Національний університет біоресурсів і природокористування України



Скачати 426.79 Kb.

Сторінка4/4
Дата конвертації11.12.2016
Розмір426.79 Kb.
1   2   3   4
Троп (від грец. зворот) – вживання слова або вислову у переносному, образному значенні. В основі тропа — зіставлення двох явищ, предметів, які близькі один одному забудь- якими ознаками. Народна мудрість говорить Без солодкого не відчуєш гіркого, без потворного не будеш мати уявлення про прекрасне. Існують такі види тропів порівняння, епітет, метафора, алегорія, іронія, гіпербола,
уособлення тощо.
Порівняння. Це — зіставлення одного предмета з іншим із метою більш яскравої й наочної характеристики одного з них. Наприклад, говорячи про необхідність удосконалення всієї системи освіти і проте, як важливо молодих людей навчити творчо мислити, підготувати їх до життя, можна навести образне висловлювання, яке використовує порівняння Ще стародавці говорили, що учень – це не посудина, яку необхідно наповнити, а факел, який необхідно запалити. Порівняння відіграють дуже важливу роль при описах, вони допомагають уявити об’єкт розмови.
Епітет – (від грец. додаток) образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найбільш характерну чи вражаючу якість. Наприклад мудрий викладач.
Метафора – (від грец. перенесення) заміна прямого найменування предмета образним. Метафора є тим самим порівнянням, однак у порівнянні схожість указується прямо, а у метафори домислюється.Наприклад: чаша терпіння у чужу душу не влізеш
Алегорія (іносказання) – зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. Наприклад хитрість інакомовно показують у вигляді лисиці миру вигляді голуба. Відома всім алегорія кохання – серце і т. п.
Уособлення – надання неживим речам, або природним явищам людських рис. Наприклад Реве та стогне Дніпр широкий ...” (Т.Шевченко).
Гіпербола (від грец. перебільшення) – навмисне художнє перебільшування сили, значення, розміру явища, що зображуються. Наприклад Не кожен птах долетить до середини Дніпра (М.Гоголь).
Літота (під грец. простота) – образний вислів, який полягає, у зменшенні величини, значення явища, яке зображується. Наприклад Від Ніжина до Києва рукою подати. Літота – протилежний до гіперболи троп. Виразність і дієвість мови лектора багато в чому залежить від побудови фрази, її конструктивних особливостей. Стилістично значущі типи цих побудов (побудови фрази) називаються фігурами (від лат. образ, вид. До стилістичних фігур належать інверсія, антитеза, градація, анафора та інші спеціальні синтаксичні прийоми.
Інверсія (від лат. перестановка) – незвичний, нехарактерний для даної національної мови порядок розташування слів. Використовується з метою привернути увагу слухача. Наприклад Пити за перемогу не годиться завчасно, то прикмета погана (Н. Рибак.
Анафора (від грец. винесення вгору) – лексико-синтаксичне повторення слів і словосполучень на початку прозаїчних речень (у віршах відповідно – рядків. Наприклад Що досліджено, що доведено, що вивчено.
Антитеза (від грец. протиставлення) – зворот промовив якому для посилення виразності протиставлені поняття, думки, образи, стани, риси характеру діючих осіб.
Наприклад Ні Богові свічка, ні чортові кочерга. Перемелеться лихо – добро буде. Антитеза не тільки збагачує зміст речення, алей робить його винятково милозвучним та принадним.
Градація (від лат. поступовість) – стилістичний прийом, який дає змогу відтворити вчинки, думки, почуття, або події у розвитку. Наприклад Умісті народжується розкіш, з розкоші неминуче виростає жадібність, з жадібності проривається зухвалість, потім виникають всі злочини і лиходійства (Цицерон). Усі подані вище тропи і фігури в основному базуються на прагненні лектора чітко і ясно передати думку та емоцію. Тропи і стилістичні фігури є лише частиною засобів, які використовуються для досягнення художності та виразності мовлення.

Лекція 3.3. Техніка мовлення викладача
1. Поняття й категорії техніки мовлення.
2. Інтонація. Інтонаційно-виразні засоби мовлення.
3. Логіко-інтонаційний аналіз мови. Мовні ноти.

Будь-який виступ лектора, розрахований на переконання аудиторії, має містити в собі оригінальну ідею, достатню арґументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне забарвлення та досконалу техніку мовлення. Під технікою мовлення розуміється вміння володіти
голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією. Техніка мовлення – невід’ємна частина мистецтва звучної мови. І коли йдеться про неї, зважають не тільки на “техніцизм”, віртуозність, ай на технічні навички. У понятті техніка мовлення відбиваються три відносно самостійні проблеми володіння голосом, інтонування, управління аудиторією. Що стосується останньої, то основними прийомами управління аудиторією є дидактичні (композиційні, стилістичні (мовні, психологічні. Коли мова йде про управління аудиторією, то це досягається викладачем через уміння подати лекційний матеріал. Існує три категорії лекторів Одних можна слухати, інших неможливо слухати, третіх не можна не слухати. У певній мірі це залежить від техніки мовлення, від нашого голосу, адже голос – це ми і наші думки

Техніка мовлення у вузькому сенсі складається з трьох аспектів дикції, дихання, голосу практично вони неподільні.
Дикція у перекладі означає вимова (лат. dісеге – вимовляти dictio
– вимова, а під бездоганною дикцією вважається правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів та речень в цілому. Виразна вимова для викладача є обов’язковою, бо її недосконалість заважає сприйняттю та розумінню сутності озвученого навчального матеріалу. Робота над диханням складається з того, щоб правильним способом знайти найбільш прийнятний, здоровий тип дихання, який сприяє подоланню технічних мовних вад, що трапляються у педагогів. Найскладнішою є робота над голосом, так звана постановка голосу, під якою розуміється найповніший і всебічний розвиток голосових даних, таких, як збільшення обсягу діапазону голосу, розвиток сили, звучності, гнучкості голосу. Спеціальні вправи допоможуть позбутися очевидних голосових вад (гугнявість, горловий звук тощо. Голос має деякі ознаки силу звуку, висоту тону і тембр. Всі ці якості голосу неважко відшукати у будь-якій промові, їх наявність пояснюється самою природою, будовою і функцією мовного апарату людини.

Є певні вимоги до голосу педагога, вони зводяться до конкретних основних голосових якостей. Цими якостями є:
1) сила голосу – рівень гучності й волі звучання
2) діапазон – зміна висотного звучання від найнижчих до найвищих звуків, тонів у поняття діапазон входять об’єм, сукупність всіх звуків різної висоти, доступних людському
голосу. Складовою частиною цього поняття є – регістр – частина звукоряду, ряд сусідніх звуків, об’єднаних тембром. Існує три регістри високий, середній, нижній. Яскравою є мова, коли лектор володіє широким діапазоном – утрьох регістрах.
3) рухомість, гнучкість – швидка зміна за силою, тембром і темпом
4) польотність – здатність голосу заповнювати весь простір того приміщення, в якому він звучить, що дає можливість почути лектора у будь-якій точці приміщення
5) благозвучність – приємність. Сила, об’ємність, звучність голосу залежить не тільки і не стільки від ступеня напруги м’язів гортані й голосових зв’язок, скільки від правильного, активного мовного дихання, від вміння користуватися резонаторами.
Інтонація. Інтонаційно-виразні засоби мовлення.
Під інтонацією слід розуміти ритміко-мелодійну побудову викладу, яка передає його сенсі почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу. За допомогою тонального забарвлення слів складаються протилежні за змістом речення чи то піднесено-урочисті, чи то доброзичливі, чи то наказові, чи то грубі, чи то зневажливі і т. ін. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова. Темп мовлення – це швидкість, з якою лектор вимовляє слова, речення, весь тексту цілому. Він залежить від індивідуальних особливостей промовця, його темпераменту, від теми та змісту викладу, а також від умов, за яких він здійснюється та особливостей аудиторії. Граматичні паузи – це засіб граматичного упорядкування тексту. Логічні паузи пов’язані зі змістом, логікою промови. За їх допомогою лектор здійснює роздрібнювання потоку слів на змістовні частини.
Логіко-інтонаційний аналіз здійснюється за допомогою мовних нот. Мовні ноти – це графічне
зображення голосової, інтонаційної мелодії промови.
Існують наступні мовні ноти
1) v – пауза
2) vvv
(vv) – велика пауза
3) f – (від fоrtе) – гучно (голосно
4) fff (ff) – дуже гучно (дуже голосно
5) р (від ріаnо) – тихо
6) ррр (pp) – дуже тихо
7) r (і) від ritеrdаndо – уповільнення темпу
8) а (ас) від ассеlеrаndo – прискорення темпу
9) ___– головна думка, ударне слово
10)  – розповідальна інтонація
11) ! – оклична інтонація
12) ? – питальна інтонація. Всі ці мовні ноти поділяються натри групи а) рядкові б) надрядкові в) підрядкові. Це необхідно знати, щоб ефективніше користуватися ними при логіко-інтонаційному аналізі тексту промови. Рядкові ноти (пауза, гучність, темп, v, f, r, p, а, , !, ?) розташовуються на рядку, перед словами або групою слів, яким необхідно задати саме таку інтонацію (окличний і питальний в кінці речення надрядкові – над тим словом, або окремим складом слова, яке потребує зміни діапазону підпорядкованою є лише одна нота (—), коли необхідно підкреслити в реченні головну думку або окреме слово.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал