Наталія Непийвода



Скачати 110.15 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір110.15 Kb.
Проект програми з основ професійної мовної підготовки

Наталія Непийвода

Зміна програми "Ділова українська мова", пропонованої студентам нефілологічних спеціальностей, – на часі. У слушності цього твердження можуть переконати принаймні три думки, які визріли в процесі кількарічних спостережень за практичною реалізацією наявної програми: по-перше, в самому змісті програми дещо звужено потрактовано завдання освоєння української мови студентами вищих навчальних закладів; по-друге, у процесі втілення програми спрощення, а точніше спримітизування, змісту ставало дедалі більшим; по-третє, і в самій програмі, і в її практичній реалізації не враховано особливостей психології мовців, які перебувають у ситуації змушеної (як правило) зміни мовного довкілля. Зрозуміло, що ці три моменти взаємозв’язані, проте розгляньмо їх докладніше окремо.


Зміст програми

Із самого початку запровадження вивчення ділової української мови у вищих навчальних закладах (1992 р.) відбувся певний зсув у розумінні самого предмета викладання – цей зсув, очевидно, спричинений суто механічною, зорово-слуховою асоціацією (“ділова мова” асоціюється з уже відомим “діловим”, або “офіційно-діловим”, стилем). Обсяг поняття автоматично, підсвідомо перенесено з поняття “офіційно-діловий стиль” на поняття ”ділова мова”, а саме: до компетенції ділової мови розміщено насамперед зауваження щодо складання й перекладу ділових паперів. Із цього виходять і автори сучасних підручників з ділової мови [1].

Водночас у сучасній світовій лінгвістиці, яка наприкінці ХХ ст. зазнала остаточної переорієнтації наукових інтересів (від аналізу мови як системи до вивчення функціонування мови в цілому й у різних сферах, зокрема), розвиваються нові напрями – прагматична лінгвістика, когнітивна лінгвістика, психолінгвістика, нейролінгвістичне програмування, лінгвістика тексту тощо, які з різних боків якраз і розглядають проблему практичної реалізації системи мови. До традиційно мовних компонентів лінгвістичних досліджень додаються (причому нерідко як вихідні, первинні) такі позамовні чинники, як автор і реципієнт, або комунікатори, тобто учасники комунікативного процесу, сама комунікативна ситуація. З комунікативного боку розглядається сукупність текстів – наслідок діяльності комунікаторів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією. Нарешті, мову тепер розглядають і як один із засобів забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства).

З огляду на це досить помітною є суперечність між обмеженим, спрощеним обсягом знань і практичних навичок, що їх нині одержують студенти на заняттях з ділової української мови у вищих навчальних закладах України, і тим, що саме вони могли б (і повинні в сучасних обставинах!) одержувати. Таку суперечність можна усунути, переглянувши саме поняття “ділова мова”.

Зробивши передусім застереження щодо загальновідомого явища – певної нечіткості (дифузності, взаємопроникності, розмитості) стилів і жанрів, варто акцентувати увагу на тому, що в певні історичні періоди зазначене явище виявляє себе активніше, ніж в інші. Зрозуміло, що це відбувається в періоди якісних змін у тій чи іншій сфері – науковій, літературній, суспільній, виробничій тощо. Кінець ХХ ст. і є таким періодом: якісні зміни відбуваються у сфері науки і виробництва, а точніше – в інформаційній сфері. З 50-х років ХХ ст., коли почалася інформаційна революція і виробництво вже потребувало впровадження наукових досліджень, технічна наука [2] стала масовою регульованою діяльністю, набула рис виробництва, злилася з ним в одну систему. Вона зростає у наш час надзвичайно стрімко: загальна кількість статей у наукових журналах усього світу подвоюється за кожні 12-15 років, а сучасне покоління науковців становить 9/10 сумарної кількості всіх учених, які будь-коли жили на Землі [3].

Отже, сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи/і виробничої сфери. Це – одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі – вони є спорідненими з походження [4], що принципово уможливлює нове зближення в умовах історичної потреби. Цей факт відзначають багато дослідників. Так, наприклад, О.А.Лаптєва пише, що науковий і діловий стилі у період свого становлення “поряд із процесами дивергенції завжди показували багато пунктів конвергенції, зближення, в результаті чого утворився складний конгломерат вихідних спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень” [5]. По суті відроджується – на якісно новому рівні – книжна мова (а українці, як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в давній період – ХIV-ХVI ст.) [6].

Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в науково-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови – писемної (книжної) і розмовної (яку досі розглядають переважно в межах розмовно-побутового стилю). Розмовний стиль, очевидно, вже має досить істотно виявлений різновид – розмовно-професійний, тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Отже, поняття “ділова мова” охоплює принаймні три сучасні стилі – офіційно-діловий, науковий і розмовний – і містить великою мірою близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів – необхідна умова досягнення успіху в професійній сфері. Саме це повинне ввійти до складу нових програм з ділової української мови. Причому виходити варто із зазначених вище новітніх досягнень у функціональних напрямах сучасної лінгвістики. Зокрема, це стосується “точки відліку” – первинних, вихідних положень. До них, очевидно, треба віднести таке: комунікативне призначення мови в певній сфері, мовні засоби досягнення комунікативної мети; доцільне використання мовних засобів різних рівнів для забезпечення комунікативної досконалості мови (точності та ясності викладу і їхнього необхідного складника – мовної внормованості); вербальна поведінка мовної особистості у різних сферах (урахування комунікативних рис реципієнта; варіювання мовної поведінки відповідно до типу мовної ситуації).

До речі, російські (а також білоруські) лінгвісти й педагоги вже зробили перші кроки в забезпеченні студентів тим обсягом знань, який відповідає сучасним вимогам [7]. До нових підручників увійшли, зокрема, такі теми: “Особливості мовної комунікації”, “Цільові установки мовлення” (зокрема, “Категорії змусити й переконати як реалізація “прагнення до влади”, “Мотивація професійної мови”), “Мистецтво публічного виступу і дискусії”, “Виразність тропів і фігур” тощо.
Реалізація програми

На заняттях з ділової української мови першокурсників, як правило, вчать тому, чого вони не навчилися (хоча й повинні були навчитися) в школі, – орфографії й пунктуації, побіжно – складним випадкам уживання слів. Усе це, як правило, відбувається в ході освоєння офіційно-ділового стилю – складання ділових паперів різних типів. Зрозуміло, що без базових знань навчитися оптимально оперувати мовою неможливо, а проте такий шлях – це шлях у глухий кут. Насамперед тому, що він зорієнтований на посереднього студента – того, хто не зміг опанувати навичок у школі, не прочитав за життя й десятка книжок, не набрав на комп’ютері певної кількості текстів. Кожен педагог знає, що заняття, зорієнтовані на невігласів, приречені на неуспіх. А у нас нині вся дисципліна фактично на них спрямована.


Психологічні особливості зміни мовного довкілля

Найновіші досягнення у психолінгвістиці, нейролінгвістиці й нейролінгвістичному програмуванні розкрили механізми багатьох явищ, зокрема й тих, що стосуються мовної діяльності. З погляду цих досягнень процес запровадження української мови в різних сферах (українізація) – у такому вигляді, як він реально проходить упродовж останніх 10 років, – у принципі не може бути успішним, оскільки відбувається не відповідно до психологічних законів, а всупереч їм. Так, уже давно доведено, що будь-які насильницькі дії спричиняють природний психологічний спротив. Апелюючи до свідомості ("ми свідомо повинні спілкуватися українською мовою – для національного самоствердження, для підтримки незалежності держави, для розвитку її культури, для позбавлення від комплексу меншовартості тощо"), ми, по суті, силуємо її – і психіка пересічного мовця чинить опір (тут ідеться не про національно свідомих українців, які реалізацію мови мають одним із своїх особистісних завдань, а про звичайних людей, що до мови ставляться природно – як до частини (і то не головної) своєї професійної діяльності і звичайного, буденного життя). А варто відволікти свідомість – відразу включаються механізми підсвідомості, які забезпечують саморегуляцію (зокрема й психічну) організму (це, до речі, основний прийом, що його використовують у сучасній психотерапії). Відволікаючи від мови (ЯК говорити), на зміст обговорюваного (ПРО ЩО говорити), можна тим самим справляти непомітний вплив і на те, ЯК говорити, тобто розвивати культуру мови, вчити тій самій орфографії, пунктуації та слововживанню. Для цього насамперед треба забезпечити належний, відповідний сучасності зміст – ПРО ЩО говорити зі студентами на заняттях з мови.

Новий підхід до мовної підготовки у вузі, без сумніву, забезпечить і посилення зацікавленості майбутніх фахівців в опануванні цього курсу. Адже їх навчатимуть не лише тому, як правильно скласти заяву чи протокол (власне, складають документи за зразками, що особливих мовних умінь і не потребує), і не тому, як уникнути під час написання акта того чи іншого русизму (це, зрештою, теж більшою чи меншою мірою автоматична навичка, хоч її у вищому навчальному закладі треба постійно й цілеспрямовано вдосконалювати).

Отже, оптимально було б принципово переорієнтувати нинішній курс "Ділової української мови" на дисципліну "Основи професійної мовної підготовки", що сприятиме реальному впровадженню української мови в різних сферах суспільного життя. Це дало б змогу започаткувати докорінні зміни в гуманітарній освіті студентів нефілологічних спеціальностей, оскільки вона ґрунтується на принципово новому розумінні змісту й завдань мовної підготовки майбутніх фахівців. Заняття з професійної мовної підготовки – це той терен, де молодь опановуватиме оптимальні способи оперування мовою як знаряддям досягнення успіху в професійній сфері, – а це, безперечно, не залишить студентів байдужими до таких занять і до такого предмета.


Проект програми з основ професійної мовної підготовки

Пропонуємо для обговорення Проект програми з основ професійної мовної підготовки для студентів – майбутніх фахівців у галузі соціального управління (юристів, дипломатів, управлінців тощо, професійна діяльність яких полягатиме в управлінні соціальними групами різного типу).



Мета курсу "Основи професійної мовної підготовки" – виробити навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері.

Зміст розділів (у дужках після стислого викладу змісту розділу подано назви наук, які є теоретичним джерелом розділу):

1 Комунікативні стереотипи у сфері соціального управління (поняття про комунікативний акт, комунікативні постулати, професійні мовні стереотипи):

  1. Усний різновид комунікації: стереотипні комунікативні ситуації; мовні формули професійної сфери як засіб вироблення автоматизму трансакційних реакцій. Невербальні складники мовної поведінки.

  2. Писемний різновид комунікації: професійна термінологія як когнітивно-комунікативний стереотип; основні види професійних текстів; мовні формули писемної мови.

(Теорія і практика комунікації. Герменевтика. Прагматика. Стилістика. Термінознавство).

2 Типовий комунікатор професійної сфери:

  1. Репрезентаційні системи (РС): мовні засоби встановлення РС; мовні засоби налаштування на РС співрозмовника.

  2. Психологічний тип мовної особистості: встановлення типу співрозмовника за його мовними засобами; мовні засоби нейтралізації комунікативно нерелевантних рис.

  3. Позиції комунікаторів – Батько, Дорослий, Дитина: мовні засоби для потрапляння на оптимальну позицію; мовні засоби зміни позиції – своєї і співрозмовника.

  4. Фонові знання комунікаторів. Урахування фонових знань співрозмовника. Різний рівень складності розгортання дискурсу на основі того самого концепту.

(НЛП. Психолінгвістика. Теорія дискурсу. Прагматика).

3 Точність як ознака комунікативно повноцінної мовної діяльності:

  1. Способи перевірки точності розуміння трансакційного стимулу. Комунікативна точність трансакційних реакцій. Автокоригування в процесі спілкування.

  2. Точність писемної професійної комунікації. Відповідність термінів науковим поняттям професійної сфери. Точність на рівні речення і слова.

(Прагматика. НЛП. Герменевтика. Стилістика. Синтаксис. Термінологія. Словотвір).

4 Ясність як ознака комунікативно повноцінної мовної діяльності:

  1. Стереотипні запитання як засоби коригування інформаційно здеформованих трансакційних стимулів/реакцій.

  2. Синтаксично прозорі конструкції писемного різновиду професійної мови.

(НЛП. Прагматика. Стилістика. Синтаксис).

5 Оперування неясними мовними одиницями різних рівнів (способи затуманювання висловлювання):

  1. Підміна тези. Мовні засоби відновлення тези. Комунікативне врахування підміненої тези без її відновлення.

  2. Неоднозначність мовних одиниць різних рівнів: ситуаційна детермінованість значення слова; пряме й переносне значення слів; використання дисемії й транссемії з різною комунікативною метою (уникання від прямої відповіді, натякання, створення гумористичного ефекту). Метафора у спілкуванні. Мистецтво обману: мовні засоби захисту від обману. Політичний обман. Формування громадської думки. Чутки. Плітки. Наклеп. Іміджмейкерство. Комунікативне призначення евфемізмів.

  3. Мовні засоби психологічного тиску/захисту: вміння впливати на підсвідомість співрозмовника, досягати своєї мети, не окреслюючи її словами.

  4. Мовні засоби забезпечення можливості вибору. Мова-прайм як засіб уникнення категоричності.

(Теорія і практика комунікації. НЛП. Прагматика. ПР. Квантова психологія. Стилістика. Лексикологія. Риторика).

6. Мовні засоби переконування:

  1. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу, бесіди, диспуту, наради, телефонної розмови. Основні риторичні прийоми. Мистецтво аргументації.

  2. Мовна поведінка в конфліктних ситуаціях різного типу: мовні засоби вирішення міжособистісних конфліктів; мовні стереотипи писемного вирішення професійних конфліктів.

(Риторика. Теорія тексту. Теорія аргументації. Конфліктологія).

7. Етнолінгвістичні навички професійного мовця:

  1. Врахування специфіки лінгвоментальності: репертуар тем у розмові з іноземцями різних національностей; налаштування на національні особливості мовної поведінки співрозмовника. Мовна картина світу.

  2. Мовна поведінка білінгва: спостереження за мовною поведінкою співрозмовника-білінгва з метою побудови оптимальної комунікативної стратегії; застосування тієї чи іншої мови у певній ситуації з певною метою; вироблення автономного механізму мовлення на кожній з мов.

  3. Співвідношення національних і професійних компонентів у мовній поведінці професійного комунікатора.

(Соціолінгвістика. Етнолінгвістика. Когнітологія. Психолінгвістика. Прагматика. Герменевтика).

Дисципліна "Основи професійної мовної підготовки", запроваджена натомість дещо спрощеного курсу "Ділової української мови", допоможе майбутнім фахівцям оволодіти навичками оптимальної мовної поведінки, навчитися впливати на співрозмовника за допомогою вмілого використання різноманітних мовних засобів, уміти захищатися – за допомогою мови – від спроб психологічного тиску, словом, діяти в якнайскладніших комунікативних ситуаціях. Навички спілкування допомагатимуть студентам моделювати вільну і впевнену поведінку в професійній сфері. За умови розроблення і впровадження запропонованого курсу проблема удержавлення української мови одержує нові – й досить реальні – шанси для вирішення: студенти, захоплені моделюванням мовної поведінки, з кожним заняттям усе вільніше, правильніше, вправніше починають спілкуватися українською мовою – без примусу й зайвих емоцій, природно й навіть автоматично.



Курс "Основи професійної мовної підготовки" віддзеркалює принципово новий підхід до вирішення проблеми гуманітарної освіти студентів нефілологічних спеціальностей. Він, без сумніву, зможе допомогти українським освітянам піднести гуманітарну освіту студентів-нефілологів до сучасного рівня.
Список літератури


  1. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К.: Либідь, 1995.

  2. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Вища школа, 1997.

  3. Докладно про термін “технічна наука” див.: Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). – К.: ТОВ “”Міжнародна фінансова агенція”, 1997. – С. 10 і далі.

  4. Турчин В.Ф. Феномен науки: Кибернетический подход к эволюции. – М.: Наука, 1993.– С. 264.

  5. Федоровская О.А. О жанровой классификации научно-технических документов и их лингвистических особенностях (на материале русского языка) // Разновидности и жанры научной прозы: Лингвостилистические особенности. – М.: Наука, 1989. – С. 39.

  6. Лаптева О.А. Внутристилевая эволюция современной русской научной прозы // Развитие функциональных стилей русского языка. – М.: Наука, 1968. – С. 127.

  7. Жанри і стилі в історії української літературної мови. / Відп. ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Наукова думка, 1989. – С. 90.

  8. Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. – М.: Дело, 1998.

  9. Бороздина Г.В. Психология делового общения. – М.: ИНФРА-М, 1998.


Надійшла до редакції 10 березня 2004 р

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал