Наталія саціна нові стандарти – нові ідеї методична розробка Саціна Н. Л. Нові стандарти – нові ідеї : Методична розробка. – Луцьк: пвд



Сторінка14/18
Дата конвертації30.11.2016
Розмір4.19 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Висновки

Існує велика потреба в педагогічній творчості. Але створювати щось нове у відсутності базових знань – не творчість. Значимий учитель сьогодні – це професіонал і особистість. Він не просто займає робоче місце, а й прикрашає своїм особистим ставленням те, що складає зміст його роботи.

Щоби стати значимим, сьогодні необхідне практичне оволодіння тими видами педагогічної діяльності, до яких учитель готовий тільки частково. Потрібні практичні навички в роботі по-новому. Будь-яка робота має сенс тільки тоді, коли відповідає очікуванням тих, хто її замовляє (суспільство, керівники, учителі, батьки, самі учні). Якісна школа, якісний учитель, технологічно грамотний і педагогічно культурний, допомагають становленню якісної держави.

Управління системою, що розвивається, вимагає звертання до потенціалу самоорганізації вчителів. Тому необхідно створювати умови для пробудження внутрішніх можливостей кожного вчителя. При створенні ситуації діалогу, проблемності, критичного ставлення, концептуальності, рефлексії вчитель почне працювати на своєму особистому рівні, будучи при цьому учасником співуправління процесом навчання, спільного цілепокладання, проектування і перетворення змісту знань, умов стимулювання науково-дослідної діяльності.

Кропітка робота з упровадження нових Державних стандартів триває та спрямована на реалізацію педагогами школи успішного використання новітніх технологій, набуття досвіду, власного творчого потенціалу, а головне – на підтримку бажання вчителя творити Людину майбутнього, будівника нового суспільства, нової України.

РОЗДІЛ 4. КОНТРОЛЬНО-АНАЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ:

МАТЕРІАЛИ ПЕДАГОГІЧНИХ РАД
4.1. Підвищення професійної компетентності вчителя – запорука успішної реалізації компетентнісного підходу до сучасного освітнього простору
Доповідь на педагогічній раді. До доповіді додається презентація Microsoft Office Power Point «Підвищення професійної компетентності вчителя». (Додаток 16).

(Слайд 1, 2)



Головним сьогоднішнім завданням стало виробництво компетентних людей – таких людей, які були б здатні застосувати свої знання в умовах, що змінюються, і... чия основна компетенція полягає в умінні включатися в постійне самонавчання впродовж усього життя.

М.Ш.Ноулз

1. Вступ

В основу компетентісного підходу (як нової освітньої парадигми) не можуть бути покладені знання, вміння та навички. У сучасному змісті освіти вони розглядаються не як мета та основа освіти, а як засіб, матеріал моделювання знання, необхідного завтра. Таким чином, знання, вміння та навички стають допоміжним компонентом змісту освіти, інструментом досягнення освітніх цілей та завдань.

Успіх інноваційних змін, у першу чергу залежить від учителя, його творчого потенціалу, готовності до безперервної самоосвіти, здібності до гнучкого соціально-педагогічного мислення, гуманістичної спрямованості особистості.

Педагог – представник однієї з найбільш соціально значимих людських професій, праця якого спрямована на розвиток і формування людини. Проблема особистості педагога як суб’єкта педагогічної діяльності, компетентного та здатного до саморозвитку знаходить віддзеркалення в сучасних працях українських та російських науковців. Розвитку професійно-педагогічної компетентності присвячені дослідження таких українських науковців як Н.М. Бібік, Л.С. Ващенко, М.І. Жалдак, О.І. Локшина, О.В. Овчарук, Л.І.Паращенко, О.І.Пометун, О.Я. Савченко, І.В. Табачек, О.І. Шувалова та інших, російських науковців В.А. Адольфа, Є.В. Бондаревської, В.Н. Введенського, І.А. Зимньої, І.Ф. Ісаєва, Н.В. Кузьміної, А.К. Маркової, Н.Н. Нацаренус, А.П. Тряпициної, А.В.Хуторського та інших.

Важливу роль у забезпеченні позитивних змін в системі освіти має вирішити удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів та підвищення їх наукового і загальнокультурного рівня.

Педагогічна компетентність – це процес і результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності вчителя, зумовлений рівнем реалізації його гуманістичної спрямованості.

Удосконалення рівня професійної компетентності – один із основних напрямків реформування освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:

«Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». (Закон України «Про освіту»)

«Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти». (Національна доктрина розвитку освіти)

Таким чином, основними напрямами удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є методична робота в школі, самоосвітня діяльність, система підвищення кваліфікації.

Виходячи з актуальності питання, сьогодні ми проаналізуємо проблеми підвищення професійної компетентності педагогічних працівників, їх науково-методичного рівня, розкриємо зміст організації науково-методичної діяльності, визначимо організаційно-педагогічні умови та шляхи підвищення ефективності цього процесу.

Метою педради є формування та підвищення професійної компетентності педагога для здійснення постійного професійного розвитку, самовдосконалення в умовах компетентнісного підходу до сучасного освітнього процесу.

Завдання, які ми спільно маємо вирішити:



  • Систематизувати знання щодо:

    • нової ролі, функцій та установок учителя і учня в умовах сучасної школи;

    • сутності понять «компетентність педагога», «компетенції педагога», «компетентний учитель»;

    • педагогічної майстерності вчителя як найвищого рівня навчання і виховання;

    • шляхів формування та удосконалення професійної компетентності вчителя, динаміки його професійного розвитку;

  • Сформувати вміння (навички):

    • усвідомлювати власний рівень професійної компетентності й педагогічної майстерності;

    • здійснювати оцінку своїх професійних компетенцій;

    • визначати шляхи професійного розвитку;

    • забезпечити розвиток зазначених компетенцій.

  • Розвинути установки до:

    • самовдосконалення, самомотивації, постійного професійного розвитку;

    • інноваційності мислення;

    • креативності;

    • рефлексії власної професійної діяльності.

Впровадження нових Державних стандартів початкової, базової і повної загальної середньої освіти, спектр суперечностей і низка існуючих в інноваційному освітньому просторі проблем зумовлюють необхідність обґрунтування нових підходів до організації науково-методичної роботи на всіх рівнях, що спрямовані на формування вчителя-дослідника, якому притаманний високий рівень професійної майстерності, науково-дослідної та експериментальної зацікавленості в удосконаленні свого професіоналізму. Запорукою успіху й упевненості педагога в професійній діяльності є науково-методична підготовка, його творчий потенціал, уміння адаптуватись у швидкоплинних ситуаціях буття.

Сьогодні кожен зуміє побачити себе, свою професійну компетентність - в системі науково-методичної роботи, через призму аналізу досвіду роботи адміністрації школи з управління процесом професійного зростання педагогів на основі розвитку компетентностей вчителя.

(Слайд 3)

Організовувати роботу з підвищення професійної компетентності педагогів, на нашу думку, необхідно, базуючись на найкращих аспектах уже дослідженого, апробованого, застосованого, ураховуючи, що важливим фактором на шляху активізації цих процесів є використання інноваційних підходів.

Тому в школі протягом останніх років відбулися і важливі зміни в підходах до роботи над підвищенням професійної компетентності вчителів. Перш за все, вся робота з педкадрами побудована таким чином, що сприяє залученню педагогів до активної діяльності. По-друге, вона передбачає педагогічну взаємодію, як під час уроку так і по за ним, не тільки як учителя з учнем, а як особистості з особистістю. По-третє, вся робота адміністрації з учителями спрямована на ствердження авторитету вчителя в процесі такої взаємодії.

(Слай 4)


Основними завданнями діяльності методичного кабінету з підвищення професійної компетентності педагогів є:

  1. створення умов для розвитку педагогічної майстерності, творчої ініціативи педагогічних працівників, удосконалення форм і методів підвищення їх кваліфікації;

  2. надання їм науково- методичної допомоги;

  3. вивчення потреб і надання практичної допомоги молодим спеціалістам та іншим педагогічним працівникам, у тому числі в період підготовки їх до атестації;

  4. упровадження сучасних освітніх систем і технологій;

  5. участь в І етапі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року», інших фахових конкурсів і змагань педагогічних працівників;

  6. організація інформаційно-комунікаційного обслуговування й використання інформаційно - комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі та діяльності закладу;

  7. вивчення, узагальнення й упровадження в педагогічну практику досвіду використання інноваційних технологій і сучасних форм організації навчально-виховного процесу;

  8. формування електронної бази даних щодо перспективного педагогічного досвіду й інноваційної діяльності педагогічних колективів і окремих працівників, створення сучасних науково-методичних матеріалів, фондів навчальної, довідкової, методичної, психолого - педагогічної, наукової, науково-популярної, художньої та іншої літератури і періодичних педагогічних видань;

  9. проведення масових заходів, спрямованих на поширення інформації щодо дослідно-експериментальної, науково-пошукової роботи й інноваційної діяльності навчальних закладів і окремих педагогічних працівників.

В умовах гуманізації й демократизації освіти керівник і вчитель, учитель і учень змінюються, взаємодіють і разом беруть участь в оновлені шкільного життя.

Р.Хасімото належить такий вислів: «Треба, щоб умови, а не керівники змушували працювати». Тому так важливо мотивувати вчительську працю, створити умови праці, плідного освітнього змісту.

Саме тому головне в управлінській діяльності адміністрації школи – це робота з педагогічними кадрами, найважливішими елементами якої є: система загальної та професійної підготовки, задіяння персоналу в роботі, розвиток його, моніторинг результатів, політика участі в досягненні успіху та ін.

З метою ефективного та продуктивного досягнення результатів роботи адміністрація школи намагається створити в педколективі необхідні умови для саморозвитку та реалізації творчого потенціалу педагогів. Стосунки між адміністрацією і підлеглими будуються на демократичних засадах, стимулюється творчість вчителів, створюються умови і надаються всі можливості для їх успішної атестації.



2. Розкриття теми

1) Інформаційний блок «Поняття професійної компетентності педагога та його складові в умовах сучасної школи».

***Примітка: Інформаційний блок доцільно винести в підготовчу частину педагогічної ради і розглянути на оперативно - методичній нараді чи на засіданні методичної ради.

(Слайд 5, 6). Аналіз понять «компетентність» і «компетенція».

Аналіз понять “компетенція” i “компетентність” дає підстави зробити такі висновки:


  • компетенціянаперед задана вимога до підготовки особи (властивості або якості, потенційні здатності особи), наперед задана вимога щодо знань та досвіду діяльності у певній сфері;

  • компетентність – це володіння компетенцією, що виявляється в ефективній діяльності і включає особисте ставлення до предмету і продукту діяльності; це інтегративне утворення особистості, що інтегрує в собі знання, уміння, навички, досвід і особистісні властивості, які обумовлюють прагнення, здатність і готовність розв’язувати проблеми і завдання, що виникають в реальних життєвих ситуаціях, усвідомлюючи при цьому значущість предмету і результату діяльності.

  • компетентним можна стати опановуючи певні компетенції і реалізуючи їх у досвіді конкретної діяльності.

  • “компетентність” є системним поняттям, що має свою структуру, рівні, функції, своєрідні характеристики, властивості;

(Слайд 7). Формула компетентності.

(Слайд 8-10). Структура компетентності. Внутрішня структура компетентності



  • знання;

  • пізнавальні навички;

  • практичні навички;

  • відношення;

  • емоції;

  • цінності та етика;

  • мотивація.

Компетентний педагог (від. лат. competens – «відповідний, спроможний» ) – це учитель, який завдяки мобілізованим достатнім знанням, умінням і професійним здібностям спроможний успішно вирішувати на практиці психолого-педагогічні задачі; педагог знаючий, тямущий, здатний до професійного та особистісного зростання.

Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності.

Педагогічна компетентність учителя - це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

(Слайд 11). Взаємодія понять «професійна компетентність» і «компетенції».

(Слайд 12). Професійна компетентність педагога = система професійних знань, умінь і установок + забезпечення її мобільності (рухливості), поповнення професійних особистісних знань у курсовий і міжкурсовий період + уміння виявляти й ефективно, творчо розв'язувати на рівні технологічних або трудових стандартів професійні завдання + гнучкість застосовуваних методів теоретичної та способів практичної діяльності + критичність мислення + рефлексія + безперервне професійного зростання.

Сучасний учитель повинен уміти сам і навчити учнів творчо опановувати знання, застосовувати їх в конкретних навчальних і життєвих ситуаціях, критично осмислювати здобуту інформацію, оволодіти вміннями й навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самоооцінки. Учитель має оволодіти всіма складовими професійної компетентності, зокрема когнітивно-технологічною, методичною, комунікативно-ситуативною, аутопсихологічною, кооперативною, валеологічною, загальнокультурною тощо, а також способами мотивації діяльності, навичками формування неохідних компетенцій для здійснення професійного самовдосконалення на засадах компетентнісного підходу.

Професійна компетентність педагога визначається обсягом компетенцій, колом повноважень у сфері професійної діяльності, що окреслюють індивідуальний стиль роботи, спосіб досягнення навчально-виховної мети, забезпечують якість і ефективність професійної діяльності. Компетентність учителя – це процес набуття педагогом певних компетенцій; це компетенції в дії.

Отже, професійна компетентність педагога на засадах компетентнісного підходу ґрунтується на знаннях, нормах, цінностях, здібностях, набутих завдяки неперервному самонавчанню, самотворенню, самовдосконаленню і самореалізації. Конкурентноспроможність учителя на ринку праці визначається обсягом компетенцій у сфері професійної діяльності, залежить від рівня кваліфікації, педагогічного досвіду, майстерності. професійно значущих якостей особистості.

(Слайд 13)

В образі талановитого професійно компетентного вчителя повинні гармонізуватися інструментальні компоненти (знання, вміння, активність, самостійність, індивідуальність) та професійні якості (тактовність, комунікативність, доброзичливість, емоційна врівноваженість тощо). Для потенціалу сучасного вчителя мають бути характерними:



  1. Високий рівень загального розвитку (розуміння сьогоднішніх соціально-політичних і економічних перетворень, науково-філософський світогляд, глибокі знання, висока загальна професійна культура, соціальна активність, зрілі етичні погляди).

  2. Професійне покликання (любов до дітей, потреба навчати і виховувати, захоплення педагогічною роботою, творче ставлення до роботи, потреба в одержанні знань, у формуванні вмінь і навичок професійної діяльності).

  3. Професійно важливі якості (педагогічні здібності, готовність до особистісно-професійного саморозвитку, гуманістична спрямованість діяльності, вміння швидко орієнтуватися у педагогічній ситуації тощо).

Професійно-педагогічна компетентність визначається як сукупність умінь педагога як суб’єкта педагогічного впливу особливим чином структурувати наукове і практичне знання з метою найкращого вирішення педагогічних завдань.

Основою методичної роботи в школі є розвиток професійної компетентності педагога, яка характеризується вільним володінням професією, майстерністю і суперпрофесіоналізмом.

Рівні професійної компетентності вчителя

Рівень професійної компетентності

Критерії результативностиі педагогічної діяльності учителя

Низький

Не вміє пристосовувати виклад навчального матеріалу до особливостей аудиторії. Мету занять визначає стихійно, без урахування підготовленості учнів. Навчально-методичну літературу використовує мінімально. Переважають традиційні методи одностороннього пояснення, учні пасивно сприймають інформацію. Елементи організаційної структури уроку не обґрунтовані, не чіткі.

Середній

Володіє стратегією навчання учнів наукам за розділами курсу. Мета i завдання діяльності обґрунтовані. Переважають традиційні методи i прийоми навчально-пізнавальної діяльності. Активізація діяльності учнів здійснюється без глибокого дидактичного обґрунтування

Достатній

Володіє стратегією компетентністного підходу. Мета уроку формулюється у діяльнісній формі. Чітко визначає етапи уроку, форми i методи навчально-пізнавальної діяльності відповідно до етапів. Зміст, методи, прийоми та технології навчання відповідають меті та змісту уроку. Вміло використовує різні моделі (пасивна, активна, інтерактивна) навчання. Може формувати предметну компетентність учнів. Використовує діяльнісний, диференційований та особистісно-орієнтований підхід.

Високий

Володіє стратегією компетентністного підходу. Мета уроку формулюється у діяльнісний формі. Чітко визначає етапи уроку, форми i методи навчально-пізнавальної діяльності відповідно до етапів. Зміст, методи, прийоми та технології навчання відповідають меті та змісту уроку. Вміло використовує різні моделі (пасивна, активна, інтерактивна) навчання. Може засобами навчального предмета формувати в учнів ключові, загальнопредметні та предметні компетентності. Використовує діяльнісний, диференційований та особистісно-орієнтований підхід.

(Слайди 14-17). Структура, складові професійної компетентності (аналіз).

Модель професійної компетентності вчителя – це уявний зразок облігаторних складових компонентів, що формують ідеального професіонала; еталон, який віддзеркалює суспільні запити й потреби, відображає вимоги до вчителя сучасної школи.

Взаємозв’язок елементів професійної компетентності педагога можна представити у вигляді моделі. (Додаток 17).

Детальніше розглянемо й окреслимо традиційні та інноваційні складові моделі, підкреслюючи особливу значущість когнітивно-технологічного, методичного та комунікативно-ситуативного компонентів.

Когнітивно-технологічна, або спеціальна компетентність у галузі дисципліни, окреслює професійний тезаурус учителя, включає глибокі знання, кваліфікацію і досвід практичної діяльності в галузі свого предмета; знання засобів розв’язання технічних, творчих завдань; гармонізація науково-предметних і світоглядно-методологічних, дидактичних, психологічних знань; оволодіння сучасним інструментарієм вивчення особистості дитини; використання прийомів педагогічного менеджменту; уміння організовувати суб’єкт-суб’єктний навчальний процес, тобто педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв’язання завдань життєтворчості. Педагог має усвідомлювати, що одним із стратегічних завдань реформування змісту освіти є розподіл навчання на два етапи: допрофільний і профільний. Перший – допрофільне навчання – передбачає становлення профільних намірів учнів, формування готовності школяра в старшій школі в умовах профілізації, оволодіння ним комунікативною, інтелектуальною, креативною, особистісною, рефлексивною, діяльнісною, емоційною тощо компетентностями, що здійснюється шляхом введення курсів за вибором, поглибленого вивчення предметів на диференційованій основі, зокрема предметно орієнтовані і міжпредметні факультативні курси тощо. Другий етап навчання – профільне (10-11 кл.) – надання наукового супроводу для реалізації учнями завдань дослідницького і творчого характеру, створення оптимальних умов для загальнокультурного, морального, естетичного розвитку особистості, самостійної творчої діяльності учнів, розвиток умінь здійснювати такі мисленнєві операції, як аналіз, порівняння, зіставлення та ін. До спеціальної компетентності вчителя належить ті знання, уміння, установки педагога, що забезпечуватимуть необхідний для учнів арсенал знань.

Методична компетентність учителя в галузі засобів формування знань, умінь і установок включає засвоєння педагогом нових методичних і педагогічних ідей, підходів до навчально-виховного процесу в сучасних особистісно-зорієнтованих, розвивальних, креативних тощо технологіях, володіння різними методами і формами організації допрофільного і профільного навчання (активні, інтерактивні, методи кооперативного навчання, методи роботи із слабовстигаючими та обдарованими учнями, методи стимулювання творчої діяльності учнів різного віку, компетентнісно зорієнтований та диференційований, комунікативно-діяльнісний, соціокультурний підходи на підставі психофізичних та індивідуально-особистісних якостей учня, методи керівництва рефлексивною діяльністю школярів, методи дистанційного навчання), серед арсеналу методів і завдань – семінари, колоквіуми, диспути, рольові ігри, керовані дослідження, проекти та відповідно проблемно-пізнавальні, проблемно-ситуативні, конструктивні, творчі та ін..; в умовах допрофільної підготовки формування портфоліо учня, тобто оцінювання особистісних досягнень школяра, рівня оволодіння, відповідними вміннями, труднощів у засвоєнні навчального матеріалу, позитивних мотивів тощо; уміння роботи з нормативними документами, навчально-методичними матеріалами, розробляти методичні посібники, дидактичні матеріали, посібниково-хрестоматійні довідники для учнів тощо. Профілізація навчання потребує від педагога побудови гіпотетичної моделі випускника загальноосвітнього навчального закладу, продуманого вибору методів та технологій навчання, сприяння визначенню учнем своєї перспективи та побудови траєкторії особистісного зростання. Змінено також критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, що не можуть обмежуватися ЗУН. Метою навчання стають сформовані компетентності як загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді та цінностях особистості. Основними функціями оцінювання навчальних досягнень є контролююча, навчальна, діагностико-коригувальна, стимулювально-мотиваційна, виховна. Учителем також ураховуються: характеристики відповіді учня (цілісність, логічність, правильність), якість знань (повнота, глибина, гнучкість, системність), сформованість загальнонавчальних та предметних умінь і навичок, рівень володіння творчої роботи, досвід творчої діяльності, рівень володіння розумовими операціями.



Комунікативна компетентність учителя охоплює знання, уміння, навички та способи здійснення фасилітативного (партнерського) формату регуляції співпраці «учитель – учень» із застосуванням специфічних лінгвальних й позалінгвальних засобів, урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей дітей; спроможність педагога знаходити нестандартний вихід у різних (навіть найскладніших) ситуаціях спілкування; уміння бачити в дитині особистість, поважати її думку; поєднувати вимогливість із повагою гідності кожного учня, поєднувати тактовність і толерантність у стосунках; здатність до антиципації, тобто випереджального прогнозування оптимальних внутрішньо-колективних контактів між учнями класу, організація власної комунікативної стратегії педагогічного спілкування (конструювання емпатичної комунікації) з класом, прогнозування уроку як системи ситуацій комунікації; уміння реалізовувати комунікативний задум у ході занять, організувати увагу учнів, стимулювати їх комунікативну активність, володіти технікою мови, прийомами, навичками асертивності, що допомагають переконувати, конструктивно критикувати, досягати рішень, компромісів; уміння за допомогою «слова» здійснювати психотерапію, знімати стрес; знайти адекватну темі й навчально-виховним завданням уроку комунікативну структуру; комунікативне співробітництво / співтовариство в навчальній діяльності, уміння впливати на встановлення сприятливого психологічного клімату в учнівському / учительському колективі, створювати на уроці атмосферу творчого спілкування, позитивного настрою у векторному колі: І комунікативний вектор: «учитель-фасилітатор – учень», «учень-учень», «учень-група учнів», «учень-клас», «учень-шкільний колектив»; ІІ комунікативний вектор: «учитель-учитель», «учитель-колеги», «учитель-педколектив», «учитель-батьки», «учитель-громадськість» тощо. Комунікативна професіограма вчителя – це професійний портрет учителя з погляду володіння ним комунікативною технікою (комунікативна професіограма):

    • знає мовний етикет і вміло його використовує;

    • формулює цілі й завдання ділового спілкування;

    • організовує процес спілкування і управляє ним;

    • аналізує предмет спілкування;

    • ставить питання та конкретно відповідає на них;

    • володіє навичками та прийомами ділового спілкування, його тактикою і стратегією;

    • уміє вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, полеміку, дискусію, діалог, дебати, диспут, «круглий стіл», ділову нараду, командну ділову гру, переговори;

    • аналізувати конфлікти, кризові ситуації, конфронтації та розв’язувати їх;

    • володіти технікою мови, прийомами, що допомагають переконувати, критикувати, досягати рішень, компромісів і конвенцій;

    • знати службовий етикет та вміти його використовувати;

    • уміти за допомогою «слова» здійснювати психотерапію, знімати стрес, адаптувати клієнта до певних умов, коригувати його поведінку та оцінки;

    • створювати довірливі відносини і не «загравати» з партнером.

Таким чином, комунікативний потенціал особистості є важливою характеристикою її можливостей. До складу комунікативного потенціалу входить комунікативна ерудиція особистості – система знань історії і культури людського спілкування.

Соціальна компетентність учителя вміщує характеристики педагога, який досяг високого рівня усвідомлення соціальних проблем і способів взаємодії із суспільством; уміння знаходити інформацію і впевнено конструювати поведінку для досягнення балансу між своїми потребами, очікуваннями, сенсом життя і вимогами соціальної дійсності; конкретизацію у свідомості індивіда своїх інтеракцій із суспільством у системі «Я – суспільство»; уміння робити вибір, брати на себе відповідальність (за Г.Е. Білицькою, І.Г. Єрмаковим); формування засобами предмета патріотичних почуттів, поваги до історії, традицій українського народу тощо.

Психолого-педагогічна компетентність учителя у сфері навчання охоплює володіння педагогічною діагностикою, уміння здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічної діагностики, знання вікової діагностики, уміння виявляти особистісні особливості дітей, визначати і враховувати емоційний стан людини, грамотно будувати взаємовідносини з керівниками, колегами, учнями.

Прогнозувально-рефлексивна компетентність педагога включає вміння конструювати траєкторію розвитку школяра, здійснювати індивідуальний розвиток учня; уміння технологічно прогнозувати, конструювати, планувати хід навчально-виховного процесу; здійснювати контрольно-оцінну діяльність, спрямовану на себе й учня – суб’єкт співпраці, проводити моніторингово-рефлексивні операції, створювати програмно-тематичні комплекси (моделі) планування вивчення предмета для будь-якого класу, тобто всього курсу або теми, окремого уроку чи серії уроків; прогнозувати розвиток колективу, динаміку його структури, а також розвиток особистості, її якостей, почуттів, волі й поведінки, можливих відхилень у розвитку. Етапне втілення компонента в професійну діяльність учителя набуває вигляду: прогнозування – планування – реалізація – контроль (оцінювання) – рефлексія – корекція – проектування подальшої діяльності.

Аутопсихологічна компетентність учителя передбачає вміння усвідомлювати рівень власної професійної діяльності, своїх спеціальних, методичних і комунікативних спроможностей, потенціалу; знання про засоби професійного самовдосконалення; уміння бачити недоліки у своїй роботі, бажання самовдосконалюватись; визначати завдання та траєкторію власної самоосвіти й самовдосконалення і под.

Інформаційно-технологічна компетентність учителя вміщує вміння і навички роботи вчителя з ІКТ; уміння створювати презентаційні слайди для ефективного супроводу навчально-виховного процесу; застосовувати раціональні прийоми пошуку, аналізу, адекватного відбору, систематизації, використання інформації та створення нової, логічно-узагальненої; визначати валідність тестів, самостійно створювати різноманітні стандартизовані, точні, з високим ступенем диференціації тестові завдання (чотири основні формати, ситуаційний кластер), дидактичні завдання в тестовій формі; враховувати дидактичні принципи, закономірності, способи, форми організації навчального процесу, оптимізувати навчальний процес на основі комп’ютеризації, використовувати технічні засоби навчання; віднаходити інноваційні, найбільш прийнятні технології навчання, спрямовані на розвиток інтелектуальних здібностей учнів; забезпечувати вміння дидактично перетворювати, тобто інтерпретувати й адаптувати інформацію відповідно до завдань навчання і виховання; дохідливо й чітко викладати навчальний матеріал з огляду на специфіку предмета, суб’єктний досвід школярів, їх рівень підготовки, життєвий досвід і вік; формулювати питання в доступній для дітей формі, стисло й чітко; виражати думку за допомогою графіків, діаграм, схем, малюнків; оперативно, із використанням різноманітних методів діагностувати характер і рівень знань засвоєння учнями нового матеріалу; перебудовувати в разі потреби план і хід викладу навчального матеріалу; використовувати засоби дистанційного навчання, моніторингу процесу навчання; зберігати, знаходити та змінювати формат інформаційних документів відповідно до визначених вимог тощо.

Управлінська компетентність включає володіння вчителем методами, прийомами організацією власною діяльністю та ефективної діяльності учнів, класу в урочній та позаурочній видах діяльності; управління процесом засвоєння учнями знань: визначення цілей діяльності, розроблення і реалізацію способів діяльності, отримання інформації про ступінь досягнення цілей діяльності, корегувальний вплив на способи діяльності з метою зменшення різниці між запланованим і реальним ступенем досягнення цілей діяльності.

Компетентність у спільній творчості (за І.Г.Єрмаковим), або кооперативна компетентність учителя передбачає здатність педагога або групи педагогів продуктивно й гармонійно організовувати навчальну взаємодію у напрямку спільної мети за таким векторним алгоритмом: І вектор: «учитель – учитель», «учитель – колеги», «учитель – педагогічний колектив», «учитель – шкільне методичне об’єднання», «учитель – районне методичне об’єднання» і под.; ІІ кооперативний вектор: «учитель- – учень», «учень-учень», «учень-група учнів», «учень-клас», «учень-шкільний колектив»; IІІ вектор: «учитель – психолог», «учитель – батьки учнів», «учитель – громадськість» тощо. Компонент професійної компетентності вчителя- передбачає розв’язання тих завдань, що виходять за межі досвіду членів групи і є завданнями, орієнтованими на спільну творчість, співпрацю, спільний продуктивний результат.

Полікультурна компетентність учителя вбирає знання педагогом культурних, національних надбань, менталітету представників різних національностей, досягнень української культури; толерантне ставлення до культури і традицій інших народів.

Здоров’язбережувальна компетентність учителя, або валеологічна, забезпечує організацію здорового способу власного життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах, організацію власної праці й впровадження, реалізацію здоров’язбережувальної функції розвитку учнів, тобто належних умов для нормальної життєдіяльності школярів, оптимального функціонування фізіологічних процесів оволодіння вміннями та навичками турботи про своє здоров’я, а саме: належний повітряний і тепловий режим, достатнє освітлення, зміну різних видів навчальної діяльності, відповідність меблів індивідуальним особливостям учнів, відповідність обсягу змісту відведеному часу на вивчення предмету, часове співвідношення виконання класних і домашніх робіт і под.).

Загальнокультурна компетентність учителя – досягнення високого рівня розвитку в суспільному, виробничому й духовному житті; педагог інтелігентний, вихований, толерантний, ґречний, коректний і т.д.

Модель конкурентоспроможного вчителя. (Додаток 18).

Формування і удосконалення професійної компетентності вчителя, його творчий професійний розвиток можуть гальмувати внутрішні і зовнішні чинники.

До внутрішніх чинників, що стоять на заваді удосконаленню майстерності вчителя, підвищенню його професійного рівня, зараховуємо:



  • небажання чи невміння, неготовність учителя-словесника відмовитися від форм чи методів навчально-виховної діяльності, що стали непродуктивними за певних педагогічних обставин;

  • низький професійний рівень учителя, недостатні знання з педагогіки, психології, методики предмета, слабка поінформованість про інноваційні технології, форми й методи роботи;

  • відсутність чи недостатній розвиток дослідницьких умінь;

  • психофізіологічні особливості особистості, зокрема низький енергетичний рівень, недостатня фізична активність, працездатність нервової системи тощо;

  • нерозвиненість мотиваційно-креативних якостей, зокрема мотивів, потреб, інтересів, потягу до творчості, необхідних для професійно-педагогічної діяльності;

  • втрата віри в можливість свого особистісного зростання, розчарування через невдачі, що траплялися раніше;

  • індивідуально-типологічні властивості, тип темпераменту, емоційний фон;

  • відсутність установки на підвищення професійного рівня, педагогічну творчість;

  • нестабільність і періодичність підвищення кваліфікації;

  • стан здоров’я, відсутність соціально-психологічної підтримки, зокрема членами родини, складні життєві обставини;

  • стихійне, неусвідомлене професійне самовдосконалення вчителя; власна інерція, байдужість;

  • брак часу.

Зовнішніми бар’єрами для формування та удосконалення рівня педагогічної майстерності, розвитку креативних якостей педагога вважаємо:

  • авторитарний, ліберальний стиль керівництва в навчальному закладі, де працює вчитель-словесник;

  • відсутність обґрунтованої стратегії розвитку школи;

  • відсутність наставників, лідерів, новаторів у навчальному закладі;

  • атмосфера пасивності, апатії, байдужості в учительському і учнівському колективах, розбіжності, конфлікти в колективі;

  • відсутність системи морального і матеріального стимулювання новаторських пошуків з боку адміністрації навчального закладу («Як платять, так і працюю!»);

  • акцент на нормативно-регламентованому компоненті методичної діяльності, ігнорування інноваційного, творчого;

  • відсутність методичної підтримки з боку керівництва;

  • недостатня інформація про педагогічну діяльність, ролі, напрямки діяльності тощо;

  • відсутність курсів перепідготовки з певних питань, наприклад, інноваційних педагогічних технологій;

  • низький соціальний статус педагогічної професії.

Стимулювальними умовами професійного зростання, підвищення рівня професійної компетентності вчителя є:

  • позитивний духовно-моральний імідж навчального закладу: сприятливі, інноваційно-творчі умови роботи; акцент на інноваційному, творчо-пошуковому компоненті методичної діяльності; особистісно зорієнтована методична підтримка діяльності вчителя з боку адміністрації;

  • довіра, можливість експериментувати, виявляти ініціативу, творчість;

  • налагоджена система методичної підтримки вчителя;

  • любов до професії, дітей;

  • потреба в самовдосконаленні, зокрема самореалізації, самоствердженні й самовияві; можливість отримати визнання в колективі;

  • систематична самоосвітня діяльність протягом курсового й міжкурсового періоду;

  • навчання на курсах підвищення кваліфікації;

  • участь у проектах, конкурсах, фестивалях, конференціях, семінарах, педагогічних майстернях, у роботі методичних об’єднань, творчих груп тощо;

  • приклад і вплив учительського середовища, зокрема колег, адміністрації;

  • об’єктивна оцінка праці, об’єктивний контроль, атестація;

  • робота кафедри, методоб'єднання, усього вчительського колективу в напрямку генеральної ідеї;

  • моральне й матеріальне стимулювання.

Таким чином, виклики суспільства й освіти, створення багатовекторної моделі профілізації (як системи освіти в цілому, так і конкретної галузі зокрема) чітко визначають основні ролі й принципи діяльності успішного вчителя. Сучасній школі потрібен компетентний педагог, котрий працює у форматі творчих пошуків, що ґрунтуються на здобутках традиційної методики й включають інноваційні елементи, учитель, самомотивований не на репродукцію, а на експеримент, дослідження, новаторство, здатний до перманентної освіти, навчання протягом життя. Особистісно зорієнтований процес учіння, діяльнісний підхід до організації освіти, перевага діалогічно-екзистенційних (активних, інтерактивних, кооперативних та ін.) методів навчання, технократичні досягнення цивілізації (інформаційно-комунікаційні технології і под.) спрямовують вчителя на диференціацію, варіативність, інтегративність при виборі технологій і форм організації пізнавального процесу, видозмінюють функційні ролі всіх учасників навчально-виховного процесу, оскільки інноваційний тип відносин визначається переходом від традиційної інформативної до фасилітативної, дослідницько-аналітичної, координаторської, організаторської тощо. В новому освітньому просторі професійна компетентність педагога передбачає розвиток таких функцій, як інформаційної (знати), діяльнісної (уміти), креативної (володіти) та розвивальної (бути). Модель, як зазначає К. Батароєв, - це створена або вибрана суб’єктом система, яка відтворює істотні для цієї мети пізнання сторони (елементи, властивості, відносини, параметри) об’єкта вивчення. Процес, представлений моделлю, виглядає рельєфніше, полегшує обґрунтування шляхів його вдосконалення. Модель професійної компетентності педагога дає можливість більш цілісно вивчити процес, розглянути освітню ситуацію в різних аспектах, визначити цілі, відповідно до яких має відбуватися андрагогічний процес підвищення кваліфікації, а самому вчителю – визначити власний рівень професійної компетентності й майстерності, створити індивідуальну траєкторію професійного зростання, спрогнозувати програму самотворення, саморозвитку та самореалізації, оскільки професійна компетентність учителя – це результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності педагога.

  1. Шляхи формування професійної компетентності в школі

Як пізнати себе? Не шляхом споглядання,

а тільки шляхом діяльності. Спробуй виконати

свій обов’язок і ти пізнаєш, що в тобі є

Й.В.Ґете.

У школі склалася певна система методичної роботи. Реалізація проблемних тем, над якими працює педагогічний колектив школи, розглядається в чотирьох аспектах: управлінському; педагогічному; дидактичному; методичному.

Управлінський аспект: адміністрація здійснює керування школою, вивчає соціальне оточення, освітні потреби дітей і їхніх батьків, робить проблемний аналіз стану школи, здійснює річне планування, внутрішкільну контрольну діяльність, кадрове, матеріально-технічне, науково-методичне, інформаційне забезпечення.

Педагогічний аспект: адміністрація здійснює керівництво педагогічною системою. Головним у цьому аспекті є створення умов для особистості, що забезпечують соціалізацію, створення гуманізованої моделі школи.

Дидактичний аспект: адміністрація організує освітній процес, визначає структуру, зміст освітнього процесу, його організацію; проектує різнорівневе, багатопрофільне навчання.

Методичний аспект: адміністрація організує роботу з підвищення професійної компетентності вчителів.

(Слайд 18)

Структура управлінської моделі розвитку професійної компетентності педагогів:



    • аналіз ситуації («Що маємо?»);

    • визначення образу зображення бажаного результату («Що хочемо?»);

    • визначення тактики досягнення мети («Що необхідно зробити?»);

    • покрокове відстеження процесу розвитку професійної компетентності, отримання здобуття інформації зворотного зв’язку, її аналіз («Що робимо, чинимо?»);

    • корекція діяльності.

З метою підвищення ПК педагогів на рівні закладу першочерговими є завдання:

  • організація ефективної структури методичної та психологічної служб;

  • формування методичних об’єднань для їх взаємодії на частково-предметному, міжпредметному й над предметному рівнях;

  • цілеспрямоване отримання максимально достовірної інформації про системне відстеження процесу та результатів розвитку професійної компетентності вчителя, зміну діяльності вчителів, а також вплив цих змін на рівень навчальних досягнень учнів, їхній фізичний розвиток (моніторинг професійної діяльності);

  • створення творчої групи щодо реалізації проектів з метою розвитку професійної компетентності педагогів;

  • розширення системи інформаційного сервісу, ініціювання мотивації, стимулювання педагогів в самоосвіті;

  • підвищення ефективності використання ІКТ.

Головним у методичній роботі є надання реальної, дієвої допомоги вчителям у процесі розвитку їхньої майстерності як сплаву професійних знань, навичок, вмінь. Для підвищення ефективності функціонування системи науково-методичної роботи у школі при плануванні враховувались вимоги, які випливають з об’єктивних закономірностей процесів підвищення ПК вчителів:

    • практична спрямованість;

    • науковість;

    • конкретність;

    • систематичність та системність;

    • оперативність;

    • оптимальне поєднання різних сучасних форм та методів роботи.

Планування науково-методичної роботи здійснюється на основі діагностики; аналізу інформації про стан ПК педагогів, їхніх потреб та пропозицій. Моделювання динамічної структури, змісту форм відбувається з урахування результатів аналізу, освітніх потреб суспільства, науково-методичної проблеми школи.

Адміністрація школи і методична рада впроваджує різноманітні форми роботи з учителями:



    • колективна (засідання педагогічної ради, науково-методичні конференції, психолого-педагогічні семінари, аукціони педагогічних ідей);

    • групова (засідання м/о, творчої групи, заняття Школи молодого педагога, семінари-практикуми);

    • індивідуальна (самоосвіта, стажування, методичні консультації, робота над науково-методичною проблемою, співбесіди, аналізи уроків).

Метою цих форм є:

    • досконале володіння методикою викладання предмета, його технологічного циклу;

    • підвищення рівня загальної культури;

    • використання в практиці сучасних досягнень психолого-педагогічної науки та інноваційних технологій.

Найважливішими підструктурами науково-методичної роботи є методичні об’єднання вчителів-предметників. За основні форми занять із педагогами тут прийнято випереджувальні семінари-практикуми, індивідуальні й групові консультації, конкурси-захисти різноманітних освітніх науково-дослідницьких робіт (навчальних планів і програм, спецкурсів, тематичних методичних розробок), спільні творчі звіти молодих спеціалістів та їхніх наставників.

Вивчення педагогічного досвіду посідає чільне місце в змісті всіх форм науково-методичної роботи. Розпочала роботу школа педагогічного досвіду вчителя фізики Мостенця А.В.

Для вивчення й упровадження сучасних педагогічних технологій створили творчу групу. Відкриваємо школи педагогічної майстерності, у яких використовуємо такі форми обміну досвідом, як конкурс-захист творчих праць педагогів, презентація й самопрезентація досвіду вчителів-методистів. З метою підвищення науково - методичного рівня педагогічних працівників активно використовуємо й такі форми роботи, як науково-практичні конференції; теоретико-практичні семінари; педагогічні читання; конкурси професійної майстерності.

Способи спілкування: демократичні; пріоритет групових та індивідуальних форм; перевага факторів зростання професійної майстерності зсередини; поради, консультації, співбесіди.

Тактика: співробітництво, співтворчість, що ґрунтуються на вірі у творчий потенціал кожного педагога, на повазі до його індивідуальності.

Організаційні форми й методи як зовнішній прояв виду та структури організаційних заходів зумовлені певним змістом. Зміст визначаємо на підставі результатів аналізу професійної компетентності, якості роботи.

Однозначно, що всю методичну роботу координуємо через міський методичний кабінет

План роботи методичного кабінету свідчить про різнобічну спрямованість діяльності методичної служби.



(Слайд 19)

Аналіз шляхів формування та удосконалення професійної компетентності педагогів в школі з таких питань:

  • за допомогою діагностичних процедур (самодіагностика, діагностування психологічною службою навчального закладу, оцінка компетенцій адміністрацією, колегами, представниками предметних кафедр, батьками) виявлення здібностей, нахилів, рівня сформованості когнітивно-технологічного, методичного, комунікативно-ситуативного й інших компонентів ПК, ціннісних орієнтацій та напрямків, перспектив особистого зростання, чинників, що перешкоджають навчанню, розвитку й саморозвитку словесника, технологій досягнення професійної мети, вивчення професійних прагнень і спрямованість дезадаптації;

  • за результатами діагностичних процедур створення особисто-гармонійної «Я-концепції», тобто відокремлення власних педагогічних здібностей, якостей і можливостей, поведінкових моделей, ціннісних установок, адекватне виділення себе із соціального й професійного середовища, усвідомлення власної специфіки та меж і на цій основі конструювання індивідуально-особистісної траєкторії розвитку, оволодіння системою засобів, методів, механізмів саморегуляції, що сприятимуть самовдосконаленню та самореалізації себе як особистості, професійному педагогічному вдосконаленню, підвищенню рівня ПК, відповідних компетенцій та педагогічної майстерності;

  • організація творчого педагогічного процесу, оскільки підвищення фахової підготовки можливе тільки у творчості. Творча робота вчителя можлива як результат самостійного навчання з обов’язковим цілепокладанням та врахуванням можливостей, здобутків, інтересів самого вчителя-словесника;

  • інноваційний підхід педагога до вдосконалення рівня ПК як у курсовий, так і в міжкурсовий період. Робота в міжкурсовий період може бути врахована під час атестації педагога (кредити у формі післякурсових творчих завдань, участь у проведенні семінарів, творчих столів, наукових досліджень, розробка та публікація навчально-методичних матеріалів, авторських програм, робота в складі творчих груп, участь у професійних конкурсах тощо); вибір спецкурсів;

  • самоосвітня діяльність (епізодична і планова) учителя, саморозвиток, пошук шляхів професійної самореалізації; здійснення безперервного навчання, оскільки «учитель живе доти, доки він учень»;

  • акумуляція і застосування на практиці результатів передового, інноваційного педагогічного досвіду та наукових досліджень;

  • апробація сучасних науково-методичних концепцій, виявлення та впровадження освітніх продуктивних технологій навчання і виховання, які допоможуть учням з успіхом виконувати навчальні завдання;

  • переведення навчального процесу на технологічний рівень, тобто попереднього проектування процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння;

  • оптимальне поєднання фронтальної, групової, індивідуальної форм організації навчального процесу, застосування активних (інтерактивних, кооперативних) технологій навчання;

  • складання плану самовдосконалення ПК: вивчення передового досвіду колег, проведення відкритих уроків, самоаналіз уроків, обговорення відвіданих уроків, участь у конкурсах тощо;

  • відвідування уроків, позакласних заходів керівника-методиста, відкритих уроків колег, аналіз відвіданих уроків;

  • створення учителем власної бази кращих сценарію уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроках, ефективних інноваційних форм і методів, розробка власних засобів наочності;

  • забезпечення науково-методичного супроводу навчально-виховного процесу: розробка авторських програм, спеціальних і факультативних курсів.;

  • системне використання міжпредметних зв’язків і міжпредметної інтеграції, тобто інтегративного підходу;

  • поповнення власного арсеналу інноваційними формами уроків, як-от: урок-тренінг, урок-дослідження, урок-панорама, урок-пошук, урок-мандрівка, урок-практикум, урок-казка, урок-композиція, урок-діалог, урок за опорним конспектом, урок тематичної атестації, урок-екзамен, активізована лекція, сократичний семінар та ін.;

  • цілеспрямована систематична робота над методичною темою;

  • науково-дослідна діяльність учителя, результати якої відбиваються в таких формах, як-от: науковий звіт (реферат, доповідь, виступ на педраді,) з проблеми дослідження; введення в практику комплексу дидактичних матеріалів; апробація в інноваційному режимі ідей учителів-новаторів; створення авторської методики, технології; реалізація положень концепції на основі розробки й апробації авторської програми, навчального посібника; узагальнення власного досвіду, систематизація і опис методичних прийомів, використаних форм і методів роботи; моделі, структура й механізми реалізації навчально-виховного процесу; хрестоматії; критерії, норми, використовувані в ході діяльності; стаття в періодичне видання з проблеми; методичний посібник із програми дослідження; методичні рекомендації для вчителів і учнів; збірка творчих, дослідницьких і проектних робіт учнів з проблеми дослідження; комп’ютерна презентація результатів дослідження для впровадження в досвід роботи інших колег тощо;

  • дослідно-експериментальна робота вчителя;

  • розробка діагностичних процедур, завдань і тестів (різних за метою і ступенем валідності), перевірка ефективності застосованих методів навчання та виховання;

  • кооперативна професійна взаємодія з колегами, тобто участь у колективних та групових інноваційних формах методичної роботи: співпраця у творчих групах, науково-дослідній діяльності, організація консультативно-методичних груп, педагогічні чи психологічні тренінги, участь у чатах, форумах щодо розробки актуальних проблем, методичних фестивалях, панорамах, презентаціях, КВК, участь у діяльності Шкіл (Школа молодого вчителя, Школа передового педагогічного досвіду, Школа професійної майстерності), методичних дискусіях, методичних аукціонах, методичних діалогах, проблемних столах, педагогічних консиліумах, ділових / рольових іграх, дебатах, методичних мостах, клубі творчих педагогів, творчих салонах, освітянських вечорах, аналіз ситуацій, або case-метод, фокус-групах, ігровому конструюванні; панорамі методичних навичок, захист творчих кооперативних проектів, програм, передових ідей; підготовка й видання альманахів, збірників;

  • самовиховання, удосконалення методів, прийомів і форм навчально-виховної взаємодії з учнями; вироблення індивідуально-творчого стилю роботи;

  • рефлексія власної діяльності (через об’єктивну оцінку прийти до самореалізації);

  • самокорекція;

  • підготовка програмної доповіді із прогнозуванням професійної діяльності на початку року та річного звіту про досягнуте – у кінці року (виступ із доповіддю може здійснюватися за участю адміністрації, представників предметної кафедри, а також на нараді за умови невеликого педагогічного колективу);

  • збір та укладання творчого портфоліо вчителя – колекція власної бази кращих сценарію уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроці й позаурочній діяльності, власних засобів наочності, дидактичних матеріалів, продуктивних педагогічних технологій, що відображають зусилля вчителя, успіхи або досягнення з тієї чи іншої проблеми, індивідуальної творчої теми. У портфоліо включаються зразки робіт у письмовому чи друкованому вигляді, відеоматеріали, щоденник рефлексії, зразки дитячих робіт, фотографії компонентів навчального процесу тощо;

  • ведення щоденнику рефлексії, в якому вчитель, залишаючись сам-на-сам, обмірковує власний досвід, види діяльності, визначає нові шляхи втілення творчих планів, прогнозує стратегії для покращення діяльності, визначає успіхи й невдачі, визначає комунікативну стратегію уроку тощо;

  • поширення набутого й апробованого перспективного досвіду, оприлюднення індивідуальних наробок на нарадах, педрадах, методичних об’єднаннях, у періодичній пресі, Інтернет-ресурсах (розміщення матеріалів на власному сайті, veb-сторінці) тощо;

  • організація майстер-класів, участь у наукових, проблемних семінарах, творчих дискусіях, методичних мостах, ділових та рольових іграх, навчальних тренінгах тощо;

  • виконання завдань у міжатестаційний період;

  • консультування учнів, колег, батьків тощо;

  • опрацювання матеріалів фахової періодики, перегляд телевізійних навчальних програм;

  • підвищення загальноосвітнього й культурного рівнів: відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв, виставок, читання літератури, преси; знайомство й спілкування з цікавими людьми, творчими особистостями, колегами-однодумцями; наявність хобі тощо.

Створення алгоритму підвищення рівня професійної компетентності вчителя.

Можна включити:



  • виявлення здібностей, нахилів, спеціальної компетентності, ціннісних орієнтацій;

  • створення особистої позитивної “Я-концепції”;

  • інноваційний підхід до удосконалення професійної компетентності як у курсовий, так і міжкурсовий період, аналіз власної діяльності;

  • рефлексія і аналіз власної діяльності, через об’єктивну оцінку прийти до самореалізації;

  • самовдосконалення;

  • виявлення та впровадження продуктивних технологій навчання й виховання;

  • відвідування уроків у кращих вчителів, участь у конкурсах, творчих дискусіях, методичних мостах;

  • складання плану самовдосконалення професійної компетентності;

  • створення учителем власної бази кращих сценаріїв уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроці;

  • цілеспрямована систематична робота над методичною темою;

  • акумуляція і застосування на практиці результатів інноваційного педагогічного досвіду;

  • самовиховання;

  • кооперативна професійна взаємодія з колегами;

  • збір та укладання творчого портфоліо вчителя;

  • оприлюднення індивідуальних доробок на нарадах, педрадах, методичних об’єднаннях, в пресі;

  • консультування;

  • робота з наставником.

  1. Висновки

(Слайди 20-25)

Шлях становлення професійної компетентності вчителя — це поступове, складне і далеко не завжди лінійне сходження від учителя-дилетанта до справжнього майстра, суб'єкта професійної діяльності. Для того, щоб правильно визначити перспективи подальшого зростання вчителя, напрямки, засоби, форми підвищення його кваліфікації і побудувати індивідуальну траєкторію розвитку, потрібно вивчити шлях його становлення як професіонала і рівень досягнутої майстерності.

Шляхом досконалої організації методичної роботи постійно удосконалюється професійна майстерність учителя, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Наслідком цього є продуктивність:


  • зростання професійного рівня;

  • сучасність та ефективність виконання прийнятих рішень;

  • високий ступінь навченості учнів;

  • високий рівень вихованості учнів тощо.

ПРОПОЗИЦІЇ:

  1. З метою підвищення професійної компетентності вчителя:

    1. В роботі керуватись алгоритмом підвищення власного рівня професійної компетентності вчителя.

    2. Скласти програму самоосвітньої підготовки в міжкурсовий період.

    3. Систематично вести зошити самоосвіти.

    4. Працювати над створенням власного сайту та портфоліо.

(Протягом 2013/2014 н.р., педколектив)

  1. Забезпечити участь педагогів в методичній естафеті «Нові стандарти – нові ідеї».

(Листопад-лютий 2013/2014 н.р., заступник директора, голови м/о)

  1. На оперативно-методичних нарадах розглянути питання шляхів формування компетентностей учнів та вчителя.

(Протягом 2013/2014 н.р., заступник директора)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал