Наука І наукові дослідження



Pdf просмотр
Сторінка6/11
Дата конвертації16.01.2017
Розмір4.74 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
82
Особливе значення мало відкриття уроці при Києво-
Могилянській академії Українського інституту, мета якого полягала у підготовці вчителів для реальних і класичних гімназій, де навчалися українські діти. Незважаючи нате, що програма інституту була обмежена, прогресивне значення мав сам факт викладання українською мовою. Український інститут закороткий термін свого існування (до 1808 року) був провідником гуманітарної педагогічної освіти. На початку XIX ст. в Австрії почалася реформа освіти. Реформа була спрямована на посилення впливу церкви на учбово- виховний процес. Відповідно до цієї реформи, з 1805 до 1817 pp. Львівський університет став називатися ліцеєм. За своєю структурою та орієнтацією навчального процесу ліцей майже не відрізнявся від
існуючих у той час університетів світу. Лише термін навчання в ліцеї був іншим. Уроці австрійський уряд повертає Львівському ліцею статус університету, йому присвоюється ім'я імператора Франца, чим підкреслюється повна залежність від влади монарха. Відповідно організація навчального процесу підпорядковувалися вимогам, запропонованим урядом Австрії. Колоніальний статус Галичини у Австрійській імперії був перешкодою для розвитку освіти, науки, культури. Проте навіть за цих умов, деякі випускники університету та вчені робили все можливе для розвитку досліджень в галузі краєзнавства та гуманітарних наук. Так, вихованець університету І. Могильницкий підготував першу в Галичині граматику української мови. Під впливом революційних подій 1848 року австрійський уряд почав проводити політику національного маніпулювання. Була зроблена низка поступок українському національному руху. Таку році в університеті заснована кафедра української мови і літератури, завідувати якою став український філолог, поет, етнограф та історик Я. Головацький. У цьому ж році він був призначений ректором університету. Проте австрійський уряд, даючи перевагу в керуванні краєм польській шляхті, підтримував політику полонізації. Це був нелегкий час для Львівського університету він гірше за всі університети Австрії забезпечувався навчальними посібниками,
(
> * 83
літературою, мав найменшу кількість викладачів. Такий стан справ університету віддзеркалював вкрай важке становище освітив Україні в цілому. У останній чверті XIX ст. на більш, ніж трьохмільйонне українське населення Західної Галичини припадало усього 5 державних шкіл. У 1809 р. була заснована Київська гімназія, яка згодом (у
1811 р) отримала статус вищого навчального закладу. З першої чверті XIX ст. виникли привілейовані навчальні заклади, що впроваджували навчання за курсом середніх та вищих шкіл Кременецький ліцей (1803), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), гімназія вищих наук князя І. А. Безбородька в Ніжині (заснований у 1820 p.). Після польського повстання
1830-1831 р. Кременецький ліцей було анульовано. У 1834 р. було створено Київський університет. Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів, відкривалися жіночі навчальні заклади — інститути шляхетних дівчат у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі
(1835), Києві (1838). У 1865 р. відкрився Новоросійський університет в Одесі. Набагато гіршою була справа на Буковині. Тут не було жодного вищого навчального закладу аж до кінця третьої чверті XIX ст. Лише 16 листопада 1874 року рада міністрів Австрії, розглядаючи питання про створення нового університету, зупинила свій вибірна Чернівцях. Уроці в Чернівцях була відкрита вчительська чоловіча гімназія, а 7 грудня 1874 року прийшов дозвіл на створення Чернівецького університету. Фундатори Чернівецького університету малина меті переробити його в знаряддя національного покріпачення місцевого населення. Мовою викладання в університеті офіційно було проголошено німецьку. Таким чином, інтереси корінного населення і, насамперед, його найбільшої етнічної групи — українців — ігнорувалися. У Східній Галичині, на Буковині, у Закарпатській Україні на початку XIX ст. не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання. У Львівському університеті викладання велося польською, у Чернівецькому університеті — німецькою, аз румунською мовами.
. 84
інституту. На виЦускних іспитах був присутній великий російський учений ДІ. Менделєєв. Катеринославське вище гірниче училище в 1912 р. було перетворено в гірничний інститут. Протягом 1903-1917 pp. інститут закінчило 457 осіб, більшість з яких працювали на промислових підприємствах Донбасу і металургійних заводах. Продовжував підготовку спеціалістів Ніжинський історико-філологічний інститут, технологічний і ветеринарний інститути в Харкові, Київська й Одеська консерваторії та ін. Усього в Україні до 1917 р. діяло 27 вузів, у яких навчалося понад 35 тис. студентів. На території західноукраїнських земель до 1918 р. існувало ще 4 вищих навчальних заклади університети у Львові і Чернівцях, політехнічний інституті академія ветеринарної медицини у Львові. Події 1917 р. змінили не лише соціальний устрій, алей поставили на порядок денний створення нової школи з новими педагогічними кадрами. Незалежна Україна робила перші кроки в організації підготовки національних кадрів. Програмним документом стала декларація генерального секретаріату від 26 червня 1917 р, в якій визначалися основні заходи, спрямовані на розвиток національної школи та підготовку кадрів. Почалося становлення системи української вищої освіти. У 1918 р. університети Св. Володимира в Києві, Харківський і Новоросійський (Одеський) отримали статус державних університетів України.|У цьому ж році на базі Вищих жіночих курсів відкривається університет в Катеринославі (Дніпропетровську. У Сімферополі в 1918 р. починаються заняття у Таврійській філії Київського університету, а ще через півроку, за повною підтримкою та допомогою Київського університету, урочисто відкривається Таврійський університет. В умовах громадянської війни в Україні велася підготовча робота за відкриття інших університетів у Полтаві, Чернігові і Ніжині. Відкрилися Київський український народний університет, Педагогічна академія в Києві, Український державний університету Кам'янець-Подільському. Для більш широкого залучення трудящих країни до вищої освітив, зокрема, у Києві, Харкові, Катеринославі були відкриті підготовчі курси, у 1921 р. — створені робітничі факультети.
88
У і — і роки ясно визначилися дві протилежні тенденції щодо розбудови університетів в Україні. З одного боку, в Україні відкривалися та діяли нові університети (наприклад, в Катеринославі, інтенсивно реорганізовувалися Київський, Харківський та Одеський університети, відчував на собі величезний вплив збоку українських університетів Сімферопольський університет. З іншого боку, у зв'язку з важким економічним станом, була скасована низка вищих навчальних закладів, утому числі університети, що виникли у незалежній Україні 1918-1920 pp.: Київський український народний університет, Український державний університету Кам'янець-Подільському. У 1919 р. було введено "Тимчасове положення. про керу- х
вання вищими навчальними закладами, відповідно до якого усі вищі навчальні заклади повинні були вести роботу утрьох напрямках науковому, науково-навчальному та просвітницькому. Керувати університетом повинні були відповідні ради, що складаються з делегатів факультетських рад. Керівництво господарською діяльністю покладалося на господарський комітет. Посади ректора і проректора скасовувалися, а їх функції виконували комісари вищих навчальних закладів, яких призначали Нар- комосвіти і які мали надзвичайні повноваження. Загальнодержавні питання передавалися на обговорення і рішення Нарко- мосвіти. Таким чином, "Тимчасове положення" було основним документом, який поклав початок централізованій системі керування вищою школою, зокрема, університетами. Розбудова вищої школи на початку становлення радянської влади в Україні проводилася за зразком професійно-технічних навчальних закладів. Вважалося, що старі університети були відірвані від життя, оскільки вони давали своїм вихованцям обґрунтовані теоретичні знання, але не забезпечували оволодіння конкретними фаховими навичками. На думку керівників освіти того часу, університети практично не готували спеціалістів визначеного, явно окресленого профілю. Виняток складали лише студенти медичних та юридичних факультетів. Особливій критиці піддавалася система підготовки спеціалістів на історико- філологічному та фізико-математичному факультетах. Випускники цих факультетів направлялися викладачами загальноосвітніх шкіл, ремісничих училищ, технікумів.
89
Саме у ці часи виникли своєрідні форми інтеграції науки, вищої освіти та виробництва. Однією з перших структур такого типу став Інститут інженерів електриків-виробничників (ІІЕВ). Система ІІЕВ виходила з того, що немає інженерів широкого та вузького профілю, а є інженери для тих або інших потреб промисловості та техніки. На думку організатора такого інституту Я. Ф. Каган-Шабшая), на початковому етапі своєї діяльності інженер зобов'язаний працювати досвідченим спеціалістом, а не засвоювати основи виробництва. Студент розглядався як повноцінний учасник виробничого процесу. Чотири дні на тиждень студенти працювали на заводі. Два інші дні на протязі 10 годин вони навчалися в інституті. Не було залікових сесій. Іспити за предметами складали одразу після закінчення занять. Система
ІІЕВ була втіленням економіки студенти, працюючи на виробництві, компенсували витрати на своє навчання працею, беручи участь у створенні матеріальних цінностей. Нова концепція практицизму і професіоналізму знайшла свій відбиток у рішенні наради "Про реформу вищої школи"
(1920 p.), що передбачало створення у вузах вузькоспеціалізованих факультетів з трирічним терміном навчання. Такі тенденції у вищій освіті поширювалися й на університети замість філологічного та природничого факультетів відкривалися педагогічні факультети з різноманітним спектром фахових
/ спеціалізацій.Щей підхід віддзеркалював тенденції розвитку вищої освіти за рубежем на початку XX ст. у деяких американських університетах з'явилися педагогічні факультети. Необхідність створення педагогічних факультетів в університетах диктувалася потребами народної освіти, підвищенням якості підготовки вчителів. Передбачалося, що в процесі реорганізації університетів вдасться визначити профіль випускників, розробити нові навчальні плани і програми, ввести суспільні дисципліни, підготувати нові професорсько- педагогічні кадри. Проте, реформа в українських університетах пішла по-
іншому. Ліквідуючи все негативне, що було в університетах, Комісаріат народної освіти України ставна позиції ліквідації власне університетів.
90
У 1920 році Наркомосвіти України ліквідував університети в Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі та Сімферополі. Розпочався етап військово-комуністичного стилю керівництва вищою освітою.|Прямими спадкоємцями ліквідованих університетів стали самостійні медичні і юридичні інститути, а також тимчасові вищі педагогічні курси, створені на базі історико- філологічних і фізико-математичних факультетів. Студенти фізико-математичних факультетів, які виявили нахил до технічних дисциплін, переходили у відповідні групи спеціальних індустріально-технічних інститутів. Тимчасові вищі педагогічні курси виявилися нежиттєздатними. Спроба надати "теоретичним, відірваним від життя факультетам педагогічний профільне отримала підтримки ані серед професорів, ані серед студентів. На базі університетських факультетів утворювалися інститути фізико-математичних та гуманітарно-суспільних наук. Виникали нові вищі навчальні заклади — Академія теоретичних знань, що складалася з інститутів суспільних та фізико-математичних наук. У 1921 р. Наркомосвіти УРСР на основі старих університетів розпочав створення Інститутів народної освіти Київського, Харківського, Одеського, Катеринославського. Урна базі відповідних факультетів інститутів народної освіти створені інститути фахового навчання, що випускали викладачів для технікумів, робфаків. На базі факультетів соціального виховання — інститути соціального виховання, що готували кадри вчителів для загальноосвітніх шкіл, позашкільних робітників та ін. Незабаром інститути соціального виховання були перетворені в педагогічні інститути. Тимчасові вищі педагогічні курси, інститути фізико-мате-j матичних та гуманітарно-суспільних наук, інститути народ- \
ної освіти та академії теоретичних знань являли собою різноманітні "експериментальні" форми вищої освіти у період зі
1920 по 1933 pp. Повернення до університетської освіти, відкриття старих та утворення нових університетів України стало визначною подією х років.
91
Було вирішено з 1 вересня 1932 р. відкрити університети в Харкові, Києві, Одесі і Дніпропетровську. Закороткий термін університети стали науковими та освітянськими центрами України. До функціонуючих факультетів додавалися нові. Створювалися вечірні та заочні відділення, що позитивно відбилося на реорганізації вищої освіти. Таким чином, лишена початку 1939 р. конкретно визначилася державна система університетської та педагогічної освіти. Після приєднання до України західноукраїнських земель до цієї системи увійшли Львівський та Чернівецький університети. Усього до початку 1938/39 навчального року в УРСР нараховувалося 129 вищих навчальних закладів. У р. були затверджені однотипні для всіх університетів країни навчальні плани. Особливість їх полягала втому, що вони відбивали риси університетської освіти, яка спиралася на широку науково-теоретичну базу. Остаточно була визначена структура навчального плану підготовки майбутнього фахівця загальнотеоретична та загально спеціальна підготовка. На останніх курсах — підготовка за конкретним фахом — вузька спеціалізація. У планах передбачався вибір тематики курсів. Розвитку наукових досліджень сприяло введення нової системи вчених ступенів та вчених звань і порядку їх присудження. Слід підкреслити, що інститути народної освіти стали розвиватися як українські вищі навчальні заклади, які готували педагогічні кадри для органів освіти України. Викладання в Київському, Харківському, Дніпропетровському університетах було українізоване введені були предмети, які ґрунтовно знайомили студента з географією, історією, літературою, мовою, культурою та побутом українського народу. Оцінюючи період 1917-1941 pp., треба зважити нате, що він мав величезне значення в історії розвитку університетської педагогічної освітив Україні. У зв'язку з возз'єднанням західноукраїнських земель з Україною стали державними національними університетами Львівський та Чернівецький університети (1940 p.). Таким чином, напередодні Великої Вітчизняної війни в Україні склалася університетська система вищої освіти, яка включала шість класичних університетів Київський, Харківський, Львівський, Одеський, Дніпропетровський та Чернівецький.
92
Велика Вітчизняна війна зруйнувала позитивні зміни, що відбувалися у вищій освіті. У зв'язку з окупацією, державні вузи України були евакуйовані у східні райони СРСР. Лише наприкінці 1943 р. евакуйовані українські університети та інститути почали повертатися в рідні міста. Відразу ж після закінчення війни та приєднання Закарпаття до України в університетську систему ввійшов ще один ВНЗ — Ужгородський державний університет, перший ВНЗ Закарпаття. У повоєнний період в університетах винникла суттєва потреба до укрупнення фахів, розширення профілю спеціалістів. Були переглянуті навчальні плани і програми ВНЗів. Відбулося укрупнення низки ВНЗів. У ВНЗах якість підготовки спеціалістів була набагато кращою. На підготовку кожного спеціаліста витрачалося менше коштів, раціональнішою було використання матеріально-технічної бази ВНЗів. Завдяки укрупненню ВНЗів, з 1950 до 1960 р. кількість їх в Україні скоротилася з 160 до 135. Водночас більш, ніж удвічі збільшилася кількість студентів з 201,5 тис. до 417,7 тис. осіб. Здійснювалося наближення ВНЗів України до виробництва, удосконалювалася їх структура, усувався паралелізму підготовці кадрів. Убули створені медичні інститути у Воро-1 шиловграді та Тернополі, куди переведена була частина сту- і дентів з Київського та Харківського медінститутів. У 1958 p. \
відкрився гірничо-металургійний інституту м. Ворошилов-1 граді (Луганську. j Нові заочні та вечірні відділення і факультети відкрилися у \
26 ВНЗах в період 1955-1957 pp. Уроці Міністерство вищої освіти СРСР затвердило по- І ложення про філії заочних ВНЗів та про учбово-консультаційні \
пункти заочних відділень, завдяки чому студенти заочних інститутів, відділень та факультетів могли одержувати необхідну їм у навчанні допомогу, краще опановувати знання. Змінив географічному розміщенні ВНЗів сприяли більш повному охопленню вищою освітою жителів усіх областей, наближенню умов навчання до умов праці майбутніх спеціалістів. Проте головними вузівськими центрами в Україні залишалися Харків, Київ, Одеса та Львів. У 1958 р. у цих містах знаходилося
93

70 ВНЗзів з 140, навчалося — 59 % від загальної чисельності студентів. У Харкові було 24 ВНЗи, у Києві — 18, в Одесі — 16, у Львові — 12. І Рівень підготовки висококваліфікованих кадрів залежав j від якісного та кількісного складу науково-педагогічних
! працівників. їх кількість зароків (з 1950 до 1960 р) збільши-
і лася з 14,5 тис. до 24,7 тис. Відомі вчені, що викладали у ВНЗах, сприяли активізації наукової праці студентів. Таку р. в інститутах України членами наукових гуртків були понад 9 тис. студентів, у 1958 р. їх стало вже більш ніж 15 тис. В другій половині х років починається перебудова університетської педагогічної освіти. Були переглянуті навчальні плани і програми для студентів педагогічних фахів університетів убік збільшення кількості часів на викладання педагогічних, психологічних та методологічних дисциплін. Відновлення університетської педагогічної освіти у великій мірі торкнулося практичної підготовки студентів до роботи все редній школі. Кількість годин, що відводилася на педагогічну практику, збільшилася більш, ніжу три рази. На початку х років починає розширюватися мережа державних університетів шляхом перетворення в університети крупних педагогічних інститутів Донецького та Сімферопольського. f Науково-дослідницький напрямок університетської освіти став саме тією рисою, яка відрізняла університети від педінститутів у процесі підготовки педагогічних кадрів. У 1960-1970 pp. основна увага при плануванні підготовки кадрів направлялася на ті ланки вищої освіти, що забезпечували науково-технічний прогресу всіх галузях народного господарства, подальше зростання культури та добробуту трудящих. Почалася підготовка кадрів за багатьма новими спеціальностями ^З^крема,
1
з механізації розрахункових робіт, з обслуговування приладів точної механіки, з електроакустики та звукової техніки, з обслуговування електровакуумних машин, оптичних приладів, з проектування та експлуатації атомних і енергетичних установок, електричних систем, напівпровідникових матеріалів, з теплофізики, кібернетики, технології полімерних матеріалів та ін.
94 У 1974-1975 pp. на основі чинних навчальних планів ВНЗів були створені робочі навчальні плани, у яких визначалося кількість годин, що витрачає студент на самостійну роботу з кожної дисципліни. При цьому увага зверталася на складність навчального курсу, його трудомісткість і значимість для спеціалістів даного профілю. З метою фахової адаптації випускників з 1972 р. було введене річне стажування молодих спеціалістів на підприємствах народного господарства. Цей етап розвитку вищої школи характеризується не лише збільшенням обсягів та розширенням тематики науково- дослідницької роботи студентів, алей зростанням ролі наукової діяльності вищої школи в загальнодержавному масштабі. У х роках була зроблена спроба удосконалення процесу формування висококваліфікованих спеціалістів-педагогів в умовах університетської освіти. У методичне забезпечення були впроваджені учбово-методичні комплекси, що були покликані забезпечити єдність фундаментальної, спеціальної та психолого- педагогічної підготовки фахівця. Проте, їх реалізація носила формальний характер. Прогресивною тенденцією вищої школи х років стала нова форма організації самостійної роботи студентів, проведення атестацій всередині семестру. Разом з позитивними змінами необхідно відзначити і негативні, що мали місце в історії вищої освіти х років. Науко­
во-технічний прогрес потребував мобільної системи підготовки спеціалістів, а програми ВНЗів практично не змінювалися. ВНЗ були у полоні інструкцій та розпоряджень, вони не мали права змінювати програми навчання. Необхідність реалізації плану прийому та випуску спеціалістів призводила до того, що виключити недбайливого студента можна було лише за умови, якщо він сам припиняв відвідувати тривалий час університет, або чинив кримінальний злочині У навчальних планах педагогічних спеціалізацій пріоритетне місце займали теоретичні дисципліни суспільно-політичні,/ військово-медичні, що ніяк не були пов'язані з майбутньою nef дагогічною діяльністю. Педагогічній практиці приділялося вс£ менше уваги, і найчастіше вона проводилася формально. f
95
Навчальний процесу цілому здійснювався екстенсивними методами. Кількість інформації, що необхідно було засвоїти за весь період навчання, постійно зростала. Збільшувалося число аудиторних занять. Організація самостійної діяльності студентів проходила формально, зростала роль адміністративних методів керівництва. У студентів формувалася інертність мислення і діяльності. За час здобула реорганізована частина ВНЗів, відкривалися нові.
і Донецький педагогічний інститут був перетворений на До-
І нецький університет. На базі вечірньої філії Харківського політехнічного інституту відкрився Ворошиловградський вечірній І машинобудівний інститут та ін. У 1984 р. в УРСР функціонувало 146 ВНЗів, утому числі університетів — 9, технічних ВНЗів — 50, сільськогосподарських
ВНЗів — 17, ВНЗів з економіки та права — 10, педінститутів — ЗО,
ВНЗів охорони здоров'я — 15, ВНЗів фізкультури та спорту — З,
ВНЗів культури та мистецтва — 12. До мережі ВНЗів відносяться також 25 філій ВНЗів України, 7 спеціалізованих факультетів та відділень і 12 загальнотехнічних факультетів. З 1984 р. педінститути та університети почали проводити цільовий набір студентів за направленням педагогічних рад шкіл, органів освіти на факультети, що готують педагогічні кадри. Проте, реалізація цього проекту не завжднемала позитивний результат. Після здобуття незалежності (1991 р, у суверенній Україні почалося формування власної політики в галузі вищої освіти. Ця політика орієнтована на досягнення сучасного світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, корінне відновлення освіти, формі методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу країни. Вданий час в Україні діє 15 класичних університетів. У і роки продовжує спостерігатися тенденція реорганізації деяких педагогічних інститутів країни в університети. Таку р. Івано-Франківський педінститут перетворений на Прикарпатський університет. Луцький педінституту р. отримав статус Волинського державного університету.-У—1994 році, організовашхСхідно
:
і Швденноукращсышй-ушверситети.
96
Південноукраїнський державний педагогічний університет
ім. КД. Ушинського (м. Одеса) набув цього статусу згідно постанови Кабінету Міністрів України за № 592 від 29 серпня 1994 року, відповідно до рішення Державної акредитаційної комісії Міністерства освіти України від 30.06.94 р. № 12. Університет
ім. КД. Ушинського є членом Асоціації Європейських університетів, його внесено до державного реєстру закладів освіти України з наданням ліцензії на здійснення освітньої діяльності за
IV рівнем акредитації, що надає йому право готувати фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Південноукраїнський державний педагогічний університет
ім. КД. Ушинського створено на базі Одеського державного педагогічного інституту ім. КД. Ушинського, який було засновано у квітні 1919 р. Зароків існування підготовлено понад 50 тис. висококваліфікованих фахівців для органів освіти, відомств, міністерств України, країн ближнього зарубіжжя, частина з яких працюють на керівних посадах державних адміністрацій в областях та містах країни, обрані народними депутатами Верховної Ради та депутатами місцевих рад усіх рівнів .j Серед випускників університету — біля 70 вчителів-орденоносців, понад 100 заслужених вчителів України, відомих письменників, художників, більше 50 олімпійських чемпіонів та чемпіонів Європи і Світу. Наказом Міністерства Освіти України за N° 129 від 3 травня 1994 р. на базі Одеського державного педагогічного інституту створений Південноукраїнський навчальний комплекс "Педагог, до складу якого ввійшли 21 навчально-виховний заклад. За останні три роки було зараховано 430 випускників комплексу "Педагог. У 1997 р. до складу університету увійшли три навчальні заклади Одеський педагогічний коледж, Балтське педагогічне училище, Вілгород-
Дністровське педагогічне училище. Основними напрямками діяльності Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. КД. Ушинського є підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації фахівців за державними замовленнями та угодами з юридичними таї фізичними особами у сфері освітньої діяльності. Ця робота поєднується з проведенням наукових досліджень та впровадженням їх результатів у практику.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал