Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом



Сторінка1/10
Дата конвертації04.06.2017
Розмір1.62 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Міністерство освіти і науки України

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Кафедра кримінального права України № 2

Курсова робота з дисципліни «Кримінальне право України»

На тему: «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом»
Виконав Студент 10 ф-ту,

3 курсу, 68 групи

Яковенко Сергій

Перевірив доц. Анчукова

Марина Вікторівна

Харків 2007


План
Вступ

Аналіз ст. 153 ККУ: Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом

Об’єкт злочину

Особливості особи потерпілого (потерпілої)

Об’єктивна сторона злочину

Суб’єкт злочину

Особливості особи злочинця

Суб’єктивна сторона злочину

Кваліфікуючи ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом

Особливо кваліфікуючи ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом

Список використаної літератури
Вступ
Кожна людина незалежно від статі, має право на особисту недоторканість, повагу до її гідності, вільний розвиток своєї особистості (ст.ст. 23, 28, 29 КУ). Особливістю злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, є посягання на рівне право жінки чи чоловіка, які досягли віку статевої зрілості, бути вільними у вирішенні питань щодо власних статевих стосунків. Особи, які не досягли віку статевої зрілості, визнаються статево недоторканими і це виключає правомірність статевих зносин з ними, в тому числі таких, що мають місце за взаємною згодою.

В даній роботі розглядаються актуальні проблеми кримінального права в сфері насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом в цілому, як вид сексуальної злочинності, та окремо. Головна увага приділяється вивченню та уточненню таких основоположних положень даного складу як співвідношення ступеня суспільної небезпеки насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєного із застосуванням насильства та скоєного з погрозою його застосування. Визначення поняття „погроза” та різниця між даним поняттям від психічного насильства. Відмежування погрози застосування насильства від випадків його застосування у зв’язку з реалізацією вказаної раніше погрози; співвідношення понять безпорадного фізичного та психічного стану потерпілої особи; визначення поняття „неповноліття” з позиції вікового підходу тощо. Крім цього, проведене дослідження окрім кримінально-правового має також медичний, психологічний, кримінологічний аспекти.

Актуальність даної роботи полягає в можливому застосуванні запропонованих в ній положень стосовно вдосконалення чинного законодавства щодо відповідальності за насильницькі дії в нормотворчій практиці.

Кожне цивілізоване суспільство суворо оберігає честь та гідність жінок як символ особистої честі, а ефективність цього захисту виступає показником його культури. Існуючий устрій сексуальних відносин охороняється, звичайно, не тільки за допомогою кримінального законодавства але і головним чином шляхом виховання моральних якостей, формування культури спілкування між особистісних стосунків, статевого виховування, надання психічної допомоги в вирішенні глибинних переживань та конфліктів. В системі злочинності межі сексуального домагання розповсюджені і не йдуть в жодне порівняння, наприклад, з крадіжками та іншими злочинами проти власності. Проте навіть невелика їх кількість не може не викликати тривоги в силу підвищеної суспільної небезпеки, глибоких фізичних, психічних та моральних ушкоджень. Задоволення статевої пристрасті неприроднім способом щодо неповнолітніх або скоєне з поєднанням вбивства або з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень з катуванням та мордуванням потерпілих викликають однозначне та суворе засудження суспільством. Проте, на жаль, ці злочини розслідуються недостатньо ефективно, в тому числі у зв’язку з недостатньою їх вивченістю, відсутністю необхідних знань про злочинців.

Суспільство жадає більш ефективної профілактики статевих злочинів, гострого реагування правоохоронних органів на кожний факт, обов’язкового викриття злочинців та їх покарання. Причому покарання повинно бути таким , щоб виключити можливість рецидиву. Проте, до цього часу так і не навчились виправляти сексуальних злочинців, і робота з ними в місцях позбавлення волі ведеться така ж як і з крадіями, хабарниками. Все це, взагалі не дивно, оскільки статеві злочини ще мало вивчені з широким застосуванням соціології, психіатрії, медицини, та в першу чергу сексології, сексопатології та психології. В нашій країні сфера вивчення статевої злочинності навіть в минулому була досить ідеалізована. Більш того, ці злочини вивчались соромливо, а публікація про них була недоступна широкому колу суспільства, вони охоронялись майже так, як і військові таємниці.

В теперішній час, як відомо, почався стрімкий рух в протилежну сторону, від пуританства та фарисейства до повної деградації, аморальності та різкому занепаду моралі. Зараз кожна людина (у тому числі й підлітки) можуть в необмеженій кількості придбати порнографічну літературу – низькопробну, брудну, зриваючи з нього всі покриви цивілізації та зводячи статеві відносини до простого статевого акту. Проте, нажаль, досить вагомих наукових та науково-популярних праць про сексуальне життя та відносини між партнерами ще досить мало. Якщо статеві злочини і описані, то обґрунтовуються та роз’яснюються дуже погано.



Пропоновані причини статевих злочинів дуже нереальні та необґрунтовані, непереконливі, що не можливо зрозуміти, чому вони скоюються. Між тим, незнання причин, досить негативним чином впливає на профілактику попередження злочинів у сексуальній сфері.

Звичайно, працівники суду, прокуратури, слідчі та адвокати мають своє розуміння природи та причин статевих злочинів, але воно не виходить за межі звичайних суспільних уявлень. Деякі, в тому числі юристи, впевнені, що якщо в обвинуваченого у зґвалтуванні виявлена, наприклад, психопатія, то цим все сказано, тобто, логічно, що у зв’язку з цим неврозом (психічним розладом) він і вчинив даний злочин.



Проте, не всім відомо, що більшість психопатів ніколи не переступали кримінально-правові заборони. Дуже часто приймаються на віру пояснення та мотивації самих обвинувачених, і справа полягає не в тому, що вони можуть умисно викривляти істину, а в тому, що злочинці частіше всього самі не розуміють причин скоєних дій.

Таким чином, не розуміючи психології винного в посяганні на статеву недоторканість, неможливо зрозуміти, чому він це зробив. Поки ж психологія таких осіб вивчена слабо. Звідси випливає невирішення багатьох кримінальних, кримінологічних, криміналістичних, виправних та інших проблем, майже повна відсутність науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій по попередженню та розслідуванню цих злочинів, виправленню винних.

Є ще одна особливість, яка перешкоджає глибокому вивченню статевих злочинів: для вивчення такого роду злочинів необхідні не тільки знання, але й навички застосування тонких методик, проте статеві злочини самі по собі, в силу свого характеру та тяжкості наслідків, нерідко відштовхують від себе науковця. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєне з особливою жорстокістю, насильство над малолітніми та завдання їм, тяжких ушкоджень, різноманітного роду сексуальні збочення завжди викликали огиду, тобто, небажання займатись безпосередньо вивченням особи винного в скоєні таких злочинах.

Сексуальне насильство як різновид статевої поведінки, а точніше, як його нецивілізована, вандалістична форма, не може бути адекватно пояснена лише як правове явище в широкому контексті сексуального життя людини, різноманітних соціально психологічних зв’язків та механізмів, ролі сексуальності в його житті.



Дуже часто сторонній особі вважається, що наслідки в формі кримінального покарання перевищують усі межі від скоєного злочину і тому, не має жодного сенсу діяти таким чином. Проте, так тільки здається, оскільки самі жорстокі вчинки завжди мають власну внутрішню логіку, своє внутрішнє бачення та обґрунтування, свій психологічний виграш. Проте, зрозуміти це можна, лише прийнявши до уваги мотиви поведінки.

Відповідно до даних, отриманих групою вчених під керівництвом В. Н. Кудрявцева та А. В. Наумова внаслідок узагальнення матеріалів кримінальної статистики та судової практики в теперішній час знову виявляється збільшення кількості статевих злочинів, серед яких, більшу частину займають зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом1.

Зростання злочинності в цілому та статевої окремо обґрунтовується перш за все тими змінами, котрі відбулися в нашій країні в економічній системі суспільства, які породили все більший розрив в матеріальному блазі різноманітних соціальних верств суспільства, загострювання міжособистісних стосунків тощо.

Безумовно, збільшення економічного блага держави, розробка та реалізація соціальних програм, направлених на підтримку малозабезпеченого населення країни та на надання психологічної допомоги всім потерпілим, грає неабияку роль у попередженні злочинності, однак, криміногенна ситуація, яка склалася на теперішній час, потребує більш професійного, так мовити, специфічного підходу до даного питання. Такий підхід можливий лише у випадку чіткого визначення необхідних мір кримінально-правового характеру, серед яких, одне із найбільш важливих положень займає формування та становлення кримінального права, яке характеризується ясністю, лаконічністю, всеоб’ємністю кримінально-правових норм, співвідношення, передбачених законом, санкцій характеру злочину. Відсутність же кримінальної відповідальності за деякі із діянь, не визнаних державою суспільно-небезпечними, породжує безвідповідальність осіб, які їх скоїли. Крім того, вибіркове регулювання законодавцем тих чи інших суспільно-небезпечних діянь сприяє створенню умов для збільшення латентних показників злочинності. Так, до відносно недавнього часу кримінальним правом (законодавством) не передбачалась відповідальність за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, у зв’язку з чим фіксація випадків їх скоєння, як така не мала місця, оскільки вони підпадали або під кваліфікацію зґвалтування, або ж під іншу, не пов’язану із статевими злочинами статтю, наприклад, хуліганство.



Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом як кримінально-правовий склад має чітко виражені, притаманні тільки йому особливості, а зґвалтування – скоріше спеціальний, ніж загальний склад по відношенню до насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом , у зв’язку з чим кваліфікація таких діянь під склад зґвалтування, як і під склад інших злочинів, не може бути визнано вірним. Але якщо раніше таке положення обумовлювалося відсутністю в кримінальному законі складу насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом (мається на увазі, що об’єктом виступає не тільки жіноча статева свобода та недоторканість, але й чоловіча) то тепер випадки об’єднання двох самостійних складів в один, кваліфікований як зґвалтування, обумовлені , як виявляється, лише незнанням окремими правозастосовувачами кримінально-правового аспекту складу насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, передбаченого статтею 153 ККУ.

Крім цього зріст кількості вчинення статевих злочинів пов’язано з недостатньо ефективною профілактичною роботою, яка проводиться правоохоронними органами у даній сфері, а тому не треба нехтувати вивченням особи злочинця та потерпілого від злочинних діянь, передбачених статтею 153 ККУ.

Враховуючи вищесказане, метою даної праці є виявлення об’єктивних та суб’єктивних ознак злочину, як кримінально-правової норми, з’ясування принципових відмінностей даного злочину від інших кримінально-правових складів, які передбачають кримінальну відповідальність за скоєння злочинів проти статевої свободи та недоторканості особи, визначення кримінологічних особливостей особи статевого злочинця та його жертви, а також теоретичних та практичних положень та рекомендацій по вдосконаленню законодавчої регламентації насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та правозастосовчої діяльності органів досудового слідства та суду.
Аналіз статті 153 ККУ: насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом
Загальні положення та поняття.

В теорії кримінального права не має єдиної думки стосовно поняття статевих злочинів. Це пов’язано передусім з тим, що ряд авторів, прагнучи дати його об’ємне визначення, обґрунтовуються на ознаках, характерних й для інших злочинів, або ж, навпаки, прагнучи конкретизувати випадки визнання злочинів статевими, необґрунтовано звужують саме поняття. Прикладом поняття статевих злочинів у широкому розумінні може виступати поняття, дане А. Н. Ігнатовим, котрий під статевими злочинами розуміє суспільно небезпечні діяння, які порушують встановлений в суспільстві устрій статевих відносин, які скоюються з метою задоволення статевої пристрасті злочинця та являє собою крайній прояв аморальної поведінки1. Проте, як зазначає М. А. Конєва, крайній прояв аморальної поведінки як такий, не може бути визнано особливістю статевих злочинів, оскільки, по суті, притаманна всім тяжким та особливо тяжким злочинам2.

Прикладом іншого розуміння статевих злочинів може слугувати визначення, дане Т. В. Кондрашової, котра під ними розуміє „ передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні посягання, котрі полягають в умисному здійсненні діянь сексуального характеру за відсутності бажання або проти волі потерпілої (потерпілого) із застосуванням фізичного насильства, погроз або безпорадного стану потерпілих”3. Між тим, виявляється, що таке поняття недостатньо повно характеризує насильницькі статеві злочини. Так, деякі вчені (наприклад Г. П. Краснюк) вважають, що статеві злочини, мужолозтво або лесбіянство, скоєні особою, яка досягла 18-річного віку з малолітньою (особа, яка не досягла 14-річного віку) особою, необхідно кваліфікувати, як насильницьке4.Застосована позиція, звичайно, спірна, але при встановленні в ході розслідування залежного положення малолітньої жертви, має сенс казати про можливість кваліфікації такого діяння як насильницького.

На наш погляд, найбільш вдалим є визначення, дане Б. В. Даніельбеком. На його думку, під статевими злочинами необхідно розуміти передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння , яке має сексуальний характер, посягає на нормальний устрій статевих зносин, скоєне умисно з метою задоволення своєї статевої пристрасті5. До таких злочинів, відповідно, відносяться:



  • Зґвалтування (ст. 152 ККУ);

  • Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом (ст. 153 ККУ);

  • Примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 ККУ);

  • Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ);

Розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ)6.

Не зупиняючись докладно на характеристиці усіх перелічених складів статевих злочинів, обмежимось розглядом специфічних ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом (ст. 153 ККУ).

Передусім, необхідно поставити питання: що означає термін „насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом ? ”Це словосполучення складене, яке включає такі сексуальні діяння, як мужолозтво, лесбіянство та інші, які не являються зґвалтуванням, насильницькі способи задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Злочинні дії можуть виражатися як в імітації сексуального контакту, так і в інших випадках, скоєних з метою сексуального задоволення. Тобто, під насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприроднім способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру, незалежно від їх сексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Зґвалтування, в свою чергу, - це статеве зношення чоловіка з жінкою, скоєне в природній формі (гетеросексуальний контакт, коїтус) за відсутності бажання, або проти волі та бажання потерпілої (потерпілого) шляхом застосування фізичного або психічного (застосування погроз) насильства до потерпілої (потерпілого) або шляхом використання її безпорадного стану.

Із вищевказаного випливає, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом можна розділити на дві групи:

- збочення по відношенню об'єкта (насильницьке мужолозтво, насильницьке лесбіянство);

- збочення по відношенню способу задоволення статевої пристрасті, до яких відносяться введення статевого члену в отвір тіла іншої людини, біологічно для цього не пристосований, орогенітальний контакт (coitus per os) жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (coitus per anum) чоловіка з жінкою, сурогатні форми сексуальних дій, які імітують природній статевий акт, мастурбація (penis’a), мазохізм, апотемнофілія тощо.

У зв’язку з цим необхідно звернути увагу на два принципово важливих положення:



1) Не звертаючи увагу на те, що в основу вказаної вище класифікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом покладено поняття «збочення», суспільна небезпека таких дій законом пов’язується не з самою формою задоволення статевої пристрасті, а саме із застосуванням при їх скоєнні насильства з метою сексуального задоволення, з порушенням статевої недоторканості та статевої свободи, а з цього випливає, честі та гідності іншої людини;

2) Завдяки розглядуваній кримінально-правовій нормі забезпечується рівний захист статевої свободи та статевої недоторканості осіб обох статей. З цього положення випливає два поняття:

- Статева свобода – це право повнолітньої та психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу;

- Статева недоторканість – це абсолютна заборона вступати у сексуальні контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню7. Ці два поняття притаманні всім статевим злочинам, які передбачені ККУ, оскільки являються об'єктом цих суспільно небезпечних діянь.

Також, всі ці діяння в залежності від способу можна розділити на дві самостійні групи:


  • Скоєні у вигляді сексуального контакту;

  • Скоєні шляхом впливу на тіло без ознак сексуального контакту.

Збочення по відношенню об'єкта, які виражаються в мужолозтві та лесбіянстві,

можна об’єднати одним поняттям – «гомосексуалізм» (від грецької гомо, що означає рівне, та лат. «sexus», що означає стать). Дослівно воно перекладається як «рівностатевість». Таким чином, гомосексуалізм існує у двох формах – чоловічий, під яким необхідно розуміти статеву пристрасть чоловіка до іншого чоловіка та досягненні сексуального задоволення статевої пристрасті шляхом проведення сексуальних контактів з особами однієї чоловічої статі, та жіночій, коли мова йде про статеву пристрасть жінки до жінки, який називається також лесбіянство (від назви грецького острову Лесбос, де, за легендою, існувало подібного роду сексуальне збочення). Інші назви чоловічого гомосексуалізму – урбанізм, у жінок – сафізм, трибадія (це слово у грецькому лексикографі являється звичним (нерідко використовувалось також римлянами), яке застосовували до жінок, котрі займались гомосексуальними відносинами; наряду з ним використовуються слова «гетерострія, дігетерострія»). Активний гомосексуальний партнер називається «педікатор», пасивний – «патікус, кінеде». Гомосексуалізм, як чоловічий, так і жіночий розділяється на види:

Чоловічий – на ефебофілію (статева пристрасть до юнаків) та андрофілію (андромалію), яка полягає у статевій пристрасті до зрілих чоловіків. Жіночий – на корофілію (пристрасть до незрілих дівчат), партенофілію (до зрілих дівчат), генекофілію (пристрасть до зрілих та сформованих жінок) та граофілію (потяг до старих за віком жінок)8. Аногенітальний контакт чоловіка з чоловіком має назву мужолозтва, або педікації. Такі гомосексуальні діяння з хлопчиками мають назву педерастії. Проте для характеристики складу злочину, кваліфікованого за ст. 153 ККУ, не має значення вищевказані види чоловічого та жіночого гомосексуалізму, оскільки в кожному випадку при їх насильницькому скоєнні кримінальна відповідальність буде наступати відповідно до ст. 153 ККУ, як за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Дане розмежування може бути важливим лише при вивченні особи такого злочинця, виявлення психічних розладів (аномалій, патологій, девіацій тощо) на сексуальному ґрунті, не повя’заних з неосудністю, та їх наступній корекції, що складає різновид мір попередження та профілактики злочину, передбаченого ст. 153 ККУ.

Цікавим у даному випадку є те, що відносно походження одностатевої любові в давні часи існували різноманітні погляди, щодо причин гомосексуалізму, серед яких самим відомим та дотепним було те, що Платон вкладає в своєму “Симпосії” в вуста Аристофана. Відповідно до його розповіді, шляхом розподілу навпіл трьох початкових статей, а саме: чоловіки, жінки та чоложінки (андрогіна), Зевс надав людям їх форму, так що індивідуум віддає перевагу тому виду любові, котрий відповідає статі початкової людини, від котрої він походить. В силу того, що одна із сторін шукає іншу, з котрою її розлучили, від початкового чоловіка виникнули чоловіки, котрі віддавались одностатевій любові, від початкової жінки – гомосексуальні жінки, із андрогіна – чоловіки, які кохали жінок, та жінки, які кохали чоловіків.

Статева дисфункція означає порушення можливості до повноцінної участі в статевих зносинах або відсутність задоволення статевої пристрасті під час статевого акту, саме тому гомосексуалізм в даному розділі розглядується не тому, що це захворювання, а тому, що по суті у даному випадку – це одна з причин скоєння злочину.

Щодо самих причин гомосексуалізму, то науковці й досить не можуть прийти до компромісу. Деякі вважають, що це результат менш грубого, ніж при трансексуалізмі, але все ж таки дефекту статевої диференціації мозку ще під час вагітності. Інші вважають, що під час формування відмінної від більшості людей направленості статевої пристрасті велику роль відіграють умови розвитку дитини – в першу чергу материнська опіка, негативно сприйняті батьки (мається на увазі чоловіки), негативний досвід спілкування з іншими дітьми своєї статі в сім’ї, збочення та навіть порнографія.

Довгий час вважалось, що гомосексуальна поведінка обумовлювалась спадковістю. Ця точка зору, була підтверджена, коли Kallmann (1952) звернув увагу на те, що конкордантність по гомосексуалізму склала 100 % у 40 пар монозіготних близнюків чоловічої статі і тільки 12% - у 26 аналогічних дизіготних пар. З цього випливає, що монозиготні близнюки більш схожі по відношенню до гомосексуалізма, ніж дизиготні (див., наприклад, Heston, Shields 1968).Інформації стосовно монозіготних близнюках жіночої статі з гомосексуальним пробандом досить мало, щоб робити будь-які висновки стосовно спадковості в розвитку гомосексуальності у жінок. Не має обґрунтованих доказів наявності у гомосексуалістів (як у чоловіків так і у жінок) патології в статевих хромосомах або в нейроендокринній системі (ці та інші фактори, пов’язані з гомосексуальністю розглядаються в працях Bankroft 1983; Kenyon 1980). Також вивчались психологічні та соціальні фактори. Соціальні антропологи вказують на те, що відношення до гомосексуальної поведінки широко використ овується в різноманітних соціумах. Ford та Beach (1952) звернули увагу на те, що в 49 з 76 (тобто у 64%) соціумів, гомосексуалізм був звичайним явищем, та прийнятий більшістю суспільства. Досліди такого роду дозволяють вважати, що соціальними впливами може в значній мірі виявлятись те, в якому ступені індивіди з гомоксуальною орієнтацією будуть проявляти свої мотиви.

Неодноразово здійснювались спроби виявити особливості виховання, котрі могли бути пов’язані з формуванням гомосексуальності у чоловіків. Bieber (1962) був одним з тих, хто на основі спогадів пацієнтів про події дитячих років прийшли до висновку, що у більшості гомосексуальних чоловіків в дитинстві були погані відносини з батьком або ж батько довгий час був відсутнім, тобто дитина виховувалась тільки матір’ю. Інші психоаналітики вважають, що, як правило, матері таких чоловіків у свій час не досить добре їх виховували або встановлювали з ними досить тісні, близькі взаємовідносини. Не треба, проте, приділяти великого значення подібним ретроспективним свідченням про минулі взаємовідносини гомосексуальних чоловіків з їх батьками. Якщо і існує будь-який зв’язок з вихованням, то він відображує скоріше деяке гальмування розвитку гетеросексуальної поведінки, ніж специфічний детермінант гомосексуальності.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал