Наш засіб макропулоса




Сторінка3/7
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7

39 швидкоплинним. Так би мовити: «Болівар двох не винесе…» До того ж чоловічі цілі часто-густо дуже прозорі – вони намагаються зробити з жінки безкоштовний додаток до свого життя, що дає тільки блага: комфорт, дітей, зрештою, кошти, зароблені жінкою тощо. А бути коханою і бути використаною – це зовсім інші речі. Що стосується феміністок – це найбільш жіночні серед жінок. Тобто жіночність нині – прерогатива феміністок, які працюють, заробляють кошти, незалежні у своєму праві їх витрачати, у тому числі вкладати їх у зовнішність. І їх штучне бажання відповідати візуальним канонам жіночності зрозуміле!!! У таку жінку неможливо жбурнути каміння ворожості! Вона ж приваблива! Тому, фемінізм нині – це більше маскулінна поведінка, а не зовнішній вигляд.
– Не згоден!
– Тобто у вас бажання образити жінку не залежить від того, фемінна вона чи маскулінна?
– Жінки самі вибрали свій шлях, вони грають на полі чоловіків за чоловічими правилами. Тому вони не повинні дивуватися, що з ними поводяться, як з чоловіками. На мою думку, жінка повинна перебувати на жіночому полі. Природно, що чоловік не може образити жінку, яка перебуває на позиції жінки.
– Ви не відповіли на запитання. Але тут я з вами згодна. Жінки приходять у цей світ з жіночим набором якостей. Однак, втрачають їх та починають діяти, як чоловіки. І отримують чоловічі реакції у відповідь.
Жінки повинні зрозуміти, що слід повернутися до себе. Але й чоловіки повинні пройти цей шлях. Також повернутися до себе. Є ще дуже гарне висловлювання феміністки Сімони де Бовуар: «Дивний парадокс полягає в тому, що чуттєвий світ, що оточує чоловіка, складається з лагідності, ніжності, привітності, – одне слово, він живе в жіночому світі, тоді як жінка б'ється в суворому і жорсткому світі чоловіка».


40

– Я до Вас прислухаюся, але не дозволю посіяти в моїй душі сумніви, що ми, чоловіки, теж повинні повернутися до себе. А до парадоксів феміністок мені байдуже.
– Позиція зрозуміла. Все ж перейдімо до літератури. От Ви запитали, навіщо така жіноча література? Я навіть не взяла в лапки слово жіноча, як визнання того, що цей феномен дійсно існує. Чому? Тому що жіноча література – це своєрідна філософія буття, яка відображає рефлексії та досвід сучасних жінок, переломлений через історію суспільства, а також феміністичні досягнення та провали. Зауважте, про провали я теж сказала відкрито… Ось, наприклад, як ви прокоментуєте рядки з роману: «Та й чи варто простій людині порушувати те, що встановлено не нею? Ніколи наперед не відомо, хто для кого є покарою, винагородою, або спокутою і чи взагалі існує на цьому світі щось таке, як покара, винагорода чи спокута у виразно канонічному розумінні.»
– Провокація. Це питання для людини, яка не мала травм у спілкуванні із жінками. В мене такі травми були. Я вважаю, що це покара для мене через спокуту.
– Але це не означає, що всі інші жінки не заслуговують на повагу та позитивне ставлення. До того ж мені здається, що для жінок ви були покарою. Прагнення образити жінок як таке візуалізує те, що чоловіки намагаються замаскувати, компенсувати своєю брутальною маскулінністю слабкість і конкурентну неспроможність стосовно жінок. До речі, маскулінність є орієнтацію передусім на предметний інтелект, а фемінність
– на соціальний. І пояснення багатьох гендерних відмінностей слід шукати в соціальних нормах, що приписують нам різні типи поведінки, атитюди й
інтереси відповідно до біологічної статі.
– Ми ж домовилися – на жіночу половину поля – бігом марш!
– Зрозуміло. Але я вам скажу, що чоловічий патерналізм у стосунках уже не в моді. Жінки в контексті соціальних змін вибрали для себе


41 поведінку самостійності і загнати їх у стійло розуміння і відомості, про які ми говорили, толерантно називаючи це «жіночою половиною поля», насправді дуже складно. Будуть великі жертви, насамперед у сфері подружніх стосунків, до того ж щастя дітей – під загрозою.
– Згоден. Але жертви неминучі, якщо йдеться про війну. Щоправда, ніхто з нас не хоче, щоб жертвами були рідні люди.
– Зауважте, Ви вимовили слово війна. Я не хочу війни. Потрібен мир, причому терміново, і ціна повинна бути свідомо сприйнята і чоловіками, і жінками. Ну добре, а наприкінці нашого діалогу, як ви прокоментуєте ось таке висловлювання авторки роману: «Зрештою, допоки людина жива, з нею завжди залишаються її спогади, досвід, щасливі та найгірші моменти – все те, що вона пережила, зрозуміла та відчула, вистраждала у своєму короткому чи довгому житті…»
– Сарказм і трагіфарс нашого часу полягають у тому, що піддаватися ностальгії дуже боляче. Щоб досягти успіху в усьому, в тому числі і у стосунках з жінками, нині потрібно бути покидьком. Мені це не подобається, але чинити по-іншому – означає ламати стереотипи суспільства. Я ще до цього не готовий, але обмірковую. І хочу, щоб мої жінки були щасливі. Я вчуся це робити. Але не завжди виходить.
…На цьому Ас і Дилетант розпрощалися, в чомусь порозумівшись, а в чомусь зовсім не досягнувши консенсусу. Що ж, природа Вічної жіночності криється в самій жінці, в реаліях її життя, в дітородінні та турботі про рідних, безкорисливій допомозі близьким і далеким людям, в якійсь сакральній місії зберігання сімейного вогнища, плеканні любові, в дієвій жертовності. Вічна жіночність – це певний генетичний код, на який приречена українська жінка, як би не били по ній молотки фемінізму, постмодерну і всіх інших філософських новомодних течій. Жодні вербальні та поведінкові виверти чоловіків не зможуть жіночність знищити або знецінити своїм невір'ям саме існування цього феномену.


42

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ПІДЛІТКОМ
РОМАНІВ-ФЕНТЕЗІ
НА ПРИКЛАДІ ТВОРІВ НАТАЛІЇ ДЕВ'ЯТКО
Скарби Примарних островів. Книга 1. Карта і компас: Роман. – Тернопіль:
Навчальна книга – Богдан, 2011. – 304 с.
Скарби Примарних островів. Книга 2. Кохана Пустельного Вітру: Роман. –
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – 320 с.
Чи замислювалися ви над тим, чому наші діти так люблять романи- фентезі? Я думаю, що хоч раз у своєму дорослому житті, переглядаючи кінострічку-фентезі зі своєю дитиною чи гортаючи товстенну книгу, яку наша дитина «проковтнула» за вечір, ми спостерігали за реакцією дитини й обмірковували на свій дорослий лад це питання. То чому наші діти є завзятими шанувальниками творчості письменників, кінорежисерів, які створили захопливі фентезійні та фантастичні саги?
Жодним чином не намагатимусь порівнювати художні образи Наталії
Дев’ятко з образами з романів про славнозвісного Гаррі Поттера, бо сама не є палкою шанувальницею цих творів. Разом з тим, будучи фахівцем у галузі психології творчості, належним чином оцінюю якість образів світового бестселера, відзначаю слушний час появи книг на полицях книжкових магазинів та влучне попадання на свою читацьку аудиторію. Книга прийшла до читача в епоху руйнування деяких рис світового культурологічного суспільства і заповнила вакуум ненаситності підлітків до дива і чар у шорах особистісної безпорадності. Тож браво Джоан Роулінг! Чому я згадала про цей роман? На прем’єрі останньої серії про хлопця-чарівника у кінотеатрі я не побачила підлітків. Здебільшого це були дорослі люди зі зовсім малими дітьми на руках, тобто ті шанувальники і перші читачі, хто виріс за


43 п'ятнадцять років існування популярного літературного героя, став дорослою людиною, але омріяні фантазії дитинства, пережиті з головним героєм роману, не залишилися для глядачів і читачів у минулому. Вже зрілі люди прийшли подивитися кіно-версію останніх пригод Гаррі Поттера. Тому що їх дорослішання, особистісне становлення, формування світогляду, самоідентичності, обмірковування життя були пов’язані із літературним кумиром.
Ось що є безперечно необхідним у дитячій літературі, ось чому такий важливий момент, пов'язаний із якістю та зрілістю літературних творів, які наші діти читають, якими вони захоплюються, про які обставини свого життя через життя улюблених персонажів мріють. Діти дорослішають зі своїми улюбленими героями розумом і серцем. Сенс життя, звички, міркування, формування характеру і поведінка цих вигаданих літературних героїв привласнюються читачами незрілого віку і надалі впливають на особистісні характеристики реципієнта через художній образ, презентований автором.
Що ж є важливим при психологічному аналізі твору-фентезі, і взагалі, будь-якого твору? Перш за все, якість художнього образу, бо сила слова, сила впливу через сприйняття та усвідомлення характеристик головних героїв залишається із читачем назавжди і чинить великий вплив на подальше обмірковування життя. Особливо, якщо йдеться про підлітковий вік. Чому, запитаєте ви?
Підлітковий вік – один із найскладніших життєвих проміжків людини. Я в своїй практиці не зустрічалася з жодним підлітком, який би не задавався питаннями, іноді складнішими і гострішими, ніж запитання дорослих.
Практично завжди ці питання пов’язані із філософською інтоксикацією, кризою втрати сенсу життя, тобто інтенсивною інтелектуальною діяльністю підлітка, яка спрямована на самостійне вирішення вічних проблем: життя, смерть, релігія, ритуали, табу, призначення людства й окремої людини


44 тощо. Наслідком цих розмірковувань є багатогодинні перегляди фільмів відповідної тематики, пошук і вивчення відповідної літератури, осмислювання, дуже часто намагання відобразити свої думки у власних творах (віршах, прозі, малюнках). Причому, якість підліткових розмірковувань у процесі вікового розвитку полегшує міжфазові переходи
(дитинство – доросле життя, молодший шкільний вік – підлітковий вік), тоді у стані нерозуміння життя знайомство із неадекватними персонажами, схильними до агресії, самодеструкції, призводить до руйнації особистості юного читача, негативно впливає на цілісність особистості реципієнта, спричиняє аутодеградацію. Натомість література покликана сприяти побудові позитивної життєвої Я-концепції.
Часто інтерес до літературних героїв детермінований необхідністю збагачення та перебудови життя дитини, це частина пошуку сприятливих умов становлення та реалізації позитивних життєвих прикладів. І тут ми, шановні літератори, діячі культури та мистецтва, повинні бути у перших рядах тих, хто пропонує ресурс для цієї інтелектуальної та душевної роботи визріваючої особистості: ми повинні дати якісний інформаційний матеріал у відповідній художній формі для підліткових розмірковувань. Наша справа – пропонувати свої художні образи, які б допомогли вирішити гострі питання якісного ментального існування у підлітковому кризовому віці. Ось чому я не надто люблю Гаррі Поттера, але визнаю великий вплив творів про нього на дитинство і навіть на людство.
Чому ж підлітки обожнюють фентезі? Нашим дітям не вистачає святковості, яскравості життя, можливості почуватися Над-людиною, чаклуном і магом. Мало хто із нас, дорослих, пояснював нашим дітям, що жити, будучи простою людиною, і досягати успіхів адекватними методами, наприклад повагою до інших людей, складніше, ніж махати чарівною паличкою і промовляти заклинання. Це змушує пам’ятати, що ти Людина, яка має за короткий, відносно до вічного існування Всесвіту, термін


45 продемонструвати свої якості людяністю, а не чаклунством і магією. Однак, це моя суб’єктивна думка, я сама люблю казки, пишу їх, бо вважаю казковість одним із магічних фундаментальних основ літературного мистецтва для дітей. І тут необхідно зазначити певні вимоги до казкового твору.
У творі поряд з казковістю автор має навести альтернативні можливості існування людини без допомоги чарівників та магічних предметів. Акценти слід розставляти так, щоб підліток бачив не лише слабкість і безпорадність, що принижують звичайну людину, позбавлену чарівних здібностей. Навпаки: у таких творах має бути закладений приклад позитивної поведінки звичайної людини, надана моральна та духовна складова існування в людському суспільстві.
Ось чому мою увагу привернули твори Наталії Дев′ятко. Авторка зовсім молода, але вже відома в Україні. У трилогії «Скарби Примарних островів» вона використовує всі можливі засоби позитивного впливу на дитину-читача через якісні художні образи своїх творів. Образи дітлахів, капітана Яроша Сокола, його команди піратів, навіть білокрилої Химери виписані автором з майстерністю, яскраво та відповідають усім канонам дитячої підліткової пригодницької літератури. Дійство розгортається поступово, повільно. Немає «кліпмейкерських нарізок» сюжету, які заважають дитині утримувати в свідомості цілісну картинку роману. Цей фактор є дуже сприятливим для правильного сприйняття цілісної картини світу, для розвитку емпатії та рефлексії підлітка.
Роман «Скарби Примарних островів» – трилогія, тобто має епічний характер. Це важливий момент, оскільки для підлітків, та й для дітей взагалі, більш продуктивними є літературні твори, у яких закладено продовження історії, розвиток сюжетної лінії, характерологічні та поведінкові зміни героїв, пов’язані із особистісним зростанням та позитивною парадигмою життєвої ситуації як результату власних дій та


46 активності. Хтось може заперечити. Навіщо «напихати» наших дітей позитивом, якщо в житті навколо стільки негативу? Ніхто й не каже про обов’язковий позитивний кінець чи виключно позитивні події у творах для дітей, хоча це є бажаним. У казках, фентезі наближення до правди життя може бути описано більш коректно та менш травматично.
Щодня ми безліч разів бачимо на екранах телевізорів сумнівні рекламні ролики, фільми про те, як вбивають інших людей, фільми- катастрофи… Усе це не може не турбувати психологів, фахівців у галузі мистецтва, літератури… Що можна протиставити продукту, який без нашої згоди нам нав’язують.
Тільки художні образи, наповнені людяністю, любов’ю до людини, у яких відсутні особистісний інфантилізм і фрустрована потреба самоствердження… Образи, які підвищують мотивацію до життя… Тому дуже рекомендую дорослим м’яко підштовхнути свою дитину до читання творів Наталії Дев’ятко, які повністю відповідають наведеним характеристикам якісної дитячої літератури-фентезі.








47

ТА ЗАДЛЯ ЦЬОГО ВАРТО БУЛО ЖИТЬ…
Рецензія на книгу Олександра Завгороднього «Лет»
Завгородній О.С. Лет: Поезії, переклади, вибране із української синоніміки.
– Д.: «Ліра», 2011. – 364 с.
О, вистачило б днів мені і сил схилитися над кожним рідним словом.
Олександр Завгородній
Хто не знає, куди прямує, дуже здивується, потрапивши не туди.
Марк Твен
Настав час висловити свої міркування про те, як епіграфи задають тон статті? Зізнаюся, що існує певний ритуал написання ессе, в якому вибору епіграфа, як і налаштуванні музичного інструменту за допомогою камертона, надається велике значення. Чим зумовлений наш вибір другого епіграфа? Тим, що предмет статті – людина, яка чітко знає, куди в житті йти і якими засобами самовиражатися. Куди йти – у творчість. Якими засобами самовиражатися – рідною мовою.
Якби я хвалила у своїй статті щось неіснуюче – це були б грубі лестощі, які Олесь Завгородній, людина з тонким літературним смаком і слухом, відразу ж би вичленувала. Але запашну живу мову митця неможливо перехвалити. У тім то й річ, що ми аналізуємо не книжку для широкого загалу чи новомодну повість, де слово перемежовуються висновками, що принижують філософію народності. Автор не гуркоче з


48 приводу народу чи його антипода – еліти – разючими пасіонарними словами. З вуст поета ллється тихий сум і особлива тонка любов до своєї землі, до людей і природи, до жінки. Усе це виплеснулося на сторінки книги
«Лет» словами, що викривають порухи поетової душі.
Які зі словом хитрощі?
Воно сповна усім відплатить за лукавство.
Олесь Завгородній

Завжди дивувалася працелюбству і завзятості майстрів слова, які готові до постійного вдосконалення в оволодінні вербальним інструментом
і, не кривлячи душею, наголошують, що досягти майстерності в цій справі можливо лише за умови титанічних зусиль та, звісно, мотивації. Це ж бо і є найвища майстерність!
Бракує слів – не висловити все, що в серці, що в душі лелію…
В долоні, наче у траву, лицем.
Німію.
Олесь Завгородній
У світанковій тиші я почув: ридали вірші недописані…
Олесь Завгородній


49




50
У поезії Олеся Завгороднього багато романтики, легкої іронії і просто карколомної дотепності, які вибивають ослінчик з-під ніг налаштованого вороже читача, який присів було, щоб розбити поетичні строфи в пароксизмі неприязні або брехливого гніву.
Коли не стане, видайте мене без цензора, редактора дурного.
Олесь Завгородній

Природно, що спересердя читач або критик може маневрувати словами, намагаючись знайти вади й недоліки в римах чи розстановці авторських строф. Але не формальності, на кшталт правильної рими на кшталт «ізм-ізм» у поезії є головним. Наслухалися.
Подивіться уважно очима.
Посмакуйте слова.
З’єднайте рими із сенсом.
Олесь Завгородній

Погодьтеся, у поета є справжній хист, який дає можливість не сісти на мілину несмаку і надмірності, коли проривається майже інтимний крик зраненої рефлексією душі:
Ні, даремно – не приручите!
Я – не лялька із лялькового,
Що складає ніжно рученьки
І мужиче колискової.


51
Найдорожче мені – істина, навіть хай гірка і люта.
Розберуся сам, що любе,
А що треба – призабути.
Олесь Завгородній

Причини знайти легко. Про те, що поет не може придушити в собі справжнє почуття, відомо. Інакше, не був би він поетом. Але у Олеся
Завгороднього це виходить якось особливо людяно, відкрито і сміливо.
І думаю: «Допоки білий світ – типові завше найменший біль, образи лід, – не лиш бадьорі марші.
Олесь Завгородній

Що може бути смачніше, ніж молоко з глечика? Мій улюблений вірш.
Такий тихий смуток і любов до своєї землі у ньому…
Лірично.
Проникливо.
Естетично.
Творець виводить першим голосом чисту мелодію поетичного співу.
Йому не загрожує мілина почуттів, вони прориваються у прекрасній ліриці, яка вістує нам, читачам, про талант автора.
А молоко краще пити з глечика, коли воно тільки-тільки з погреба,


52 холодом, наче хата зіллям, заклечане, п’єш, аж морозить голову.
А молоко краще пити з глечика, коли Україна сідає вечеряти, коли місячна повінь тополям по горлечко хлюпотить, хлюпотить до схід сонечка…
Олесь Завгородній

Річ у тім, що поет не може бути замкнутим у собі, коли ділиться своїми переживаннями і роздумами: підносить нам через свою творчість і дружбу, і честь, і глибоку ніжність, і відданість.
Наша естетична спільнота не може сховатися від цієї лавини правдивості за мороком безвиході: вона приймає дари поета, фактично визнаючи за собою чутливість, яка, можливо, не зовсім своєчасна. А разом з тим вияв чутливості доказує, що попри неоднорідність і строкатість, суспільство вже готове сприйняти національну ідею через мелодійну та незабутню рідну мову.
Осяйні залагодини натхнення та людинолюбства не дають можливості поетові придушити святе почуття любові до жінки. За що прості читачі люблять поетів і письменників?
За те, що митці в своїх творах постають перед нами людьми з плоті й крові й по-людськи правдиво не приховують своїх пристрастей.


53
Я не сплю: цікаво так вітровіння слухати
і про Тебе тільки й думати, ніби мало дня мені…
Олесь Завгородній
Мов два експреси розминулися…
І я гадав, усе минулося.
Ох, як я помилився, як!
На мене спомини – обвалом!
На мене спомини – мов жалом.
Нічого не забулося.
Нічого.
Олесь Завгородній

Твоїх очей ніхто не переочить.
Олесь Завгородній

Залишатися собою, не втрачати природного живого характеру та допитливості, постійно вдосконалюватися у творчості, – це просто лише на перший погляд. Насправді, мало хто, проживаючи тривалий час у соціумі, зживаючись із ним і адаптуючись під його вимоги, може зберегти свою


54
індивідуальність і нестандартність, своє людське та творче обличчя.
Насправді, читаючи книгу «Лет» Олеся Завгороднього, ми гортаємо своєрідний щоденник з найінтимнішими переживаннями фантастичної
іпостасі «Моя Душа».
Для мене ти не кінчишся ніколи.
Тебе до смерті знову хочу бачити.
Може, почав життя останнє коло,
Та все здається, і не жив неначебто.
Олесь Завгородній

Говорячи словами Честертона, «це романтичніше за романістів і поетичніше за поетів». Індивідуальність мистецького типу Олеся
Завгороднього говорить нам – не варто боятися почуттів: любові, сердечності, чутливості, непостійності та вразливості, які нагадують нам про те, що всі ми ще живі, і чимось комусь зобов’язані.
Бо якщо не зобов’язані, то й не живі.








55

ПРИНЦИП КОРОТКОЇ КОВДРИ
Рецензія на книгу Елини Заржицької «Три сходинки голодомору»
Еліна Заржицька. Три сходинки голодомору. – Дніпропетровськ: Пороги,
2009. – 83 с.
Заборонено все, що не дозволено
Постулат тоталітарного режиму
Свобода − це така вовняна ковдра, підтягнеш до шиї − оголиш ноги.
Апдайк

Дніпропетровський театр «Верим» – на слуху, але я якось майже випадково потрапила на його виставу «Голодна кров». Мене попередили, що спектакль про голодомор. Я люблю історію, багато читала про нашу країну і поїздила по ній, розповіді про голодомор чула з перших уст: від старого сусіда, від свекра − кубанського козака, від родичів з Донеччини.
Вважала, що здивувати або «пробити» на емоції в цій історичній правді мене мало що зможе. Як я помилилася! Спектакль чудовий, і робота всієї трупи заслуговує всіляких похвал. Фінал ... і знахідка, режисера, − глядачам у залі роздавали по скибці простого чорного хліба з ароматом дитинства, −
і сльози ринули з очей мимоволі, потоком, зупинити неможливо, ... а шматок хліба застряг у горлі комом. Рекомендовано відвідати і пережити цей спектакль усім нашим олігархам і чиновникам-керівникам, щоб завжди пам'ятали про свою відповідальність перед народом і перед нашою багатостраждальною країною. Адже минуле покутується сьогоденням.


56
Раджу переглянути спектакль пересічним громадянам, щоб усвідомити: незалежність від ситуації та спроможність у боротьбі – запорука неповторення подібного в нашій історії.
Не всі зможуть приїхати до Дніпропетровська, щоб подивитися виставу театру «Верим». Але рекомендую літературний аналог спектаклю: і за силою впливу, і за якістю художніх образів, з якими в даній тематиці знайомить автор. Це книга Еліни Заржицької «Три сходинки голодомору».
Тримаю в руках примірник, подарований мені автором. Обкладинка та
ілюстрації намальовані дітьми, стандартний формат, недорогий папір − видно, що видання абсолютно не комерційне. Але яке потрібне.
Спеціально ознайомилася зі звітами іноземних дослідників, які займалися збором інформації про врожайність на початку 30-х років на
Україні: і Роберт Девіс, і Стівен Уіткрофт і Марк Таугер одностайні у своїх висновках: справді, спад врожайності був, але ж не катастрофічний.
Катастрострофічним було ставлення держави до «маленьких» і неслухняних людей. Виховання нової Надлюдини − як Надзавдання нової країни, де немає місця поганим, хворим, слабким і нещасливим. Найкращий засіб зробити людей хорошими – це зробити їх щасливими. Зроби так, щоб люди мали майбутнє. Цього якраз не забезпечили.
На жаль, не всім в Україні поталанило в 30-ті роки двадцятого сторіччя мати майбутнє. І в книзі Еліни Заржицької ми бачимо цих людей − людей неугодних режиму. Це − дбайливі господарі, які чинять спротив, сільські матері з дітьми, занадто вдумлива молодь. Немає сенсу читати книгу без перерв на обдумування, без рефлексії. Ментальний «застряглий в горлі кусень хліба» завжди десь поруч, фізично відчуваєш його, поглинаючи текст.
Чи варто читати книгу дітям? Гадаю, так. Обов’язково з поясненнями, з обговоренням прочитаного, з історичними зануреннями і розвитком базису особистості − рефлексією. Чи варто боятися, що ваша дитина



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал