Національний огляд виконання Пекінської декларації та Платформи дій (1995 р.) та заключних документів двадцять третьої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН



Сторінка5/19
Дата конвертації15.12.2016
Розмір1.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Е. Фінансування пріоритетів розширення прав і можливостей жінок


Частина коштів національного бюджету, що виділяються для реалізації державної ґендерної політики та розширення прав і можливостей жінок, складається із кошторису Державної програми та видатків на функціонування національного механізму забезпечення рівності жінок і чоловіків. Нині Мінсоцполітики у співпраці з Програмою «ООН Жінки в Україні» проводять дослідження фінансування програм та заходів забезпечення ґендерної рівності та ґендерний аналіз державного та місцевих бюджетів і регіональних програм з питань ґендерної рівності в 27 регіонах України. Попередні висновки полягають у тому, що в Україні ще не налагоджено уніфіковану систему відстеження фінансування цілей ґендерної рівності. Це не дозволяє об’єктивно оцінити відповідну частку національного бюджету.

Зусилля щодо відстеження національних та регіональних бюджетних видатків (запланованих та фактичних), пов’язаних із досягненням ґендерної рівності здійснюють неурядові організаціями, а урядові структури готують звіти про видатки. Так, фінансування Державної та обласних програм утвердження ґендерної рівності на період до 2010 р. стало складовою громадського моніторингу Державної програми, проведеного Жіночим консорціумом України у 2011 р. За даними звіту Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту про виконання Державної програми на період до 2010 року, протягом 2007-2008 рр. на виконання Держпрограми було використано 1 млн. 143 тис. 900 грн., Але вже у 2009 р. з державного бюджету для цього було виділено лише 100 тис. грн., що пов’язано із економією урядових видатків під час фінансово-економічної кризи. Це стосується й обсягу видатків з місцевих бюджетів на заходи Держпрограми. Так, протягом 2007-2008 рр. з місцевих бюджетів було виділено 1 млн. 957 тис. 473 грн., а у 2009 р. – лише 895 тис. 927 грн. Цей період характеризувався відсутністю доступу до інформації про фінансове забезпечення Державної програми та браком її фінансування з альтернативних джерел.

З обласних бюджетів виділялися кошти на фінансування обласних програм ґендерної рівності. Щорічне асигнування витрат на потреби програм у різних регіонах України становило від 10 до 300 тис. грн. У 2008 р. обсяг таких видатків зріс, але у 2009 р. знову знизився (у середньому на 25-50%). У 2010 р. в окремих областях взагалі не виділялися кошти на реалізацію обласних програм. Як правило, обсяг виділених коштів становив лише 50-80% від запитуваної суми.

Протягом 2011 – осені 2013 рр. в Україні не було Державної програми забезпечення ґендерної рівності, а отже не було і видатків на її реалізацію. Нову Державну програму на період до 2016 р. було прийнято лише у вересні 2013 р. Її обсяги та джерела фінансування передбачають: з державного бюджету – 1268,51 тис. грн., з місцевого бюджету – 1787,13 тис. грн., з інших джерел (зовнішньої допомоги, грантів тощо) – 2841,5 тис. грн. У 2013 р. не передбачалося фінансування заходів Держпрограми з державного та місцевих бюджетів, тому вони фінансувалися з інших джерел (в обсязі 1000,74 тис. грн.).

Обласні програми, які так чи інакше пов’язані з цілями забезпечення ґендерної рівності, підтримки сім’ї, оздоровлення дітей, боротьби з домашнім насильством тощо, у різних регіонах були ухвалені у 2011, 2012 або 2013 рр. Загальний обсяг запланованих видатків на ці цілі у 2012 р. складав 12179,57 тис. грн., у 2013 р. на досягнення цих цілей було заплановано витратити 15427,27 тис. грн.

Важливо також звернути увагу на дві такі ініціативи. По-перше, у 2012-2013 рр. Програма «ООН Жінки» в Україні провела ґендерний аналіз офіційної допомоги для розвитку, яка надається Україні. Було визначено, що ґендерні підходи включені до 9,8% з 244 офіційно зареєстрованих проектів допомоги (станом на 2012 р.). 12 з 33 міжнародних та громадських установ, стосовно яких було проведено аналіз, мали окремі проекти із досягнення ґендерної рівності, а три агентства виділяють певну частку бюджету кожного свого проекту на сприяння ґендерній рівності: Канадське агентство міжнародного розвитку – до 10%, Агентство міжнародного розвитку США – 3%, Швейцарське бюро співробітництва – від 1-2 до 12%.

По-друге, починаючи з 2008 р. ПРООН, ЄС, Програма «ООН Жінки», ЮНФПА, Шведське агентство міжнародного розвитку, Фонд Фрідріха Еберта та інші міжнародні й донорські агентства проводять навчання державних службовців центральних та місцевих органів влади та депутатів місцевих рад з питань ґендерного бюджетування, готують та розповсюджують навчальні матеріали з цих питань. Загалом за ці роки навчання пройшли більше 1000 державних службовців та депутатів, але знання та навички з ґендерного бюджетування ще недостатньо застосовуються під час аналізу та планування програм соціально-економічного розвитку та програм ґендерної рівності та національному та місцевому рівні.

F. Механізми діалогу між Урядом та громадянським суспільством


Відповідно до Закону 2005 р., об’єднання громадян є складовою механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Такі об’єднання можуть брати участь у розробці рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань ґендерної політики, брати участь у реалізації державних та регіональних програм, у роботі консультативних органів при органах влади, а також проводити моніторинг з питань забезпечення ґендерної рівності та вести інше діяльність у цій сфері. Серед ГО, що активно долучені до розробки і реалізації ґендерної політики у співпраці з Урядом, є жіночі організації, інші громадські організації, наукові установи та окремі ВНЗ.

Представники і представниці громадських організацій входять до складу Міжвідомчої ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми при КМУ, ґендерних робочих груп при ЦОВВ, Експертної ради з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі при Мінсоцполітики та Координаційних рад з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми при обласних державних адміністраціях. Радники з ґендерних питань на громадських засадах були призначені при головах ЦОВВ та ОДА. При цьому представниці та представники громадських організацій відіграють консультативні функції.

У цілому, протягом 20 років Уряд практично не вживав цілеспрямованих заходів для розширення ролі ГО у формуванні та реалізації ґендерної політики та забезпеченні їхнього впливу на прийняття рішень органів влади у цій сфері. Водночас співпраця між окремими ГО та органами влади щодо реалізації конкретних проектів була достатньо інтенсивною. Існує чотири основні формати, на яких будується діалог між Урядом та громадянським суспільством щодо забезпечення ґендерної рівності (у т.ч. із розвитком відповідних механізмів).

По-перше, громадські організації мають ініціативу щодо реалізації конкретних проектів. Саме активна позиція громадських організацій сприяла ухваленню Закону у 2005 р., і саме за рахунок адвокаційної роботи ГО протягом 2010-2013 рр. вдалося розпочати зусилля із відновлення національного механізму забезпечення рівних прав і можливостей.

По-друге, під час реалізації проектів ГО, спрямованих на досягнення певних цілей Пекінської платформи дій, формується партнерство з Урядом. Фактично, немає жодної проблемної області ППД, де не впроваджувалося б спільних ініціатив ГО та Уряду. Таке партнерство може мати місце у вигляді спільних органів управління проектами (або залучення представників і представниць Уряду до органів управління) чи мати ситуативний характер. Громадським організаціям та донорам, що фінансують відповідні проекти, таке партнерство дозволяє досягти готовності Уряду брати на себе відповідальність за конкретні пріоритети та забезпечувати стійкість результатів проекту. Водночас, значна частина проектів реалізується громадськими організаціями самостійно з огляду на складність та значну тривалість процедур узгодження рішень із органами влади та відсутність чіткої політичної волі Уряду щодо реалізації тих чи інших ґендерних проектів.

По-третє, громадські організації відіграють важливу роль у розробці політики і програм, та підвищенні кваліфікації представників і представниць органів влади та місцевого самоврядування. Так, ГО були активно долучені до процесу розробки Державної програми забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р. Це дозволило забезпечити якість цього документу (зокрема, наявність конкретних завдань та індикаторів успіху), чого не було у попередніх державних програмах, які складалися без участі ГО. Власне, експерти й експертки від ГО визначали основні проблеми, пріоритети, на яких має фокусуватися Держпрограма, розробляли детальні плани досягнення таких пріоритетів/розв’язання проблем, ділилися власними планами діяльності для забезпечення належної координації та синергії зусиль і результатів тощо. Наприклад, жіночою організацією «Ліга жінок-виборців України «50/50» за підтримки ПРООН та Фонду «Відродження» була ініційована та у 2006 р. розроблена методологія проведення ґендерно-правової експертизи, яку потім почав використовувати Уряд.

І по-четверте, громадські організації та наукові установи беруть активну участь у процесах моніторингу реалізації ґендерної політики, проводять численні дослідження та оцінюють ефективність заходів, спрямованих на забезпечення ґендерної рівності. Наприклад, що громадськими організаціями за підтримки ПРООН було проведено дослідження «Ґендерний аналіз українського суспільства» (у 1999 та у 2004 рр.). Жіночий консорціум провів громадський моніторинг Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р. Результати моніторингу були використані для визначення подальших пріоритетів діяльності як Уряду, так і громадських та міжнародних організацій. Жіночі організації були більш ніж активними у процесі огляду реалізації Пекінської платформи дій та підготовки національного огляду «Пекін+20» (див. Додаток про процес підготовки національного огляду).

Тим не менш, інституціоналізованих механізмів співпраці між Урядом та ГО досі залишається недосконалим. Бракує політичної волі Уряду щодо налагодження механізмів взаємодії з ГО, їм не виділяються кошти з державного бюджету для підтримки діяльності громадських організацій, відсутній механізм замовлення соціальних послуг у громадських організацій. Розв’язання цих проблем може значно підвищити ефективність державної ґендерної політики.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал