378(477.43) Л.В. Гончарова,

м. Кам’янець–Подільський

Культурно–просвітницька робота в читальному залі

історичного факультету Кам’янець–Подільського національного університету імені Івана Огієнка
У статті розглядається діяльність культурно–просвітницької роботи читального залу історичного факультету.

Ключові слова: культурно–просвітницька робота, історія, масовий захід, виховний процес.

Формування інформаційної культури особистості триває впродовж усього життя. Особливу роль у цьому процесі відіграє вузівська бібліотека.

Сучасна бібліотека вищого навчального закладу України все більше перетворюється на повноцінний культурний, освітній та інформаційний центр, де кожен користувач має можливість підвищити не лише професійний, а й культурний, політичний рівень, поглибити та розширити знання, задовольнити читацькі потреби, а також приємно провести свій вільний час над тим чи іншим інформаційно–насиченим документом [1, с. 291].

Проблеми громадського виховання, формування громадської спрямованості особистості є одним з найважливіших, оскільки сьогодні немає виховної проблеми, котра б не була б пов’язана з громадськістю. Її значущість підтверджується Конституцією України, Національною доктриною розвитку освіти, Концепцією громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. Від успішного розв’язання цих проблем, як зазначається у вищезгаданих документах, залежить розвиток у студентської молоді комплексу особистісних рис і якостей характеру, які є основою специфічного способу мислення, спонукальною силою до повсякденних дій, вчинків та поведінки. Національно–культурне відродження України передбачає зростання в навчально–виховному процесі ролі курсу «Історія України».

Дисципліна «Історія України» має визначальне місце, вона є першоосновою, що впливає на процес формування, розвитку особистості. Історики стверджують: історія покликана бути вчителькою життя. «Пізнай істину, й істина визволить вас» [3, с. 212], – писав Михайло Грушевський. Але історія може бути не пізнаною в принципі. Тому вона повинна бути не вчителькою, а вихователькою, давати не уроки, а поради, виховувати, як добра повість, – з тією різницею, що історики мають справу не з фікцією, а з реальним матеріалом.

З метою поглиблення знань з історії розширення світогляду наукового світосприйняття, збагачення духовного світу читальний зал історичного факультету проводить культурно просвітницькі заходи, які сприяють задоволенню інформаційних та духовних потреб. Під час їх проведення використовуютиься різноманітні усні та наочні форми роботи.

Студент набуває ціннісних орієнтацій, знань, досвіду не лише за умов систематичного навчання, а й в процесі спілкування, розваги за інтересами [2, с. 355]. Тому ми прагнемо, щоб виховний захід був змістовним, підпорядковувався основній меті діяльності історичного факультету.

Основним і найбільш поширеним видом культурно–просвітницької роботи читального залу історичного факультету є тематичні виставки.

Тематичні виставки призначені для ознайомлення з рекомендованою літературою з актуальних питань. Їхня мета – допомогти користувачеві в отриманні та поглибленні знань з окремих питань шляхом популяризації спеціально підібраної літератури. Сама назва виставки розкриває її тему, наприклад:


  • День Соборності;

  • Герої Крут;

  • Козаччина – синонім свободи.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла «Акт проголошення незалежності України», яким проголосила Незалежність України та створення самостійної Української держави.

2011 року вся країна відзначала 20–ту річницю Незалежності. Працівники читального залу історичного факультету, наукової бібліотеки К–ПНУ імені І. Огієнка включили у план своєї роботи ряд заходів до знаменної річниці.

В читальному залі була оформлена виставка за назвою «20–ти річчя Незалежності України». Виставка складалася з двох розділів:


  • Боротьба за українську державу;

  • Державотворення і сьогодення.

Оформлено теку «Незалежна Україна», в якій зберігаються матеріали про державну атрибутику (герб, прапор та гімн), а також цікаві факти про те, звідки пішло слово «Україна» та інше.

В читальному залі історичного факультету традиційно влаштовуються інформаційні години. До Незалежності України інформаційну годину на тему: «Формування передумов Незалежності України в другій половині 80–х років ХХ–го століття» провів кандидат історичних наук, доцент кафедри історія України Олійник Сергій Васильович.

До знаменної дати було приурочене літературно–мистецьке свято «Велична і свята ти, Мати–Україно». Були запрошені почесні гості: доктор історичних наук, професор кафедри історії України Віталій Станіславович Лозовий, Михайло Дмитрович Аносов, який з квітня 1990 – по липень 1994 року обіймав посаду голови Кам’янець–Подільскої міської Ради.

Вперше на історичному факультеті відбулась презентація віртуальної виставки «Кам’янець–Подільський національний університет імені Івана Огієнка у працях його викладачів (1991–2011 р.)», яку провела завідувач науково–бібліографічного відділу Тамара Миколаївна Опря.

В читальному залі проводяться бесіди за круглим столом. Питання диспуту вимагають не лише пам’яті, а й пояснення. Так при обговоренні актуальних проблемних питань з історії України періоду національно–визвольної війни 1654–1657 років під керівництвом Богдана Хмельницького виникла дискусія, яка переросла в диспут «Переяславська рада: військово–політична угода, чи возз’єднання?». Цікаво пройшов диспут «Воїни ОУН–УПА: герої чи зрадники?» та багато інших.

Також був проведений вечір історичного портрету «П.І. Калнишевський – вірний син України». Мета цього заходу: поглибити знання студентів про останнього кошового отамана Запорізької Січі – Петра Калнишевського, який закінчив свій довгий і нелегкий шлях далеко від рідної України на Соловках; виховувати в студентів поважливе ставлення до славних лицарів, захисників свого краю; формувати національну свідомість.

В бібліотеці має існувати така атмосфера, в якій кожен одержував би задоволення від спілкування та цікавих зустрічей. Прикладом є зустріч з ветеранами Великої Вітчизняної війни. На зустріч були запрошені викладачі–ветерани: Б.М. Кушнір, О.К. Носов і О.Т. Щур. З вступним словом–привітанням звернувся декан історичного факультету професор С.А. Копилов. Ветерани розповідали присутнім про те як воювали з ворогом, про свій бойовий шлях, про страхіття війни і радість Перемоги. Працівники читального залу організували тематичну книжкову виставку «9 травня – свято Перемоги». Фотографії на екрані та пісні повернули всіх присутніх у ті воєнні роки. Ця зустріч стала міцним містком між учасниками війни та молодими людьми. Студенти з цікавістю слухали гостей, поставили ряд запитань і подарували пісні та подарунки.

Для того, щоб ті чи інші масові заходи давали належний результат, має бути тісна співпраця бібліотекарів з студентами, викладачами, кафедрами та деканатом.

Наукова бібліотека сьогодні виступає головною ланкою інформаційної інфраструктури університету, забезпечує підготовку фахівців за відповідними освітньо–кваліфікаційними рівнями і стандартами України [4, с. 139]. Культурно–просвітницька робота читального залу історичного факультету сприяє вихованню в молодого покоління якісно нових ціннісних орієнтацій та пріоритетів позитивно впливає на становленні особистості студентів. Також відіграє важливе пізнавальне значення, сприяє формуванню загальної та професійної культури молодих людей, їх інтелектуальному та естетичному вихованню.

Список використаних джерел та літератури:


  1. Грінішина І. Популяризація культурно просвітницької роботи бібліотеки вищого навчального закладу / І. Грінішина // Наукові праці Кам’янець–Подільського Національного університету. Сер.: Бібліотекознавство. Книгознавство / Кам’янець–Поділ. нац. ун–т, наук. б–ка; [редкол.: О.М. Завальнюк (голова) В.С. Прокопчук (відп.ред.) та ін.]. – Кам’янець–Подільський: Кам’янець–Поділ. нац. ун–т, 2008. – Вип. 1. – С. 291.

  2. Грінішина І. Змістовне дозвілля студентської молоді в бібліотеках вищих навчальних закладів – важлива сфера формування особистості / І. Грінішина // Наукові праці Кам’янець–Подільського Національного університету. Сер.: Бібліотекознавство. Книгознавство / Кам’янець–Поділ. нац. ун–т, наук. б–ка; [редкол.: О.М. Завальнюк (голова) В.С. Прокопчук (відп.ред.) та ін. ]. – Кам’янець–Подільський: Кам’янець–Поділ. нац. ун–т, 2010. – Вип. 2. – С. 355.

  3. Грушевський М. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями. / М. Грушевський; уклад. Й.Й. Броян, В.Ф. Верстюк. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – С. 212.

  4. Прокопчук В.С. Бібліотека Кам’янець–Подільського національного університету: роки становлення й розквіту: іст. нарис / В.С. Прокопчук, Л.Ф. Філіпнюк; Кам’янець–Поділ. нац. ун–т, наукова бібліотека. – Кам’янець–Подільський: Аксіома, 2009.– С. 139.

В статье рассматривается деятельность культурно–просветительной работы читального зала исторического факультета.

Ключевые слова: культурно–просветительная работа, история, воспитательный процесс, массовые мероприятия.

The article deals withthe activitiesof cultural workhistory departmentreading room.
Keywords:cultural andeducational activities, history, massaction, educational process.

УДК 930.251 О.Я. Павлюк,

м. Кам’янець–Подільськи

Музей історії коледжа – документальна пам'ять поколінь

Окреслено важливість організації музеїв навчальних закладів у навчально–виховному процесіта висвітлено досвід роботи музею історії Кам'янець–Подільського коледжу культури і мистецтв.

Ключові слова:музей, музейна педагогіка, музейні експонати, музейні заходи.

Музей – відкритий лист із минулого в майбутнє. У світі існує безліч музеїв, найрізноманітніших і неповторних. Це – наслідок усвідомлення суспільством незворотної втрати свого коріння і рішучості зберегти свою культурну спадщину, відтворити її принаймі в документальних матеріалах – музейних експонатах.

Музеї, будучи скарбницею матеріальної і духовної культури народу, використовуючи закладені в них величезний науковий потенціал, здатні вирішувати питання освіти і виховання студентської молоді. Тому важливе місце серед розгалуженої мережі музеїв України належить музеям навчальних закладів, які покликані стати органічною складовою навчально–виховної роботи. Створюються музеї з метою залучення студентської молоді до вивчення і збереження історико–культурної спадщини українського народу, формування освіченої, розвиненої особистості та сприяння вихованню у неї патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей українського народу [2, 3].

Кам’янець–Подільський коледж культури і мистецтв славиться своїми традиціями, які закладалися і підтримуються протягом багатьох десятиліть. Тому, щоб донести до сучасників всі надбання минулих поколінь, щоб зберегти в душах нинішніх студентів гордість за наше минуле і віру в майбутнє, у травні 2005 року, під час святкування 75–річного ювілею, було урочисто відкрито музей навчального закладу.

Створення музею – це результат цілеспрямованої, систематичної, творчої роботи, а головне – прагнення відродити та зберегти історію рідного навчального закладу в документальних джерелах, фактографічній інформації, спогадах викладачів–ветеранів та випускників коледжу.

Робота музею організовується на принципі самоврядування. Вищим керівним органом є рада музею, до складу якої входять представники дирекції, голови циклових комісій, куратори навчальних груп. Члени ради очолюють сектори пошукової, фондової, експозиційної та просвітницької роботи; організовують роботу екскурсоводів, співпрацюють із студентським науковим товариством, гуртками, клубами, іншими творчими об’єднаннями та прикладають усіх зусиль для того, щоб кожен член колективу відчував себе його органічною складовою [7].

Музей коледжу – потужний інформаційний центр, в експозиціях якого представлені архівні матеріали та документальні джерела про створення, становлення та періоди розвитку закладу, його керівників, перших викладачів, викладачів–ветеранів Великої Вітчизняної війни, історію молодіжних організацій та рухів [5].

З фотографій на стендах музею коледжу до нас промовляє його історія, яка тісно пов’язана з долею трьох поколінь викладачів та більше восьми тисяч випускників, які працюють в культурно–мистецьких закладах України. Саме музей нашого навчального закладу є не тільки музеєм історії коледжу, а й музеєм розвитку української культури та культури подільського регіону, зокрема.

Раритетними документами, що знаходяться в музеї, є студентський журнал “Радянський студент” (1947 р.); диплом № 1 випускниці 1947 року; світлини перших післявоєнних випусків; бібліотечного та театрального гуртків; книга пошани з фотографіями кращих студентів 60–х років; програми концертів, творчих звітів, фестивалів; рукописи музичних творів викладачів – самодіяльних композиторів Поділля; конспекти студентів різних років; щоденники виробничої практики; випуски стінних газет; нагороди творчих колективів; прапори навчального закладу та колекція подарованих видань.

Значну частину експозиції займають матеріали про сьогодення нашого навчального закладу: здобутки творчих колективів та студентів–учасників конкурсів, фестивалів, спортивних змагань, фотохроніка загальноучилищних заходів, творчі здобутки викладачів, зокрема підручники, публікації у фахових виданнях, тези виступів на конференціях, збірки сценаріїв, поезій, відеозаписи відкритих занять, виховних годин, матеріали з досвіду роботи кращих викладачів коледжу та публікації його випускників. Вдало доповнюють музейні експозиції творчі роботи студентів спеціальності “Декоративно–прикладне мистецтво”, вітрина афіш концертної діяльності та виставка творчих робіт А.І.Фесенка, художника, мистецтвознавця, колишнього викладача.

Музей сприяє візуалізації освітньо–виховного процесу, адже значний обсяг наочності, який закладений в музейних колекціях, поліпшує сприйняття інформації. Музейні експонати, історичні документи є однією із форм музейної комунікації та сприяють наближенню студентів до історичних подій, “оживляють” історію, допомагають пов’язати минуле і сучасність навчального закладу [1].

Систематичному комплектуванню, відповідно до тематики експозицій та поповнення їх матеріалами, сприяє плідна діяльність навчальних груп, які займаються збором інформації, створенням портфоліо та електронних версій про ветеранів. Музей підтримує тісний зв’язок із радою ветеранів, спільно з якою створено літопис “Ваш спогад в біографію коледжу”, організовуються зустрічі з ветеранами “Ми вас пам’ятаємо”, започатковано проведення годин історичної пам’яті та діалогів поколінь.

Сьогодні музей – центр проведення цікавих заходів просвітницької та пошукової роботи. Започатковано випуск інформаційного бюлетеню “Коледж на сторінках преси”, створюються відеорепортажі за експозиціями музею, організовуються виставки ретрофотоматеріалів “У цих світлинах – історія коледжу: його святкові та буденні миті”, екскурсії для першокурсників “Історія коледжу – історія розвитку культури Хмельниччини”, тематичні екскурсії–зустрічі “Творчі вершини студентів”, “Професійні портрети випускників”, “Визнання і нагороди”. Стало доброю традицією проведення зустрічей з випускниками, студентами–переможцями конкурсів, фестивалів, спортивних змагань [4].

Створення музею розширило можливості організації навчального процесу, адже на його базі систематично проводяться заняття з дисциплін “Музейна справа”, “Бібліотечне краєзнавство” та навчальна практика майбутніх фахівців–документознавців. І як результат – викладачами та студентами спеціальності “Бібліотечна справа” підготовлені: довідково–бібліографічне видання “Кам’янець–Подільський коледж культури і мистецтв: історія і сучасність”, в якому представлені матеріали з фонду музею; книга спогадів ветеранів “Ми повертаємось у ті роки”; буклет “Кам’янець–Подільському коледжу культури і мистецтв – 80”; історична довідка на web–сайті коледжу [6].

Музейні експозиції, екскурсії, лекції, зустрічі, заняття є добре запробованими методами національно–патріотичного виховання студентської молоді та невичерпним джерелом формування особистості. Музей єднає студентів і викладачів незрадливою любов’ю до рідного коледжу.

У планах на майбутнє – поповнення музею новими експонатами, завершення пошуку документальних джерел з історії навчального закладу, творча співпраця з випускниками різних років, активізація роботи групи екскурсоводів з числа студентів, створення електронного архіву документів, організація віртуальних екскурсій, а згодом – віртуального музею.



Список використаної літератури

      1. Медяник Г.В. Роль музейної педагогіки у виховному процесі : метод. рек. семінару–наради заступників директорів з виховної роботи вищих навчальних закладів культури і мистецтв І–ІІ р.а. / Г.В.Медяник. – Луганськ., 2008.

      2. Положення про музей при навчальному закладі, який перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс] : затверджено наказом МОН України від 04.09.2006, № 640 // Професійна юридична система Мега–Нау : сайт. – К., [2012]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0151281–97. – Назва з екрана.

      3. Про музеї і музейну справу : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – 1 серп.

      4. Роль музею історії технікуму в національно–патріотичному вихованні студентської молоді // Виховна робота в технікумах, коледжах. – К., 2005. – Вип. 4. – С. 160–169.

      5. Сергеєва С. Училищний музей – центр формування високою патріотичної свідомості / С.Сергеєва // Освіта. Технікуми. Коледжі. – 2007. – № 1. – С. 91–92.

      6. Штахно Н. Роль краєзнавчого музею у навчально–виховному процесі / Н.Штахно // Виховна робота в технікумах, коледжах. – К., 2006. – Вип.5.

      7. Якубовський В.І. Музеєзнавство : навч. посіб.–практикум / В.І.Якубовський ; Мін–во освіти і науки України, Кам’янець–Поділ. державний ун–т. – Кам’янець–Поділ. : Мошак М.І., 2006. – 272 с. : ілюстр.

Определеныважность организациимузеев учебных заведенийв учебно–воспитательном процессе и отраженыопыт работымузея историиКаменец–Подольского колледжа культуры и искусств.

Ключевыеслова: музей, музейная педагогика, музейные экспонаты, музейные мероприятия.

It is outlined importance of organization of museums in educational establishments during educational and upbringing process of students.Itislighted up the experience of activity of the museum of history of Kamynets–Podilsky College of Culture and Arts.

Key word: museum, museum education science, museum exhibit, museum measures.

Творчий доробок попередників

С. О. Сірополко. Завдання нової школи.1

В своїй статті я маю намір зупинитися на завданнях нової школи, головним чином – початкової школи, як першого ступня загальноосвітньої школи, яка повинна давати те саме, що в однаковій мірі важне й необхідне для всіх і кожного, як природня духова потреба розвитку людськой індивідуальности.

Псіхольогічні спостереження з певністю констатують, що необхідно виховувати дитину ще з початку її життя, при чому виховання повинно тут розуміти, як допомогу природньому розвитку дитини.

Дошкільне виховання повинне стати суспільною інституцією та увійти в систему загальноосвітніх інституцій.

Такий погляд на дошкільне виховання вже признаний нашим громадянством, бо саме життя вимагає поставити на порядок денний питання про утворення суспільного дошкільного виховання.

Соціялізація побутового ладу, кріза сімйового ладу, незвичайний зріст скількости дітей, що позоставалися без батьків, які загинули під час теперішньої світової війни - все це безпроволочно вимагає суспільного дошкільного виховання.

Треба зазначити, що серед педагогів є й противники дошкільного виховання, як, напримір, Елен Кей, яка держиться тієї думки, що задля розвитку індивідуалізму дуже небезпечні ті гуртовність та муштровання, що властиві суспільному дошкільному вихованню.

Щоби уникнути цих хиб, суспільне дошкільне виховання мусить бути перейняте сімйовим прінціпом - себто воно повинно організуватися на зразок невеличкої родини та всіляко заохочувати до сього діла матерів тих дітей, які будуть знаходитись в інституціях суспільного дошкільного виховання.

Суспільне дошкільне виховання має на меті — культивувати розвій дитини та допомагати саморозвиткови свободи, почуття й розуму дитини. Природньою обставиною для розвитку свободи є участь дитини у загальній праці та грі. Колективна гра з її правилами та колективна праця, що відповідає дитячим інтересам та пляново стає обов'язковою працею з умовою найкращого її виконання - це все посередні етапи в перетворенні вільної гри в обов'язкову працю.

Природньою обставиною для розвитку почуття може бути лише щире відношення до дитини та участь її у загальному життю, праці й грі, позаяк це все допомагає розвиткови в самій дитині почуття прихильности й суспільности.

Для розвитку розуму необхідно давати дитині змогу - більше думати, спостерігати та експериментувати над повсякденними явищами. Щоб знання було зрозумілим для дитини, необхідно єднати знання з працею. Таке сполучення практики з теорією примусить дитину поважно відноситись до спостережень та навчить її постійно перевірювати свої висновки пристосуванням їх до життя.

Другим прінціпом суспільного дошкільного виховання стає єднання дитини з природою та зі своїм народом, мовою дитини повинна стати рідна мова, бо засвоюючи її, дитина засвоює й рідну психольогію й народну творчість і народній світогляд. Суспільне дошкільне виховання повинно стояти в зв'язку зі слідуючим ступнем в системі загальної освіти - з новою початковою школою.

Щоби розв'язати питання про те, якою повинна стати нова народня школа, необхідно перш за все визначити, чого саме домагається від школи сучасне громадянство, бо школа, як соціяльне явище, мусить відповідати сучасному соціяльному устрою.

Для сучасного життя необхідні самодіяльні, настирливі в досягненню своєї мети, шануючі працю, розумово та морально розвинені працівники, як безпосередні учасники родинного, громадського та державного життя.

Підготовка до такого життя - самостійного та трудового, розумного та морального, особистого та громадського й становить основне завдання сучасної школи. Школу потрібно розуміти, як самодіяльну трудову дитячу громаду, як знамено майбутнього ідеального суспільного устрою.

Сучасна школа, певно, далека від сього ідеалу. Вона намагається лише дати своїм ученикам певні догматичні правди - дошкільна праця складається переважно із студіювання відокремлених предметів.

Сучасна школа страждає в значній мірі відірваністю шкільного матеріялу від життя, що оточує ученика, від його вражінь, спостережень і знання, які він виніс із безпосередньої знайомости з людським життям та з природою.

Ті відомости, які тепер одержує ученик в школі, майже зовсім не грунтуються на безпосереднім знакомстві дітей з самими предметами. Навчання має таким чином майже виключно вербальний характер, і через те не тільки непродукційно вигранується час на засвоєння відомостей, але діти призвичаються промовляти слова, не вкладаючи в них реального змісту, давати означення, які вони самостійно не розміркували.

Щоб навчання було дійсно виховуючим і формуючим волю та розум дітей, необхідно сполучити шкільний матеріял з особистими вражіннями дітей, звязати його з певною місцевістю, зі студіюванням тієї місцевосте в ріжних відношеннях.

В сучасній школі занадто мало говориться з людиною про людину.

Дійсність, що оточує диття, повинна студіюватись ним, перш за все, як оточуюче його людське життя, а природа пізнається не як щось самоістнуюче, але як те, серед чого людині доводиться жити.

Ідеальна школа - школа праці, але під працею, звичайно, розуміють ручну працю, школу перевертають в майстерню, а дитину - в кандидата на підмайстра.

Школу праці треба розуміти як школу, збудовану на трудовому прінціпі. Організований догляд за шкільним садом - перші лекції по ботаніці, а за шкільними тваринами - собакою, кіткою та птицями - перші лекції по зоольогії, збирання каміння для шкільного музею - се є лекції по мінеральогії, а праця по урядженню школи - се лекції по мальованню та ліпці. Шкільні екскурсії повинні стати одним із головних методів навчання таких предметів, як географія, історія та природознавство. Для обзнайомлення з працею в ріжних виглядах її в природі стають ручна праця, відвідини майстерень і фабрик, збирання домашніх і фабричних виробів.

Екскурсії повинні підняти дитину з того ступня розвитку, коли ідея про всю нашу державу обмежується околицею власного села чи волости.

Таким чином ручна праця в школі повинна бути не окремим шкільним предметом, а лише природним елементом трудового життя дитини.

Сучасна школа ігнорує естетику і серце дитини, мало знаходить собі в школі духового корму.

Нова школа повинна дати простір естетичним переживанням дитини.

Кляса нової школи уряджена, брудні стіни заповнені малюнками, поличками з різьбою; навесні й восени в клясі квітки та зелень, та й зімою кляса по змозі прикрашується ялиновими гильками та барвінком.

В новій школі знайде собі місце й почуття побожносте. Необхідно виховати в дитині побожне відношення до праці, правди та людей.

Звичайно, і в новій школі повинні бути дитячі усміхи, дитячий сміх та добросердий гумор учителя, але це все не самоціль, а лише зовнішні вияви бадьорости духа. Але в глибині душі дитина повинна завсігди з почуттям побожности підходити до своєї праці й поважно відноситися до неї. Великі педагоги Фребель і Л. Толстой цілком правдиво зв’язували з ручною працею релігійний настрій.

Школа буде розвивати в дитині уміння знаходити красу в тому життю, яке щоденно оточує її. І напримір, для мійської дитини краса згасає і в огниках ліхтарів, в хурманській шкапі, що плентається по мокрому снігу. Там же вона буде шукати і лицарство. Хіба нема лицарів поруч з нами? Не лицарка твоя мати, голодна і хора, яка останній шматок хліба віддає дітям і працює, поки не звалиться з ніг? Не лицар батько з його працею в друкарні, який протягом багатьох годин дихає олов’яною пилюкою?

Таким чином реальна та наочна є основа навчання, але не кінець його навіть і в початковій школі.

Виходячи від наочного, ми й в початковій школі повинні доцільно доводити ученика - по мірі його сил і розуміння - до абстрактного, як до поліпшення його мови, так й до розвитку його думання.

Через те школа повинна вправляти ученика в засвоєнню приступного йому звання та вражінь за посередництвом книжки, повинна прищепити йому віру й пошану до книжки.

Тим-то дуже важним завданням початкової школи стає вироблення в учениках тями і навички до розумного самостійного читання. Розв’язання сього завдання більш усього залежить від існування при школі бібліотеки для учеників і доцільного комплектования книжок.

Школа повинна привчити ученика докладно й зі зрозумінням читати кожну приступну для нього книжку.

Незвичайно багатий матеріял дає школі красне письменство у вибраних творах наших зразкових письменників, життєписи, нариси і малюнки з історії та географії рідного краю.

Художнє письменство дає ученикови образи і малюнки, уяви і розуміння з приводу щоденних взаємовідносин людей, пробуджує, поширює й ушляхотнює уяву і почуття, виховує признання того, що в сих взаємовідносинах є гарного і негожого, морального і непутящого, закидає в душу його ідеальні поривання.

Таким чином програма першого ступня освіти - один, а також і предмет один - людина серед людей і природи, гуманне і розумне відношення до природи і людського життя.

Але сей єдиний предмет поділяється на окремі галузі, котрі об'єднуються одною ідеєю, що лежить в основі нової школи.

Тепер, з повною передачею шкільного діла в роспорядження місцевих самоврядувань і учительських колегій, встає чергова і негайна робота над утворенням спільними силами програми нової школи, але вироблена таким шляхом програма не повинна бути обов’язковою для вчителя, лише має вона дати загальні та елястичні нариси задля найкращого використування їх в живій школі з живими дітьми живим вчителем.

Обсяг і упорядкування шкільного матеріялу в дійсному життю повинен зазначити сам учитель в залежности від скількости часу, яким розпоряджає школа, від складу учеників і сих чи инших місцевих умов, від індивідуальних прикмет самого учителя.

Перш за все встає питання про те, які повинні бути взаїмні відносини між школою та релігією.

З погляду педагогичних вимог відлучення школи від церкви вважається за необхідний наслідок обов’язкового навчання в школі. Инше становище не вяжеться з свободою і достойністю, які природні всяким релігійним і фільозофічним переконанням батьків, а в майбутньому і дітей, а також і вчителів, бо й вони мають також право, як і всі громадяне, вибирати свій фах незалежно від свого світогляду чи своїх релігійних переконань.

Народня школа, відкрита для всіх, не може залежати від якого-небудь одного релігійного погляду, не може бути релігійною або нерелігійною, себто вона повинна бути світською - нейтральною школою.

Але виїмок з курсу громадської школи, якого б то не було догматичного релігійного навчання, ще не означає, що вільна від релігії школа не повинна зовсім торкатися релігійних питань. Наука обіймає всі галузі світового і людського життя; обіймає вона також і питання релігії, як одного з поважних явищ спільного життя.

Навчання догматів релігії повинно провадитися поза громадською школою і незалежно від неї. Се діло конфесійних інституцій і батьків - так розв’язують питання про взаїмовідносини між школою і релігією в тих краях, де школа вільна від релігії (напримір у Франції-).

З другого боку, виїмок з курсу громадської школи навчання релігії не означає, що школа не буде мати змоги давати дітям морального виховання. Зміст статей і віршів, які становлять матеріял до читання у школі, бесіда вчителя з дітьми на лекціях і в перервах, розумна шкільна дисципліна, взірцеве відношення вчителя до дітей, людей взагалі, живої тварини і природи, зміцнить в душі дитини на ціле його життя основи загальнолюдської моралі.

Нехай ученики по скінченню школи розійдуться між собою у своїх догматичних поглядах, але на практиці - в житло - вони будуть одностайні в розумінню мети життя, в почуттю обридження до підлого та нікчемного, в чутливій оцінці правил обов’язку, в досягненню морального удосконалення.

Треба зазначити, що се питання стало на черзі й в Надніпрянській Україні в зв’язку з оголошенням закону про свободу сумління. Міністерство народної освіти зробило перший крок в напрямку відокремлення школи від релігії. А саме воно визнало навчання релігії необов’язковим предметом для учеників і лише обов’язковим для школи. Кожний батько має право увільнити свою дитину від навчання релігії в школі. Таке ж право прислугує й самому ученикові, коли він досягне 14 років.

Другим теж поважним питанням стає шкільно-національне питання, яке надзвичайно ускладнене ріжними побічними умовами. Необхідно розглянути се питання виключно з боку забезпечення основних прав громадян і вимог педагогіки, незалежно від поглядів, інтересів політики.

Основний педагогічний прінціп - школа на рідній мові учеників - вимагає, аби для кожної національносте була забезпечена своя школа шляхом відкриття громадської школи, чи шляхом віддання національній меншосте відповідної частини державних і громадських коштів на задоволення її потреб в освіті.

Що торкається питання про державну мову, то при розвязанню його необхідно різко розрізняти дві сторони сього питання - культурну і політичну.

Кожному ясно велике значіння, яке має знання якої-небудь одної мови всіма народностями, що живуть в державі і зв’язані тому безлічу спільних економічних, політичних та культурних інтересів.

Ясно також, що найбільш природною загальнодержавною мовою стає та, якою говорить переважаюча своєю скількістю народність.

Держава повинна зробити всі заходи, щоби державну мову мали змогу вивчитись всі ті меншосте, які живуть в державі. Таким чином виникає необхідність навчання державної мови в школах кожної національносте, що перебуває в державі.

Але з признанням необхідносте навчання в школі державної мови не зв’язується те, що се навчання повинно провадитись обов’язково для всіх учеників. Саме життя розв’яже найкраще се питання, і через те, на мою думку, нема ніякої рації уживати яких-небудь примусових заходів, аби ввести в школу державну мову. Досвід вільної і вільнолюбної Америки свідчить про те, що державна мова, яка там не користується ніякою охороною з боку державної влади, дійсно панує по всій території, тому що громадяне сієї держави звичайно потребують загальної для всіх мови.

Згідно з сим поглядом з'їзд представників земств і міст, який відбувся в Київі в грудні 1917 р., приняв таку постанову: «Українська мова вводиться в школах національних меншостей, починаючи з вищої початкової школи, як обов’язкова для школи, але не обов’язкова для учеників».

Перше місце в програмі початкової школи повинна заняти рідна мова, бо вона має з природи річи більше виховуючої сили, ніж які инші предмети. З огляду на те, що зміст художніх творів складається в образи, які найчастіше малюють життя людини, особисте, родинне і громадське, то на лекціях рідної мови школа ставить перед учениками силу питань людського життя і творить основи для розвитку релігійно-морального, естетичного та національного почуття.

Що торкається методів при навчанню рідної мови, то з першого року треба звернути особливу увагу на розвиток уміння висловлюватись, для чого необхідно дати дітям можливість говорити на близькі їм дитячі теми, використовуючи при сьому пісеньки, приказки й казочки з національної словесності. Для пісеньок і казочок можна добирати рухливі ігри.

Для читання й письма, в правдивому розумінню сих слів, потрібно живо уявляти собі всі речі й події, про які надруковано чи написано, а для сього потрібна як найширша наочність розмов з дітьми, вимальовування і навіть виліплювання та модельовання всіх придатних для сього явищ і сцен.

З третього року з загального змісту лекцій рідної мови відділяються окремі предмети, як історія, географія та природознавство, які провадяться без підручників, все на спробах, спостереженнях, самостійних працях учеників і на екскурсіях.

Учитель повинен розвинути в дітях не тільки любов до рідньої нації, але й розумову свідомість вартости своєї нації. Необхідно також зацікавити дітей художними скарбами ріднього краю - вишивками, мережками, старовинним убранням, посудою і т. и.

Тут необхідно торкнутися питання, чи можна сполучити школу з політикою. Звичайно в школі не повинно бути ніякої політики, ні урядової, ні протилежної. В школі повинна бути лише наука та мистецтво, принципи й інтереси яких повинні визначати увесь устрій школи - від головних підвалин і до найдрібніших подробиць. Але се не свідчить, що школу можливо відокремити від політики, як науки, котра студіює людину в її історії та сучасному становищі. Певна річ, розуміється, що в школі не повинно бути штучного однобічного впливу на самоозначення учеників.

Що торкається арифметики, то вона має своєю метою дати дітям уміння розв’язувати ті задачі, з якими вони після школи здибаються в життю, дати їм змогу без труднощів приступити до систематичного курсу арифметики в старших концентрах. Зміст задач повинен відповідати особливостям місцевости, де знаходиться школа, і через те необхідно вводити задачі, що торкаються сільського господарства, кооперації, торговлі, промисловости. Крім того арифметика в початковій школі мусить бути органічно зв’язана з природознавством і географією, і тому, разом з тим, як діти познакомляться в доступному для них обсягу з сими предметами, треба давати матеріял для обчислення з сих галузів.

Отже школа повинна бути зв’язана з життям, з самодіяльністю учеників.

Нова школа повинна своїм устроєм виховати з ученика умілого громадського працівника. До сього необхідно ввести в школу шкільне самоврядування. Нехай школа стане дитячим товариством, дитячою кооперацією, дитячою комуною. Таке завдання можна здійснити через утворення товариства для упорядкування кляси, в якім кожний з учеників взяв би на себе яку-небудь функцію, а ще краще, яка-небудь функція доручалася б декільком ученикам, бо слід виховувати в дітях признання колективної відповідальносте замісць пануючих в сучасній школі індивідуалізму та жадоби відріжнитись одному від другого. Далі ученик втягується в загальну роботу всієї школи - організація шкільної скарбниці, організація ріжної допомоги товаришам і т. и. Роля учителя зведеться лише до посереднього керування тими інституціями, які складуться з учеників в школі, до підтримання їх і допомоги їм своїм досвідом та знанням.

Порівнюючи з сучасною школою, нова школа відзначається не тільки своєю програмою, але й зовнішнім виглядом.

Школа - се є кращий будинок на селі в національному стилю - при школі є город, сад і поле, може майстерня тощо.

Але се все не свідчить, що початкова школа ставить своїм завданням давати ученикам професійні знання. Початкова школа лишається загальноосвітньою школою, але вона не цурається практичних завдань, а навпаки, при кожній нагоді дає вказівки про перемогу чи успіх людської праці та знання, про пристосування знання до життя, до практики.

Нова початкова школа не може бути самоістнуючою в загальній системі народньої освіти.

Рівне право громадян на освіту вимагає також необхідність об'єднання загальноосвітніх шкіл в спільну шкільну систему, себто признання прінціпу єдиної школи.

Безперечно, тут рівняння повинно йти в напрямі народньої школи. І це не тільки тому, що методи і заходи навчання в початковій школі розроблені далеко краще, не тілько тому, що учитель початкової школи ніколи не був тільки урядовцем, що провадить шкільну працю, задаючи ученикам «звідси і досі» й перевіряючи знання учеників, але й тому, що сього вимагає принціп демократизації школи.

Нова школа не можлива при системі бюрократичного управління школою, як се було до сього часу.

Тепер управління школою належить місцевим самоврядуванням, які повинні спільно з учительством організувати школу на нових підвалинах.

Велику помилку робить учительство, коли воно домагається права своїми власними силами установляти устрій школи.

Народня школа - це є діло народу. Ніхто, ні вчений, ні педагог не може загарбати прав народніх. Ми вже цілими століттями бачили, як кепсько організує народню освіту вища освічена верства. Ми вже на собі спробували російську школу професорів Шварца та Кассо, але з другого боку ми знаємо, що буває кождого разу, як простий неосвічений нарід одержує владу над школою: так у Франції революція 1848 року дала загальне виборче право й проект про загальне обовязкове навчання, а після конституції 1875 р. міцно будується сучасна безплатна французська початкова школа.

Так саме, як в медичній справі організація лікарень утворюється земством чи містом, а лікарі тільки лічать, так і в шкільній справі організація повинна провадитися народом.

Розуміється, голос учительства, як фаховців шкільного діла, мусить бути взятий під увагу, але не як рішаючий, а тільки дорядчий. Безперечно, голос учительства повинен звучати при утворенню нової школи, і сей голос - дуже поважний голос, але є ще один - поважніший - се голос того, кому служить школа, се голос тих, чиї діти тепер чи в майбутньому вчаться в школі, се голос усього народу.

На сьому принціпі активної участи населення в керуванню справами суспільного життя, будується у нас тепер увесь устрій сучасного життя.

Але хто-небудь запитає, чи варто притягати неосвічене населення до культурного діла? На се можна дати таку відповідь: сей принціп має в собі таку культивуючу силу, що він зміцнює кожне діло, яке перейнято ним.

На сей шлях управління школою стало вже Міністерство Народньої Освіти на Україні, яке цілком передало початкову і вищу початкову школу до заряду місцевих самоврядувань. Для заряду сими школами в кожному повіті і місті повинні бути шкільні ради, в склад яких мусять увійти поруч з представниками від самоврядувань також і представники від зорганізованого вчительства.

В новій школі близько до шкільного діла повинна стати і родина, яка до сього часу зовсім не мала ніякого впливу на напрям шкільної справи.

Від часу революції 1905-6 pp. проголошена в Росії необхідність найтіснішого зв’язку школи з родиною, і задля сього засновано при середніх школах так звані батьківські комітети. Тепер такі комітети почали складатися і при початкових школах. Батьківські комітети мають право обговорювати на своїх засіданнях не лише питання, які торкаються матеріяльного становища школи, але й питання, які торкаються навчання та виховання дітей. Крім того батьківські комітети мають своїх представників в педагогічній раді школи, а спілка батьківських комітетів - в шкільних радах при самоврядуваннях.

Нова школа повинна бути автономною, себто педагогічна Рада повинна мати право внутрішнього самоврядування. Педагогічна рада, перш усього, повинна мати право обірати кандидатів на вільні учительські посади й на посаду завідуючого школою.

Доводиться чути поважні закиди проти виборчого прінціпу. Так, кажуть що всякі вибори зв’язуються з боротьбою за приватні інтереси, а всяка боротьба вносить розклад в товариство, об'єднане загальними професійними інтересами; друге, відсутність суспільних традицій в товаристві вчителів висуває під час передвиборчої агітації такі заходи, які не відповідають інтересам самого діла; і, нарешті, виборчий прінціп не дає учителеві певности в тому, що його становище міцне.

Дійсно, кожне явище може мати свій відворотний бік, через те і виборчий прінціп має свої негативні сторони, але сей прінціп має такі позитивні сторони, що він в сучаснім моменті застосовується у всіх явищах суспільного життя.

Виборчий прінціп в пристосуванню до школи дає змогу педагогічній раді складати корпорацію вчителів, яка може бути перейнята одним напрямом в проведенню навчання та виховання дітей.

Виборчий прінціп є наслідок автономії школи - теж другого прінціпу, який з часів революції став здобутком учительства.

Автономія школи, певно, неможлива при системі бюрократичного устрою школи, коли учитель був опутаний адміністративним доглядом. Але автономія школи не визначає, що школа та учитель вільні від контролю і на зміну старих форм адміністративно-поліційного догляду тепер висувається громадський догляд за школою та учителем. Се перш усього професійно-товариська контроля, яка може провадитись виконуючим органом учительських спілок; друге, громадсько-колективна контроля, яка в кожній окремій школі може провадитись педагогічною радою та батьківським комітетом, а взагалі - шкільною радою, де зорганізоване учительство повинно мати своїх представників; третє, персональна контроля, яка може провадитися експертами чи інструкторами по народній освіті. Розмір і характер тієї контролі повинен опиратись цілком на авторитет службовців.

Виборчий прінціп та автономія школи вже законом забезпечені на Надніпрянській Україні. Міністерство Народньої Освіти залишило лише за собою право затверджувати директорів середніх шкіл і давати ті загальні розпорядження, які торкаються всіх середних шкіл.

Таким чином учитель мусить стати відповідальним за свою працю перед товаришами і громадянством, але його становище повинно бути якмога більше незалежним, забезпечуючим змогу виконання ним своїх обов’язків чесно і на користь школі та її учеників.

В новій школі учитель повинен бути так забезпечений платнею, щоби він мав змогу відмовитися від побічної праці, аби цілком віддати себе школі та її інтересам.

Нова школа вимагає від учителя більшої свідомости, безупинної праці над самоосвітою і, безперечно, він піде назустріч сим вимогам, якщо він буде звільнений від необхідности сушити собі голову тим, як забезпечити себе більш тілесною поживою, ніж духовою. А найголовніше, учитель повинен якмога більше жити живим життям.

В новій школі він не буде культурним самітником, бо школа піде в родину , а родина - в школу, і учитель через те стане рідним і для батьків учеників.

І учитель повинен змагати до єднання з населенням не тільки тому, щоб шкільна праця його мала найбільший успіх, щоб з'єднати школу з життям, але й тому, що сього вимагає його власне щастя. Через те народний вчитель повинен стати дійсним вчителем народу, не повинен обмежувати себе лише працею в школі, але мусить стати працівником і на полі позашкільної освіти.



Нова школа буде стояти поруч з позашкільними інституціями – бібліотекою, екскурсіями і т. и.

Я певний того, що дехто поставить мені запитання про те, чи можна сподіватися на здійснення ідеалів нової школи, якщо не завтра, то в близькому майбутньому.

На се дозволю відповісти, що школа є суспільне явище і що вона відповідає кожний раз сучасному суспільному устроєві. Тепер, коли перестроюється все життя, коли пригнічений край стає самостійною республикою, коли в громадському життю панують прінціпи демократизму і соціялізму, - школа не може зоставатися такою, якою вона була до сього часу.

І ті нові прінціпи, що я тут виложив, в значній мірі не є вони тепер новими, бо урядово визнані Міністерством Народньої Освіти на Україні - а саме програма початкової школи як раз грунтується на підставі нових прінціпів, визнані і введені в життя автономії школи, виборче право при комплектуванню учителів, передача шкільного заряду місцевим самоврядуванням, утворення батьківських комітетів і т. и.

Але дійсно, що багато треба покласти праці на те, аби нова школа заступила сучасну школу, яка не відповідає сучасному життю, тимчасом, як – нагадаю слова Пірогова - «школа й життя - одно нерозривне ціле».

І перш за все, нова школа потребує великих коштів від держави і громадянства. Але се не повинно перешкоджати розвиткові народньої освіти, бо правдива свобода не дасться погодити з народньою темрявою.

Тільки культурний народ - здатний утримати і зміцнити здобуті свободи.

УДК 37.014.3:929-051С.Сірополко(477)"1919"(09)(045)

Ю.В. Телячий,

м. Хмельницький



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал