Національний інститут стратегічних досліджень




Сторінка2/7
Дата конвертації14.03.2017
Розмір0.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
РОЗДІЛ ІІ. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ
СПРОМОЖНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ЯК БАЗОВОЇ
ЛАНКИ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
Вироблення концептуальних засад, напрямів і заходів державної політики щодо удосконалення системи територіального управління має базуватись на науковому підґрунті. У цьому контексті важливою є чітка наукова
ідентифікація
поняття «територіальна громада» як базової категорії
реформування
територіальної організації влади на засадах децентралізації.
Поняття «територіальна громада» є відносно новим для сучасної української державно-управлінської науки, хоча традиції «громадівського» співіснування, спільного консенсусного прийняття рішень щодо питань місцевого значення існували в Україні здавна. Так, в Україні у XIV-XVII століттях функціонували найпрогресивніших моделі
європейського самоврядування, яке з часом було знищене в період перебування нашої території у складі Російської імперії.
Водночас у західній науці накопичено значний доробок у дослідженні громад («community») як територіальних спільностей людей. Громада розглядається як первинний осередок суспільства, у якому виникають основні соціально-політичні і економічні відносини. Відповідно, самоврядна громада є гарантією захисту особистості від державного централізму
5
В умовах децентралізації владних відносин в державі актуальними постають дослідження складних суспільних систем, які функціонують на основі прийняття колективних рішень і здійснення колективних дій. Це вимагає вивчення передумов здійснення ефективного управління суспільними ресурсами на місцевому рівні.
Відповідно, методологічною базою удосконалення територіальної організації влади шляхом насамперед формування самодостатніх територіальних громад можуть стати положення теорії колективних дій, теорії фіскальної децентралізації, теорії соціальної самоорганізації тощо.
Вагомий внесок у дослідження теоретичних засад функціонування локальних територіальних спільностей людей зробила відомий науковець
5
Молодожен Ю.Б. Поняття і сутність територіальної громади в системі місцевого самоврядування України /
Ю.Б. Молодожен // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету. – 2006. – № 2. – С.
347-352. – Режим доступу: http://www.univer.km.ua/visnyk/1100.pdf.

12 лауреат Нобелівської премії з економіки Е. Остром. Особливістю її методологічного підходу є вивчення індивідуальних особливостей різних територіальних громад при здійсненні управління спільними ресурсами.
Е. Остром ідентифікує інституції колективного використання спільної власності («громади») так: чітко визначена група індивідуальностей, яка, визначивши правила користування ресурсом, у відповідності з локальними умовами, створює довгострокові інституційні об'єднання для моніторингу використання ресурсу, вирішення конфліктів, адміністрування санкцій
6
Кожен рівень влади може бути найефективнішим при наданні певного набору послуг на відповідній території. Тому доцільно виділяти «місцеві суспільні блага», «регіональні суспільні блага» та «національні суспільні блага» з визначенням їх одержувачів і джерел фінансування їх надання. Виходячи з цього твердження, при обґрунтуванні напрямів реформування територіальної організації влади на місцевому рівні доцільно спиратись на такі положення лауреата Нобелівської премії з економіки Е. Остром
7
:
- місцеві громади можуть ефективно управляти суспільними ресурсами.
- якість громадського користування ресурсами залежить від особливостей кожної громади та її здатності до саморегулювання.
- результати створення суспільних благ залежать не стільки від форми власності, скільки від набору правил, які регламентують створення і використання суспільних благ. Тому формування таких передумов повинно базуватися на інституціоналізації соціальних норм громад, які є ефективними не тільки при формуванні кооперативної поведінки, але також заохочують до кооперативної поведінки в тривалій перспективі;
- децентралізація влади та прийняття рішень стає можливою і доцільною у випадку, якщо в її здійсненні зацікавлені всі учасники процесу,
інтереси користувачів суспільних ресурсів узгоджені, якість життя населення покращується.
Інший поширений методологічний підхід до ґрунтується на розгляді територіальні громади як публічних корпорацій. Так, Ж. Гербер, дійшов висновку, що територіальні громади не лише самоорганізовані і базовані на праві власності, але також регульовані чіткою публічною політикою, яка стимулює їх до взаємодії в рамках політико-адміністративного об'єднання.
Більшість інтересів учасників таких корпорацій гомогенні. Це спеціалізоване об'єднання, скероване на управління своїм майном.
8 6
Остром Э. Управляя общим: эволюция институтов коллективной деятельности / Элинор Остром ; пер. с англ.
— М.: ИРИСЭН, Мысль, 2010. - 447 с.
7
Ostrom, Elinor (1990). Governing the Commons: The Evolution of Institutions for Collective Action. Cambridge
University Press. 270 p.; Elinor Ostrom. Collective Action and the Evolution of Social Norms / The Journal of
Economic Perspectives, Vol. 14, No. 3 (Summer 2000), 137-158; Elinor Ostrom. Beyond Markets and States:
Polycentric Governance of Complex Economic System. Prize Lecture Slides, December 8, 2009 8
Gerber J. D., Nahrath S., Csikos P., Knoepfel P. The role of Swiss civic corporations in land use planning.
Environment and Planning A 43: 2011. – P. 185–204 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.envplan.com/abstract.cgi?id=a43293

13
Дослідник Дж. Хіллер, проаналізувавши різні визначення «громади»
(«територіальної громади»), дійшов висновку, що не зважаючи на наявні розбіжності у визначеннях, існує загальна згода щодо таких ознак громади: соціальна взаємодія, територія і загальний зв’язок
9
Залежно від мети дослідження територіальних громад можуть використовуватися різні підходи, серед яких:
- якісний підхід - передбачає вивчення якості життя (забезпеченість житлом, стан шкіл, якість освіти тощо, соціальний мікроклімат);
- екологічний підхід - передбачає вивчення громади як певної спільності у природно-географічному просторі (просторове розміщення, вплив природних факторів тощо);
- етнографічний підхід - передбачає вивчення громади як певного способу життя (акцент робиться на культурних особливостях);
- соціологічний підхід - розглядає громаду як соціальну систему та описує соціальні взаємовідносини, типові для певних груп людей;
- економічний підхід - вивчає взаємозв’язки різних секторів економіки, домогосподарств
і підприємств, описує населення, його професійний склад та робочі місця
10
Очевидно, що дослідження територіальних громад з точки зору їхнього функціонування як базового суб’єкта системи територіальної організації влади, потребує системного підходу, що поєднує економічні, соціальні, географічні, просторові, управлінські та інші аспекти.
У працях Д. Барнса на основі системного підходу виокремлено п’ять категорій, що визначають поняття «громада»
11
:
1)
громада – це історично утворена спільнота людей зі спільними традиціями;
2)
громада – це сукупність соціальних взаємодій, що ґрунтуються на родинних стосунках, характеризуються проживанням на одній території, належністю до певної соціальної групи;
3)
громада – це спільний, колективний споживач послуг, але попит має персоніфікований, індивідуалізований характер, у той час як потреби визначають суспільні очікування людей щодо задоволення цими послугами;
4)
громада – це виробник громадських послуг, які певною мірою вже стосуються реалізації владних повноважень та участі інституцій місцевого громадянського суспільства в життєзабезпеченні людей;
9
Батанов О.В. Територіальна громада – первинний суб’єкт муніципальної влади в Україні: поняття та ознаки /
О.В.
Батанов
:
[Електронний ресурс].

Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2008_2/visnik_st_13.pdf.
10
Муркович Л. Територіальна громада як суб’єкт місцевого самоврядування в Україні: теоретичні аспекти /
Л. Муркович
:
[Електронний ресурс].

Режим доступу: http://www.dbuapa.dp.ua/vidavnictvo/2010/2010_02%285%29/10mliuta.pdf.
11
Молодожен Ю.Б. Поняття і сутність територіальної громади в системі місцевого самоврядування України /
Ю.Б. Молодожен // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету. – 2006. – № 2. – С.
347-352. – Режим доступу: http://www.univer.km.ua/visnyk/1100.pdf.

14 5)
громада має здатність впливати на місцеве суспільне життя, своєю владою репрезентувати місцеве населення, а також наділяти його певними повноваженнями.
Підсумовуючи напрацювання сучасної науки у сфері дослідження територіальної громади, український дослідник О. Мороз пропонує такий перелік її ознак
12
:
- спільна територія існування (що може включати проживання, роботу, володіння нерухомим майном);
- спільні інтереси у вирішенні питань життєдіяльності;
- соціальна взаємодія в процесі реалізації цих інтересів;
- психологічна самоідентифікація кожного члена з громадою;
- спільна комунальна власність;
- сплачування комунальних податків.
Основою
місцевого самоврядування є усвідомлення територіальною
громадою
наявності власних спільних інтересів, які можуть відрізнятися
від
інтересів інших територіальних громад і держави.
Інший український дослідних М. Баймуратов, що вивчав правові аспекти формування й функціонування територіальних громад, наводить такі їхні ознаки
13
:
- територіальна - спільне проживання членів громади на певній території ( у межах певної АТО);
-
інтегративна – територіальна громада виникає на основі об’єднання всіх мешканців певної території незалежно від того, чи є вони громадянами даної держави;
-
інтелектуальна – основою конституювання територіальних громад є спільні інтереси жителів, які мають специфічний характер і виявляються у вигляді широкого спектру системних індивідуально-територіальних зв’язків;
- майнова – територіальна громада є суб’єктом права комунальної власності;
- фіскальна – члени територіальної громади є платниками місцевих податків і зборів.
У контексті реалізації реформи децентралізації в Україні слід зазначити, що в розвинених європейських країнах в основі сучасного місцевого самоврядування лежить теорія вільних громад, за якою місцеве самоврядування визнається самостійним та незалежним від центральної влади інститутом. Для ефективної реалізації такого підходу на практиці необхідні певні передумови: демократичні традиції, відповідний рівень політичної культури та достатній рівень розвитку громадянського суспільства.
Система місцевого
12
Мороз О.Ю. Територіальна громада: сутність становлення та сучасні українські реалії, О.Ю. Мороз Науковий вісник «Демократичне врядування» – 2008. – Вип. 2. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/visnik2/fail/Moroz.pdf
13
Баймуратов М. Правовий статус територіальної громади в Україні: теоретичні та практичні проблеми,
М. Баймуратов // Муніципальний рух : новий етап розвитку : Матеріали VII Всеукраїнських муніципальних слухань «Муніципальний рух в Україні – 10 років розвитку» (6-8 вересня, Бердянськ). – К.: Логос, 2002. – с. 368- 371.

15 самоврядування, що базується на системі територіальних громад, за цих умов характеризується наступними рисами (ознаками)
14
:
- наявність чітко усвідомлених суспільних інтересів та готовність громадян брати на себе політичну відповідальність за прийняті рішення;
- розмежування компетенцій держави і територіальної громади, за якого держава мінімально втручається у процес місцевого самоврядування;
- діяльність органів місцевого самоврядування має демократичний та прозорий характер;
- реалізується принцип субсидіарності при розподілі повноважень;
- посадові особи органів місцевого самоврядування мають спеціальну освіту та дотримуються особливої етики.
З точки зору реалізації реформи децентралізації слід відзначити підхід до розуміння територіальної громади В.І. Кравченка, котрий розглядає територіальну громаду в трьох аспектах: по-перше, як базову адміністративно- територіальну одиницю; по-друге, як форму організації місцевої влади; по- третє, як суб'єкт цивільно-правових відносин, суб'єкт, господарювання. Останні дві ознаки фігурують у дефініції В. А. Баранникова, котрий трактує місцеве самоврядування одночасно як публічно-владну установу, тобто корпорацію публічного права, що здійснює публічну владу в межах конкретних міських, сільських та інших видів поселень, і корпорацію, що виступає суб'єктом цивільно-правових відносин, з допомогою яких вона вирішує багато питань місцевого значення
15
Таким чином, територіальну громаду можна визначити як первинний суб’єкт місцевого самоврядування, що складається з фізичних осіб, що постійно мешкають на відповідній території, безпосередньо або через сформовані ними муніципальні структури вирішують питання місцевого значення, мають спільну комунальну власність, володіють на даній території нерухомим майном, сплачують комунальні податки та пов’язані індивідуально- територіальними зв’язками системного характеру
16
Підвищення ефективності управління державою може відбуватись через адекватний розподіл повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо здійснення їхніх публічних і господарських функцій на відповідних територіях. Функції територіальної громади – основні напрями та види муніципальної діяльності, які виражають волю та інтереси місцевих жителів та забезпечують здійснення ними відносин з державою, її органами.
Обсяг функцій територіальної громади збігається з обсягом функцій системи місцевого самоврядування.
Для формування політики розвитку й реформування територіальних громад важливим є їх законодавче визначення. В Конституції України
14
Розширення компетенції місцевого самоврядування базового рівня з метою ефективного забезпечення принципу субсидіарності : аналітична записка/ Ю. Каплан// НІСД [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/MONITOR/Juni/14.htm
15
Конспект лекцій "Муніципальне право України" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mobile.pidruchniki.com/12920522/pravo/teritorialna_gromada_osnova_mistsevogo_samovryaduvannya_ukrayini
16
Батанов О. Територіальна громада – первинний суб’єкт муніципальної влади в Україні: поняття та ознаки –
Вісник Центральної Виборчої комісії. – 2008. – № 2. – с. 51

16 територіальна громада визначена як первинний суб’єкт місцевого самоврядування. Відповідно до статті 140, місцеве самоврядування є правом територіальної громади

жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста

самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Конституція регулює питання місцевого самоврядування, спираючись на концептуальні положення громадівської доктрини місцевого самоврядування.
Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» містить таке визначення: територіальна громада

жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Повноваження територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування, які здійснюються безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, визначаються статтею 143 Конституції
України. До них належать: управління майном, що є в комунальній власності; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку і контроль їх виконання; затвердження бюджетів відповідних адміністративно- територіальних одиниць і контроль їх виконання; встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону; забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізації їх результатів; утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, організацій і установ, а також здійснення контролю за їх діяльністю; вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Таким чином, дослідження теоретичних засад розвитку територіальних громад дозволяє сформувати такі основні положення, відповідно до яких має
проводитися
реформа територіальної організації влади на засадах
децентралізації
, побудови самодостатніх територіальних громад:
- чітка правова основа реформи, законодавче визначення статусу територіальних громад, механізму закріплення права власності, розподілу владних повноважень тощо;
- передача найширшого переліку владних повноважень на низовий рівень системи управління (рівень територіальних громад) за принципом субсидіарності;
- запровадження дієвих механізмів контролю за органами місцевого самоврядування в умовах децентралізації. Передбачене реформою укрупнення територіальних громад без впровадження контролю за владою і забезпечення її відповідальності може створити ширші можливості для зловживань органів місцевого самоврядування;

17
- запровадження механізмів широкого залучення членів територіальних громад до участі в управлінні й формування управлінських рішень;
- розвиток громад як публічних корпорацій, наголос на власних ресурсах та можливостях, безпосередня участь громади у вирішенні господарських питань;
- забезпечення повсюдності місцевого самоврядування, розповсюдження юрисдикції органів місцевого самоврядування на території за межами населених пунктів;
- децентралізація повноважень має супроводжуватись адекватною для виконання цих повноважень децентралізацією бюджетних ресурсів.
Реформа адміністративно-територіального устрою країни – складний, багаторівневий і масштабний процес, який тісно пов'язаний з ефективністю функціонування усіх систем і складових суспільного розвитку. Відтак ця реформа має синхронізуватися із перетвореннями в інших сферах, насамперед у галузях, що забезпечують соціальні послуги.
Передумовами успішного проведення реформи є:
- наявність політичної волі та консолідація політичних сил у
Верховній Раді України для створення необхідної законодавчої бази. Реформа адміністративно-територіального устрою передусім має бути наповнена економічним, а не політичним, змістом і спрямована на підвищення ефективності управління;
- широка суспільна підтримка, лише за умови якої реформа має шанс на успіх. Заручитися підтримкою громадськості можна, формуючи суспільний попит на реформу, запропонувавши прийнятну для більшості активних учасників суспільно-політичного процесу модель адміністративно- територіального устрою;
-
ґрунтовне опрацювання концептуальних засад реформи та їхньої
імплементації у законодавчо-нормативні документи;
- адекватне кадрове та ресурсне забезпечення реформи. Для зміцнення кадрового забезпечення необхідно вирішити питання щодо переведення службовців органів місцевого самоврядування до новоутворених органів влади. Необхідно також забезпечити механізми формування фінансового ресурсу для проведення реформи та подальшого функціонування територіальних громад.
Реформування
територіальних громад як елементів базового рівня
територіального
управління має відбуватися у контексті системної
реформи
адміністративно-територіального устрою на всіх рівнях,
ґрунтуючись на схвалених концептуальних засадах реформи та чіткому розумінні стратегії її реалізації.
Необхідно чітко визначити переваги, що будуть досягнуті внаслідок реформування територіальної організації влади і оптимізації адміністративно- територіального устрою:
- упорядкування системи адміністративно-територіальних одиниць,
їхня уніфікація;

18
- підвищення ефективності використання бюджетних коштів;
- покращення якості та доступності публічних послуг населенню;
- призупинення деградації сільських територій;
- стале та фінансово спроможне місцеве самоврядування.
До реформування територіальних громад потрібно підходити з усвідомленням того, що успіх (чи неуспіх) цього процесу буде важливим чинником подальшого проведення системних реформ в інших сферах суспільного розвитку.
РОЗДІЛ ІІІ. ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД РЕФОРМУВАННЯ
ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД
У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ
У європейських країнах реформування територіальної організації влади, зміцнення фінансових засад та компетенції місцевого самоврядування стало дієвим механізмом стимулювання економічної активності, розробки ефективних стратегій регіонального та місцевого розвитку, підвищення якості послуг населенню. Це забезпечується насамперед завдяки реалізації принципу субсидіарності у розподілі повноважень між рівнями управління. Традиційно у центральних органів державної влади лишаються лише ті повноваження, які потрібні для вирішення загальнодержавних завдань (національна безпека, великі інфраструктурні проекти, розвиток науки тощо), тоді як всі завдання забезпечення життєдіяльності громад вирішуються безпосередньо на місцях.
Така організація управління сприяє зростанню довіри населення як до органів місцевого самоврядування, так і до органів державної влади, надає місцевим органам влади більшої фінансової незалежності і дозволяє ефективніше використовувати місцеві ресурси для стимулювання економічного розвитку.
Для України важливо проаналізувати ключові елементи досвіду реформування територіальної організації влади, адже реалізація політики
інтегрування
України до
Європейського
Співтовариства передбачає необхідність побудови системи управління відповідно до європейських принципів організації управління регіональним і місцевим розвитком та розбудови місцевого самоврядування.
У країнах «старої» Європи (Франція, Німеччина, країни Скандинавії тощо), в яких здавна існували традиції децентралізації державного управління, базова одиниця територіального управління мала розширені повноваження
(докладніше див. Додаток 1). Реформа місцевого самоврядування (як правило, відбувалась у межах реформи адміністративно-територіального устрою), що розпочалась в 1960-х роках минулого століття і подекуди триває до цього часу, мала на меті поліпшення надання послуг населенню на місцях шляхом передачі частини повноважень від органів державної влади місцевому самоврядуванню та збільшення участі громадянського суспільства у прийнятті важливих рішень щодо місцевого розвитку. У більшості країн цього було досягнуто шляхом

19 укрупнення територіальних одиниць. Наприклад, у Данії протягом 1965-1975 рр. кількість муніципалітетів зменшилася з 993 до 275, у Нідерландах (1980-
1991 рр.) – з 811 до 504, у Греції (1997-2000 рр.) – з 5343 до 1033, у Швеції – з
2500 до 289 17
У країнах з відносно невеликою територією та кількістю населення були запроваджені дворівневі (деколи – однорівневі) системи адміністративно- територіального устрою. Наприклад, у Норвегії налічується 19 графств і 432 муніципалітети (у половині муніципалітетів мешкає менше 5000 осіб, у 12 – понад 50 тис. осіб). У графстві головою державної адміністрації, функції якої є суттєво обмеженими, є губернатор (призначається королем), представницьким органом є рада графства, виконавчим – правління графства (обирається представниками ради). У муніципалітетах також існують рада та правління (але без державної адміністрації). До повноважень муніципалітетів належить забезпечення початкові освіти, регулювання надання житлово-комунальних послуг, виконання базових функцій в соціальній сфері. Графства відповідають за старші класи середньої школи, середню спеціальну освіту, дороги (крім місцевих), громадський транспорт, регіональне планування, розвиток промисловості і культури
18
У Данії створено 5 регіонів (0,6–1,6 млн мешканців) та 98 муніципалітетів
(у середньому по 55 тис. осіб, але не менше 50 тисяч, що закріплено законодавчо). До повноважень муніципалітетів належать: початкова освіта, первинна медична допомога, комунальні послуги, дозвілля, спорт і культура.
До повноважень регіонів відносяться: середня освіта, медична допомога (було законодавчо визначено, що якісне обладнання можна встановлювати тільки в регіонах, що налічують 600 тис. осіб), регіональне планування, автомагістралі, залізниця
19
Цікавим є досвід Швеції, у якій відповідальність за охорону здоров’я було передано на рівень графств (областей), оскільки вважається, що на нижчому рівні управління неможливо забезпечити належну якість послуг. Зазначимо, що
Огляд управління державними витратами, здійснений Світовим банком, також рекомендує підтримку системи охорони здоров’я здійснювати на рівні області
20
У європейських країнах з великою територією і кількістю населення та давніми демократичними традиціями сформувались значно складніші системи
17
Чаплигін О. К. Можливості використання закордонного досвіду здійснення адміністративно-територіальних реформ в Україні / О. К. Чаплигін. // Державне будівництво. – 2007. – № 1(1). – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/DeBu_2007_1(1)__47.pdf.
18
Крупіна Н.А. Зарубіжний досвід адміністративно-територіальної реформи як інструменту удосконалення формування фінансових ресурсів місцевих органів влади / Н.А. Крупіна // Вісник соціально-економічних досліджень : зб. наук. пр. / голов. ред. М.І. Звєряков; Одеський держ. екон. ун-т. – Одеса, 2010. – Вип. 39. –
С. 263-268.
19
Ткачук А. Ф. Адміністративна реформа в Данії та Латвії: корисний досвід для України / А. Ф. Ткачук //
Університетські наукові записки. – 2007. – № 3. – С. 20-26. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j- pdf/Unzap_2007_3_6.pdf.
20
Крупіна Н.А. Зарубіжний досвід адміністративно-територіальної реформи як інструменту удосконалення формування фінансових ресурсів місцевих органів влади / Н.А. Крупіна // Вісник соціально-економічних досліджень : зб. наук. пр. / голов. ред. М.І. Звєряков; Одеський держ. екон. ун-т. – Одеса, 2010. – Вип. 39. –
С. 263-268.

20 адміністративно-територіального устрою. Наприклад, у Німеччині (внаслідок
історичних причин) наявні 5 федеральних земель, крім того, 3 міста – Берлін,
Гамбург, Бремен – за статусом прирівняні до земель. У складі земель створено
22 адміністративних округи, також є так звані «вільні міста», що мають статус округів. Кожен адміністративний округ має у своєму складі райони (загалом їх
429, з них 313 сільських та 116 міст), які своєю чергою складаються з комун
(громад). Подекуди (перш за все у Шлезвіг-Гольштейні, Бранденбурзі та
Саксонії-Анхальті) комуни об’єднуються в амти (проміжна ланка між комуною та районом), яких загалом 252. Статус і повноваження різних амтів та районів може відрізнятись.
Досвід країн «старої» Європи свідчить, що значних успіхів у реформі
адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування було
досягнуто тільки там, де реформаторські новації державної влади
враховували інтереси місцевих громад, проте не передавали їм цілковито
ініціативу. В інших випадках реформатори отримували неочікувані наслідки.
Наприклад, у Франції внаслідок відмови Уряду від примусового об’єднання комун в процесі реформування їхня кількість не зменшилась, а навпаки, зросла
21
. У Фінляндії наприкінці 80-х років XX ст. була здійснена спроба значно зменшити чисельність муніципалітетів рішенням «згори», але в результаті політичних дебатів переміг принцип добровільності, внаслідок чого процес об’єднання територіальних громад значно загальмувався. Швеція стала чи не єдиним успішним прикладом укрупнення муніципалітетів завдяки діям
«знизу» (об’єднувалися муніципалітети, що співробітничали між собою, насамперед, навколо міст, з урахуванням ступеня освоєності територій між населеними пунктами).
Для країн «нової» Європи (Польща, Литва, Латвія, Естонія, Румунія,
Болгарія та ін.) головним завданням реформування територіальної організації влади та розвитку місцевого самоврядування (розпочалось у 90-х роках
XX століття й триває по цей час) було викорінення наслідків командно- адміністративного управління та приведення адміністративно-територіального устрою цих країн до вимог ЄС. Зокрема, ЄС запровадив Систему номенклатури територіально-статистичних одиниць за критерієм чисельності населення
22
(табл. 2). Адміністративно-територіальний поділ країн-кандидатів на вступ до ЄС мав відповідати зазначеній системі, згідно якої здійснюється розподіл коштів структурних фондів ЄС.
21
Дробот І.О. Реформування систем місцевого управління: зарубіжний досвід / І.О. Дробот, І.В. Шуляр :
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dbuapa.dp.ua/zbirnik/2011-01%285%29/11diouzd.pdf.
22
Крупіна Н.А. Зарубіжний досвід адміністративно-територіальної реформи як інструменту удосконалення формування фінансових ресурсів місцевих органів влади / Н.А. Крупіна // Вісник соціально-економічних досліджень : зб. наук. пр. / голов. ред. М.І. Звєряков; Одеський держ. екон. ун-т. – Одеса, 2010. – Вип. 39. – С.
263-268.

21
Таблиця 2.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал