Наливайко Степан



Сторінка11/20
Дата конвертації05.12.2016
Розмір3.7 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   20

Українська Одеса, індійська Одіса та грецький Одісей
Назва Одеси, славного міста на Чорному морі, яке нещодавно відзначило свій 200-річний ювілей, давно привертає увагу дослідників. Прийнято вважати, що воно постало наприкінці XVIII століття на місці старовинного слов'янського поселення Коцюбієво, що його згодом турки й татари укріпили й назвали Хаджибей. 1795 року Хаджибей перейменували в Одесу на честь давньої грецької колонії Одес, Одесос, яка розташовувалася неподалік, на березі Тилігульського лиману. Щоправда, потім нібито з'ясувалося, що ця колонія містилася в Болгарії, біля теперішньої Варни. Про походження назви Одеса існує переказ, пов'язаний з адміралом Й.М.Дерибасом. Коли йому сказали, що тут мало питної води, він начебто відповів по-французькому: «Ассе до», тобто «Води досить». Якщо читати цю відповідь з кінця, то якраз і виходить «одесса»(Янко, 106–107;Коваль, 33–34). Проте, звичайно, це тільки зразок народної етимології, дослідники вважають, що в основі назви лежить грецьке слово. А тим часом накопичилося чимало даних, які дозволяють по-новому поглянути на назву Одеса й на ареал довкола неї, а також вдатися до деяких фактів поза межами України.

Зазначимо відразу: назва Одеса виявляє спорідненість із назвою сучасного індійського штату на сході Індії – Оріса. Назва Оріса вимовляється і як Одіса. Це викликано тим, що в мові хінді, державній мові Індії, церебральне р вимовляється і як церебральне д. Скажімо, слово бара – «великий» вимовляється і як бада, ларка – «хлопець» – як ладка, параті – «падає», як падаті. Через це назва штату має подвійну вимову – Оріса й Одіса. А цей штат, як і сусідній Біхар – хіндімовний. Тому й все<142>світньо відомий стиль індійського класичного танцю, який тут виник і первісно був танком храмових танцівниць-девадасі, більше відомих у Європі як баядерки, також має подвійну назву – орісі та одісі.

Оріса здавна славиться як «земля богів». І досьогодні тут збереглися численні й широковідомі храми й пам'ятки, до яких звідусіль сходяться мільйони прочан і туристів. Серед них 10 ступ, встановлених на місцях, де Будда виголошував свої проповіді, печери в горах Удайгірі та Кхандагірі, знаменитий храм Сонця в Конараку, величезний вішнуїстський храм Джаганнатха, шіваїстський храм Лінгараджа. Цей храм присвячено Шіві, верховному індуїстському божеству, що зображається з тризубом. А саме на Молдаванці в Одесі, на вапняковій стелі знайдено напис з іменем Бутанат, яке тотожне індійському Бгутанатх – «Владика бгутів», де бгути – добрі й злі духи, які складають почет грізного й водночас милосердного Шіви. По сусідству, у давньому місті Тіра в гирлі Дністра(зараз Білгород-Дністровський) знайдено інший напис з іменем Шіви – Махадава, в якому неважко розпізнати індійське Махадева – «Великий бог», ще одне з багатьох імен цього божества. Обидва написи датуються II ст., тобто набагато раніше за храм Лінгараджа в Орісі, зведений у VIII столітті.

Дружина Шіви, його жіноча іпостась, звалася Деві – «Богиня» або Махадеві – «Велика богиня», а ще Геродот у V ст. до н. е. мовить, що таври, давні насельники Криму, поклоняються Діві (Геродот, 204). Діва ж виявляє не тільки етимологічну, але й функціональну спорідненість з індійською Деві. Поклоніння Діві рясно відбилося у назвах як у Криму, так і по всій Україні, а також у Болгарії, Польщі, Чехії, Румунії. Назви Парфеніт, Парфенон, Німфей, Діа, Киз-Таш, Киз-Аул, Киз-Кермен, Киз-Куле в Криму, назви річок Дівка, Дівиця, Дівуха, Дівоча, Дівочин, Дівошин, Дівчий в різних регіонах України пов'язані саме з нею. Святилища таврської Діви, як і індійської Деві, знаходились на узвишшях і стрімких урвищах, а на Україні, як і в іншому слов'янському світі, маємо численні Дівочі та Дівич-гори, наприклад, у Києві, Каневі, Трипіллі, Сахнівці.

Шіва мав ім'я Махеш – «Великий бог», його дружина – Махеші – «Велика богиня». Саме Махеші під іменем Мокоша входила до язичницького пантеону київського князя Володимира, причому вона тут була єдиним жіночим божеством, що засвідчує її виняткову важливість. Діва-Махеші була покровителькою і захисницею Херсонеса Таврійського, Корсуня літописних джерел, теперішнього Севастополя, а саме з Корсуня-Херсонеса Володимир приніс до Києва християнство, привів християнських священиків і привіз християнські регалії. Тож Хреститель Русі добре знав і херсонеську Діву-<143>Деві і її божественного чоловіка, котрий під іменем Влес стояв на Подолі в Києві, на березі Почайни. Ім'я Влес – слов'янський відповідник імені Вріш, із санскриту «Бик», що його мав Шіва-Рудра, тотожний слов'янському Родові. І Влес і Вріш – «скотії» боги в своїх міфологіях.

Південь України, особливо ареал від Керченської протоки до Дністра, здавна вважається індоарійським, тобто пов'язаним з індійськими племенами. Кримських таврів від сіндів на Таманському півострові відділяла лише вузька Керченська протока, колись Боспор Кімерійський, назва якого пов'язується з кімерами-сувірами-сіверами (див. статтю «Індійські сувіри, українські сівери й кімерійці»). А таври й сінди – споріднені племена, як і меоти, дандарії, керкети, агри та інші, що теж входили до колись могутньої Боспорської держави, що існувала тут починаючи з VI ст. до н. е. Це знайшло відбиття і в боспорських написах. Так, лише в написі № 1137, знайденому в Анапі, засвідчено 11 імен Сінд, Сіндок, пов'язаних із сіндами (КБН, 673–676).

У «Махабгараті» – велетенському індійському епосі – згадується країна Дандадгара. Вона і давня Оріса, яка в епосі має назву Одра, згадуються поряд, що підтверджує їхнє сусідування і в географічному плані. А античні автори на території України знають плем'я дандарії, яке залишило по собі назви в Криму, на Таманському півострові й Південному Бузі.

З IV ст. до н. е. дандарії входять до Боспорської держави і включаються до титулатури її царів. Так, написи № 1037 і № 1038 титулують Левкона І і його сина Перісада «архонт Боспору й Феодосії, цар сіндів, торетів, дандаріїв і псесів» (КБН, 599–600). Така сама титулатура і в посвячувальних написах № 6 та № 6а з околиць Керчі, колишнього Пантикапея, столиці Боспору (КБН, 18–20). Відомий скіфолог В.І.Абаєв вважає, що дандарії на Південному Бузі й Кубані – одне плем'я, хоч і вважає його іранським. Інший дослідник, О.М.Трубачов, вважає, що дандарії – індоарійське плем'я, споріднене з таврами й сіндо-меотами. І індійський матеріал свідчить якраз на користь такої думки. Мешканці країни Дандадгари в «Махабгараті» – дандадгарії та дандарії в Україні виявляють спільне походження своїх назв – «жезлодержці», «скипетродержці», бо етнонім дандадгара розкладається на данда «жезл», «скипетр» + дгара «тримати», «держати» (СРС, 257). Слово данда нерозривно пов'язане з поняттям влади, воно входить в імена богів, царів і героїв, у важливі соціальні терміни й поняття, багато з яких стали в індійців іменами й прізвищами. Таке ім'я, зокрема, має сучасний індійський письменник, що пише тамільською мовою, Дандапані <144> Джеякантан, котрий, побувавши в Україні й під враженням Шевченкової «Катерини», написав роман «Сундаракандам» («Прекрасна квітка»), присвячений життю сучасної індійської жінки. Переклав цей твір українською Віталій Фурніка, одесит, відомий індолог, який жив і працював у Москві і який, на жаль, передчасно пішов з життя. Причому Дандапані означає те саме, що й ім'я Дандадгара – «Жезлодержець», «Цар», «Правитель» (див. статтю «Українські дандарії, індійські кияни»).

«Махабгарата» розповідає, що коли вісімнадцятиденна битва між двоюрідними братами пандавами й кауравами завершилася перемогою п'яти братів-пандавів, то старший із них, Юдгіштхіра, здійснив ашвамедгу – жертвоприносини коня. Обряд цей іще ведійський: цар, аби досягти найвищого царського статусу і незаперечної покори довколишніх правителів, випускав на волю коня і з військом вирушав за ним, підкорюючи землі, на які ступав кінь. Похід тривав рік, після чого кінь приносився в пожертву. Престиж ашвамедги був таким високим, що вважалося: цар, який здійснить сто ашвамедг, здатен потіснити з престолу самого Індру, царя богів і ватажка небесного воїнства. Обряд ашвамедга простежується в доскіфських курганах півдня України, а на срібній вазі зі скіфського кургану Чортомлик зображено сцени ашвамедги. Так що землі України добре відомий цей царський обряд. І давні насельники Оріси – одри/удри, як мовить «Махабгарата», допомагали Юдгіштхірі здійснювати ашвамедгу (DI, 168(L-R). До речі, у тих самих причорноморських курганах археологи знаходять індійські гральні кості, складені ніби з двох пірамідок – їх тут виявлено навіть більше, аніж у самій Індії. Гральні кості згадуються у наших веснянках, а саме в кості Юдгіштхіра програв своє царство, яке потім довелося повертати силою.

«Махабгарата» розповідає також, що саме через Рукміні між Крішною і його двоюрідним братом на ім'я Шішупал спалахнула смертельна ворожнеча, яка скінчилася для Шішупала трагічно – Крішна зніс йому голову своїм бойовим диском-чакрою. А в Орісі колись існувало місто Шішупалгарх, «Фортеця Шішупала», руїни якого збереглися досьогодні і є об'єктом ретельного вивчення археологами та істориками. Особливість цього міста та, що формою воно являє квадрат, тоді як міста північно-західної Індії – прямокутної форми. Що несамохіть викликає на думку «скіфський квадрат», яким Геродот означував територію причорноморських скіфів.

Цікаве те, що фонетично близьке до імені Шішупал ім'я Сосіпол знали етруски. Йому, укупі з богинею Ейліфією, присвячувалися навіть храми (Этруски, 193). Сосіпол, як свідчать джерела, був божеством-дитиною, а ім'я Шішупал <145> із санскриту означає «дитина-захисник». Дослідники ім'я Сосіпол тлумачать як «Захисник міста», трактуючи -пол від грецького поліс «місто», а Сосі – як «Захисник». Проте насправді все навпаки: Сосі – означає «дитина», воно споріднене із санскритським шішу «дитина», «немовля» (СРС, 647), а -пол, тотожне санскритському -пал – «захисник», «охоронець» (СРС, 392) і сходить до основи па- «захищати», «охороняти», «берегти» (СРС, 386). Саме ця основа міститься в таких зараз актуальних термінах, як пан, пані, панна, а також у російському папа, батя, українському батько тощо. Санскритське пал має синонім палак, яке ще має значення «воїн» і «цар». Палак у формі полк досі збереглося в слов'янських іменах (колись лише князівських) – Ярополк і Святополк. Діва-Артеміда мала епітет Тавропола; ім'я Аполлон, споріднене з ім'ям Крішни Гопалан, інакше Гопала, теж містить компонент – пол, як і ім'я слов'янського божества Купала; ці три божества з різних міфологій виявляють функціональну тотожність і етимологічну тотожність своїх імен.

Термін пал відбився також у назві скіфського племені пали, а палак – у назві пізньоскіфської столиці Палакій біля теперішнього Сімферополя, яку пов'язують зі скіфським царем Палаком. Саме про Палака повідомляє Страбон, що 110 р. до н. е. йому завдав поразки цар Мітрідат VI Євпатор, імені якого завдячує теперішня Євпаторія. Саме ім'я Мітрідат має індійський відповідник – Мітрадатта, тобто «Даний Мітрою», а Мітра – давнє індоіранське божество Сонця і Мирного Договору; ім'я його на слов'янському ґрунті прибрало форми -мир (в іменах Яромир, Славомир, Володимир, Драгомир, Будимир, Чудомир, Мирослав тощо).

Таким чином, ім'я Сосіпол виявляється тотожним імені Шішупал; обидва імені, попри приналежність до різних етнічних сфер, мають спільне походження і однакове значення – «Дитина-захисник». На індійському грунті таке значення імені підходить якраз для Крішни, бо саме він ще в юному віці здійснив безліч подвигів, воюючи з усілякими демонами, що завдавали людям різних капостей. Очевидно, етруський Сосіпол більше зберіг свої давні функції, аніж Шішупал, який, певно, теж мав свого часу такі ж самі функції. З цього випливає висновок, що і етруски, і давні індійці, і давні українці поклонялися дитині-божеству; в українців це – Йван Купала, де Йван – споріднене з санскритським юван «юний», «молодий» (пор. епітет «Юний Бог» щодо Аполлона).

Що подібне божество було популярне колись на території України, засвідчують боспорські написи, які подають чимало імен із компонентом Сосі-: Сосій, Coсіон, Сосібій, Сосіпатр, Сосіген <146> (КБН, 900-покажчик імен). Останнє ім'я, утворене за зразком Афіноген – «Народжений Афіною», Діоген – «Народжений Зевсом», ще більше підтверджує, що Сосі – назва божества.

У зв'язку з Шішупалом цікаве ще одне. «Махабгарата» каже, що спільником його був цар Вакра, царство якого було по сусідству з царством Шішупала. Вакра славився тим, що вмів чаклувати, тобто був кудесником, волхвом, жерцем.

Ім'я Вакра із санскриту означає «кривий»(СРС, 560), що відразу навіює згадку, що в деяких балтійських племен, скажімо, у давніх прусів, жрець називався кріве, а неодмінним атрибутом його був викривлений дубовий посох; крім того, Кріве – міфологізований пращур племені кривичів (МНМ, ІІ 15).

Якщо поглянути на гідронімію України, то вражає величезна кількість назв на Крив- або зі словом Кривий: Крива Вода, Крива Почайна, Кривий Ташлик, Кривий Торець, Крива Вершадь, Кривий Потік тощо (СГУ, 283–288). Це пов'язано із сакральністю кривого, вигнутого. Криве, як і ліве, характеризує саме земні явища або земні персонажі на противагу небесним, які пов'язуються з прямим і правим («правда на небі, кривда на землі»). Сюди ж лягають українські прізвища на Крив-, де поєднання значення «кривий» і певної частини тіла належить до поширеного типу описів в індійських, балтійських та слов'янських мовах. Укр. Кривонос відповідає санскр. Вакранас, Кривоп'ятВакрапад, Кривозуб – Вакрадант тощо. З чого видно, що укр. Крив- відповідає санскр. Вакр-.

Цікаве й те, що ріка Вакра (Вкра, Вікра, Укра) є в басейні Західного Бугу і в басейні Вісли. Територія зі східного боку ріки Одри в Польщі, де тече ріка Вакра/Укра населяло плем'я укрів, укранів; тобто якраз там, де дехто вбачає прабатьківщину індоєвропейців (ГУ, 96).

У Біхарі й сьогодні сильна община ядавів, а саме з ядавів походять Крішна та його старший брат Бальвір (або Бальрам), слідів поклоніння яким багато на терені України. Ядави виявляють спорідненість із літописними ятвягами, бо як індійські ядави мають іще дві назви – сатвати й данави, так і ятвяги, що їх відносять до балтійських племен, теж мають дві інші назви – судовити й дайнови. Зрозуміло, що така потрійна відповідність не випадкова, вона є ще одним свідченням на користь того, що індоарійські племена пішли з України не всі.

Показова в цьому плані назва данави на означення ядавів та дайнова на означення ятвягів. Життя данавам, як розповідають індійські міфи, дала Дану, дружина божественного мудреця на ім'я Каш'япа (Касапа, Кассапа) – вона пов'язана з водною стихією. Дану була матір'ю Врітри, з яким бився Індра – ця битва і складає основ<147>ний міф «Рігведи», сюжет його складає основу «Махабгарати» й «Рамаяни». Врітра виступає в українських веснянках як злий цар Ворот або Воротар, в українська Дана, теж пов'язана з водною стихією, тотожна індійській Дану; імена обох богинь і досі зберігають назви річок Північного Причорномор'я – Дон, Донець, Дунай, Дністер і Дніпро.

У південній частині сучасного штату Біхар за часів Будди й Махавіри – засновників буддизму та джайнізму, тобто з VI ст. до н. е., існувала могутня держава Маґадга. Вона була центральною державою імперії Маур'їв (IV–ІІ ст. до н.е.), Гуптів (IV–VI) та Палів (VІІІ–ХІІ). На південний схід від Магадги була Відеха, та сама, якою правив цар Джанака, батько Сіти, героїні «Рамаяни» – її зі священного лісу Дандаки викрав злий Раван, «Ревун» і заточив у в'язницю на своєму острові-столиці, що звалася Ланка; цю Ланку, до речі, дослідники шукають не тільки в Індії й на теперішній Шрі Ланці, але і в Україні, пов'язуючи Ланку з відомим Лукомор'ям біля Чорного моря. Маґадга й Відеха по обидва боки священної Ганги були свого часу найвпливовішими державами Північної Індії.

Сучасну Орісу населяє народ орія або о д і я; так само називається і їхня мова, що відноситься до східної гілки індоарійських мов, – вона близька до бенгальської. Давні джерела називають цей народ одра, удра, одриси, удриси, від чого і їхня країна теж виступає під цими назвами, тобто Одра, Удра, Одріса, Удріса; останні дві назви прибрали остаточного вигляду Оріса, Одіса, хоча мовою хінді пишеться Уріса, Удіса.

Давніх насельників Оріси індійська традиція зараховує до так званих млечхів, тобто «варварів»; «варварство» їх полягало в тому, що вони не дотримувалися брахманських обрядів та звичаїв, а головне – споживали коров'яче мясо. «Махабгарата» до млечхів відносить парфян, скіфів, яванів (греків), дравидів, а також сіндів і сувірів, які теж колись проживали в Укрїні. Як бачимо, до млечхів відносяться і скіфи, котрі свого часу відігравали величезну роль в історії Північного Причорномор'я. Тому цілком зрозуміло, що територія на північ від Чорного моря теж відносилася до населеної млечхами.

Досить відома ще одна назва одрів/удрів – уткала, через що давня Оріса/Одіса іноді називається Уткаладеша, Уткаладеса; -деша/-деса тут означає «країна» (мовою хінді -деш/-дес). Цей компонент наявний у назві країни Бангладеш. Столичний університет в Орісі називається Уткальським. У зв'язку з уткала привертає увагу дещо загадкове українське прізвище Откаленко, яке може бути причетним до цього етноніма.

Вже згадувалося, що з Орісою сусідує штат Біхар, назва якого перегукується з назвами Біхар в <148> Угорщині та Біхарія в Румунії, де, як і в Україні та Польщі, засвідчено ще назви Крішна, побутують прізвища Мітру, Деметр та Касап/Кассап, яке перегукується з іменем легендарного мудреця – Каш'япа (хінді – Каш'яп).

Ріка Одра є в басейні Балтійського моря, є на Чернігівщині; Одринська Річка тече на Волині, Одринка – в басейні Сіверського Дінця. Існує збірний етнонім ободричі, що його умовно тлумачать як «жителі обох річок Одра». На схід від ріки Одри в Польщі жили укри/украни. У дельті Дунаю жили одриси, давнє слов'янське плем'я.

Мовлячи про Одесу та Одісу-Орісу, не можна не звернути уваги, що ці назви напрочуд близькі фонетично до імені Одісей, що його мав персонаж грецької міфології та епічних поем Гомера. Поза сумнівом, під час своїх численних мандрів та пригод Одісей побував і в Північному Причорномор'ї, знав скіфів, а скіфи – його. У тому ж скіфському кургані Чортомлик, де знайдено срібну вазу зі сценами авшвамедги, знайдено і горит зі сценою про Ахілла серед дочок Лікомеда, царя долопів (дулібів?) на острові Скірос. Саме там заховався юний Ахілл, не бажаючи брати участі в Троянській війні, й саме там знайшов його Одісей.

Дотичність Одісея до Криму певною мірою засвідчує і Гомер у своїх безсмертних поемах. Коли флот мікенського царя Агамемнона, котрий очолював греків у поході на Трою, не міг вирушити до неї, бо не було попутного вітру, жерці прорекли цареві: боги змилуються і пошлють попутний вітер, якщо принести в пожертву юну Іфігенію, доньку царя. І доставити царівну в Авліду, де нібито мали відбутися її заручини з Ахіллом, насправді ж – криваве жертвоприношення, мав сам Одісей. Проте останньої миті дівчину з жертовника підхоплює Артеміда й переносить у далеку Таврику, де та стає жрицею у таврському храмі Діви-Артеміди. Згодом зі своїм братом Орестом, якого вона, не впізнавши, мало не принесла в пожертву богині, Іфігенія переносить статую Артеміди до Греції (МНМ, І 592–593). З чого дослідники роблять цілком слушний висновок, що культ Діви-Артеміди був занесений до Греції саме з Північного Причорномор'я, як, до речі, й Аполлона, котрий для олімпійських богів завжди вважався приблудою. Бо й справді, навіщо було б Іфігенії та її братові переносити Артеміду до Греції, якби доти богині там поклонялися і були її храми.

Друга назва Трої – Іліон, від імені легендарного засновника міста, Іла. В індійській міфології є персонаж із таким іменем, навіть кілька. Це, зокрема, Іла – дружина уславленого мудреця Вішраваса й мати Кубери – бога багатства і охоронця півночі, приятеля Шіви. За «Рамаяною», саме Кубера звів Ланку, з якої його прогнав брат Раван, ворог царевича Рами. Саме ім'я Вішравас тотожне слов'янському <149> імені Віслав/Веслав, яке побутує і досі; в жіночій формі його має, наприклад, відома польська поетеса, лауреатка Нобелівської премії Віслава Шимборська. Ще одна Іла в індійській міфології – дочка першопредка людей Ману та його дружини Шраддги. У них довго не було сина, і вони благали богів послати їм його. Проте народилася дочка, Іла. Мудрець Васіштха силою своїх чарів перетворив її на хлопця, але Шіва знову перетворив його на дівчину. Тож Іла на певний час стає то хлопцем, то дівчиною. Цікаво, що і сам Шіва іноді зображається у подобі напівчоловіка-напівжінки: одна половина його – чоловіча, друга – жіноча. У цій іпостасі він називається Джаганпітрі-Джаганматрі, тобто Батько світу – Мати світу.

Що ж до мудреця Васіштхи, то джерела мовлять, що його нащадки носили пасмо волосся на виголеній голові, тобто «оселедець». Васіштха постійно суперничав з іншим уславленим мудрецем – Вішвамітрою. Показово, що в боспорських написах, знайдених у Керчі, двічі зафіксовано ім'я Вішвамітра, щоправда, в іранській передачі – Аспамітхар (КБН, № 211 і № 242). Обидва написи датуються IV–ІІІ ст. до н. е. Слов'янський відповідник імені Вішвамітра – Всемир, Весьмир.

Ім'я Одісей має і форму Олісей, від якої утворене ім'я Уліс – латинська форма імені Одісей. Це засвідчує, що з іменем Уліс сталася та сама трансформація, що і з назвою Одіса-Оріса. Тобто ім'я Уліс мусило пройти стадію Одісей-Орісей, перш ніж прибрати остаточного вигляду.

Одісей та Уліс – різні видозміни одного й того самого імені, між якими існувала ще проміжна форма Оpiсей. А санскритське р часто-густо на грецькому та слов'янському грунті має л: санскр. шравас – гр. клеос – укр. слава, санскр. пур «місто» – гр. поліс – укр. піль (у назвах міст). Давні граматисти відзначають кілька особливостей мови, що нею розмовляли мешканці давньої Магадги, по сусідству з давньою Орісою. Від санскриту її відрізняє те, що на початку чи всередині слова вона вживала л замість р. Так, санскритське раджа – «цар» у магадгі звучить як ладжа, нара – «чоловік», як нале (DI, 29(L-R). Ці факти засвідчують спільні мовні переживання у грецькій, латинській, слов'янських та індійських мовах у якомусь віддаленому минулому. Слід також відзначити, що магадгі відноситься до так званих пракритів, мов простонародних, на відміну від санскриту, мови літературної. А саме в Північному Причорномор'ї відомий дослідник індоаріки О.Трубачов відзначає рясні сліди пракритизмів.

Характерно, що індійська Іла має різновид Іда, що засвідчує те саме мовне явище. Іншим синонімом індійської Іли є ім'я Ілавіла, яке й собі має форму Ідавіда. <150>

Про невипадковість усіх цих фактів свідчить і те, що між індійським та грецьким епосом простежуються деякі спільні особливості, відсутні в інших епосах. Тільки індійці та греки розвивали еротичну космологію (Кама та Ерос), причому ці божества нерозривно пов'язані з Шівою та Діонісом, а Шіву античні автори ототожнюють з Діонісом. Лише греки та індійці культивували тотожні епічні цикли з темами облоги міста, сховку викрадачів чужої дружини (Троя – Ланка), вимушеність багаторічних блукань (аргонавти, Одісей – пандави, Рама), повернення несправедливо одібраних групових династичних прав (пандави – нащадки Геракла). І Крішна, якого античні автори ототожнюють із Гераклом, і Одісей пов'язуються з мотивом посередництва між воюючими сторонами. Як перед початком війни в «Махабгараті» Крішна намагається примирити пандавів і кауравів, так і Одісей, разом із Менелаєм вирушає до Трої, аби залагодити суперечку миром і запобігти війні.

В «Іліаді» ахейці майже виключно русяві – Ахілл, Менелай, як і ахеянки, навіть Гера, дружина Зевса. Герої ж «Махабгарати» майже всі наділені очима кольору «синього лотоса», а очі Крішни порівнюються ще з квітками льону. Щодо цього відомий перекладач «Махабгарати» Борис Смирнов, сам вихідець із Чернігівщини, пише в одному з коментарів: «…очі Крішни порівнюються з квітками льону. Сьогодні в індійців переважає темна забарва райдужки, як і серед українців, проте й блакитні очі зустрічаються не так уже й рідко, наприклад, у Рабіндраната Тагора. Підкреслення кольору очей у національного героя, яким є Крішна, годі обминути увагою, воно не випадкове, а виражає певний ідеал національного типу. З історичної точки зору ця риса важлива для визначення національного походження культу Крішни, a отже, для питання про зв'язок прибульців до Індії, носіїв ведійської релігії, з блакитноокими народами. Про очі Шіви згадується рідше, але зображається він чорнооким, що є зайвим доказом його неарійського походження» (Смирнов, 566). Цікаве у зв'язку з цим і зауваження Патанджалі, знаменитого мовознавця II ст. до н. е., що істинному жерцеві-брахману личить мати каштанове волосся і сірі очі.

До цього слід додати, що в Індії льон не росте, а сині лотоси, як відзначають ботаніки, колись росли й на Дніпрі. Рабіндранат Тагор – бенгалець і з брахманської родини, а Оріса, Біхар до 1912 року входили до величезної британської провінції Бенгалія.

Таким чином, наведені факти спонукають до цікавих висновків: один із них той, що деякі події «Махабгарати» могли відбувалися на терені сучасної України, а участь у цих подіях могли брати предки сучасних українців. <151>

Ці дані засвідчують також топонімні, гідронімні й етнонімні паралелі України не лише з Північно-Західною Індією, що сьогодні поза сумнівом, а й із Східною Індією, тобто сучасними штатами Біхар, Оріса й Західна Бенгалія. Територію між Дніпром і Південним Бугом, прилеглу до Чорного моря, античні автори називають Сіндською Скіфією або Сіндикою. Одеса розташовується саме в цьому ареалі. Тому не дивина, якщо виявляється спорідненість назв Одеса й Одіса/Оріса, яку населяли одри-удри-одриси-удриси і які виявляють виняткову подібність з назвами слов'янських племен у цьому регіоні. Можливо навіть, що тут ми маємо й етногенетичну тотожність.

З іншого боку, поширений в індійців компонент -деша/-деса на означення місцевості чи певної території, може бути й у назві Одеса. Тоді, найімовірніше, сучасне Одеса – первісне Годеша/Годеса – «Край/Країна Бика». Що така трасформація можлива, засвідчує індійське ім'я Гопалан на означення Крішни й грецьке Аполлон, яке, на нас, лише грецька видозміна індійського імені. Таке тлумачення назви Одеса підтримує численна «бичача» топонімія в цьому регіоні. Сусідній Крим, давня Таврида, Таврика – це «Країна Бика». Скіфська святиня Ексампей, досл. «Водопій/Брід Бика», містить значення «бик» (санскр. укшан, іран. ухшан). Таке саме значення і назви Боспор. Русь теж «Країна Бика» (санскр. вріш «бик»), причому найдавніші писемні фіксації назви Русь сходять саме до Криму. Назва Україна й собі – «Країна Бика». І, до всього, територія сучасної України на давніх астрологічних картах розміщується під знаком Тельця, тобто Бика. Ця традиція, пов'язана зі Священним Биком, сходить до надзвичайно давніх, іще трипільських часів. <152>




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал