Найважливіші теорії пам'яті в психологічній науці



Скачати 171.71 Kb.
Дата конвертації13.12.2016
Розмір171.71 Kb.
ТипРеферат
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ


ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПСИХОТЕРАПІЇ


Реферат
на тему:



«Найважливіші теорії пам'яті в психологічній науці»

Студентки 10ПС групи

Єрьоменко Вікторії

Викладач


Томіліна Олена Леонідівна
Київ -2014

ЗМІСТ

1.Вступ. Поняття пам’яті………………………………………………………....3

2. Розділ І. Теорії пам’яті…………………………………………………………4

2.1. Психологічні теорії пам’яті………………………………………………..5

2.2.Нейронні та фізико-хімічні теорії пам’яті………………………………...9

2.3.Біохімічні теорії пам’яті…………………………………………………..11

3.Висновки……………………………………………………………………….12

4.Список використаних джерел………………………………………………...14




ВСТУП. ПОНЯТТЯ ПРО ПАМ'ЯТЬ

Образи предметів і явищ, що виникають у процесі відчуття, сприймання, а також пов'язані з ними думки, емоції, дії не зникають безслідно, а фіксуються і зберігаються в мозку людини. При потребі враження, які сприймалися раніше, можуть бути відтворені у вигляді образів, уявлень про предмети та явища.



Пам'ять - це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам'ятовування, зберігання та наступного відтворення. Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на основі зафіксованих здобутків. Завдяки пам'яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність і цілісність, а людина набуває потрібних для діяльності знань, умінь та навичок. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Індивід привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури, що є ланкою зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Без уявлень пам'яті неможлива розумова діяльність і взагалі здатність нормально жити. Людина, позбавлена пам'яті, за словами І.М. Сєченова, постійно перебувала б у становищі новонародженого.

Пам'ять - складник пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної, що забезпечує його включення в практичну діяльність.

Механізм пам'яті досі незрозумілий. Дослідження лише тільки почали проясняти біохімічні й електричні основи її функціонування.



2. РОЗДІЛ І. ТЕОРІЇ ПАМ’ЯТІ

Упродовж століть створено чимало теорій (психологічних, фізіологічих, хімічних та ін.) про сутність і закономірності пам'яті. Вони виникали в межах певних напрямів психології, і тому розв'язували цю проблему з позицій відповідних методологічних принципів.

За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою пам'яті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливими історичний розвиток людства. Втративши пам'ять, людина втрачає можливість нормально жити.

Питання про механізми пам'яті досліджується в рамках ряду наук - фізіології, біохімії, психології.

Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі зміни, а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам'яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої пам'яті.

Отож, протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам'яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам'яті.



2.1.ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Серед них найбільше поширення отримали асоціативні теорії пам'яті. В асоціативному напрямку, яке виникло ще в XVII столітті, принцип асоціації визнається обов'язковим не лише для механізмів пам'яті, але і для всієї психіки. З будь-яких психічних утвореннях (думках, почуттях, сприйняттях), що виникли в свідомості одночасно або безпосередньо один за одним, виникає і асоціативний зв'язок між ними (Еббінгауз Г., 1885). Повторна поява будь-якого з елементів цього зв'язку обов'язково викликає в свідомості уявлення всіх елементів асоціації. 


Ще Аристотель намагався вивести принципи, за якими наші уявлення можуть зв'язуватися один з одним. Ці принципи, названі згодом принципами асоціації (слово «асоціація» означає «зв'язок», «з'єднання»), отримали в психології широке поширення. Принципи ці такі: 
Асоціація за суміжністю. Образи сприйняття або будь-які уявлення викликають ті уявлення, які в минулому переживалися разом з ними чи безпосередньо слідом за ними. Наприклад, образ нашого шкільного товариша може викликати в пам'яті події з нашого життя, що мають позитивну або негативну емоційну забарвлення. 
Асоціація за схожістю. Образи сприйняття або певні уявлення викликають у нашій свідомості уявлення, подібні з ними за якими-небудь ознаками. Наприклад, при вигляді портрета людини виникає уявлення про нього самого. Або інший приклад: коли ми бачимо якийсь предмет, він може нагадати нам про будь-яку людину чи явище. 
Асоціація за контрастом. Образи сприйняття або певні уявлення викликають у нашій свідомості уявлення в якому-небудь відношенні протилежні їм, що контрастують з ними. Наприклад, представивши що-небудь чорне, ми можемо тим самим викликати в поданні будь-який образ білого кольору, а представивши велетня, ми можемо тим самим викликати в поданні образ карлика. Існування асоціацій пов'язано з тим, що предмети і явища дійсно вкарбовуються і відтворюються не ізольовано один від одного, а у зв'язку один з одним (за висловом Сеченова, «групами або рядами»). Відтворення одних тягне за собою відтворення інших, що обумовлюється реальними об'єктивними зв'язками предметів і явищ. Під їх впливом виникають тимчасові зв'язки в корі мозку, службовці фізіологічною основою запам'ятовування та відтворення. 
Вчення про асоціацію отримало широке поширення в психології, особливо у так званої асоціативної психології, що поширила принцип асоціації на всі психічні явища (Д. Юм, У. Джемс, Г. Спенсер). Представники даного наукового напрямку переоцінювали значення асоціацій, що призводило до дещо спотвореного уявлення про багатьох психічних явищах, в тому числі пам'яті. Так, запам'ятовування розглядалося як освіта асоціацій, а відтворення як використання вже наявних асоціацій. Особлива умова для утворення асоціацій - багаторазове повторення одних і тих же процесів в часі. 
У розумінні асоціоністів психічні процеси пов'язуються, поєднуються один з одним самі, незалежно від усвідомлення нами істотних внутрішніх зв'язків самих предметів і явищ, відображенням яких ці психічні процеси є. 
Разом з тим заперечувати існування асоціативних зв'язків не можна. Проте справді наукове обгрунтування принципу асоціацій і розкриття їх закономірностей дали І. М. Сєченов і І. П. Павлов. За Павловим, асоціації - не що інше, як тимчасовий зв'язок, що виникає в результаті одночасного або послідовного дії двох або декількох подразників. Слід зазначити, що в даний час більшість дослідників розглядає асоціації лише як один із феноменів пам'яті, а не як основний, а тим більше єдиний її механізм. 
Вивчення пам'яті стало одним з перших розділів психологічної науки, де був застосований експериментальний метод. Ще в 80-х рр.. XIX ст. німецький психолог Г. Еббінгауз запропонував прийом, за допомогою якого, як він вважав, було можливо вивчити закони «чистої» пам'яті, незалежні від діяльності мислення. Цей прийом - заучування безглуздих складів. У результаті він вивів основні криві заучування (запам'ятовування) матеріалу і виявив ряд особливостей прояву механізмів асоціацій. Так, наприклад, він встановив, що порівняно прості, але справляючі на людину сильне враження події можуть запам'ятовуватися відразу, міцно і надовго. У той же час більш складні, але менш цікаві події людина може переживати десятки разів, але в пам'яті вони надовго не залишаються. Г. Еббінгауз також встановив, що при пильній увазі до події буває достатньо його одноразового переживання, щоб надалі, точно його відтворити. Інший висновок полягав у тому, що при запам'ятовуванні довгого ряду краще відтворюється матеріал, що знаходиться на кінцях («ефект краю»). Одним з найважливіших досягнень Г. Еббінгауза було відкриття закону забування. Даний закон був ним виведений на основі дослідів із запам'ятовуванням безглуздих трибуквених складів. У ході дослідів було встановлено, що після першого безпомилкового повторення серії таких складів забування йде спочатку дуже швидко. Вже протягом першої години забувається до 60% всієї отриманої інформації, а через шість днів у пам'яті залишається менше 20% від загального числа спочатку вивчених складів. 
Паралельно з дослідженнями Г. Еббінгауза проводилися дослідження й інших вчених. Зокрема, відомий німецький психіатр Е. Крепелін вивчав, як протікає запам'ятовування у психічно хворих. Інший відомий німецький учений - психолог Г. Е. Мюллер - здійснив фундаментальне дослідження основних законів закріплення і відтворення слідів пам'яті в людини. Слід зазначити, що на перших порах дослідження процесів пам'яті у людини в основному зводилося до вивчення спеціальної свідомої мнемічної діяльності (процесу умисного заучування і відтворення матеріалу) і значно менше уваги приділялося аналізу природних механізмів фіксації слідів, однаковою мірою виявляються як у людини, так і у тварини. Це було пов'язано з широким розповсюдженням в психології інтроспективного методу. Однак з розвитком об'єктивного дослідження поведінки тварин область вивчення пам'яті була істотно розширена. Так, в кінці XIX - початку XX ст. з'явилися дослідження американського психолога Е. Торндайка, який вперше зробив предметом вивчення формування навичок у тварини.

Найрішучіша критика асоціативної теорії пам'яті велася з позицій гештальтпсихології (кінець XIX ст.). Її основний принцип полягає в тому, що аналіз окремих елементів асоціації не може призвести до розуміння цілого, оскільки ціле визначається не сумою, а взаємозалежністю окремих його частин. Окремо взята частина - тільки частина і жодного уявлення про цілому не дає. У самому справі, хоча мелодія, виконана в різних тональностях, і викликає перцептивно різні відчуття, але вона впізнається і згадується як одна і та ж. Тут важливі не висота нот, а їх поєднання, цілісний звуковий ряд. 


Основне поняття гештальтпсихології - поняття гештальта (від нім. Gestalt - образ), що означає спочатку цілісну структуру. Психічній діяльності властиве прагнення до цілісності, завершеності. Відповідно до цього в якості основи утворення зв'язків тут визнається організація матеріалу, яка визначає і аналогічну структуру слідів пам'яті в мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою. У гештальтпсихології принцип цілісності виступає як спочатку даний, і закони гештальта (як і закони асоціацій) діють поза і всупереч волі та свідомості самої людини. 
Прагнення психічної діяльності до завершеності проявляється також у тому, що незакінчена дію, невиконане намір залишає слід у вигляді напруги в системі психіки. Ця напруга прагне розрядитися (в реальному або символічному плані). Наслідком зберігається напруги є, наприклад, ефект незавершеної дії, який полягає в тому, що зміст незакінченого дії запам'ятовується людиною краще, ніж утримання закінченого. Відсутність цілісності, завершеності породжує не тільки напруга, але сприяє внутрішніх конфліктів, неврозів. 
В інших психологічних теоріях пам'яті підкреслюється роль свідомості в процесах пам'яті - активності уваги й осмислення в запам'ятовуванні і відтворенні інформації.

2.2. НЕЙРОННІ ТА ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ТЕОРІЇ ПАМ'ЯТІ 


Існує чимало теорій, які підтримують погляди про структурні або хімічниі зміни в самому мозку при накопиченні ним прижиттєвої інформації. 
Запам'ятовування і научіння тісно пов'язані між собою. Навіть найпростіші форми навчання засновані на тому, що якась подія запам'ятовується. Нейрофізіологам зараз відомі три основних типи навчання: 
1) звикання, або габітуаціі (організм перестає реагувати на часто діючий подразник); 
2) сенситизація (виникнення реакції на раніше нейтральний подразник); 
3)класичне, або павловське зумовлювання. 
При звиканні і сенситизації організм не потребує створення нової асоціації між подіями або подразниками. В експериментах на нижчих тварин показано, що "запам'ятовування" при них забезпечується структурними фізико-хімічними змінами на клітинному рівні. 
Набагато складніша дія механізмів запам'ятовування при класичному обусловленні, де без залучення поняття асоціації не обійтися. У самому справі,умовний рефлекс як акт утворення зв'язку (асоціації) між новим і вже закріпленим змістом складає фізіологічну основу запам'ятовування. 
Всі характеристики утворюються з тимчасових нервових зв'язків, і перш за все ступеня міцності, обумовлюються характером підкріплення, яке і є мірою життєвої (біологічної) доцільності тієї чи іншої дії. Ймовірно також, що проходження будь-якого нервового імпульсу через групу нейронів залишає після себе також у буквальному сенсі слова фізичний слід. Фізична матеріалізація сліду виражається в електричних і хіміко-механічних зміни синапсів, які полегшують вторинне проходження імпульсів по знайомому шляху. Найпростішу нейронну ланцюг, що забезпечує пам'ять, можна представити у вигляді замкнутої петлі - збудження проходить весь коло і починає новий. Цей процес тривалої циркуляції імпульсів в нейронних ланцюгах називається реверберацією. 
Подання про цикли нейронної активності вважається багатьма вченими матеріальним субстратом пам'яті. Нейронних ансамблів (кожен близько 100-300 клітин) є безліч. Кожен із них зберігає інформацію про якийсь об'єкт пам'яті у вигляді стійкого хвильового візерунка. Чим більше нейронів мозку втягується в ритми якогось пульсуючого ансамблю, тим вище ймовірність усвідомлення відповідного образу. 
Дві електроенцефалографічні константи (Ліванова, R = 0, l і Бергера, F = l 0 Гц) в рівняннях когнітивної психології кількісно пояснюють фундаментальні психологічні особливості обробки інформації людиною, включаючи закономірності сприйняття, пам'яті й мови. 
Константа Ліванова (стрибкоподібне зміна мозкового ритму при плавному частішанні або розрідженні зовнішніх стимулів: стрибок ритміки виникає при розбіжностях між частотами стимулу і ритму на 10%) обмежує різноманітність циклічних кодів пам'яті, а разом з константою Бергера (частота основного ритму мозку - а-ритму ЕЕГ ) також її швидкодію. 
Вивчення електроактивних мозку дозволило розрахувати, що можлива ємність довготривалої пам'яті становить 387 420 489 одиниць пам'яті. Кожна одиниця - це одне певне поняття або команда, тобто патерн дії. Для порівняння можна сказати, що розмір активного словника звичайної людини рідною мовою становить 10 000 і навіть у Пушкіна і Шекспіра він менше 100 000 слів. 
Не всі одиниці пам'яті задіяні і актуалізовані одночасно, а тільки їх невелике число. Це число служить мірою обсягу уваги. Через циклічних коливань збудливості нейронних ансамблів образи довгострокової пам'яті, в тому числі образи згадуються і вимовних слів, актуалізуються не всі відразу, а по черзі, причому деякі частіше, інші рідше. За частотою актуалізації слів (наприклад, в письмовій мові) можна судити про закономірності циклічних нейронних процесів і, навпаки, за особливостями нейронних циклів передбачити характеристики мови. Таким чином, виробляється нове поняття. Так відбувається научіння і реалізуються акти творчості.

2.3. Біохімічні теорії пам’яті
Ці теорії припускають утворення нових білкових речовин (нейропептидів та інших) при довготривалому запам'ятовуванні. 
Спочатку, безпосередньо після впливу подразника, в нервових клітинах відбувається електрохімічна реакція, яка викликає оборотні фізіологічні зміни в клітинах (короткочасне запам'ятовування), а далі на її основі виникає власне біохімічна реакція з структурними змінами нейрона, що забезпечує довгострокову пам'ять (двоступінчастий характер механізму запам'ятовування). Експериментально отримані дані про важливу роль рибонуклеїнової кислоти (РНК) і олігопептидів в здійсненні функції запам'ятовування. 
Найбільш хвилюючими експериментами в останні роки стали спроби перенести пам'ять від однієї тварини до іншої("пересадка пам'яті"). Якщо навчити планарії (плоский черв'як), що світло завжди передує току, а потім убити її і згодувати інший планарії, то виявляється, що придбаний перше планарій досвід частково передається другому черв'якові (Д. Мак-Коннел, 1962). Планарій порівняно примітивний організм, і вона може володіти особливими механізмами навчання, які не мають ніякого значення для розуміння пам'яті у вищих організмів. Однак є дані про успішність подібного досвіду на мишах і щурах - було здійснено "перенесення пам'яті" про вироблені умовні рефлекси від однієї особини до іншої за допомогою ін'єкцій гомогенату мозку попередньо навченого тварини-донора.


ВИСНОВКИ

Отже, розвиток пам'яті відбувається через розвиток запам'ятовування за допомогою зовнішніх знаків - стимулів. Потім ці стимули інтеріоризуються і стають внутрішніми засобами, користуючись якими, індивід починає керувати своєю пам'яттю. Вона перетворюється на складно організовану активність, необхідну в процесі пізнання. Не підкріплена тренуванням, добра природна пам'ять істотно не впливає на успіхи індивіда.

Представники діяльнісної теорії пам'яті вивчали цей психічний процес у зв'язку з операційною, мотиваційною і цільовою структурами конкретних видів діяльності. П.І. Зінченко розробив концепцію мимовільної пам'яті як активного процесу, який завжди включений у структуру пізнавальної чи практичної діяльності. О.О. Смирнов розкрив роль інтелектуальної та інших форм активності суб'єкта при довільному і мимовільному запам'ятовуванні.

Основними результатами діяльнісного підходу до вивчення пам'яті є розкриття закономірностей довільної і мимовільної пам'яті, форми взаємодії з іншими процесами, практична спрямованість на її вивчення в структурі різних видів діяльності.

Водночас слід зазначити, що ця теорія приділяє недостатньо уваги статистичній характеристиці процесів пам'яті. Простежується суперечливість в її понятійному апараті: пам'ять трактують і як елемент структури діяльності, і як її побічний продукт, і як самостійну діяльність.

Існують різні теорії дослідження пам'яті. Одні з них розглядають пам'ять з психологічної точки зору: як сукупність асоціацій, що формуються у свідомості - асоціативна теорія; гештальтпсихології - наявність гештальта - цілісної системи, постійно прагне до завершення, що направляє психічну діяльність. 


Існує чимало теорій, які підтримують погляди про структурні або хімічних змінах в самому мозку при накопиченні їм прижиттєвої інформації - нейронні і фізико-хімічні теорії. Існують біохімічні теорії, які припускають утворення нових білкових речовин (нейропептидів та інших) при довготривалому запам'ятовуванні. 
Незважаючи на багаторічні дослідження, повної картини про фізіологічні механізми пам'яті поки немає. Проблема фізіології пам'яті - це самостійна проблема, яку намагаються вирішити фізіологи, що займаються вивченням мозку. Ми ж зупинимося на тій частині проблеми, яку досліджують психологи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Блонський П.П. Пам'ять і мислення. / / Избр. психолог. твору. - М., 1964. 


2. Виготський Л.С. Історія розвитку вищих психічних функцій. / / Собр. соч. у 6-ти т. - Т. 3, М., 1984. 
3. Основи психології / Л.Д. Столяренко - Ростов - на - Дону. 1997 
4. Психологія Словник довідник / М.І. Дьченко, Л.А. Кандибовіч - Мн.: Хелсон. 1998. 
5. Психологія / Р.С. Немов. М: 1998 
6. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології - СПб: Видавництво «Пітер», 2000 - 712 с.: Іл. - (Серія «Майстри психології») 
7. Сидоров П.І., Парняков А.В. Введення в клінічну психологію: Т. I.: Підручник для студентів медичних вузів. - М.: Академічний Проект, Єкатеринбург: Ділова книга, 2000. - 416с. - (Бібліотека психології, психоаналізу, психотерапії). 

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал