Наука І наукові дослідження




Сторінка8/11
Дата конвертації16.01.2017
Розмір4.74 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
I 141
Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти. Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в науковій роботі безпосередньо після тексту, девони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках наукової роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках. Ілюстрації позначають словом " Рисі нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу. Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в науковій роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу. Якщо в науковій роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово "Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовження табл." і вказують номер таблиці, наприклад "Продовження табл. 1.2". Формули в роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша нарівні відповідної формули в круглих дужках. Наприклад (3.1) (перша формула третього розділу.
142 Примітки до тексту і таблиць, в яких указують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова "Примітки" ставлять двокрапку. Наприклад Примітки
1. ...
2 . . . . Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова "Примітка" ставлять крапку.
Ілюстрації наукової роботи допомагають наочно продемонструвати деякі положення, виявлені закономірності, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом. Ілюстрації допомагають уникнути випадкових, пов'язаних із другорядними деталями, частин тексту і запобігти невиправданим пропускам найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст — ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують після їх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (під рисунковий підпис. Підпис під ілюстрацією має такі основні складові
— найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом " Рис порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами
— тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного
— експлікацію, яка будується так деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Наприклад " Рис. Схема розміщення елементів касети 1 — плівка 2 — ролики З — валик 4 — опорні стояки. Основними видами ілюстративного матеріалу в науковій роботі є креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік. Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. Утому місці, де викладається тема, пов'язана з ілюстрацією, іде читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання
143
у вигляді виразу у круглих дужках "рис" або зворот типу
"... як це видно з рис. 3.1" або "... як це показано нарис. Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування. Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. У роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А.
Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць.
Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово Таблиця" починають з великої літери. Назву не підкреслюють. За логікою побудови таблиці її логічний суб'єкт, або підмет позначення тих предметів, які в ній характеризуються, розміщують у боковику, головці, чи в них обох логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується присудок) — у підзаголовку, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику — всіх даних цього рядка. Заголовок кожної графив головці таблиці має бути, наскільки можливо, коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.
Боковик, які головка, вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об'єднувальні рубрики загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним. У підзаголовку повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок графи однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи співпадали: неоднорідні — посередині графила п к и використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним. Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки — з маленьких, якщо вони складають одне речення із
144 заголовком, із великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою за 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку дисертації або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна поділяти на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку — боковик. Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами Теж, а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані у будь-якому рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк. При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, атак о ж довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати водному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки. Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше І о
145
одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множеннях) і ділення (:). Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується. Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують нарівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають нарівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом) ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться всередині групи формулі звернене убік номера. Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формулі в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі. Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і невідокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити. Яких загальних правил цитування та посилання на використанні джерела треба дотримуватися при написанні наукової роботи При написанні наукової роботи іноді треба давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наводяться в роботі, або на ідеї та висновки, за якими розроблюються проблеми,
146 завдання та питання, вивченню яких присвячена наукова праця. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коливних наявний матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в науковій роботі. Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками. Якщо в тексті необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання, при цьому його номер має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань. Приклад. Цитата в тексті "... незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв'язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації / 7 / 1)". Відповідний опису переліку посилань
7. Дороніна МС. Культура спілкування ділових людей Навчальний посібник. — К "KM Academia", 1998.- с. Відповідне подання посилання
/ 7 / 1 ) розділ 1. Ділове спілкування, стор. 29. Рекомендується в основному тексті або у заключних абзацах розділів давати посилання на особисті наукові праці здобувача (принаймні ті, перелік яких наведено в авторефераті. Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад " Рис. Посилання на формули наукової роботи вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад. у формулі ( 2 . 1 ) " . ю 147
На всі таблиці дисертації повинні бути посилання в тексті, при цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, наприклад "... в табл. 1.2". У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово "дивися, наприклад "див. табл. 1.3". Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається безпере кручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці. Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням | на джерело j г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами, що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело д) якщо необхідно виявити ставлення автора дисертаційної праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання є) якщо автор дисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження,
148 тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефісі вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вмішується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є (курсив наш. — М.Х.), (підкреслено мною. —
М.Х.), (розрядка моя. — М.Х.).
Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерелі розміщується після висновків. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назві т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей. Джерела можна розміщувати одним із таких способів у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні наукової роботи, вал фавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку. Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати зі стандартів.
Додатки оформлюють як продовження наукової друкованої праці на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті дисертації. Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках дисертації, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Всередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток" і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, ЗІ, ї, Й, О, Ч, Ь.
Наприклад: Додаток А, Додаток Б і т.д. Один додаток позначається як додаток А.
149
При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою дисертації друкують великими літерами слово "ДОДАТКИ. Текст кожного додатка за необхідністю може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А — другий розділ додатка А В — перший підрозділ третього розділу додатка В. Ілюстрації, таблиці і формули, які розмішені в додатках, нумерують у межах кожного додатка. Наприклад Рис. Д. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д формула (А. 1) — перша формула додатка А. На останніх сторінках наукової роботи розмішують анотації
українською, російською та англійською мовами. На вибірна уковця анотація англійською або російською мовою повинна бути розгорнутою — обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до п'яти тисяч друкованих знаків, інформацією про змісті результати наукової роботи, а дві інші — обсягом до 0,5 сторінки машинописного тексту (додрукованих знаків) — ідентичного j змісту інформація про основні ідеї та висновки дисертації.
Анотації складаються за формою, яка має такий зміст а) прізвище та ініціали виконувача наукової роботи б) назва наукової роботи в) вид наукової роботи (рукопис, монографія г) науковий ступінь автора д) спеціальність (шифрі назва є) установа, де відбудеться захист ж) місто, рік з) основні ідеї і) результати та висновки наукової роботи. Викладення матеріалу в анотації повинно бути стислим і точним. Належить використовувати синтаксичні конструкції, які притаманні мові ділових документів, уникати складних граматичних зворотів. Необхідно використовувати стандартизовану термінологію, уникати маловідомих термінів і символів. Після кожної анотації наводять ключові слова відповідною мовою.
Ключовим словом називається слово або стійке словосполучення із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного
150 пошуку несе смислове навантаження. Сукупність ключових слів повинна відображати поза контекстом основний зміст наукової праці. Загальна кількість ключових слів повинна бути не менше трьох і не більше десяти. Ключові слова подають у називному відмінку, друкують в рядок, через кому.
6.2. Рецензування науково-дослідних робіт Кафедри (державні комісії, спеціалізовані вчені ради факультету, університету та ін.) призначають для участі у прилюдному захисті наукової роботи рецензентів (для дисертацій — офіційних опонентів) з числа компетентних вчених уданій галузі науки, здатних здійснити вичерпну й об'єктивну експертизу дослідження на основі високої принциповості та вимогливості. Виконання доручення кафедри (державної комісії, спеціалізованої вченої ради) — обов'язок кожного вченого. Відзив рецензента (офіційного опонента) про наукову працю, його виступ на засіданні кафедри (спеціалізованої вченої ради) є необхідним елементом творчих дебатів на захисті наукової роботи, гарантом точного й повного виконання встановлених вимог до неї. Від ретельності експертизи, аргументованості й повноти висновків рецензента (опонента) великою мірою залежить оцінка наукової роботи кафедрою (спеціалізованою вченою радою, об'єктивність рішення щодо оцінки успішності (присудження наукового ступеня. Критичний підхід до наукового дослідження — головний критерій високого професіоналізму наукового рецензента (опонента) й доконечна умова конструктивної дискусії під час захисту. Рецензент (офіційний опонент) на основі вивчення наукової роботи та друкованих праць здобувача, опублікованих за темою роботи, висвітлює в поданому до кафедри (державної комісії, спеціалізованої вченої ради) відзиві такі обов'язкові питання
— актуальність обраної теми
— ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у науковій роботі
151

— достовірність і новизну результатів
— повноту викладу основних положень в опублікованих працях. У відзиві подаються зауваження щодо змісту наукової роботи та висновок щодо її відповідності встановленим вимогам. Визначаючи актуальність теми, доцільно вказати на її зв'язок з державними чи галузевими науковими програмами, пріоритетними напрямками розвитку науки й техніки, визначеними Верховною Радою України тощо. Оцінка обґрунтованості наукових положень роботи, їх достовірності й новизни повинна бути об'єктивною та відбивати як позитивні, такі негативні сторони праці, зокрема рецензент опонент) має наголосити на ключових проблемах, звернути увагу на висновки й твердження, що викликають сумніви й можуть слугувати підґрунтям дискусії під час захисту роботи. Рецензент (опонент) оцінює висновки здобувача щодо значущості його праці для науки й практики та вказує можливі конкретні шляхи використання результатів дослідження. У відзиві рецензент (опонент) також повинен оцінити зміст наукової роботи, її завершеність в цілому й викласти зауваження щодо її оформлення.
152 Додаток А. РЕФЕРУВАННЯ ТЕКСТУ А. Основні вимоги до реферату При проведенні наукових досліджень (особливо на початковій стадії роботи над проблемою) немале значення має формування навичок правильно реферувати та анотувати текст, що вивчається. Це дозволяє глибше "зрозуміти" тему та задачу дослідження, конкретніше провести аналіз вже існуючого (напрацьованого) фактичного матеріалу. Чітко і системно зібраний, у вигляді реферату, матеріал, дозволяє оперувати ним доволі тривалий час, що сприяє підвищенню продуктивності розумової праці науковця, аспіранта, студента та ін. Слово "реферат" утворене від латинського "referre", що означає "передавати, доповідати. Реферування — один зважливих прийомів науково- дослідної роботі. Реферат статті, монографії, доповіді не є просто урізаним варіантом першоджерела. Він має особливості стилю викладу, свій характерний плані свою мову. Реферування тексту зводиться до пошуку в літературі необхідної інформації, виписуванню принципово важливих положень, тез, тверджень, зафіксованих у першоджерелі. Зрозуміло що, у залежності від того, ким із якою метою впроваджується реферування, тип, стиль та характер рефератів розрізняється. Один і той самий текст може піддаватися реферативній обробці в різноманітних випадках, і мати різний зміст. Наприклад. У одному випадку автор наукової статті готує реферат своєї статті до інформаційного журналу, намагаючись відбити в стислій формі усі основні положення власної дослідницької роботи. У іншому — студент для виступу на семінарі реферує вищевказану статтю, вибираючи з неї саме те, що має безпосереднє відношення до теми його доповіді. У третьому — науковий співробітник робить виписки з цієї ж публікації запитаннями, що його інтересують. Очевидно, що мова, плані зміст реферату у всіх трьох випадках буде розрізнений.
153
У процесі підготовки рефератів наукових статей до спеціальних інформаційних журналів, а також авторефератів дисертацій необхідно обов'язково додержуватися встановлених правил реферування. На відміну від цього при індивідуальній роботі з текстом наприклад, "для себе) припускається велика свобода викладу. Які ж основні принципи є звичайними правилами реферування наукових публікацій
По-перше, заголовок реферату повинен відповідати точній назві того матеріалу, що реферується. Проте, може бути і так, що ця назва недостатньо повно розкриває зміст роботи. Така "вільність" у виборі назви частіше зустрічається в деяких закордонних журнальних публікаціях. Тому рекомендується скласти нову (робочу) назву, що розкриває досить повно тему першоджерела. Остаточний варіант назви реферату варто вибирати наприкінці роботи, тобто після ознайомлення зі змістом джерела.
По-друге, текст реферату. Перед тим, як приступити до реферування, варто старанно прочитати текст, виділити ключові положення і скласти план реферату. План включає наступні пункти мета, задача роботи, методи дослідження, дані про об'єкт та предмет дослідження, отримані результати і висновки. Якщо робота носить не експериментальний, а теоретичний або навчальний) характер, план може бути трохи відмінним від запропонованого вище. Обсяг реферату, як правило, складає 5-15% обсягу першоджерела. Мова викладу тексту в рефераті повинна бути лаконічною та точною, без зайвих фраз. Наприклад, не варто використовувати обороти типу "У результаті численних і тривалих експериментів автори встановили. Всю цю довгу фразу можна замінити одним словом "Встановлено. ". Загальновідомі дані, історія розвитку питання про попередні роботи в рефераті, як правило, опускаються. Текст реферату звичайно починається безпосередньо з суті роботи.
По-третє, термінологія. У рефераті наукової публікації неприпустимим є спрощення її суті, тому що це веде до перекручування змісту або втрати важливої інформації. Виняток складають випадки, коли реферат спеціально готується для недостатньо підготовленої аудиторії. У рефераті, як правило, використовують ті ж самі терміни, що й у першоджерелі.
154 Слід враховувати, що в роботах іноземних авторів можуть зустрічатися наукові терміни, які мало вживають у вітчизняній літературі. У таких випадках цілком доречно їх заміняти поняттями, категоріями, термінами, що відбивають адекватно їх сенс. Заміна маловідомих, незрозумілих термінів не лише виправдана, алей бажана. Терміни і стійкі словосполучення, що зустрічаються в рефераті більш ніж три рази, можна заміняти скороченнями або абревіатурою, використовуючи початкові літери словосполучень. Абревіатура наводиться в дужках відразу ж за терміном і далі в тексті уже вживається без дужок. Проте варто враховувати, що використання великої кількості абревіатур може істотно утрудняти розуміння тексту.
По-четверте, як провести подачу ілюстративного матеріалу
Включення до реферату схем, рисунків, графіків, таблиць, формул відбувається в тих випадках, коли вони відбивають суть роботи, або необхідні для наочної презентації висновків дослідження. Можливим є також такий варіант, коли основні результати роботи можуть бути зведені в підсумкову таблицю. Наприклад. У одному випадку автор наукової статті готує реферат своєї статті до інформаційного журналу, намагаючись відбити в стислій формі усі основні положення власної дослідницької роботи. У іншому — студент для виступу на семінарі реферує вищевказану статтю, вибираючи з неї саме те, що має безпосереднє відношення до теми його доповіді. У третьому — науковий співробітник робить виписки з цієї ж публікації запитаннями, що його інтересують. Очевидно, що мова, плані зміст реферату у всіх трьох випадках буде розрізнений. А. Реферативний огляд Однією зі складних форм реферату є реферативний огляд. Як випливає з самої назви, він створюється в результаті вивчення і конспектування чисельних публікацій за певною, достатньо об­
ширно, темою дослідження. Існує низка особливостей у написанні реферативного огляду. Звичайно він має вступ, де в стислій формі висвітлюється історія розвитку питання та його значення. Подаючи огляд,
155
бажано не проводити критичний аналіз суті та змісту першоджерел. Проте це не означає, що реферат являє собою конгломерат уривчастих відомостей. Факти, ідеї, результати досліджень повинні викладатися в суворій логічній послідовності. На закінчення відзначається сучасний стан, розглядаються тенденції подальшого розвитку даного питання. Закінчується реферативний огляд списком використаної літератури.
A3. Анотований реферат Своєрідною реферативною переробкою тексту є його анотація. Вона являє собою виклад змісту публікації, але, звичайно, у більш короткому обсязі, ніж сам реферат. Головна різниця полягає втому, що реферат — знеособлений, і в ньому викладаються лише факти, основні положення роботи намові першоджерела. У анотації ж завжди виражене ставлення автора до аналізованої роботи з виділенням цілей, задач, практичної та теоретичної її цінності тощо. Анотація, як правило, міститься на перших сторінках книги, монографії, навчальних посібників і складається не самим автором роботи, а будь-ким з крупних фахівців уданій галузі. А. Рекомендації щодо укладення рефератів Наведемо кілька практичних порад з техніки реферування наукового тексту. Бажано об'єднувати два, або більшу кількість положень, водне і застосовувати узагальнені поняття та категорії, а також множину замість однини. Очевидно, що така заміна доречна лише втому випадку, якщо вона не спотворює сенс тексту. Для логічного зв'язку окремих фраз варто використовувати слова загального значення типу "установлено, вважається, розглядається" та ін. Варто виключати другорядні, малоістотні деталі. Дотримання останнього правила найчастіше викликає найбільші труднощі і вимагає відповідного досвіду роботи з літературою.
156 Додаток Б. ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ДО КУРСОВИХ РОБІТ Б. Мета і значення курсових робіт Курсова робота обов'язково є складовою частиною процесу науково-методичної і професійної підготовки вчителя. Це досить складна форма самостійної, творчої роботи студента. Курсова робота є засобом перевірки не лише теоретичної і методичної підготовки майбутнього вчителя, але і його вміння працювати з літературою, спостерігати, аналізувати та узагальнювати педагогічний та науковий досвід, вести науково-педагогічні дослідження під керівництвом викладача. Курсові роботи розвивають наукове мислення студентів, їх вміння працювати зі спеціальною літературою, аналізувати та порівнювати різні погляди на певні питання викладання, вміння вести педагогічний експеримент, чітко та логічно викладати свою думку, аргументувати свої позиції за допомогою конкретних фактів з загальнолюдського педагогічного досвіду. Курсові роботи підвищують теоретичну та методичну підготовку студентів як майбутніх вчителів, дають їм початкові навички наукового дослідження з фаху. Найкращі курсові роботи слід рекомендувати, як усні, або стендові доповіді на наукових конференціях наукового студентського товариства (НОТ, на методичних, педагогічних читаннях, а також для друкування у збірниках наукових студентських праць. Розширені та доповнені курсові роботи можуть стати у майбутньому дипломними проектами. Курсові роботи виконують на старших курсах навчання, як узагальнюючі роботи з того чи іншого навчального предмета (за визначенням навчальної програми, або деканату. У курсових проектах систематизується саме той практичний досвід, який був накопичений студентами під час педагогічної, або виробничої практики. Теми курсових робіт та наукових керівників
157
визначають кафедри на початку читання курсу лекцій з того чи іншого предмету з тим, щоб студенти мали час для підготовки до виконання курсової роботи. Б. Зміст курсових робіт У курсовій роботі студент повинен творчо викласти певну наукову проблему з загальних, або окремих питань навчального курсу. Серед інших актуальною проблемою курсового проектування є методика викладання конкретного предмету. Наприклад, методика викладання хвильової оптики у навчальному курсі з квантової фізики формує у студентів основи наукового світогляду за розділами сучасної фізики, або окремими темами навчальної програми. При виконанні курсових робітне останнє місце займає вдосконалення методики
1) політехнічного навчання студентів
2) формування найважливіших фахових законів, категорій, понять, визначень тощо. Наприклад, для майбутніх фізиків — це такі категорії, як маса, сила, енергія, електричний опір, електрорушійна сила, речовина, поля тощо
3) вивчення в школі окремих темі питань програми (особливо нових
4) різноманітних видів навчальної роботи з певного предмету, наприклад, методика фронтального експерименту, проведення контрольних та самостійних робіт, екскурсій, використання технічних засобів у процесі викладання тощо
5) техніки шкільного (наприклад, фізичного) експерименту, зокрема описання структури, принципу дії та методики використання пристроїв та установок, що допомагають наочно ілюструвати ті чи інші закони та закономірності з певних розділів, тем або питань навчальної програми
6) удосконалення різних видів позаклаеної роботи з певного предмету, та керівництва гуртками, організації фахових вечорів, проведення фізичних олімпіад тощо. Наприклад, проведення занять шкіл юних фізиків (хіміків, біологів та ін.).
158 7) вивчення організації та проведення різних видів позакласної роботи. Наприклад, фізичного практикуму, використання технічних засобів навчання під час викладання фізики тощо. Тематику курсових робіт затверджує завідувач кафедрою за поданням викладача, що веде лекційний курс. Для опрацювання певної теми призначається керівник — викладач кафедри. Як виняток, окремі теми можуть запропонувати самі студенти. Такі теми повинні погоджуватися з завідувачем кафедрою. Кожну тему виконує, як правило, один студент. Але над організацією конкретного експерименту з певного виду науково-ме­
тодичної роботи може працювати невелика група (з 3-5) студентів. Виходячи з вимог програми з методики викладання того чи іншого навчального курсу, курсова робота повинна мати творчий характер та певну наукову цінність, а також конкретне значення для розвитку освітянських та наукових проблем. Бажано, щоб висновки, що випливають з курсового проекту, були цінними у практиці викладання певного предмету. Звідси випливає, що курсова робота не може бути переказом написаного в літературі, або описом простого спостереження. Якість курсової роботи повинна бути такою, щоб після захисту цієї роботи, усі бажаючі мали змогу використати її результати, як певний методичний посібник. Результати курсової роботи ґрунтуються на глибокому, осмисленому вивченні теоретичної та методичної літератури, узагальненні спостережень натурних, або лабораторних експериментів, досить повному аналізуванні конкретних матеріалів виробничої (педагогічної) практики. Курсову роботу за кожною з тем треба проводити, виходячи з вимог нової навчальної програми.
БЗ. Схема викладу, обсяг та оформлення курсових робіт Курсова робота є творчим рукописом студента, в якому послідовно викладається матеріал теми з необхідними доведеннями та ілюстраціями. Оформлення курсових робіт можна проводити за правилами, що описані у цьому посібнику.
159



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал