Національний університет біоресурсів і природокористування України



Скачати 426.79 Kb.

Сторінка2/4
Дата конвертації11.12.2016
Розмір426.79 Kb.
1   2   3   4

43. Маркова А. К. Психология труда учителя : книга для учителя / А. К. Макарова. – М.
: Просвещение, 1993.– с.
44. Мелибруда Е. Я. Ты - Мы – Вы : Психология возможного улучшения общения : перс чеш. / Е. Я. Мелибруда. – М. : Прогресс, 1986. – 225 с.
45. Морозов А.В. Креативная педагогика и психология: учеб.пособ. / А.В.Морозов,
Д.В. Чернилевский. – М. : Академический Проект, 2004. – 560 с.
46. Ораторське мистецтво : навч. посіб. для студентів вищ.навч.закл.юрид.спец. Видання третє, стереотипне / Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін.] ; за ред.
Н.П. Осипової. – Х. : Одіссей, 2007. – 144 с.
47. Педагогіка : навч. посіб. / В.М. Галузяк, МІ. Сметанський, В.І. Шахове вид, випр. і доп. – Вінниця : ДП Державна картографічна фабрика, 2007. – 400 с.

48. Педагогика : учеб. пособ. / В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, А.И. Мищенко,
Е.Н. Шиянов. – М. : Школа-Пресс, 1998. – 512 с.
49. Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг / Л. А. Петровская. – М. : МГУ, 1989. – 216 с.
50. Петровская Л. А. Теоретические и методические проблемы социально- психологического тренинга / Л. А. Петровская. – М. : Изд-во МГУ, 1982. – 168 с.
51. Петрушин
С.В. Психологический тренинг в многочисленной группе
/
С.В. Петрушин. – М. : Академический проект, 2000. – 256 с.
52. Психологія : підручник / Ю.Л. Трофімов, ВВ. Рибалка, ПА. Гончарук та ін.] ; за ред. Ю.Л. Трофімова. – К. : Либідь, 1999. – с.
53. Психологический словарь / подобщ. ред. : А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М. : Политиздат, 1990. – 494 с.
54. Равен Дж. Педагогическое тестирование : проблемы, заблуждения, перспективы : перс англ. / Джон Равен. – М. :Когито Центр, 1999. – 144 с.
55. Семеченко В.А. Психологія педагогічнї діяльності : навч.посіб. / В.А. Семеченко. – К. : Вища школа, 2004. – 335 с.
56. Семиченко В.А. Психология общения / В.А. Семиченко. – К. : ”Магистр-S”, 1997. –
152 с.
57. Сидоренко В.К. Основи наукових досліджень : навч. посіб. / В.К. Сидоренко, П.В.
Дмитренко. – К. : РННЦ “ДІНІТ”, 2000. – 259 с.
58. Словник іншомовних слів 23 000 слів та термінологічних словосполучень / уклад.
Л.О.Пустовіт та ін.]. – К.:Довіра, 2000. – 1018 с.
59. Станкин МИ. Профессиональные способности педагога : Акмеология воспитания и обучения / МИ. Станкин. – М. : Моск. психол.-соц. ин-т : Флинта, 1998. – 368 с.
60. Фіцула ММ. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. / ММ. Фіцула. – К. :
Академвидав, 2006. – 352 с.

15. Інформаційні ресурси
1. Презентації.
2. Електронна версія методичних розробок.





















Модуль 1.
Педагогічна майстерність викладача

Лекція 1.1. Сутність педагогічної діяльності викладача
Суспільна значущість професії викладача, її функції. Обов'язки викладача, його професійні функції. Поняття педагогічної діяльності, її структура. Професійно-педагогічна діяльність як мета-діяльність. Особливості педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу.
Результати навчання та виховання студентів залежать від трьох чинників хто навчає, кого навчають, як навчають. Важко визначити, щонайважливіше. Безумовно, величезною у справі виховання є роль викладача, його особистості.
І хоча головне завдання педагога навчати і наставляти не змінювалося з плином часу, за змістом самого навчання і виховання можна прослідкувати, як ускладнювалися функції викладача.
Традиційно на перше місце висувалася навчальна (дидактична) функція викладача. Вважалося, що він як носій знань передає їх слухачам, і чим більше володіє ними сам педагог, тим краще засвоять науку студенти. З часом, коли обсяг знань зріс, дидактична функція викладача почала формулюватися так не передавати знання, а вчити, як здобувати їх. Діяльність викладача полягає не стільки утому, що він несе інформацію студентам, скільки в умінні бути організатором її засвоєння, проводирем у лабіринті знань.
Велику роль у діяльності викладача відіграє розвивальна функція. Сутність її – у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу молодої людини, для її саморозкриття, самоствердження. Найскладнішою є виховна функція. Бути вихователем – означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед навчальним закладом, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного студента. Визначальним при цьому є соціокультурний діалогу системі викладач студент на основі її розуміння, прийняття і визнання.
Виховна функція полягає в організації діяльності, спрямованої на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відповідальне самовираження. Зрештою, метою виховання є самовиховання молодої людини, тобто спонукання її докеру- вання своїм розвитком.
У широкому розумінні педагогічна діяльність розглядається як діяльність, мета якої є виховання підростаючого покоління. Існує кілька підходів до розуміння будови педагогічної діяльності структурний, функціональний, рефлексивний. Відповідно до головних складових структурного підходу відносять мету та мотиви, сукупність педагогічних дій, педагогічні вміння й навички. Розгляньмо зміст кожної складової.
Загальна мета діяльності педагога – формування творчої особистості в процесі навчання та виховання. З психологічного погляду мета – це прогнозований людиною результат її діяльності з певним об'єктом (О. Леонтьєв). Результат діяльності демонструє зміни, що відбуваються зоб єктом під час взаємодії людини з ним.
Мотив педагогічної діяльності – це внутрішній рушій, що спонукає педагога до професійної діяльності. Мотивами можуть бути ідеали, професійні інтереси, переконання, соціальні установки та професійні цінності педагога. Визначені особливості педагогічної діяльності дають підстави розглядати її як своєрідну мету-діяльність, тобто як таку, що надбудовується над діяльністю студента. Йдеться про особливу позицію викладача в системі взаємодії зі студентами. Її суть полягає втому, щоб організувати й контролювати діяльність студента, який виступає як об'єкт власної навчально-
пізнавальної діяльності. Керівництво активністю іншої людини в психологічній науці пов'язують із рефлексивними процесами.
Предметом педагогічної діяльності викладача вищої школи є організація навчальної діяльності студентів, спрямованої на освоєння ними предметного соціокультурного досвіду як основи й умови розвитку. Об’єктом педагогічної діяльності викладача є учень, студент, вихованець. Це складний об’єкт діяльності, і саме це відрізняє педагогічну діяльність від її інших видів. У чому ж його складність Зупинимося на цьому детальніше. Найбільш загальним завданням педагогічної діяльності в освітньому процесі є створення умов для розвитку особистості виховання.

Лекція 1.2. Педагогічна майстерність викладача та її елементи
Педагогічна майстерність викладача та ступені її розвитку. Провідні складові педагогічної майстерності педагогічна спрямованість особистості вчителя, професійне знання, здібності до педагогічної діяльності, педагогічна техніка. Педагогічні здібності та уміння. Педагогічна техніка викладача. Самовдосконалення викладача.

У своєму розвитку педагогічна майстерність проходить певні ступені (М.Фіцула). Перший ступінь – професіоналізм. Ним володіє випускник вищої школи, готовий до педагогічної діяльності. Пізніше педагог починає самостійну роботу в навчальному закладі, де продовжується процес його професійного зростання, вдосконалення, інтенсивно і цілеспрямовано. Ефективність цього процесу залежить від установки на самоосвіту і самовиховання, від наявності відповідної програми, оволодіння педагогічним досвідом досвідчених колег, систематичного підвищення кваліфікації (семінари, курси, науково-методичні конференції тощо.
Поступово рівень педагогічної діяльності викладача зростає, він оволодіває новими педагогічними технологіями, підвищується його психолого-педагогічна культура, розвиваються педагогічні здібності, якості і властивості, збагачується методичний арсенал. Другий ступінь – педагогічна майстерність – постійне прагнення до творчості, до пошуку, до відкриття нових педагогічних засобів, прийомів, власних методик. Третім ступенем педагогічної майстерності є педагогічне новаторство. Викладач-новатор вносить принципово нові ідеї у навчально-виховний процес, розробляє нові методичні системи, створює власні персонал-технології.
Думки В.Сухомлинського про педагога-майстра знайшли своє втілення у структурі
педагогічної майстерності І. Зязюна, яку визначають такі складові
- педагогічна спрямованість особистості вчителя ціннісні орієнтації на себе, на засоби педагогічного впливу, на особистість вихованця і навчально-виховний колективна цілі педагогічної діяльності
- професійне знання знання предмета викладання, його методики, педагогіки і психології
- здібності до педагогічної діяльності комунікативні (повага до людей, доброзичливість, товаристськість), перцептивні (професійна передбачуваність, емпатія, педагогічна інтуїція, динамічні (здатність до вольового впливу і логічного переконання, емоційно-почуттєві (здатність володіти собою і вибудовувати педагогічну дію на позитивних почуттях, оптимістичного прогнозування
- педагогічна техніка (форма організації поведінки вчителя. Вона грунтується на двох групах умінь умінні володіти собою (поставою, мімікою, жестами, пантомімікою), керувати емоційними станами (знімати зайве психічне напруження, викликати стани творчого самопочуття, техніки мови (дихання, голосоутворення, дикція, темп мовлення до другої групи належить вміння співпрацювати з кожним учнем і всім класом у процесі вирішення педагогічних завдань дидактичних, організаторських, контактної взаємодії, стимулювання діяльності вихованців тощо.
Отже, педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечують самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі. До елементів педагогічної майстерності відносять (І. Зязюн): гуманістичну спрямованість професійне знання здібності до педагогічної діяльності педагогічну техніку.
Високих рівнів педагогічної майстерності не можна досягти без цілеспрямованого, неперервного самовдосконалення. При цьому процеси самоосвіти, самовиховання викладачів мають бути певною мірою адміністративно керованими, організованими. Процес самовдосконалення викладачів умовно поділяють на чотири етапи
- самоусвідомлення викладачами важливості педагогічної самоосвіти, самовиховання і
прийняття рішення зайнятися професійним самовдосконаленням.
- розробка програми професійного самовдосконалення та планування заходів щодо її реалізації.
- безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань самовдосконалення.
- самоконтроль та самокорекція.
Лекція 1.3. Педагогічна майстерність, як мистецька дія.
Педагогіка і мистецтво. Принципи Системи Станіславського”. Спільне та відмінне в діяльності актора і педагога У праці Людина як предмет виховання (1868 р) видатний український педагог К. Ушинський визначає педагогіку в мистецьких вимірах Ні політику, ні медицину, ні педагогіку не можна назвати науками в цьому строгому розумінні, а тільки мистецтвами, які мають наметі не вивчення того, що існує незалежно від волі людини…Наука лише вивчаєте, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає. Він переконує Педагогіка – не наука, а мистецтво
– найбільше, найскладніше, найвище й необхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку, і як мистецтво, воно, крім знань, потребує здібності й таланту, і як мистецтво, воно ж прагне до ідеалу, якого вічно намагається досягти і який цілковито завжди недосяжний до ідеалу досконалої людини.
Осмислення педагогіки, виду мистецтва має грунтуватися на осбливостях творчої художньої діяльності, на засадах розгляду педагогічного процесу під кутом творчості.
Педагогічна творчість – це здатність передбачати, емоційно переживати та оптимально вирішувати завдяки творчій уяві завжди своєрідні проблемні ситуації університецького чи шкільного життя, це найважливіший критерій якісного становлення особистості викладача сучасної вищої школи. Специфікою педагогічної творчості є те, що об’єктом і результатом її є творення людини, а не образу, яку мистецтві.
Розроблена К. Станіславським теорія і методологія сценічної творчості отримала назву Система Станіславського”. Вона народилася з потреб практики театрального мистецтва. Її мета та призначення – вдосконалити акторську майстерність системним методом, навчити актора бачити свої особисті та професійні недоліки та ефективно з ними боротися. Крім цього, система пропонує методи, якими він може користуватися при роботі над п’єсою і роллю. Економлячи сили і час актора, ці методи найкомфортнішим шляхом підводять його до суті ролі чип єси, її основної ідеї, дозволяють йому якнайвдаліше охопити те, що задумав автор.
Для педагога важливо знати і використовувати у практиці принципи системи Станіславського.
Першим провідним принципом теорії К. Станіславського є принцип життєвої правди. Він пише Артист повинен мати розвинене уявлення, дитячу наівність і довірливість, артистичне почуття правди та правдоподібного у своїй душі і тілі. Трансформуючи ці вимоги на навчально-виховний прцес вищої школи, треба дотримуватися того, щоб будь-яка навчально-виховна задача була життєво правдивою, природною, а педагогічна взаємодія – простою, щирою і відкритою.
Другий принципу системі Станіславського – принцип ідейної активності мистецтва, що знаходить своє вираженняву ідеї про надзавдання і наднаскрізну дію. Надзавдання – це те, заради чого автор хоче донести свою ідею до свідомості людини, вона містить у собі ідейну активність автора, його цілеспрямованість у прагненні до затвердження визначених ідеалів.
Термін К. Станіславського надзавдання важко відразу зрозуміти, вловити його зміст. І. Зязюн так розшифровує це поняття “…в ім’я чого я живу й працюю.
З огляду освіти у вищій школі надзавданням будете, що викладач має своєю метою досягти в цілісному навчальному процесі. Це те, чому мають підпорядковуватися усі творчі пошуки викладача, його розвиток професійної компетентності, наукової активності, методичної
майстерності тощо. К. Станіславський підкреслював Треба вміти зробити кожне надзавдання своїм власним. Це означає – знайти в ньому внутрішню сутність, споріднену з власною душею…
Особливість дає надзавданню те, що ми підсвідомо відчуваємо в собі, те, що приховане у сфері підсвідомості. У свою чергу наскрізна і наднаскрізна дія неначе об’єднує усі напрями діяльності викладача (навчальна наукова методична виховна тощо) та поєднує воєдино всі складові, які ведуть до виконання надзавдання.
Третій принцип системи Станіславського затверджує дію як збудника певних переживань людини. Поведінка кожної людини має дві сторони – фізичну та психічну. За Станіславським, психічне і фізичне маємо розглядати як єдиний процес, як один цілісний психофізичний акт. К.
Станіславський, зважаючи на це, вимагав від актора не грати, не зображувати, а переживати, проникнути у дрібні психологічні нюанси. Він вказував, що неможна грати почуття (любові, ненависті тощо, або стан (смішно, смутно, або настрій без залучення усієї нервової організації актора. Сліди будь-якого почуття зберігаються в емоційній пам’яті людини і можуть оживати при відповідному подразнику.
Створення сценічного образу за допомогою органічного творчого перевтілення актора в цей образ – це останній етап творчого процесу в акторській майстерності за Станіславським. Таким чином, п’ятим основним принципом системи Станіславського є принцип перевтілення. Творчість починається з магічного якби Станіславського” стверджують дослідники його системи. Якби – це обставина, зміст якої розкривається умінням актора поставити себе в ситуації, запропоновані роллю.
Ідеї театральної педагогіки мають використовуватися конструктивно, з урахуванням спільного і відмінного у театральному та педагогічному мистецві. У теорії педагогічної майстерності І. Зязюна виокремлено такі позиції спільного і відмінного в діяльності актора і педагога
1. І акторська, і педагогічна дія відбувається перед слухачами, глядачами. Актор, граючи свою роль, під керівництвом режисера відпрацював всі свої дії, тому імпровізує лише в рамках своїх творчих можливостей і запрограмованих мізансцен. На відміну від актора, викладач працює без режисера, постійно імпровізує (залежно від педагогічної ситуації, домагаючись такого ж кінцевого результату, які актор – збагатити духовний світ слухача, досвіді його практику. При цьому варто зважити, що діяльність актора проходить в умовах дозвілля глядача вчитель – викладач працює в робочий час об’єкта навчально-виховного процесу і має враховувати цей факту часі, у створенні позитивного почуттєвого фону, який сприяв би формуванню певних установок, мотивів та переконань кожної особистості.
2. У театральній дії (крім театру одного актора) зайнята чимала кількість вихованців, тоді як викладач в одноосібній ситуації грає роль одного актора. Природно, одному завжди важче вплинути наглядачів, тим паче, що педагогічна дія відбувається в умовах нестереотипізованої на відміну від актора) постійної імпровізації, а педагог мусить завжди грати роль позитивного героя і викликати у глядачів лише позитивні емоції. Тому викладач має грунтовно володіти акторською майстерністю як необхідним засобом своєї діяльності. У цьому випадку зазначена відмінність чітко конкретизована словами видатного майстра-педагога А. Макаренка: Педагог не може не грати. Не може бути педагога, який не вмів би грати… Та не можна просто грати сценічно, зовнішньо. Є якийсь пас, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гора, техніка, а справжнє відбиття тих процесів, які є в нашій душі.
3. Колективна дія акторського ансамблю на сцені зовсім інша, ніж педагогічна діяв класі, аудиторії, де педагог актор має відразу стати педагогом-режисером, передавши свої акторські функції учням (І. Зязюн). На відміну від актора, він має зробити учнів діяльними, постійно і цілеспрямовано залючаючи їх до розумової праці. І тут варто сказати про результати педагогічної і акторської дії сформувати конкретні, заплановані знання, уміння, навички, виховати певні якості, розвинути пізнавальні здібності (зокрема на кожному занятті) – це домінантні цілі педагогічної діяльнсті. Викликати позитивні естетичні почуття, збагатити духовний світ глядачів, передати інформацію – основні завдання актора.Таким чином, педагогічна діяльність, відрізняється від акторської ще й певними прагматичними, практичними характеристиками своїх результатів. Мова про певну доленосність досягнення педагогічних цілей. Глядач може бути розчарований після
перегляду п’єси фальшивою грою акторів, він не отримав естетичної насолоди від витарченого дозвіллєвого часу. Студент після заняття, невдало проведеного викладачем (що не досягло своєї мети, має прогалини у знаннях, він не може продовжувати продуктивно оволодівати навчальною дисципліною.
МодульII.
Майстерність педагогічного спілкування
Лекція 2. 1. Зміст педагогічного спілкування.
Поняття педагогічного спілкування, його особливості, функції, види. Педагогічне спілкування як діалог. Контакту педагогічному діалозі. Педагогічне спілкування як професійно-етичний феномен потребує від викладача спеціальної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, ай для набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації стосунків із студентами, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу. Залежно від змісту і сфери функціонування, воно може бути професіональним і непрофесіональним за якісними ознаками.

Професіональне педагогічне спілкування комунікативна взаємодія педагога зі студентами, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків. Непрофесіональне педагогічне спілкування,
навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і, внаслідок цього прояву, стереотипних висловлювань у студентів, оскільки у них зменшується бажання думати і діяти самостійно. Зрештою, виникає стійке негативне ставлення ідо викладача, ідо навчання. Розвивається почуття пригніченості предметом — насправді ж викладачем. Замість радості пізнання і спілкування з'являється відчуженість.
Суб'єкт-суб'єктний характер педагогічного спілкування принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та студентів, взаємопроникненні їх у світ почуттів і переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним
(Л. Петровська). Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктному грунті є
1. Особистісна орієнтація співрозмовників – готовність бачити і розуміти співрозмовника самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У конкретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів.
2. Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча викладачі студенти нерівні соціально (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії, проте для забезпечення активності студента, через яку ми можемо сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визнавати право студента на власну думку, позицію, бути готовим самому також змінюватися. Студенти хочуть, щоб з ними радилися, зважали на їхні міркування, і завдання викладача – враховувати цю потребу.
3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я, коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпереживають.
4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції викладача. Особистісно орієнтоване спілкування викладача передбачає виконання нормативно заданих функцій із виявом особистого ставлення, своїх почуттів. Головна мета впливу – розвиток студентів. Психологічний портрет особистісно орієнтованого викладача є таким

– він відкритий і доступний для будь-якого студента, не викликає в них страху, дає їм можливість висловлювати свої думки і почуття, відвертий у своїх поглядах
– демонструє студентам цілковиту довіру до них, не принижує їхньої гідності
– щиро цікавиться життям студентів, небайдужий до їхніх проблем, справедливий
– виявляє емпатійне розуміння – бачення поведінки студента його ж очима
– надає студентам реальну допомогу.
Залежно від орієнтації (особистісна чи рольова, взаємозвернення (відкрите чи закрите, активності учасників педагогічне спілкування може розвиватися за двома основними типами як діалогічне або монологічне. У монологічному спілкуванні відбувається поляризація за активністю одні інструктують, наказують, диктують, інші – пасивно сприймають цей впливу діалогічному – активні всі, хто бере участь у конструктивному співробітництві. Діалог педагогічний – це дія у педагогічному процесі, яка дає кожному партнерові можливість самовираження у спілкуванні.
Діалогічне педагогічне спілкування це тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечуючи суб'єкт-суб'єктний принцип взаємодії викладача та студентів. Сутність суб'єкт-суб'єктного принципу детермінує основні ознаки діалогічного педагогічного спілкування, які і є критеріями його визначення.
1. Визнання рівності особистіних позицій, відкритість і довіра партнерів. Ця ознака є сутністю суб'єкт-суб'єктних стосунків. У педагогічному спілкуванні це визнання активної ролі, реальної участі вихованця у процесі виховання.
2. Домінанта педагога на співрозмовникові і взаємовплив поглядів. Особистісна рівність у педагогічному діалогічному спілкуванні передбачає різні позиції його учасників стосовно їхніх інтересів. Звичайно, студент перебуває в колі своїх потребі діє в напрямі задоволення власних прагнень (самоутвердитися, пізнати тощо, а викладачу професійному спілкуванні має спрямовувати свої інтереси на потреби іншого. Практика свідчить, що викладачу спілкуванні може зосереджувати свої інтереси на певних об'єктах (центрація): власних вимогах (мене не слухає, потребах справи (швидше закінчити прибирання території, інтересах колег (вчитель завжди має рацію) і власне на потребах студентів.
3. Студент, його особистість стає цікавим і важливим для педагога. Він уважний до реакції вихованця, будує свою взаємодію в площині інтересів співрозмовника і пропонує шляхи розв'язання проблем залежно від його потреб. Звернення педагога в діалозі завжди має установку на відповідь партнера, яку він цінує, приймає з визнанням права на його особисту позицію у взаємодії. Контакту педагогічному діалозі

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал