Національний огляд виконання Пекінської декларації та Платформи дій (1995 р.) та заключних документів двадцять третьої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН



Сторінка3/19
Дата конвертації15.12.2016
Розмір1.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

В. Основні проблеми у досягненні ґендерної рівності та розширенні прав і можливостей жінок


Незважаючи на ці досягнення, основні проблеми у сфері забезпечення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і чоловіків залишаються сталими.

Незважаючи на приєднання до міжнародних угод та ухвалення національного законодавства про рівні права і можливості жінок і чоловіків, спостерігається брак політичної волі щодо реалізації ґендерних перетворень на рівні керівників законодавчого і виконавчих органів та на рівні місцевої влади. Парламенту досі не вдалося ухвалити жодної позитивної дії для вирівняння реального становища жінок і чоловіків у суспільстві, у т.ч. на рівні прийняття суспільно-важливих рішень. Так, під час оптимізації адміністративного апарату наприкінці 2010 р. центральний орган виконавчої влади, що відповідав за реалізацію ґендерної політики, був скорочений, що спричинило гальмування та призупинення на певний час функціонування важливих складових національного механізму. Разом з тим, слід зазначити, що жінки практично не розглядаються як цільова група у програмах соціально-економічного розвитку, у т.ч. викорінення бідності. Вразливі жінки не отримують належної уваги в програмах та діяльності Уряду. Для розв’язання цієї проблеми Уряд, громадські та міжнародні організації проводять численні заходи із підвищення кваліфікації працівників, готують та розповсюджують навчальні матеріали, включають Україну у міжнародні мережі з питань ґендерної рівності та ведуть адвокаційну роботу. Але регулярна ротація осіб, що приймають рішення, та неспроможність охопити навчальними заходами найвищих керівників держави знижує ефективність цих зусиль.

Дуже низьким є рівень представленості жінок у суспільному та політичному житті. Як наслідок, жінки мають обмежені можливості впливати на прийняття рішень, що стосуються їхнього життя, життя їхніх громад та всієї країни. Крім того, суспільство має дуже мало позитивного досвіду, який можна було б використати для просування ідей ґендерної рівності та розширення прав жінок. Пошуки шляхів розв’язання цієї проблеми були у центрі уваги Уряду, громадських та міжнародних організацій із часу приєднання до Пекінської декларації та Платформи дій, проте вжиті заходи поки що не є ефективними. Відповідне завдання було включене до державних програм забезпечення ґендерної рівності. Громадські та міжнародні організації проводять навчання жінок-лідерок, реалізують адвокаційну діяльність та сприяють Уряду в підготовці законопроектів про введення позитивних дій для розширення представництва жінок у виборчих процесах, у складі Верховної Ради та місцевих рад, але жодний з таких законопроектів досі не був прийнятий.

Значною проблемою є стійкість стереотипів щодо розподілу ролей чоловіків і жінок у суспільстві та сім’ї. Ці стереотипи поширюються через два найпотужніших канали – систему освіти та ЗМІ. Слід також визнати деструктивну діяльність окремих антиґендерних рухів, які розповсюджують недостовірну інформацію з питань ґендерної політики та свідомо насаджують патріархальні стереотипи. Проблема поширеності ґендерних стереотипів є основною, оскільки саме через неї у суспільстві майже не формується суспільний запит на ґендерну політику. Спостерігається низький рівень розуміння взаємозв’язку між пріоритетами ґендерної рівності та економічного розвитку. Заходи із забезпечення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок у різних сферах зіштовхуються із неприйняттям на рівні тих, хто має їх виконувати, та на рівні суспільства. Ця проблема вже давно визнається в якості визначальної, її розв’язання стало завданням державних програм, починаючи з 2006 р. Докладаються зусилля для інтеграції ґендерних підходів до системи освіти з тим, що вона формувала усвідомлення необхідності створення суспільства рівних можливостей (докладніше див. пункт В. Освіта та професійна підготовка жінок Розділу 2), а також для викорінення стереотипів зі ЗМІ та залучення ЗМІ до просування культури ґендерної рівності (докладніше див. пункт J. Жінки та ЗМІ Розділу 2). Але саме стійкість ґендерних стереотипів знижує ефективність таких зусиль.

Актуальним є збереження високого рівня ґендерної сегрегації (горизонтальної та вертикальної) на ринку праці. Крім власне сегрегації, ця проблема зумовлюється і чинниками дискримінаційного ставлення роботодавців до працевлаштування жінок, визначення розміру заробітної плати або ставлення до їх кар’єрному зростанню. До того ж, законодавство встановлює заборону щодо зайнятості жінок у певних професіях, що знижує їхню конкурентоздатність на ринку праці. Це зумовлює як розрив у розмірі заробітної плати, так і нерівні можливості отримання доступу до економічних ресурсів, а також відмінності в якісних характеристиках зайнятості і соціальному статусі жінок і чоловіків. Для розв’язання проблеми вживаються заходи для викорінення стереотипів щодо «жіночих» та «чоловічих» професій, ухвалюються акти, розробляються рекомендації та проводиться навчання працівників і працівниць центрів зайнятості, інспекції праці, організацій роботодавців та профспілок щодо протидії дискримінації під час працевлаштування та на робочому місці, а також розробляються та вживаються заходи із сприяння працівникам з сімейними обов’язками. Втім, недостатній рівень розвитку соціально-побутової інфраструктури та системи інституційної підтримки працівників з сімейними обов’язками та значна різниця у кількості часу, який чоловіки та жінки витрачають на домашню роботу, досі є важливим чинником, що обмежує економічні можливості жінок.

Важливою проблемою є недостатня правова обізнаність громадян з питань ґендерної дискримінації. Часто вони не можуть діагностувати прояви ґендерної дискримінації у сімейному житті (у т.ч. випадки насильства), на роботі та у суспільстві. Подекуди самі жінки демонструють занижену оцінку своїх професійних, громадських та лідерських якостей, і не готові протидіяти дискримінації щодо них. Це пов’язано із недостатніми зусиллями щодо підвищення рівня правової культури жінок і чоловіків, у т.ч. розповсюдження інформації про міжнародні документи і національне законодавство, які встановлюють рівні права і можливості чоловіків і жінок, та недостатнім рівнем захисту від насильства та дискримінації. Проблема є однією з основних, тому що вона закріплює різницю у становищі та можливостях жінок і чоловіків та обмежує здатність держави попереджувати та реагувати на випадки порушення прав людини. Для розв’язання цієї проблеми удосконалюється відповідне законодавство, розширюються функції Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, створюються органи з протидії дискримінації (наприклад, Експертна рада з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі), проводиться інформаційна робота щодо роз’яснення прав і можливостей жінок. Але, на жаль, зусилля є недостатніми, а доступність антидискримінаційного механізму для широкого загалу залишається невисокою з огляду на недостатню поінформованість та невідпрацьованість процедур звернень.

Ухвалення та реалізація Державної програми забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р. дозволяє сподіватися на те, що її реалізація пришвидшить ґендерні перетворення та призведе до розширення прав і можливостей жінок і чоловіків.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал