Наше славне минуле



Сторінка2/3
Дата конвертації26.12.2016
Розмір0.82 Mb.
1   2   3

169 слів За Р- Скорульською

20. Микола Сядристий

Роботи Миколи Сядристого відомі в усьому світі. Найбільше його творчість вражає ті народи, які мають навички копіткої ручної праці, наприклад японців.

Здебільшого майстра цікавлять природні матеріали, тобто ті, що не окислюються: метали, мінерали, а ще — насіння трав і дерев. Будь-яка насінина, по-перше, є дуже гарною від природи, по-друге, довговічною. У єгипетських пірамідах знайшли зерно, яке чудово збереглося до наших днів, хоч і пролежало там тисячі років. Микола Сядристий любить розмальовувати зернятка яблук і груш, робити композиції в маковій зернині.

Маестро примудрився зробити з половинки макової зернини чудове пііздечко для трьох золотих пташенят. Створив із шматочка вишневої кісточки портрет-барельєф Соломії Крушель- ницької і розмістив його на мініатюрному метеоритику.

Перед початком роботи майстер мусить добре все пропило- сосити: деякі його твори такі мізерні, що можуть загубитися серед порошинок. З-поміж створених Сядристим див — найменший у світі годинник, який він поставив замість ока золотій бабці. Цей годинник складається зі ста тридцяти деталей. А ось золотий сервіз на цукровій піщинці навіть не можна покласти на хусточку, бо кавннчок і бокальчики проваляться крізь волокна тканини.

167 слів За О. Лань

НАША МОВА

і

21. У пошуках слова



Хіба можна уявити сучасну українську літературну мову, наприклад, без чудового слова «мрія»? Нам добре відоме це слово. Дехто скаже, що воно знане з давніх-давен, ще з діда-прадіда. Мовляв, це народне слово, видобуте літературною мовою з глибин душі народу-мовотворця.

Однак не поспішайте з таким категоричним висновком. Візьміть «Кобзар» Тараса Шевченка, перегорніть його сторінки — і ви переконаєтеся, що слова «мрія» немає навіть у цього видатного поета. Як могло статися, що поетично-ніжне слово «мрія» відсутнє в Шевченкових безсмертних творіннях? Мрія — це дума про щось прекрасне, без неї, як співається, не можна жити.

Виявляється, слово «мрія» виникло в пошевченківську добу. Його створив письменник Михайло Старицький. Звичайно, так майстерно й філіп^анно викувати слово можна тільки на злеті поетичного натхнення.

Пригадаймо перші кроки цього слова. Це було так: Михайло Старицький написав вірш, який присвятив матері Лесі Українки Олені Пчілці. Новостворене слово припало до душі письменниці й зазвучало в її поезіях.

Зусиллям двох поетів — Михайла Старицького й Олени Пчілки — слово «мрія» зійшло на багатобарвній ниві української мови, заквітло, зачарувало нас своєю красою.

165 слів За І. Вихованцем

22. «Не бійтесь заглядати у словник...»

У багатобарвності й могутності рідного слова втілено красу людини — творця мови, садівника прекрасного на землі. Рідне слово окрилює нас духовністю, любов'ю до пісні, до матері.

Для кожного народу рідна мова — найдорожча.

У мовну скарбницю нашого народу несуть красу душі й пломінь рідного слова найкращі письменники. Скількома ж словами вони користуються? Звернімося до творчої спадщини геніального Кобзаря. Словник мови поетичних творів Тараса Шевченка охоплює більше десяти тисяч слів, а прозових — понад двадцять із половиною тисяч. Хіба вдалося нам, підрахувавши всі слова у творах Шевченка, виявити словниковий запас великого поета? Немає сумніву, що Кобзар володів й іншими словами української мови, хоч у художній творчості їх не використовував.

Скільки ж слів потрібно людині для спілкування? Обсяг словника конкретної особи залежить від роду її занять, освіченості та здібностей. Установлено, що мовець активно використовує майже три тисячі слів упродовж дня, а розуміє — у десять разів більше.

Щоб опанувати словесне багатство нашої мови, користуйтеся словниками. Дотримуйтеся порад мудрого поета Максима Рильського: «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля...»

167 слів За І. Вихованцем

23. Канікули

Що, на вашу думку, спільного між школярами, студентами і, уявіть собі, депутатами? Я вже мовчу про собак. Мабуть, ніколи не здогадаєтеся: канікули! Не знаю, як у депутатів, а невже й у чотириногих друзів бувають канікули?

Історія цього солодкого кожному школяреві слова сягає сивої давнини, отож полиньмо до Стародавнього Риму.

З двадцять другого липня по двадцять третє серпня Сонце перебуває в сузір'ї Пса, а поява над горизонтом зірки Сіріус із цього сузір'я збігалася з початком великої спеки, тому саме в цей час римський сенат робив у своїх засіданнях перерву, яку називали канікулами. Чому саме так називали? Ось тут і зарито собаку: якщо перекласти з латини слово «канікули», то й вийде назва нашого чотириногого друга. Згодом канікулами почали називати літню перерву в роботі навчальних закладів, а ще пізніше — узагалі будь-яку усталену перерву в навчанні учнів і студентів. До речі, цим словом називають сьогодні й перерву в роботі Верховної Ради України.

І вкотре переконуєшся: скільки таємниць приховує мова — цей океан людської творчості й мудрості!

161 слово 3 часопису

24. Мовний курйоз

Словник сучасної української мови містить майже десять відсотків іншомовних слів. Переважна більшість слів іншомовного походження є термінами. Мовні запозичення відбуваються по-різному, а іноді в процесі засвоєння чужих слів трапляються й курйози.

Інколи хтось або не зрозуміє висловленої думки, або допустить помилку в написанні іншомовного слова, або зробить щось не так. Буває, що помилка закріплюється в мові, передається нащадкам і стає нормою. Така пригода сталася зі словом «кенгу- РУ»-

Англійці, уперше прибувши до Австралії й побачивши дивну тварину, були дуже здивовані: звірятка з маленькою головою, короткими передніми й довгими задніми кінцівками пересувалися стрибками. Украй здивувала англійців також сумка на животі у тварини, з якої виглядали малята. Здивовані Європейці вирішили з'ясувати, як називаються ці дивовижні істоти. У відповідь гості почули слово «кенгуру». Мовою мешканців екзотичного континенту це слово означає «не розуміємо».

Сталася словесна плутанина: місцеві жителі не зоозуміли співрозмовників, а англійці сприйняли відповідь як назву тварини й повезли цю випадкову назву до Європи. І ми, українці, як і більшість європейських народів, послуговуємося цим словом. Отака оказія.

163 слова За І. Вихованцем

НАШІ ШЕДЕВРИ

25. Скіфська пектораль

Золота пектораль затьмарила всі раніше відомі ювелірні прикраси. Її знайшов український археолог і поет Борис Мозо- левський. Це сталося на початку сімдесятих років минулого століття. Яка ж вона, пектораль, що змусила весь світ заговорити про себе?

Місяцеподібна чоловіча нагрудна прикраса має три яруси, чітко відокремлені один від одного товстими витими канатиками. Вона складається із симетрично розташованих сцен та орнаментів.

Головним сюжетом твору є центральна сцена верхнього ярусу, де двоє чоловіків, розтягнувши на руках шкуру, готуються до якогось таїнства. З обох боків від центральної сцени, серед корів із телятами, овечок і кобилиць, зображено молодих скіфських слуг.

Майстер використав витончений орнамент. У середній частині пекторалі зображено великі квіти, оздоблені блакитною емаллю та скульптурними фігурками птахів.

На нижньому ярусі прикраси показано різні сцени з тваринами. У центрі композиції — три пари істот з головами орлів і тулубами левів, далі з двох боків — лев і левиця. Митець зобразив і погоню собаки за зайцем, і дві пари степових коників, що символізують давній світ і спокій.

Загалом пекторалі властиві невимушена врівноваженість, художня цілісність і досконалість композиції.


  1. слів За М. Русяевою

26. Парк «Софіївка»

Парк «Софіївка» — це поєднання штучних водоспадів, гірських вершин, каналів, ставків із фонтанами, павільйонів, скульптур і мармурових статуй античних богів і богинь, філософів і поетів. Цей парк — символ нев'янучого кохання, розкішний дарунок палко закоханого чоловіка своїй обраниці, створений заради й на славу цього почуття. Лише для неї, єдиної дружини Софії, один із найбагатших магнатів вісімнадцятого століття Фелікс ГІотоцький наказав створити у своєму маєтку казковий парк у романтичному стилі. Граф відродив сувору тишу тінистих алей англійського парку, наповнив природні композиції романтикою Парижа. Він створив у мініатюрі дивовижні альпійські ландшафти, витративши на будівництво парку вісім мільйонів золотих рублів, що на той час було фантастичною сумою.

Від входу в парк у глиб комплексу веде головна алея, обсаджена каштанами й тополями.

Парк скомпоновано на основі водної системи: озер, водоспадів і цілої мережі каналів, пов'язаних з архітектурним комплексом. Вода тут є гармонійним елементом загального пейзажу.

Кожен, хто потрапляє сюди, немов переноситься в іншу епоху. Тут особливе повітря — п'янке, сповнене коханням і ніжністю. «Софіївку» називають храмом природи, поемою з каменю, води, землі, архітектурних споруд і скульптур.


  1. слів За О. Седаком

27. Шедевр із цементу

На вулиці Банковій у Києві на початку двадцятого століття за проектом одного з найвидатніших київських архітекторів Владислава Городецького було зведено дивовижний особняк. Згодом його визнали як найяскравішу пам'ятку декоративного модерну в Україні.

У цьому будинку Городецький зумів оживити важкий матеріал — бетон. Скульптури фасаду виконані для реклами художніх можливостей цементу, який виробляла київська фабрика Ріхтера. Тоді цемент ще не мав такої популярності як будівельний матеріал, тому фабрикант запропонував Городецькому його безкоштовно.

Архітектор оживив бетон зображеннями рослинності, динамікою життя міфічних тварин і людей, які, здається, узагалі не знають такого поняття, як смерть. Величезна кількість скульптур, викликаних з ірреального світу фантазією тридцятидев'я- тирічного архітектора, дала споруді сучасну назву — «Будинок з химерами». Найвизначнішим у ньому є скульптурне оформлення з істот тваринного наземного й підводного світу. Більшість істот мають спокійний вигляд: слони, носороги, косулі, ящірки й жаби завмерли, споглядаючи вулиці й будівлі. На п'єдесталі скульптури, що зображує смертельну боротьбу орла з пантерою, накреслено автограф майстра й дату створення композиції.

Тематика оздоблення особняка пов'язана із захопленням Городецького далекими подорожами й полюванням у тропічних регіонах Америки й Азії.

169 слів За О. Седаком

28. Перлина Криму


25


Хто не чув про легендарний Бахчисарайський фонтан сліз, оспіваний Пушкіним і Міцкевичем? Саме завдяки цим хвалебним віршам фонтан став візитною карткою значної пам'ятки — Бахчисарайського палацу. Горький назвав його «золотим дном історичної науки», бо тут збереглося багато відомих пам'яток архітектури різних епох. Німецький посол при дворі кримського хана 1769 року стверджував, що палац, збудований колись у китайському стилі, відновлено в турецькому, а французький посол

З Збірник диктантів для ДПА, 9 кл.

згодом писав, що ця споруда повторює палац турецького султана в Стамбулі.

Пишну споруду збудовано в першій половині шістнадцятого століття. Це своєрідний середньовічний ансамбль східного типу, де зосереджено все необхідне для життя хана. Комплекс створювали італійські, іранські, турецькі, вірменські, російські й українські майстри.

Мабуть, найдосконалішим витвором ансамблю є Бахчисарайський фонтан сліз — унікальна пам'ятка архітектури малих форм. Поетичний образ, символ людського горя, утілено в холодному камені. Фонтан — легка, витонченого різьблення мармурова плита. На ній у неглибокій ніші розміщено розетку> з якої дзюркотить вода до прямокутних мармурових чашечок. Унизу фонтана розміщено равлика, через який краплі потрапляють у землю. Усе минає: і вода, і влада, і печаль, і саме життя.

169 слів За О. Седаном

29. Монастир на схилі гори

Здавна Крим — місце паломництва. Здавалося б, що до кожного більш-менш цікавого куточка півострова давно протоптані стежки. Однак це зовсім не так.

Більшість приїжджих, не ганяючись за оригінальністю, відвідують одні й ті самі місця: Ластівчине гніздо, набережну в Ялті, Лівадійський палац... Але це лише мізерна частина скарбів дивовижного Криму.

Майже сорок років тому біля села Топлу був заснований монастир. У глухій пущі, у землянках без будь-яких засобів до існування поселилися дев'ять перших черниць. Цей єдиний тоді кримський жіночий монастир заснований на честь святої Па- раскеви. Поступово він розбудовувався, зміцнював своє господарство, набував святості й доброчинності. З гори Афон привезли сюди великі святині — частинки животворящого хреста, на якому було розіп'ято Ісуса Христа, і мощі святої Ііараскеви.

Монастир розташований на схилі гори, укритої густим лісом. Тут бринять джерела чистої води, холодної будь-якої пори року.

Коли людина після крутого підйому лісової дороги виходить на простору площу перед монастирем, її вражає краса цього місця. Тут багато квітів, навкруги — темні стіни лісу. Яке все це далеке від суєти пляжного життя, від натовпів на вузенькій смузі узбережжя!

169 слів За К. Ґудзик

ЗО. Палац Кирила Розумовського в Батурині

ч

До видатних пам'яток палацово-иаркової архітектури України належить родовий маєток Кирила Розумовського в селі Батурині, що на Чернігівщині.



Згадаймо, ким була ця людина. Кирило Розумовський був останнім усенародно обраним гетьманом України, розумним і удачливим царедворцем єлизаветинської доби, президентом Імператорської академії наук, ясновельможним графом. Після відставки через надмірні вимоги щодо автономії України та скасування гетьманства Катериною II, яка, до речі, зійшла на престол не без його допомоги, Розумовський ще тридцять років прожив у Петербурзі та під Москвою. Потім зі своєю родиною повернувся в Україну, до Батурина, де давно мріяв збудувати університет і куди сподівався перенести українську столицю.

З усього комплексу батуринської садиби до наших днів зберігся тільки палац, розташований над долиною річки Сейм. Простий і виразний, він домінує в місцевості, чудово сприймається з далеких відстаней, нагадує одну з венеціанських вілл, ніби перенесену з Італії на українську землю. Об'ємно-просторова композиція палацу така, що він однаково сприймається з усіх боків. Зовнішній вигляд споруди вражає чіткістю та вишуканістю форм. Проте, як кажуть, краще один раз побачити, аніж кілька разів почути, — тож обов'язково відвідайте Батурин.

169 слів За О. Седаком

Зі. «Наречена» Федора Кричевського

Федір Кричевський здобував мистецьку освіту в Москві та Петербурзі. Ще навчаючись, він багато мандрував Україною, набирався вражень від її мальовничої природи, своєрідного народного побуту.

Коли настав час писати конкурсну роботу в Академії мистецтв, Кричевський звернувся до весільного обряду, обравши один з його кульмінаційних моментів — прибирання подругами молодої до вінця. До цього сюжету добре пасує народне прислів'я: «Чоловік тричі дивним буває: коли родиться, жениться і вмирає». Це означає, що в буденному плині життя саме в згадані моменти людина стає об'єктом загальної уваги. Якраз таку ідею Кричевський і вкладає у свій твір «Наречена».

Прообразом головної героїні стала дівчина з Полтавщини Христя Скубій — ставна, красива, із сильною вдачею. У ній художник убачав типові риси національного характеру української жінки. Кричевський зобразив групу жінок і дівчат у напівтемряві, завдяки чому барви звучать стримано. Лише світлі плями одягу та червоні й золоті кольори плахти й пояса нареченої вносять у загальну гаму необхідні наголоси. А краєчок вікна вгорі, за яким буяє сонячний день, поданий художником як своєрідний камертон, завдяки якому стають гармонійними кольори цілої композиції.

168 слів За 10. Белічком

32. Харківська перлина

Історія створення полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» охоплює п'ятнадцять років. Ілля Рєпін виконав кілька ескізів, написав два завершених полотна, здійснив подорожі в Україну та на Кубань, зібрав підготовчий матеріал.

Задум твору виник під враженням від незакінченого полотна Івана Крамського «Регіт», яке Ілля Рєпін бачив у майстерні художника. Зробивши перший ескіз, Рєпін захопився сюжетом, але відкладав його втілення. Дослідники пояснюють це недостатністю матеріалів, відсутністю консультанта. Насправді ж причина в іншому: поки Крамськой намагався доопрацювати картину, для Рєпіна ця тема була закритою. Лише після смерті Крамського Рєпін повернувся до роботи над полотном.

Варіант, що зберігається в Харківському художньому музеї, виконаний першим. У ньому образи козаків ближчі до тих зама- льовок-прототипів, які зробив художник в українських степах і за порогами Дніпра. Персонажі другого варіанта писалися з відомих земляків-інтелігентів, які жили тоді в Петербурзі, що й дає підстави розглядати полотно як груповий портрет сучасників Рєпіна, а не історично правдиве відтворення героїв запорозької вольниці.

Саме перший варіант «Запорожців» художник завершив спеціально до міжнародної виставки в Мюнхені, де був нагороджений за картину золотою медаллю.

168 слів За Ю. Белічком

ПРОСТОРАМИ УКРАЇНИ

33. Рай земний

Червоний мак, сині волошки, рожеві левкої, айстри фіалкові, білі, темно-рожеві — такий різнобарвний килим розстелився перед домом і блищав, усміхався назустріч небу, назустріч сонцю.

Учорашньої зливи вже мов не бувало. Сонце висушило блискучі сльозинки, які ще ранком котилися по пелюстках і по листячку, по різнобарвних голівках квіток, по зелених гілках вишняку та яблунь. Воно цілувало землю жагучими поцілунками, промінням, висушило ріки, озера дощових сліз. Заблищала, запишалася земля й усміхнулася йому вдячно. Червоніють- блищать умиті рясним дощем яблука, синіють сливки, піднімають жадібно до сонця свої пишні голівки айстри. Зелена травиця здається зовсім свіжою, де-не-де тільки порозкидано жовті плями серед її зеленого килиму. Блакить неба злилась із зеленню в очах Петра, блиск сонця засліпив йому очі. Зворушливо закликали до себе розчинені змережаними завісами віконечка будинку. І здалося йому, що все навкруги радісно заспівало, засяяло.

— З якого пекла до якого раю я потрапив! — схвильовано мовив Петро й, знесилений, опустився на стілець біля ґанку, закривши обличчя руками.

На столі перед ґанком на таці височіла купа червоних великих яблук.

162 слова За Н. Романович-Ткаченко

34. Річка Черемош

Шумить, нуртує й піниться Черемош, як оскаженілий, як на- віжений, розпорошує свої дрібні бризки, б'ючись об каміння, нестримним плином перекочує через холодні брили. Несамовито він виривається потужною течією з тісних скелястих лещат і повільно заповнює низовини, обрамлені ошатною габою густої калини.

Про що шепочуть його шумні хвилі, які таємниці ховає в собі невпинна мелодія невидимих струн його зачарованої арфи? Яку пісню награє вона, де її початок, де її кінець? Хіба що серцем тільки можна спізнати її бездонну глибоку печаль і коломийкове грайливе роздолля. Такою є вдача гуцула, що ввібрав у свою мову та свою пісню голос рідної річки, її дивовижні барви й вигадливі несподіванки. Не спинити її бунтівливого виру ні в негоду, ні в ясиу днину. Не спинити ніякою силою бурхливого потоку, що так стрімко плине рідною землею. Жартує й тоскно зітхає він, оспіваний у піснях і легендами оповитий Черемош.

Співає одвічну пісню невпинний Черемош, а її гучний відгомін западає в душу, наповнюючи почуттями, яких нізащо не змити хвилями часу. І чути цю пісню далеко-далеко.

164 слова За /. Пільгуком

35. Качанівка

Коли Федір Каченовський, півчий при дворі російського імператора, у середині вісімнадцятого століття купував на Чернігівщині два хутори, він, звісно, і уявити не міг, що мине час — і його земля стане знаменитою дворянською садибою, унікальним архітектурно-парковим ансамблем.

Поворотним в історії Качанівки був момент, коли її власником став генерал-губернатор Петро Рум'янцев. Він і його нащадки володіли маєтком тридцять вісім років. Нові господарі розпорядилися збудувати тут палац і закласти сад.

Родина Тарновських тісно пов'язала своє життя з Качанів- кою. Потрібно згадати Григорія Тарновського, про якого залишили мемуарні свідчення такі його поважні гості, як Микола

Глинка, Лев Жемчужников, Тарас Шевченко. Григорій Тарнов- ський був закоханий у Качанівку. Він подбав, щоб сад навколо палацу перетворився на парк, добудував церкву, насипав два острівці в ставку, з'єднавши їх містком.

Минуло двісті шістдесят років, як маєток Каченовського став називатися цим ім'ям. Позаду залишилося двадцяте століття, яке завдало садибі та паркові жорстоких ран. Однак і тепер, блукаючи осінніми алеями, милуючись нестаріючими краєвидами, порушуючи своєю появою тишу порожніх залів палацу, відчуваєш довкола присутність тіней великих людей. Час теперішній тут просякнутий вічністю.

169 слів 3 журналу

36. Святі гори

У своїй середній течії річка Донець дуже мальовнича. На тлі смарагдових лук її русло робить тут численні круті повороти. Нижче від старовинного міста Ізюма правий берег річки починає підніматися. Спочатку бачимо пологі пагорби, укриті лісом, а ще нижче — гори. їх називають Святими. Вони мають одну унікальну особливість — майже всуціль укриті білосніжною крейдою. Там, де гори найвищі, найстрімкіші й найкрасивіші, розташований Святогорський монастир.

Перші ченці жили в нетрях крейдяних Святих гір, у печерах, де було споруджено підземну церкву. Ченці монастиря були не першими мешканцями цих печер. Археологічні знахідки доводять, що печерний комплекс існував ще в кам'яному віці й не був порожнім: у ньому жили тогочасні мисливці й рибалки.

Усе правобережжя Дінця в цьому районі пронизано печерними залами, коридорами з виходами в лісі, на схилах дальніх гір, на лівому березі річки. Загальна довжина печер — майже вісімсот метрів.

Однією з прикрас Святих гір є кущі скумпії, що ростуть на голих крейдяних скелях. Восени листя цієї рослини набирає незвично яскравого забарвлення й перетворює кущі на червоні багаття на білому тлі схилів.

167 слів За К. Ґудзик

37. Легенда Кобйлля

У розлогій завербленій долині розкинулося мальовниче село Кобйлля. Старожили розповідають кілька легенд про походження назви свого села. Ось одна з них.

Здавна річка, на берегах якої розташоване село, була досить повноводною, тут розмірено йшло життя. Проте одного разу козацькі вартові принесли жахливу звістку: з півдня насуваються ординці. Нападники вдерлися в село, грабували й палили будівлі, убивали старих і малих. На березі річки зібрався гурт беззахисних людей, вони в розпачі шукали порятунку. І тоді один господар вивів із хліва велику кобилу, посадив на неї жінку и дитину, сів сам і рушив уплав через річку. Кобила була сильна, уміла добре плавати й винесла господаря із сім'єю до протилежного берега, де був глибокий, зарослий чагарником яр. Козак, заховавши там жінку з дитиною, повернувся назад до людей. Коли ординці наблизилися до берега, там уже нікого не було.

Утікачі почали обживати місцевість, де поселилися: розчищали й обробляли землю, зводили оселі й господарські будівлі. Поступово утворилося село, яке на згадку про свою рятівницю вони назвали Кобйлля.

160 слів За Д. Гаврищаком

38. Дерева — наші друзі

З дитинства не можу дивитися, як спилюють дерева. Скажете, сентименти? Можливо. Але нічого в цьому світі не буває так просто. Чи не тому нинішнє покоління таке слабке, що нехтує закони любові до дерев? Замість того, аби рубати дуби, сильній половині треба частіше бувати під цими деревами, набираючись снаги. Дуб — надзвичайно енергетичне дерево, яке постійно живить людину силою. Знали козаки, чого відпочивали під міцними дубами на славній Хортиці. І не лише на Хортиці!

Люблять дуби й на Косівщині, що в Івано-Франківській області. Тут кожен дубовий гай вважається святим місцем. Управління лісового господарства області навіть затвердило спеціальну програму «Діброва», мета якої — розширення дубових лісів на Прикарпатті. Загалом же лісники планують посадити півтори тисячі гектарів лісу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал