Наука І наукові дослідження




Сторінка7/11
Дата конвертації16.01.2017
Розмір4.74 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
7 -
9 7
Черкаський і Сумський педінститути стали державними педагогічними університетами в 1995 р. Протягом останніх років була переборена державна монополія в галузі вищої освіти. Відкрито вузи з різноманітними формами власності комерційні, приватні, спільні, міжнародні, що надають можливість одержання вищої освіти великій кількості випускників середніх та средньоспеціальних навчальних закладів. Розвиток платної та безкоштовної вищої освіти, з одного боку, відкриває можливість підготовки спеціалістів на комерційній основі за угодами. З іншого боку, різко зменшує кількість місць для вступників на держбюджетній основі і обмежує доступу ВНЗи тих, хто немає можливості оплатити своє навчання. Корінні перетворення у вищій освіті пов'язані з розробкою та впровадженням у 1988-93 pp. нових навчальних планів, у яких реалізований диференційований підхід до підготовки спеціалістів для педагогічної, виробничої та науково-дослідниць­
кої діяльності. Маючи значний науковий потенціал, університети традиційно є найбільшими центрами підготовки фахівців. Університети покликані забезпечувати суспільство спеціалістами для проведення науково-дослідницьких робіт, адміністративної, політичної, правової, культурологічної та ін. діяльності. Для х років характерною є тенденція, що пов'язана з підготовкою в університетах висококваліфікованої педагогічної інтелігенції. Традицію підготовки спеціалістів у формі екстернату було відроджено в 1995 р. Університети, поряд з педагогічними інститутами, займають головне місце в розвитку та удосконаленні середньої, серед­
ньо-спеціальної та вищої освіти, підготовки викладачів для середніх шкіл, училищ, технікумів і ВНЗів. Сьогодні університети України відіграють головну роль в системі безупинної освіти, підвищення кваліфікації спеціалістів, що вже мають вищу освіту, вчителів та керівників шкіл, робітників різних галузей державного господарства.
98 Розділ 4. МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
4.1. Формулювання теми, мети і задач наукового дослідження Важливими складовими, що забезпечують ефективність проведення будь-якого наукового дослідження, є чітке формулювання його теми, мети та задач виконання. Можливою послідовністю, що може бути рекомендована у процесі оформлення загальної характеристики наукового дослідження, є послідовність дій, яка пропонується нижче, у цьому параграфі. На початковому етапі, шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв'язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва. Висвітлення актуальності неповинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне — сутність проблеми або наукового завдання. Далі, необхідно коротко викласти зв'язок вибраного напрямку досліджень з планами організації, де виконана робота, а також з галузевими та (або) державними планами та програмами. Важливо зазначити номер державної реєстрації науково- дослідної роботи. Цей номер є базовим для підготовки та подання до друку (доповіді) результатів проведеної наукової роботи. Особливу увагу заслуговує визначення ролі автора роботи у процесі її виконання. У науковій роботі обов'язково формулюють
мету роботи, а також задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Мета та задачі формулюються лаконічно, без зайвих слів. Наприклад, не слід формулювати мету як "Дослідження, "Вивчення, тому щоці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.
7* 99

Об'єкт дослідження — це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обирається для вивчення.
Предмет дослідження міститься в межах об'єкта.
Об'єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою, як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага дисертанта, оскільки предмет дослідження визначає тему дисертаційної праці, яка визначається на титульному аркуші як її назва. У кожній науковій роботі обов'язково необхідно навести перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу переконатися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається короткою анотацією нових наукових положень (рішень, запропонованих автором роботи особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток. Кожне наукове положення чітко формулюють, відокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу нарівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко і однозначно (без нагромадження дрібних подробиць і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень. У жодному випадку не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в дисертації зроблено те й те, а сутності і новизни положення із написаного виявити неможливо. При викладенні загальної характеристики роботи не слід формулювати наукові положення у вигляді анотацій. Зауважимо, що описання нових прикладних (практичних) результатів, які отримані у вигляді способів, пристроїв, методик, схем, алгоритмів і т.ін. також не може бути внесеним у загальну характеристику роботи. Слід завжди розмежовувати одержані наукові положення і нові прикладні результати, що випливають з теоретичного доробку науковця.
100 Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною основою (фундаментом) вирішеної в дослідницькій роботі наукової задачі або наукової проблеми.
Відзначаючи практичну цінність одержаних результатів, необхідно подати інформацію щодо готовності до її використання або масштабів використання. В науковій роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має прикладне значення — відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання. Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.
Апробація результатів наукової роботи впроваджується на наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах, де оприлюднюються результати досліджень. Матеріали, що апробову- ються на наукових форумах, можуть бути оформлені і як усні доповіді (oral), і як стендові (poster). Правила оформлення наукових матеріалів на кожній конференції конкретне. Але існують загальні правила. Деякі приклади вимог щодо оформлення результатів наукових досліджень, про які доповідається на конференціях, симпозіумах, нарадах тощо, наведені у додатках. Очевидно, що і у наукових доповідях і ума теріалах наукових публікацій, особливу увагу треба звернути на особистий внесок автора роботи. У випадку використання в дослідженнях ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, необхідно відзначити цей факт з обов'язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки. Одним з основних кількісних показників роботи науковця є його публікації, а також індекс цетування.
4.2. Методологія теоретичних досліджень Методологічною основою теоретичних досліджень є творчий процес. Творчість полягає у створенні нових цінностей, установленні невідомих науці фактів, створення досі небачених, цінних для людства інформаційних даних [25].
101
Спростувати існуючі або створити нові наукові гіпотези, надати ґрунтовне глибоке пояснення процесів або явищ, що раніше були незрозумілими або слабовивченими, зв'язати воєдино різноманітні явища, тобто знайти стрижень досліджуваного процесу, науково узагальнити немалу кількість дослідних даних — усе це неможливо без теоретичного і творчого осмислення. Процедура творчості вимагає удосконалення вже добревідомого вирішення. Удосконалювання ж є процесом переконструю­
вання об'єкта мислення у оптимальному напрямку. Коли переробка досягає межі, що визначена поставленою раніше метою, процес оптимізації припиняється, створюється продукт розумової праці. У теоретичному аспекті — це гіпотеза дослідження, тобто наукове передбачення. За певних умов власне удосконалювання призводить до оригінального теоретичного вирішення тієї чи іншої проблеми. Оригінальність виявляється у своєрідній, неповторній точці зору на певний процес або явище. При розробці теоретичних аспектів наукового дослідження творчий характер мислення полягає у створенні нових уявлень. Абсолютно нові уявлення утворюються шляхом комбінування відомих елементів. Такий підхід базується на наступних прийомах
— доборі та узагальненні інформації
— постійному зіставленні, порівнянні, критичному осмисленні отриманої інформації
— чіткому формулюванні власних думок, їх письмовому викладі
— удосконалюванні та оптимізації власних положень. Послідовність проведення теоретичних досліджень має декілька стадій. На першому етапі потрібно ретельно ознайомитися з добревідомими та апробованими рішеннями тієї чи іншої конкретної проблеми. На наступному етапі дослідник-теоретик повинен відмовитися від відомих засобів розв'язання аналогічних до тих, що він розв'язує, задач. Далі впроваджуються різноманітні варіанти вирішення проблеми. І на закінчення — власна оригінальна методика вирішення. Заздалегідь, за наміченим планом, не завжди вдається провести точне вирішення завдання. Іноді оригінальна процедура
102 розв'язування з'являється "зненацька, раптово, після, здавалося б, тривалих і безплідних спроб. Тому, чим більшою кількістю відомих (типових, шаблонних) рішень оперує науковець, тим вище ймовірність досягнення ним оригінального вирішення тієї чи іншої проблеми. Вирішення завдання виникають у фахівців з суміжних галузей науки, на яких "не тисне" вантаж відомих рішень. За своєю суттю, наслідком творчого процесу є зміна наших звичайних поглядів на загальновідомі явища з позицій абсолютно нового наукового підходу. Чим більше сил, праці, часу витрачає науковий робітник на постійне "осмислення" об'єкта дослідження, тобто чим глибше науковець захоплений дослідницькою роботою, тим частіше він досягає конкретного результату. Результат досліджень буває не завжди позитивним (не завжди досягнутою буває остаточна мета дослідження. Але той шлях, що був здоланий фахівцем у процесі вирішення тієї чи іншої проблеми, вже, у певному сенсі, є самим результатом творчого пошуку. Наприклад, не викликає сумніву той факт, що не існувало дотепер епохи, коли б фізики (фахівці з особливим математичним складом розуму) не містифікували б сучасників своєю абстрактною мовою. Починаючи з часів становлення квантової теорії (перша половина двадцятих років XX ст.), сучасна фізика здійнялася на такі терени, що досить велика кількість спеціалістів вжене може розібратися у теоретичних роботах за своєю власною "фізичною" спеціалізацією. Не є нормальним і те, що спостерігати та вимірювати повинна одна група фахівців — експериментатори, а обмірковування результатів є проблемою інших експертів — "теоретиків. У такому контексті задача розробки "універсальних" сучасних посібників та підручників і для студентів, і для "зрілих" фахівців — це одна з загальних проблем як природничих наук (фізики, хімії, біології тощо, такі гуманітарних (педагогіки, психології, історії та ін.). Висвітлення основних концепцій, законів та понять сучасної квантової теорії твердого тіла, завдяки її чіткій та ієрархічній будові, у цьому сенсі викликає особливі труднощі. Більш абстрактні розділи теорії та методи розрахунків виглядають досить безглуздими та незрозумілими доти, докине осмислені тане освоєні попередні стадії. Нові загальні положення
103
практично не замінюють попередні емпіричні закономірності та наближення. Тобто не існує прямого шляху одразу до верхівки "піраміди. Навіть такий наочний образ процесу пізнання, як перебирання руками та ногами у процесі плавного та послідовного підйому угору, є невдалим. Скоріш за все, сучасна наукова теорія (наприклад, квантова) нагадує "зіккурат" — фараонівську піраміду зі щаблями з неймовірно високими та крутими уступами, які обов'язково необхідно здолати, щоб вільно рухатися по наступному плато абстракції. Розумовий скачок угору для кожного з виникаючих бар'єрів потребує таких самих зусиль, як, наприклад, оволодіння диференціальним численням, або евклідовим методом у геометрії. Але навіть тоді, коли студент закінчив свою освіту і стає активно діючим науковцем, викладачем, інженером, він стикається в літературі з безліччю таємничих абстрактних символів та понять. Наприклад, для спеціалістів-фізиків такими стають оператори поля, діаграми Феймана, функції Гріна та ін. Тобто на їх шляху постають конкретні (і неостанні) бар'єри невідомого. Хоча означені цими термінами ідеї не завжди тісно пов'язані між собою математично, водночас використання їх у багатьох різних областях фізики веде до того, що цей наступний щабель видається більш крутим та більш високим ніж ті, що вже здолані. Тому недивно, що фізики, які не є спеціалістами у математичній теорії, відмовляються від нового "сходження, незважаючи на очевидну цінність того, що вони вже здатні миттєво помітити нове зерно у хмарах невідомого. Успішне здійснення теоретичних досліджень залежить не лише від кругозору дослідника, його наполегливості та цілеспрямованості, алей від того, якою мірою він володіє методами дедукції та індукції. Дедуктивний метод — це такий засіб дослідження, при якому часткові положення виводяться з загальних. Індуктивний — це засіб дослідження, при якому по часткових фактах і явищах установлюються загальні принципи і закони. У процесі проведення теоретичних досліджень використовують як індукцію, такі дедукцію. Гіпотеза наукового дослідження, як правило, грунтується на відповідності загальним законам діалектики та природознавства (дедуктивний підхід. Водночас гіпотезу формулюють на основі окремих фактів (індукція. Особливу роль у теоретичних дослідженнях відіграє аналізування та синтез. Аналіз — це такий засіб наукового дослідження, при якому конкретне явище розчленовується на складові частини. Синтез є протилежним до аналізу. Він полягає у проведенні досліджень тих чи інших явищ в цілому, на основі об'єднання пов'язаних один з одним елементів у єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнювати поняття, закони, теорії. Методи аналізу та синтезу взаємно пов'язані. У наукових дослідженнях їх використовують однаково часто. При аналізі явищі процесів виникає потреба у маніпулюванні великою кількістю фактів (ознак. Тут важливо навчитися та уміти виділяти головне. У цьому випадку може бути застосований засіб ранжи- рування, за допомогою якого виключають усе другорядне, що не впливає істотно на аналізоване явище. Досить часто при проведенні теоретичних досліджень широко застосовується такий засіб, як абстрагування, тобто нехтування другорядними ознаками (фактами) з метою зосередитися на найважливіших особливостях досліджуваного об'єкту, предмету, явища. У деяких випадках використовується формальний підхід, сутність якого полягає втому, що основні теоретичні положення тих чи інших процесів або явищ надаються у вигляді формул зви користанням спеціальної формальної (часто, математичної) символіки. Застосування символів та інших різноманітних (добревідомих, або оригінальних символьних систем) дозволяє встановити певні закономірності між такими фактами, які начебто не пов'язані між собою. Недивно, що у сучасних теоріях спортивних ігор, гімнастики, педагогіки та ін. наук гуманітарного циклу вживають такі формальні підходи. Про це свідчить інтенсивний розвиток таких дисциплін, як спортивна метрологія, педагогічна кваліметрія тощо. У процесі проведення теоретичних досліджень застосовується як логічний, такі хронологічний (історичний) методи. Логічний метод містить у собі гіпотетичний та аксіоматичний підхід. Гіпотетичний підхід грунтується на розробці гіпотези, тобто наукового припущення, що містить елементи новизни та оригінальності.
105
Найчастіше на початку проведення наукових досліджень, впроваджується розробка так званої робочої гіпотези (тобто, ще ніяким чином необгрунтованої гіпотези. Як правило, основна вимога до робочої гіпотези — достатньо повніше пояснити явища та процеси, які досліджувалися експериментально та відповідають загальним законам діалектики й природознавства. Такий гіпотетичний підхід широко застосовується і є найбільш поширеним у прикладних науках. Тут гіпотеза складає суть, методологічну основу, теоретичне передбачення, стрижень теоретичних досліджень. Гіпотеза, у такому підході, є керівною ідеєю власне всього дослідження, вона визначає напрямок і обсяг теоретичних розробок. Найбільш чітко і повно сформулювати робочу гіпотезу досить важко тому, що від того, яким чином сформульована гіпотеза, залежить ступінь її наближення до остаточного теоретичного вирішення проблематики, тобто, трудомісткість та тривалість теоретичних розробок. Успіх залежить від повноти зібраної інформації, глибини її творчого аналізу, цілеспрямування методичних висновків за результатами аналізу, чітко сформульованих цілей і задач дослідження, досвіду та ерудиції науковця. На стадії формулювання гіпотези теоретичну частину необхідно розчленити на окремі, більш конкретні, питання, що дозволить спростити їх проробку. Основою для проробки кожного питання є теоретичні дослідження, виконані різноманітними авторами. Науковець, базуючись на результатах глибокого професійного та критичного аналізу, а також формулюючи (у разі потреби) свої пропозиції, розвиває існуючі теоретичні уявлення або пропонує нові, що є більш раціональними у теоретичному вирішенні проблеми. Слід зауважити, що гіпотетичний підхідне завжди був універсальним методом наукових досліджень. Наприклад, як відзначає СІ. Вавілов, Ісаак Ньютон скептично дивився на гіпотези і тому практично ніколи не користувався гіпотетичним методом. СІ. Вавілов вбачає, що суттєвий вплив на науковий метод досліджень такого геніального фізика, як Ньютон, належить його вчителю професору Ісааку Барроу.
106 Але в останні часи все більшого значення набувають дослідження з питань прогнозування, економічного обгрунтуван­
ня, організації виробництва, що відбиває комплексний характер складних систем. Оптимізація структури підприємств, інформаційні та інші керувальні процеси займають головне місце саме в тих дослідженнях, які обумовлені використанням ЕОМ. Логічний та хронологічний підходи поєднані між собою тому, що кожне конкретне знання, що отримане за допомогою логіки, повинно розглядатися в історичному аспекті. Упри к ладних науках основним методом теоретичних досліджень є гіпотетичний. Його методологія містить у собі
— вивчення фізичної, хімічної, економічної та ін. сутності досліджуваного явища за допомогою описаних вище засобів пізнання формулювання гіпотези й упорядкування розрахункової схеми (моделі) дослідження
— вибір математичного методу дослідження моделі і її вивчення
— аналіз теоретичних досліджень і розробка теоретичних положень. Визначення фізичної, економічної та ін. сутності досліджуваного явища (або процесу) складає основу теоретичних розробок. Результатом такого дослідження повинно бути багатобічне висвітлення суті процесу, яке базується на конкретних законах фізики, хімії, біології, політекономії тощо. Для цього дослідник повинен визначити класичні закони природничих та гуманітарних (суспільних) наук і вміти їх використовувати стосовно до робочої гіпотези наукового дослідження.
Грунтом для аксіоматичного методу є очевидні положення (аксіоми, прийняті без доказу. За цим методом теорія розробляється на основі дедуктивного принципу. Більш широке поширення такий підхід має у теоретичних науках (наприклад, математиці. Хронологічний (історичний) підхід дозволяє досліджувати виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності. Основна мета такого дослідження полягає
107
у виявленні внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей, протиріч. Такий метод дослідження використовується переважно у гуманітарних (наприклад, соціальних, суспільних) і, головним чином, в історичних науках. У прикладних науках історичний метод застосовується при вивченні основних етапів розвитку та формування тих або інших галузей науки і техніки. На початковому етапі визначення сутності тих чи інших процесів (фізичної, економічної тощо) виступають спостереження. Будь-який процес залежить від багатьох чинників. Кожне спостереження або вимір фіксує лише деякі чинники. Для того, щоб найбільш повно зрозуміти той чи інший процес, необхідно провести досить велику кількість спостережень та вимірювань, тобто сформувати певну базу даних. На наступному етапі необхідно виділити головне, і лише потім провести наукові дослідження певних процесів або явищ, вживаючи сформовану та систематизовану, на першому етапі, інформацію. Систематизація даних дозволяє "згустити їх" у таке абстрактне поняття, як "модель. Підмоделлю розуміють штучну систему, що відбиває основні властивості досліджуваного об'єкта — оригіналу. Модель — це відображення у зручній формі багаточисельної інформації про досліджуваний об'єкт. Модель знаходиться у певній відповідності зоб єктом дослідження, може замінити його у процесі проведення досліджень. Процедура моделювання дозволяє вивчати явища за допомогою моделей, і на сьогодні така процедура є однією з основних у сучасних дослідженнях. Розрізняють фізичне та математичне моделювання. У процесі фізичного моделювання фізика явищу досліджуваному об'єкті та моделі, в їх математичних залежностях однакові. При математичному моделюванні фізика явищ моделі та об'єкту відрізняються, але математичні залежності залишаються однаковими. Математичне моделювання набуває особливої цінності, коли виникає необхідність вивчити дуже складні процеси. Наприклад, сучасну субатомну фізику неможливо уявити собі без математичного моделювання. У процесі розбудови моделі і властивості, і самий об'єкт дослідження звичайно спрощують (узагальнюють. Чим ближче
108 модель до оригіналу, тим краще вона описує об'єкт, тим ефективнішими є теоретичні дослідження і тим ближче отримані результати до прийнятої гіпотези дослідження. За типом моделі розділяють на фізичні, математичні та природні. Фізичні моделі дозволяють наочно ілюструвати саме ті процеси, що мають місце у природі. За допомогою таких моделей можна вивчати вплив окремих параметрів на певний фізичний процес. Математичні моделі дозволяють кількісно досліджувати явища, що важко піддаються вивченню за допомогою фізичних моделей. Природні моделі уявляють собою змінені за масштабом об'єкти дослідження. Це дозволяє найбільш повно досліджувати процеси, що протікають за природними умовами. Очевидно, що стандартних рекомендаційна вибір та побудову моделей не існує. Головне, що модель повинна відбивати суттєві явища того чи іншого процесу. Дрібні чинники, зайва деталізація, другорядні явища тощо, лише ускладнюють модель, утруднюють проведення теоретичних досліджень, роблять їх громіздкими, нецільовими. Тому модель повинна бути оптимальною за своєю складністю, бажано наочною. Але, головне, модель повинна бути достатньо адекватною, тобто, описувати закономірності досліджуваного явища з необхідною точністю. Щоб побудувати оптимальну модель, необхідно мати глибокі та всебічні знання не лише за темою дослідження, чи у суміжних галузях, алей добре володіти практичними навичками з певних аспектів досліджуваної задачі. Іноді достатньо обмежитися використанням моделі досліджуваного явища у якості інформаційної бази сутності об'єкту. Часто розбудувати фізичну модель того чи іншого явища, провести її математичний опис неможливо. У такому випадку ефективним є гіпотетичний підхід, тобто, треба сформулювати робочу гіпотезу, наочно проілюструвати її графіками, таблицями, припустити й оцінити результати, що можна отримати на основі цієї гіпотези, спланувати і провести науково- дослідну роботу.
109
Аналіз різноманітних фізичних та економічних моделей багатьох досліджуваних процесів проводять за допомогою математичних методів, що можуть бути розділені на основні групи, а саме
— аналітичні методи дослідження (елементарна математика, диференціальні та інтегральні рівняння, варіаційне числення та інші розділи вищої математики, що використовують для вивчення безперервних детермінованих процесів.
— методи математичного аналізу з використанням експерименту (метод аналізу, теорія подібності, метод розмірностей) та ін. За допомогою аналітичних методів визначають математичну залежність між параметрами моделі. Ці методи дозволяють глибоко та всебічно вивчати процеси, встановити точні кількісні з в ' яз к и між аргументами та функціями, проаналізувати досліджувані явища. Аналітичні залежності дозволяють, на основі функціонального аналізу рівнянь, вивчати процеси в загальному вигляді, що є математичною моделлю певного класу конкретних процесів. Математичну модель можна завдати за допомогою функціонального співвідношення, у вигляді системи алгебраїчних рівнянь, диференційних або інтегральних рівнянь. Такі моделі звичайно містять велику кількість інформації. Характерною рисою математичних моделей є те, що вони можуть бути перетворені за допомогою математичного апарату. Так, наприклад, функціональні залежності можна спрощувати, використовуючи алгебраїчні перетворення диференціальні або інтегральні рівняння можна вирішити. У результаті дослідник одержує нову інформацію про функціональні залежності та властивості моделей. Використання математичних моделей є одним з основних методів сучасного наукового дослідження. Але цей підхід також має істотні хиби. Для того, щоб з усього класу знайти конкретне рішення, властиве лише даному процесу, необхідно завдати умови однозначності. Встановлення граничних умов потребує проведення достовірного модельного експерименту та ретельного аналізу експериментальних даних. Неправильне визначення граничних умов призводить до того, що проводиться теоретичний аналіз не того процесу, який був запланований, а вже зміненого.
110 Крім зазначених недоліків аналітичних методів, у багатьох випадках не завжди можливо, або взагалі неможливо, або надзвичайно важко відшукати кінцевий аналітичний вираз з урахуванням умов однозначності, щонайбільше відображають реально фізичну сутність досліджуваного процесу. Іноді, досліджуючи складний фізичний процес з добре обгрунтованими граничними умовами, спрощують вихідні диференціальні рівняння через неможливість або надмірну громіздкість їх вирішення, що спотворює його фізичну сутність. Таким чином, дуже часто реалізувати аналітичні підходи досить складно. Експериментальні методи дозволяють глибоко вивчати ті чи інші процеси в межах певної точності, що визначається технікою експерименту і сконцентрувати увагу саме на тих параметрах процесу, що складають найбільший інтерес дослідника. Проте, результати конкретного експерименту не можуть бути поширені на інший процес, навіть близький за фізичною сутністю, тому що результати будь-якого експерименту відбивають індивідуальні особливості лише досліджуваного процесу. З експерименту ще неможливо остаточно встановити, які з параметрів визначають вирішальний характер процесу і як буде протікати процес, якщо змінювати різноманітні параметри одночасно. У процесі проведення експерименту кожний конкретний процес повинен досліджуватися конкретно, самостійно. У кінцевому рахунку експериментальні методи дозволяють встановити конкретні (а не загальні) залежності між окремими параметрами у конкретно визначених межах. Аналіз параметричних характеристик за тими межами, що визначені експериментально, може призвести до перекручування аналітичних залежностей, грубих помилок. Таким чином, і аналітичні, і експериментальні методи мають свої переваги та хиби, що часто ускладнює ефективне вирішення практичних завдань. Тому надзвичайно плідним є сполучення позитивних сторін як аналітичних, такі експериментальних методів дослідження. Явища, процеси вивчаються не ізольовано один від іншого, а комплексно. Різноманітні об'єкти з їх специфічними характеристиками об'єднують у групи, що характеризуються єдиними законами. Це дозволяє поширити аналіз одного явища на інші
111
або, навіть, на цілий клас аналогічних явищ. За таким принципом проведення досліджень зменшується кількість параметрів, вони замінюються узагальненими критеріями. Внаслідок спрощується шукане математичне співвідношення між параметрами. На такому принципі засновані методи сполучення аналітичних засобів дослідження з експериментальними методами аналогії, розмірностей, що є різновидом методів моделювання.
Ймовірно-статистичні методи дослідження (статистика і теорія ймовірностей, дисперсійний та кореляційний аналізи, теорія надійності, метод Монте-Карло та ін.) використовують для вивчення випадкових процесів — дискретних і безперервних. Наприклад, автотранспортні процеси реалізуються в умовах беззупинної обстановки. Ті або інші події можуть відбутися або не відбутися взагалі. У зв'язку з цим необхідно впроваджувати процедуру аналізу випадкових, ймовірних та ін. зв'язків, де кожному аргументу відповідає множина значень функції. Статистична теорія ймовірностей дозволяє визначити вихідне однієї якоїсь події, а середній результат випадкових подій і тим точніше, чим більша кількість проаналізованих явищ. Методи теорії ймовірностей і математичної статистики часто застосовують в теорії надійності. Сьогодні ця теорія широко використовується в різноманітних галузях науки і техніки. Основним завданням теорії надійності є прогнозування (з тією або іншою ймовірністю) різноманітних показників. Наприклад, визначення терміну служби того чи іншого приладу або пристрою та ін. У процесі дослідження складних процесів, що мають ймовірний характер подій, застосовують метод Монте-Карло. За допомогою цього методу вирішують широке коло задач, де основна мета полягає утому, щоб знайти найкраще вирішення проблеми з множини проаналізованих варіантів. Наприклад, відшукати найкращий варіант розміщення складів, підприємств, або визначити оптимальну кількість автотранспорту, що обслуговує певний об'єкт тощо. Метод Монте-Карло (метод статистичного моделювання або статистичних іспитів, являє собою чисельний метод рішення складних задач. Цей метод грунтується на використанні
112 випадкових чисел, що моделюють ймовірні процеси. Результати вирішення за цим методом дозволяють встановити емпіричні залежності досліджуваних процесів. Не викликає сумніву той факт, що вирішення задач за методом Монте-Карло може бути ефективним лише з використанням швидкодіючих ЕОМ. Методи системного аналізу (дослідження операцій, теорія масового обслуговування, теорія керування, теорія множини та ін.) широко поширені в останні часи, що в значній мірі обумовлено розвитком ЕОМ, які забезпечують швидке рішення та аналіз складних математичних задач. Під системним аналізом розуміють сукупність прийомів і методів для вивчення складних об'єктів — систем, що являють собою складну сукупність взаємодіючих між собою елементів. Взаємодія елементів системи характеризується прямими і зворотними зв'язками. Сутність системного аналізу полягає втому, щоб виявити ці зв'язки і встановити їх вплив на поведінку всієї системи в цілому. Системний аналіз використовують для дослідження таких складних систем, як економіка залізничного, або автомобільного транспорту та ін. Найбільш часто використовують цей підхід при вивченні динаміки системи, тобто розвиток цих систему часі. Методи системного аналізу ефективно зарекомендували себе при плануванні та організації технології виробничих процесів підприємств. Системний аналізу більшості випадків, впроваджують з метою оптимізації процесів керування системами, що полягає у виборі оптимального варіанту керування (тобто такого процесу, при якому досягається мінімальне або максимальне значення заданої (обраної) характеристики процесу, який має назву критерій оптимізації. Вибір належного критерію оптимізації є складною проблемою, яка викликана тим, що на практиці, при вирішенні завдань оптимізації та керування, мають справу з багатьма критеріями, які, досить часто, є взаємно суперечливими. Математично правильна постановка завдання оптимізації припускає наявність лише одного критерію. Найбільш часто вибирають якийсь один критерій, а для інших встановлюють граничні (гранично припустимі) значення. Іноді застосовують змішані критерії, що являють собою функцію від тих параметрів, які були визначені на початку досліджень. У багатьох випадках критерії оптимізації називають цільовими функціями.
113
Підводячи підсумок, можна зазначити, що розробка теоретичних наукових досліджень базується на наступних етапах- розділах 1) вивчення фізичної, економічної та ін. сутності процесу або явища 2) формулювання гіпотези дослідження, вибір, об­
грунтування та розробка фізичної, математичної, економічної та
ін. моделі 3) математизація моделі 4) аналіз теоретичного рішення та формулювання висновків теоретичного дослідження. Очевидно, що структура проведення теоретичного дослідження може бути іншою. Наприклад, якщо неможливо провести математичний аналіз процесу (явища, тоді формулюють робочу гіпотезу за допомогою слова, використовуючи при цьому ілюстрації, графіки, таблиці та ін. Але при цьому, однак, з необхідною обов'яз­
ковістю постає питання застосування математичного апарату щодо розробки висунутих гіпотез та інших наукових припущень.
4.3. Методологія експериментальних досліджень Методологія експерименту визначається його загальною структурою, постановкою та послідовністю виконання певних дій. А саме а) розробка плану-програми експерименту б) вибір засобів для проведення експерименту в) проведення експерименту г) обробка і аналіз експериментальних даних висновки. Наведений перелік етапів відповідає логіці традиційного експерименту. З метою підвищення точності та зменшення обсягу експериментальних досліджень останнім часом застосовують математичну теорію експерименту. В цьому випадку методологія експерименту складається з таких етапів
1) розробка плану-програми експерименту
2) оцінка вимірювання і вибір засобів для проведення експерименту
3) математичне планування експерименту з одночасним проведенням експериментального дослідження, обробкою таана лізом отриманих даних. Але що ж таке експеримент
114 Експеримент — це найбільш важлива складова частина наукового дослідження, один з основних засобів отримання нових наукових знань. Експеримент — це науковий дослід, або спостереження того чи іншого явища в умовах, які дозволяють стежити за його ходом, керувати ним, відтворювати його результати кожного разу при повторенні конкретних умов. Метою експерименту може бути перевірка теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези, а також більш глибоке вивчення теми наукового дослідження. Експерименти розподіляють на а) природні, та б) штучні. Природні (натуральні) експерименти, головним чином, притаманні вивченню соціальних явищ (соціальний експеримент. Щодо штучних експериментів, то вони застосовуються, як правило, у природничих науках. Розрізняють лабораторні та виробничі експериментальні дослідження. При проведенні лабораторних досліджень застосовують типові прилади, спеціальні моделюючи пристрої, стенди, обладнання, що дозволяє найбільш повнота якісно вивчати вплив одних характеристик на зміну інших. "Золотим" правилом експериментатора є таке положення "При проведенні експерименту можна змінювати лише одну умову" Яскравим прикладом "творчої" методології експериментальних фізичних досліджень є праці А. Ф. Іоффе та П. Л. Капиці. Далі наведемо приклад використання методології експериментального дослідження у процесі визначення регулярних фор­
мозмін деформованого твердого тіла за роботою. Останнім часом особливий інтерес дослідників викликають термодинамічні системи, в яких під дією зовнішніх збуджень безладний хаотичний рух елементів системи переходить в упорядкований. Такий перехід здійснюється внаслідок самоорганізації сильно нерівноважної системи і може супроводжуватися формуванням так званих стаціонарних дисипативних структуру хімії — це реакція Бєлоусова-Жаботинського, в гідродинаміці — утворення регулярних просторових структур (ґраток Бенара) та вихорів Тейлора, в астрофізиці — спіральні галактики, у фізиці магнітних явищ — формування упорядкованості доменної структури та ін.
8
* 115
У фізиці міцності й пластичності, регулярний деформаційний макрорельєф було виявлено при асиметричному вигині грубозернистого кристала алюмінію і знакозмінному (циклічному) згині пружного монокристала кременистого заліза при елект- роімпульсному навантаженні каліброваного мідного мікродроту. Було зареєстровано регулярну формозміну останнього — чергування напливів і перетяжок. Утворення, виявлення і вивчення регулярного деформаційного макрорельєфу стало можливим завдяки застосуванню оригінальної методології експериментальних досліджень. Розробка наукового "інструментарію" полягала у наступних кроках проведення дослідницької роботи.
1. Удосконалення рентгенографічної методики виявлення та вивчення ротаційних мод пластичності, що з'являються на поверхні й усередині монокристалічних зразків. Теоретичне об­
грунтування базувалося на необхідності поєднання принципу рентгенівського власного збільшення з методом реперів Ро- винського-Вадевиця з метою отримання аналітичного виразу для розрахунку глибини (висоти) кристалографічного деформаційного рельєфу. Це дозволило провести розробку принципової рентгенооптичної схеми профілографа й створення діючого макету цього приладу.
Z.. Розробка таких способів пластичного деформування металів, які дозволятимуть з великою повторюваністю результатів отримувати регулярні формозміни на поверхні й усередині зразків правильної геометричної форми а) деформацію згину й розтягнення — для кристалічних пластині б) деформацію стиснення дроту вздовж вісі шляхом електроімпульсно- го навантаження (пінч-ефект).
3. Дослідження дисипативних структур, що виникають при деформації монокристалічних пластин, здійснювалося за допомогою розроблених автором методів дифракційної рентгенівської топографії, а вивчення регулярних формозмін дроту потовщень і перетяжок) — традиційними методами рентгеноструктурного аналізу, рентгеноспектрального мікроаналізу й електронної мікроскопії.
4. Аналіз отриманих експериментальних даних з точки зору синергетики деформованого твердого тіла.
116 Якщо пластичну деформацію тлумачити з позицій механіки суцільного середовища з урахуванням певних для конкретної моделі реологічних її властивостей, або з позицій фізики пластичності та міцності на основі дислокаційних і дисклінаційних уявлень, тобто розглядати елементарні акти (етапи) процесів пластичної деформації, то пояснення регулярності формозмін стає неможливим. Механіка суцільного середовища описує поведінку матеріалу під навантаженням за допомогою інтегральних характеристик середовища. В цьому випадку внутрішня структура матеріалу не враховується, тензори напруг і деформацій симетричні, пластична деформація здійснюється лише трансляційним рухом дефектів під дією навантажень. Такий феноменологічний підхід механіки суцільного середовища фізично і математично досить коректний, але його можна застосовувати лише для опису інтегральних властивостей макрооднорідного середовища. Щодо теорії дислокації, то її головне завдання — розкрити механізм зародження пластичних зсувів, описати поведінку дислокаційних ансамблів і провести фізичну інтерпретацію феноменологічних закономірностей механіки деформованого твердого тіла. Однак, оскільки теорія дислокацій механічно перенесла до своєї методології схему деформації з традиційної механіки, а тверде тіло під навантаженням розглядається як замкнена система, то теорія дислокацій неспроможна описати механізм пластичної течії на мікрорівні. Всі відомі в науковій літературі схеми пластичної деформації (Закса, Кохендорфера, Бішопа-Хілла, Ешбі, Тейлора та ін.) будувалися на різниці комбінацій трансляційних моделей деформації. Кристалографічний характер пластичних зсувів тут вимагає введення постулатів певної схеми самоорганізації різних систем ковзання, що забезпечувало б зберігання суцільності деформованого твердого тіла. Тому такі схеми неспроможні передбачати реальний механізм пластичної течії. Як відомо, стан замкненої системи може суттєво відрізнятися від того стану, що описується законами нерівноважної термодинаміки. При цьому, починаючи з будь-якої критичної величини збудження, термодинамічна гілка системи, досягнувши стадії біфуркації, стає нестійкою. Тобто, згідно з І. Пригожиним,
117
система за рахунок несподіваних флуктуацій обирає один іг декількох варіантів майбутнього, оскільки поблизу цих точок флуктуації стають сильними, а стійкість переходить у стані якому поведінка системи погоджується дією частинок, які до неї входять (рис. 1). Чергування стійкості та нестійкості — загальний феномену еволюції будь-якої відкритої системи. До того ж процес є незворотним, тобто систему після проходження біфуркацій неможливо повернути до початкового стану. Цілком ймовірно, що одержані експериментальні результати задовольняють вимогам алгоритму реалізації процесів деформування твердого тіла, які призводять до виникнення регулярних дисипативних структур (це робоча гіпотеза. Дійсно, сама течія та її характер, як відомо, залежать від реології середовища (тобто від вибору матеріалу, а також від умові режимів навантажування (початкових і крайових умов, масових сил. Зазначені параметри можна віднести до керуючих, а потім знайти такі їх сполучення, які б призвели до формування регулярних структур. При цьому самі структури будемо розглядати не як статичні, а як дещо таке, що виникає в процесі еволюції системи "деформоване тверде тіло — зовнішні умови, тобто будемо розглядати всю еволюцію течії. Регулярність структури означає певну її інваріантність у просторі. Практично це призведе до того, що розподіл напруг, деформацій, локальної дисипації енергії та інших характеристик також набуває більш-менш періодичного характеру, тобто процес зі структурою є просторово-інваріантним процесом. Тому течія, що передує виникненню упорядкованих структур (базова течія, повинна бути якомога однорідною в просторі напруги, деформації, а, отже, й їх швидкості взагалі неповинні залежати від просторових координат (це в ідеалі. В наших експериментах компоненти тензора деформаційне залежать від просторових координат. Тому в процесі еволюції вони могли змінюватися тільки як функції часу. Оскільки кут не залежить від координати, то розподіл швидкостей на всій межі деформованого і твердого тіла опишемо так Якщо на всій межі деформування тіла задано розподіл за формулою (1), то базова течія буде однорідною саме тоді, коли
1) тіло стійке, 2) матеріал реологічно стійкий, 3) навантаження здійснюється таким чином, що масовими силами і силами інерції можна знехтувати (це умови єдності базової течії. Отже, виникнення регулярних структур можна очікувати в тих випадках, коли хоч би одна зумов) або 3) порушується. Засоби одержання дисипативних структур можна звести до такої послідовності операцій
1) обирається певна базова течія 2) задається вихідна конфігурація деформованого твердого тіла і за нею визначаються відповідні граничні умови, потім 3) створюється пристрій навантажування, який реалізує граничні умови якомога більш жорстко, 4) реологія деформованого тіла, параметри навантажування, а можливо, й конфігурація межі обираються таким чином, щоб у певний момент умови єдності базової течії 1)-3) порушилися (рис. 5). Зазначимо, що зразки кристалів алюмінію і кременистого заліза, використані у процесі випробування, було піддано ретельній термохімічній обробці відпаленню у вакуумі (з метою усунення внутрішніх напруг, які виникають під час виготовлення
119
зразків, електролітичній поліровці, тощо. Крім того, здійснено такі оригінальні пристрої навантажування (вигину пружній оболонці, одновісьове симетричне розтягування, які дозволили реалізувати граничні умови якомога найбільш жорстким засобом. Відповідно до такої методики дослідження, зразок увесь час включаючи рентгенівську зйомку) знаходився в навантаженому стані, тобто релаксації напруг практично не відбувалося. Потім у процесі еволюції пластичної деформації моно- та грубозернистих кристалів алюмінію і кременистого заліза, підданих вигину або розтяганню, відбувається накопичення пластичної деформації, що спричинило втрату стійкості тонкого поверхневого шару зразка (або всього його перерізу. Інакше кажучи, порушилась умова 2) єдності базової течії, а це призвело до виникнення дисипативної структури — спонтанних формозмін поверхні деформованого твердого тіла.
Електроімпульсне навантаження (осьове стиснення) каліброваного однорідного дроту також відповідало всім умовам базової течії 1), 2) і 3). Тому порушення умови 3) (зміна параметрів навантажування в синусоїдному імпульсі струму, сприяло отриманню дисипативних структур — періодичних змін потовщень і перетяжок полікристалічного довгого об'єкту дослідження.
120 Розділ 5. ВИНАХІДНИЦТВО І РАЦІОНАЛІЗАТОРСТВО
5.1. Винахідництво та розвиток наукової творчості Зростання економіки, її ефективність і підвищення продуктивності роботи нерозривно пов'язані з прискоренням науково- технічного прогресу як процесу постійного удосконалювання техніки на базі нових досягнень науки. Цей прогрес неможливий без винахідництва і раціоналізації. З прийняттям нової Конституції України охорона прав винахідників і раціоналізаторів є одним з конституційних принципів. Винаходи і рацпропозиції стають важливим фактором у розвитку продуктивних силі всієї економіки нашої держави. Багато впроваджень вносять принципові змінив техніку і технологію виробництва, сприяють підвищенню продуктивності роботи і якості продукції, а також поліпшенню умов роботи. Винятково важливим є й те, що винахідництво і раціоналізація нерозривно пов'язані з проблемами анти монополізації економіки, що є однією з найбільш важливих його сторін і рушійних факторів. Ці форми творчої діяльності з'єднують воєдино науку і практику. В умовах науково-технічної революції діяльність ВНЗів тісно пов'язана з проблемою винахідництва і раціоналізації. Це особливо стосується науково-дослідної роботи. У зв'язку з загальним прогресом науки і техніки зростають вимоги до якості підготовки фахівців у ВНЗах, усе більше значення одержує на­
уково-дослідна робота студентів. Вона ведеться в різних формах. Ця робота стає нерозривною частиною наукових планів кафедр, лабораторій і НДІ ВНЗів за держбюджетним і господарчих договірним темам, комплексним і цільовим програмам. Цілком природно, що багаторічна участь студентів у систематичних наукових розробках творчих колективів ВНЗів зважливих проблем сучасної науки і техніки вносить значний внесок у загальні результати роботи, що може мати характер відкриття, чи винаходи-раціоналізаторська пропозиція. Звідси випливає, що чим актуальнішою є наукова тематика, розроблена колективом ВНЗу, то тим вище рівень наукової творчості студентів, що беруть уній участь за технічним, науково-методичним його забезпеченням і нагромадженням фактичного матеріалу. Очевидно, ознайомлення викладачів і студентів із законодавством в області винахідництва і раціоналізації, важливо не лише в пізнавальному відношенні. Вони одержують чітке уявлення про вищі критерії оцінки результатів наукової праці, на які необхідно орієнтуватися у власних дослідженнях. Сьогодні у ВНЗах країни зосереджений значний науковий потенціал, роль якого в розвитку сучасної науки є дуже важливою. Підвищуються вимоги до рівня досліджень, проведених на кафедрах, у лабораторіях, НДІ ВНЗів. За останні роки в цій області відбулися помітні зрушення убік різкого збільшення обсягу наукових робіт з виконання комплексних цільових програм республіканського і загальносоюзного значення. Очевидно, розробка широкомасштабних комплексних і цільових програм вимагає високого рівня наукової творчості в області фундаментальних і прикладних наук. Відзначена принципова особливість розвитку сучасної науки обумовлює необхідність удосконалювання шляхів і засобів планування, організації досліджень у ВНЗах, розробку оцінок наукової і соціальної значущості отриманих результатів і прогнозування перспектив наукової праці колективів, лабораторій, кафедрі НДІ. При правильному вирішенні цих питань можливість чина ближення відповідності результатів наукової праці вищим досягненням науково-технічної творчості — відкриттям, винаходам і рацпропозиціям — стає значно вище. Це дозволяє провести чітку межу між дослідженнями, проведеними на високому і низькому рівнях наукової творчості, і кваліфікувати останні як безперспективні і даремні з точки зору потреб суспільства. Тенденція до уніфікації структури всієї сучасної наукової документації на основі критеріїв, що властиві відкриттям, винаходам і рацпропозиціям, сприяє підвищенню відповідальності за всі сторони наукової діяльності, виявленню недоліків, що стосуються
122 планування, організації і ефективності результатів дослідження і націлює на проведення таких досліджень, результати яких можуть мати позитивний ефект із погляду критеріїв суспільної значущості. Відомо, що будь-яке законодавство, об'єктивно випливаючи з існуючої реальності, відчиняє зворотний активний вплив на відповідні сторони громадського життя і діяльність людей. Такий вплив стає більш ефективним при більш глибокому розумінні суті даного законодавства, в оволодінні ним, цілеспрямованому практичному застосуванні його в інтересах суспільства. Це повною мірою відноситься до законодавства з винахідництва і раціоналізації. Нижче наводиться перелік основних установі товариств, що відповідають за організацію і здійснення цієї роботи, а також відомості про діюче в цій сфері законодавство
— Державне Товариство винахідників і раціоналізаторів
— Державний Комітет України з науки і техніки
— Державний науково-дослідний інститут державної експертизи
— Центральний науково-дослідний інститут патентної інформації
— Державний Комітет України у справах винаходів і відкриттів
— Патентно-технічна бібліотека
— Бюро раціоналізації і винахідництва
— Конституція України
— Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції
— Вказівки по упорядкуванню заявки на винахід
— Тимчасові вказівки про порядок оформлення, подачу і розгляди заяв на рацпропозиції
— Інструкція з державної науково-технічної експертизи винаходів
— Міжнародна класифікація винаходів
— Універсальна десяткова класифікація (УДК). Наведемо короткі відомості про відкриття, винаходи і рацпропозиції, щоб ввести викладачів і студентів у курс даної проблеми.
123

5.2. Відкриття та винаходи Відкриття — це принципово нове наукове досягнення, яке реалізоване в процесі наукового пізнання природи і суспільства. Відкриття складають основу науково-технічної революції. Вони визначають суть принципово нових напрямків розвитку науки і техніки і роблять революціонізуючий вплив на суспільне матеріальне виробництво. Значення відкриттів зростає на сучасному етапі техногенних перетворень. Характерним є різке скорочення термінів між відкриттям і його практичним використанням. Наше законодавство розглядає відкриття як об'єкт правової охорони і визначає їх як установлення невідомих раніше, що об'єктивно існують, закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять корінні зміни урівень пізнання. При цьому авторство на відкриття охороняється законом. У нашій країні функціонує централізована система виявлення, реєстрації наукових відкриттів і закріплення авторського і державного пріоритету. Дана система сприяє більш широкому й ефективному впровадженню відкриттів у практику, підвищує інтерес учених до фундаментальних, наукових досліджень і розвитку наукової творчості. Одним із найбільше важливих критеріїв наукового прогресує кількість винаходів і відкриттів і їх економічний ефект. Заявки на відкриття і закріплення авторства подаються в Державний комітет України у справах винаходів і відкриттів. В них повинні бути експериментальні і теоретичні докази достовірності положень відкриття. Рішення про визнання відкриття й авторства приймається Держкомітетом з урахуванням висновку АН України. Відкриття реєструється в спеціальному реєстрі і стислі зведення про нього публікуються. Реєстрація відкриття може бути опротестована протягом року. При звичайному виході справи Держкомітет видає автору дипломна відкриття і відповідну заохочувальну винагороду. Диплом юридично закріплює визнання відкриттів державою, визнання його авторів, пріоритеті інші права і пільги, передбачені законодавством.
124 Не видаються дипломи на відкриття в області суспільних наук, географії, археології, палеонтології і геології в зв'язку з виявленням корисних копалин. Існує Всесвітня організація інтелектуальної власності, відповідно до якої відкриття ставляться до особливих об'єктів права.
Винаходи. Винахідництво — творчий процес, що призводить до нового рішення задачі в будь-якій області техніки, культури, охорони здоров'я, оборони і позитивний ефект, що воно дає. Особливості винахідництва в Україні — в його масовості і плановому характері розвитку. Турбота про розвиток винахідництва стала складовою частиною діяльності профспілок. Безпосередні основні функції з організації винахідництва виконують підприємства, міністерства і відомства. Функції державної патентної експертизи здійснюють центральні патентні відомства. Приватні фірми мають і власні патентні бюро з охорони інтересів в області винаходів. При цьому власниками патентів виступають фірми і корпорації, скуповуючи їх у винахідників, і в такий спосіб є їх повноцінними власниками. Кінцевим результатом винахідництва є винахід. Винахід у широкому розумінні слова — нове технічне рішення задачі, що підвищує існуючий рівень техніки. У вузькому розумінні — це конкретне технічне рішення, визнане державою як таке, що охороняється нею відповідно до чинного у кожній країні законодавства. За законодавством визначаються ознаки, яким повинні відповідати запропоновані рішення для визнання їх винаходами. Досягнення, що може бути визнано винаходом, зветься обороноспроможним за низкою критеріїв задача, рішення, технічний характер рішення, новизна, істотні відмінності, позитивний ефект. Роздивимося кожний з перерахованих критеріїв.
Наявність задачі. Термін "задача" розглядається тут утому змісті, у якому він вживається у визначенні винаходу. Наявність задачі передбачає позитивний ефект. Отже, задача — це поставлена ціль, а позитивний ефект — це реальна можливість досягнення цілі в результаті використання винаходу.
125
Досвід патентоведения в Україні свідчить про наявність широкої сфери виникнення задач. Технічні рішення чисто наукових задач, рішення задач з області медицини і інших сфер суспільної діяльності, спрямовані на задоволення суспільних потреб, відносять до винаходів. Тому перелік сфер виникнення задач може бути узагальнений до поняття "суспільна потреба. Стосовно критерію "наявність задачі" усі пропозиції розділяються натри категорії
1. Пропозиції, що містять суспільно значимі задачі, рішення яких припускає позитивний ефект.
2. Пропозиції, що не містять суспільно значимих задач. Рішення їх не може бути ефективним. Вони не можуть бути визнані винаходами, оскільки марні з погляду суспільної значущості.
3. Пропозиції, що містять антигромадські задачі, рішення яких дає негативний для товариства результат. Для явно марних пропозицій характерною є повна відсутність суспільної потреби. Прикладом антигромадських пропозицій може бути синтез шкідливих для організму людини хімічних препаратів, рекламованих як лікувальні засоби для досягнення прибутку. Утилітарність задачі є також нормативною ознакою (критерієм. Точніше кажучи, розв'язувана задача повинна мати не пізнавальний, а утилітарний характер, бути пов'язаною з задоволенням практичної потреби. У-зв'язку з цим наукові положення, зокрема відкриття, не визнаються як винаходи. Нездійсненні, помилкові пропозиції також не визнаються винаходами. Технічність, новизна, істотність відмінностей, позитивний ефект як критерії обороноздатності винаходу мають відношення не до задачі, а до її рішення, хоча аналогічні ознаки задачі можуть побічно впливати на ознаки рішення. Винахідник може передбачати (передбачити) потреби товариства, що ще не усвідомило потреби у винаході. У такому випадку він створює задачу і здійснює її наступне рішення.
Розв'язаність задачі. Дане поняття відбиває одне з найважливіших властивостей, що у суб'єктивному відношенні є результатом творчої діяльності винахідника. Проте творчість не входить у число нормативних критеріїв винаходу, тому що воно утримується в критеріях "рішення" і "новизна" і є їх результатом.
126 Якщо рішення знайдене в архіві або виявлене в готовому виглядів природі, то воно не визнається винаходом. Проте запропонований його оригінальний і найбільше ефективний варіант із значного числа відомих рішень має підстави на визнання винаходом. Як підкреслено вище, досягнення позитивного ефекту є головним показником розв'язаності задачі. Задача вважається вирішеною, якщо вона відповідає трьом умовам 1) пропозиція містить вказівку на технічні засоби рішення 2) рішення розкриває принципово важливі моменти 3) рішення реалізоване, тобто є придатним для використання. Відомі різноманітні випадки відсутності рішення задачі в заявці на винахід. У загальному випадку їх розділяють на 4 групи постановка задачі (без її рішення, хибність рішення, неповнота фактичного рішення, нерозкритість рішення в описі або формулі винаходу. Формула рішення (винаходу) — це складена за встановленими правилами стисла словесна характеристика, що виражає технічну сутність винаходу ознаками об'єкта винаходу (вузли, деталі, операції, прийоми, параметри режиму в засобі і т.д.). Винаходом не може бути визнаний зазначений шлях рішення при відсутності конкретного рішення технічної задачі. Не можна також ототожнювати поняття "принципове рішення" і принцип рішення задачі. У першому випадку відбивається результат такого рішення задачі, що ставиться до винаходу, у другому — він винаходом не є. До помилкових рішень ставляться насамперед непрацездатні (нездійсненні) пропозиції. Іноді нездійсненність рішення в пропозиції не є настільки очевидною і потребує детальної перевірки. До числа помилкових відносять також пропозиції з неповнотою рішення задачі, що виявляються на стадії впровадження. Це приносить матеріальний збиток державі. Рішення, що покращує одні якості роботи, але погіршує інші, не може бути визнано винаходом.
Нерозкритість рішення задачі часто випливає з хиб упорядкування формули винаходу. Наприклад, у формулі поставлена задача, зазначена частина помітних ознак рішення, але інші істотні ознаки нерозкриті
Технічний характер рішення. Винаходом визнається не будь-яке, а лише технічне рішення, що, рахується важливим самостійним критерієм обороноздатності. Важливо, що визначення технічного характеру рішення задачі зводиться до визначення "технічності" його відмінностей. Якщо відмінність самого рішення носить технічний характер, то "технічність" є очевидною незалежно від методу рішення задачі в області, до якої вона відносится: технічна, технологічна, транспортна, військова, сільськогосподарська, наукова, медична, матеріальної культури, організаційна тощо. В наш час технічними пропонується вважати рішення, відмінності яких мають механічну, фізичну, хімічну, біологічну (мікробіологія, біофізика й інші, а також кібернетичну природу.
Новизна. Винахід повинний бути новим. Цей критерій свідчить про наявність творчості. У винахідливому праві новизна передбачається лише з урахуванням її наявності або відсутності, без оцінки ступеня творчості. Відзначено, що при експертизі заявки на винахід, рішення визнають новим, якщо додати придбання заявки сутність цього або тотожного йому рішення не була розкрита в Україні або за її межею для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його здійснення. Пріоритет винаходу встановлюється по дню надходження заявки в Держкомітет або для цілком секретних винаходів, що ставляться до засобів озброєнь, бойової техніки і їх тактичного застосування — у міністерства або відомства, обумовлені Радою Міністрів. Пріоритетна винахід обчислюється із дня подання заявки на пошту або реєстрації матеріалів на підприємстві, в організації або місцевому органі, податі першого подання заявки в країну- учасницю Паризької конвенції з охорони промислової власності або Міжнародне відомство, що одержує, відповідно до договору про патентну кооперацію. Окремі види інформаційних матеріалів можуть протиставитись заявці на винахід, що має більш пізніший пріоритет. Протиставляться авторські посвідчення і патенти, видані в Україні із датою їх пріоритету, радянські видання з датою їх реєстрації, неопубліковані заявки на винаходи, що подані в Україні із дня їх
128 пріоритету, але після винесення висновку про видачу авторського посвідчення або патенту, іноземні видання з дня їх публікації, іноземні патентні джерела (патенти, авторські посвідчення, заявки і т.д.), не з датою їх пріоритету, аз датою публікації, експонати, ілюстрації, технічна документація на виставках, ярмарках і інших місцях демонстрації з дня їх відкритого показу, дисертації з датою, що передує на 10 днів оголошеному дню захисту, усні доповіді, лекції, повідомлення по радіо, телебаченню, кіно з дня їх оголошення при наявності відповідного офіційно зареєстрованого підтвердження.
Позитивний ефект винаходів — це новий, більш високий результат, що товариство одержить при використанні винаходу, у порівнянні з результатом, одержуваним від об'єкта-прототипу аналогічного попередника) або інших порівняних рішень. Винахід може бути обороноспроможним, але не прийнятим до використання. До винаходів відносяться також рішення, що не можуть бути використані негайно й у запланованих умовах або позитивний ефект яких можливий у перспективі при досягненні відсутніх тепер умов. Відсутність більш високого результату при будь-яких умовах означає відсутність позитивного ефекту. Якщо рішення дає результат водних умовах нижче, а в інших вище, ніж відомі аналоги, то воно має ознаки обороноспроможності. Позитивний ефект може являти собою як безпосередній, такі опосередкований результат рішення. Очевидно, істотність відмінностей залежить від розвитку техніки. Наприклад, поки самі змінив техніці викликають зростання ефекту (що викликається неістотною відмінністю) — винахід відсутній. Стрибкоподібна зміна ефекту вказує на якісні зміните хні к и , а внесені в об'єкт відмінності є істотними. Коли зміна ознаки носить дискретний характер, це виявляється в додатковому (понад сумарний) ефекті, тобто ефект цілого більше суми ефекту частин. І, нарешті, при безупинному характері зміни ознаки перехід виявляється в стрибкоподібному збільшенні ефекту, тобто в різкій зміні залежності ефекту від зміни ознаки За критерієм істотності відмінностей розрізняють винаходи з дискретними і кількісними відмінностями. У свою чергу, упер шу групу входять винаходи комбіновані, цілком нові і частково нові. Комбіновані винаходи характеризуються істотними відмінностями завдяки сполученню двох, окремо відомих, об'єктів. Таке сполучення є новим і дає позитивний сумарний ефект. Цілком нові винаходи складаються з двох відомих раніше об'єктів (ознак, сполучення яких дає непросту їхню суму, а додатковий ефект. Частково новим винаходам властиві нові істотні відмінності, у відомі сполучення з застосуванням раніше відомої третьої ознаки. Винаходи з кількісними відмінностями характеризуються різноманітними розмірами різнорідних параметрів технічного рішення. Потрібно відзначити, що розгляд критерію "істотності" пов'язаний з протиріччями і труднощами, що потребують спеціальної експертизи.
Заявка на винахід. Винаходи необхідно виявляти своєчасно, повно і правильно. На будь-який винахід оформляється заявка. Існує ряд джерел виявлення винаходів. Одним із них є виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт. Іноді винахід може бути результатом вивчення існуючого стану техніки, прогнозування, упорядкування технічного завдання і т.д. Важливим джерелом виявлення винаходів є рукописи статей і книг при підготуванні їх до публікації. І, нарешті, джерелом виявлення винаходів^можуть бути заяви на раціоналізаторські пропозиції, що повинні розглядатися в такому ж ракурсі. Виходячи з відомого рівня техніки, вибирається прототипі складається початковий варіант формули винаходу, що потім коректується. За уточненою формулою перевіряється відповідність положень нового рішення відомим критеріям обороноздатності винаходу. Заявка, оформлена втрьох примірниках, повинна включати заяву, опис із формулою винаходу, анотацію опису винаходу. При необхідності подаються креслення. До заявки на колективний винахід додається довідка творчої участі кожного з авторів. При проведенні іспитів об'єкту потрібна наявність акту. Заявка повинна супроводжуватися висновком даної організації про новизну, істотні відмінності і позитивний ефект запропонованого технічного рішення та актом експертизи про можливість відкритої публікації.
130
Формула винаходу потребує чіткого викладу у вигляді формули. Остання є необхідною для визначення обсягу винаходу і стислої словесної характеристики його технічної сутності. Формула винаходу складається з назви винаходу і додаткового переліку ознак, на які поширюються права автора. Формула винаходу поділяється на дві частини словом "що відрізняється. У першій частині перераховуються основні, загальні для винаходу і його прототипу ознаки, називані обмежувальними. Друга частина містить опис мети винаходу і перерахування нових ознак, називаних відмітними.
Існують види формул багатоланкова формула, формула устрою, формула засобу, формула речовини, формула винаходу на застосування, формула групи винаходів.
Багатоланкова формула. Ознаки винаходу можуть бути факультативні, використання котрих не є строго обов'язковим для здійснення винаходу. У цьому випадку застосовується багатоланкова формула, за якою у винаході виділяються водне або декілька додаткових рішень. Формула устрою характеризує винахід переважно конструктивними ознаками (вузол, деталь, їхня геометрична форма, взаємне розташування вузлів і деталей і їх взаємозв'язок). У формулах винаходів-устроїв конструктивні ознаки позначаються у вигляді іменників, прикметників і взаємозв'язків між ними — кратних дієприкметників. Дії не є ознаками такого роду винаходів. Тому у формулах необхідно уникати вжитку дієслів. Формула засобу характеризує дію або сукупність дій, виконаних для досягнення заданої мети. Отже, засобом є всякий технологічний або виробничий процес. Тому в обмежувальній частині формули дії описуються віддієслівними іменниками (рідше прикметниками, а у відмітній частині — дієсловами. При цьому вживаються дієслова дійсного стану в третій особі множини застосовують, "завдають. Формула винаходу, що захищає нову хімічну сполуку, складається з номенклатурної назви, структурної формули і призначення речовини (формула речовини. Істотним є склад отриманої речовини. Причому на нові речовини, отримані хімічним шляхом, у нашій країні видаються авторські посвідчення, але не патенти.
9* 131
Формула винаходу на застосування характеризує застосування відомих устроїв, засобів і речовин за новим (оригінальним) призначенням. Формула групи винаходів виражає технічну сутність трьох типів винаходів 1) стосовно до об'єктів, один з яких призначений для одержання, здійснення або використання іншого об'єкту; 2) варіантні рішення, що містять формули винаходу, які неможливо охопити одним пунктом 3) що стосуються цілого об'єкту і його частин.
Опис винаходів. Особливість опису винаходу в порівнянні з іншою науково-технічною документацією полягає втому, що воно має цільове призначення й одночасно інформаційний і правовий характер. Опис повинен відповідати таким вимогам цілком розкривати технічну сутність винаходу в обсязі, достатньому для подальшої розробки і використання, і давати точні і ясні уявлення про новизну, істотні відмінності і позитивний ефект технічного рішення, а також про внесок винахідників удану галузь народного господарства. Опис винаходу повинен мати визначену структуру.
1. Назва винаходу і рубрика УДК.
2. Область техніки, до якої належить винахід, і переважна область його використання.
3. Характеристика аналогів винаходу.
4. Характеристика прототипу.
5. Критика прототипу.
6. Ціль винаходу.
7. Сутність винаходу.
8. Перелік фігур, графічних зображень (якщо вони необхідні.
9. Приклади конкретного виконання винаходу.
10. Техніко-економічна або інша ефективність.
11. Формула винаходу. Кожний із зазначених поділів опису викладається у вигляді окремого абзацу без заголовка але починається типовим для нього вираженням. Докладний зміст поділів описує в джерелах, що використані в тексті даної роботи.
132 5.3. Раціоналізаторські пропозиції Раціоналізація — це поліпшення, удосконалення, уведення більш доцільної організації будь-чого. Наприклад, раціоналізація виробництва подає процес удосконалювання засобів і методів суспільного виробництва з метою підвищення його ефективності. Вона включає поліпшення техніки і технології, а також організації праці, виробництва і керування. Принципово подібні визначення прийнятні для інших галузей суспільного виробництва і діяльності, утому числі і науки. Раціоналізаторська діяльність конкретно втілюється в пропозиціях, нових і корисних для даного підприємства, внаслідок яких передбачається зміна конструкції виробів, технології виробництва і застосовуваної техніки або складу матеріалів. Якщо винахід повинен відповідати шести критеріям (наявність задачі, рішення задачі, технічний характер рішення, новизна, істотні відмінності, позитивний ефект, то рацпропозиція — тільки п'ятьом (наявність задачі, рішення задачі, технічний характер рішення, новизна, корисність. Критерій "задача" прямо незазначений у визначенні рацпропозиції, але рішення передбачає, що йому передує виникнення задачі. Розходження між винаходом і рацпропозицією полягають, наприклад, у такому 1) новизна винаходу повинна бути у світовому масштабі, тоді як для рацпропозиції достатньо новизни в рамках даного підприємства, організації, заснування 2) відмінності винаходу повинні бути істотними, а для рацпропозиції прийнятні будь-які відмінності. Оскільки рацпропозиція містить новизну, вона має відмінності, хоча цей критерій не згадується в якості обороноспроможного 3) винахід повинен давати позитивний ефект, а рацпропозиція повинна бути корисною. Поняття "наявність задачі" для рацпропозиції і винаходу аналогічне. Проте, в першому випадку це може бути за масштабами не стільки потребою товариства в цілому, скільки потребою окремого підприємства, організації або заснування і не в будь- яких умовах, а в тих, що у них існують або заплановані. Раціоналізаторська пропозиція містить рішення задачі. Задача
133
вирішена, якщо пропозиція містить всі істотні елементи для її реалізації й одержання користі. Рацпропозиція є результатом творчості. Проте його рівень може бути нижчим, ніж при винахідництві. Сукупність випадків відсутності рішення задачі у рацпропозиції можна поділити на чотири групи, що характерні для заявок на винахід. У заявах може бути постановка задачі без її рішення, хибність рішення, неповнота фактичного рішення, нерозкритість рішення в описі. Якщо рацпропозиція є принципово здійснюваною у віддаленому майбутньому, але її неможливо втілити, або вона не дає корисного результату в реальних або запланованих умовах, то вона визнається непрацездатною (нездійсненною. Рацпропозиції не можуть бути прийняті або визнані при відсутності в конструкціях або схемі зміну виробі або рішень по нових конструкціях і схемах художні вироби не признаються в якості рацпропозицій. Під зміною технології виробництва розуміється в першу чергу засіб, прийом, операція по випуску продукції. Зміст даного поняття може включати, наприклад, технологію матеріалів, ремонту квартир, упаковувань, зважування, фасування товарів, діагностики, профілактики, лікування захворювань, реєстрації фізіологічних, біофізичних, біохімічних показників стану досліджуваних функцій і т.д. Поліпшення методів організації, керування, планування, фінансування господарства, виховання, викладання, проектування, інформації немає відношення до об'єктів раціоналізації. Виняток становлять ті, що призводять до зміни конструктивних ознак, наприклад, ЕОМ. Під застосовуваною технікою розуміють знаряддя праці верстати, прилади, пристосування, інструменти, експлуатовані в будь-яких сферах суспільної діяльності, утому числі і науковій праці. Рацпропозиції такого порядку повинні вносити конструктивні (схемні) змінив застосовувані знаряддя праці, створювати нові зразки або передбачати застосування їх за новим призначенням. Розвиток біотехнології вносить доповнення у суть критерію "технічності.
134 Склад матеріалу — це речовини або матеріали, що є продукцією або напівфабрикатом даного підприємства. Рацпропозиції можуть бути пов'язані з рішенням задач по зміні складу об'єктів і фізичних сумішей, сплавів, скла, керамики, хімічних сполук, продуктів біосинтезу і переробки матеріалів біологічного синтезу. Новизна рацпропозиції має відмінності від такої ж ознаки винаходу. Для першого є достатньою місцева новизна, що торкається інтересів даного підприємства, організації або заснування, у яких воно подане. Новизна виявляється при аналізі опису пропозиції і креслень, схем, ескізів, що прикладаються до нього. Пріоритет пропозиції датується з моменту його надходження на підприємство, організацію або товариство, а також у міністерство або відомство. Новизні рацпропозиції заважають 1) використання даних або такого ж рішення на цьому підприємстві здати початку фактичного використання 2) накази і розпорядження адміністрації, у яких утримується постановка і рішення задачі 3) технічна або інша документація, складена службами підприємства із суті пропозиції здати його розробки 4) пропозиції про тотожні рішення збільш ранньою датою подання незалежно від позитивного або негативного висновку 5) рекомендації вищих організацій, що містять рішення 6) інформаційні видання з поширення передового досвіду вданій галузі виробництва з дня надходження їх надане підприємство 7) обов'язкові для підприємства нормативи стандарти — міжнародні, державні, республіканські, підприємства і т.д.) із дня надходження їх на підприємство. Як відзначено вище, рацпропозиція повинна бути корисною для підприємства, до якого воно подане. Рацпропозиції, що передбачають поліпшення одних показників виробництва, але можуть призвести до зниження якості продукції або погіршення техніки безпеки, не можуть бути визнані корисними. Оформлення заяв та іншої документації за матеріалами раціоналізаторської пропозиції по в ' яз а не з дотриманням визначених вимог. Заява, заповнена чітко, розбірливо, акуратно чорнилами або машинописним текстом, повинна містити найменування підприємства, прізвище, і м ' я , по батькові (цілком) автора
135
співавторів, місце роботи (або проживання, посаду, освіту, рік народження. Пропозиції ІТП і науковців НДІ, проектних, конструкторських, технологічних і інших угруповань, що мають відношення до розробок за затвердженими планами, не визнаються раціоналізаторськими. У заяві наводиться стисле найменування й опис пропозиції, що містить 1) мету удосконалення конструкції, вироби, технології виробничого процесу, застосовуваної техніки і складу матеріалу 2) зміст запропонованого технічного рішення 3) зведення про економічний корисний ефекті інші документи, передбачені у Вказівках. Найменування рацпропозиції повинно відповідати змісту. У його описі необхідно зазначити, що пропозиція подається до підприємства. Опис повинен містити всі зведення, достатні для доказу встановлених критеріїв обороноспроможності, практичного здійснення пропозиції, установлення факту його використання при дотриманні єдності рацпропозиції. У описі викладається не тільки постановка задачі, але і її рішення з розкриттям конкретних засобів досягнення поставленої цілі корисного результату. Новизна пропозиції виявляється при порівнянні тексту опису і документальних зведень із відомими підприємству джерелами, що прикладаються до заяви. Корисність рацпропозиції підтверджується посадовими особами і службами підприємства. У самому описі повинні бути наведені дані про корисність пропозиції. При упорядкуванні поданої заяви на рацпропозицію припускаються типові помилки, часто обумовлені неповнотою і зайвою стислістю опису. Іноді заява на рацпропозицію подається не за адресою того підприємства, у якому є відповідна потреба й умови його використання. Існують дві форми охорони винаходів і раціоналізаторських пропозицій, що передбачені законодавством і відбиті вдвох документах — авторському посвідченні і патенті.
136 Розділ 6. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ У ВИГЛЯДІ НАУКОВИХ РОБІТ
6.1. Правила та загальні вимоги оформлення наукових робіт [9]
Основна частина наукової роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом обраного напрямку та обґрунту­
ванням застосованих методів досліджень. В кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. В розділах основної частини подають
— огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень
— виклад загальної методики і основних методів досліджень
— експериментальну частину і методику досліджень
— відомості про проведені теоретичні і (або) експериментальні дослідження
— аналізі узагальнення результатів досліджень. В огляді літератури окреслюють основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, автор повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв'язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень уданій галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини наукової роботи. В другому розділі, як правило, обґрунтовують вибірна прямку досліджень, наводять методи вирішення завдань і їх
137
порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення наукових досліджень. В теоретичних роботах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних — принципи дії і характеристики розробленої апаратури, допустимі неточності у процесі вимірювання та ін. У наступних розділах з вичерпною повнотою викладаються результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Автор повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів, їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.
У висновках викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, що одержані в науковій роботі, які повинні містити формулювання розв'язаної наукової проблеми (задачі, її значення для науки і практики. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів.
В кожному пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої в роботі наукової проблеми (задачі, її практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями. У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.
Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів а) у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні наукової роботи б) у алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків в) у хронологічному порядку. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи.
138 За необхідністю до додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття дисертації
— проміжні математичні доведення, формули і розрахунки
— таблиці допоміжних цифрових даних
— протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту
— інструкції і методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, які розроблені в процесі виконання наукової роботи
— ілюстрації допоміжного характеру. Наукову роботу (курсову, дипломну, магістерську, дисертаційну) друкують машинописним способом або за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату
А4 (210 х 297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридця­
ти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Можна також використати папір форматів у межах від 203 х 288 мм
до 210 х 297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату A3.
Всі примірники наукової роботи повинні бути ідентичними. В разі використання копіювальної техніки ідентичність усіх примірників дисертаційної роботи повинна бути засвідчена спеціалізованою вченою радою. Обсяг основного тексту повинен становити для
— курсової роботи — 20-35 сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 35-45 сторінок
— дипломної роботи — 50-60 сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 65-100 сторінок
— дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук повинен становити 4,5-7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук — 6,5-9 авторських аркушів.
— дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук
11-13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук —
15-17 авторських аркушів. Зазначений вище обсяг наукових робіт (курсових, дипломних, дисертаційна здобуття наукового ступеня доктора чи кандидата наук) розрахований на використання при їх оформленні звичайних (не портативних) друкарських машинок при друкуванні
139
через 2 інтервали на папері формату А4 або комп'ютерів з використанням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 pt з полуторним міжрядковим інтервалом. Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів лівий — не менше 20 мм, правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм. Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка — чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту дисертації повинна бути однаковою. Вписувати в текст роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту. Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявилися в процесі написання наукової роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці. Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними, їх включають до загальної нумерації сторінок дисертації і розміщують, як правило, в додатках. Текст основної частини наукової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.
Заголовки структурних частин наукової роботи "ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, "ВСТУП, "РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, "ДОДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до тексту.
Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовків не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.
Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.
140
Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) І та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.
Кожну структурну частину наукової роботи треба починати з нової сторінки. До загального обсягу наукової роботи, визначеного Порядком, не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та малюнки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів наукової роботи підлягають нумерації на загальних засадах.
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими ци­
фрами без знака №.
Першою сторінкою наукової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому, верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Такі структурні частини наукової роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Особливу увагу слід звернути нате, що всі аркуші, на яких розміщені ці структурні частини наукової роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати "І. ВСТУП" або
"Розділ 6. ВИСНОВКИ". Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад "2.3." (третій підрозділ другого розділу. Потім утому ж рядку йде заголовок підрозділу. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу. Потім утому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал