Наука І наукові дослідження




Сторінка2/11
Дата конвертації16.01.2017
Розмір4.74 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
;" " ". "'"ч'-^лі і
Нарис наведено схему, де зображені контури загальної класифікації наук. Суть принципів об'єктивності (виділення зв'язку наук зі зв'язками самих об'єктів дослідження) і розвитку (відбиток у мисленні руху об'єктів від простого до складного, від нижчого до вищого) пояснюється зіставленням лівої і правої частин схеми (А — об'єкт; Б — науки. Порядок розташування наук відбиває послідовність щаблів еволюції природи. Як ілюструє схема (рис. 2), технічні науки знаходяться на стику природничих і соціальних математика — на стику природознавства та філософії (головним чином, логіки, психологія як самостійна наука — на стику трьох головних наук. На схемі непозначені зв'язки між конкретними науками (наприклад, логікою і математикою, фізіологією і психологією, історією КУЛЬТУРИ і філософією.
18 Рис. З схематично зображує головні задачі, які забезпечує класифікація наук. Детальніше зупинимося на класифікації суспільних наук. Всі суспільні науки є насамперед історичними, тому що вони відбивають історію людства. Останню вивчають удвох площинах у загальному — як історію всього суспільства у всьому різноманітті взаємозв'язків між її сторонами і конкретно — як історію однієї або декількох сторін, виділених із загального взаємозв'язку. У першому випадку формуються відповідно історичні науки, що освітлюють історію окремих щаблів розвитку людства (первісний, рабовласницький, феодальний лад та
ін.). Доісторичних наук належать також археологія й етнографія. Взаємозв'язок у межах внутрішньої структури людства, його економічного базису і надбудови (політичної й ідеологічної) знаходить висвітлення в конкретних групах соціальних наук. Яку класифікацію мають природничі та технічні науки Фундаментальні змінив природознавстві XX ст. пов'язані з виникненням принципово нової науки — субатомної фізики квантової механіки, електронної і ядерної фізики. Це докорінно вплинуло на співвідношення між фізикою і механікою, фізикою і хімією тощо. Виникли також нові наукові напрямки кібернетика, космонавтика і ряд інших проміжних наук. Кібернетика стала сполучною ланкою між багатьма розділами природознавства і техніки. Використання кібернетики поширюється і на суспільні науки.
і*
19
Розвиток космонавтики зробив вирішальний вплив на прогресу різноманітних галузях науки і техніки. Виникли багато проміжних технічних, біологічних і медичних наук.
Об'єктивна послідовність розташування природничих наук схематично відбита нарис (ця схема конкретизує схему, зображену нарис. На схемі (зліва) суцільними нежирними лініями зображені взаємозв'язки між головними природознавчими науками (механікою, фізикою, хімією, біологією) і переходи біології в область психології та історії. Прямокутниками виділені проміжні науки. Розщеплення механіки, хімії та фізики та зміна зв'язків між ними обумовлені зародженням субатомної фізики (мікрофізики).
Взаємозв'язки між цими науками відбиті нарис. У правій частині схеми відбиті зв'язки між головними практичними науками прикладною математикою, технічними, сільськогосподарськими і медичними науками. Показано місце кібернетики й автоматики як сполучних ланок між природничими, математичними і прикладними науками. Класифікація технічних і природничих наук наведена у взаємному зв'язку. Така класифікація припускає зв'язок технічних наук з конкретними галузями народного господарства промисловістю важкою і легкою, що опрацьовує і добуває, транспортом, сільським господарством (рослинництвом і тваринництвом, охороною здоров'я тощо. Природа як єдине ціле характеризується взаємодією усіх форм рухів і видів матерії. Пізнання цілісності та єдності природи робить необхідним вивчення її періодів розвитку. Предмет науки ускладнюється, якщо його уявити в космічному масштабі. Такий аспект взаємозв'язків знаходить висвітлення в більш повній класифікації наук, де накреслені взаємозв'язки між астрономією, астрофізикою, астрохімією, астробіологією, космонавтикою. Вивчення історії розвитку Землі, її періодів складає предмет таких наук, як біологія, фізична географія, геоботаніка і зоогеографія, а біосфери — біологія і біогеохімія. Внаслідок утвориться така низка наук, що вписується саме в схему нарис Якщо астрономію зв'язати з механікою і фізикою, а фізичну географію — з геологією і біологією, то утвориться низка астрономія, біологія, географія, геологія. У деяких випадках практично важливим є перехід від розгалуженої або замкнутої схеми класифікації наук до однолінійної. Один із варіантів останньої поданий у підручнику [8]. Наведемо його далі
Філософські науки
Діалектика Логіка
Математичні науки
Математична логіка і практична математика Математика (включаючи кібернетику)
Природничі і технічні науки
Астрономія і космонавтика Астрофізика Фізика і технічна фізика Хімічна фізика. Фізична хімія Хімія і хіміко-технологічні науки з металургією Геохімія Геофізика Геологія і гірська справа Фізична географія Біологія і сільськогосподарські науки Фізіологія людини і медичні науки . Антропологія
Соціальні науки
Історія Археологія Етнографія
Економіча географія
Соціально-економічна статистика Науки про базисі надбудову держави, право, історія мистецтв тощо Мовознавство Психологія Педагогічна наука
22
Класифікація наук має важливе практичне значення, тому що вона є теоретичною основою багатьох галузей діяльності. Вона сприяє вирішенню питань, пов'язаних із формуванням структури наукових установна різноманітних рівнях їх організації і взаємозв'язків, плануванням і координацією досліджень у різноманітних областях науки, установленням зв'язків між теоретичними, прикладними науками і практикою, розробкою навчальних планів для ВЗОів, визначенням змісту підручників і навчальних посібників, написанням зведених праць енциклопедичного характеру, організацією бібліотечної справи і бібліотечної класифікації та ін. Наочно, що саме забезпечує класифікація наук, демонструє рис. 3. Зокрема, бібліотечна класифікація будується відповідно до однолінійної схеми.
1.4. Наука як соціальний інститут У процесі розвитку суспільства наука, як форма суспільної свідомості, набуває соціальних функцій і стає самостійною соціальною структурою. Визначення науки як особливого соціального інституту дозволяє з'ясувати не лише її взаємозв'язок з технікою, культурою та іншими сторонами суспільних явищ, алей виділити історичні закономірності її розвитку, означити різноманітні аспекти керування нею, виділити соціологічні проблеми наукової творчості. Таким чином, соціальний аналіз науки охоплює вивчення її основних суспільних функцій, форм організації і матеріальні основи наукової діяльності. Початковий період перетворення науки в соціальний інститут визначається другою половиною XVII ст. та першою чвертю
XVIII ст. Саме у цей періоду Європі були організовані перші наукові товариства і стали видаватися наукові часописи. До зазначеного вище періоду зберігання і відтворення наукового знання, як особливої форми цінностей суспільства, здійснювалися за допомогою книг, викладання, листування й особистих контактів між ученими.
23
До кінця XVIII ст. у сфері науки була зайнята порівняно невелика кількість людей. Наука була "малою. В зв'язку зі значним прогресом матеріально-технічної бази наукової діяльності, з кінця XVIII ст. стали виникати нові засоби і форми організації науки. Створюються значні науково- дослідні інститути і лабораторії з потужною технічною базою. Це наблизило дослідницьку діяльність до форм виробничої праці. Водночас намітилося значне зростання чисельності наукових кадрів та обсягів асигнувань на розвиток науки. Наука перетворилася з "малої" у "велику. Сучасна наука утворює усе тісніші зв'язки з усіма соціально- економічними, політичними, виховними і культурними інститутами. Вона усе більше і глибше проникає в політику, промисловість, сільське господарство, адміністративну діяльність і військову сферу. Сьогодні матеріальні витрати на науку зростають невпинно. Водночас збільшується віддача науки суспільному виробництву. Останній факт визначає спрямованість державної політики в області науки. Розвиток науки і напрямки використання її досягнень впливають на розвиток засобів виробництва. В умовах планової (адміністративної) економіки і ринкової економіки кінцеві соціальні цілі науки діаметрально протилежні. З розвитком цивілізації соціальна роль науки зазнає істотних змін, що виражається у зміні характеру її зв'язків з технікою і виробництвом. Відомо, що "мала" наука відігравала допоміжну роль стосовно вдосконалення виробництва. Розвиток "великої" науки став визначати розвиток як техніки, такі виробництва. На такій основі сформувалася єдина система наука — техніка — виробництво, де головну роль відіграє все-ж-таки наука. В умовах науково-технічної революції перетворення науки в продуктивну силу стає однією з основних закономірностей розвитку суспільства. Зростає значення не лише природничих і технічних, але і соціальних наук та філософії. Останній належить головна і керівна роль у розвитку наукового пізнання в цілому. Для сучасної науки на перший план виходить проблема організації керування її розвитком. Спочатку ці проблеми вирішувалися за допомогою розвинутої системи університетів і ВЗО за галузевим принципом. Але, починаючи з х років XX ст.,
24
розвивається спеціалізована система закладів. У наш час організаційна основа науки являє собою складну розгалужену систему. Вищими формами організації науки в Україні є Національна Академія наук (НАН, та галузеві академії (Академія сільськогосподарських наук, Академія педагогічних наук, Академія медичних наук та ін.). До структури академій належить велика кількість спеціалізованих науково-дослідних інститутів, проблемних лабораторій, дослідницьких станцій, наукових товариств, інформаційних центрів, видавництв, бібліотек, музеїв тощо. Крім того, існують галузеві науково-дослідні і проектні інститути, відділи, лабораторії та допоміжні заклади, які безпосередньо підпорядковані міністерствам і відомствам України (промисловості, сільського господарства, транспорту, екології, освіти і науки, культури та ін.). Необхідність концентрації і централізації наукової діяльності обумовила розвиток таких організаційних форм науки, як центри галузевого значення (наприклад, центр космічних досліджень НАН України та ін.), центри комплексного характеру Південне, Кримське та інші відділення НАН України. Поряд з цим створені міжнародні наукові організації і центри за різноманітними сферами наук. У нашій країні функціонують міжнародні центри ядерних, космічних і біологічних досліджень, де працюють учені з багатьох інших країн. Для вирішення низки міжгалузевих актуальних проблем часто створюються спеціальні творчі колективи з проблемних груп, що виконують комплексні проекти або цільові програми. Таким чином, наука має складну ієрархічну систему структурних підрозділів, що забезпечують виконання її внутрішніх і соціальних функцій. У рамках зазначених організаційних форм науки здійснюються такі функції, які пов'язані з керуванням науковою діяльністю. Очевидно, що загальні цілі і задачі науки на конкретний період розвитку кожної конкретної держави визначаються завданнями соціально-економічного і політичного розвитку
25
цієї держави. Тому в системі державного управління створені спеціальні органи керівництва наукою. У координації і керуванні науково-дослідницькою діяльністю головну роль відіграють Державні комітети з питань освіти і науки при Верховній та місцевих Радах України. Розробкою стратегічних напрямків розвитку науки займається Департамент з питань науки при Міністерстві освіти і науки України. Важливе місце в координації і керуванні науковою діяльністю належить також президії НАН України. Стратегічні та тактичні схеми розвитку наукових напрямків реалізують наукові (з певних дисциплін) ради, товариства учених, ради університетів та інститутів, проблемних лабораторій та інших наукових підрозділів. Наукові товариства, з'їзди, конференції, симпозіуми дають значний внесок у практичну реалізацію щодо виконання визначених функцій науки. У наші часи, у період науково-технічного удосконалення усіх галузей суспільства, виникає потреба щодо інтенсивного збільшення ефективності методів керування розвитком науки, її структури, утриманням наукової діяльності, як такої. Наука, як соціальний інститут, має у своєму розпорядженні потужну матеріально-технічну базу. Сюди належать техніка, будинки, обчислювальні центри, експериментальні заводи, іспитові полігони, дослідницькі станції та багато чого іншого. Суттєвими пізнавальними елементами науки є наукові ідеї, гіпотези, факти, а також засоби матеріалізації наукових ідей — книги, карти, графіки, креслення, таблиці, методики і відповідні матеріальні засоби спостереження у процесі проведення експерименту, методи фіксації результатів дослідження тощо. Символічні засоби науки утворюються за допомогою наукової термінології, системи мір, наукової символіки, різноманітних форм "технічної мови" (графіки, таблиці, інтер- нетівські "сайти" тощо. До "ідейних" засобів науки ставляться логіка і методологія науки. Наука має у своєму розпорядженні засоби контролю, оцінки, санкції і заохочення. Це вчені звання, авторські дипломи, гарантія авторських прав та ін.
26 Забезпечення функцій інформації здійснюється інформаційними центрами, відділами, бібліотеками та іншими підрозділами. Використовуючи ЕОМ, кібернетику, створюються автоматичні системи керування і розвитку власне самої науки — автоматизовані системи управління (АСУ. Зростає значення наукового керування творчими функціями власне людського чинника, утому числі, в системі — людина-машина (комп'ютер, прилад та ін.). На основі системного аналізу, пов'язаного з застосуванням методів математики, кібернетики, моделювання та ЕОМ, розробляються проблеми удосконалювання принципів керування науковими і виробничими колективами, підприємствами та ін. Урахування національних умові можливостей розвитку науки має важливе значення в раціональному розподілі наукових кадрів між окремими державами (наприклад, країнами, що входили у минулому до складу СРСР) з метою ефективної розробки деяких проблем науки зусиллями вже сформованих раніше наукових шкіл і напрямків, у визначенні адекватних співвідношень між фундаментальними і прикладними науками, у політиці відносно розвитку науки. Водночас, досягнення науки мають загальнолюдське (інтернаціональне) значення. Найважливішою умовою відтворення науки як соціального інституту є удосконалювання системи підготовки наукових кадрів. Ця робота безпосередньо здійснюється академіями, галузевими інститутами, проблемними лабораторіями і ВЗО через аспірантуру, магістратуру та інші форми підвищення кваліфікації спеціалістів (захист дисертацій, затвердження відкриття, реалізація проектів, винаходів, розробок тощо. У останні часи, коли Україна має намір інтегруватися до Європейського Союзу, високорозвинені держави Західної Європи, США та ін. пропонують українським вченим, фахівцям різних галузей широкі можливості стажування та проведення сумісних наукових досліджень за фінансовою підтримкою власних країн. Сам факт реалізації таких наукових проектів у висококласних європейських та американських лабораторіях
27
фіксує той факт, що українські вчені чудовим чином підтримують високі традиції своїх наукових шкіл. Контроль за якістю підготовки та атестацією наукових кадрів здійснюється Вищою атестаційною комісією при Раді Міністрів України (ВАК України, який має власний друкований орган — Бюлетень ВАК [9].
Зростаючі вимоги до підготовки наукових кадрів обумовили необхідність удосконалювання всієї системи навчання у вищій школі, підвищення якості підготовки спеціалістів на основі проблемного навчання, творчої самостійної роботи і диференційованого підходу до навчання студентів. У нашу епоху виняткове значення одержують проблеми патріотичного, морального та естетичного виховання наукових кадрів. Це випливає з закономірностей внутрішньої логіки розвитку самої науки та об'єктивних законів розвитку людства. Для науки найвищою цінністю є істина, вираження якої залежить також від морального обліку вченого. Нові умови розвитку науки виражаються в моральній відповідальності вченого за результати своїх досліджень, практичного їх застосування та соціально-екологічні наслідки. Наприклад, однією з міжнародних організаційних форм науки, у якій знаходять свій відбиток зазначені вище сторони, є систематичні конференції з такої тематики, що має глобальне загальнолюдське значення. Наприклад, за незастосування і нерозповсюдження ядерної зброї на Землі, за раціональне використання земних ресурсів, проти тероризму та ін., що мають наметі запобігання антигуманістичного застосування новітніх технологій.
1.5. Методологія науки. Наукознавство У загальному плані розрізняють філософську і спеціально- наукову методологію. Остання, у свою чергу, поділяється нарівні загальнонауковий і конкретно-науковий. Методологія виходить на рівень методик і техніки дослідження. Кожному рівню методологи відповідають визначені методи пізнання.
28
Розглянемо питання даної проблеми, дотримуючись принципу переходу від загального до конкретного. Поняття "методологія" іноді розглядають спрощено — як філософський аналіз кутових проблем будь-якої науки. У зв'яз­
ку з цим важливим є визначене діалектичне розуміння суті даної наукової категорії. Методологія, в широкому розумінні — це навчання про структуру, логічну організацію, засоби і методи діяльності взагалі. Звичайно під методологією розуміють, насамперед, методологію наукового пізнання, що являє собою сукупність теоретичних положень про принципи побудови, форми і засоби науково- пізнавальної діяльності. Методологія — це, насамперед, сукупність реально "пра­
цюючих", таких, що функціонують уданій науковій області, принципів самого розуміння закономірностей реального світу, використання методів дослідження і їх взаємного зв'язку, тлумачення понять науки збоку їх логічної форми, загального філософського аналізу, побудови теорій і розуміння вихідних основ певної науки. Методологію можна розглядати і як визначену систему основних ідей. Основною функцією наукової методології є внутрішня організація і регулювання процесу пізнання і практичного перетворення об'єктивної реальності. Методологія науки встановлює і характеризує логічні зв'яз­
ки між предметом, ціллю, задачами, методами і методиками наукового дослідження, визначає постановку проблем, послідовність їх вирішення і теоретичну спрямованість пояснення результатів. При цьому рівень аналізу та узагальнення залежить від природи явищ. Розвиток методології має складну історію. Тому висвітлення історії розвитку методології науки повинно стати предметом спеціального наукового дослідження. Функції філософської методології виконує вся система філософського знання. Метод самої філософії треба розуміти як засіб побудови та обгрунтування філософських знань. Функцію наукової методології та методу у філософії досить часто виконує діалектика. Методи наукового пізнання —
29
індукція і дедукція — також відповідають філософському рівню методології. Ці методи будуть детально розглянуті у розд. 4. Індуктивний метод, заснований Ф. Беконом (кінець XVI- початок XVII ст.) — це засіб дослідження або пояснення істини, при якому логічний умовивід розвивається від конкретних одиничних випадків до загального висновку, від окремих фактів до узагальнень. Дедуктивний метод — це засіб дослідження, при якому конкретні положення логічно виводяться з загальних принципів аксіом, постулатів, правил, законів тощо. Фактично ці методи є принципами діалектичного підходу. Уст. намітилося інтенсивне збільшення методологічних досліджень, збільшення їх питомої ваги в загальному обсязі наукового знання. Це пояснюється тим, що в умовах сучасної науково-технічної революції відбувається ускладнення наукового пізнання і зростання рівня його абстрактності, що сполучається з необхідністю розробки основних принципів і форм наукового мислення і конструюванням системи і засобів наукового пізнання. Універсалізація засобів пізнання сприяє узагальненій постановці наукових проблемі синтезу, що стають домінуючими в сучасній науці. Істотно розширюється і поглиблюється сфера методологічного аналізу результатів дослідження різноманітних галузей науки і практики. Це призводить до розвитку більш диференційованих і конкретних методологічних напрямків сучасного пізнання. Утворюються рівні загальнонаукової і конкретно- наукової методології. Сучасна загальнонаукова методологія використовує такі теоретичні концепції, як системний підхід, загальна теорія систем, системний аналізі інші види системних методів. Основу цих методів складають загальні принципи і методи вивчення, побудови і функціонування системних об'єктів. Загальні питання системного підходу будуть наведені у розд. 2. Загальнонаукове значення мають'методи кібернетики — науки проформи і засоби керування, зв'язку і переробки інформації щодо організації і реалізації цілеспрямованих дій машин, живих організмів та суспільства.
ЗО
Аналогічне пізнавальне значення мають методи математичного апарату (наприклад, математичної статистики, які є загальними для багатьох природничих, технічних та гуманітарних наук. Моделювання — це засіб дослідження за допомогою моделей процесів і конструкцій, які неможливо (незручно) досліджувати в природних умовах. Тут впроваджується зведення результатів дослідження істотних властивостей одного явища шляхом вивчення властивостей іншого явища, що має іншу природу. Моделювати можна властивості будь-яких об'єктів, включаючи складні фізико-хімічні процеси, біологічні і соціальні системи тощо. Слід зазначити, що в апараті системного підходу і системного аналізу широко подані методи математики, кібернетики, моделювання. Широке застосування у фундаментальних і теоретичних дослідженнях знаходить мислений експеримент. Метод дослідження, що лежить в основі такого типу експерименту, грунтується на системі розумових, практично нездійснених прийомів, проведених над ідеальними об'єктами. Уявний експеримент — це теоретична модель реальних експериментальних ситуацій і проводиться з метою з'ясовування узгодженості основних принципів теорії. Методологічний аналіз досягнень науки показує, що принципи найбільш поширених загальнонаукових методів дослідження природи — описовий, порівняльний, експериментальний та історичний — є вираженням принципів системного підходу. Рівень конкретно-наукової методології поданий сукупністю конкретних концепцій (теорій) і методів наукового дослідження в різноманітних областях природничих, технічних та гуманітарних наук. Теорія і метод взаємопов'язані. Це знаходить своє відображен­
ня саме у визначеннях цих категорій науки. Зокрема, метод — це иісіб, шлях дослідження або теорія, що являють собою сукупність прийомів наукового дослідження. Сюди включають п наліз, теоретичне пояснення матеріалу, висновки та операції з практичного або теоретичного освоєння дійсності. Метод в цілому підпорядкований вирішенню конкретно-наукових задач.
31
Теорія у широкому розумінні — це цілісна система знань, комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення будь-якого явища. У більш вузькому і спеціальному змісті, теорія — це вища, найрозвинута форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності істотних з в ' яз к і в у визначеній області реального світу, який є об'єктом теорії. З наведених вище визначень методу і теорії випливає, що головний зміст методів у науці складають, насамперед, наукові теорії, перевірені практикою. Реально ж та або інша теорія виступає як метод дослідження, виконуючи його основні функції. Отже, основна розбіжність між методом і теорією має функціональний характер. Формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод стає початком і умовою подальших досліджень.
Конкретно-наукова методологія виконує синтетичну функцію всередині конкретних наук, за умовами їх взаємодії. Наприклад, теоретико-фізичне вивчення біологічних явищ можна провести на грунті методології сучасної фізики. Між рівнями дослідження і методами пізнання природи існує закономірний зв'язок, що виражається наступним чином. Емпіричному рівню досліджень властиві порівняння, вимір, індукція, дедукція, аналіз, синтез. Теоретичні методи грунту­
ються на принципах побудови гіпотез, проведенні моделювання й ідеалізації об'єкта, абстракції, узагальненні, мисленому експерименті та інших методах і формах вивчення дійсності. Окремі науки втрачають безпосередній зв'язок зі своєю власною емпіричною базою і продовжують розвиватися теоретично, стикаючись безпосередньо з експериментом лише впри вирішенні власних, конкретних, практичних задач. У умовах сучасного науково-технічного перетворення значного прогресу досяг також безпосередній науково-практичний рівень пізнання — методика і техніка досліджень. Вони подані великим різноманіттям інструментальних і логічних прийомів, засобів вивчення конкретних властивостей об'єктів і явищ. При цьому в експериментальних науках методика збагачується най- сучасним устаткуванням і апаратурою. Треба підкреслити, що


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал