Наукові праці кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Серія: Бібліотекознавство. Книгознавство. Випуск 3



Сторінка13/37
Дата конвертації22.12.2016
Розмір7.16 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   37

Список використаних джерел:

1. Сірополко С. Народна освіта в Україні під час совєтської займанщини [Народня освіта на совєтській Україні. – Варшава, 1934] /С.Сірополко //Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Наук. думка, 2001. – С.647–883.



В статье наоснове труда С.О. Сирополка «Народная образование насоветской Украине» показаноположениестудентов педагогических учебных заведенийУССР вусловиях советской действительности.

Ключевыеслова:С.О. Сирополко, студенты, институт, техникум, образование.

This article shows the students’ life in different pedagogical educational establishments of USSR (based on the work of S. O. Siropolk «Public education in soviet Ukraine»)

Key words: S.O.Siropolk, students, institute, technical school, education.

УДК 025,2:09:027.7 (477. 43) Н.Д.Крючкова, м.Кам’янець–Подільський



Праці С.О. Сірополка у відділі рідкісних

видань наукової бібліотеки Кам'янець–Подільського національного університету імені Івана Огієнка
У статті проаналізовано праці С.О. Сірополка, які є у фонді відділу рідкісних та цінних видань наукової бібліотеки, зокрема, «Завдання нової школи» і «Народні бібліотеки. Організація та техніка бібліотечного діла».

Ключові слова: С.О. Сірополко, народні бібліотеки, Кам'янець–Подільський державний український університет, бібліотека, бібліотечний фонд.

Вивчення наукової спадщини не буде вичерпним без опрацювання опублікованих робіт.

Степан Онисимович Сірополко – відомий український просвітницький діяч, основоположник вітчизняного книгознавства та бібліотекознавства, бібліограф, редактор.

Праці С.О. Сірополка привертали увагу багатьох істориків, бібліотекознавців і бібліографів.

На жаль, існуюча джерельна база відділу рідкісних та цінних видань наукової бібліотеки не дає змогу повністю проаналізувати праці С.О. Сірополка.

Працю «Народні бібліотеки. Організація та техніка бібліотечного діла» детально вже проаналізовано у статтях О.М. Завльнюка, Т.І. Ківшар. Тому ця стаття присвячена висвітленню попередній і даній праці «Завдання нової школи».

Кам'янецька сторінка біографії відомого просвітянина і бібліотекознавця С.О. Сірополка звісно, позначена активною діяльністю в справі розбудови бібліотеки місцевого державного українського університету, вдосконалення її освітньо–наукових і культурологічних функцій. Поряд з цим він продовжував теоретичну і прикладну працю в царині української школи. Результати пошуку були викладені в його брошурі «Завдання нової школи», яку Подільська губернська народна управа видала наприкінці 1919 р. (за основу було взято текст, надрукований автором у кількох числах станіславської газети «Республіка» за травень 1919 р.). Тоді ж він працював у складі комісії, яка виробила «Проект єдиної школи на Вкраїні».

С.О. Сірополко був гарячим прихильником вивчення української мови у всіх школах України, незалежно від їх національного характеру. «Держава – писав він, повинна зробити всі заходи, щоб державну мову мали змогу вивчати всі ті меншості, які живуть у державі. Таким чином, виникає необхідність навчання державної мови в школах кожної національності, що перебуває в державі» [1].

Аналізуючи зміст статті, треба зазначити , що «Міністерство народної освіти зробили перший крок в напрямі відокремлення школи від релігії. А саме воно визнало навчання релігії необов'язковим предметом для учеників і лише обов'язковим для школи» [2].

«Другим теж поважним питанням стає шкільно–національне питання, яке надзвичайно ускладнене різними побічними умовами» [3], – зазначає автор.

«Що торкається питання про державну мову, – писав він, то при розв'язанню його потрібно різко розрізняти дві сторони цього питання – культурну і політичну» [4]. Далі автор наголошує: «Згідно з цим поглядом з'їзд представників земств і міст, який відбувся в Києві в грудні 1917 р., прийняв таку постанову: «Українська мова вводиться в школах національних меншостей, починаючи з вищої початкової школи, але не обов'язкова для учеників» [5].

Серед колекції рідкісних видань у фондах наукової бібліотеки Кам'янець– Подільського національного університету імені Івана Огієнка і праця С.О Сірополка «Народні бібліотеки. Організація та техніка бібліотечного діла». Книга містить розділи, а саме:



  • Народні бібліотеки та значення;

  • Участь місцевого населення в бібліотечній справі;

  • Внутрішня організація бібліотеки;

  • Бібліотекар, його роль та обов'язки;

  • Техніка запису в бібліотечній справі;

  • Роль інтелігенції взагалі та народного вчителя, зокрема в бібліотечній справі;

  • Додаток. Звіт про діяльність бібліотеки;

  • Правила бібліотеки та інструкція бібліотекареві.

У своїй праці С.О. Сірополко визначив основні засади організації бібліотечного обслуговування населення, виокремив принцип загальнодоступності бібліотек, безоплатності; наголосив, що фінансувати бібліотеки повинні місцеві органи влади та громадськість.

У книзі значна увага приділена бібліотеці, як суспільній установі, питанням матеріально–технічної бази, створенню довідково–бібліографічного апарату. Аналізуються принципи, методи та засоби комплектування бібліотеки, збереження бібліотечного фонду. Велику роль автор відводив бібліотекарям, які повинні володіти спеціальними знаннями, щоб надавати допомогу читачам у підборі необхідної літератури. С.О. Сірополко зазначив, що душею бібліотеки повинен стати бібліотекар. В аналізованій праці йому вдалося виокремити окремі складові бібліотеки, матеріально–технічну базу, книжковий фонд, бібліотекаря і читача.

У цій же праці йдеться про суспільне призначення бібліотеки. Значна увага звернена С.О. Сірополка на технологічні функції бібліотеки – обробка документів, класифікації та каталогізації, комплектуванні фондів, їх зберігання, обслуговування читачів. Особливого значення він надавав бібліотечній статистиці. У книзі вміщено різні форми для ведення бібліотечної статистики, що дозволяє характеризувати основні напрямки роботи бібліотеки.

Як видно, праці С.О. Сірополка стали рідкісними спеціальними виданнями у галузі бібліотекознавства та бібліографії.



Список використаної літератури:

  1. Сірополко С.О. Завдання нової школи (Продовження) / С.О. Сірополко // Республіка. – 1919. – Ч.81,10 травня. – С.З.

  2. Там само. – С.З.

  3. Там само. – С.З.

  4. Там само. – С.З.

  5. Там само. – С.З.

В статье проанализировано работы С.О. Сирополка, которые есть в фонде отдела редких и ценных изданий научной библиотеки, в частности «Задания новой школы» и «Народные библиотеки. Организация и техника библиотечного дела».

Ключевые слова: С.О. Сирополко, народные библиотеки, Каменец–Подольский государственный украинский университет, библиотека, библиотечний фонд.

The article. analyzes the works by S.O. Siropolka, namely «New school tasks» «National libraries. Organization and technology of library business» which are in the funds of the department of rare and valuable publications in scientific library.

Keywords: S.O. Siropolk, national libraries, Kamyanets Podilskiy state Ukrainian university, library, library fund.
УДК 02(477)(092):37(477)(092) Ю.В.Телячий,

м. Хмельницький



Культурно–освітня діяльність Петра Холодного

в дослідженнях С.О.Сірополка
У статті здійснено характеристику культурно–освітньої діяльності Холодного П.І. (1876–1930 рр.), здійснена в дослідженнях Сірополка С.О. (1872–1959 рр.). Висвітлюється їх співпраця в галузі розбудови українського національно–культурного життя в роки революції (1917–1920) та в еміграційний період.

Ключові слова: Петро Холодний, Степан Сірополко, українська культура, освіта, мистецтво.

Холодний Петро Іванович (1876–1930 рр.) та Сірополко Степан Онисимович (1872–1959 рр.) – визначні українські громадські, культурно–освітні діячі, патріоти–інтелігенти, активні учасники революційних подій 1917–1920 рр., творці культурних цінностей в еміграції. Доля поєднала їх як місцем народження – Полтавщина – так і місцем смерті – за межами рідної землі (першого – в Польщі, другого – в Чехо–Словаччині) [9].

В радянський період (1920–1991 рр.), в зв’язку з ідеологічною забороною, про них в Україні нічого не говорилося, на краще ситуація змінилася після оголошення державного суверенітету й незалежності. Починаючи з 1991 р. діяльність цих двох діячів стає предметом вивчення вітчизняних дослідників: про них пишуть статті, на їх честь проводяться науково–практичні конференції, семінари, круглі столи, перевидаються монографії С.Сірополка та проходять виставки картин П.Холодного. Але, заради об’єктивності, варто вказати на те, що популяризація діяльності Степана Сірополка на науковому рівні відбувається більш активно, ніж Петра Холодного. (Підтвердженням цього є факт наявності дисертаційного дослідження Роксолани Кіри „Культурно–просвітницька діяльність та педагогічні погляди Степана Сірополка” (2001 р.) [5].

Не будемо детально зупинятися на внеску П.І.Холодного та С.О.Сірополка в скарбницю національних культурних цінностей (це простежується в ряді багатьох праць вітчизняних і зарубіжних авторів, які сьогодні є цілком доступними дослідникам, вважаючи за потрібне зробити аналіз культурно–освітньої діяльності Петра Холодного на підставі публіцистичної спадщини Степана Сірополка.

У силу життєвих обставин, активної професійної діяльності й мистецької творчості про П.І.Холодного залишили спогади його сучасники, люди з котрими він тісно співпрацював як в Україні так і в еміграції, займаючи відповідальні педагогічні, урядові посади від директора комерційної школи до міністра народної освіти УНР, організатора гуртка діячів українського мистецтва (Д.Антонович, М.Голубець, С.Гординський, М.Драган, Й.Сліпий, М.Ковальський, Р.Лісовський, О.Новаківський, С.Русова, Т.Олесіюк, І.Липовецький, І.Свєнціцький, В.Прокопович, С.Сірополко та ін.) [15, c. 27–31].

Авторами перших фундаментальних досліджень у форматі книжкових видань про Петра Холодного – художника були М.Голубець (1926 р.) [2],І.Свєнціцький, М.Драган (1931 р.) [7],Р.Лісовський (рік видання не вказаний, ймовірно, 1932 р. – Ю.Т.) [6].Степан Сірополко став першим, хто найповніше розкрив його педагогічну діяльність. (Спочатку – в форматі статті на сторінках львівського календаря – альманаху „Дніпро” (1931 р.) [12, c. 86–92],а згодом – у вигляді окремої брошури „Петро Холодний як педагог і освітній діяч” (Львів, 1939. – 19с.) [13]. (Зміст цієї брошури в повному обсязі ввійшов до Ч.І збірника матеріалів „На пошану Петрові Івановичу Холодному (1876–1930)”, видрукуваного зусиллями львівських мистецтвознавців у 1996 р. [14].

Знайомство П.І.Холодного (товариша генерального секретаря освіти) з С.О.Сірополком відбулося на початку жовтня 1917 р. в м. Києві в Генеральному секретаріаті освіти, куди Степан Онисимович прибув після повернення з м. Москви на запрошення генерального секретаря освіти І.М.Стешенка [3].

Починаючи з цього часу Степан Сірополко розпочав активну педагогічну діяльність у статусі члена київського міського самоврядування як керівник столичного відділу народної освіти, експерта освіти ГСО, члена ради міністра народної освіти. Через те він був детально знайомий із змістом і обсягом роботи, якою займався П.І.Холодний. Завдяки міжособистісній симпатії, схожістю поглядів щодо культурно–освітніх реформ та державного будівництва між цими людьми сформувалася справжня дружба, котру вони пронесли крізь лихоліття революції, громадянської війни, поневіряння на чужині, за кордоном.

П.Холодний високо цінував професіоналізм С.Сірополка й відразу залучив його до роботи по реалізації „Плану Єдиної школи в Україні”, який після схвалення на Другому педагогічному з’їзді (серпень 1917 р.) ліг в основу праці комісій по створенню «Проекту Єдиної школи на Вкраїні» головного програмного документу шкільної реформи в УНР, перша книга котрого побачила світ у м. Кам’янці–Подільському в 1919 р. [8].

В свою чергу, П.Холодний у передмові до „Проекту …” вказав на роль багатьох педагогів, що активно сприяли його підготовці, зокрема на С.Сірополка, радника МНО [8].Ще раніше, в грудні 1917 р., їх об’єднали зусилля щодо схвалення плану управління народною освітою в Україні. В зв’язку з воєнно–політичними подіями, влітку 1919 р. після переїзду урядових установ до м. Кам’янця–Подільського, П.І.Холодний як і раніше, працював на посаді товариша міністра освіти, а С.О.Сірополко сконцентрував роботу в місцевому державному українському університеті як лектор, завідувач бібліотеки.

У статусі міністра народної освіти саме П.І.Холодний восени 1920 р. на розгляд РНМ УНР двічі вносив кандидатуру С.О.Сірополка на посаду товариша міністра народної освіти [4]. З початком еміграції на територію Польщі, саме Степан Сірополко в м. Гусятині 17 листопада 1920 р. як комендант Центральних державних установ видав Петрові Холодному посвідчення про прикріплення до комендатури ЦДУУНР [16].Уже в м. Тарнові, місцю осідку уряду УНР, П.І.Холодний – міністр народної освіти – завершував багаторічну складну роботу з затвердження „Статуту Єдиної школи в УНР” Радою Республіки (1921 р.) та заходи з підготовки до друку другої книги „Проекту Єдиної школи на Вкраїні”, організовував освітню справу багатьох тисяч українських емігрантів у Польщі та інших країнах Європи. Але в силу політичних причин 5 серпня 1921 р. він подав заяву на звільнення з посади міністра [16]й переїхав на Львівщину, де до передчасної смерті активно займався організацією мистецького життя, створенням авторських мистецьких творів у різних жанрах образотворчого мистецтва. Цікавим є маловідомий факт, наведений самим Степаном Сіро полком. „Виготовлений до друку матеріал про Колегію (друга книга „Проекту …”. – Ю.Т.) залишився в трьох примірниках машинопису, з яких два примірники зберігаються в архіві уряду УНР, а один належав особисто головному творцеві „Проекту …” П.І.Холодному. Згодом П.І.Холодний подався до димісії і перед виїздом з Тарнова подарував мені свій примірник з власноручними поправками, який свято хороню дотепер, як дорогу мені пам’ятку про нашу спільну працю в Кам’янці і Тарнові над підготовкою до видання ІІ частини „Проекту…” [10].

З 1925 р. розпочалися чехо–словацькі горизонти життя С.Сірополка – бібліотекознавця, педагога, історика освіти. Однак він ніколи не припиняв спілкування з П.І.Холодним – вони листувалися, зустрічалися на зібраннях українських емігрантів у різних європейських країнах. Степан Онисимович востаннє побачився з Петром Івановичем 22–24 вересня 1929 р. у м.Львові на освітньому конгресі з нагоди 60–річчя „Просвіти” [1]. Однозначним є те, що він болісно пережив смерть свого друга й соратника, у м.Варшаві 7 червня 1930 р. На жаль, не встановлений факт його присутності на похороні Петра Холодного 10 червня на цвинтарі Волі.

Віддаючи належне пам’яті П.І.Холодного, він надрукував уже згадану статю ”Невіджалована втрата” (1931 р.). Згодом присвятив „Світлій пам’яті незабутніх творців українсько школи Івана Матвійовича Стешенка та Петра Івановича Холодного” фундаментальну монографію „Народня освіта на Совєтській Україні” (Варшава, 1934 р.) [11].

Відчуваючи потребу популяризації імені П.І.Холодного серед широких верств української еміграції, С.О.Сірополко 1939 р. надрукував оригінальну брошуру „Петро Холодний як педагог і освітній діяч” [19]. Вона побачила світ у серії „Педагогічно–методична бібліотека” (випуск 16) накладом львівського товариства „Взаємна поміч українського вчительства” (кількість примірників не встановлена. – Ю.Т.) в друкарні Наукового товариства імені Тараса Шевченка. (На останній сторінці обкладинки зазначено те, що брошура є передруком із журналу „Шлях виховання й навчання”).

Видання підготовлене у вигляді популярного нарису життя й діяльності Петра Холодного з акцентом на педагогічну складову біографії. Нарис не структурований за головними рубриками. Умовно він містить такі елементи як: вступ (актуальність діяльності П.І.Холодного з нагоди дев’ятої річниці смерті), короткі біографічні дані; інформацію про педагогічну роботу до 1917 р. на посаді директора приватної комерційної школи Першого товариства вчителів м.Києва; більш детальний аналіз його організаційно–педагогічної діяльності в статусі постійного товариша всіх міністрів освіти в контексті шкільної реформи в роки Української революції (1917–1920); відомості про еміграційний період життя (1921–1930 рр.) спочатку – в м.Тарнові (освітня діяльність), згодом – у м.Львові (мистецька творчість).

Оригінальними в нарисі є емоційне зображення рис характеру, зовнішнього вигляду Петра Холодного, маловідомі факти з їх листування, інформація про останній рік його життя. Наприкінці нарису С.Сірополко пише: „…у Варшаві, 10 червня поховано його на Вольському кладовищі у цинковій труні з уваги на можливість перенесення у майбутньому тіла небіжчика на рідну землю. Смерть П.Холодного викликала серед усіх, хто чув це ім’я, великий сум. Тим більший жаль відчував той, хто знав П.Холодного, бо хто його знав, той не міг не полюбити його за його гарне серце, за його незвичайну делікатність в поведінці з людьми, за його веселу вдачу. Там, де появлявся Петро Іванович Холодний, атмосфера відразу ставала приємніша, а люди – морально чистіші… В особі Петра Івановича Холодного українське громадянство понесло не тільки велику, але й незамінну втрату, бо він був неповторною індивідуальністю: в ньому гармонійно сполучалася показна фізична постать з небуденними прикметами духової істоти, що пробивалися назовні саморідними іскорками живого ума, блискучими дотепами наскрізь національного гумору, вчинками серця, повного любові, та невпинною працею для українського народу” [14].



Список використаних джерел та літератури:

  1. Андрій Чайковський / Електронний ресурс. – Режим доступу: http:www.refine.org.ua.

  2. Голубець М. Холодний / М. Голубець. – Львів : Українське мистецтво, 1926. – 25 с.

  3. Даниленко В. М. В ім’я України. Петро Іванович Холодний (1876–1930 рр.) / В. М. Даниленко, О. М. Завальнюк, Г. О. Куриленко, Ю. В. Телячий. – Хмельницький : ПП Мельник А. А. , 2006. – С. 35.

  4. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр. : док. і матеріали. – [у 2–х тт., 3–х ч. – Т. 2 / упоряд. : В. Верстюк (керівник) та ін. – К. : Вид–во ім. О. Теліги, 2006. – С. 216–217, 276.

  5. Кіра Р. В. Культурно–просвітницька діяльність та педагогічні погляди Степана Сірополка : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. : спец. 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Р.В. Кіра. – Івано–Франківськ, 2001. – 20 с.

  6. Лісовський Р. Петро Холодний (1876–1930) / Р. Лісовський. – Прага : вид–во укр. молоді, б. р. в. – 14 с.

  7. Про П. І. Холодного. Статті І. Свєнціцького і М. Драгана. – Львів, 1931. – 16 с.

  8. Проект Єдиної школи на Вкраїні. Книга перша: основна школа. – Кам’янець–Подільський : Дністер, 1919. – 172 с.

  9. Ротач П. П. Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції : корот. бібліоогр. покажч. / П. П. Ротач. – Полтава : Верстка, 1998. – 164 с.

  10. Сірополко С. Друга частина Проекту Єдиної школи в Україні (Середня школа) / С. Сірополко // Сокульський Д., Сірополко С., Домбровський А. Проект Єдиної школи в Україні. Під 20–ліття створення новітньої системи українського виховання і навчання. – Львів, 1938. – С. 23.

  11. Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко. – К. : Наукова думка, 2001. – С. 647.

  12. Сірополко С. Невіджалована втрата (Пам’яти П. Холодного) / С. Сірополко // Календар–альманах „Дніпро”. – Л., 1931. – С. 86–92.

  13. Сірополко С. Петро Холодний як педагог і освітній діяч / С. Сірополко. – Львів, 1939. – 19 с.

  14. Сірополко С. Петро Холодний як педагог і освітній діяч / С. Сірополко // На пошану Петрові Івановичу Холодному (1876–1930) : зб. матер. / упор. : І. Гах, О. Держко, О. Сидор, Р. Яців. – Львів, 1996. – Ч. І. – С. 59–70.

  15. Телячий Ю.В. П.І. Холодний у спогадах сучасників / Ю. В. Телячий // Наукові праці Кам’янець–Подільського держ. ун–ту : зб. за підсумками звітної наук. конф. викладачів і аспірантів : в 3–х тт. – Кам’янець–Подільський : КПДУ, 2006. – Т. 1., вип. 5. – С. 27–31.

  16. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 1868, оп. 1, спр. 1, арк. 2.

  17. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 3696, оп. 2, спр. 60, арк. 29.

В статьехарактеристикукультурно–образовательной деятельности ХолодногоП.И.(1876–1930гг.), осуществленная в исследованияхСирополкаС.А.(1872–1959гг.)Освещаетсяих сотрудничествов областиразвития украинскогонационально–культурной жизнив годыреволюции (1917–1920)и вэмиграционный период.

Ключевыеслова:Петр Холодный, СтепанСирополко, украинская культура, образование, искусство.

The articledescription ofcultural activitiesHolodnogo P.I.(1876–1930years),made​​in studiesSiropolkoS.O.(1872–1959years).Highlightstheircooperation inthe development ofUkrainiannational and cultural lifeduring the revolution(1917–1920)andinexile.

Keywords: Peter Holodnuj,StephenSiropolko, Ukrainian culture, education and art.

УДК 02(477)(092):323(437)]:351.853 І.О. Старенький

м. Кам’янець–Подільський
Наукова і пам’яткознавча діяльність

С.О. Сірополка в чеський період еміграції

У статті розповідається про наукову та пам’яткоохоронну діяльність Степана Онисимовича Сірополка в еміграції в Чехословаччині, участь у діяльності Українського товариства прихильників книги у Празі, Товариства «Музей визвольної боротьби України».

Ключові слова: С.О. Сірополко, наукова діяльність, пам’яткоохоронна діяльність, Чехословаччина, Прага, еміграція.

На сьогодні важливим завданням є повернення із забуття видатних постатей в історії України, імена яких замовчувалися в радянський час. До них справедливо можна віднести і Степана Онисимовича Сірополка.

До питання наукової та пам’яткоохоронної діяльності Степана Сірополка в Чехословаччині зверталися в своїх працях С. Наріжний [25], О.С. Заремба [22], В.С. Прокопчук [23] та ін. Проте питання вивчене не повністю і потребує подальшого дослідження.

У травні 1920 року С.О. Сірополко змушений був залишити Кам’янець–Подільський, роботу в Кам’янець–Подільському державному українському університеті та вирушити в еміграцію [33, с. 394].

1923 року, як тільки почав працювати в Празі Український високий педагогічний інститут, Степан Онисимович влився у викладацький колектив, почав вести курси школознавства та позакласної освіти. Послугами професора С.О. Сірополка – одного з фундаторів української освіти доби УНР користувалися й інші навчальні заклади. Зокрема, вчительська громада Калішського табору, організувавши педагогічні курси, запросила його вичитати цикл лекцій з позашкільної освіти [25, с. 46; 33, с. 396].

30 травня 1923 року в Празі при Українському вільному університеті було створено Українське історико–філологічне товариство, яке на перше засідання 7 червня зібрало 60 членів і гостей. Степан Онисимович ввійшов до ревізійної комісії Товариства [33, с. 396]. С.О. Сірополко активно займається науково–дослідною роботою, зокрема на засіданнях Товариства ним було прочитано доповіді «М. Рубакин та його праці з українознавства» [17, арк. 27, 50], «Історія та бібліографічний опис першої дисертації М. Костомарова» [17, арк. 70], «Харківський колегіум з його додатковими класами до 1817 року» [15, арк. 1–35], «Граф Петро Завадовський – перший міністр освіти в царській Росії» [16, арк. 1–5]. 1937 року Степан Онисимович видав книгу «Історія освіти в Україні», яка була перевидана в Україні вже в період незалежності [35].

Його роботи з питань історії, теорії і методики освіти вміщували Праці очолюваного ним Українського педагогічного товариства, заснованого 31 грудня 1930 року в Празі [33, с. 396; 25, с. 233].

1925 року в Празі було створено Товариство «Музей визвольної боротьби України», до складу якого увійшов і Степан Онисимович Сірополко. Серед завдань Товариства були:

«а) організувати та утримувати музей і архів, де будуть зібрані матеріальні пам’ятки української визвольної боротьби: книги, часописи, образи, фотографії, вбрання військове та зброя, пам’ятки, що стосуються певних подій та осіб, та взагалі всякі матеріали і предмети, які зв’язані з подіями визвольної боротьби або мають самі по собі історичну чи наукову вартість:

б) влаштовувати виставки зібраних пам’яток;

в) організовувати та утримувати при музеї студію для наукового опрацювання та використання музейних збірок;

г) улаштовувати наукові та популярні відчити;

д) видавати каталоги, часописи, книги та репродукції» [22, с. 127].

Для збору матеріалів для «Музею визвольної боротьби України» були розроблені «Правила прийняття та переховування «Музеєм визвольної боротьби України» документів та інших матеріалів», опубліковані в другому випуску часопису МВБУ [32, с. 2], а також програмний документ «Наш обов’язок перед історією рідної землі» [26, с. 1–2].

За час з 1 серпня по 1 грудня 1925 року на адресу МВБУ надходить цілий ряд пожертв. Одним із жертводавців був С.О. Сірополко, який передав урядові декларації, універсали, ноти, відозви (403 примірника) [19, с. 4].

Протягом 1925 року Ліквідаційною комісією Культурно–просвітнього кружка в Йозефовому музеї МВБУ було передано величезну кількість речей. 4 серпня, 7 вересня та 6 листопада було передано речей та примірників літератури загальною чисельністю 12459 одиниць [11, арк. 3–103]. Можемо припустити, що С.О. Сірополко, як один з найактивніших членів Товариства МВБУ, взяв активну участь в упорядкуванні переданих фондів.

Окрім Степана Онисимовича до Товариства МВБУ входили також Степан Степанович та Ніна Сірополки [9, арк. 1]. Він же рекомендував до вступу в Товариство О. Косач–Шимановську [9, арк. 4–7].

1926 року до МВБУ були передані документи діловодства Комітету для влаштування виставки української книжки під час роботи Міжнародного з’їзду бібліотекарів і приятелів книги в Празі, а також значну колекцію книг і періодичних видань.

У наступні роки до МВБУ архівні матеріали передали Український академічний комітет у Празі, українські вищі навчальні заклади в Чехословаччині, військові табори українських полонених, Спілка визволення України, Комітет західноукраїнської еміграції, Українська республіканська капела О. Кошиця, Союз українських письменників і журналістів у Відні, Центральний еміграційний союз українських студентів, Українська академічна громада [22, с. 130].

Проводилося поповнення МВБУ за рахунок передачі рукописів та особистих архівів. Так, П. Сулятицький передав машинопис другого тому «Нариси з історії революції на Кубані», О. Шкабой збірку поезій «На крилах серця», родина Яременків рукопис «Матеріали до визвольного руху України» [5, арк. 42, 148–164, 166–177]. Особисті архіви передали Степан Смаль–Стоцький [6, арк. 7; 29, с. 12], Олександр Колесса [29, с. 15], А. Яковлів [6, арк. 7], Ісаак Мазепа [6, арк. 9]. Безумовно, важливу роль в їх упорядкуванні брав С.О. Сірополко. Достеменно нам відомо, що Степан Онисимович відповідав за збір матеріалів у Галичині [5, арк. 62].

Сам С.О. Сірополко продовжував передавати віднайдені матеріали до МВБУ. Так, 1935 року ним була передана колекція відбитків статей та окремих своїх видань, екслібрисів [27, с. 14], 1936 року – календарі, часописи, відбитки [29, с. 12]. Такі пожертви дали змогу МВБУ сформувати колекцію з 233 календарів за 1894–1943 рр. [12, арк. 1–18], серед яких було три примірника виданих у Кам’янці–Подільському [12, арк. 5, 12, 15].

Важливою датою в житті Степана Онисимовича стало 9 червня 1927 року, адже цього дня його було обрано до складу Управи Товариства МВБУ та секретарем [20, с. 8–9]. На цій посаді він залишався принаймні до початку Другої світової війни.

До 7–річчя відкриття Товариства МВБУ було видруковано брошуру про діяльність та структуру «Музею визвольної боротьби України», де зазначалося, що в складі МВБУ діяло 4 відділи:


  1. дипломатичний;

  2. військовий;

  3. еміграційний;

  4. все інше [22, с. 131].

Степан Онисимович, як секретар Товариства, брав участь у розробці цієї брошури.

У січні 1934 року розпочався збір коштів на побудову Українського дому в Празі. Через «Вісті МВБУ» було оприлюднено відозву із закликом до збору коштів. У часописі зазначалося, що до МВБУ надходить багато архівів та бібліотек від українських установ, які припиняють або скорочують свою діяльність. МВБУ забезпечував збереження пам’яток інтелектуальної праці їх творців. Водночас зазначалося, що МВБУ мав досить тісне приміщення [24, с. 2–8; 22, с. 132]. Цього ж року С.О. Сірополко пожертвував на спорудження Українського дому 25 чеських крон [24, с. 3]. Наступного року Степан Онисимович передав 25 крон [30 с. 2], 1936–го – 35 крон [31, с. 5], 1938–го – 100 крон («замість вінців і квітів на могилу акад. С. Смаль–Стоцького») [23, с. 5], 1940–го – 20 крон [2, арк. 5; 3, арк. 216], 1941–го – 100 крон [2, арк. 10; 4, арк. 4], 1943–го – 20 крон [3, арк. 131], 1944–го – 20 крон [2, арк. 14; 4, арк. 281].

С.О. Сірополко проводив оцінку зібраних фондів. Так, він зазначав, що серед найбільш цінних матеріалів архівного характеру, які в якості пожертв МВБУ отримав за перших десять років, можна назвати архіви деяких місій Української Народної Республіки, українських політичних, громадських і військових організацій, як, наприклад, архіви Спілки визволення України, таборів українських полонених у Німеччині, Австрії та Чехословаччині, Української республіканської капели О. Кошиця. Відділ рукописів містив епістолярію та манускрипти О. Барвінського, Я. Веселовського, Б. Лепкого та інших видатних українських діячів. Творчий відділ зібрав значну колекцію коштовних пам’яток малярства, скульптури, різьбярства, гравюри тощо. Відділ часописів налічував 1145 назв українських часописів та 230 іноземних часописів, у яких містилася інформація про Україну. Бібліотечний відділ мав у своєму складі до 40 книгозбірень, що зберігали свою окремішність. Військовий відділ зібрав значну колекцію військового одягу, зброї, фотографії бойових операцій, військових діячів, а також накази, рапорти, розпорядження [22, с. 133–134].

У цей період в бібліотеці МВБУ створюється новий відділ – авторську книгозбірню, головне завдання якої полягало в тому, щоб з максимальною повнотою зібрати праці всіх сучасних авторів–українців і україністів, незалежно від змісту, розміру і форми публікацій і місця видання. У цій книгозбірні проводилась реєстрація друкованих праць авторів, укладалась навіть бібліографія творів друку. На кінець 1937 року авторська книгозбірня мала 1271 назву творів, 12 серед яких належало С.О. Сірополку [22, с. 136].

1938 року Товариство МВБУ зазнає значної втрати – помирає довголітній голова «Музею визвольної боротьби України» Степан Смаль–Стоцький. У двадцятому випуску «Вістей МВБУ» Степан Сірополко публікує статтю «Діяльність акад. д–ра Степана Смаль–Стоцького в Товаристві «Музей визвольної боротьби України» в Празі», яка стала некрологом у вигляді біографії та досягнень колишнього голови МВБУ [34, с. 2–5].

29 червня 1939 року відбулося урочисте відкриття власного приміщення МВБУ за адресою вул. Горимірова, 6 в Празі [6, арк. 4]. На урочистостях заступник голови Товариства МВБУ Степан Онисимович Сірополко виступив з доповіддю про історію Товариства за 14 років його існування. Він зазначив, що «українське громадянство не залишить на півдорозі розпочатого за його допомогою [МВБУ. – Авт.] великого діла, але й надалі опікуватиметься долею Музею, щоб зберегти цей величний пам’ятник героїчної боротьби українського народу за свою незалежність на вічну пам’ять і науку прийдешнім поколінням» [6, арк. 12].

Водночас було закликано збирати документи з історії «карпато–українського національного відродження» й державного будівництва: «Обов’язок кожного українця, що працював на Карпатській Україні, є подбати про те, щоб історія карпато–українського національного відродження й державности були висвітлені з належною докладністю й правдивістю, а тим самим, щоб вороги українського визволення були позбавлені не тільки можливости, а й самого бажання перекручувати описи подій нашого минулого на шкоду для українців» [6, арк 15].

12 квітня 1940 року С.О. Сірополком було написано «Доповідь про бібліотеку–випозичальню при Музеї ВБУ в Празі», в якій зазначено, що на загальних зборах Товариства 18 лютого 1939 року була схвалена пропозиція, щоб Управа Товариства обміркувала питання про створення при МВБУ бібліотеки–випозичальні. Степан Сірополко наводить дані про те, що загальні збори Товариства МВБУ ще 21 червня 1934 року одноголосно прийняли пропозицію А. Яковліва заснувати при МВБУ бібліотеку ім. І. Горбачевського, але її відкриття відкладалося через відсутність приміщення. Після отримання приміщення МВБУ було створено бібліотеку. Користуватися книгами можна було лише в приміщенні самого Музею. В той же час фонди бібліотеки становили неабиякий інтерес для дослідників, вчених, широкого кола читачів. Тому і було порушено питання про створення при МВБУ бібліотеки, з якої можна було позичати книжки додому. С.О. Сірополко в зв’язку з цим запропонував план створення бібліотеки–випозичальні [22, с. 142]. Він містив наступні пункти:

«1) звернутися до українського громадянства із закликом про пожертви грошима і книжками для створення при Музеї бібліотеки–випозичальні ім. академіка, професора, доктора І. Горбачевського;

2) пожертвувати для комплектування тої бібліотеки–випозичальні ті книжки з книжкового фонду Музею, які маються там більше, ніж в двох примірниках;

3) утворити при Управі бібліотечну комісію, якій доручити:


  1. виготовити бібліотеку–випозичальню ім. академіка І. Горбачевського;

  2. реєструвати книжки, що надходитимуть як дар для тої бібліотеки;

  3. складати списки книжок, що їх бажано було б придбати для поповнення тої бібліотеки на рахунок грошових пожертв для тої мети;

  4. провести всю підготовчу працю до відкриття бібліотеки–випозичальні для послуг читачів» [22, с. 142].

1940 року МВБУ з нагоди 15–річчя існування Товариства було проведено цілий ряд виставок. Можемо припустити, що Степан Онисимович взяв активну участь в їх організації. Так, в книзі реєстрації відвідувачів виставок знаходимо інформацію про відвідання С.О. Сірополком виставки українських періодичних видань для дітей і молоді (27 і 28 травня 1940 року) [13, арк. 1], українських календарів (10 і 14 червня 1940 року) [13, арк. 4], українських публікацій і Азії (25 червня 1940 року) [13, арк. 7], Шевченківського відділу (24 листопада 1940 року) [13, арк. 14].

Діяльність Товариства МВБУ продовжувалася і в складних умовах Другої світової війни під час так званого «протекторату». МВБУ фактично припинив своє існування після 14 лютого 1945 року, коли під час бомбардування Праги американською авіацією одна бомба пошкодила значну частину будинку, де знаходився музей [22, с. 150].

Степан Сірополко проводив також активну діяльність в Українському товаристві прихильників книги в Празі (УТПК). Ідея виникнення УТПК з’явилася напередодні підготовки до Міжнародного бібліотечного з’їзду, який відбувся в Празі 1926 року [22, с. 77]. Установчі збори відбулися 5 січня 1927 року в чеському університеті (Климентіум) під головуванням професора Дмитра Антоновича. Головою Управи УТПК обрали Степана Онисимовича Сірополка. Він же виконував роль скарбника [14, арк. 2]. На початковому етапі функціонування УТПК, Товариство юридично було зареєстроване в будинку С.О. Сірополка за адресою НorniCernosiceadPraha, с. 132 [14, арк. 1 зв.].

На першому засіданні Степан Онисимович прочитав доповідь «План діяльності Українського товариства прихильників книги» [22, с. 78].

10 лютого 1927 року при УТПК було створено Видавничо–редакційну комісію під головуванням П. Зленка, до її складу увійшов С.О. Сірополко [14, арк. 6]. 17 лютого того ж року при УТПК створили ще одну комісію – Бібліотечно–бібліографічну, членом якої теж став Степан Онисимович [14, арк. 5].

20 березня 1927 року Степан Сірополко, як голова Управи УТПК, виступив на З’їзді книгарів та видавців Чехословаччини [14, арк. 5].

5 травня 1927 року Степан Онисимович на засіданні УТПК прочитав доповідь «Декілька спірних питань в бібліотечно–бібліографічній справі» [14, арк. 3].

1927 року УТПК започатковує видання періодичного органу Товариства «Книголюб», який виходив до 1934 року. Вийшло 15 випусків згаданого збірника, до яких ввійшло 66 статей 24 авторів, серед яких 9 належали перу С.О. Сірополка [25, с. 231]. Степан Онисимович став відповідальним редактором та членом редакційної колегії часопису «Книголюб» [14, арк. 4]. Постійними відділами видання були «Хроніка», «Бібліотечна справа», «Видавничо–книгарська справа», «Україніка», «Нові українські видання в Чехословаччині», «Готові до друку праці українських авторів і перекладачів» [14, арк. 4].

2 лютого 1928 року С.О. Сірополко на засіданні УТПК виступив з доповіддю «Бібліотечна справа на Совітській Україні за останнє десятиліття» [22, с. 83].

Чехословацька спілка збирачів і прихильників екслібрисів у Празі 1932 року проводила «Виставку слов’янського екслібрису». До складу організаційного комітету виставки ввійшов голова УТПК Степан Сірополко. Управа УТПК організувала український відділ, який провів плідну роботу зі збору українських екслібрисів. На виставці екслібриси охоплювали три стенди, де демонструвалися твори 22 художників, серед яких О. Кульчицького, С. Левицького, М. Глущенка, Я. Падалки, В. Кричевського, П. Холодного, В. Січинського, Г. Нарбута та ін. [22, с. 87].

Степан Сірополко, як голова УТПК, брав участь у загальних зборах Спілки чехословацьких бібліотекарів, Товариства бібліофілів, Чехословацького книгознавчого товариства та Українського академічного комітету. 1931 року С.О. Сірополко увійшов до складу Управи Чехословацького книгознавчого товариства та Українського академічного комітету, вів переписку з відомими тогочасними діячами, зокрема бібліографом та книгознавцем Я. Стешенком [22, с. 90].

Степан Онисимович підтримував творчі зв’язки з Українським науковим інститутом книгознавства, багатьма вченими Львова, Варшави, Москви,зокрема з Інститутом бібліотекознавства ім. В.І. Леніна в Москві [22, с. 91].

8 лютого 1934 року відбулося засідання УТПК на якому було здійснено «переворот». Після звіту С.О. Сірополка про діяльність УТПК за рік, член Управи П. Зленко поставив під сумнів фінансовий звіт Товариства та спробував скомпрометувати Степана Сірополка. Він же висунув на посаду нового голови кандидатури Володимира Січинського, який не був фахівцем з бібліотекознавства та книгознавства. Зміщення з посади голови засновника та довголітнього керівника УТПК поглибило розкол Товариства, частина його членів (Є. Вировий, С. Наріжний та ін.) відмовилися від співпраці з УТПК, припинилося видання часопису «Книголюб». Врешті–решт УТПК припинило своє існування [22, с. 93–95].

Степан Онисимович також брав активну участь у діяльності Союзу українських журналістів і письменників на чужині (СУЖПЧ). 18 листопада 1932 року його було обрано головою Управи СУЖПЧ. Завданням Союзу було охорона престижу української преси, ознайомлення світової громадськості з українським питанням, піклування про ствердження правового законодавства і авторського права, піднесення рівня української журналістики та пропаганди, захист професійних інтересів українських журналістів і письменників, матеріальна підтримка членів Союзу та їх родин [22, с. 152].

Водночас С.О. Сірополко не входив до таких українських пам’яткоохоронних організацій в еміграції як Товариство охорони українських історичних пам’яток за кордоном в м. Прага та Архів–музей при Українському соціологічному інституті. Це пояснюється певним антагонізмом між цими структурами. Так, Товариство МВБУ, секретарем якого був Степан Онисимович, Товариство охорони українських історичних пам’яток за кордоном звинувачувало в пропольській орієнтації і стверджувало, що «противники Польщі туди матеріали не здають» [1, арк. 2].

Отже, Степан Онисимович Сірополко, перебуваючи в еміграції в Чехословаччині, проводив активну пам’яткоохоронну та наукову діяльність. Він входив до складу Історико–філологічного товариства, Товариства «Музей визвольної боротьби України», Українського товариства прихильників книги, Союзу українських журналістів і письменників на чужині та ін. В більшості зі згаданих організацій С.О. Сірополко входив до керівного складу. Проте поразка Української Революції нічого не навчила українців на чужині: існував певний антагонізм між різними українськими організаціями, відбувалися «місцеві перевороти» в середині товариств. Внаслідок одного з таких переворотів Степан Сірополко був усунутий з посади голови Українського товариства прихильників книги, внаслідок чого УТПК занепало і перестало існувати. Саме завдяки енергії та праці Степана Онисимовича Сірополка в Чехословаччині активно розвивалося збереження українських пам’яток, йшов розвиток бібліотечної та книговидавничої справи.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал