Наталія Торчинська Хмельницький національний університет



Скачати 78.55 Kb.
Дата конвертації22.12.2016
Розмір78.55 Kb.
Наталія Торчинська

Хмельницький національний університет
НЕСТАНДАРТНІ КОНСТРУКЦІЇ З ЧУЖИМ МОВЛЕННЯМ В ІДІОСТИЛІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
Об’єктом вивчення ідіостилю будь-якого письменника є мова його художніх творів, що характеризується сукупністю різних лексико-стилістичних, синтаксичних та інших засобів, із допомогою яких і відбувається виокремлення художнього тексту з-поміж низки інших творів, оскільки кожен автор послуговується набором різних мовних одиниць, що й дозволяють виявити індивідуальну неповторність письменника. Поряд із детальними описами природи, зовнішності, авторськими філософсько-психологічними роздумами письменники використовують різні форми передачі чужого мовлення, що разом із можливістю розкрити внутрішній світ дійових осіб, змалювати їхні переживання і прагнення вказують на особливість світогляду автора, його вміння передати не лише власні думки, а й часто протилежні письменникові думки героїв. Саме тому немає жодного художнього твору, який би не містив елементів чужого мовлення.

Традиційно в лінгвістиці під поняття ’чуже мовлення’ підведено різноманітні синтаксичні конструкції, здатні найбільш ефективно відтворити мовлення чи думки певної особи в авторському тексті. Широке розуміння терміна ’чуже мовлення’ не тільки як чужого висловлення або його частини, оформленої окремою синтаксичною конструкцією, що залучена в авторський контекст, але і як наведених у тематичному плані «чужих» думок, прогнозує різноманітні засоби вираження «чужого мовлення»: дослівне відтворення, переказ, перероблення «чужих» тем, алюзії, ремінісценції, прецедентний текст, запозичення, наслідування, стилізації тощо [4, с. 5].

Чуже мовлення як складник ідіостилю письменника давно цікавить науковців, тому сьогодні маємо дослідження таких вітчизняних і зарубіжних учених, як Н.Д Арутюнова, А. Й. Багмут, Л. А. Балаян, М. М. Бахтін, П.С. Дудик, В. І. Кодухов, О. М. Копильна, З. І. Лещишин, С. В. Малихіна, М. К. Мілих, І. О. Пугачова, І. В. Романюк, О. А. Сєнічева, Т. С. Чонка, Г. М. Чумаков Н. Ю. Шведова та ін.

Предметом нашого дослідження стали особливі (оказіональні) конструкції із чужим мовленням, виявлені в ідіостилі О. Кобилянської. Їхня нестандартність та специфічність зумовлена поєднанням різних типів чужого мовлення в одному контексті, а також використанням нетипових розділових знаків.

Творчість О. Кобилянської як непересічної постаті, що належить до тих, хто формував підґрунтя для самоусвідомлення, самовизначення українського народу, була об’єктом вивчення представників різних галузей, тому сучасні дослідження її доробку представлені значною кількістю праць філософського, літературознавчого, фольклористичного, педагогічного, театрознавчого та лінгвістичного напрямів. Зупинимося на вивченні творчості О. Кобилянської з мовознавчого погляду.

Найбільше праць присвячено характеристиці діалектної основи її творів, що є засобом художньої оригінальності при відтворенні картини світу. Зокрема, визначається стилетворча й образотворча функції діалектної лексики у новелах (Л. В. Гоцур), у повісті «В неділю рано зілля копала» (А. С. Пшенична), звертається увага на колоритність говіркових рис (І. Г. Матвіяс). Водночас визначаються стилістичні функції граматичних модифікацій антропонімів у прозі (О. В. Саврей), з’ясовуються чинники формування полілінгвізму О. Кобилянської (О. М. Палінська), характеризується дієслівна синонімія у її творах (О. В. Сернова). Німецьке походження О. Кобилянської зумовило наявність у її творчому доробку німецькомовних текстів, що викликали зацікавленість у дослідників, які вивчали фразеологічний фонд у її німецькомовних перекладах (О. М. Лопушанська), типи запозичень у німецькомовних новелах (З. М. Яким) тощо. Проте функціонування чужого мовлення в ідіостилі письменниці не характеризувалося, що й зумовило актуальність теми нашої розвідки.



Ольга Кобилянська за своїми принципами й поглядами на життя людина емансипована, сильна, цікава, нестандартна. Тому досить часто в її творах трапляються оригінальні поєднання прямої мови із невласне прямою мовою, внутрішніми монологами, авторськими ремарками тощо.

Певною продуктивністю характеризуються структури, в яких пряма мова містить у собі елементи невласне прямого мовлення, що зберігає

лексичний склад, порядок слів, інтонацію та емоційне забарвлення прямої мови, але замість займенників 1-ї особи і дієслівних форм 1-ї особи, властивих прямій мові, вживається відповідно 3-я особа [1, с. 149]: Входить і, підсовуючи високо чорні свої брови, прикладає палець до уст, мов наказує мовчання, і обзивається напівспівуче: «В неділю рано я зілля копала, в понеділок рано пополокала... цить, Мавро, − додає, прохаючи, − в вівторок, Мавро, − додає, прижмурюючи очі, мов нагадує собі щось, − зілля я варила, а в середу рано... − нараз уриває... − цить, Мавро, − просить з неописаною ніжністю в голосі і цілковито блудними очима, − цить, я лихо убила... твоїм зіллям, Мавро, з-під «Білого каменя». А він переспиться. Цить! А в неділю весілля. Цить! − і, вмовкши, вона жде хвилинку, опустивши, мов з глибокої утоми, голову аж низько назад – затулює очі… [2, с. 467]. Таке внутрішнє мовлення можна вважати, за О. А. Сєнічевою, потоком свідомості, якому притаманне скорочення речень, зумовлене потребою показати ті психічні процеси, які не оцінюються й не обробляються; наявна фіксація одиничних образів, незрозумілих відчуттів, що призводять до спрощення структури речення [5, с. 9]. Щоправда, тут наявні авторські ремарки, які вказують супроводжувальні дії мовця.

Виявлено й інші конструкції, де слова автора поєднуються із невласне прямою мовою: «Як зазеленіє», − відказала, усміхаючись, і от як додержує слова! [2, с. 391]. Причому ремарки можуть бути як складним неускладненим реченням, так і складною синтаксичною конструкцією: Стара мати нещасної, задля свого віку відповідно до звичаю найбільше шанована між циганами, хоронила її диким криком і лайкою, кидаючись вихром між нею та Раду, коли тим часом цигани-чоловіки ставали чи не всі по стороні зрадженого мужа-старшини: обезчестила цілу громаду чистої циганської крові вже першим сином, бодай би до рання не дочекала − гомоніли і проклинали водно за роз’яреним батьком і проводирем, що кипів з обиди і жажди за помстою, погрожуючи заєдно п'ястуком між циганами, котрі, зібравшись коло шатра проступниці, повторяли, мов з одних уст, слова свойого старшини: «Вже першим сином!..» [2, с. 301].

Поширеним прийомом у письменниці є використання авторських ремарок у структурі мовлення самого персонажа, тобто коли дійова особа, переказуючи певну інформацію, у своїй розповіді використовує нейтральні дієслова мовлення, які вказують, що це слова іншого мовця і водночас можуть сприйматися як вставні: Вона всміхнулася й відповіла: «Се правда, − каже, − але треба щось зробити, аби на душі легше було!» [2, с. 161]; Добре старий Петро каже: «Се, − каже, − бог не сотворив, се само вродилося, тому таке погане!» [2, с. 197]; Михайло інакше каже: «Не гризіться, тату,− каже, − повернуся, зароблю вам своїми руками удвоє стільки, лише не журіться!» [2, с. 45].

Натрапляємо у тексті і на елементи цитат: А і наймолодшу Геню виекспедійовано назад додому, − «щоби привикла до відповідних обставин та мала образ своєї будучини», − як писала найстарша. – «За урядника не вийде, бо тим грошей треба, а тому, що вона не є гарною, то ще найлучче буде випровадити її на добру ґаздиню і охоронити її від усякої вищої освіти, котра в нашій родині відіграла таку нещасну роль...» [3, с. 47]; Небавом відтак переселилася далеко-широко знана і поважана родина (з виїмкою наймолодшої доньки, котру найстарша забрала до себе: «заки заакліматизуєтесь» − писала) в нужденне пусте село і почала нове життя [3, с. 45]. Варто зауважити, що такі цитати оформлені авторкою як вставлені конструкції.

Водночас фіксуємо ще одну вставлену конструкцію-репліку зі словами автора, яка міститься у структурі прямої мови іншого персонажа: «Подивися, заки скажеш, що я брехун! − каже він на те мені. − Чи я тебе багато разів оббріхував? Чи я тебе оббрехав, як казав, що маю кусень поля під лісом коло Григорія, Рахіриного тата? (А він поле має, пані писарко, − додала побіжно Домніка). Чи я брехун?» [2, с. 131].

У повістях О. Кобилянської в конструкціях із прямою мовою простежуємо ненормативну пунктуацію: «Що про ню тепер думає Ірина?» − гадала вона далі. – «Чи я його люблю?» − і вона усміхнулася слабо: «най собі се думає» [3, с. 60]; «Мамо», каже: «дозволь, нехай я тебе поважаю та не причислюю до тих, котрі навмисне не хочуть зняти полуду з очей; що, боячись правди, немов світла сонячного, затопчують своєвільно людські права...» [3, с. 9]; «Лише при твоїй помочі», − говорив він бувало, − «зміг би я ту нещасну хворобу задавити, а з другою жінкою... ніколи» [3, с. 40].

Отже, поряд із загальноприйнятим відтворенням різних видів чужого мовлення у художніх текстах кожен автор послуговується й оказіональними конструкціями, притаманними окремо взятому письменнику. У перспективі плануємо схарактеризувати такі форми введення чужого мовлення у текст на прикладі творів інших митців художнього слова.

Список використаної літератури

1. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. – К. : Вища школа, 1985. – 360 с.

2. Кобилянська О. Ю. Земля. В неділю рано зілля копала… : повісті, оповідання / О. Ю. Кобилянська // Твори : в 2 т. – К. : Дніпро, 1988. – Т. 2. – 620 с.

3. Кобилянська О. Ю. Людина : Вибрані твори / О. Ю. Кобилянська. – К., 2014. – 206 с.



4. Малихіна С. В. Функціональний аспект «чужої мови» в науковому тексті : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.02 – російська мова / С. В. Малихіна. – Харків, 2000. –16 с.

5. Сєнічева О. А. Засоби вираження внутрішнього мовлення в художньому тексті : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.15 – загальне мовознавство / О. А. Сєнічева. – Донецьк, 2005. – 20 с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал