Національний огляд виконання Пекінської декларації та Платформи дій (1995 р.) та заключних документів двадцять третьої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН



Сторінка2/19
Дата конвертації15.12.2016
Розмір1.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ДОСЯГНЕНЬ І ПРОБЛЕМ ЗА ПЕРІОД З 1995 р.




А. Основні досягнення щодо сприяння ґендерній рівності та розширення прав і можливостей жінок


Після ухвалення Пекінської декларації та Платформи дій держава досягла певного прогресу у сфері сприяння ґендерній рівності та розширення прав і можливостей жінок. Зокрема, було сформовано основні складові інституційного механізму забезпечення ґендерної рівності, законодавчу базу було приведено у відповідність до міжнародних стандартів. Набув розвитку потужний сектор громадських організацій, діяльність яких спрямована на уповноваження та захист прав жінок і забезпечення ґендерної рівності.

Одним із основних досягнень є створення нормативно-правової бази з питань ґендерної рівності, зокрема, ухвалення Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» (2005 р.). Ухвалення закону стало результатом активного і тривалого лобіювання з боку громадських організацій ґендерного спрямування. Про це свідчить той факт, що закон було ухвалено лише з восьмої спроби. Верховна Рада спромоглася прийняти його лише після того, як з тексту було вилучено положення про позитивні дії. Після цього починається розвиток національного законодавства з забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, вносяться зміни до інших законів з метою приведення їх у відповідність до прийнятого закону, ухвалюються інші нормативно-правові акти, спрямовані на розвиток національного механізму забезпечення рівних прав і можливостей тощо (докладніше див. параграф D Розділу 1). На виконання закону розробляються та реалізуються державні програми забезпечення ґендерної рівності (до 2005 р. Україна мала тільки плани дій щодо поліпшення становища жінок). Остання Державна програма, ухвалена у вересні 2013 р., є результатом співпраці Уряду з громадськими та міжнародними організаціями. Вона розроблена на основі Заключних рекомендаціях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Цілях розвитку тисячоліття, результатах державного та громадського моніторингу попередньої Державної програми, оцінки виконання зобов’язань Цілями Розвитку Тисячоліття та найкращих міжнародних практик. Починаючи з 2006 р., програми забезпечення ґендерної рівності реалізуються й на обласному рівні, причому їхні заходи фінансуються з місцевих бюджетів (докладніше див. параграф Е Розділу 1).



Після ухвалення закону в 2005 р. набуває розвитку національний механізм забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, який складається із законодавчого, центральних виконавчих органів влади, органів місцевого самоврядування, інституту радників з ґендерних питань та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та передбачає співпрацю з громадськими організаціями. Склад та основні функції. національного механізму було визначено у Законі України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» та Указі Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Протягом 2006-2007 рр. у центральних органах виконавчої влади та обласних державних адміністраціях створено ґендерні робочі групи та координаційні ради, при Кабінеті Міністрів створено Міжвідомчу раду з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми, призначено радників Міністрів та голів ОДА з ґендерних питань, у 2010 р. створено Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі. Посилюється координація між складовими національного механізму, відбувається міжнародний обмін досвідом щодо розвитку національних механізмів. З 2001 р. налагоджено збір ґендерно-чутливої статистики, наразі вона збирається за 113 показниками та кожні два роки видається статистична збірка «Жінки і чоловіки в Україні» (докладніше див. Розділ 3). Розвиток національного механізму є одним із пріоритетів державних програм забезпечення ґендерної рівності. Проводяться численні заходи із підвищення кваліфікації державних службовців та депутатів усіх рівнів з питань розробки, реалізації та моніторингу ґендерної політики, ґендерної статистики, ґендерного бюджетування, ґендерної обізнаності та чутливості тощо. Загалом протягом 2006-2014 рр. такими заходами було охоплено більше 30000 державних службовців та депутатів. Але наприкінці 2010 р. ця діяльність скорочується у зв’язку з адміністративною реформою (докладніше див. параграф С Розділу 1 та параграф В Розділу 2). Відновлення національного механізму забезпечення рівних прав і можливостей, яке розпочалося наприкінці 2011 р., триває досі.

Посилення сектору громадських організацій, що займаються проблемами ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок, відбувається одночасно із підвищенням ґендерної чутливості неурядового сектору взагалі. Збільшується кількість ініціатив громадських організацій, спрямованих як безпосередньо на розширення прав і можливостей жінок і чоловіків, так і на включення ґендерних підходів до інших їхніх ініціатив та проектів. Саме у співпраці урядових структур та громадських організацій внесено зміни до Конституції України щодо забезпечення рівності жінок і чоловіків, ухвалено Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» відновлено національний механізм забезпечення рівних прав і можливостей, ухвалено Державну програму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р. Саме громадські (у т.ч. жіночі) та міжнародні організації забезпечили інституційну пам'ять у період обмеженої функціональності національного механізму протягом 2010-2013 рр. Слід зазначити, що потенціал громадських організацій потрібно використовувати активніше, зокрема, залучати їх до діалогу між Урядом та міжнародними агентствами, до розробки і реалізації програм у сфері ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. Це є одним із пріоритетів Державної програми на період до 2016 р.

Окремим досягненням є розвиток ґендерної освіти. У розвиток ініціатив, що впроваджувалися громадськими та міжнародними організаціями, у 2009 р. Міністерство освіти та науки ухвалило наказ «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту». За підтримки ЄС і ПРООН було розроблено методологію та проведено експертизу навчальних програм, матеріалів та посібників, розроблено навчальні курси з питань ґендерної рівності для учнів старших класів середніх шкіл і студентів ВНЗ, створено п’ять кафедр ґендерних досліджень та більше 20 ґендерних освітніх центрів. Було проведено масштабні заходи із підвищення ґендерної чутливості та обізнаності для більш ніж 25000 освітян. У школах періодично проводяться уроки ґендерної рівності та інші заходи, спрямовані на формування культури ґендерної рівності. Результатом на рівні зміни поведінки стало зростання кількості ініціатив «знизу» щодо включення ґендерних підходів до системи освіти: започаткування регулярних науково-практичних конференцій з ґендерної проблематики, організація та проведення конкурсів, фестивалів, майстер-класів та інших інтерактивних заходів з питань рівності. Але ці заходи ще не стали системними, а система освіти досі залишається середовищем розповсюдження ґендерних стереотипів. Уряд, громадські та міжнародні організації продовжують роботу із розв’язання цієї проблеми, у т.ч. шляхом реалізації Державної програми на період до 2016 року.

Протягом 1995-2014 рр. в Україні вдалося створити систему попередження та протидії ґендерному насильству. У 2001 р. прийнято Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», у 2011 р. – Закон України «Про протидію торгівлі людьми». Україна приєдналася до конвенцій Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і протидії торгівлі людьми. Встановлено кримінальну відповідальність за торгівлю людьми та адміністративну відповідальність за насильство в сім’ї. Запроваджено національний механізм взаємодії для допомоги постраждалим від торгівлі людьми. Розроблено програми роботи з особами, що пережили насильство, та корекційні програми для кривдників. Проведено заходи з підвищення кваліфікації більше 9000 представників правоохоронних органів та суддів щодо протидію насильству в сім’ї, відповідні питання включені до програм підготовки правоохоронців. Налагоджено систему збору інформації про кількість звернень з приводу вчинення насильства у сім’ї та кількість осіб, охоплених соціальними послугами, у т.ч. корекційними програмами. Уряд, громадські та міжнародні організації проводять інформаційні кампанії із попередження домашнього насильства, дискримінації та торгівлі людьми. Громадські організації підтримують «гарячі лінії» з протидії ґендерному насильству, з питань запобігання торгівлі людьми та захисту прав дітей. Свідченням успішності цих заходів є зростання кількості звернень до правоохоронних органів з приводу вчинення насильства у сім’ї та звернень на «гарячу лінію». Так, тільки за останні роки кількість зареєстрованих правоохоронними органами заяв та повідомлень про факти вчинення насильства в сім’ї зросла більше, ніж на 17 000 (з 157 тис. у 2010 р. до 174 тис. у 2013 р.), що свідчить про позитивну тенденцію розуміння жінками факту порушення їхніх прав, готовності відстоювати їх за допомогою правоохоронних органів, правозахисних і жіночих організацій. Подальша діяльність у цій сфері допоможе сформувати у суспільстві культуру нетерпимого ставлення до насильства та поліпшити роботу правоохоронних органів та соціальних служб щодо попередження та протидії ґендерному насильству та торгівлі людьми.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал