Наука І наукові дослідження




Сторінка1/11
Дата конвертації16.01.2017
Розмір4.74 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА НАУКОВОГО РЕДАКТОРА 5 Розділ 1. НАУКА І НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ 7 1.1. Наука. Історичні передумови виникнення 7 1.2. Основні етапи розвитку науки 10 1.3. Класифікація наук 14 1.4. Наука як соціальний інститут 23 1.5. Методологія науки. Наукознавство 28 1.6. Особливості наукової творчості, деякі закономірності і тенденції розвитку науки 37
Розділ 2. СИСТЕМНІСТЬ У НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ 46
2.1. Ознаки і принципи визначення системи 46 2.2. Класифікація систем 47 2.3. Методологічні основи r
gg?gMT
T
"
r
'" Л"стідж°ння ____„ 54
РоздиГзТдО ІСТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ УНІВЕРСИТЕТІВ ГГГТТТб^і
3.1. Університети Західної Європи, Америки, Азії, Росії 62 І
3.2. Виникнення університетів в Україні 76;
! 3.2.1. Виникнення друкарства в Україні .77\
3.2.2. Колегіуми, академії та університети в Україні 78)
•• 3.2.3. Вчительські семінарії, школи, інститути, універси- і
тети XIX cm 85\
3._2А
1
Університети України і/ XX cm .. І
Розділ 4. МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Т. -Хээ]
4 . 1 . Формулювання теми, мети і задач наукового дослідження . . .99 4.2. Методологія теоретичних досліджень 101 ,
4.3. Методологія експериментальних досліджень 114 Розділ 5. ВИНАХІДНИЦТВО І РАЦІОНАЛІЗАТОРСТВО 121
5.1. Винахідництво та розвиток наукової творчості 121 5.2. Відкриття та винаходи 124 5.3. Раціоналізаторські пропозиції 133
Розділ 6. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ
У ВИГЛЯДІ НАУКОВИХ РОБІТ 137
6.1. Правила та загальні вимоги оформлення наукових робіт [9] 137 6.2. Рецензування науково-дослідних робіт 151
Додаток А. РЕФЕРУВАННЯ ТЕКСТУ 153
А 1 . Основні вимоги до реферату 153 А. Реферативний огляд 155
З

A3. Анотований реферат 156 А. Рекомендації щодо укладення рефератів . .156 Додаток Б. ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ДО КУРСОВИХ РОБІТ 157 Б 1 . Мета і значення курсових робіт 157 Б. Зміст курсових робіт 158
БЗ. Схема викладу, обсяг та оформлення курсових робіт 159 Б. Порядок виконання курсових робіт 162 Б. План курсової роботи 164 Б. Робота з літературою 164 Б. Написання курсової роботи .166 Б. Захист курсової роботи .167 Додаток В. ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ДО ДИПЛОМНИХ РОБІТ 169 8 1 . Мета і значення дипломних робіт 169 82. Вимоги до дипломних робіт 169 83. Підготовка дипломних робіт до захисту 170 Додаток Д. ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ДО МАГІСТЕРСЬКИХ РОБІТ .181 Д. Загальні положення 181 Д. Структура роботи 181
ДЗ. Вимоги до змісту роботи 182 Д. Правила оформлення роботи 184 Д. Підготовка до захисту 186 Д. Порядок захисту 186 Додаток Ж. ОСНОВНІ ВИМОГИ І ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ У ВИГЛЯДІ ДИСЕРТАЦІЙ ТА АВТОРЕФЕРАТІВ ДИСЕРТАЦІЙ [67] .188 Ж 1 . Загальні положення 188 Ж. Структура дисертації та вимоги до змісту дисертації 189
ЖЗ. Автореферат дисертації 193
Ж3.1. Загальні вимоги до автореферату 193
Ж3.2. Структура автореферату 193
ЖЗ.З. Анотації 195
Ж3.4. Оформлення автореферату 196
Ж3.5. Видання автореферату 199
Додаток К. ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ БІБЛІОГРАФІЧНОГО ОПИСУ У СПИСКУ ДЖЕРЕЛ, ЯКИЙ НАВОДЯТЬ У НАУКОВИХ РОБОТАХ [1-4] 200 Додаток Л. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ТЕЗ ДОПОВІДЕЙ ПОВІДОМЛЕНЬ, СТАТЕЙ І СТЕНДОВИХ ДОПОВІДЕЙ 205
4
ПЕРЕДМОВА НАУКОВОГО РЕДАКТОРА
У посібнику на сучасному рівні систематизовані оригінальні зведення методологічного, науково-теоретичного і методичного характеру, які можна використовувати в більш доступному вигляді як матеріал при вивченні курсу з основ наукового дослідження. Матеріал наведеного курсу сприяє посиленню методологічної спрямованості навчального процесу у вищих закладах освіти, як однієї з основних складових формування у випускників наукового світогляду, що є головною умовою підвищення якості підготовки фахівців. Курс "Основи наукових досліджень" є узагальнюючим. Вивчення його збігається з початком роботи студентів над виконанням курсових, дипломних та магістерських наукових робіт за обраним ними фахом і періодом активної участі молодих спеціалістів у науково-дослідній роботі кафедр. Важливе значення даного курсу в системі вузівського навчання полягає у можливості проведення цілісного методологічного аналізу щодо розуміння сутності тих явищ, які складають основний навчальний матеріал за фахом. Це істотно наближає методологію до практичної сторони навчального процесу. Одним із шляхів творчого сприйняття основ сучасної науки є систематика науково-дослідних робіт з її актуальних питань. Практика показує, що наукова праця істотно підвищує інтерес до вивчення загальних і спеціальних дисциплін за обраною спеціальністю, сприяє формуванню теоретичних і практичних навичок, необхідних фахівцю-досліднику, розширює науковий кругозір і здібності до проведення методологічного аналізу ікри тичного розуміння досягнень сучасної науки. Основні завдання, що поставили автори посібника, торкаються важливих питань, а саме а) цілісне уявлення про науку як про систему знань і метод пізнання б) історія становлення університетської освітив Україні та інших країнах світу в) загальний аналіз методології та визначення її місця в науковому пізнанні в) викладання сутності загальнонаукових і конкретно- наукових методів і принципів дослідження на прикладі фізики г) планування і організація наукового експерименту д) обробка результатів наукових спостережень та їх оформлення є) робота з науковою літературою і підготовка матеріалів до друку, утому числі й оформлення курсових, дипломних та інших науково- дослідних робіт ж) інформація про місце відкриттів, винаходів і раціоналізаторських пропозицій у системі вищих закладів освіти України. Матеріали посібника допоможуть правильно орієнтуватися в складній структурі ізаємозв'язків між окремими ланками процесу наукового пізнай і я в цілому, а також при виконанні конкретних досліджень. Посібник має бути допоміжним довідником не лише студентам вищих закладів освіти, алей починаючим науковцям — магістрантам, аспірантам — тобто тим, кому, виконуючи наукову роботу, важливо чітко знати, із яких компонентів вона складається і як переростає в послідовний процес вивчення тих чи інших положень і закономірностей. Науковий редактор — професор В. О. ДРОЗДОВ Розділ 1. НАУКА І НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Наука. Історичні передумови виникнення Виникнення науки в Європі сягає 6-5 століття до не. Одним із головних ареалів її виникнення була Давня Греція. Соціально- економічні, культурні, духовні умови, що склалися у містах- державах, сприяли зруйнуванню міфологічних систем. Рівень розвитку виробництва, і соціально-економічних відносин спричинив розділення розумової та фізичної праці. Окремі елементи наукових знань існували і в більш давньому суспільстві, але вони мали розрізнений характер. Ще Платон, Сократі Арістотель висунули на перший план діалектичну природу мислення. Арістотель вивчав принципи побудови суджень, питання термінології, правила умовиводів та
ін. У XVI-XVII столітті Ф. Бекон та Г. Галілей обгрунтували, що наукове пізнання базується на планомірному експерименті. Рене Декарт розробив правила раціоналістичного методу. Достовірними слід вважати положення, які чітко й виразно усвідомлюються. Гегель затвердив діалектику, як загальний метод пізнання й духовної діяльності. Він спробував розкрити протиріччя розвитку буття і мислення. Кожна конкретна наука використовує свою методологію і спеціальні методи. Методологія — це система принципів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності. У XX столітті відбулося зростання методологічних досліджень, методологія перетворилася у спеціальну сферу філософського знання. Метод — це сукупність прийомів та організацій практичного і теоретичного засвоєння дійсності.
7
Соціальні функції науки змінювалися й розвивалися протягом історії людства, які сама людина. Можна виділити три групи соціальних функцій науки
— культурно-світоглядну;
— функцію науки як безпосередньої виробничої сили
— функцію науки як соціальної сили. У різні епохи ці функції були представлені по-різному, наприклад, у середньовіччі культурно-світоглядні проблеми в суспільстві обговорювалися у теології. В епоху Відродження право формування світогляду у значній мірі стала відвойовувати наука, для сучасного виробництва характерним є широке застосування наукових знань. Сьогодні дослідження і методи науки широко використовуються у розробці програм соціального і економічного розвитку. Наукове пізнання істотно відрізняється від звичайного пізнання. Науковий та життєвий досвід відрізняються своєю глибиною, спрямованістю, і мовою, справа утому, що звичайна мова, наприклад, не є достатньою для адекватного, чіткого, багатозначного відбиття оточуючої дійсності. Щоб описати феномени, наука виробляє свою спеціальну мову, яка здатна описати явища, що вивчаються. Вироблення чіткої термінології — неодмінна вимога наукової термінології. Наукове знання передбачає більшу глибину об­
грунтування і системності. Наукове дослідження відрізняється також від звичайного методами пізнання. У чому ж полягають етичні норми науки Сучасна наука по-новому осмислює взаємодію свободи і відповідальності. Історичний досвід доводить, що наука має величезну потенційну силу як прогресивного, такі руйнівного характеру. Наслідки наукового пошуку завжди повинні осмислюватися у моральному плані. Дії вчених підкоряються певній системі етичних норм. Питання співвідношення істини і добра обговорювалися як на Сході, такі на Заході. Вже у першому тисячолітті до не. Сократ, наприклад, вважав, що людина, за своєю природою, прагне до кращого, а зло
8 чинить внаслідок незнання. Пророки і мислителі Старого і Нового Заповіту у релігійному плані вирішують ту ж саму дилему. Любов до Бога і ближнього проголошуються вищою цінністю релігії, науки і мистецтва. Актуальними є моральні, духовні питання і у сучасній науці. Таку генній інженерії, біотехнології та низці інших наук вони визначають навіть межі дослідження. Будь-яка наука базується на безкорисливому відстоюванні та пошуку істини, прагне до універсалізму знань. Складність науки обумовила розноманітність визначень її предмету. Вихідною основою розуміння науки є сама наукова діяльність, наукова творчість, а також вивчення загальних та специфічних законів природи і суспільства.
Поняття наука формується на основі єдиного гносеологічного і соціологічного підходу до розкриття її природи. З огляду на принципове значення цього поняття в методології наукового пізнання наведемо деякі типові визначення науки. Відповідно до І. І. Леммана [1], наука — це цілісна, самостійна соціальна система, особлива форма діяльності людей, що об'єднує вчених, техніку, установи. Наука служить для пізнання об'єктивних законів природи, суспільства та людської свідомості з метою передбачення подій і практично революційного перетворення дійсності. І. С. Алексеев [2] розкриває сутність науки наступним чином. Це сфера людської діяльності, функцією якої є утворення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність, яка оточує людину. Наука — це одна із форм суспільної свідомості людини. У перебігу історичних подій наука перетворюється у продуктивну силу суспільства та найважливіший соціальний інститут. Наука містить у собі не лише власну діяльність людини, спрямовану на одержання знань, алей результат цієї діяльності — суму отриманих наданий момент наукових знань, які у сукупності утворюють наукову картину світу. Термін "наука" вживається для позначення окремих галузей наукового знання. Безпосередня мета науки — описання, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності, які складають
9
предмет її вивчення на основі законів, що нею вивчаються. Тобто у широкім сенсі, мета науки — це теоретичне віддзеркалення дійсності. Заслуговує на увагу й таке визначення поняття " наука. Наука — це сфера дослідницької діяльності, що спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство і процеси мислення. Вона містить у собі всі умови і моменти цього виробництва. А саме вчених з їх знаннями і здібностями, кваліфікацією і досвідом, з поділом і кооперацією наукової праці, наукові установи, експериментальне і лабораторне устаткування, методи науково-дослідної роботи, поняття і категоріальний апарат, систему наукової інформації, а також усю суму знань, що виступають як попередні посилання або засоби чи (результати) наукового пізнання.
1.2. Основні етапи розвитку науки І. С. Алексеев [2] стисло відзначає, що на чат к и елементарного знання сягають найдавнішого періоду розвитку людського суспільства. Початкові знання носили характер емпіричних правил для конкретних видів діяльності людини, поповнючись безпосереднім породженням їх ціною матеріальних дій. На цьому грунті людство накопичило значний обсяг вихідних відомостей про навколишній світі, власне, про себе. Свідченням цього є історія розвитку країн Давнього Сходу, Вавілону, Єгипту, Індії, Китаю. У попередній історії науки певну роль зіграла також і міфологія, де знайшли відбиток прагнення людей побудувати загальну картину явищ оточуючого світу за допомогою уяві фантазії. Таким шляхом виникли релігійно-антропоморфні уявлення про надприродні сили, що панують у природі і стоять над нею. У виникненні науки вирішальне значення мали соціальні умови, зумовлені рівнем розвитку продуктивних силі виробничих відносин. Однією зумов виникнення науки стало поділення праці на фізичну і розумову працю.
10 У з в ' яз к у з цим у Давній Греції (VI-IV ст. до не) виникли теоретичні концепції, які пояснювали реальний світ через концепцію закономірного початку (Фалес — на рубежі VII-VI ст. до не. і Демокріт на рубежі V-IV ст. до не. Даний етап розвитку пізнання має назву натуральної філософії. Натурфілософія, відокремившись від міфології, перетворилася у філософію природи, особливістю якої стало переважно умоглядне її тлумачення як єдиного цілого. Спочатку вона сінкретично (без поділу на складові) з'єдну­
вала у собі філософію і природознавство. Але це ще не було наукою, оскільки її результатом не могло бути відкриття об'єктив­
них законів реального світу. Найбільш характерною рисою пізнання в цю епоху було виділення і опис найзагальніших та найсуттєвіших моментів і явищ природи, суспільства і мислення. Б. М. Кедров [3] підкреслював, що відкриття законів укладає головну задачу будь-якої науки. Доки відповідні закони невідкриті, людина може лише описувати явища, збирати і систематизувати факти, накопичувати емпіричний матеріал. Це ще не є наукою. У всякому разі — це ще не та дана, розвинена форма, що має визначення науки. Надалі такий засіб пізнання призвів до встановлення деяких суттєвих принципів, тверджень ідо описового формулювання низки законів, що стали початком виникнення окремих галузей знання, які відокремилися від натурфілософії логіки
(Арістотель, IV ст. до не, геометрії (Евклід, IV ст. до не, механіки (Архімед, III ст. до не, астрономії (Птолемей, друга чверть II ст. не. Панування релігійно-містичного світогляду в епоху середньовіччя загальмувало, але не зупинило процес пізнання. Нові важливі досягнення в ряді сфер знання в цю епоху пов'язані з іменами видатних мислителів та вчених Арабського Сходу і Середньої Азії (Ібн Сіни, перша чверть XI ст.; Ібн-Рушда, кінець
XII ст.; Біруні, середина XII ст.) та ін. У Європі під впливом їх вчення виникла схоластика, з позицій якої робилися спроби дати науково-теоретичне обгрунту­
вання релігійному світогляду в різноманітних його проявах.
11

Ковальчук ВВ, Моїсеєв Л.М. Основи наукових досліджень
Філософським грунтом схоластики служили ідеї вчених античного світу (Платона та Арістотеля, IV ст. до не, погляди яких схоласти пристосовували до своїх цілей. Водночас схоластика сприяла формуванню і розвитку культури, формального мислення і мистецтва теоретичних суперечок та дискусій. Розвиток середньовічної алхімії пробудив інтерес до емпіричного вивчення хімічних речовина астрології ^- до постійного спостереження за небесними тілами, що сприяло становленню матеріальної бази астрономії. Основи сучасної науки стали складатися в епоху Відродження. Цьому сприяли такі обставини, як наявність визначеної суми знань, досягнутих у минулому виникнення капіталістичного засобу виробництва, одним з основних умов розвитку якого був прогрес науки, що підірвав панування релігійного світогляду революційними ідеями даної епохи і нових досягнень науки, які на початку займали важливе місце в духовному житті суспільства озброєність науки, поряд зі спостереженням і описом, новими експериментальними методами вивчення явищ. В науці нового часу експеримент стає провідним методом дослідження і радикально розширює сферу пізнання реальності, тісно поєднуючи теоретичні міркування з практичним "іспитом" природи. Внаслідок значно посилилася пізнавальна могутність науки XVI-XVII ст. Це глибоке перетворення науки було першою науковою революцією (Галілей, 1632 p., 1663 p.; Копернік, 1543 p.;
Гарвей, 1628 р Декарт, 1637 p., 1644 p.; Гюйгенс 1690 p.; Ньютон, 1676 p. та ін.). Успіхи механіки визначили розвиток механістичного матеріалізму. Використовуючи закони механіки, пояснювалася суть не лише фізичних і хімічних, але і біологічних явищ (Ламетрі,
1715 p., 1747 p.; Бореллі, 1666 p. 1682 р. та ін.). Положення механістичного матеріалізму складали основу теорії пізнання і наукової методології того часу. Уст. і на початку XIX ст. націй ідейній, науково-тео­
ретичній і практичній основі був накопичений, систематизований та узагальнений великий за обсягом матеріалу конкретних
12
Розділ 1. Наука і наукові дослідження
галузях природознавства (Ейлер, 1736 p., 1744 р Ломоносов,
1742 р Лаплас, 1796 p., 1825 p.), предметом вивчення якого були явища дійсності. Проте в цей і в наступні періоди механістичний матеріалізм все-ж-таки не задовольняв ідейним потребам природознавства у поясненні нових даних, одержуваних наукою. Нові революційні змінив науці пов'язані з відкриттям закону збереження і перетворення речовини та енергії (Маєр, Джоуль,
Гельмгольц, Ломоносов, 1848 p.), клітинної будови рослинних і тваринних організмів (ПІ лей ден, Шванн, 1838 p., 1839 p.), законів органічного світу (Дарвін, 1859 p.), періодичної системи елементів (Менделєєв, 1870 p.). Ідея розвитку стає визначальною ідеєю в науці. Наприкінці XIX — початку XX ст. відбувався підрив класичних уявлень про реальний світу зв'язку з відкриттями електрону (Томсон, 1898 p.), рентгенівського випромінювання (Рентген, 1895 p.), радіоактивності та інших явищ (П. Кюрі, М. Скло- довська-Кюрі, 1895 p.), значення яких не можна було пояснити на основі механістичного світогляду. Це збільшувалося інтенсивним проникненням суб'єктивного ідеалізму до природознавства. Назріла криза розв'язалася новою революцією в науці, що почалася у фізиці (Планк, 1900 p.; Ейнштейн, 1905 p., 1916 p.,
1924 p.) і охопила всі основні галузі науки. Як відомо, М. Планк висунув гіпотезу про існування квантів світла. А. Ейнштейн розробив спеціальну та основи загальної теорії відносності. Перехід до пізнання нових рівнів матерії обумовив корінну переоцінку значення цілої низки основних понять колишньої науки — атом, простір та час, маса, енергія тощо. Це означало радикальну зміну основ наукового мислення і зробило глибокий
ішлив на подальший розвиток науки в цілому. Наступний етап наукової революції припадає на і pp.
XX століття. Саме у цей період була створена квантова механіка, багато галузей науки перейшли до вивчення складних системних об'єктів. У біології вперше була сформульована теорія рівнів організації живих систем, зросла пізнавальна могутність науки, розширилися її взаємозв'язки з технікою, а також з усіма сторонами суспільної діяльності, посилилася тенденція перетворення
13
науки у продуктивну силу і підвищилася її роль у суспільстві
(Лазарев, Трифонов, 1980 p.). Створилися передумови для новітнього етапу розвитку науки, що обумовили у і роки XX ст. сучасну науково-технічну революцію. Найбільш характерні риси цього періоду науки розглянуті у багатьох сучасних спеціальних монографіях та підручниках. Таким чином, в історії людства відбувалися закономірні зміни щодо "спокійних" і революційних періодів розвитку науки, яка знаходилася в єдиному потоці процесів, що відбувалися та відбуваються в суспільстві. Тому слід підкреслити, що наука, її історія, не можуть бути відокремленими від розвитку суспільства в цілому.
1.3. Класифікація наук Історія класифікації наук базується на головному питанні про взаємовідносини між філософією і окремими науками. Ця історія підрозділяється натри основні етапи [4]. Перший етап — це етапи давнього періоду і середньовіччя. Він характеризується виникненням і розвитком нерозділенної на складові частини філософської науки [5-7]. Особливістю другого етапує аналітичне розділення філософії на низку відокремлених наук — математику, механіку, астрономію тощо. Класифікація носила доволі загальний характері будувалася на зовнішньому поєднанні наук. На початку XIX ст. А.-К. Сен-Сімон (1797 р) сформулював об'єктивний принцип класифікації наук. О. Конт (1840 р) змінив цю класифікацію, виділивши шість основних наук, які він ранжував за наступним порядком математика, астрономія, фізика, хімія, фізіологія, соціологія. Перші три чверті
XIX ст. характеризуються переходом до третього етапу розробки даної проблеми. Накреслилися два напрямки класифікації наук, що грунтувалися на принципах координації (установлення зовнішніх з в ' яз к і в ) та субординації (установлення внутрішніх з в ' яз к і в ) .
14 Один з головних напрямків третього етапу історії класифікації наук виник і розвивався на грунті використання принципу субординації, що відбивав розвиток і загальність з в ' яз к у явищ природи і суспільства. У методологічному відношенні цей напрямок формувався на ідеалістичній, матеріалістичній та діалектико-матеріалістичній основі. Ідеалістичне розуміння принципу субординації виражалося в принципі розвитку духу, а не природи (Гегель, 1812 p . , 1817 p.). Результатом третього етапу розвитку даної проблеми стала класифікація наук, що заснована на діалектико-матеріалістичному методі. Була переборена обмеженість двох попередніх крайніх концепцій класифікації наук — ідеализму Гегеля та метафізичності Сен-Сімона. Закони матеріалістичної діалектики послужили фундаментом загального теоретичного синтезу наук, що поширився насамперед натри головні області знання про природу, суспільство та мислення і був зосереджений на вирішенні двох методологічних проблем, що стосуються взаємовідносин філософії і природознавства, філософії і суспільних наук. Технічні науки знайшли своє місце на стику природничих і суспільних наук, як сполучна ланка в загальній системі пізнання. Принципи діалектико-матеріалістичного підходу складали методологічну основу класифікації наук третього етапу і визначали нерозривну єдність принципів об'єктивності (координації) і субординації, атак о ж методологічних, гносеологічних і логічних боків загального зв'язку наук. Сучасну класифікацію наук можна уявити собі, як множину різних варіантів у вигляді розгалужених, замкнутих та однолінійних схем, що будуть подані далі. У загальному значенні класифікація це система супідрядних понять у будь-якій області знання і людської діяльності, система, використовувана як засіб для встановлення зв'язків і точного орієнтування у всій багатобарвності сформованих понять і відповідних до них груп (класів) об'єктів. Класифікація фіксує (відбиває) закономірні з в ' яз ким і ж класами об'єктів, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, служить засобом збереження і пошуку інформації.
15
Рівень і характер зв'язків між науками визначається предметом, методом і умовами пізнання об'єктів, цілями і задачами наук, їх практичним значенням та іншими чинниками. Мета класифікації наук полягає у розкритті взаємних зв'язків між науками на основі визначених принципів і вираження цих зв'язків у вигляді логічно аргументованого розташування, угрупування сукупності науку єдину систему знань і графічного зображення структури взаємозв'язків між ними в різній формі, утому числі й у вигляді схемі таблиць. Для вирішення проблеми класифікації наук застосовують такі підходи, як методологічний, гносеологічний і логічний. Методологічний підхід грунтується на взаємодії і взаємному проникненні, а також синтезі діалектичних, загальних при­
родничо-наукових і конкретно-наукових принципів класифікації, різних галузей пізнання і суспільної практики. Загальні природничо-наукові принципи класифікації — це принципи системного підходу, а часткові — є їх відбитком і обумовлені специфікою конкретних наук. У методологічному плані принципи класифікації наук розподіляються в залежності від природи відбиваних ними зв'язків — зовнішніх або внутрішніх. У гносеологічному відношенні принципи класифікації наук поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. У першому випадку зв'язки між науками виводяться на основі знання зв'язків самих об'єктів, а у другому — залежать від можливостей суб'єкта. І, нарешті, з логічної точки зору, класифікація, тобто послідовне розташування наук в основний ряд, базується на виділенні різноманітних межі загального зв'язку між ними, а також на тому, що враховується співвідношення загального і часткового, абстрактного і конкретного за допомогою двох принципів — зменшення спільності та зростання конкретності. Виходячи з принципу субординації, побудова певного основного ряду здійснюється за принципом розвитку від простого до складного, від нижчого до вищого, з урахуванням ступеня зіткнення і взаємного проникнення наук. Змістовна сторона класифікації наук виражає переходи пізнання (мислення) від часткового до загального, від однієї сторони предмета до сукупності всіх його сторін, від простого до складного, від нижчого до вищого.
16 Ускладнення досліджень в галузі складних системних об'єктів спричиняється реальними потребами взаємодії наук з метою вирішення комплексних проблемі цільових програм, які знаходяться на стику дисціплін. Результатом такого сполучення різноманітних наукових дисциплін стають нові предмети, наприклад, екологія. Цей комплекс проблем знаходиться на стику біології, науки про Землю, технічних наук, медицини, математики та інших дисципліни. Такого роду проблеми зумовлені постановкою і рішенням глобальних або значних народногосподарських і соціальних задачі є характерними для сучасної науки. За характером своєї спрямованості та безпосереднього підношення до суспільної практики, науки підрозділяються на фундаментальні і прикладні. Фундаментальні науки мають наметі пізнання матеріальних основі об'єктивних законів руху і розвитку природи, суспільства і мислення як таких, що не мають можливого практичного використання. У зв'язку з цим фундаментальні науки прийнято називати "чистими" науками. Безпосередні задачі прикладних наук полягають у розробці па базі досягнень фундаментальних наук не лише конкретних пізнавальних, але і прикладних проблем. Тому показником ефективності результатів дослідження в галузі прикладних наук служить не тільки одержання істини, але і їх безпосереднє практичне значення. На стику прикладних наук і практики виникає спеціальна область дослідження, яка має назву практичних розробок, у процесі яких результати прикладних наук реалізуються у вигляді технологічних процесів, конструкцій, промислових матеріалів тощо. Слід зазначити, що проблематика прикладних наук може мати переважно практичний, іноді теоретичний характер. Загальна класифікація сучасних наук установлює взаємозв'язок між трьома головними розділами наукового
:шання: природознавством, суспільними (соціальними) науками і філософією, кожний з яких утворює цілу систему наук (рис. 1).


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал