Національний огляд виконання Пекінської декларації та Платформи дій (1995 р.) та заключних документів двадцять третьої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН



Сторінка14/19
Дата конвертації15.12.2016
Розмір1.63 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

G. Участь жінок у роботі директивних органів і у процесі прийняття рішень


Законодавство України дає право жінкам і чоловікам на рівний доступ до директивних структур та процесу прийняття рішень. Зокрема, Ст. 24 Конституції прямо передбачає, що «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності…». Рівне виборче право забезпечується частиною 5 Ст. 3 Закону України «Про вибори народних депутатів України», яка передбачає заборону привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками … статі …або іншими ознаками».

Крім того, забезпечення ґендерного співвідношення на рівні не менше 30 до 70% тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади є однією з Цілей розвитку тисячоліття для України.



Разом з тим, реальні досягнення у цій сфері є достатньо обмеженими. За результатами виборів до Верховної Ради у 2012 р., жінок-депутаток лише 9,4%. Станом на 1 січня 2013 р., жінки складали 12% депутатів обласних рад, 23% депутатів районних рад, 28% депутатів міських рад, 51% депутатів сільських рад та 46% депутатів селищних рад. Однак залежність між рівнем повноважень ради та її ґендерним складом залишається очевидною: традиційно жінки значно краще представлені у представницьких органах нижчих рівнів, зокрема серед депутатів сільських та селищних рад.


2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012


2013

2015

(орієнтир)

Індикатор 3.1. Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України, чис.жін./чис.чол.

8/92

8/92

5/95

5/95

5/95

5/95

9/91

8/92

8/92

8/92

8/92

8/92

9/91 

9/91

30/70

Індикатор 3.2. Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади, чис.жін./чис.чол.

42/58

42/58

42/58

42/58

42/58

42/58

35/65

35/65

37/63

37/63

37/63

44/56







50/50

Індикатор 3.3. Ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1-2 посадових категорій), чис.жін./чис.чол.

15/85

16/84

17/83

17/83

17/83

22/78

21/79

22/78

22/78

23/77

25/75

27/73

28/72




30/70

Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради та місцевих органів влади протягом 2000-2012 рр. характеризується незначним коливанням, але не стає більш збалансованим. Це пов’язано з тим, що законодавство поки що не створює дієвих механізмів розширення доступу жінок до директивних органів та процесу прийняття рішень. Станом на 1 січня 2013 р., жінки складають 76,8% загальної кількості державних службовців. Але серед керівників першої категорії (тих, які відповідають за прийняття рішень загальнодержавного значення), жінки становлять лише 13,5%.

Протягом 2009-2014 у складі Кабінету Міністрів України ніколи не було більше за трьох жінок. Наразі у складі Уряду є лише одна жінка, яка очолює Міністерство соціальної політики. Крім того, посади урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, заступника Секретаря РНБО, перших заступників Міністра у чотирьох ЦОВВ, а також трьох заступників Міністра теж належать жінкам. Жінки очолюють обласну раду в одній області та обласну державну адміністрацію в іншій (з 27 регіонів), тобто, рівень представництва жінок серед керівників обласних органів влади складає 3,7%.

Вирішення цих проблем було одним із завдань Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010. Зокрема, вона мала на меті дотримання ґендерної рівності під час вирішення кадрових питань у центральних та місцевих органах виконавчої влади. Але ефективність реалізації цього завдання виявилася невисокою. Про це свідчать і результати громадського моніторингу виконання Державної програми, і Заключні зауваження Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок (2010 р.). Зокрема, Комітет рекомендував сприяти збільшенню представленості жінок у суспільному та політичному житті, у т.ч. у виборчих процесах та у складі парламенту.

Питання розширення доступу жінок до процесу прийняття рішень та системи управління наразі є одним із пріоритетів державної ґендерної політики. Так, два з 12 розділів Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року, стосуються виконання положень Декларації тисячоліття Організації Об’єднаних Націй, зокрема в частині забезпечення ґендерної рівності, та розвиток у жінок лідерських навичок для участі у прийнятті управлінських рішень та навичок провадження підприємницької діяльності.

16 жовтня 2013 р. були проведені парламентські слухання на тему: «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Проблеми і дієві механізми їх вирішення», що дозволило інтенсифікувати зусилля із досягнення цих стратегічних цілей.

Так, відповідно до Державної програми, Уряд розробив законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Разом з тим, народні депутати розробили ще два альтернативні законопроекти щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі. Три законопроекти були подані на розгляд Верховної Ради протягом жовтня 2013 р.

7 лютого 2014 р. Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України ухвалив рекомендувати Верховній Раді України прийняти за основу проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі) за реєстраційним № 3411, поданий народними депутатами України. Цей проект передбачає встановлення обмеження щодо кількості представників однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати на парламентських та місцевих виборах (в першій п’ятірці не більше 60% і в кожній наступній десятці не більше 70%).

Протягом останніх двох-трьох років народні депутати та вищі посадові особи у державі демонструють дві протилежні тенденції у ставленні до розширення доступу жінок до процесу прийняття рішень. Так, Президент України, Прем’єр-міністр України та окремі народні депутати протягом 2010-2012 рр. допускали дискримінаційні висловлювання щодо жінок, особливо щодо можливостей жінок брати участь у політичному житті, або навіть дискримінаційні дії проти їхніх колежанок-депутатів. З іншого боку, одна з політичних партій, представлена у парламенті, восени 2012 р. ввела внутрішню ґендерну квоту на рівні 20%. Крім того, у грудні 2011 р. у Верховній Раді України було створено міжфракційне депутатське об'єднання «Рівні можливості», яке продовжило свою роботу після виборів до парламенту восени 2012 р., до нього увійшли 26 депутаток і депутатів із різних фракцій. Учасники об’єднання підготували низку законопроектів з питань розширення прав жінок та сприяння ґендерній рівності, а також поширювали ідеї рівноправності у Верховній Раді та серед українського суспільства взагалі. У березні 2013 року з огляду на існуючі розбіжності між учасниками об’єднання відбулося відділення деяких учасників МФО «Рівні можливості». Вони сформували нове МФО, яке отримало назву «Рівноправ’я». Але якщо МФО «Рівні можливості» продовжує працювати, то МФО «Рівноправ’я» не веде активної діяльності з кінця 2013 р.

Законопроект, розроблений Урядом та поданий на розгляд Верховної Ради України у жовтні 2013 р., передбачає також дотримання принципів ґендерної рівності у прийнятті, проходженні та просуванні жінок на державній службі; заборони всіх форм дискримінації за ознакою статі, а також формування кадрового резерву на заміщення посад державних службовців і посад в органах місцевого самоврядування, просування їх по службі здійснюється з урахуванням принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Важливі ініціативи щодо розширення участі жінок у прийнятті рішень реалізуються на рівні громадських організацій, які як лобіюють це перед Урядом та парламентом, так і вживають відповідних зусиль для ґендерного збалансування серед власного керівництва. Показовим є приклад Асоціації міст України (громадської організації, яка об’єднує 456 міст-партнерів), яка традиційна була ґендерно-нейтральною. У 2012 р. в АМУ було створено Секцію з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, прийнято Стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, у результаті чого було внесено зміни до Статуту АМУ щодо представленості жінок-міських голів у Правлінні АМУ шляхом введення спеціальних тимчасових заходів (5% квоти для жінок у складі Правління АМУ). У грудні 2012 р. до Правління АМУ було обрано 5 жінок-міських голів, що склало майже 10% від загальної чисельності Правління (хоча впродовж 20 років існування Асоціації у складі її Правління не було жодної жінки).

Моніторинг заходів та поточного стану справ здійснювався на рівні Уряду, громадських та міжнародних організацій. Крім того, громадські та міжнародні організації проводили дослідження та підготували низку рекомендацій щодо розширення доступу жінок до прийняття рішень та системи управління. Так, у 2011 р. Уряд підготував доповідь про реалізацію Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010. Було проведено і декілька громадських моніторингів реалізації Держпрограми (Інститут ліберального суспільства спільно з Міністерством сім’ї, молоді та спорту за підтримки UNIFEM; ВГО «Жіночий консорціум України»; ГІОЦ «Крона»).

У 2011 р. Державний інститут розвитку сім'ї та молоді на замовлення Програми ЄС-ПРООН провів дослідження представництва жінок та чоловіків в органах законодавчої влади та місцевого самоврядування в Україні. Того ж року ПРООН та Національний демократичний інститут видали посібник з передової практики щодо сприяння участі жінок у політичному житті. У 2012 р. була створена Мережа громадського контролю за ґендерною рівністю на виборах 2012 р., яка нараховує 45 громадських організацій. Мережа провела перший ґендерний моніторинг парламентських виборів, в рамках якого було проаналізовано передвиборчі програми та списки партій, проведено ґендерний моніторинг кандидаток-мажоритарниць, їхніх зустрічей із виборцями та медіа-компоненту виборчої кампанії. У 2014 р. Київський інститут ґендерних досліджень та ВГО «Жіночий консорціум України» провели дослідження на тему «Жінки в політиці України на місцевому рівні: шляхи, проблеми, участь». Український жіночий фонд провів дослідження та видав публікацію «Ґендерна арифметика влади».

Під час підготовки парламентських слухань у жовтні 2013 р. Уряд зібрав інформацію щодо представленості жінок у складі виборних та виконавчих органів влади різних рівнів та щодо результатів реалізації політики розширення доступу жінок до системи управління та прийняття рішень. Моніторинг відбувається і в рамках підготовки доповідей про реалізацію Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Універсального періодичного огляду та інших правозахисних механізмів ООН та Ради Європи. Звітування за виконанням ЦРТ також дозволяє оцінити результати заходів, що вживаються державою для сприяння ґендерній рівності.



Н. Інституційні механізми поліпшення становища жінок


Створення органів, відповідальних за поліпшення становища жінок, розпочалося безпосередньо після Пекінської конференції: у 1996 р. було створено Міністерство у справах сім’ї та молоді, було ухвалено два поспіль національних плани дій із покращення становища жінок на 1997-2000 та на 2001-2005 рр.

Але системні зусилля зі створення інституційного механізму реалізації державної ґендерної політики були розпочаті лише з 2005 р. після ухвалення Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». Відповідно до закону, національний інституційний механізм складається із нормативно-правового забезпечення ЦОВВ та органів місцевого самоврядування, інституту Уповноваженого з прав людини а також передбачає участь громадських організацій.

Верховна Рада України визначає основні засади ґендерної політики держави, застосовує у законодавчій діяльності принцип забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та здійснює парламентський контроль за виконанням законодавчих актів у цій сфері. У секретаріатах деяких з 29 комітетів Верховної Ради України призначено відповідальних за надання консультативної та методичної допомоги з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (хоча за законом їх має бути призначено у кожному комітеті). У складі Комітету ВРУ з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин 2006 створено Підкомітет з питань ґендерної рівності. Крім того, у грудні 2011 р. у ВРУ було створено міжфракційне депутатське об'єднання «Рівні можливості». Уповноважений Верховної Ради України з прав людини відповідає за контроль за дотриманням прав та можливостей жінок і чоловіків. У Секретаріаті Уповноваженого створено Управління з питань дотримання прав дитини, недискримінації та ґендерної рівності. Повноваження Уповноваженого щодо забезпечення ґендерної рівності було розширено у результаті внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (2008 р.).

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення єдиної державної ґендерної політики, розробляє і реалізовує державні цільові програми щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо забезпечення ґендерної рівності тощо. У 2007 р. при КМУ була створена Міжвідомча рада з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми, але якщо протягом 2007-2010 рр. вона проводила засідання двічі на рік, після 2010 р. її зустрічі стали нерегулярними. Протягом травня 2010 – грудня 2011 рр. Прем’єр-міністр України мав радника з ґендерних питань.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є Міністерство соціальної політики. У його структурі є відділ ґендерної політики Департаменту сімейної, ґендерної політики та протидії торгівлі людьми. При Мінсоцполітики діє Експертна рада з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі, рішення якої є рекомендаційними. В усіх інших ЦОВВ один із заступників керівника призначений відповідальним за впровадження ґендерної політики. У 2008 р. у дев’яти ключових міністерствах було створено ґендерні робочі групи, які розробляли та реалізовували щорічні плани дій. У трьох міністерствах (МВС, Міністерство оборони, Міністерство сім’ї, молоді та спорту) протягом 2007-2010 рр. працювали радники Міністра з ґендерних питань. У всіх 27 регіонах України було визначено заступників голів обласних державних адміністрацій, до компетенції яких належать питання ґендерної політики. Структури місцевих органів влади, відповідальних за впровадження ґендерної політики, не уніфіковані. Завдання щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків реалізують управління у справах сім’ї, молоді та спорту, управліннями освіти та науки управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці або управління соціального захисту ОДА. Крім того, протягом 2008-2011 рр. у 16 регіонах було призначено радників Голів ОДА з ґендерних питань. Було створено 13 ґендерних ресурсних центрів і 21 ґендерний освітній центр. У 19 обласних держадміністраціях створено Координаційні ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми.

На початку грудня 2010 р. національний механізм забезпечення ґендерної рівності був найпотужнішим, що дозволяло йому виконувати свої функції (див. схему національного механізму забезпечення ґендерної рівності станом на кінець 2010 р. та на 2014 р. у додатку). Протягом тривалого часу жіночі організації та міжнародні донори активно працюють на підвищення спроможності держави виконувати свої зобов‘язання стосовно реалізації державної ґендерної політики.

Але у результаті адміністративної реформи, розпочатої 9 грудня 2010 р., Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту розформоване, а функції щодо забезпечення реалізації державної ґендерної політики передано іншим ЦОВВ. Хоча формально підрозділ, відповідальний за ґендерну політику, було збережено, його статус та функції до листопада 2011 р. залишалися невизначеними (докладніше про це див. у параграфі С Розділу 2). Відновлення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівності стало результатом активного тиску на Уряд та адвокаційної роботи з боку жіночих та міжнародних організацій. Крім того, саме активність жіночих організацій протягом 2011 р. дозволила забезпечити інституційну пам'ять. Протягом наступних двох років (до вересня 2013 р.) національний механізм поступово відновлювався, але він мав обмежену функціональність з огляду на відсутність національного плану дій із забезпечення ґендерної рівності – Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків була прийнята лише у вересні 2013 р.

Можна стверджувати, що національний механізм досі не досяг рівня кінця 2010 р. У міністерствах втрачено ґендерні робочі групи, засідання Міжвідомчої ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми є нерегулярними, у міністерствах немає радників з ґендерних питань, а інститут радників Голів ОДА у більшості областей не є дієвим. Статус і мандат національного механізму досі залежать від змін в Уряді. Він досі не має достатнього потенціалу для виконання своєї головної ролі – бути каталізатором включення ґендерних підходів у систему управління в державі. Рівень кваліфікації осіб, відповідальних за розробку та реалізацію ґендерної політики у ЦОВВ та органах місцевого самоврядування, не завжди є достатнім для ефективної інтеграції ґендерних підходів у діяльність відповідного органу влади.

Міністерство соціальної політики (як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади) продовжує координацію діяльності інших міністерств та відомств, а також відповідних підрозділів обласних державних адміністрацій, спрямовану на забезпечення ґендерної рівності. Останнім прикладом такої координації є збирання інформації та організація робочої групи для підготовки звіту «Пекін+20» протягом лютого-березня 2014 р. Центральні та регіональні органи виконавчої влади надали інформацію про стан досягнення цілей Пекінської платформи дій за відповідними проблемними областями/стратегічними цілями, проте у деяких випадках інформація, надана ними, є свідченням неповного розуміння концепцій ґендерної рівності та ґендерного інтегрування. Вирішення цих проблем стало завданням Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р.

Інтегрування ґендерних аспектів у законодавство докладніше описано у пункті І. Права людини жінок, а розробка державних програм та планів дій – у Розділі 1 доповіді. Збір і розповсюдження ґендерно-дезагрегованих даних та використання їх з метою планування та оцінки політики детально описані у Розділі 3 доповіді.

Моніторинг заходів із розвитку національного механізму забезпечення ґендерної рівності здійснювався на рівні Уряду, громадських та міжнародних організацій. Так, було підготовлено державну доповідь та громадський моніторинг реалізації Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 (громадський моніторинг проведено ВГО «Жіночий консорціум України»). Коаліція громадських організацій 2012 підготувала відповідний розділ до УПО. У 2010 р. за підтримки Програми ЄС-ПРООН було проведено дослідження «Організаційні та правові елементи інституційного механізму забезпечення ґендерної рівності в Україні». У 2012-2013 рр. у рамках виконання програми «Підвищення відповідальності щодо фінансування ґендерної рівності» Програми «ООН Жінки» було проведено ґендерний аналіз офіційної допомоги для розвитку, яка надається Україні.

I. Права людини жінок


Україна ратифікувала основні міжнародні документи у сфері прав жінок, у т.ч. Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також пройшла два цикли УПО. Кожні чотири роки Україна готує доповіді про виконання цієї та інших Конвенцій та отримує рекомендації відповідних структур ООН, Ради Європи та інших держав. Протягом останнього часу ратифіковано Конвенцію МОП про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками № 156 від 23.06.1981 (22.10.2009), Європейську соціальну хартію (переглянуту) № 163 від 03.05.1996 ETS (14.09.2006), Конвенцію Ради Європи про протидію торгівлі людьми №197 (21.09.2010), а також підписано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (2011 р.)

Заключні рекомендації Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок після подання Об’єднаної 6-ої та 7-ої доповіді про реалізацію КЛДЖ, які Україна отримала у 2010 р., а також ЦРТ та найкращі практики ЄС та європейських країн було покладені в основу концепції Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року. Серед іншого, ця програма передбачає удосконалення законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків шляхом приведення його у відповідність до міжнародних стандартів та законодавства Європейського Союзу, розроблення механізму реалізації права на захист від дискримінації за ознакою статі та вжиття необхідних заходів за результатами розгляду випадків такої дискримінації, виконання договірних та інших міжнародних зобов’язань, а також підготовку наступної доповіді про реалізацію КЛДЖ (заплановано на весну-осінь 2014 р.).

Варто підкреслити, що Уряд вже розпочав підготовку цієї доповіді, при цьому до оцінки стану реалізації Конвенції та визначення основних проблем і пріоритетів активно залучаються незалежні експерти, представники громадських та міжнародних організацій.

Втім, Уряд поки що не виконав переважну більшість Заключних рекомендацій 2010 р. Певною мірою це пов’язано із відсутністю протягом трьох років (початок 2011 – осінь 2013 рр.) Державної програми у цій сфері. Але є прогалини, що пояснюються відсутністю політичної волі або зниженням уваги до тих чи інших рекомендацій. Наприклад, однією з рекомендацій Комітету ООН було сприяти оприлюдненню КЛДЖ та розширенню обізнаності суспільства про стан її виконання. Так, одним із завдань Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року була підготовка та опублікування державної доповіді про виконання в Україні КЛДЖ та щорічної державної доповіді щодо утвердження ґендерної рівності в Україні. Але це завдання не було досягнуто, про що свідчить те, що навіть профільні громадські організації у переважній більшості своєчасно не отримали відповідної інформації від Уряду.

Права людини жінок визначені у Конституції, кодексах та законах України. Зокрема, рівні права чоловіків і жінок передбачені у Цивільному та Кримінальному кодексах України, Кодексі законів про працю України та Сімейному кодексі, законах про освіту, пенсійне забезпечення, державну допомогу сім’ям з дітьми, охорону праці, охорону здоров’я тощо. У 2005 р. прийнято спеціальний Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». У цілому, законодавство є ґендерно-нейтральним та не передбачає дискримінацію жінок. Окремі винятки стосуються заборони жінкам займати певні посади у Збройних силах України. Крім того, трудове законодавство містить декілька «захисних» норм для жінок: заборона до залучення жінок до робіт у нічний час, до підземних робіт, до надурочних робіт тощо. Законодавством заборонені понад 500 професій та спеціальностей для жінок. Ці норми скоріше обмежують можливості жінок, ніж захищають їхні права: наприклад, жінок, які мають дітей віком до трьох років, не можна направляти у відрядження (навіть за їхньою згодою). Це може знижувати конкурентні можливості жінок на ринку праці та посилює ґендерну сегрегацію на ринку праці. Разом з тим, значна частина законодавчих норм, будучи ґендерно-нейтральною, не сприяє вирівнянню становища жінок і чоловіків у тих сферах, де жінок дискримінують.

У 2006 р. було розроблено методологію проведення ґендерної експертизи законодавства, і з цього часу Мін’юст провів ґендерно-правову експертизу 3 кодексів, 12 законів та 1 постанови Верховної Ради України. Крім того, проводиться регулярна експертиза проектів нормативно-правових актів. За результатами експертизи було внесено зміни до Сімейного кодексу (зокрема, було вирівняно вік для вступу у шлюб жінок і чоловіків – до 18 років) та до інших актів законодавства. У 2010 р. Урядом було розроблено законопроект про внесення змін до 11 законів з метою приведення їх у відповідність до законодавства про рівні можливості, проте він так і не був прийнятий. У 2012 р. було прийнято Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який стосується у т.ч. дискримінації за ознакою статі.

Із прийняттям Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» (2005 р.) та особливо після внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (2008 р.) важливу роль у захисті прав жінок та ґендерної рівності став відігравати Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зокрема, на нього покладено обов’язок здійснювати контроль за дотриманням прав та можливостей жінок і чоловіків.

У 2010 р. при Міністерстві сім’ї, молоді та спорту (яке тоді було центральним органом виконавчої влади, відповідальним за ґендерну політику) було створено консультативно-дорадчий орган – Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі.

Разом з тим, на практиці є проблеми із реалізацію норм законодавства щодо прав жінок. Основні проблеми – необізнаність жінок про свої права та відсутність дієвого механізму захисту від порушення цих прав та дискримінації. Як наслідок, жінки майже не звертаються за фактами дискримінації проти них до уповноважених органів. Також були випадки, коли суди відхиляли скарги жінок на порушення їхніх прав через те, що скарги були складені неправильно, що свідчить як про низьку юридичну грамотність жінок, так і відсутність системи державної правової допомоги жінкам. Уряд не вживає спеціальних заходів для забезпечення юридичної грамотності жінок.

Для подолання цих прогалин прийнято Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року, яка серед іншого має такі завдання: удосконалення законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема шляхом приведення його у відповідність до міжнародних стандартів та законодавства Європейського Союзу, розроблення механізму реалізації права на захист від дискримінації за ознакою статі та вжиття необхідних заходів за результатами розгляду випадків такої дискримінації, виконання договірних та інших міжнародних зобов’язань.

Проблеми із дотриманням прав жінок на практиці трапляються у будь-яких сферах (трудові відносини, відносини щодо власності, сімейні, суспільно-політичні відносини тощо) і щодо всіх категорій жінок. Але найбільше це стосується жінок із вразливих груп: ромських жінок, лесбійок, трансґендерних жінок, жінок з інвалідністю, ВІЛ-позитивних жінок, жінок у місцях позбавлення волі, та жінок, що споживають наркотики. Часто вони страждають від подвійної або потрійної дискримінації.

У березні 2013 р. було прийнято Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 р., а у вересні прийнято відповідний план заходів. Завдання Стратегії передбачають посилення правового і соціального захисту, підвищення зайнятості та освітнього рівня ромів, забезпечення охорони здоров’я, задоволення житлових, інформаційних і культурних потреб. Формально, Стратегія є ґендерно-нейтральною, проте її повноцінне виконання може вирівняти становище ромських чоловіків і жінок, оскільки, вирішуючи проблеми ромів, Стратегія буде усувати й дискримінацію щодо них, від якої ромські жінки страждають сильніше. В деяких областях створено робочі групи для виконання плану заходів, розробляється механізм співпраці між органами державної влади та ромськими громадами. Ситуація ускладнюється відсутністю статистики з приводу життєдіяльності та потреб ромів – немає навіть точних відомостей про кількість ромів в Україні. У листопаді 2012 – квітні 2013 рр. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини провів моніторинг дотримання прав ромів у діяльності правоохоронних органів. Поки держава не вживає достатньо ефективних зусиль для захисту прав ромів, активну діяльність проводить Ромський жіночий фонд «Чіріклі»: він організовує тренінги для ромських жінок, які сприяють покращенню розуміння ними своїх прав, у.т.ч. прав, встановлених КЛДЖ, розвитку лідерських здібностей тощо. Протягом 10 років Фонд підготував ромських жінок-лідерів, які тепер працюють над захистом прав жінок у ромських таборах. Крім того, Міжнародний фонд «Відродження» у рамках програми «Рома України» надає гранти для неурядових організацій, які займаються захистом прав ромів.

Права жінок з інвалідністю так само недостатньо дотримуються на практиці. Україна ратифікувала Конвенцію про права інвалідів, прийняла закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні». Але у Державній цільовій програмі «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року не передбачено плану дій щодо реалізації статті 6 Конвенції про права інвалідів, яка гарантує жінкам з інвалідністю забезпечення повної та рівної реалізації їх прав. В Україні відсутня державна політика щодо забезпечення прав жінок з інвалідністю, їх включення в життя суспільства. Жінки з інвалідність недостатньо поінформовані про свої права та про питання репродуктивного здоров’я, планування сім`ї, статі та інвалідності. У 2013 р. Мінсоцполітики підготувало Національну доповідь про становище осіб з інвалідністю в Україні, один із розділів якої присвячено жінкам з інвалідністю. Аналіз становища жінок з інвалідністю в окремих регіонах України проводять громадські організації людей з інвалідністю, зокрема, Національна Асамблея інвалідів України, а також правозахисні організації (наприклад, цим питанням було присвячено окремий розділ узагальненої доповіді правозахисних організацій «Права людей з інвалідністю» 2012 р.).

ВІЛ-інфіковані жінки та жінки, що споживають наркотики, часто стикаються з подвійною або потрійною дискримінацією та стигматизацією. Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 рр. переважно була ґендерно-нейтральною та не враховувала стать як один із факторів інфікування ВІЛ. Разом з тим, останніми роками держава, громадські та неурядові організації проводять більш активну та ефективну діяльність у сфері забезпечення прав ВІЛ-позитивних жінок. Зокрема, Державна служба ВІЛ/СНІДу збирає дані з розбивкою за статтю. Спільно з ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» та ЮНЕЙДС було розроблено проект стратегії «Ґендерна складова у політиці протидії ВІЛ-інфекції», яка була використана під час розробки концепції нової Державної програми на 2014-2018 рр. Зокрема, концепція передбачає застосування ґендерно-орієнтованих підходів до надання медичної допомоги, соціальних послуг людям, які живуть з ВІЛ, і здійснення профілактичних заходів. Втім, переважна більшість цих підходів поки що стосуються тільки медичних аспектів та репродуктивних прав жінок (див. пункт С. Жінки та охорона здоров’я).

Права ВІЛ-позитивних жінок та жінок-споживачів наркотиків на соціальні послуги та особливо на захист від насильства дотримуються гірше. Так, система притулків для жертв домашнього насильства наразі не є дружньою до ЛЖВ. Її послугами не можуть скористатися жінки, що споживають наркотики. Так само державна політика у сфері протидії наркоманії не враховує стать як фактор, що впливає на початок вживання наркотиків та специфічні потреби жінок у соціальних послугах. Зокрема, жінки-споживачі наркотиків, що надають сексуальні послуги, є більш вразливими до насильства з боку сутенерів, клієнтів і міліції, а також до упереджень з боку медичних і соціальних працівників. Вагітні жінки-споживачки наркотиків відчувають перешкоди щодо доступу до АРТ та ОЗТ. Стратегія державної політики щодо наркотиків на період до 2020 р. є ґендерно-нейтральною, єдиним її ґендерно-чутливим аспектом є план щодо застосування багатопрофільного підходу до розв’язання специфічних проблем наркозалежності вагітних жінок і надання їм необхідної допологової допомоги. Сильною стороною також є те, що дані про споживачів наркотиків збираються з розбивкою за статтю.

Моніторинг заходів у цих сферах та становища ВІЛ-позитивних жінок і жінок-споживачів наркотиків здійснюється громадськими та міжнародними організаціями. Так, у 2012 р. було проведено проміжний огляд виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 рр., одна зі складових якого стосувався забезпечення ґендерної рівності при наданні національної відповіді на епідемію. Також у 2012 р. «ГФК ЮКРЕЙН» та ВБО «Всеукраїнська Мережа людей, які живуть з ВІЛ» провели огляд ґендерних аспектів надання послуг для ЛЖВ, у тому числі споживачів наркотиків. У 2013 р. Уповноважений ВРУ з прав людини підготував доповідь про стан забезпечення права на медичну допомогу у слідчих ізоляторах ДПтСУ, один з розділів якої стосувався питань жіночого здоров’я.

Моніторинг та оцінка роботи Уряду у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у рамках ООН здійснюється під час підготовки та розгляду державних доповідей про реалізацію ґендерної політики, у т.ч. доповіді про виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р., доповідей та звітів жіночих організацій, а також національних періодичних доповідей відповідними конвенційними органами, насамперед Комітетом з ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітету ООН з прав людини, а також під час проходження Україною Універсального періодичного огляду (УПО та підготовки і захисту 7-ої періодичної доповіді України з виконання зобов‘язань за Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (2013 р.). Результати та рекомендації цих оглядів і звітів враховуються при плануванні наступної діяльності із утвердження прав жінок.


J. Жінки та засоби масової інформації


Дискримінація, стереотипи та обмеження доступу жінок до вираження думок у ЗМІ є однією із головних проблем щодо досягнення ґендерної рівності в Україні. Фахівці сходяться на думці, що це одна із засадничих причин нерівності в економічній, політичній та інших сферах.

Законодавство України (закони «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації», «Про телебачення та радіомовлення», «Про рекламу» тощо) не передбачають жодних обмежень для жінок або чоловіків. Більше того, закон про рекламу забороняє вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками … статі … та іншими ознаками». Водночас у цих законах не передбачено жодних заходів, спрямованих на розширення доступу жінок до вираження думок у ЗМІ та збалансованого представлення образу жінки. Немає також і чітко визначеної відповідальності (санкцій), яка застосовується у випадку ґендерної дискримінації, що робить чинне законодавство недієвим у таких випадках.

Такі заходи було передбачено у Державній програмі на період до 2010 р. та Державній програмі на період до 2016 р. Зокрема, у першій з них було заплановано проведення інформаційно-просвітницької роботи з питань ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою статі, подолання стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у сім'ї та суспільстві, утвердження духовних цінностей, формування відповідального материнства і батьківства, забезпечення ґендерного паритету в духовній сфері, а також проведення моніторингу висвітлення у ЗМІ ролі жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності. Одне з завдань другої Програмі стосується проведення інформаційних кампаній за участю засобів масової інформації, закладів культури та навчальних закладів з метою подолання стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка.

У рамках виконання державних програм Держкомтелерадіо, Національна телерадіокомпанія України та регіональні ТРК проводять передачі для висвітлення ґендерної проблематики і проблематики насильства над жінками та торгівлі людьми, формування ґендерної культури та висвітлення заходів із виконання державних програм ґендерної рівності, підтримки сім’ї, протидії торгівлі людьми та Національного плану дій «Стоп насильству». У регіонах України виготовляються та розповсюджуються інформаційні матеріали, спрямовані на подолання ґендерних стереотипів та формування у суспільстві культури ґендерної рівності.

Але слід визнати, що матеріали, пов’язані з ґендерною проблематикою чи політикою, з’являються у ЗМІ нерегулярно. Як правило, такі публікації розміщують у виданнях напередодні традиційних «чоловічих» чи «жіночих» свят. Більше того, національні та місцеві засоби масової інформації, на жаль, сприяють закріпленню та поширенню ґендерних стереотипів у суспільстві. У переважній більшості журналісти не достатньо обізнані з поняттям ґендеру, не вміють професійно та цікаво подавати інформацію, пов’язану з ґендерною проблематикою та політикою. За результатами останніх досліджень, в регіональних ЗМІ питання ґендерної дискримінації переважно асоціюються з проблемами секс-меншин, що свідчить про низьку обізнаність журналістів з ґендерних питань.

Для розв’язання цієї проблеми громадські та міжнародні організації (Інформаційно-консультаційний жіночий центр, Ліга соціальних працівників, Український жіночий фонд, «Ла Страда-Україна», Жіночий консорціум України, ЗУЦ «Жіночі перспективи», Координатор проектів ОБСЄ в Україні, Національний демократичний інститут тощо) готують інформаційні матеріали і проводять тренінги, конкурси, круглі столи та інші заходи для представників ЗМІ щодо збалансованого представлення образу жінок та чоловіків у ЗМІ. У 2013 р. у рамках співпраці з Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна» проведено інформаційну кампанію з питань формування в суспільстві культури ґендерної рівності. У 2013 р. за підтримки Фонду Генріха Бьоля в Україні було видано підручник із ґендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей «Ґендер для медій».

У 2010 р. при Міністерстві у правах сім’ї, молоді та спорту було створено консультативно-дорадчий орган – Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі. Вона збирається приблизно двічі на рік. Основними темами звернень, які надходили на розгляд Експертної ради була сексистська реклама, яка нав'язувала або пропагувала негативні стереотипи щодо соціальних і статевих ролей жінок та чоловіків. Станом на 2012 р. у результаті роботи Експертної ради дискримінаційна реклама була знята з 8 об’єктів, а до 4-х рекламодавців Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів застосовано штрафні санкції відповідно до Порядку надання штрафів за порушення законодавства про рекламу.

У 2011 р. жіночі організації та Українська асоціація маркетингу розробили Стандарти недискримінаційної реклами за ознакою статі, якої були прийняті асоціацією рекламістів. Було проведено заходи для представлення стандартів маркетологам та рекламістам з провідних рекламних агентств. У 2012 р. Стандарти були зареєстровані в Українському науково-дослідному і навчальному центрі проблем стандартизації, сертифікації та якості. Водночас, не налагоджено системи регулярного моніторингу виконання стандартів, і кількість скарг, що подається до Експертної ради у зв’язку з дискримінацією в рекламі, останніми роками суттєво не зменшилася.

У вересні 2013 р. Інститут масової інформації за підтримки Програми «ООН Жінки» провів дослідження представленості жінок у ЗМІ. У ньому були визначені основні проблеми щодо доступу жінок до вираження думок у ЗМІ та представлення жінок і чоловіків у ЗМІ.

Відсутній державний моніторинг засобів масової інформації щодо публікацій, які містять дискримінаційні матеріали та порушення норм етики.

У жовтні 2013 р. Урядом було розроблено та подано на розгляд ВРУ законопроект за реєстраційним номером 3411-2, який у т.ч. передбачає включення до Закону «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» окремої статі щодо заборони реклами і оголошень, що мають дискримінаційний характер та суперечать принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Ухвалення національного законодавства, яке запровадило б ефективні механізми моніторингу та санкції за прояви ґендерної дискримінації у ЗМІ та рекламі, є важливим пріоритетом. Але у лютому 2014 р. Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин ВРУ ухвалив рекомендувати парламенту прийняти за основу альтернативний законопроект, який не містить цього положення. Тому це завдання досі є актуальним, так само як налагодження систематичного моніторингу за проявами ґендерної дискримінації ЗМІ та посилення ролі ЗМІ у формуванні культури ґендерної рівності.

K. Жінки та навколишнє середовище


Незважаючи на те, що проблеми навколишнього середовища та доступу до централізованого водопостачання, водовідведення, електрики тощо більше впливають на жінок, у т.ч. на репродуктивну функцію жінок, у цій проблемній області держава має найменше успіхів.

В Україні практично відсутня практика залучення жінок до процесу прийняття рішень щодо екологічних проблем на всіх рівнях. Аналіз складу Уряду за останні 15 років свідчить, що лише один раз віце-прем’єром з гуманітарних питань (зокрема, і екологічних) була призначена жінка. Головою Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи обрано жінку вперше за останні 23 роки. Жінки дуже обмежено представлені в керівництві Міністерства екології та природних ресурсів України, зокрема: директорів департаментів – 5, заступник Міністра – 1, Міністр – жодного разу за останні 23 роки. На регіональному рівні відсоток жінок-керівників підрозділів, що дотичні до питань навколишнього середовища, більший, але не перевищує 5% від загальної кількості керівників.

Роль жінок-науковців, які досліджують проблеми довкілля, у прийнятті екологічно важливих рішень, є опосередкованою і не може бути формалізована у цифровому вимірі. Найбільш активною є позиція жінок-членів громадських природоохоронних організацій – 68% від загального складу. В керівних органах цих організацій жінки представлені 44%. Враховуючи це, відчутною є роль жінок у виявленні та аналізі екологічних проблем, підготовці аналітичних та програмних документів, реалізації інформаційних та просвітницьких проектів, лобіюванні екологічно важливих рішень, законопроектів, нормативних документів на регіональному та національному рівнях.

Ще одним інструментом залучення жінок до процесу прийняття рішень щодо екологічних проблем в Україні є функціонування громадських рад, експертних груп, міжвідомчих комісій при різних органах влади.

Ґендерні проблеми та аспекти практично не враховуються у стратегіях та програмах сталого розвитку. Так, ні у Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року, ні в Національному плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки жінки та ґендерна проблематика взагалі не згадуються. Державна програма забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р. не містить заходів, спрямованих на інтегрування ґендерних підходів до екологічної політики. На національному рівні не затверджено Концепцію та Стратегію збалансованого розвитку. Разом з тим, ґендерні аспекти включено до окремих екологічних програм міжнародних організацій. Наприклад, у екологічних програмах Канадського агентства з міжнародного розвитку та Шведського агентства міжнародного розвитку та співпраці передбачено залучення жінок у якості учасників заходів.

Наукові установи НАН України та Національної медичної академії наук України, а також неурядові організації, ґрунтовно і послідовно досліджують проблеми довкілля і здоров’я, зокрема негативних чинників, пов’язаних із забрудненням природного середовища та впливу на якість життя і здоров’я жінок. За даними соціологічних досліджень, у сприйнятті навколишнього середовища наявні ґендерні розбіжності: різняться уявлення та інтереси жінок і чоловіків щодо екологічної складової життя, як і оцінки екологічних ризиків та соціальних очікувань від них. Жінки (75%) порівняно частіше замислюються над екологічними проблемами, ніж чоловіки (68%), а також більш критично оцінюють екологічну ситуацію за місцем свого проживання. Саме ґендерні особливості простежуються у виборі жінками та чоловіками тих чи інших активних дій, спрямованих на вирішення окремих екологічних проблем місця свого проживання. Крім того, за результатами цих досліджень виявлено проблемні питання, які виникли внаслідок реалізації тих чи інших державних рішень у різних галузях економіки, але які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього середовища та здоров’я жінок. Зокрема, відбувається масштабне вирубування зелених насаджень та лісів у сільській місцевості через високу вартість газу, погіршується стан здоров’я жінок у промислових регіонах через значне забруднення атмосферного повітря та водних ресурсів, жінки з низьким рівнем доходів використовують в раціоні своєї сім’ї дешеві низькоякісні продукти харчування тощо. Жінки є однією з найвразливіших категорій населення, яка потерпає від ризиків та негативного впливу забруднення навколишнього середовища.

Численні роботи українських вчених вказують на прямий зв’язок між погіршенням показників стану довкілля і станом здоров’я населення, зокрема жінок. Це вказує на необхідність проведення в забруднених регіонах профілактичних заходів для збереження здоров’я найбільш вразливої частини населення: вагітних жінок і дітей раннього віку.

В Україні на державному рівні існують окремі елементи оцінки наслідків політики в галузі розвитку та довкілля для жінок. Але ці механізми не є системними і потребують інституційного та фінансового зміцнення.



L. Дівчата


Законодавство України забезпечує рівні права дівчат і хлопців (дітей віком до 18 років) на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, захист від насильства і дискримінації. Відповідно до Ст. 3 Закону України «Про охорону дитинства», всі діти на території України незалежно від статі мають рівні права і свободи. Питання захисту прав дівчат опосередковано також регламентуються законами «Про органи та служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про попередження насильства в сім’ї» та «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року». Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини (у 1991 р.), Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (у 2012 р.) тощо. У серпні 2011 р. було запроваджено посаду Уповноваженого Президента України з прав дитини.

Загалом, немає сфер, де права дівчат були б обмеженими. Таким чином, дискримінація, від якої страждають дівчата, є наслідком трансформації культурних традицій стосовно дівчат, та, відповідно, недостатньої уваги держави до негативних проявів таких трансформацій. З одного боку, система освіти продовжує продукувати стереотипи щодо обмеженої ролі жінок і дівчат у суспільстві, з іншого боку, на формування особистості дівчат і ставлення суспільства до дівчат значно впливають ЗМІ та реклама. Діяльність Уряду, громадських та міжнародних організацій щодо запровадження ґендерних підходів до системи освіти та її ефективність більш детально описана у пункті В. Освіта та професійна підготовка жінок. Діяльність у сфері викорінення ґендерних стереотипів у ЗМІ та рекламі та її ефективність детальніше проаналізована у пункті J. Жінки та засоби масової інформації.

Дівчата мають рівний доступ для освіти, розвитку навичок та професійної підготовки. Основною проблемою у цій сфері є поширення через систему освіти ґендерних стереотипів щодо дівчат та ролі дівчат у суспільстві. Загалом, виховання дівчат відрізняється від виховання хлопців, оскільки першим дають менше практики прийняття рішень та ризику. Зусилля держави, громадських та міжнародних організацій щодо інтеграції ґендерних підходів до системи освіти включають в себе програму «Уповноважувальна освіта», видання «Абетки рівності» та посібника «Ми різні – ми рівні», проведення уроків ґендерної рівності, тренінгів для освітян, ґендерної експертизи підручників та навчальних матеріалів і перегляду навчальної методології з урахуванням ґендерних аспектів (див. пункт В. Освіта та професійна підготовка жінок).

Окремим питанням є захист прав ромських дівчат. Деяка частка ромських дівчат не мають документів, а відтак не мають можливості здобувати освіту, іноді вони також не мають одягу, в якому можна ходити до школи. З огляду на їхні культурні традиції дівчата рано виходять заміж. Разом з тим, відповідно до досліджень, що проводилися ромськими організаціями, більшість ромів підтримують ідею інтеграції до українського суспільства та хочуть, щоб їхні діти ходили до школи. У березні 2013 р. було прийнято Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 р., а у вересні прийнято відповідний план заходів, але у цих документах ромські дівчата не розглядаються як окрема цільова група. Діяльністю із підвищення обізнаності ромських дівчат про свої права та власне захистом їхніх прав займаються громадські організації ромів (див. пункт І. Права людини жінок).

Відповідно до законодавства, дівчата та хлопці мають рівний доступ до охорони здоров’я. Разом з тим, держава не вживає достатніх зусиль для пропаганди здорового способу життя серед дітей та не забезпечує контроль за нормами харчування дівчат і хлопців. Пропаганда здорового способу життя здійснюється міжнародними організаціями (у першу чергу ЮНІСЕФ та ВООЗ) і громадськими організаціями. Окремими питаннями є статеве виховання і репродуктивне здоров’я дівчат, профілактика ВІЛ/СНІДу та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, а також вживання наркотиків, алкоголю та тютюну серед дівчат.

Двома з цільових груп Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року є діти віком до 14 років і підлітки віком 15-17 років. У рамках виконання її завдання 2 («Формування репродуктивного здоров’я у дітей та молоді») у 2012 р. було внесено зміну до Сімейного кодексу України для підвищення шлюбного віку жінок до 18 років, Урядом спільно з програмою АМР США «Здоров’я жінок України» та ЮНІСЕФ розроблені інформаційно-просвітницькі матеріали та відеоролики для молоді з питань збереження репродуктивного здоров’я та створено гарячу лінію з питань репродуктивного здоров’я та планування сім’ї для молоді. У 2007-2011 рр. проведено наукове дослідження з вивчення сучасного стану здоров’я підлітків для визначення факторів ризику формування порушень жіночої та чоловічої статевої системи, розроблення стандартів щодо їх діагностики та лікування. Розроблено модульно-інформаційний блок з питань статевого виховання та здорового способу життя для закладів системи освіти всіх рівнів.

На регіональному та місцевому рівні проводяться окремі заходи із пропаганди здорового способу життя, профілактики алкоголізму, наркоманії та тютюнопаління, а також вагітності та інфекцій, що передаються статевих шляхом, серед дітей та підлітків (семінари, тренінги, конкурси серед підлітків, програми «рівний рівному» тощо), друкуються та розповсюджуються інформаційні матеріали. Вони є достатньо ефективними у позашкільному середовищі, але на рівні закладів освіти профілактика ІПСШ та вагітності здійснюється на низькому рівні, значна частина батьків, вчителів та адміністрації шкіл виступає проти таких заходів.

У Загальнодержавній програмі забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 рр. дівчата не виділяються в якості окремої соціальної групи, отже, ВІЛ-послуги вони отримують на загальних засадах. Однак ВІЛ-позитивні дівчата можуть страждати від подвійної дискримінації, а також є випадки, коли дівчата не могли отримати ВІЛ-послуги у зв’язку з рішенням батьків. У Державній програмі «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 р. заплановано внести зміни до Цивільного кодексу України щодо застосування засобів запобігання незапланованій вагітності та добровільного обстеження на ВІЛ для осіб старше 14 років. Але поки що держава не вживає заходів для подолання цих проблем. Громадські організації, що працюють у сфері охорони здоров’я, намагаються проводити роз’яснювальну роботу серед батьків щодо необхідності надання ВІЛ-послуг і послуг із репродуктивного здоров’я їхнім дітям.

Для надання медичної і соціальної допомоги підліткам від 14 до 18 років та молоді віком до 24 років, зокрема для попередження ризикованої поведінки, профілактики ІПСШ, у т.ч. ВІЛ/СНІДу та збереження репродуктивного здоров’я з 1998 р. в Україні діють клініки, дружні до молоді. Вони створюються за підтримки Уряду, місцевих органів влади та ЮНІСЕФ, також є значна кількість приватних (платних) клінік – загалом, зараз в Україні їх близько 120. Переваги таких клінік для дівчат і хлопців у тому, що допомога надається на принципах добровільності, доброзичливості, доступності, конфіденційності, анонімності та неосудливого підходу до відвідувача.

Уряд і місцеві органи влади вживають окремих заходів щодо профілактики вживання наркотиків, алкоголю та тютюну серед дівчат і хлопців, але часто вони є дуже формальними. Приймається законодавча база для обмеження вживання алкоголю і тютюну – щоправда, вона спрямована переважно на загальне населення. Окремими ініціативами, спрямованими на молодь, є заборона продажу алкоголю (крім пива та слабоалкогольних виробів) та тютюнових виробів особам до 18 років. В окремих регіонах заборонено продавати алкогольні та тютюнова вироби в радіусі 100 м від дитячих, лікувальних і освітніх установ. Але на практиці підліткам достатньо легко купувати алкоголь та тютюн, про що свідчать результати дослідження ESPAD «Європейське опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин» (2011 р.). Наприклад, 50,5% хлопців та 43,8% дівчат 15-17 річного віку вважають, що за бажанням вони зможуть легко дістати цигарки. Це дослідження, а також дослідження «Здоров’я та поведінкові орієнтації дітей шкільного віку» (HBSC, 2011 р.), є основними заходами з моніторингу стану справ та визначення ефективності заходів, спрямованих на профілактику вживання підлітками наркотиків, алкоголю та тютюну.

Іншим важливим заходом з моніторингу є підготовка звітів та оглядів виконання державних програм, зокрема, Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року. Зокрема, у проміжному огляді цієї Програми (2013 р.) проаналізовано виконані заходи та досягнення Програми. Одним з найбільш значних є результатів її реалізації стало зменшення частки абортів серед дівчат: так, серед дівчат віком 15-17 років за останні п’ять років вона зменшилась у 1,9 рази, а віком до 14 років – з 0,09 на 1000 дівчаток відповідного віку у 2008 р. до 0,08 у 2012 р. Важливим засобом моніторингу також є звіти про виконання проектів громадських організацій та міжнародних організацій у цій сфері та тематичні дослідження наукових установ та міжнародних фондів.

Економічна експлуатація праці дівчат не є поширеним явищем в Україні, основну проблему у цій сфері становить торгівля дівчатами і втягнення їх у проституцію. Україна ратифікувала Конвенцію МОП № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (у 2000 р.) та Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (у 2003 р.). У квітні 2011 р. Комітет ООН з прав дитини закликав Україну здійснити комплексний перегляд усього національного законодавства для приведення його у відповідність положенням Конвенції та Факультативного протоколу до неї, особливо у питаннях дитячої проституції та усіх інших форм сексуальної експлуатації дітей. На виконання цієї рекомендації експертна група при Центрі «Ла Страда-Україна» за підтримки ЮНІСЕФ розробила проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України. щодо протидії дитячій проституції». У грудні 2011 р. він був зареєстрований у Верховній Раді. Це вже не перший законопроект у цій сфері – попередній проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо захисту дитини від торгівлі людьми та експлуатації) був внесений до парламенту у листопаді 2010 р., – проте жодний з них досі не прийнятий. Водночас, у період 2009 р. – середини 2011 р. було зареєстровано 37 злочинів щодо втягнення дітей у заняття проституцією. У цей же період органами внутрішніх справ виявлено 465 неповнолітніх осіб у віці 16-18 років, що займаються проституцією.

У 2011 р. ВГО «Служба захисту дітей» за підтримки ЮНІСЕФ розробила посібник з надання допомоги дітям-жертвам злочинів, пов’язаних із торгівлею дітьми, дитячою проституцією, дитячою порнографією, проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини. Протягом жовтня 2010 – серпня 2011 рр. в Україні проходила глобальна кампанія «Стоп торгівлі дітьми та молоддю у сексуальних цілях!». «Ла Страда-Україна» та інші ГО виготовляють інформаційні матеріали про попередження нелегальної еміграції та втягнення дівчат у проституцію та розміщує їх у школах, на пунктах перетину кордону, у візових центрах тощо. МОН України спільно з неурядовими організаціями розробляє та реалізує навчальні програми із цієї тематики.

Діяльність держави щодо попередження та протидію насильству над жінками та дівчатами докладніше описана у пункті D. Насильство щодо жінок. Особливості протидії насильству над дівчатами є такими. У червні 2012 р. Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства. Важливим досягненням України є створення у січні 2013 р. «гарячої лінії» з питань насильства над дітьми (зусиллями Центру «Ла Страда-Україна»). Іншою важливою ініціативою є створення «зелених кімнат». Їхня мета – забезпечення умов для проведення опитування (допитів) дітей, які є учасниками в кримінальних справах, в яких вони фігурують як потерпілі чи свідки, в умовах, що мінімізують повторну травматизацію психіки дитини. У 2008 р. МВС розробило Методичні рекомендації щодо організації та функціонування «зеленої кімнати» для дітей, а у 2011 р. видало наказ про облаштування 600 «зелених кімнат» для дітей у відділках міліції в усіх регіонах України. У 2012 р. представник Уповноваженого з прав дитини провів оцінку досягнень та встановив, що у 400 відділках міліції дійсно було виділено та обладнано такі кімнати, але жодні з них насправді не використовувалася для опитування дітей. У 2012 р. Харківський національний університет внутрішніх справ спільно з «Ла Страда-Україна» провели дослідження нормативно-правового забезпечення функціонування «зелених кімнат». З того часу «Ла Страда-Україна» спільно з правоохоронними органами заснувала чотири повністю обладнані «зелені кімнати» у різних регіонах України, які наразі регулярно використовуються для опитування дітей.

В інших напрямах діяльність не є такою успішною. Так, у 2012 р. коаліція українських НУО з прав дитини надала свою доповідь у рамках УПО. Відповідно до неї, в Україні наразі немає дієвих механізмів розслідування випадків насильства над дітьми та реагування на них. Не розроблено механізму раннього виявлення сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах, та оцінки становища їхніх дітей. До навчальних планів шкіл не включено спеціальних курсів, які б навчали дітей уникати ризиків сексуального насильства. Немає системи реабілітації та реінтеграції дітей, що постраждали від сексуального насильства та експлуатації або інших форм жорсткого поводження, спеціалізована допомога надається переважно неурядовими організаціями. З 2013 р. Мінсоцполітики та Радою Європи реалізується проект «Зміцнення та захист прав дітей в Україні», що має на меті розв’язання цих проблем.

Дівчата та хлопці мають рівні можливості щодо отримання знань про соціальне, економічне та політичне життя. У середній школі викладаються курси з основ правознавства та суспільствознавства. Дівчата складають близько половини активістів шкільного самоврядування. Водночас, держава практично не впроваджує ініціатив, спрямованих на громадянську освіту дівчат і хлопців. Це залишається прерогативою громадських організацій. З огляду на те, що права жінок порушуються частіше, і жінки мають менше доступу до прийняття рішень, важливими є ініціативи із розвитку лідерського потенціалу дівчат. Це є одним із завдань Державної програми забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р. Крім того, низка жіночих організацій (Інформаційно-консультаційний жіночий центр, Школа рівних можливостей, Український жіночий фонд тощо) проводять тренінги і розповсюджують інформаційні матеріали з питань прав жінок і дівчат та розвитку жіночого лідерства. Одним з таких прикладів є програма УЖФ «Перший крок до успіху». Починаючи з 2006 р., Фонд провів тренінги для 240 дівчат з питань лідерства і ґендерної рівності та надав дівчатам близько 35 грантів на реалізацію мікропроектів.

Держава вживає недостатньо зусиль для того, щоб протидіяти негативним соціально-економічним та культурним тенденціям щодо зменшення ролі сім’ї, зокрема ролі сім’ї у поліпшенні становища дівчат. Як Уряд, так і неурядові організації зосереджують основну увагу на допомозі сім’ях у важких життєвих обставинах, а заходи щодо укріплення ролі сім’ї виконуються достатньо формально. Втім, Державна цільова соціальна програма підтримки сім’ї до 2016 р., прийнята у 2013 р., містить завдання щодо формування сім’ї, здатної самостійно розв’язувати проблеми, забезпечувати власний розвиток, брати активну участь у житті громади, виховувати відповідальних громадян. Для її повноцінної реалізації необхідно забезпечити розуміння Урядом ролі сім’ї у створенні суспільства рівних можливостей.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал