Наш засіб макропулоса




Сторінка6/7
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7

92 читача, і це робить автор тактовно, за допомогою художнього перенесення в майбутнє, де можна побачити результати життєдіяльності як окремих психотипів, так і цілих груп людей, що формують соціум.
Але у романі дуже наголошується думка: у наших хибних кроках, великих і маленьких підлих вчинках винен сам індивід, а не група. Група, до якої належить індивід, тільки побічно його характеризує. Тільки слабкий каже, що група завжди права, і у своїх негараздах звинувачує оточення. А сильний чинить навпаки: мріє «взяти Моралізатор, покласти на ліву долоню, правою розтерти, розчинити у воді та давати пити всім і кожному».
Нехай зцілюються!..
То що ж робити, якщо людина виявилася невтаємниченою у цьому житті? Якщо її скинули зі зручного місця, де вона була спроможна адекватно оглядати та оцінювати своє життя й управляти ним? Якщо суспільство та принципи сучасного життя здаються нам збіговиськом наших заархівованих особистісних поразок та кривим дзеркалом, у якому відбивається наше ослаблене Ego? Правду кажуть: краще померти, коли хочеться жити, ніж дожити до того, що захочеться померти.
У цьому болісному, гострому та відвертому ставленні людини до себе, світу і людства криється основне питання існування: стати конформістом чи виконати своє життєве призначення, дійти до закономірного кінця у значущій ситуації. Якщо є для кого жити − потрібно жити, якщо ні − «настає час відвойовування себе для самого себе» (Т. Титаренко). «Демін не знав, що робити. Але зараз це було не так вже й важливо. Це він вирішить потім». Читачі вірять: так, вирішить неодмінно!..
Шлях до себе, до зрілої особистісної суб’єктності та самореалізованості − це шлях через просторово-часові зміни, які можуть відбуватися не тільки у фантастичних романах, а й у голові кожного небайдужого читача, розумову і світобудівну діяльність якого стимулює своїм романом Тимур Литовченко.


93

САРКАСТИЧНА ПОСМІШКА ЕСЕЇСТА
Рецензія на книгу Володимира Луценка «Рафаель і юшкоїди»
Луценко В.А. Рафаель і юшкоїди: Вибране. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. –
222 с.

Бог помер: тепер ми хочемо, щоб жила надлюдина.
Фрідріх Ніцше
Брехня встигає обійти півсвіту, поки правда надягає штани.
Уінстнон Черчіль

Інтровертованість моєї особистості та посилене батьківським вихованням почуття соціальної справедливості не дає мені змоги брати участь у політичних заходах чи виборчих перегонах. Мабуть тому мені свого часу здалося, що психологія може дати можливість відчути цей смак
– смак особистісної свободи і можливості переступити через підлотників, навіть не озирнувшись на них. Я помилилася. Основне поняття сучасної психології – це толерантність. Толерантність до всього, що заважає купці
«обраних» отримувати свої дивіденди з цієї ... ммм ... науки.
Наше суспільство нині – «Хронічний тріумф зла, що став константою скрізь, крім сфери творчості» (Ольга Рєпіна «Матадор»). Тому книга
Володимира Луценко так мене порадувала. Автор із перших сторінок відверто починає говорити про те, що хвилює читача сьогодення. Автор


94 пише у
«Фейлетонній епосі»
: «Кажуть, що Чайковські та Рєпіни формують душу. Однак, у фейлетонну епоху потрібні не особистості, інтелектуальні лідери, а слухняний натовп. Його легше поганяти, відлучати від корита, при нагоді заохочувати імпортною жуйкою…»
Дійсно, у людини завжди є потреба в самовиявах, які дуже чітко її характеризують. Хочеш бути натовпом – отримай, хочеш свободи – їж її не наїжся, тільки поняття «свободи» для вас оберемо ми. Точніше, сформулюємо, скориставшись усіма можливостями схоластики. Тому
Володимир Луценко відверто та саркастично висміює нашу з вами терплячість та неперебірливість у «проковтуванні» все нових, так званих, політичних лідерів.

«Не приховую, що мені хотілося збудити у тобі дух непокори до потворних явищ нашого життя. Як могло статися, що в умовах демократії й свободи суспільство розшарувалося на дохлінних та пройдохінних, на знедолених та жируючих за чужий рахунок?»
Володимир Луценко, «Лохлін та Пройдохін»

Це не означає, що всі ми, як один, повинні активувати в собі негідника
і нейтралізувати альтруїста. Не так все просто.

«Альтруїзм у нас в генах. Самі не поїмо, але гостей до столу посадимо. Мабудь, з альтруїстичних міркувань ми все життя когось захищаємо.»
Володимир Луценко, «Лохлін та Пройдохін»

Але все ж, хочеться, щоб нашим здоровим альтруїзмом не користувалися ті, хто нехтує народом, з яким живе на одній землі. Для цього й самі ми повинні докласти певних зусиль і вийти із зони «комфорту»,


95 до якої нас за ці роки вдало для себе привчили політичні діячі та партії.
Мета? Вона проста і складна водночас – перервати той генетичний код, про який з такою гіркотою пише Володимир Луценко.

«Дохлін – це не кликуха, а генетичний тип, зафіксований, можливо, жартівниками-запорожцями в прізвищі цілого роду.»
Володимир Луценко, «Лохлін та Пройдохін»
Адже саме у час переростання нації з етнічно-генетичної в націю політичну формується комплекс ідей стосовно розбудови держави, соборності, свободи нації і людини, соціальної стабільності та справжньої демократії. На нашу думку, на зміцнення успішності та самоідентифікації маленького українця значний вплив чинить особистісний потенціал кожного, хто намагається представляти суспільство.
А якщо не вмієте чи навіть не намагаєтеся, то, як говорить
Володимир Луценко голосом свого героя Казанови: «Я ж казав: краще про бабс».
Але потім тільки не кричіть, що вас не запитали і зробили те, чого ви не хотіли. Тільки не волайте, що погано нині живеться. Живеться так, як ми дозволяємо. Ті «одобрямси», які постійно звучать у наших серцях і умах, насправді є бомбою сповільненої дії, яка розірве не нас, а Україну майбутнього.
Кожен повинен вибудовувати себе відповідно до законів неповторності власної унікальної Самості наперекір тиску суспільних шаблонів та особистісних деструктивних тенденцій, поборювати власну дезінтегрованість, не бути штучно з'єднаними шматками розбитого каменю, а повно виражати сенсоутворююче особистісне буття. Розумію, що це дуже складно, особливо у теперішній ситуації, коли суспільство до крові роздирають політичні та ментальні розбіжності. І це не різночитання одного


96 найпростішого тексту, який ні для кого не має значення. Це є важливим, оскільки відображає представників нації своєрідних історичних умов
існування, традиційних форм поведінки, сприйняття навколишнього середовища, які вкарбовуються в національних особливостях культури,
інших сфер суспільного життя. І перш за все, у розумінні свободи, як першоджерела розвитку.

«Ми абсолютно вільні в своєму виборі: працювати чи не працювати, жити чи не жити.»
Володимир Луценко, «Лохлін та Пройдохін»

У ессе «Партія нового типу» автор саркастично розмірковує про формування «Нових партій». Це так схоже на сьогодення, коли як гриби після дощу, формуються нові партії та благодійні фонди, що розташовуються в найпрестижніших місцях нашого славного міста. З особливим сарказмом автор описує сперечання за першість «виламання на трибуну» спікерів від партій: «За партієй донжуанів – пріоритет – рветься наперед розовощікий добродій. У нашій партії найбільш витривалі та стійкі члени…
– Тільки давайте без членів, – прискає слиною другий. – Майбутнє – за партією імпотентів. Рано чи пізно всі там будемо.
– Хи-хи, – глузує перший. – Теж мені, партія… для старих шкарбанів.
– Не скажіть, – парирує імпотентний лідер. – Після Чорнобиля контингент наш значно помолодшав.
Третій генсек з підфарбованими віями і собі товчеться:
– Перше слово тим, хто постраждав від режиму. Ні – тоталітаризму, свободу сексменшинам!»
Володимир Луценко, «Товариші-хапуни»


97

А далі кожна з партій надає свої програми, які так нагадують всі сучасні передвиборчі програми… Глузування із здорового світосприйняття, лихі слогани, плутанина свідомості та перефарбування чорного на біле, а білого на чорне. І знов… ловитиме рибку в каламутній воді буде хтось, зацікавлений в бюджетних коштах та безмежній владі.... І так двадцять п’ять років… А ми ведемося… Добре, що заводські амазонки у
Володимира Луценка оцінили хибність шляху голосування за донжуанів-
імпотентів-сексменшин й заснували партію з рятування чоловіків. Може й ми, орієнтуючись на алегорію автора, нарешті, станемо засновниками політичної партії справжніх, а не підроблених лідерів, які піклуються нашою долею, а не долею своїх гаманців чи іншої землі.











98

МИ НАШУ ЗЕМЛЮ ЗВЕМО ДИВОКРАЙ…
Рецензія на книгу Оксани Маковець «Вірші особливого літа»
Маковець О. Вірші особливого літа [Текст] : [поезія, проза] / Оксана
Маковець; фотогр. Юрій Маковець; [ред. і авт. передм. Ганна Черінь]. –
Сіфорд; Д.: Пороги, 2012. – 159 с. : фото.
Те, що любить серце моє − уціліє.
Бо, де справжня любов,
Там нема умирання та слідів забуття.
Оксана Маковець, «Вічне»
Прекрасне – серцем та душею відчувається,
Живе і повторяється. Не забувається.
Оксана Маковець, «Поліфонія»

У кожної людини є особливі моменти життя, що запам’ятовуються назавжди. Такими є зустріч із коханням, часом, коли бачиш свого первістка, коли назавжди прощаєшся із рідним чи близьким, коли настає момент
істинного сприйняття картини життя чи практично тілесного відчуття присутності музи у творчості…
Гадаю, всі зрозуміють, про що йдеться, адже з таких загальновідомих, на перший погляд, подій і складається багатоаспектність людського життя.
Підтвердженням цієї життєвої парадигми – поліфонічності – є книга поетеси
Оксани Маковець «Вірші особливого літа».
На мій погляд, ця збірка поезій інтегрує дуже різні за змістом вірші. До того ж, сприйняття ліричної поезії та поезії, яка проникнута громадянською


99 позицією автора, є дуже інформативним фактором розвитку особистості і має діагностичний характер. Не у сенсі негараздів медичних, а у сенсі особистісної зрілості, сприйняття повноти життя та любові до рідної країни.
Як ми любимо Україну? Як живе наша країна, і як вона нам персоніфіковано віддячує за любов? Відповіді на ці та більш інтимні, особистісні питання до Всесвіту (наприклад, що є кохання, вірність, відчуття прекрасного) можна знайти у книжці пані Оксани, яка зараз мешкає у далекій Америці.
Структура книги має три смислові розділи: громадянська лірика, любовна лірика, пейзажна лірика, вірші, які описують яскравість та барвистість рідної української землі та природи взагалі. Але цього зонування не відчуваєш, тому що психологічно проникливі слова завжди переважать структуру.
Я зловила себе на цій думці, коли читала збірку «Вірші особливого літа», бо ніби подорожувала з автором: моя душа вільно полинула над степами й ланами, горами і морями нашої прекрасної країни…
Вдячна за ці хвилини автору.
Таку подорож нашою Батьківщиною пропоную і вам, любі друзі.
Проведемо психоемоційну релаксацію за допомогою віршів із збірки пані
Оксани. До речі, дуже рідко використовую тексти інших авторів для цього психологічного прийому роботи з реципієнтами, але саме книга «Вірші особливого літа» дає змогу проникнути до глибинних шарів позасвідомого, тому що ліричність, пісенність, поетика віршів Оксани Маковець формує пізнавальну розкутість, удосконалює саморегуляцію, шліфує креативні навички.
Отже, почнемо. Зручно вмостіться на канапі, заплющіть очі. Вдихніть- видихніть кілька разів. Уявіть, що ви пролітаєте над нашою країною. Що ви побачили? Що відчуваєте?


100
Гіркавим запахом полині
І рути, й м’яти
Сповита в моїй пам’яті
Стежина незім’ята.
Це та доріжка,
Що веде до хати,
В куточок рідний.
….До хати білої, на Україні.
Оксана Маковець, «В неділю квітну»

Погляньте, зафіксуйте у пам’яті те, що побачили навкруги… Пізніше це буде приємно згадати…
Ми нашу землю звемо Дивокрай.
Її, мов долю, я оберігаю.
Тоді мені цвіте зоря буття,
Як день стрічаю у Карпатськім краю.
Оксана Маковець, «Карпатські мелодії»

Коли побачите якийсь, найбільш значущий для вас пейзаж, скажіть мені, і я попрохаю того, хто управляє нашим повітряним рухом, аби можна було летіти повільніше, роздивляючись українські дивокраї…
Цвіте бузок у київському парку, на пагорбах.
У чарівному вбранні
Мов наречена, в трепетнім чеканні,
Що зір сяга долина над Дніпром.
Оксана Маковець, «Цвіте бузок»


101

Прислухайтеся уважно до того, що фіксує ваше вухо. Лише гуркіт мотору? І все? А мелодійні пісні? А стрекіт комах у степах? А дзюркіт річних прозорих бульбашок? А стукіт теплих крапель дощу?
Так хочу опинитись над Дніпром,
Де в тихих водах зорі миють очі.
Де в полохливих сутінках дібров
Стежки травою поросли мої дівочі.
Оксана Маковець, «Рідне джерело»

Впізнали? Еге ж. Ми пролітаємо над нашою милою Україною…
Той рай – це батьківщина у цвіту.
Оксана Маковець, «Цвіте бузок»

Зосередьтеся. Можливо вам хочуть щось сказати, а ви не чуєте…
Дослухайтеся… Говорять люди, які знають, що таке туга за рідною землею:
Моя Батьківщино, Ти завжди зі мною.
Зимою і осінню, влітку й весною.
Я кожну хвилину до Тебе звертаюсь.
Ніколи й ніде тебе не забуваю.
Оксана Маковець, «Моя Батьківщина»

Не пропустіть жодного слова, звуку. Це важливо…
Вертаюся у край лелечий,
Де догоряє літній вечір.


102
В повітрі – дим старої хати,
Але не ждуть в ній батько-мати.
Оксана Маковець, «Вертаюся у край лелечий…»

Можливо, наша країна благає, щоб ви для неї щось зробили?
В етері – слова:
Україна. Держава. Україна – жива!
У віках Україні суджено жити.
Українцям по всіх континентах,
Берегти її треба – і палко любити.
Оксана Маковець, «Телефонна розмова»
Може, зрадіє, що ви нарешті помітили її красу, щирість, багатство та щедрість до нас, її дочок та синів по крові та духу?
У кожного із нас щасливі є міста,
Що роблять нас щасливими, молодшими.
Яскрава там зоря, там мир і чистота,
Забути ці місця ніколи ми не зможемо.
Оксана Маковець, «Єдина любов»

Можливо, Україна зраділа, що ви її відвідали, повернулися до першоджерел своєї сім’ї, землі дідів-прадідів?
Тут рідні часточки і грудочка землі,
І рід наш пророста крізь мене, тут,
Корінням.
Оксана Маковець, «Наш рід – отут»


103

Безперечно, в інтеграції текстів авторки викристалізовуються якісь несподівані грані сприйняття художніх образів: з рідною країною пов’язані ваші особистісні переживання, стан стосунків із іншими людьми, інтимними відчуттями, коханням…
Дорогою життя удвох минаєм літо.
Та літом нам цвістиме щедра осінь.
Отави росяні, небесна чиста просінь.
Так много літ ще хочеться зустріти!
Оксана Маковець, «Удвох»

Можливо, ці почуття скажуть вам, що одного разу ви станете таким самим сильним, як кохання двох…
Єдиний рай –
Де тільки Ти і Я.
Там літо для обох,
Одна на двох зоря.
Єдиний ти в моєму серці, знай.
З тобою будень –
Свято і розмай.
З тобою.
Єдиному тобі, лише одному,
Відчиню серце й двері свого дому.
Оксана Маковець, «Єдиному тобі»


104

А можливо, ви пригадаєте, що кохання – не тільки кара, а й нагорода…
Оті очі сині – повік не забуду.
А ті очі карі – люблю, любить буду!
Оксана Маковець, «Дві любові»

А коли ви почуєте все, що вам хотіли сказати – розплющіть очі, наш політ закінчено.
«Подякуй за все, що збулось.
За тим, що не вийшло,
Не варто страждати.
Найкраще все те, що збулось.
Оксана Маковець, «Що сталося – то сталось»

Вам сподобалося? Щиро на це сподіваюся.
Провести цей арт-терапевтичний сеанс допомогла пані Оксана
Маковець та її вірші, які не потребують ні шуму, ні роботи піарників. Бо
«Мистецтво справжнє – вже сама собі реклама» («Поліфонія»).






105

ІСТОРІЯ ПРОМОВЛЯЄ ДО СУЧАСНИКІВ...
Рецензія на книгу Миколи Мартинюка «Під мурами твердині»
Мартинюк Микола. Під мурами твердині : історична повість : [для серед. і ст. шк. віку] [текст] / М. І. Мартинюк ; худож. А. П. Гупало. – Луцьк : ПВД
«Твердиня», 2012. – 128 с.

Все проходить, та не все забувається…
Іван Бунін

Скажу відверто, коли вирішила написати відгук на історичний роман для дітей та підлітків «Під мурами твердині» Миколи Мартинюка, в мої плани аж ніяк не входило висловлювати свої філософсько-психологічні міркування щодо дій влади та якостей особистості, у руках якої вона зосереджена. Вочевидь, що у контексті сьогоднішнього історичного моменту загострюється й актуалізується постулат, що влада є небезпечним
інструментом, особливо, якщо вона перебуває в руках неосвічено запальної або злопам’ятної людини.
Перепрошую, але у грудні 2013 року історичні паралелі напрошуються самі собою… Особливо, коли поринаєш у світ неспішної історичної розповіді, в якій розглядається гідний приклад для наших сучасних політиків. Таким літературним прикладом слугує книга «Під мурами твердині» Миколи Мартинюка. Автор знайомить читача з історичними реаліями тринадцятого сторіччя: Галицько-Волинське князівство під керівництвом Данила Романовича.


106

Текст книги пройнятий темою вибору: вибору істинно людського...
Чесність і непорядність, гордість і пихатість, вірність і віроломність − ось далеко не повний перелік якостей, які характеризують міру порядності політика і лідера нації в усі часи.
Без винятків.
Здатність без агресії сприймати думки, які відрізняються від власних, − теж у цьому списку. Толерантність, тобто якість, що робить можливим досягнення миру і веде від культури війни до культури миру, − без цього немає успішного державотворця. Повага та терпимість − це такі риси лідера, які здатні з’єднати і зміцнити націю.
До чого це? Увімкніть ТВ, подивіться, послухайте.
А цікаво, які б коментарі ми змогли почути від князя Данила стосовно сучасних подій в Україні? Звичайно, це питання риторичне, можна тільки фантазувати на цю тему. Але, усім зрозуміло, що ніколи, ні в минулому, ні у сьогоденні насильство не здатне вирішити жодного конфлікту.
Про князя Данила Романовича читала ще в шкільних підручниках
історії десь у середині 70-х років. Тоді щиро і по-дитячому була здивована, що центр культурного, політичного та військового життя міг бути зміщений далеко на захід від Києва чи Москви. І дійсно, рівень інформації не гарантує глибини. Глибина з'являється тоді, коли сама людина, проживаючи і обдумуючи життя, визначається з істинними цінностями і боргом перед своїми нащадками.
Але поруч із князем автор показує його однодумців, бояр, посполитих, чоловіків і жінок, людей у віці і зовсім юних. Яке різнобарв'я художніх образів! Людські психотипи, описувані Миколою Мартинюком, дають підстави зрозуміти силу і стабільність людського потенціалу українця, слов'янина, відданого своїй землі.
Історичні дати, відображені в книзі, − це лише невелика частина часового відрізка правління князя Данила. Але вельми важлива. Це період


107 другої злуки Галицько-Волинського князівства, − неоціненного періоду для пролонгованого історичного аналізу існування нашої країни.
Що ж до історичних паралелей, то метою князя Данила була не
ізоляція від європейських держав. Навпаки! Недарма він активно втручався у велику міжнародну політику, поєднував своїх дітей шлюбом із
європейськими нащадками королівських сімей. Він свідомо діяв на благо народу, бо мав на меті залишити після себе добру пам'ять як правителя, який відбудував і зміцнив державу у важкі часи.
Коли ж державний керманич не враховує ані досвіду попередників, ані політичної ситуації, то «шита білими нитками» хибна мета дає поштовх народові втручатися у його політичну діяльність. На жаль, спостерігаючи за сучасними політиками, стає по-людськи шкода тих недалекозорих політичних «легковаговиків».
Усі ми розуміємо, що слави князя Данили Галицького вони ніколи не заживуть. Навпаки, є перспектива залишити після себе чергову «руїну». І, перефразовуючи Апдайка, скажу: тому, кого не зацікавила історія як предмет, хто не робить висновків із історичного минулого країни, я б порадила підготуватись до життя, повного невігластва і чорної роботи.
Особливо відзначимо якість видання книги. Прекрасна обкладинка, якісний папір, численні історично витримані ілюстрації, виноски в тексті, виконані з неабиякою фантазією, що тактовно роз'яснюють текстові терміни, − все це викликає повагу до автора за смак і терпіння у виданні свого творіння і подяку спонсорам за надану можливість читачеві отримати у результаті високоякісний продукт – справжню Книгу.




108

КРАЩЕ ЗНАТИ, НІЖ НЕ ЗНАТИ…
Рецензія на книгу Наіля Муратова «Психопат»
Муратов, Наіль. Психопат / Наіль Муратов. – К.: Український пріоритет,
2014. – 192 с.
Найскладніше зрозуміти себе самого…
Наіль Муратов

Якщо ви йдете крізь пекло – йдіть, не зупиняючись.
Ніцше

Здивувала назва. Психопат. Про що це? Вочевидь про щось хворобливе і необхідне для рефлексії в наші складні часи. Не сперечатимусь із фахівцями у сфері літератури, де поняття особистості все ж не тотожне поняттю маньяка зі збоченою моральною позицією. Але у сфері психологічній ми можемо говорити тільки про індивідуально- психологічні характеристики головного героя. Видається, що поняття
«психопат» меншою мірою відображає особистісний розвиток головного героя, ніж викривлені мотиваційні потяги. Однак застерігаємо: перенесення медичного терміна, який часто вживається в повсякденному житті аж ніяк не фахівцями, завжди загрожує багатозначністю і недовизначеністю.
Особливо, якщо маємо справу з художніми образами.
Насправді, зміни, які відбуваються в суспільстві, настільки глобальні, що радикально оновлюється не тільки матеріальне середовище людини,


109 але і її пізнавальна сфера, і, як наслідок, знання про суспільство та характеристики його членів. Поняття «особистість» також не проходить повз увагу фахівців і причетних до «науки про душу», а такими себе вважають ледь не всі. Заперечення існування прямого й однозначного критерію особистості могло б перетворити мене на скептика, якби не досвід консультаційної роботи в психології. Взагалі, на мій смак, скептицизм – відмінна та практична річ. Застосовуючи здоровий скептицизм можна провести, хоч і умовну, демаркаційну лінію між наукою та літературним використанням наукових термінів. Наголошую сказане, оскільки бачення
індивідуально-психологічних характеристик убивці, який вважає себе ледь не жерцем і виконує, на його думку, сакральну місію чистки людства, у ракурсі розвитку та рефлексії особистості може здатися самовпевненістю автора.

«… я, як і раніше, відчуваю себе жерцем, обов’язок якого – принести священну жертву, але в мені вже немає нічого від холодного виконавця кармічної волі, що безпристрасно стискає в руці обсидіановий ніж.»
Наіль Муратов «Психопат».

Однак, з Наілем Муратовим, автором роману «Психопат», не зможуть сперечатися навіть ті, хто замислюючись про власну особистість, вагаються за допомогою перекладу в упорядковану і легко сприйману форму структурувати уявлення про особистість іншої людини.

«Чи слід взагалі заглядати в чиюсь душу? Наскільки етично намагатися дізнатися про людину щось таке, чого вона не хоче відкривати?»
Наіль Муратов «Психопат».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал