Національний університет біоресурсів І природокористування україни



Pdf просмотр
Сторінка2/5
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.62 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5
Принципи навчання перекладу
1.
Переклад розглядається як складний і багатогранний вид розумової діяльності, яка може переслідувати різні цілі, здійснюватися в різних умовах, різними способами і під впливом багатьох факторів.
2.
Як будь-яка діяльність, переклад вимагає для своєї реалізації певних знань, умінь (свідомого виконання певних дій) і навичок (напівавтоматичного та автоматичного виконання певних дій), які повинні бути сформовані в процесі навчання.
3.
Перекладацька діяльність може здійснюватися перекладачем свідомо (в результаті аналізу та обґрунтованих висновків) або інтуїтивно. Співвідношення свідомого
і інтуїтивного є різним у різних перекладачів і при перекладі різних текстів і в різних умовах. Здатність здійснювати свідомі та інтуїтивні перекладацькі дії (перекладацька компетенція) може розвиватися в процесі навчання і практичної роботи.
4.
Реалізація перекладацької компетенції відбувається за участю всієї мовної особистості перекладача. Вона припускає наявність у нього всебічних когнітивних і лінгвістичних пізнань, широкої загальнокультурної ерудиції, необхідних психологічних якостей і літературно-елоквентних здібностей. Всі ці якості повинні розвиватися і заохочуватися при навчанні перекладу.

5.
Завдання навчання перекладу полягає не в засвоєнні якихось норм, правил або рецептів, які перекладач міг би автоматично застосовувати у всіх випадках, а в оволодінні принципами, методами і прийомами перекладу і вмінням їх вибирати і застосовувати по-різному в конкретних умовах, до різних текстів і для різних цілей.
Окремі завдання, які вирішуються перекладачем у процесі перекладу, можуть бути типовими, що дозволяють застосовувати відомий прийом або спосіб вирішення, та
індивідуальними, що вимагають нового рішення на основі загальних принципів перекладацької стратегії і врахування особливостей контексту і ситуації. Пошук рішення включає і висновки про можливість використання відомого прийому або способу рішення про необхідність його модифікації або відмови від типового на користь унікального, ситуативного.
6.
Об'єктом перекладацької діяльності є інформація, що міститься у вихідному тексті. Зміст тексту (повідомлення) являє собою семантично і формально завершене ціле, окремі частини якого взаємопов'язані, але неоднаково значимі для комунікації.
Співвідношення цілого і його частин по-різному виділяється в процесі перекладу: залежно від виду перекладу і його мети. Можливо більш точне і повне відтворення в перекладі окремих елементів тексту, якщо вони виявляються більш важливими. У цьому сенсі ціле може бути (або не бути ) більш значущим, ніж його частини.
7.
Мовні одиниці, що складають текст, самі по собі не є об'єктом перекладу.
Однак через них формується зміст тексту, і присутність в тексті певних мовних засобів має семантичну значимість і може визначати характер перекладацьких завдань і створювати особливі труднощі для перекладу. У цьому сенсі існує проблема передачі значення мовних одиниць при перекладі як частини глобального змісту тексту.
8.
Зазначене співвідношення визначає і характер навчальних матеріалів, що використовуються в навчанні перекладу. У першу чергу, це тексти різного типу, що дозволяють наблизити навчальний переклад до умов роботи професійного перекладача.
Водночас у навчальних цілях використовуються і окремі частини тексту, і окремі висловлювання, що дозволяють виділити типові перекладацькі труднощі і завдання в мінімально необхідному контексті.
9.
У процесі навчання перекладу повинні вивчатися не способи перекладу використовуваного навчального матеріалу (тексту, висловлювання, слова), а методи вирішення типових перекладацьких завдань і стратегія пошуку індивідуальних творчих рішень. У цьому сенсі навчання перекладу передбачає вміння виділяти в навчальному матеріалі типові перекладацькі завдання і формулювати загальні принципи і конкретні
прийоми їх вирішення. У різних видах перекладу можуть застосовуватися як загальні принципи і прийоми, так і специфічні методи для кожного виду.
10.
Характер міжмовної комунікації зумовлює принципову множинність варіантів перекладу одних і тих же відрізків оригіналу. У зв'язку з цим в процесі навчання перед студентами не ставиться завдання створити єдино правильний (або оптимальний) переклад передбачуваного тексту. Водночас процес навчання включає критичну оцінку навчальних перекладів і відхилення неприйнятних варіантів. До завдань викладача входить доказова демонстрація неприйнятності, яка спирається на зіставно- семантичний, контекстологічний , лінгво-культурологічний і стилістичний аналіз текстів оригіналу і перекладу. Такий аналіз передбачає знання студентом необхідних термінів і понять перекладознавства та мовознавства. Ці знання студент отримує при вивченні відповідних теоретичних дисциплін, а виявлені прогалини заповнюються коментарями викладача на заняттях з перекладу.

Лекція 2. Зміст навчання перекладу
1.
Вступ
2.
Зміст навчання перекладу
Зміст навчання перекладу визначається тими знаннями, вміннями та навичками, які необхідні для формування у студентів професійної компетентності перекладача. При цьому слід мати на увазі, що між ними існує тісний зв'язок, і багато вмінь можуть створюватися лише на основі відповідних знань. У ході навчання майбутній перекладач повинен отримати, зокрема, такі знання:

про основні етапи історії перекладу та особливості перекладацької діяльності в сучасному світі;

про поняття перекладності, нетотожності змісту оригіналу і перекладу, принцип забезпечення мінімальних втрат;

про поняття міжмовної комунікації, еквівалентності та адекватності перекладу;

про прагматичні аспекти перекладу та основні способи прагматичної адаптації перекладу;

про класифікацію перекладів і різних видів перекладацької стратегії;

про основні моделі перекладу, перекладацькі трансформації і способи їх використання при аналізі процесу перекладу і його результатів;

про основні види перекладацьких відповідностей і способи перекладу безеквівалентних мовних одиниць;


основні принципи перекладу зв'язного тексту;

про граматичні й стилістичні аспекти перекладу.
Усі зазначені знання повідомляються студентам як на спеціальних лекціях і семінарах, так і в ході практичних занять. При цьому дуже важливо, щоб студенти явно бачили зв'язок отримуваних знань з перекладацькою практикою, їх необхідність для вирішення конкретних проблем перекладу.
Знання історії і сучасного стану перекладацької діяльності
Професійному перекладачеві необхідно мати уявлення про соціально- історичну роль перекладу та основні етапи розвитку перекладацької діяльності. Він повинен знати про величезний внесок перекладачів у формування національної мови, літератури і культури народів, про роль перекладу в міжнародних контактах в галузі дипломатії, політики, торгівлі, науки і техніки.
Програма навчання включає відомості про виникнення перекладу в глибоку давнину, його історичної еволюції, про періоди і причини переважання буквального, вільного і «прикрашуючого» перекладу, про особливості історії вітчизняної перекладацької діяльності і видатних перекладачів. Особливе місце в курсі займає ознайомлення з основними рисами перекладацької діяльності в сучасному світі: переважанням інформативних перекладів; підвищеними вимогами до точності перекладу; велике тематичне і стилістичне розмаїття матеріалів, з якими доводиться мати справу професійному перекладачеві; спеціалізації та технізації текстів, які перекладаються; широке використання технічних засобів у процесі перекладу тощо. Всі ці знання дозволяють майбутнім перекладачам усвідомити всю складність і важливість своєї професії, ознайомитися з матеріальними та організаційними аспектами діяльності перекладача.
Ознайомлення з поняттями можливості перекладності, нетотожності змісту оригіналу і перекладу, принципом забезпечення мінімальних втрат
Студенти отримують уявлення про відносну перекладність будь-якого тексту: неминучість втрат при перекладі, різну комунікативну релевантність таких втрат, необхідність виділяти в перекладному тексті домінантні аспекти змісту і форми, які повинні бути обов'язково відтворені у перекладі тим чи іншим способом. Майбутні перекладачі усвідомлюють, що нерідко передати якусь деталь тексту оригіналу виявляється можливим лише ціною втрати іншої деталі, і перекладачеві постійно доводиться вирішувати, яку з них необхідно зберегти.
Ознайомлення з поняттями міжмовної комунікації, еквівалентності та адекватності перекладу

В основі уявлення про сутність перекладацької діяльності лежить розуміння перекладу як одного з головних способів мовного посередництва, що забезпечує можливість спілкування між людьми, які спілкуються різними мовами. Майбутні перекладачі вивчають основні компоненти міжмовної комунікації та фактори, що впливають на її здійснення, знайомляться з різними видами мовного посередництва і виділяють переклад як спосіб створення на мові перекладу тексту, призначеного для повноправної функціональної заміни тексту оригіналу. Функціональне, семантичне та структурне ототожнення перекладу з оригіналом відрізняє переклад від інших видів мовного посередництва (реферату, анотації, резюме, переказу), в яких відбувається перебудова змісту і структури вихідного тексту. Студенти знайомляться з основними вимогами, які повинен задовольнити переклад для того, щоб успішно виконувати свою комунікативну функцію: вимогу еквівалентності, тобто необхідної і достатньої близькості до оригіналу, і вимогу адекватності, тобто здатності виконувати прагматичну задачу, заради якої здійснено переклад, мати бажаний комунікативний ефект. Вивчаються особливості семантичного (явного) перекладу, де головне завдання полягає в забезпеченні еквівалентності та комунікативного (прихованого) перекладу – орієнтованого на досягнення адекватності тими способами, які прийняті в цільовій мові.
Ознайомлення з прагматичними аспектами перекладу та основними способами прагматичної адаптації перекладу
Студенти знайомляться з поняттям прагматики мовного знака і прагматичного потенціалу тексту, вивчають залежність прагматичного впливу тексту від характеру одержувача інформації (рецептора або реципієнта). Усвідомивши важливість передачі при перекладі комунікативного ефекту оригіналу, вони знайомляться з різними способами прагматичної адаптації перекладу, що забезпечує адекватне розуміння переданого повідомленний, відповідне прагматичний вплив на представників іншого мовного колективу («усередненого» рецептора) або на конкретного рецептора, для якого приназначений переклад. Водночас студенти вивчають можливі випадки використання перекладу для особливих прагматичних цілей (прагматичних «надзавдань»), що досягаються за допомогою філологічного перекладу, різних видів спрощеного перекладу, модернізованого перекладу, а також для вирішення всіляких політичних, пропагандистських, комерційних та інших завдань, що не мають безпосереднього відношення до оригіналу і відображають наміри перекладача або його клієнта. Вивчення прагматичних аспектів перекладу включає випадки, коли перекладач виходить за рамки власне перекладацької діяльності і створює паралельний текст на мові перекладу, лише віддалено пов'язаний з оригіналом (co-writing).

Ознайомлення з різними видами перекладів і відповідними перекладацькими стратегіями
Вивчаються принципи класифікації перекладів, особливості інформативного та художнього перекладу, функціонально-стилістичні та жанрові різновиди в рамках кожного з цих видів, основні відмінності письмового та усного перекладу. Студенти знайомляться з головними стратегічними завданнями окремих видів перекладу, з їх семантичною або комунікативною спрямованістю, із співвідношенням термінологічності та образності, з необхідністю враховувати при перекладі відмінності у використанні мовних засобів в аналогічних функціональних стилях і жанрах вихідної і цільової мов.
Вивчаються відмінності письмового та усного перекладу щодо фіксованості текстів оригіналу і перекладу, можливості коригування в процесі перекладу, використання довідкових матеріалів, обмеженості в часі, можливості спілкування з учасниками міжмовної комунікації тощо.
Вивчення основних моделей перекладу та перекладацьких трансформацій
(прийомів перекладу)
Студенти знайомляться з поняттям процесу перекладу як сукупності дій перекладача, його етапами і принципами його опису. Обґрунтовується необхідність моделювання процесу перекладу. Вивчаються основні психолінгвістичні та лінгвістичні моделі перекладу й операційний спосіб опису процесу перекладу. Студенти знайомляться з обґрунтуванням, описом і можливістю застосування окремих моделей. Розкривається поняття перекладацької трансформації (прийому перекладу), і вивчаються основні види таких трансформацій :
- лексичні: транскрипція і транслітерація, калькування, лексико- семантичні заміни (конкретизація, генералізація і модуляція);
- граматичні: дослівний переклад, поділ речень, об’єднання речень, граматичні заміни (транспозиція);
- лексико-граматичні: антонімічний переклад, описовий переклад, компенсація.
Вивчення прийомів перекладу включає ознайомлення з причинами та способами їх застосування при перекладі мовних одиниць і мовних висловлювань різного типу.
Вивчення основних видів перекладацьких відповідностей і способів перекладу безеквівалентних мовних одиниць
Розкривається поняття перекладацької відповідності як регулярного способу передачі в перекладі значення певної одиниці вихідної мови. Вивчаються окремі, множинні (варіантні) і оказіональні відповідності, причини та випадки їх застосування.
Студенти знайомляться з поняттям контексту, урахуванням лінгвістичного (вузького і
широкого) й ситуативного контекстів при з'ясуванні змісту оригіналу і вибору варіанту перекладу, взаємодією системного значення мовних одиниць та їх контекстуального вживання. Вивчаються типи відповідностей і способи їх використання в області вільних і стійких словосполучень, основні способи перекладу зворотних фразеологічних одиниць.
Студенти отримують уявлення про види безеквівалентності і методи передачі у перекладі безеквівалентних лексичних та граматичних одиниць.
Знання загальних принципів перекладу зв'язного тексту
Студенти отримують уявлення про зв'язний текст як цілісну одиницю комунікації, якій притаманна структурна зв'язність (когезія) і смислова єдність (когерентність). Вони знайомляться із співставленням цілого і частини в тексті, важливістю передачі значення більших частин тексту і різною значимістю окремих деталей. Майбутні перекладачі знайомляться з перекладацькою типологією текстів, орієнтованих на зміст, форму і вплив, з відмінностями в структурі змісту та оформленні однотипних текстів у різних мовах.
Вони отримують уявлення про специфіку перекладу аудіовізуальних текстів, призначених для використання на радіо, телебаченні або на театральній сцені. Створюється розуміння того, що переклад – це завжди текст (письмовий або усний) на цільовій мові, і він повинен задовольняти всім вимогам, що пред'являються до текстів даного типу на цій мові.
Водночас студенти знайомляться з особливостями, якими можуть характеризуватися перекладні тексти в порівнянні з оригінальними (неперекадними) текстами на цій же мові, з особливим місцем перекладів в літературі і культурі народу.
Знайомство з граматичними і стилістичними аспектами перекладу
Студенти отримують уявлення про роль граматичних структур у перекладі, про використання паралельних і трансформованих структур, про роль порядку слів при перекладі, про граматичні форми й структури вихідної мови, які складають особливі труднощі для розуміння і перекладу тексту. Розглядаються перекладацькі ситуації, в яких потрібним є максимальний синтаксичний паралелізм, і випадки, де перекладач може вільно варіювати граматичні структури при передачі змісту оригіналу. Вивчаються труднощі і способи перекладу основних стилістичних фігур і прийомів. Відзначаються відмінності у використанні аналогічних стилістичних засобів у вихідній і цільовій мовах.
Лекція 3. Формування професійних умінь перекладача
1.
Вступ
2.
Передперекладацький аналіз. Поняття перекладацької стратегії
3.
Дії перекладача в процесі перекладу
Основна частина навчального часу при навчанні перекладу відводиться для
формування професійних умінь перекладача. Це завдання включає як вироблення вміння визначати загальну стратегію перекладу, так і формування умінь, необхідних для подолання конкретних перекладацьких труднощів. Таким чином, основні вміння, що формуються на заняттях з перекладу, можна розділити на дві групи.
До першої групи відносяться вміння, необхідні для здійснення передперекладацького аналізу, в ході якого визначається загальна стратегія перекладу відповідно до його мети, типу тексту, який перекладається, і характеру реципієнтів, для яких призначається переклад.
Друга група включає вміння, що визначають дії перекладача в процесі перекладу.
Розглянемо коротко склад перекладацьких умінь у кожній із зазначених груп.
2. Передперекладацький аналіз. Поняття перекладацької стратегії
Крім оволодіння основними поняттями перекладознавства, майбутні перекладачі повинні виробити у себе правильний підхід до своєї роботи, своєрідне перекладацьке мислення, яке лежить в основі дій перекладача і становить його загальну стратегію.
Труднощі вироблення перекладацької стратегії полягають у тому, що її не можна сформувати шляхом вивчення якихось правил або шляхом тренування протягом одного або кількох занять. Необхідний професійний підхід до перекладу створюється у перекладача поступово в процесі навчання за умови правильної організації цього процесу, який би постійно орієнтував майбутнього перекладача на застосування необхідних принципів, методів, прийомів та коригуючих дій.
Вироблення перекладацької стратегії передбачає знання і застосування перекладачем загальних принципів здійснення процесу перекладу, які включають три основні групи:
- деякі вихідні положення;
- вибір загального напряму дій, яким перекладач керуватиметься при прийнятті конкретних рішень;
- вибір характеру і послідовності дій у процесі перекладу.
Вихідні положення перекладацької стратегії визначають загальне відношення перекладача до своєї роботи. Тут насамперед слід відзначити необхідність враховувати посередницьку роль перекладача, вторинний характер його творчості. Звідси випливає повага до тексту оригіналу, розуміння, що переклад представляє автора оригіналу (якби приписується йому), і тому він повинен якомога повніше відтворювати оригінал, бути його повноправною заміною.
Діяльність перекладача лише тоді має сенс, коли вона виправдовує надії учасників міжмовної комунікації. У професійному плані це означає, що перекладач докладає
максимум зусиль, щоб правильно зрозуміти текст і підібрати йому найбільш точну відповідність у мові перекладу. Він пам'ятає, що будь-яка частина тексту може представляти явні чи приховані перекладацькі проблеми і не дозволяє собі бездумних або поверхових рішень. Водночас перекладач знає, що серед таких проблем є типові, які часто зустрічаються і мають більш-менш відомі, стандартні рішення, а є унікальні, що вимагають для свого рішення зміни відомих прийомів або пошуку зовсім нових.
Найважливіший стратегічний принцип перекладача – критичне ставлення до своїх дій. Якщо оригінал виявляється суперечливим, незрозумілим або взагалі позбавленим сенсу, то причиною цього може бути не помилка його автора, а недостатні знання перекладача. Підхід перекладача до створюваного ним тексту повинен бути обережним і гнучким: якщо вибрана відповідність не вкладається в текст, суперечить іншим частинам тексту, порушує логічну послідовність викладу, то слід підшукати іншу, а не намагатися підганяти під нею все інше.
Стратегія перекладача при вирішенні конкретних завдань, в першу чергу, залежить від визначення мети перекладу та умов його виконання. Перекладач повинен чітко уявляти, для чого і для кого він перекладає, яке завдання буде виконувати створюваний ним текст, як і ким цей текст буде використаний. У зв'язку з цим на просунутих етапах навчання завдання майбутнім перекладачам з перекладу навчальних текстів повинні супроводжуватися вказівкою на мету перекладу, характер адресатів, друкований орган, в якому він буде прийнятим до публікації тощо.
На основі таких даних перекладач може вирішити, чи буде він робити переклад або здійснювати який-небудь інший вид мовного посередництва, а якщо переклад, - то чи чорновий робочий, чи готовий до опублікування (адекватний). У відповідності з цими рішеннями він вибиратиме і способи передачі вихідного повідомлення. Певний вплив на стратегію перекладача можуть створювати і технічні умови його роботи: стислі терміни, можливість користуватися диктофоном або комп'ютером тощо.
Наступним етапом вироблення перекладацької стратегії є визначення типу тексту, що перекладається, який обумовлює домінанту перекладацького процесу – головне, до чого прагнутиме перекладач. При цьому беруться до уваги кілька чинників. По-перше, це різниця між художніми та нехудожніми (інформативними, діловими, прагматичними, фаховими) текстами. При перекладі художніх текстів стратегія перекладача визначатиметься прагненням створити повноцінний літературний твір на мові перекладу, відтворити емоційно-естетичний вплив оригіналу. При перекладі інформативних текстів головне завдання – точна передача вихідного повідомлення.
По-друге, буде враховуватися основна функція перекладу, пов'язана з характером
оригіналу. Тут розрізняються орієнтованість оригіналу і перекладу на форму (художні тексти), на зміст (ділові, технічні тощо) і на вплив (пропагандистські, рекламні тощо).
Враховується також якість мови і всього вихідного тексту: чим важливіша і
індивідуальніша мова оригіналу, тим більша увага приділяється передачі його мовних особливостей; чим краще написаний оригінал, тим більше він заслуговує на максимально точне відтворення і тим менш виправдані відхилення й «виправлення».
Результатом такого аналізу може бути вибір домінанти перекладу – основних елементів тексту оригіналу, на точне відтворення яких перекладач звертатиме особливу увагу. Це може бути термінологічна правильність, передача образності, збереження якихось елементів форми тощо. У ряді випадків стратегія перекладача може формуватися шляхом загальної характеристики типу тексту оригіналу, що зумовлює вибір способу його перекладу. Так, можна говорити про семантичний тип тексту (семантичний переклад), де особливо важливими є значення мовних одиниць і по можливості повне їх відтворення в перекладі, і про комунікативний тип тексту (комунікативний переклад), де домінантою є все повідомлення, для передачі якого в перекладі надають перевагу використанню стандартних форм таких повідомлень у мові перекладу.
Оцінюючи характер тексту оригіналу, перекладач також звертає увагу на ступінь його віддаленості в часі і просторі. Як правило, значний ступінь такої віддаленості означає його належність до зовсім іншої культури, що може вимагати серйозної адаптації повідомлення в процесі перекладу.
Вплив на стратегію перекладача може мати і характер мови оригіналу – його нормативність або порушення норми, що буде визначати загальний стиль перекладу.
Стратегія перекладача включає ряд дій, які забезпечують достатнє знайомство з предметом вихідного повідомлення, що може виявитися вирішальним для правильного вибору варіанту перекладу. Сюди входить ознайомлення зі спеціальними підручниками, довідниками та енциклопедіями, складання термінологічних списків і визначення виражених ними понять. Велику допомогу перекладачеві надає вивчення паралельних текстів на мові перекладу з тієї ж або близької тематики.
Стратегія перекладача визначає і його загальний підхід до роботи; перш ніж почати перекладати, він уважно читає весь текст, перекладає заголовок після ознайомлення зі змістом тексту, знаходить значення незнайомих йому слів, робить чорновий (дослівний) переклад або відразу намагається дати остаточний варіант. Вибір таких дій залежить від знань і досвіду перекладача, однак, деякі компоненти підходу мають загальний характер.
Це, насамперед, правило, що розуміння передує перекладу, хоч у процесі перекладу перекладач може неодноразово повертатися до оригіналу, поглиблюючи своє розуміння і
відповідно коригуючи свій переклад. Крім того, загальним правилом є виділення в тексті послідовних відрізків, коли перекладач приступає до перекладу чергового відрізка лише після того, як він переклав попередній. Відразу перекладати досить великий за обсягом текст неможливо в силу лінійного характеру процесу розуміння. Як правило, такий відрізок оригіналу, який складає «крок перекладу», є одним (рідко двома) висловлюваннями (реченнями).
У практичній роботі кожен перекладач самостійно виробляє зазначені елементи своєї стратегії. У процесі навчання перекладачів провідна роль у формуванні перекладацької стратегії належить викладачеві, який здійснює такі дії:
- знайомить студентів із загальними принципами стратегії;
- даючи завдання з перекладу навчальних текстів, вказує на фактори, що визначають вибір стратегії (мета, характер адресатів, місце передбачуваної публікації тощо);
- ставить перед студентами завдання з визначення елементів стратегії, що випливає з самого тексту;
- дає студентам завдання з вивчення довідкових матеріалів, необхідних для визначення стратегії;
- спостерігає за діями студентів в процесі перекладу, коригуючи їх відповідно до зазначених вище установок;
- оцінює обрані студентами варіанти перекладу з точки зору їх відповідності обраній стратегії.
При цьому слід підкреслити, що стратегія роботи здебільшого визначається особистісними якостями перекладача. Зазначені принципи мають рекомендаційний характер, і їх не слід нав'язувати перекладачеві, якщо він досягає хороших результатів
іншими шляхами.
Однак, багато помилок перекладача часто пояснюються його неправильним загальним підходом до своєї діяльності.
3. Дії перекладача в процесі перекладу
Найважливіша частина навчання майбутніх перекладачів полягає у розвитку у них умінь, задіяних у процесі перекладу. Такі вміння можуть мати більш загальний або більш конкретний характер, охоплювати ряд дій або окрему дію.
Специфіка розвитку перекладацьких умінь полягає в тому, що вони створюються лише в результаті практичних дій студентів на основі наявних у них мовленнєвих навичок та теоретичних знань.
Формування умінь – це тривалий процес. Можна ставити метою окремого заняття
розвиток того чи іншого вміння, але не можна очікувати, що воно остаточно сформується в результаті цього заняття. Нерідко в ході виконання практичних вправ в перекладі текстів різної складності одночасно розвиваються кілька умінь. Не всі вміння, які сприяють успішному процесу перекладу, можна виділити і описати. Частина їх них носить комплексний характер і погано піддається аналізу.
1. Уміння виконувати паралельні дії на двох мовах, переключатися з однієї мови на
іншу. Це вміння частково виникає спонтанно з розвитком двомовності, але його необхідно довести до професійного рівня. Розвитку цього уміння сприяє вивчення перекладацьких відповідностей і прийомів перекладу, але головний шлях його вдосконалення – постійні двомовні дії, виконанння перекладів як цілих текстів, так і їх фрагментів. Певну роль у цьому процесі відіграє мова викладача. Оскільки важливий компонент такого вміння полягає в використанні синонімічних засобів мови перекладу, то заняття доцільно вести на цій мові. Розвиваючи навички усного перекладу, корисно рекомендувати студентам подумки перекладати все, що говорить викладач. У цьому випадку викладач може говорити то на мові перекладу, то на вихідній мові.
2. Уміння розуміти текст по-перекладацьки. Хоч на першому етапі перекладацького процесу перекладач виступає в ролі рецептора оригіналу, його розуміння тексту дещо відрізняється від звичайного насамперед необхідною глибиною і остаточністю.
Викладачеві необхідно показати і постійно нагадувати студентам, що інформацію про значення мовних одиниць у тексті вони повинні обов'язково одночасно черпати з двох джерел: системного значення одиниці і контексту її вживання. Кожна одиниця мови має відносно стабільне значення, загальним для всього мовного колективу. Ті, хто говорить, змушені вживати одиницю відповідно з її значенням, якщо вони хочуть бути правильно зрозумілими.
Слово може бути багатозначним, але воно не може означати, що завгодно. Так, англійське
«board» може мати значення «комісія, дошка, харчування» та низку інших, але воно ніколи не може означати, наприклад, «Всесвіт», «любов» і «біг». У тексті слово може реалізовувати одно або два із своїх значень, або набувати якого додаткового змістового відтінку завдяки контексту. Англійське «student» может вживатися в значенні «той, хто навчається в середньому чи вищому навчальному закладі», «студент ВНЗ», «учень середньої школи», «той, хто щось вивчає» (I am a student of human nature»). Російське слово «студент» може реалізувати сему чоловічого роду («Студентки часто учатся лучше, чем студенты») або нейтралізувати її («Хороший студент не придет на занятия неподготовленным») тощо.
Нерідко буває, що майбутній перекладач перебільшує значення одного з двох
джерел інформації: наполегливо прагне використовувати словникове значення слова, не звертаючи увагу на контекст, або пропонує варіант, який підходить за контекстом, але зовсім не враховує значення слова. У таких випадках викладач вказує студенту помилку, демонструючи, як повинні взаємодіяти ці два «кити», на яких ґрунтується правильне розуміння тексту. Наприклад: «In the past the race has never been a contest».
3. Виконання паралельних дій на двох мовах в процесі перекладу передбачає розвиток ще одного вміння – вміння вибудовувати синонімічні структури і слова-синоніми у мові перекладу й робити вибір між ними. Так, думка про те, що раніше була не напруженою, а тепер таке напруження з'явилося, можна виразити такими структурами, як «боротьба в змаганні загострилася», «змагання стало більш напруженим», «змагання стало викликати підвищений інтерес» тощо. Слову «rасе» можуть відповідати слова «гонка, гонитва, забіг, змагання» тощо.
Правильний вибір між різними варіантами перекладу пов'язаний також з умінням зіставляти значення кожної відповідності з конкретним контекстом. Так, аналізуючи вживання слова «гонка» в російській чи українській мові, можна відзначити, що воно обмежене тими видами спорту, де використовуються будь-які технічні засоби. Якщо в тексті говориться про змагання з бігу, то цей варіант доведеться відхилити. Не відповідає контексту варіант «гонитва» (переслідування слабшого з метою наздогнати і покарати) і варіант «забіг» ( етап змагання, що має початок і кінець).
4. Особливе значення для перекладача має вміння, яке можна охарактеризувати як вміння «відходити, не віддаляючись». При неможливості застосувати пряму відповідність перекладач змушений відходити від оригіналу, але при цьому він прагне залишитися якомога ближче до вихідного змісту. Така стратегія «найменших втрат» досягається насамперед шляхом варіювання мовної форми, а також шляхом використання найбільш близьких синонімів.
5. Перекладацька компетенція включає також уміння вибирати і правильно використовувати технічні прийоми перекладу, які повинні бути попередньо вивчені студентами.
Займаючись перекладом тексту, викладач пропонує студентам використовувати при перекладі чергового висловлювання той чи інший прийом або задати
їм питання, який прийом доречно використовувати в даному випадку. У програму курсу включається також робота над спеціально підібраними вправами, що розвивають вміння користуватися творчими прийомами перекладу.
6. Значне місце в навчанні перекладу займає розвиток уміння долати труднощі, пов'язані з лексичними, фразеологічними, граматичними і стилістичними особливостями вихідної мови. Використовуючи дані теорії перекладу, викладач пропонує студентам
вправи, де кожна перекладацька трудність такого типу представлена в достатній кількості в складі окремих висловлювань або в зв'язковому тексті.
7. При перекладі на рідну мову у студентів передбачаються вміння грамотно і правильно висловлювати свої думки мовою перекладу. Однак, часто викладачеві доводиться піклуватися і про вдосконалення цього вміння за допомогою спеціальних завдань та постійної уваги до якості мови перекладу і розвитку комунікативної і мовної компетенції. Значно більшою мірою така робота необхідна при навчанні перекладу з рідної мови на іноземну.
8. Перекладачеві необхідно вміння редагувати свої і чужі переклади, виявляти і усувати семантичні та стилістичні похибки, доказово критикувати і оцінювати пропоновані варіанти. У ході навчального процесу викладач постійно пропонує студентам давати свої варіанти, висловлювати думки про переклади своїх товаришів, обгрунтовувати свої зауваження та пропозиції. Доцільно також давати студентам спеціальні завдання з редагування перекладів, які містять типові перекладацькі помилки і похибки.
9. Успішне здійснення перекладацького процесу передбачає вміння професійно користуватися словниками, довідниками, банками даних і іншими джерелами додаткової
інформації, а також уміння використовувати в роботі диктофон або комп'ютер.
10. Всі перераховані вище вміння зводяться воєдино в уміння аналізувати текст оригіналу, виявляти стандартні і нестандартні перекладацькі проблеми і вибирати способи
їх вирішення, найбільш відповідні кожній конкретній дії перекладу. Таке вміння виробляється тільки в ході практичної роботи під керівництвом викладача з перекладу текстів з різними ступенями труднощів. Ця робота проводиться як у процесі розвитку окремих умінь, так і на завершальному етапі навчання.
Перекладач-професіонал повинен не тільки володіти необхідними вміннями для здійснення процесу перекладу, а й вміти застосовувати ці вміння в реальних умовах перекладацької діяльності. Тому в ході навчання перекладу проводиться робота з розвитку навичок перекладу, тобто надання діям перекладача автоматичного або напівавтоматичного характеру. Це досягається як постійними вправами у використанні перекладацьких умінь, так і регулярними завданнями щодо практичного виконання перекладів певного обсягу в зазначений відрізок часу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал