Наливайко Степан



Сторінка10/20
Дата конвертації05.12.2016
Розмір3.7 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   20

Ексампай: дві загадки скіфської святині
Геродот у V ст. до н.е. в своїй знаменитій «Історії» пише:

«Третя ріка – Гіпаніс, її джерело в Скіфії і починається вона з великого озера, навколо якого пасуться дикі білі коні. І правильно називають це озеро матір'ю Гіпаніса. Отже, з нього витікає Гіпаніс і на відстані п'яти днів шляху в ньому ще небагато води і його вода солодка, але після того на відстані чотирьох днів шляху від моря його вода стає дуже гіркою. Це тому, що в нього вливається одне гірке джерело, яке хоч і зовсім мале, але дуже гірке і його вода змішується з водою Гіпаніса, що є великою рікою серед малих, і це джерело надає його воді такий смак. Це джерело лежить на межі країн скіфів-землеробів і алізонів. Назва цього джерела і місцевості, звідки витікає його вода, по-скіфському Ексампай, а по-еллінському – Священні Шляхи» (Геродот, 192). Трохи далі «батько» історії додає: «Отже, проміж рік Борисфен і Гіпаніс є місцевість Ексампай… В тому місці стоїть казан, ушестеро більший від кратера, що його присвятив Павсаній, син Клеомброта в гирлі Понту Евксіну… Цей казан у Скіфії вільно вміщує шістсот амфор і завтовшки цей скіфський казан має шість стіп. Як кажуть тубільці, його було зроблено з наконечників стріл» (Там же, 199).

Дослідники небезпідставно вважають, що Ексампай був загальноскіфською релігійною святинею, хоча Геродот і не дає прямої вказівки щодо цього. Проте переклад назви Ексампай грецькою як «Священні Шляхи» красномовно свідчить на користь такого припущенння. Відомий дослідник С.О.Жебелєв відзначає, що місцезнаходження тут величезного казана вказує на існування в Ексампаї скіфських святилищ (Жебелев, 339). Б.М.Граков вбачає у розповіді античного автора вказівку на загальноскіфський характер цієї святині й погоджується, що саме тут могли відбуватися різноманітні скіфські торжества й урочистості; небачені ж розміри мідного казана не викликають сумніву в його ритуальному призначенні (Граков, 112). Ще один дослідник, Д.С. Раєв<131>ський, також вважає: Ексампай був центром скіфського організованого світу; такий центр характерний тим, що через нього, за первісними уявленнями, пролягає найкоротший шлях, який зв'язує Землю і Небо. Тому є всі підстави гадати, що скіфські свята відбувалися саме в урочищі Ексампай – та й недарма, на думку дослідника, Геродот тлумачить назву його як Священні Шляхи (Раевский, 114).

Існує думка, досить поширена й авторитетна, ніби значення не всіх слів та назв, що їх подає Геродот як скіфські, знаходять пояснення в іранських мовах, а скіфів відносять до іранських племен. Хоча з такою думкою важко погодитися, бо вона, як на нас, суперечлива в самій своїй основі. Якщо скіфи справді іраномовні, то суто скіфські слова мають пояснюватися з іранських мов. Якщо ж вони не пояснюються, то цьому можуть бути дві причини: або скіфи не іраномовні, або тлумачення йде хибним шляхом. Підтвердженням цього є випадок із самоназвою скіфів – сколоти та іменем першого скіфського царя – Колаксай, що їх теж відносили до «непояснюваних» на іранському грунті слів. Проте, як показало дослідження, і етнонім сколоти, і ім'я Колаксай цілком піддаються тлумаченню і на індійському, і на іранському грунті (Наливайко, 57–60).

Отож однією з таких непояснюваних назв вважається і назва Ексампай. Дехто схильний гадати, що початкове Е- в ній – заперечна частка, тому Ексам- може означати «неушкоджений», «цілий»; компонент – пай зводиться до іранського слова із значенням «стежка», «шлях», «путь». Проте М.Фасмер вважає ці етимології незадовільними саме з мовного боку (Куклина, 7).

Останнім часом, завдяки виявленню в Північному Причорномор'ї індоарійського мовного пласта, є спроби витлумачити назву Ексампай на індійському грунті. Так, зокрема, О.Трубачов розкладає цю назву на три компоненти: а – кшама – пая, де перший елемент, за ним, заперечна частка, другий – означає «придатний», а третій – «вода». Тобто вся назва тлумачиться як «Непридатна вода (для пиття)». Це, на думку дослідника, цілком відповідає повідомленню Геродота й даним фізичної географії про непридатні для пиття, сильно мінералізовані води цієї частини південнобузького басейну (ЛП, 18).

Отож одностайності серед дослідників щодо походження і значення назви Ексампай немає. Немає одностайності і щодо локалізації скіфської святині, вона й досі лишається дискусійною, хоча Геродот нібито цілком конкретно прив'язує її, зазначаючи, що Ексампай – притока Гіпанісу і водночас – назва місцевості. Одні дослідники ототожнюють річку Ексампай із Синюхою, невеличкою сьогодні річкою, яка впадає в Південний <132> Буг, колись Гіпаніс, у районі Первомайська. Інші вважають, що Ексампай – річка Гнилий Єланець, який і собі впадає в Південний Буг нижче Мертвовода. Треті схильні гадати, що Ексампаєм колись називали сучасну річку Чорний Ташлик (Агбунов, 141–156).

У «Словнику гідронімів України» дається помітка, що в давніх актах річка Синюха називалася Синя Вода, Синьовода і що «на речке на Синеи Воде… город Синяя Вода» (СГУ, 501). Чи не тут приховується розгадка назви Ексампай, адже Ексампай – також і назва річки і назва місцевості, як є річка Синя Вода і місто Синя Вода. А особливо коли зважити, що – пай у назві скіфської святині справді може означати «вода». Це підтверджує санскрит, у якому слова пая, пайо означають «вода», «питво», «сік», «молоко»: пайода – «хмара» (досл. «даюча воду»), пайоваха – «хмара» (досл. «везуча воду»), пайодгара – «хмара» (досл. «тримаюча/держача воду»), пайодгі – «море» (досл. «вмістилище води») тощо (СРС, 367).

Якщо зважити, що скіфів відносять до іраномовних племен, то ймовірно припустити: назва Синьовода – слов'янський переклад давнішої, скіфської назви. І якщо компонент – вода в ній тотожний компонентові -пай у скіфській назві Ексампай (а це підтверджують санскритські факти), то, виходить, компонент Ексам- може бути значеннєво тотожним компонентові Синьо- у назві Синьовода. І навіть більше: компонент Ексам- у такому разі може пов'язуватися із значенням «синій».

Близькі фонетично до Ексам- слова із значенням «синій» іранські мови справді знають. Поняттю «синій» тут відповідають, зокрема, авестійське ахшаена, давньоперське ахшайна, осетинське ехсін, у памірських мовах – шін.

Назва Ексампай відома нам через давньогрецьку мову, яка майже традиційно передає іранське звукосполучення – хш- як – кс-. У такому разі іранське ахшайна прибирає грецькою форми аксайна. Приєднавши до неї – компонент – пай, матимемо Аксайнпай, яке має незаперечну фонетичну подібність із назвою Ексампай. Особливо якщо взяти до уваги нечіткість н/м перед приголосним (пор. санскритські приклади, де слова мають однакове значення, але можуть дещо різнитися фонетично: санскрит і самскрит, сансара і самсара, Канта і Камта тощо). Крім того, дещо видозмінитися міг і початковий голосний.

Таким чином, стає очевидним, що назва Ексампай цілком може тлумачитися як Синьовода, що Синьовода – семантичний відповідник скіфському (у грецькій передачі) Ексампай, що обидві назви, слов'янська і скіфська – значеннєві двійники. Але чому ж тоді Геродот перекладає назву Ексампай як «Священні Шляхи»? Або він припустився неточності, що малоймо<133>вірно, або ж назва Ексампай первісно означала не «Синьовода», а щось інше.

Оскільки компонент – пай у назві Ексампай має аналогії в санскриті, то навряд чи є підстави вважати, що неправильно витлумачений саме цей компонент. Тим більше, що основне навантаження, смислове, як правило, падає саме на перший компонент складного імені чи складної назви. Тож, очевидно, хибно витлумачитися міг якраз перший компонент, Ексам-. Саме під цією словесною оболонкою має приховуватися слово, напрочуд схоже фонетично на Ексам-, але відмінне за значенням. То що ж це за слово може бути?

Як вказує Геродот, Ексампай міститься між Гіпанісом і Борисфеном, тобто між Південним Бугом і Дніпром, якщо оперувати сучасними річковими назвами, на території скіфів-орачів та алізонів. Як слушно зауважує відомий скіфолог та іраніст В.І.Абаєв, у читачів завжди викликав подив факт існування двох племен – скіфів-орачів і скіфів-землеробів, назви яких, по суті, відбивають однаковий господарський уклад, хоча насправді вони протиставляються одне одному. Але ж відповідні їм назви аротерой та георгой у грецькій мові – синоніми! Інша справа, якщо допустити, що скіфи-землероби в Геродота не господарська характеристика скіфського племені, а адаптація місцевого, скіфського етноніма гауварга, який знаходить аналогію в назві іншого скіфського племені – хаумаварга, засвідченого ще в давньоперських клинописних текстах. Якщо етнонім хаумаварга означає «ті, що поклоняються хаомі», де хаома те саме що й індійська сома – священний напій давніх іранців та індійців, то етнонім гауварга або говарга має означати «ті, що поклоняються бикові (або корові)». А це свідчить за те, що між Дніпром і Південним Бугом колись жило плем'я (чи племена), якому був властивий культ Священного Бика (Абаев, 74–76).

У такому разі компонент Ексам- не що інше як санскритське укшан, авестійське ухшан – «бик», які мають свої відповідники і в інших мовах (гот. auhsa, дсакс. ohso «бик», «віл», англ. ox та ін.) і походять від іє. uksin із цим самим значенням (ОD, 638).

Як видно, слово укшан – «бик» дуже близьке фонетично до іранського ахшайна, а особливо до осетинського ехсін із значенням «синій». Тому й не дивно, що первісно гідронім і топонім мусив мати форму Ухшанпай/Укшанпай із значенням «Бик-вода», «Бик-ріка» або «Вода/Ріка Бика». З часом, очевидно, справжнє значення слів ухшан/укшан призабулося, що й призвело до переосмислення назви: вона стала асоціюватися зі словом синій. Хоча, судячи з усього, між значеннями «бик» і «синій» існує все ж якийсь зв'язок, який поки що не вдається переконливо пояснити. Тут варто тільки нагадати, що такі індійські божества як <134> Вішну, Крішна й Рама тісно пов'язані з поняттям «бик» і зображаються синюватими.

Тож є підстави тлумачити геродотівський Ексампай як «Вода Бика», «Бичача Вода», «Бичача Ріка», «Бик-ріка». А це підтверджує і здогад скіфолога Д.С.Раєвського, що саме з розміщенням на Гіпанісі скіфського культового центру пов'язане походження назви Гіпаніс (Раевский, 115).

Справді, в назві Гіпаніс перший компонент Гі- споріднений із компонентом гау-/го- в етнонімі гауварга/говарга й означає «бик», «самець» (СРС, 196). А варга із санскриту пояснюється як «варна», «стан», «клас» (Там же, 566). Тут доречно нагадати, що давньоіндійське суспільство ділилося на варни, інакше – стани, які займали суворо визначене місце в суспільстві. Основних варн або станів було чотири – жерці-брахмани, воїни-кшатрії, вайш'ї-землероби та шудри, залежні від перших трьох станів. Причому характерно, що саме індійські назви цих станів широко відбиті в українських прізвищах та назвах. З чого, очевидно, й висновок, що й предки сучасних українців знали чотиристановий суспільний поділ.

Другий компонент у назві Гіпаніс, тобто -пані, якщо відкинути грецьке закінчення, має те саме походження і значення, що й компонент -пай у назві Ексампай. І -пай, і -пані походять від спільного кореня па- «пити» (СРС, 386, 389). Сюди ж лягають санскритське пан та хінді пані – «вода» (ХРС, ІІ 64–66). Цей компонент і досі виразний у назві іншої ріки – Кубань, яка, до речі, в давнину також називалася Гіпаніс, як і Південний Буг. Чисто індійською була б назва Гопані, але й так помітна очевидна подібність її з назвами Кубань та Гіпаніс. Таким чином, назва Ексампай є семантичним двійником назви Гіпаніс, тоді як назви Гіпаніс та Кубань є двійниками етимологічними, тобто вони мають спільне походження і однакове значення. Показове й те, що саме на Кубані й Південному Бузі античні джерела упродовж майже тисячоліття, починаючи з VІ ст. до н.е., фіксують індоарійське плем'я дандаріїв (див. статтю «Українські дандарії, індійські кияни»). Ще один цікавий момент: на означення Південного Бугу засвідчено й назву Ак-су (СГУ, 423), досл. «Біла вода» (тюркське); це може цілком бути впливом первісного Ексампай (пор. назву Окс – «Бик» у античних авторів на означення середньоазіатської Амудар'ї, а також назву Вахш у Таджикистані із цим самим значенням).

Слід зазначити, що санскрит знає і компонент -паї, який вживається лише в складних словах, де має значення «той, що п'є», «п'ючий». Наприклад, станапаї – «немовля», досл. «ссучий грудь» (санскр. стана – «жіночі груди», «перса» споріднене з нашим стан – пор. означення щодо жінки: з високим ста<135>ном). Санскритський компонент -паї цілком збігається з компонентом -пій в таких українських словах як напій, водопій і теж вживається тільки в складних словах. Українська гідронімія знає і назву Супій (СГУ, 540), де -пій може означати «вода», а весь гідронім – «Добра /Смачна вода», оскільки суфікс су- в санскриті надає основному слову вищого ступеня якості (СРС, 732).

Ці дані наштовхують на думку, що елемент -пай у назві Ексампай може означати й «брід», тим більше що в деяких слов'янських мовах, зокрема, в чеській, брід – це не тільки місце, де переходять річку, але й місце, де напувають або купають худобу (ЭССЯ, 36–37). Принагідно нагадаємо, що деякі дослідники вбачали в компоненті -пай значення «шлях», «дорога», «путь», а ці значення не такі й далекі від значення «брід». А коли так, то назва Ексампай може трактуватися і як «Водопій Бика», «Брід Бика», «Шлях Бика» тощо. У такому разі назва Ексампай отримує відразу кілька семантичних і навіть етимологічних відповідників не тільки в Північному Причорномор'ї, але й за його межами, зокрема, й на Британських островах. Маємо на увазі кілька Боспорів, особливо Боспор Кімерійський (сучасна Керченська протока) та Боспор Фракійський, які тлумачаться як «Брід Бика», «Переправа Бика» (ЕС, 35). Щодо другого Боспору, Фракійського, то саме його стосуються дещо несподівані рядки в поемі Тараса Шевченка «Гамалія», які спонукають по-новому сприйняти їх і повністю підтверджують сказане:

Боспор аж затрясся, бо зроду не чув

Козацького плачу; застогнав широкий,

І шкурою, сірий бугай, стрепенув.

Що засвідчує: Тарас Шевченко знав значення назви і використав поетичний образ сірого бугая як синонім Боспору. А «сірий бугай» тут може бути слов'янським еквівалентом іранському сіявахш та індійському сіяваршан, які означають «темний бик» і які відбилися в іранському імені Сіявуш, індійському Сіяваршан, в українській назві Сиваш та українському прізвищі Сиваш і похідних від нього. Не виключено, що санскритське ш'ява та іранське сьява тотожні українському слову сивий, яке означає «не зовсім білий», «темнуватий». Підтвердженням чого може бути й вираз в українській мові – сива давнина, який і досі має відчутний нюанс «темна давнина», «давнина, повита мороком/пітьмою часу». Подібне переосмислення спостерігається і з санскритським крішна, яке означає «чорний». Фонетично воно надзвичайно близьке до нашого красний, яке може означати не лише колір – червоний, але й «гарний», «вродливий», «чарівний». Так само і в індійських мовах слово крішна означає не лише <136> колір – чорний, але й має смисловий обертон «гарний», «вродливий», «чарівний». Недарма серед індійців слова-синоніми крішна та ш'яма надзвичайно поширені як чоловічі й жіночі імена – Крішна і Ш'яма. Щоправда, в сучасному хінді Ш'яма – це жіноче ім'я, а чоловіче буде – Ш'ям. Тоді як у санскриті чоловіче ім'я теж буде Ш'яма – тут чоловіче й жіноче ім'я різниться тільки довготою кінцевого а.

Цікавим підтвердженням сказаному на терені України є те, що річка Чорний Жеребець, притока Сіверського Дінця, має і назву Красний Жеребець (СГУ, 612). З іншого боку, санскрит знає словосполучення крішнакандам, де компоненти крішна та кандам означають відповідно «чорний» і «лотос». Виходячи із значення цих компонентів словосполучення крішнакандам мусило б означати «чорний лотос», а насправді воно означає «червоний лотос» (SED, 162).

Синонімом до обох Боспорів виступає англійська назва Оксфорд, причому компонент Окс- тут, що має і різновид Оксен-, виявляє етимологічну тотожність з індоіранським укшан/ухшан – «бик».

Як відомо, бик у багатьох міфологіях уособлює небо, дощову або снігову вологу, воду, здатну запліднити землю, тобто пов'язується з родючістю, плодовитістю, чоловічою снагою. Він – невід'ємний атрибут весільного ритуалу: як свідчать індійські джерела, бика заколювали на честь приїзду жениха до нареченої. Сидіння на бичачій шкурі було неодмінною частиною весільного ритуалу: наречений брав наречену на руки й садовив її на руду бичачу шкуру на схід або північ від весільного багаття – ця шкура символізувала родючість і процвітання. У давніх індійців в ритуальному приготуванні соми – священного напою, брали участь семеро жінок, як і в нашому приготуванні весільного короваю. Ці жінки мусили в індійців належати до того самого роду, що й молода, і їм давали епітет корів, тоді як сому називали їхнім биком (Сома також – інша назва Місяця). Місяць-Сома вважався женихом, зірки – його нареченими, а в нашому весільному обряді мати молодої робить ліктем у короваї заглибини, що символізують місяць і зірки, тобто бика й корів. Сім жінок-коровайниць, очевидно, уособлюють сім зірок Великої Ведмедиці. Сама ж назва коровай і собі пов'язується з коровами і биком.

Словом, бик і корова відігравали неабияку роль в уявленнях стародавніх народів. Тому так часто бачимо зображення биків і корів у печерах, на скелях, культовому начинні й стародавньому посуді, стягах, що їх жерці проносили під час урочистих церемоній і свят. Епітет «бик» мали найзначніші божества індійського пантеону – Індра, Рудра-Шіва, Вішну, Крішна, Варуна тощо. Епітети Крішни – Гопа, Гопала, досл. «Захисник худоби», «Пастух», містить <137> той самий компонент го- «бик», що й гі-, ку-, го- в словах Гіпаніс, Кубань та говарга. В стародавніх іранців легендарний пастух Гопатшах – напівлюдина-напівбик – пов'язувався з культом води; компонент Гопат- тут тотожний санскритському Гопаті, досл. «Батько-бик», «Бик-захисник», «Владика-бик».

Ще на початку ХХ століття, як свідчить відомий етнограф Г.П.Снєсарєв, у Середній Азії, на берегах Амудар'ї, Окса античних авторів, можна було спостерігати старовинний звичай жертвоприношення річці ритуального бика – річка після цього мала напоїти землю цілющою вологою, забезпечити багатий врожай. На середину річки вивозили в човні стриноженого бика, де йому перерізали горло й кидали в річкові води. А люди на березі в цей час вигукували: «Нехай буде вода! Нехай буде врожай! Нехай буде достаток!» (Снесарев, 115–116).

Цей факт до певної міри стосується й суперечки щодо того, чи міг полянський князь Кий бути перевізником, тобто човнярем, чи ні. Звичайно, не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, бо обряд, подібний до щойно згаданого, не міг обійтися без човна, а таке ритуальне принесення в пожертву бика річці міг здійснювати лише племінний ватажок, котрий у прадавні часи був не тільки князем, а й жерцем. До речі, в чеській мові слово knez якраз і означає «жрець», «священик».

Цікаве й те, що порівняно недавно та ж Амудар'я, священна ріка для кожного хорезмійця, вважалася помічною від безпліддя. Як би далеко не жила жінка, що прагнула дитини, вона будь-що намагалася потрапити до Амудар'ї і здійснити особливий ритуал: на човні переплисти ріку, кидаючи в воду жертовні перепічки й сіль. Причому вважалося, що чим менший човен і чим дужче він розхитується на хвилях, тим більша ймовірність того, що жінка завагітніє.

Знову-таки привертає до себе роль човняра, перевізника через ріку в цьому давньому ритуалі: жінка неодмінно мусить взяти його благословення, інакше здійснюваний ритуал вважається неповним і незавершеним, отже, й недійовим. Відлуння цього надзвичайно давнього звичаю докотилося і до наших днів – старі хорезмійці ще пам'ятають, як жінки норовили отримати благословення в капітанів суден, що плавали по Амудар'ї. У курйозній формі ця традиція трапляється і нині: самому етнографові доводилося на власні очі бачити, як на переправах, тобто бродах, жінки за мізерну плату брали благословення навіть у поромних білетерів. Що спонукає думати: і капітан судна, і поромний білетер асоціюється в народній пам'яті з жерцем-князем, котрий у давні часи здійснював ритуальні дійства не лише на землі, а й на воді, особливо пов'язані з родючістю, врожаєм, <138> достатком.

Зрозумілі мета й значення такого дійства – то були всенародні пожертвини річці жертовної тварини – бика, втілення родючості й снаги. А річка й собі називалася іменем цієї священної тварини – Окс, Вахш, Гіпаніс, Кубань, Бик тощо. Річка мала напоїти землю цілющою вологою, забезпечити щедрий врожай, принести людям достаток. Бо води, за первісними уявленнями, поділяються на чоловічі й жіночі. Чоловічі – це дощові й снігові, «небесні» води, а жіночі – «земні», води криниць, колодязів, джерел. Дощ, який з неба проливається на землю, це те сім'я, що запліднює землю і вона породжує все живе. Бо саме дощові чи снігові води здатні запліднити землю, поєднавшися з земними водами. Небо тому уособлює чоловіче начало, а земля – жіноче, Небо – Бик, а Земля – Корова, Небо – Батько, а Земля – Мати. Недарма вже відоме нам го – «бик», «корова» має ще значення «земля», оскільки і корова і земля – обидві матері, обидві – годувальниці. І терміни гопа, гопала, гопака, гопалака – «пастух», дослівно означають «захисник/охоронець корів, биків, худоби», а з часом прибрали значення «воїн», «правитель», «цар», досл. «захисник землі». З ними споріднений інший санскритський термін – купала «цар», «правитель», де ку- «земля», -пала «захисник», «охоронець».

Сліди таких уявлень збереглися в багатьох народів, серед них і в українського. А коли так, то вода могла уособлювати чоловіче начало й означатися словами із значенням «самець», «бик», «жеребець», «вепр», «кабан» тощо. Недарма тільки у водозборі Дніпра стільки річкових назв типу Самець, Веприк, Жеребець, Кабан та інших. Проте це, так би мовити, лише ті назви, які лежать на поверхні, зрозумілі нам. А скільки ще назв, незрозумілих до пори до часу для нас, які несуть у собі такі ж самі значення. Вони зараз не сприймаються за такі, бо їхній справжній зміст затьмарився, зітерся, побляк, а давні назви сьогодні можуть пояснюватися за першою-ліпшою асоціацією. Греки уявляли річкові божества з головами бика, в індійських джерелах, особливо в «Рігведі», небо постає як бик-плідник, жеребець або вепр. Тому й зрозуміло, чому давні й сучасні хорезмійці приносили в пожертву річці тварину, якій поклонялися і назву якої носила ріка.

Тож цілком можливо, що й на Південному Бузі, колишньому Гіпанісі, який теж містить у своїй назві компонент із значенням «бик», а також на Дніпрі – здійснювалися обряди й ритуали, подібні до здійснюваних на Амудар'ї. Це підтверджує Ібн Фадлан, коли каже, що руси своїм богам жертвували биків. Це також засвідчує і культ Влеса, «скотьєго» бога, тотожного ведійському Рудрі та індуїстському Шіві; саме ім'я Влес <139> споріднене із санскритським вріш – «бик». Саме таке ім'я – Вріш – і мав Шіва. Тобто й ім'я Влес також означає «Бик», а воно, як ніяке інше, пасує для «скотьєго» бога. Показово, що ідол Влеса стояв на березі Почайни в Києві, що знову засвідчує: Влес пов'язувався з багатством, родючістю та добробутом. А чи не найбільшим багатством для давнього слов'янина була худоба, покровителем і захисником якої був Влес і якого згодом запозичило християнство й зробило святим Власом, Власієм – покровителем худоби. Та й у назві Борисфен на означення Дніпра міститься, як на нас, цей самий компонент вріш, який у грецькій передачі прибрав форми Борис-. Тобто в такому разі й у назві Борисфен/Бористен також міститься компонент із значенням «бик». Принагідно додамо, що назву Борисфен мали не тільки річки, але й міста, наприклад, давня Ольвія, мешканців якої ще називали борисфенітами. На означення Дніпра давні джерела подають також назви Вар, Варом та Варух, де компонент Вар- може бути спорідненим із санскритським вар – «чоловік», «жених», «мужчина» (СРС, 565). Цю назву готський історик VІ століття Йордан подає як гуннську.

Отож саме з того місця на Подолі, з берега Почайни, де стояв Влес і могли починатися ритуальні дійства, пов'язані з биком, човном, водою та родючістю. Тут могла бути й переправа, перевіз на протилежний берег, бо факти свідчать, що племінний ватажок мав символічно поєднувати два береги через спеціальний ритуал, що переправа, перевіз, брід у давні часи мали магічний зміст і вважалися священними, а такі уявлення мусили мати під собою глибокий ґрунт. Саме звідси полянський князь Кий міг вирушати на середину Дніпра, аби принести в пожертву великій і славній ріці священного бика, тварину, ім'ям якої називалося його плем'я, ім'я якої носила його ріка і ім'ям якої називалося його божество – Влес. І з якою уособлювався він сам – племінний ватажок, жрець і полководець водночас, воїнські й князівські якості якого визначалися короткими, але ємкими характеристиками – буй-тур, яр-тур.

Таким чином, більш-менш зрозуміло, чому Геродот переклав назву Ексампай як «Священні Шляхи». Це було викликано поклонінням скіфів тварині, яка для них була священною, яка повсюдно оточувала їх у назвах річок, гір, узвиш, поселень, урочищ, племен – бикові. Священний Шлях, отже, це священна переправа, священний брід, де здійснювалися найважливіші ритуали, відзначалися найважливіші свята й урочистості. А що найголовніше, саме звідси починався шлях жертовного бика до середини річки, де його дарували дніпровським хвилям, щоб ті й собі обдарували людей своєю ласкою і послали в оселі добробут і статки. І <140> саме у величезному казані, як ото в Ексампаї, могли варити тушу жертовного бика. Саме сюди могли сходитися з усіх усюд скіфи на річне кількаденне свято весни, яке символізувало воскресіння природи після холодів і застою, іншими словами, свято Нового року, свято перемоги тепла над холодом, світла над темрявою, добра над злом, Індри над Врітрою, Рами над Раваною, девів-богів над асурами-демонами.

Щодо локалізації Ексампая як річки, то ми схильні пов'язувати її з теперішньою Синюхою у Первомайському районі Миколаївської області, де зафіксовано й Синюхин Брід, тобто Бичачий Брід. Слід зазначити, що в Україні надзвичайно багато гідронімів на Син-. Навіть сама Синюха має притоки з назвами Синець, Синиця, Синичка, Синька, які, звичайно ж, не стосуються такої пташки як синиця. Подібних назв багато в басейнах Дніпра, Дністра, Дунаю, Сіверського Дінця й Південного Бугу. І якщо не всі вони, то принаймні більшість із них, очевидно, мають таке саме походження і значення, що й Синюха, тобто пов'язуються з биком.

Понад два з половиною тисячоліття тому вперше згадав Геродот у своїй славнозвісній «Історії» про Ексампай, загальноскіфську релігійну святиню. І два з половиною століття дослідників хвилювали дві не розгадані досі загадки скіфської святині: що означає її назва і де ця святиня розташовується. Тепер на ці дві загадки пролито деяке світло. <141>



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал