Наука І наукові дослідження



Pdf просмотр
Сторінка3/11
Дата конвертації16.01.2017
Розмір4.74 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
32
проаналізований рівень досліджень знаходиться на межі безпосередньої взаємодії суб'єкта й об'єкта. Особливо цей факт має місце у сучасній квантовій фізиці, де дію пристрою на об'єкт дослідження не враховувати неможливо. Методика, як вихідний засіб (прийом) пізнання, забезпечує можливість встановлення адекватного з в ' яз к у зоб єктом відповідно до чинної закономірності. Це дає можливість одержати об'єктивні дані про властивості об'єкту дослідження. Науці властиві емпіричний і теоретичний рівні пізнання та організації досліджень. Результатом емпіричних досліджень, проведених експериментальним шляхом, є конкретні факти, що констатують істотні кількісні і якісні ознаки і властивості досліджуваних об'єктів і стають носіями елементарного знання. Відносна сталість емпіричних характеристик і зв'язків між ними в досліджуваних об'єктах, багаторазово реєструються в експерименті і виражаються за допомогою емпіричних правилі законів. Останні можуть мати ймовірносний характер. На емпіричному рівні пізнання формується низка прикладних наук, досягнення яких впроваджуються в практику або сприяють розвитку теоретичного рівня пізнання. Наприклад, на базі теоретичної і прикладної фізики виникли такі науки, як фізика металів, фізика напівпровідників і інші галузі. Наступне впровадження результатів використання цих науку практику стало основою для розвитку різноманітних практичних прикладних наук — металознавства, напівпровідникової технології тощо (див. рис. 4). Фундаментальні (теоретичні) науки розвиваються з випередженням, завдяки чому створюється необхідний теоретичний базис для прикладних наук. Стратегія розвитку сучасної науки та організація досліджень з актуальних проблем включають найважливіший принцип встановлення стабільних, планомірних взаємозв'язків між фундаментальними та прикладними науками. Для сучасної науки характерним є прискорення протікання циклу фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — експериментальна розробка — практичне впровадження. Про конкретне використання методології експериментальних досліджень буде наведено у розд. 4.
33
Прямий зв'язок прикладних наук з виробництвом установлюється за допомогою розробок (див. розд. 5). Всі технічні науки мають відношення до наук прикладного характеру. Розробка теорії є непорушною умовою наукового знання. Теоретичний рівень наукового знання грунтується на ідеальному відбитку емпіричного матеріалу у вигляді визначених законів або теорій. Характерною рисою сучасної науки є те, що теоретичне пояснення здійснюється як якісним, такі кількісним шляхом. Останнє досягається за допомогою математичного апарату. Формування теоретичного рівня обумовлює суттєві якісні особливості в емпіричному рівні досліджень, тому що теорії властиві об'єднання та узагальнення фактів шляхом виділення в них найбільш істотного, загального, цілеспрямованого впливу на постановку та хід подальших досліджень. Заслуговує на увагу питання про співвідношення поняття "методі "методика. Ці поняття часто вживають у одному й тому ж самому змісті. У методологічному плані необхідно суворе розмежування цих понять. Поняття "методика" має досить вузький зміст, тому що за допомогою методики вирішуються конкретні сторони питання, вирішуються більш вузькі конкретні задачі дослідження. Методика забезпечує одержання визначених фактів, тобто конкретної істини, результату, що відбиває окремі властивості досліджуваного об'єкту. Наприклад, у фізиці твердого тіла використовуються такі методики, як реєстрація температури, тиску та інших характеристик. Характерною стороною методики є конкретний технічний або логічний принципи і засіб реєстрації визначеного прояву досліджуваної функції відповідно її природі. Метод — це принципово більш загальний підхід до вирішення основних задач наукового пізнання. Він включає також теорію і спирається на сукупність методик, що дозволяють вивчати основні істотні сторони досліджуваного об'єкта або явища. Методі методика — це різні за своєю значимістю наукові категорії, і їх співвідношення з'ясовані в межах уявлень про взаємозв'язок цілого і конкретного. Метод виконує синтетичну функцію стосовно окремих фактів, одержаних за допомогою певних методик. Умовне ототожнення цих понять у низці випадків може бути виправданим,
34
оскільки деякі сучасні високоефективні методики дослідження структури і функцій діють на принципах, що мають більш загальну значимість для різноманітних областей науки (наприклад, електронна мікроскопія, рентгеноструктурний аналіз та інші методичні засоби пізнання. У практичній роботі довільне використання зазначених понять утому або іншому вигляді безпосередньо не впливає на кінцеві результати досліджень. Проте необхідність розмежування зазначених понять у загальнотеоретичному аспекті більш ніж очевидна, тому
11 (о ототожнення їх може бути причиною методологічних помилок. В теперішні часи відзначається взаємопроникнення і нлаємодія методів і методик наукового дослідження. Це відбиває один з принципів системного підходу. Необхідно відзначити також зростаюче значення точних методів, тих методик, застосування яких наближає деякі дисципліни до розряду точних наук (наприклад, молекулярна генетика, біофізика, геохімія та інші розділи сучасних наук. Зростання ролі науки в суспільстві пов'язане з ускладненнями її внутрішньої структури, диференціацією на велике число конкретних дисциплін, інтеграцією, індустріалізацією наукової праці, зростанням капіталовкладень на її розвиток, збільшен­
ії ям чисельності науковців, створенням нових наукових м ідприємств тощо. За такими обставинами виникла необхідність створення нової соціальної дисципліни — науки про саму науку, що одержала назву — наукознавство [5,6]. Наукознавство — це одна з галузей досліджень, що вивчає шкономірності функціонування та розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя людства. Наукознавство всебічно відбиває ті загальні і суттєві процеси, явища, які характерні для різноманітних сторін науки, їх взаємозв'язку, а також для визначення співвідношення між наукою, з одного боку, і технікою, вироб-
11 ицтвом і суспільством ,3 іншого. Наукознавство, які будь-яка інша галузь знання, виконує Функції, що пов'язані з одержанням і накопиченням матеріалів, фиктів, їх систематизацією і теоретичним узагальненням, прогнозуванням і розробкою практичних рекомендацій.
> *
35
Основні задачі наукознавства полягають у
1. Вивченні законів і тенденцій розвитку науки (еволюція і революція в науці, внутрішня логіка розвитку, випадок і необхідність, можливість і дійсність, рушійні сили наукового прогресу тощо.
2. Проведенні аналізу взаємодії наук (класифікація наук, вивчення процесів диференціації та інтегрування наукових методів і дисциплін, типологія наукових досліджень.
3. Прогнозуванні в науці (предмет, категорії і характеристики прогресу, екстраполяція наукових ідей, кризи в науці, шляхи їх подолання, можливе і неможливе в науці.
4. Структуризації наукового знання (аналіз типів теорій і законів науки, процеси їх формування, методи наукового дослідження.
5. Реалізації наукової творчості (його психологія, інтенсифікація, особистість і колектив, проблеми евристики, культури наукового дослідження.
6. Визначенні проблем організації науки і керування її розвитком (критерії і принципи служби наукової інформації, планування, підготовка і розподіл кадрів, поділ праці в колективі, проблеми ефективності праці, наукової організації досліджень, наукових шкіл, розробка обгрунтованої стратегії наукового пошуку.
7. Визначенні співвідношення між наукою і культурою, наукою і технікою, наукою і виробництвом, наукою та побутом.
З'ясування механізмів цієї взаємодії.
8. Критиці помилкових і реакційних поглядів ікон цепцій у науці. Вирішення цих задач пов'язане з використанням відповідних методів і понять філософії, історії, соціології, політичної економії, психології, логіки, математики, кібернетики та інших наук. Таким чином, наукознавство являє собою цілісну методолого- соціологічну систему знань науки. При цьому комплексність даної науки виражається у використанні різноманітних методів і досягнень усього розмаїття наук для розробки специфічних проблемне розв'язаних жодною зданих наук окремо. Наукознавство не є простою сукупністю окремих дисциплін, знань про логіко-пізнавальні, соціальні, економічні, психологічні, структурно-організаційні аспекти розвитку науки. Наукознавство — це наука, що вивчає взаємодію різноманітних елементів, що визначають розвиток науки як цілісної системи, що історично змінюється.
36 1.6. Особливості наукової творчості, деякі закономірності і тенденції розвитку науки Творчість — це вища форма діяльності людини, що спрямова- шна на створення якісно нових (духовних та матеріальних) цінностей. Творчість — найважливіша зумов наукової, виробничо- технічної та художньої, політичної, педагогічної та виховної діяльності людини. Але не всі сторони трудової діяльності мають творчий характер, тобто пов'язані зі створенням нового. Діяльність людини поділяють на творчу і виконавчу. Остання носить стереотипний характер. її сутність закладена в традиціях, навичках, правилах, завданнях, програмах, в яких відбито попередній досвід діяльності людини. Творчість є об'єктом дослідження з різних позицій філософської, соціальної, психологічної. Філософія розглядає питання сутності творчості. Філософський аналіз дозволяє глибше зрозуміти зміст свідомості і мислення, зрозуміти, що саме у творчій діяльності складає основний життєвий сенс та відбиває історичну необхідність виникнення свідомості. Соціальний аспект творчості полягає у суспільній її значущості і необхідності для діяльності людини. Необхідні для творчості складові розвиваються в процесі навчання та власне творчої діяльності. Рівень творчих досягнень — функція працьовитості та навченості. Невпинний розвиток досліджень в кібернетиці щодо розширення можливостей передачі роботам певних розумових операцій, які піддаються формалізації, сприяють отриманню якісно нових результатів не лише в процесі створення штучного інтелекту, але розширюють можливості впровадження моделювання творчої діяльності особистості. Синтез усіх вищезазначенних підходів до вивчення творчої діяльності людини, з точки зору логіки, соціології, психології є характерною рисою сучасного этапу розвитку наукознавства. Зупинимося детальніше на особливостях саме наукової творчості. Наукова творчість відображає загальні риси творчості, але має певні особливості, що обумовлені специфікою даної форми суспільної свідомості.
37
Наука являє собою досить специфічну форму діяльності людини, яка суттєво відрізняється від інших різновидів діяльності матеріального виробництва, духовної сфери тощо. Наукова творчість нерозривно пов'язана з практичними засобами освоєння оточуючої дійсності. На практиці наукове знання використовується як ідеальний засіб, що забезпечує виробництво матеріальних цінностей. Для науки збагачення знаннями складає головну і безпосередню мету діяльності людини. Це втілюється в різноманітних атрибутах фактах, теоретичних висновках, порівняннях, формулах хімічних речовин, схемах технологічних процесів тощо. Оскільки наука, як процес та результат мислення людини, узагальнюється в категоріях, закономірностях, законах та інших інтелектуальних формах, тому результати наукової творчості виражаються в узагальненнях, абстракції, поняттях, теоріях, ідеях тощо. Науку і мистецтво об'єднує творчо-пізнавальне відношення до природи та суспільства. У науковій творчості має особливе значення пізнавальний елемента в художній — естетичний. Необхідною умовою розвитку як науки, такі художньої творчості є свобода критики, творчі дискусії, обмін та боротьба думок.
Суб'єктивні характеристики вчених є також важливим чинником щодо розвитку науки. В умовах сучасної техногенної революції наукова творчість має колективний характер. Але ця колективна діяльність є такою, що талант та енергія окремих видатних вчених сприяє творчому розвитку усього колективу. Одним з найважливіших критеріїв ефективності наукової творчості є практична значущість результатів дослідження ума теріальному виробництві. Через філософію та загальну теорію суспільствознавства, більшість наук пов'язана з ідеологією та політикою тієї чи іншої держави. Фінансові потоки дозволяють краще розвивати ту чи іншу наукову галузь. Отже, наукова творчість завжди виходить за межі внутрішніх завдань розвитку науки як такої. Очевидно, що це є також характерною рисою розвитку художньої творчості. Наука і релігія, як форми суспільної свідомості суспільства протилежні за своєю суттю.
38
Розвиток науки підпорядковується загальним та специфічним закономірностям. Останні обумовлені особливостями конкретного періоду історії розвитку пізнання та суспільства. Релігія впливає на внутрішній стан людини, формує загальнолюдські цінності суб'єкта, визначає для нього певні правила поведінки у суспільстві. Поширення глобальної техногенізації людського суспільства та розвиток науки намітили головні напрямки розвитку природничих наук теоретичної та прикладної математики, інформатики, кібернетики, фізики елементарних часток, атомного ядра, твердого тіла, квантової електроніки та оптики, радіофизики, а також проведення досліджень в галузі атомної і термоядерної енергетики, перетворення та передачі електроенергії тощо. Розширюються дослідження з проблем механіки, теорії автоматизації виробництва та ін. Розробляються наукові основи каталізу, хімічної технології, біотехнології. Розвивається фізико-хімічна біологія. Впроваджуються у практику наукові основи одержання фізіологічно активних речовин для медицини та сільськогосподарського виробництва. Знаходять свій розвиток проблеми імунології та вірусології, генетики і селекції, методи і засоби профілактики, диагностики і лікування найбільш поширених захворювань. Комплексно досліджуються такі глобальні питання, як будова та еволюція Землі, біосфери, Світового океану та атмосфери. Вивчення об'єктивних закономірностей взаємозв'язку між наукою, світоглядом та суспільством у нашу епоху має особливо актуальне значення. Очевидно, щоці зв'язки багатогранні. Наприклад, характеризуючи основні риси техногенної революції, зазначимо, що вона знаменує собою прагнення вирішити такі актуальні проблеми, як забруднення оточуючого середовища у екології, винахід альтернативних видів пального у енергетиці, відтворення штучної їжи у біології, розбудова загальної теорії поля у фізиці, дослідження та використання знань щодо генетичного коду в біології, відкриття принципово нових космічних об'єктів у астрономії, поширення на практиці результатів досліджень у галузі високих та низьких температур, надвисоких тисків і глибокого вакууму.
39
Характерними рисами сучасного прогресує також сімбіоз науки і техніки, створення принципово нових комп'ютерів та широке їх застосування у наукових дослідженнях і на практиці автоматизація, хімізація та кібернетизація виробництва оволодіння атомною, термоядерною, сонячною та вітрильною енергією інтенсивне освоєння космічного простору на благо суспільства революція у технічних засобах пізнання "інформаційний вибух, пов'язаний з прогресуючим накопиченням людських знань перетворення науки в безпосередню виробничу силу широке впровадження нових формі методів організації науки і виробництва й керування її розвитком та ін. Для науки взагалі (і сучасної, особливо) характерним є прискорення її зростання. Сьогодні масштаби наукової діяльності подвоюються приблизно у кожні наступні 10 років. Зараз загальна кількість науковців в усіх країнах світу складає понад 90% усієї їх чисельності за всю історію науки. Але за останні роки намітився процес уповільнення темпів росту чисельності наукових кадрів. Таке явище має назву "насичення науки. Є підстави визнати, що це пов'язано також з підвищенням ефективності наукових досліджень за рахунок удосконалювання їх організації, ліквідації розпорошеності та зосередження досліджень на головних напрямках наукового прогресуй істотного розвитку матеріальної бази науки на основі сучасної техніки. Перераховані чинники знижують потребу в науковцях. У цілому можна відзначити, що чимдалі рух наук від їх вихідного пункту, тим ширше та глибше пізнання, тим вищим є темп розвитку останнього. Поряд з індивідуальною науковою діяльністю усе більш істотне значення отримує колективна творчість та обумовлена нею планомірна організація наукового процесу на основі внутрішньої логіки розвитку науки, потреб практики. Очевидно, що об'єктивна сучасна реальність гостро ставить проблеми наукової організації і планування суспільного виробництва з урахуванням останніх досягнень науки і необхідності якнайшвидшого впровадження їх у практику. При цьому усе більш скорочуються інтервали між важливими науковими відкриттями та впровадженням їх у виробництво.
40
Для сучасного етапу пізнання характерна прогресуюча диференціація науки. Спочатку її нові галузі формувалися винятково за предметною ознакою, відповідно до яких вивчали самі загальні типи фізичних, хімічних, біологічних та ін. явищ, визначаючи предметі контури кожної науки окремо. На цьому шляху були відкриті загальні закономірності будови та властивості матеріального Світу. Надалі, поступово поглиблюючи наукове пізнання явищ природи, суспільства та мислення, намітився і став домінуючим проблемний принцип диференціації наук. Наприклад, класичний шлях диференціації біологічних наук за предметною ознакою грун­
тувався на виділенні і пізнанні власне загальних законів будови та зв'язків, що властиві базисним біологічним явищам природи. Націй основі виникли і розвивалися більш давні науки зоологія, ботаніка, анатомія тощо. Це сприяло з'ясуванню питаннь щодо єдиної будови твариннного та рослинного світу за усім різноманіттям їх форм та проявів. Водночас виникло питання чому цей світ так влаштований Змістовну відповідь на це питання наука надає у подальшому процесі свого розвитку. Виникає якісна зміна процесу диференціації наук з позиції більш вузької спеціалізації мети, задач, методів, форм та засобів пізнання за предметно-проблемною, або проблемною ознакою. Наприклад, у біології основними об'єктами дослідження ставали послідовно зовнішній опис явищ живої природи (тварин, рослин, поглиблене вивчання видів, організмів, органів, тканин, клітин, молекул, атомів і зв'язків між ними. Це знаходить відповідний відбиток у структурі сучасної біологічної науки. Поділ наукової праці за означеними вище принципами забезпечує поглиблене вивчення елементарної будови і конкретної сутності процесів, що лежать в основі різноманітних форм живої матерії. Водночас, поглиблюючись у об'єкт дослідження, наука розкриває загальні причини руху, зміни і розвитку матерії. Проникаючи у об'єкти різноманітними шляхами (методами, наука стикається з матеріальним субстратом та його властивостями, що мають універсальний та загальний характер, та визначаються в процесі синтезу накопичених знань. Нерозривно з процесом диференціації розвивається і інтеграція наук. Поділ наук на основі мети досліджень є одним з основних чинників їх інтеграції.
41
Інтеграція тісно пов'язана з диференціацією наук. У результаті взаємодії наук визначаються фундаментальні проблеми на їх стику, формуються нові дисципліни біохімія, біофізика, молекулярна біологія й ін. Відомо, що клітина є універсальним об'єктом у біології, вивчення якого зумовило диференціацію й одночасну інтеграцію науки про клітину на цитохімію, цитогенетику, біофізику клітини, та інші науки. Така диференціація та інтеграція біологічних наук забезпечує поступове з'ясування механізмів діяльності клітин, тканин, органів, систем, та мозку як органа мислення і свідомості, а також розуміння структурно-функціональних основ їх роботи з позицій цілісності. У інших природничих науках відбуваються принципово подібні процеси. Отже, диференціація й інтеграція наук взаємно обумовлюють одне ціле, що є яскравим проявом діалектики сучасного наукового пізнання. В умовах техногенної революції інтеграція наук на проблемній основі часто пов'язана з вирішенням комплексу соці­
ально-економічних задач. Прикладом можуть бути глобальні екологічні проблеми, що виникли на стику багатьох наук і галузей людської діяльності. Практичне використання атомної енергії є комплексом наукових, технічних, медичних і соціальних проблем. У зв'язку з цим у сучасній науці на передній план виступає задача координації наукових досліджень у межах фундаментальних проблемі напрямків. Причому цей процес набуває державних та міждержавних масштабів, що є характерним для всіх областей природознавства, технічних і суспільних наук. Питання і проблеми удосконалювання організації науки і керування її розвитком мають настільки ж важливе значення, які безпосередньо сама наукова праця колективів лабораторій, інститутів і ВЗО. Сьогодні наука стає продуктивною силою, і процесу такому напрямку прогресує з розвитком суспільного виробництва. При цьому багато проблем науки і виробництва стають єдиними по суті і за кінцевою метою. Типовим для сучасної науки стає вивчення матеріальних основі функцій складних системних об'єктів, чим визначається синтетичний характер розвитку науки.
42
Об'єктивна необхідність систематизації та універсалізації досягнутого рівня знань, методів і засобів сучасного наукового пізнання висуває нові завдання розвитку методології науки, яка виконує інтегруючу функцію. Філософська, загальнонаукова і конкретно-наукова методологія у формі діалектики, системного підходу, загальної теорії систем, системного аналізу і конкретно-наукових теорій, відповідно, виражають сутність численних зведень, що одержані різними науками. Для сучасної науки важливим стратегічним фактором є пропорційне співвідношення між фундаментальними і прикладними науками з урахуванням того, що фундаментальні науки знаходяться на самому передньому рубежі процесу пізнання. Новою рисою в розвитку сучасної науки є математизація, технізація й автоматизація наукових досліджень. Точні математичні методи й обчислювальна техніка усе ширше застосовуються в різноманітних науках для опрацювання результатів експериментів і рішення самостійних наукових проблем. Важливе значення математики і техніки в природознавстві пояснюється тим, що за їх допомогою вивчаються точні кількісні закономірності, що є загальними для різноманітних явищі, отже, для різних наук. Неправильне розуміння значення математичних методів у багатьох науках може призвести до неточності знань, до формалізації і підміни адекватних спеціальних сучасних методів, за допомогою яких може бути пізнана суть будь-якого процесу, тими методами, які дозволяють характеризувати лише кількісні параметри явищ. Діалектика взаємозв'язку полягає в сполученні спеціальних наукових методів з математичними підходами у визначених пропорціях. Істотним напрямком у розвитку сучасних наук можна визнати також розширення сфери використання в експерименті фізичних і хімічних методів дослідження. Наприклад, вивчення фізико-хімічних процесів дозволяє розкрити елементарну сутність тих чи інших явищ. Проте не можна ототожнювати або протиставляти, наприклад, фізико-хімічну та біологічну (або іншу) сутність процесу.
43
У методологічному відношенні варто вважати неправильними судження проте, що лише математика, фізика і хімія повинні визначати методологію певної науки. Це може бути справедливим у відомому контексті, у певному співвідношенні конкретних або більш загальних методів, гіпотезі теорій. Очевидно, що кожна наука в процесі взаємодії з іншими науками вносить новітні ідеї і методи дослідження, які дозволяють вивчати суттєві сторони тих чи інших явищ, особливо таких, що не можуть бути визначені за допомогою вже існуючих і відомих методів пізнання. Проте, не можна заміняти, наприклад, біологічні методи або закономірності фізико-хімічними і вважати такий підхід правильним методологічним рішенням складних проблемна укового пізнання. Підкреслимо, що діалектика може стати світоглядною основою природничих наук. Одним з найважливіших аспектів сучасного наукового пізнання є вирішення проблем кібернетики та широке використання методів моделювання в процесі вирішення комплексу теоретичних і практичних проблем багатьох наук, наприклад, хімії, біології тощо. Зокрема, у фізіології знайшли поширення кібернетичні підходи до вивчення актуальних питань функціональної організації і діяльності мозку тварині людини. У деяких випадках виявляються перебільшення можливостей кібернетики і моделювання у вивченні закономірностей роботи мозку, підміна спеціальних психологічних і фізіологічних проблем, методів і термінології засобами кібернетичного апарату дослідження. Як результат — формалізація науки про мозок. Застосування методів кібернетики може бути плідним лишена основі взаємозв'язку з іншими спеціальними методами, що дають вирішальний внесок упізнання механізмів і закономірностей функціонування мозку та його структур.
Прогресуюче застосування у науковому експерименті електронної апаратури, автоматичних пристроїв різноманітного призначення, тобто сучасної техніки в широкому значенні цього поняття, вносить істотні якісні особливості в процес наукового пізнання.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал