Наливайко Степан



Сторінка9/20
Дата конвертації05.12.2016
Розмір3.7 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20

Топонімія
Чигирин – місто священної чакри
Чигирин – оспівана Тарасом Шевченком козацька столиця часів Богдана Хмельницького, нині районний центр Черкаської області на річці Тясьмин, вписав чимало славних сторінок в українську історію. Та як постала назва Чигирин і коли, що вона означає – і досі достеменно не з'ясовано. Одні вважають, що назва пов'язана зі словом чагарі, тобто Чигирин – місце, поросле чагарниками. Інші схильні гадати, що в назві відбилася чигир-трава, якась чудодійна, цілюща, але й отруйна рослина. Присвійний суфікс -ин у назві, кажуть треті, свідчить, що вона походить від особового імені. І як доказ вказують на Чигир-батира, татарина, згадуваного в деяких переказах. З чого й недвозначний висновок, що назва Чигирин – тюркського походження.

Проте існує і четверта версія, найбільш правдоподібна. Легенди мовлять, що на місці теперішнього Чигирина, на перехресті доріг колись стояв колодязь, а біля нього чигир, колесо з черпаками – найпростіший пристрій діставати воду для поливу полів та городів (Коваль, 17). Схоже, назву Чигирин до певної міри справді можна пов'язати з водочерпальним колесом, це підтверджує найдавніша писемна пам'ятка стародавніх індійців – «Рігведа», деякі міфи якої складалися й на землі Давньої України, з якої у ІІ тисячолітті до н.е. до Індії вирушила частина індоарійських племен. А ці племена, судячи з усього, добре знали водочерпальне колесо. У «Рігведі» досить часті згадки про найпростіші водопідйомні пристрої. У Пенджабі, де записувалася «Рігведа», землеробство було можливе лише при зрошенні полів; життя людей і худоби теж залежало від наявності води. З кількох місць у «Рігведі» ми дізнаємося про самі колодязі, про стан їх, що вони собою являють. Зокрема, в мандалі (книзі) Х /93.13/ описується цей водопідйомний пристрій. До мотузки прив'язувалося кілька глеків, з допомогою колеса вони опускалися в колодязь, а тоді, наповнені водою, підіймалися, випорожнювалися і спускалися знову. Весь цей пристрій називався гхатічакра, де гхаті – «глек», а <120> чакра – «колесо», «коло», «круг» /СРС, 200, 204/.

Цей спосіб діставання води без особливих змін дожив до нинішніх часів – саме так і тепер дістають воду в Північній Індії, особливо в Пенджабі. Збереглась і назва гхатічакра в значенні «колодязь», хоча дослівно вона означає «колесо з глеками». Тобто гхатічакра-колодязь – не що інше як сучасний чигир, а саме слово чигир – новітня трансформація санскритського чакра, яке в сучасних новоіндійських мовах, зокрема в хінді, прибрало форм чакр, чакар, чаккар, чахар (може вимовлятися і як чехер), чахр, чарх тощо. Принагідно зазначимо, що на Дону словом чигир якраз і означається колодязь (Мурзаев, 615), а район Дону – один із найдавніших ареалів розселення індоарійських племен.

З іншого боку, санскритське гхатічакра дозволяє по-новому поглянути й на наше слово «колодязь», при тлумаченні якого слід насамперед виходити з наявності у ньому слова коло (те ж саме що й колесо), спорідненого із санскритським чакра. Компонент -дязь тоді пов'язується з дієсловом «тягти», «витягати». Тобто первісно колодязь – це колотяг, витягання води з допомогою кола/колеса. Доказів цьому ми бачимо багато і в Україні, де існували в давнину й досі існують різноманітні за архітектурним оформленням типи колодязів, але принцип у них однаковий – вода витягається при допомозі колеса (див.: Катернога М.Т. Українська криниця. К., 1996).

Проте слово чакра виявляє стосунок не лише до колодязя, воно має набагато глибинніший і важливіший зміст. Санскрит подає 16 значень його, серед яких «колесо», «диск», «округа», «військо», «панування», «царство», «гончарний круг», «вир», «цикл», «обрій» тощо (SЕD, 200). В індуїзмі чакра – символ Сонця, влади, воїна, племінного ватажка, царя, захисту (пригадаймо, як у гоголівському «Вії» семінарист Хома Брут обводив себе магічним колом, аби вберегтися від нечистої сили). Колесо з найдавніших часів було в Індії символом суверенної централізованої влади. Зображення колеса як символа такої незалежної влади знайшло вираження і в сучасній Індії, ставши емблемою на її державному прапорі.

Чакра також – метальна зброя, диск, неодмінний атрибут сонячного бога Вішну та його земного втілення – Крішни. Вішну – захисник світу, Всевишній, і чакра – емблема його. Вона має шість або вісім спиць, що символізує захист ним шести (чотири сторони світу, верх і низ) або восьми сторін світу, бо окрім чотирьох основних сторін світу, індійці знають і чотири проміжних. Кола чи колеса з шістьома чи вісьмома спицями зустрічаються ще на печатках долини Інду (так звана хараппська культура), а також на трипіль<121>ських і пізніших пам'ятках на території України. Через це Вішну, який входить до трійці (трімурті) верховних богів індуїзму (інші двоє – Брахма й Шіва), має численні імена, одним із компонентів у яких є Чакра: Чакраюдга – «Озброєний чакрою», Чакрешвара – «Бог/Владика чакри», Чакравата – «Наділений чакрою» (досл. «Чакровитий»), Чакрін – «З чакрою» (досл. «Чакрун»), Чакрадгара, Чакрапані, Чакрабгріт, Чакрахаста – всі чотири імені мають однакове значення – «Чакродержець» (СРС, 204; SED, 200).

Чакру, найдавнішу зброю Індії, тримають у руках кам'яні боги на храмових скульптурах. Та найцікавіше те, що вона збереглася досьогодні – у так званих ніхангів (досл. «крокодилів»), яких можна назвати індійськими «запорожцями». Ніханги – одне з відгалужень сікхів, воїнського братства, вони провадять спартанське життя, ніколи не одружуються, знають лише воїнську справу й носять жовто-блакитне вбрання (таку ж кольорову символіку мають і Крішна та його старший брат Бальвір: перший має темносиню забарву шкіри й носить жовте вбрання, а другий має золотаву шкіру й носить синє вбрання). Ніханги, яких сьогодні налічується до 20 тисяч, не тільки добре знають чакру, але й вправно користуються нею. Чакра в них – досить важке стальне кільце, схоже на диск із вирізаною серединою, з зазубринами по зовнішньому краю, відточеними до гостроти леза. Його розкручують двома пальцями й кидають – чакра летить у горизонтальній площині й при попаданні в шию може легко відтяти голову. Саме чакрою, розповідає «Махабгарата», Крішна зніс голову двоюрідному братові, цареві Шішупалі, своєму суперникові на руку й серце Рукміні, дочки царя Бгішмаки.

Компонент чакра відбився у військових термінах: чакра-гоптар – «воїн, який захищає одне з коліс бойової колісниці» (пор. укр. прізвище Гоптар; у санскриті гоптар – «воїн», «захисник», «охоронець»); чакрі-гопта – «воєначальник», «полководець», досл. «захисник/охоронець царя», бо чакрі означає ще й «цар», «правитель» (пор. укр. прізвище Хопта; воно має те саме злачення, що й Гоптар); чакра-в'юха – «кругова оборона», коли воїни для зручнішої оборони перед переважаючим ворогом розташовувалися колом (до такої тактики не раз вдавалися і запорозькі козаки, роблячи таке коло, наприклад, з возів); чакрадгар – «правитель округи», досл. «тримач чакри»; «Чакра» – сучасний індійський орден за воїнську доблесть тощо (Там же).

Входить чакра і в багато інших термінів, зокрема, чакра-мандала – «хоровод», «коловий танок» (пор. болг. коло), чакранкіт – «вішнуїт», «крішнаїт», досл. «прикрашений колами»; чакра-гуччха – «дерево ашока», священне в <122> індійців, вважається деревом бога кохання Ками; цвіте запашними оранжево-червоними маленькими квітами, зібраними в кетяги. За повір'ям, воно відразу розквітає, щойно його торкнеться ногою молода дівчина, яка невдовзі вийде заміж. Індійські жінки п'ють настояну на його листі воду, щоб запобігти зуроченню дітей; чакравака – так звана «брахманська качка». За повір'ям, самці й самки чакраваки не можуть залишатися на ніч разом, коли розкриваються сині лотоси (у «Махабгараті», до речі, часте порівняння очей Крішни з синіми лотосами, що вкрай показово й важливо). Приречені на розлуку, самець і самка перед настанням ночі жалібно кричать. Слід зазначити також, що слово вака, яке входить у назву чакравака, із санскриту означає «чапля», «журавель» й широко відбите в українській гідронімії і топонімії. Різновид його – бака (пор. укр. прізвища Бак, Бакота).

З чакрою пов'язано чимало важливих соціальних понять і уявлень: калачакра – досл. «колесо часу», алегоричне уявлення про час як колесо, що перебуває в постійному русі. Своїми обертами вони наближує для живих істот їхній час, визначений долею, поки життя не добіжить кінця; дгармачакра – досл. «колесо закону/дгарми», особливо в буддизмі й джайнізмі. Буддійська чакра-колесо має 8 спиць, що символізує восьмиступеневий (восьмеричний) шлях до спасіння; Чакравала – подвійне кільце гір, які формують зовнішню периферію буддійського всесвіту, в центрі якої стоїть гора Меру (Сумеру, Шумеру).

Особливо важливу роль відігравав термін чакравартін – досл. «той, що обертає колесо», «коловертун». Ним у Давній Індії означався могутній цар, імператор, колеса чиєї колісниці котяться від краю до краю землі й ніде не зустрічають опору. Чакравартін мусив мати 14 атрибутів, сім живих і сім неживих, які символізували його могутність. Сім живих атрибутів, це дружина, жрець, полководець, воїни на колісницях, воїни на слонах, кіннота й піхота. Неживі – колісниця, стяг, шабля, щит, парасоля, скарбниця і чакра.

Термін чакравартін став в Індії досить поширеним прізвищем – Чакраварті або Чокроборті (переважно в бенгальців). Причому двоє з носіїв прізвища Чокроборті безпосередньо причетні до України, і обидва вони – бенгальці. Один із них, Ачіт Чокроборті, став автором першого в Індії підручника української мови для індійських бібліотек, виданого 1980 року. Другий, Джогоннатх Чокроборті, сучасний індійський поет і літературознавець, переклав бенгальською мовою давньоукраїнську епічну пам'ятку «Слово о полку Ігоревім». Більше того, вражений винятковою подібністю цієї пам'ятки з давніми і середньовічними епічними пам'ятками Індії, він напи<123>сав дослідження, де простежив і проаналізував ці паралелі. Після святкування 800-річчя «Слова», на якому побував і автор першого в Індії перекладу давньоукраїнської пам'ятки, Джогоннатх Чокроборті ще більше впевнився в невипадковій спорідненості індійського та українського народів: «У Чернігові я почув весільні обрядові пісні українців, такі далекі від сучасних мелодій, але такі близькі до пісень, що й досі лунають на індійських весіллях». Мовлячи ж про свою роботу над перекладом «Слова», він зізнається: «Я виявив у «Слові» стільки слів, так схожих на санскритські!.. Робота над «Словом» була для мене відкриттям нової країни, напрочуд схожої на мою батьківщину».

Обидва носії прізвища Чокроборті мають імена, що сходять до епітетів Вішну-Крішни: Ачіт, або Ач'ют, досл. «Непохитний», а Джогоннатх (хінді – Джаганнатх) – «Цар/Владика світу»; територія сучасного штату Оріса (Одіса) якраз і вважається «землею бога Джаганнатха», тобто Вішну (див. статтю про Одесу).

Цікаве й те, що на слов'янському ґрунті термін чакраварті, тотожний чакравартін, відбився у формі коловрат. Як прізвище він вигулькує в страшному для слов'ян ХШ ст., коли на Київську Русь ринули татаро-монголи, під час оборони Рязані, яку очолив боярин Євпатій Коловрат. Це тим показовіше, що й сама назва міста, яке він захищав, пов'язується з воїнським станом – кшатріями, які на своє означення мають і другу назву – раджанья. Тобто в такому разі назва Рязань тлумачиться як Воїнь.

У водозборі Дніпра (Херсонська область) маємо річку Коловорот, інакше – Колоброд, яка, очевидно, пов'язується з вирами або колодязями, а назв типу Колодязі, Колодяжне, Колодязний тощо дуже багато саме у водозборі Дніпра й Сіверського Дінця (СГУ, 263–264).

Досить рясно компонент чакра відбився в індійських іменах і прізвищах. Чакрадвара – ім'я царя і назва гори; Чакрадгара – засновник однієї з релігійних течій у Махараштрі (ХШ ст.); Чакрапанідатта, досл. «Даний Чакрапані», тобто Вішну; він жив у XI ст. і є автором важливих праць з аюрведи – індійської народної медицини; Ашвачакра – ім'я демона, якого, за «Махабгаратою», вбив Самба, син Крішни. В «Океані сказань» кашмірського поета Сомадеви (XI ст.) персонажі мають імена Чакра (купець) і Чакрасена (царівна).

Та що вкрай важливо для нашої розмови, це те, що слово чакра входить і в цілу низку індійських назв, серед них і міст. Це, насамперед, Чакракотта, інші назви якої Чакракута, Чакракота – давня назва району Бастар у штаті Мадг'я Прадеш (котта означає «укріплення», «фортеця»). Сюди ж лягає і сучасне місто Чакарнагар <124>(нагар – «місто»), де Чакар- різновид слова чакра. Тобто вся назва означає «Місто чакри» або «Колове місто» (побудоване у формі кола, як це маємо й на трипільських поселеннях). Чакарнагар ототожнюється з давнім містом Екачакра, де ека – «один». Це місто розташоване в штаті Уттар Прадеш. Цікаве те, що воно було на території племені кічаків, а прізвище Кічак сьогодні побутує в українців; зокрема, в Коломиї, назва якої теж може пов'язуватися з колом-чакрою, живе мій, хоч і заочний, знайомий, Ігор Кічак. Ім'я Кічак мав також полководець, згадуваний у «Махабгараті». Північніше нинішнього Делі, столиці Індії, є священна Курукшетра, поле, де й відбулася, вважає традиція, вісімнадцятиденна битва, описана в «Махабгараті». Тут є тіртха (місце прощі) Чакратіртха, названа так нібито через те, що саме тут Крішна замахнувся своєю божественною чакрою на могутнього воїна Бгішму, полководця кауравів (нагадаємо, що Бальвір виступав на боці кауравів, а Крішна – на боці пандавів).

Аль Біруні – знаменитий хорезмійський астроном, історик і вчений (973-1039) у своїй розлогій енциклопедичній праці «Індія» пише, зокрема, що шановане в Індії місто Танешар (Стханешвар) має свого ідола на ім'я Чакрасвамін, зробленого з бронзи у зріст людини. Автор додає, що зараз ця статуя валяється на площі в м. Газні, куди її, разом з іншими скульптурами індійських божеств, привіз мусульманський завойовник Махмуд Газневі після походу на Індію. Саме місто Танешар, про яке згадує Біруні, теж знаходиться в районі Курукшетри, де й місце прощі Чакратіртха.

Той же Біруні цитує рядки з «Бріхат-самхіти» індійця Варахаміхіри (VІ ст.) щодо того, які саме належить робити статуї різних богів, зокрема, й Вішну:

«Ідола Вішну роби з вісьмома, чотирма або двома руками… Якщо робиш його восьмируким, то в одній руці вмісти меч, у другій – золоту або залізну палицю, у третій – стрілу, а четверта рука нехай ніби зачерпує воду; ліві руки нехай тримають щит, лук, чакру й мушлю. Якщо робиш його чотирируким, то відкинь лук і стрілу, меч і щит. Якщо ж робиш його дворуким, то нехай права рука ніби зачерпує воду, а ліва тримає мушлю» (Бируни, 135).

Проте, як засвідчують давні джерела, назву Чакра носила колись ціла країна. У так званій «Географічній поемі» «Авести» згадується країна Чахра, де чахра – іранський відповідник санскритському чакра. Ахурамазда – верховне божество давніх іранців, послідовно творить 16 найкращих країн і місць проживання, а на противагу йому злий демон Ахріман витворює всілякі гріхи, які поширює в цих країнах. Тринадцятою за ліком Ахурамазда створив країну <125> Чахру, про яку зазначається, що в «Чахрі сильній, причетній до Істини-Аші, Дух Зла сотворив неспокутний гріх спалювання померлих» (Авеста, 72). З чого напрошується кілька суттєвих висновків:

– що в Чахрі побутував поховальний обряд, пов'язаний із спалюванням небіжчиків; звичай цей давнім іранцям був мало властивий, зате поширений у індійців та слов'ян;

– що творці «Авести» несхвально ставилися до такого звичаю;

– що країні цій властива Істина-Аша; іранський термін аша тотожний санскритському арта, що спонукає звернути увагу на назву Аратта, а також пізнішу Артанію, пов'язані і з Україною, і з Пенджабом та Сіндом (давня назва Пенджабу також Аратта). Цілком можливо, що Артанія може тлумачитися як «Країна Арти», тобто «Країна праведності», а античні джерела неодноразово відзначають таку категорію щодо деяких племен Північного Причорномор'я. Місцерозташування Чахри достеменно не встановлене, припускається тільки, що це, можливо, місцевість у Хорасані (нинішній Іран).

Серед 16 країн, створених Ахурамаздою, згадуються й такі, що тією чи іншою мірою виявляють стосунок і до України. Другою в списку значиться Ґава Согдійська, Согдіана, теж «Країна Бика», як і Таврика, і Волинь, і Русь, і Україна, а в Криму, зокрема, існувало місто Сугдея (нинішній Судак), якому та її мешканцям сугдейцям чимало місця присвятила «Велесова книга».

Четвертою значиться Бахді – Бактрія, пізніший Балх. У зв'язку з чим згадується Болоховська земля в Україні, волохи/болохи та численні козацькі й сучасні українські прізвища Болох-Волох, Блох-Влох, Болоховець-Волоховець тощо.

Одинадцятою в списку йде країна «Хетумант променистий»; про неї мовиться, що тут Ахріман сотворив чаклунів-яту, яких не можна не співвіднести з племенем яду – одним із п'яти ведійських племен, згадуваних ще в «Рігведі»; вважається, що яду вирушили до Індії саме з Північного Причорномор'я. Пізніше, вже в «Махабгараті», фігурує Яду, родоначальник ядавів, що виявляють тотожність з літописними ятвягами. Яду, ім'я якого справді означає «провидець», «чаклун», «жрець», був сином брахманки Деваяні і царя-кшатрія Яяті, чиє ім'я співвідноситься з литовським яутіс – «бик». А якраз із ядавів походили, за епічною традицією, Крішна й Бальвір, поклоніння яким на різних рівнях рясно засвідчується в давній і сучасній Україні.

П'ятнадцятою названа Хапта-Хінду (інд. Сапта-Сіндгу або Сапта-Сіндгава, досл. «Семиріччя»), яку дослідники пов'язують із Пенджабом, «П'ятиріччям»; Аратта індійських джерел охоплює Сінд і <126> Пенджаб, який «Велесова книга» знає під назвою Пандеб.

І останньою числиться країна біля витоків ріки Ранха, що правиться без правителів (ЗМ, 111–115). Ранха «Авести» ототожнюється з річкою Раса «Рігведи». Відзначається, що ця країна без назви міститься «на краю світу», тобто, очевидно, далеко від місця, де записувалися «Рігведа» й «Авеста» – цілком може бути, що саме через це вона й названа останньою в списку. Є певні підстави пов'язувати авестійську Ранху та рігведійську Расу з українською Россю, яка концентрує довкола себе могутній індоарійський, ба навіть арійський пласт. В цьому плані показово, що і в «Рігведі» кілька разів згадуються «далекі краї». Зокрема, в цій пам'ятці мовиться, що Індра привів Яду і Турвашу до Індії з «далеких країв», а Яду, як ми вже знаємо, пов'язаний із ядавами та ятвягами. Ще в одному випадку «Рігведа» повідомляє, що демонічне плем'я пані викрало в Індри його корів – символи багатства й достатку, й сховало в «далеких краях» за річкою Раса (мовою хінді – Рас). Остання згадка тим цікавіша, що в Черкаській області, коло Ржищева, є населений пункт Панікарча, а серед запорозьких козаків засвідчено ім'я та прізвище Панікар/Понікар, а в індійців також поширене прізвище Панікар, Паніккар.

Таким чином, наведені факти засвідчують, що від слова чакра творилися не тільки важливі соціальні терміни, але й імена і, що особливо важливо, назви. Що дає підстави пов'язувати з цим словом і назву Чигирин. Проте підстави для цього маємо й на українському ґрунті.

У самому Чигиринському полку є низка індоарійських прізвищ, пов'язаних як із Вішну-Крішною, Бальвіром/Бальдевом, ядавами, так і з іншими індійськими реаліями. Наведемо деякі з них.

Тиміш Білдей (РВЗ, 35; Бужинська сотня). Старший брат Крішни Бальвір (Балвір, Балбір) мав і ім'я Бальдев (санскр. Баладева, досл. «Могутній бог» або «Білий бог»). Українським варіантом його є Білдей. Інший козак із подібним прізвищем – Федір Болудей – служив у Переяславському полку (343; Заворицька сотня).

Сидір Баглай (54; сотня Потоцька). Пор. прізвище Гопал Баглай – донедавна третього секретаря посольства Індії в Україні. Прізвище показове й тим, що поєднане з іменем Гопал (санскр. Гопала), одним із імен Крішни, рясного серед запорозьких козаків у формі Гупал, Гупало, Гупалов, Гупаленко. І хоча в самому Чигиринському полку їх не засвідчено, вони є в сусідніх Полтавському, Миргородському та інших полках.

Маник Широніс (35; сотня Омельницька). Санскр. манік – «коштовність», «перлина», «рубін» (СРС, 507). Пор. Манік Гангулі – бенгальський поет ХVІІ ст., Манік Бондопаддгай (1908-1956) – <127> відомий бенгальський прозаїк, твори якого виходили й українською мовою.

Омелько Рева (59; Голтвинська сотня), просто Рева – сотник Вереміївської сотні (46), Микита Ревченко – козак тієї ж сотні (47). Дружину Бальвіра/Бальдева звали Реваті, брата – Реват, батька – Райват, діда – Рева (усі імена пов'язані із значенням «багатство»). Походила Реваті з Сураштри, де жили ядави і де виявляються гідронімно-топонімні паралелі з Україною.



Путренко Дмитро (58; сотня Голтвинська). Санскр. путра (хінді – путр) – «син» (СРС, 396). У Бужинській сотні служив козак Степан Синенко (35), прізвище якого, очевидно, утворене не від «синій», а від «син». Пор. також прізвище юної художниці з Полтави – Путря, яка передчасно пішла з життя і основною тематикою картин якої була індійська.

Шуло Олекса (29; курінь Осавульський), Шулик Іван – сотник Жаботинської сотні (39). Санскр. шула «гостра або колюча зброя», «спис», «тризубець Шіви» (СРС, 652). Через шулу, свій атрибут і зброю Шіва мав епітет Шулін – «Тризубник», «Наділений тризубом». Син Шіви – бог війни Сканда-Картікея своїм атрибутом мав списа з тризубцем на вістрі. Санскр. шула споріднене з укр. шило.

Кудин Лазар (47; Вереміївська сотня). Санскр. кунда тотожне яду/джаду – «чародій», «чаклун», «маг», «жрець». Епітети Вішну – Кунда, Кундера (пор. українські прізвища Кундера, Кундіренко). Рукміні, дружина Крішни, народилася в Кундіні, столиці царства Відарбги. Місто Кудин наявне серед так званих Болоховських міст, які мають своїх індійських двійників. Різновид терміну кудинчудин (пор. укр. чудо, чудеса, кудесник).

Болоховець Радко (42; Смілянська сотня). Той же корінь, тільки в слов'янській трансформації, що й у санскр. брах-, від якого утворений термін брахман – «жрець», «індуїстський священик» і який первісно означав «казати», «промовляти». Через що знаменита Болоховська земля означає Волхвовська, Жрецька земля. Терміни болох та волох тотожні, мають однакове походження і значення.

Перелік цей можна продовжити. Існування прізвища Кришненко у запорозьких козаків (наприклад, сотник Воронківської сотні Переяславського полку Богдан Кришненко (333), два Івани Кришненки в різних сотнях Черкаського полку (64, 72) передбачає існування й імені Кришна, від якого ці прізвища утворені. Наявність у тому ж Черкаському полку козака на ім'я Кришко Шамшур, де прізвище Шамшур має очевидну індійську паралель і означає Шабля, спонукає гадати, що ім'я Кришко і є тією ланкою, яка зв'язує його з Крішною. Козаки з іменами Кришко, Криско, Креско засвідчені й у <128> Чигиринському полку, скажімо, Криско Яненко (39; сотня Жаботинська), Креско Напиводенко (57, сотня Голтвинська). Фіксуються тут і прізвища Кришенко Грицько (29; курінь Осавулівський), Крисенко Лесько (36; сотня Боровицька), Крисенко Тимко (40; сотня Жаботинська). Сюди ж лягає і прізвище Крищенко, похідне від Кришко.

Бальвір/Бальдев – Білобог, Крішна – Чорнобог, саме ім'я його означає «Чорний». Серед запорозьких козаків досить часті імена Білан, Білаш, Біляк, як і Черня, Чернега, Чорниш, Чорнята, сьогодні звичніші для українців як прізвища. У Жаботинській сотні Чигиринського полку служили козаки Онисько Білаш та Білаш Ничипоренко (40). Іван Чернята – обозний Чигиринського полку (27), Гнат Чорнята (35; Бужинська сотня) та Панас Чорнишенко (45; Орлівська сотня) – козаки. В Чигиринському полку засвідчено й прізвища Черниченко, Черненко, Білан, Білецький, Білушченко та інші.

Окремо слід сказати про прізвища Чорний та Білий. Прізвище Чорний особливо показове для Чигиринського полку – їх тут засвідчено 14, і за ними серед 16 полків «Реєстру» він посідає друге місце, поступившися лише Миргородському полку, де таких прізвищ 17. Третім і четвертим ідуть Полтавський полк – 12 і Канівський – 10. В той же час прізвище «Білий» зовсім відсутнє в Миргородському і Канівському полках, а в Полтавському та Чигиринському полках їх відповідно 2 і 5. Тобто прізвищ «Чорний» у цих чотирьох полках – 52 з усіх 98, засвідчених у 16 полках; на решту 12 полків їх припадає 46, менше половини. Що ж до прізвища «Білий», то їх у цих чотирьох полках – лише 7 з усіх 34 в шістнадцяти полках, тобто 1/5. З чого й висновок, що чигирино-полтавсько-миргородський регіон – ареал найбільшого поширення прізвища «Чорний», отже, й найбільшого поклоніння Чорнобогові/Вішну-Крішні. Поклоніння Білобогові-Бальдеву, чиїм атрибутом є плуг – землеробський символ, судячи з прізвища «Білий», тут було поширене мало, більше – трохи північніше від цього ареалу. Це й зрозуміло, бо Чорнобог – пастушницьке й воїнське божество, що й символізують лук і стріли, щит і шабля, данда й чакра – атрибути Вішну-Крішни.

У світлі цих фактів особливу увагу привертає епітет Вішну-Крішни – Чакрін із тим самим суфіксом -ін, що й у назві Чигирин /-ин/. Суфікс цей неабияк поширений у санскриті, особливо коли йдеться про богів та зброю, властиву їм. Про Шіву, чия зброя і атрибут тризубець-шула, вже мовилося – він має епітет Шулін, «Тризубник», «Наділений тризубом». Індра, чия зброя і атрибут громова стріла-ваджра, має епітет «Ваджрін», «Ваджрівник» «Наділений вадж<129>рою». Яма, чий атрибут і зброя кий-данда – Дандін, «Наділений києм-дандою» тощо. І саме епітет Вішну-Крішни – Чакрін, «Чакрівник», «Чакрун», «Наділений чакрою» виявляє найбільшу фонетичну і смислову відповідність назві Чигирин, хоча чакрін у санскриті має ще значення «самодержець, імператор, монарх», «правитель округи», «гончар», «олійник», «змія»(SED, 200)тощо.

Ця подібність епітета й назви буде ще більшою, коли зважити, що первісно назва козацької столиці звучала не Чигирин, а Чигрин. Що засвідчує і відома поезія Тараса Шевченка «Чигрине, Чигрине…»

І якщо й сьогодні в українській міфології, фольклорі, пам'ятках, назвах, іменах та прізвищах простежується стільки слідів, пов'язаних із Вішну-Крішною, то наші предки, поза сумнівом, добре знали ці божества й поклонялися їм, яскравим свідченням чого є згадка про них у «Велесовій книзі» та існування і нині в Черкаській області міста Вишнопіль. Отже, наші предки знали й основний їхній символ – коло, колесо, диск, чакру, яка символізувала Сонце, захист, незалежну централізовану владу. Тому цілком природно, що в назві козацької столиці Чигирина могло відбитися слово чакра, сучасні різновиди якого в мові хінді (чакар, чаккар, чахар, чахр, чарх) напрочуд близькі до чигир. Це не тюркське, а індоєвропейське слово, найдавніші писемні свідчення про яке маємо ще в «Рігведі» (чакра), «Авесті» (чахра), давньогрецькій (киклос) та латинській (циклус) мовах. <130>



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал