Національний огляд виконання Пекінської декларації та Платформи дій (1995 р.) та заключних документів двадцять третьої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН



Сторінка12/19
Дата конвертації15.12.2016
Розмір1.63 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19

E. Жінки та збройні конфлікти


Протягом 1995-2014 рр. ситуація із розширенням участі жінок у вирішенні конфліктів на рівні прийняття рішень характеризувалася двома протилежними тенденціями. З одного боку, представленість та роль жінок в Збройних Силах України поступово зростала, але зростання чисельності військовослужбовців-жінок, особливо служби за контрактом, пов’язане не з престижем самої служби, а в першу чергу з небажанням чоловіків займати низькооплачувані посади. Так, у 2001 р. жінки-офіцери складали 0,7% від всього офіцерського складу, а у 2010 році – 2,9%.

Станом на 2013 р. у Збройних Силах України проходять службу та працюють понад 47 тисяч жінок, серед яких майже третина – жінки-військовослужбовці. Більше 1600 з них – офіцери, понад 4700 – сержанти, та 9770 – солдати військової служби за контрактом. 370 дівчат навчаються у вищих військових навчальних закладах. Таким чином, жінки складають 13,5% чисельності ЗСУ. Враховуючи те, що з осені 2013 р. ЗСУ формуються тільки за контрактом (крім внутрішніх військ, призов до яких продовжується), частка жінок-військовослужбовців буде зростати. Суттєвому збільшенню кількості жінок у ЗС України сприяло і внесення змін до нормативних документів, наприклад затвердження наказу Міністра оборони України від 26.10.2010 р. № 545 «Про затвердження Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, які підлягають заміні, Переліку рівнів військової освіти осіб офіцерського складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу Збройних сил України, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно первинне військове звання молодшого лейтенанту запасу», за яким близько 70% офіцерських посад стали доступними для жінок (до цього доступними були близько 30% посад). Протягом 2008-2010 рр. у Міністерстві оборони та Генеральному штабі ЗС України було введено посади працівників для забезпечення напрямку «ґендерна політика» та у 2010 році затверджено посаду радника з ґендерних питань (на громадських засадах) та створено робочу групу із впровадження плану забезпечення ґендерної рівності у Збройних Силах України. Нині ця робота не ведеться.

Разом з тим, у ЗСУ досі немає жодної жінки-генерала, лише 14 жінок-полковників (з них 10 полковників медичної служби), 129 підполковників (з них 78 підполковників медичної служби) і 372 майора. Протягом 1992-2005 років близько 40 українських військовослужбовців-жінок пройшли службу у складі миротворчих контингентів України у різних країнах світу. Але після загибелі жінки-миротворця в Іраку у 2005 р. у ЗСУ було прийнято рішення більше не направляти жінок до миротворчих контингентів.

Враховуючи, що Україна протягом 23 років не була учасницею жодного військового конфлікту та проголошувала мирний характер своєї політики в усіх стратегічних документах, потреби у пропаганді ненасильницьких форм вирішення конфліктів та культури миру не були нагальними. Резолюція Ради Безпеки 1325 не була в центрі уваги органів влади, незважаючи на зусилля громадських організацій. Але протягом загострення громадянських протистоянь у листопаді 2013 – лютому 2014 р. та після окупації АР Крим іноземними військами громадські лідерки, діячки культури і мистецтва, журналістки та інші українські жінки відіграли активну роль у здійсненні ненасильницького опору та сприянні національній єдності. Учасниці громадянських протестів («Євромайдану») сформували Жіночу сотню самооборони ім. О.Кобилянської, надавали правову, медичну та іншу волонтерську допомогу, забезпечували громадську безпеку, проводили навчальні заходи та вживали безліч зусиль, як для збереження мирного характеру протистояння, так і для подолання наслідків насильства тоді, коли протистояння перестало бути мирним. Одну з таких учасниць – українську співачку та громадську активістку Руслану Лижичко – у березні 2014 р. було нагороджено Державним департаментом США., як одну з найхоробріших жінок планети. Подібні жіночі сотні з’явилися і в деяких областях України. Такі зусилля дозволили звернути увагу громадськості на можливість зміни стереотипів щодо ролі жінок у процесах соціального розвитку, у тому числі і під час громадянських протистоянь та міжнародних конфліктів.

Станом на 01.01.2013 р. в Україні перебуває близько 2 500 біженців. Жінки складають приблизно 30-40% з них. Щороку за статусом біженця до України звертається 1000-1500 осіб, 7-20% отримують його. 8.07.2011 р. було прийнято Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». 22.08.2012 р. прийнято розпорядження КМУ «Про затвердження плану заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року» (щоправда, для реалізації плану поки що не виділяється державне фінансування). План заходів передбачає проведення для одиноких матерів та одиноких вагітних жінок із числа біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, консультацій щодо надання медичної та юридичної допомоги, особливостей їх соціальної реабілітації, а також створення центру прийому та перебування одиноких матерів та одиноких вагітних жінок із числа біженців та осіб, які потребують додаткового захисту.

В Україні функціонує три пункти для біженців, які отримують державне фінансування. У них можуть перебувати близько 200 осіб. Але обсяг державної допомоги біженцям є обмеженим. Державні органи майже не сприяють працевлаштуванню біженців, соціальна допомога після отримання статусу біженця надається у мікроскопічному розмірі (17 грн.). Крім того, функціонує Інтеграційний центр підтримки родин біженців, створений благодійним фондом «Рокада». Один з пріоритетів центру – проекти соціальної адаптації біженок із країн Азії та Кавказу, які через свої національні традиції та велику кількість дітей не можуть працювати протягом повного робочого дня. Центр проводить навчання мов і навичок роботи на комп’ютері, а також забезпечує часткове працевлаштування для біженок (за фінансової підтримки УВКБ, ООН та ЄС).

У березні 2014 р. в результаті окупації АР Крим іноземними військами велика кількість мешканців Криму прийняли рішення переїхати на материкову частину України, таким чином вони стали внутрішньо переміщеними особами. Оскільки Україна не має відповідного законодавства та досвіду роботи із такими особами, першими захист та допомогу внутрішньо переміщеним особам стали надавати не стільки державні органи, як об’єднання громадян, неурядові організації та місцеві органи влади. Станом на 25 квітня, 4174 військовослужбовці та члени їхніх сімей залишили територію АР Крим. Крім того, територію АР Крим вже залишило щонайменше 5000 цивільного населення. Про своє бажання виїхати з АР Крим заявили ще близько 25000 осіб.

У квітні 2014 р. прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України». Міністерство соціальної політики розпочало координацію процесів надання допомоги внутрішньо переміщеним особам. Створено штаб під керівництвом Віце-прем'єра України з надання допомоги сім'ям, які переїжджають з АР Крим в інші області України. Разом з тим, значна частина роботи здійснюється на рівні громадських активістів та місцевих органів влади. Так, громадські активісти створюють групи допомоги, у т.ч. у соціальних мережах (найбільш показових прикладом є ініціатива Крим_SOS), збирають кошти, надають соціальну допомогу, обласні органи виконавчої влади та місцеві органи влади надають тимчасове житло та харчування, а також забезпечують соціальні виплати та вживаються заходи для працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. Разом з тим, з огляду на велику кількість жінок з дітьми серед переміщених осіб, постає завдання забезпечити можливість працевлаштування, доступу до підвищення кваліфікації або перекваліфікації, соціального забезпечення, догляду за дітьми, охорони здоров’я та доступу до дітей освіти.

Систему моніторингу політики щодо внутрішньо переміщених осіб ще не розроблено.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал