Національна академія педагогічних наук україни




Сторінка6/17
Дата конвертації01.01.2017
Розмір3.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Інноваційний образ мислення — властивий людині активний спосіб сприйняття і оцінки об’єктів зовнішнього світу, пов’язаний з необхідністю постійної розробки та освоєння нових моделей взаємодії з ними. В умовах інноваційної педагогічної діяльності інноваційний образ мислення стає необхідною передумовою розвитку особистості педагогічного працівника, здатного до створення і впровадження новацій. Інноваційний образ мислення є швидше специфічним підходом до організації інноваційної педагогічної діяльності, чим набір вже готових висновків щодо способів здійснення нововведень. Будучи своєрідним інтелектуальним інструментом, що забезпечує особливу техніку протікання розумових процесів, інноваційний образ мислення педагогічних працівників служить змістовним джерелом інноваційної культури особистості, ціннісно-нормативна сфера якої включає найбільш поширені вданій професійній сфері уявлення про типи нововведень і методи їх реалізації. Зовнішнім проявом інноваційного
образу мислення виступає той або інший вид інноваційної поведінки особистості, носії якої перетворюють способи здійснення педагогічної діяльності або об’єкти, на які ця діяльність спрямована.
Інноваційний педагогічний процес — процес створення, розповсюдження і використання педагогічного нововведення (тобто сукупності нових ідей і пропозицій, які є науково обґрунтованими, потенційно можуть бути здійснені та впроваджені. Інноваційний педагогічний процес за своєю суттю є процесом перетворення нового вигляду і способів педагогічної діяльності (педагогічних нововведень) у соціально-культурні норми і зразки, що забезпечують їх інституційне оформлення, інтеграцію і закріплення у фаховій інноваційній культурі педагогічних працівників.
Інноваційні педагогічні процеси носять дискретний, зазвичай циклічний характер, тісно пов’язаний із життєвим циклом педагогічного нововведення і спрямований не на збереження того, що вже є, а на його трансформацію, на перехід в іншу якість, з неминучим ризиком неоптимальності або навіть нежиттєздатності пропонованого, з ревізією застарілих нормі ролей, а нерідко із їх заміною. Це одна з основних передумов розвитку педагогічної практики, збагачення її новими пізнавальними, технологічними, естетичними і всіма іншими формами здійснення і відтворення.
Інноваційний педагогічний процес визначається подвійною природою нововведення як безпосереднього досвіду, що формується в рамках педагогічної діяльності, з одного боку, і як нового досвіду, що набув загального значення як стійкий відтворений елемент педагогічної практики, явище, факт фахової інноваційної культури — з другого. Таким чином, інноваційний педагогічний процес є механізмом переходу педагогічних нововведень зі сфери індивідуального педагогічного досвіду у сферу суспільного і навпаки. Такий перехід здійснюється в різних формах. Інноваційний педагогічний процес може виступати у формі прагматизації нового, в результаті якої він перетворюється на норми педагогічної діяльності. У свою чергу наука виступає як механізм інноваційного педагогічного процесу по відношенню до різних форм педагогічної діяльності, об’єктом якої є емпірично виникаючі педагогічні нововведення, що стають надалі науково обґрунтовани- ми нововведеннями, дає їм раціональну інтерпретацію, перетворює їх на форми теоретичного знання. Разом із прагматизацією та інституа- лізацією важливою формою інноваційного педагогічного процесу виступає трансляція педагогічних нововведень у систему нормі зразків,
що підлягають відтворенню в процесі їх освоєння іншими педагогічними працівниками.
Таким чином, розвиток фахової інноваційної культури особистості охоплює широкий спектр проблем освітньої галузі та має важливе психолого-педагогічне значення в інноваційному розвитку освіти. Саме фахова інноваційна культура педагогічних працівників дозволяє забезпечити задоволення соціальної потреби у підвищенні ефективності освіти, виступаючи необхідною умовою інноваційного розвитку освіти, суспільства й особистості. Її розвиток спричиняє виникнення інноваційних закладів освіти, головними умовами чого є такі, як усвідомлення педагогами неефективності пануючої педагогічної традиції наявність авторських, нових педагогічних ідей і відповідних їм ефективних інноваційних педагогічних технологій наявність лідерів, здатних очолити інноваційні навчальні заклади й координувати діяльність усіх педагогічних працівників, задіяних в інноваційній педагогічній діяльності наявність педагогів відповідної кваліфікації, здатних до створення і впровадження педагогічних новацій.
Фахову інноваційну культуру педагогічних працівників можна і потрібно вважати психологічною умовою інноваційного розвитку освіти та розвитку інноваційної особистості. Суспільним ефектом інноваційного розвитку освіти та особистості педагогічного працівника є становлення інновації в системі цінностей як окремої особистості, такі суспільства в цілому.
Розвиток особистості, здатної до створення і впровадження педагогічних новацій, перш за все, передбачає формування системи цінностей та розвиток особистісних властивостей, необхідних для здійснення інноваційної педагогічної діяльності. Для чого необхідним є відповідний рівень розвитку фахової та інноваційної компетентності фахівців освітньої галузі.
Сучасна освіта цілеспрямовано направлена на інноваційність, яка сама по собі стає інституціоналізованим явищем. Креативність, особлива налаштованість наукового пізнання на новизну призводить до того, що нарощування нового знання стає значущою вимогою інноваційної системи освіти. Відповідно фахова інноваційна культура педагогічних працівників — здатність особистості до створення і впровадження педагогічних новацій — здобуває нового значення. Інноваційний розвиток особистості педагогічних працівників, інноваційний характер пізнання є виразом складної і суперечливої природи мислительної діяльності особистості. Мотивацією інноваційних ініціатив найчастіше служить вдала ідея і вольовий порив, відчуття ви-

79
клику і внутрішня зібраність, що супроводжує це відчуття, прагнення виявити свої здібності, показати себе, довести власну унікальність.
Саме такий вольовий порив змушує у питанні про розвиток фахової інноваційної культури педагогічних працівників акцентувати увагу на особистості, яка є носієм та транслятором цієї культури, творцем педагогічної новації, активним діячем у її впровадженні і проголошує інноваційну особистість та педагогічну інновацію як цінності. Завдяки цьому педагогічні працівники прагнуть нарощувати силу свого інноваційного інтелекту, індивідуальний потенціал ідеєздатності розширювати досвід інноваційної культури.
2.4. Перспективи розвитку фахової інноваційної
культури педагогічних працівників
Освітній галузі належить провідна роль в усвідомленні і відобра- женні новітніх реалій світового розвитку. Мається на увазі розуміння значущості, а також сприйняття, осмислення і відтворення смислу процесів всеосяжної глобалізації. На сьогодні відчувається недостатність серед освітян педагогічних працівників, здатних до створення і впровадження педагогічних новацій, та гострий дефіцит науково-ме- тодичних матеріалів, що відображають і пояснюють глобалізаційні процеси і що привчають нове покоління до усвідомлення нових реалій світового розвитку.
У XXI столітті відбувається зміна ціннісних пріоритетів, що забезпечують суспільний розвиток, до їх числа потрапляє освіта. Про це свідчить той факт, що практично у всіх країнах відбувається реформація і вдосконалення національних систем освіти на всіх її рівнях. Причому у різних за своїми філософськими, світоглядними підставами дослідженнях, що присвячені удосконаленню освіти, визначається загальний критерій її змінення. Освіта стає одним з основних ресурсів розвитку на сучасному етапі суспільного прогресу, а неодмінним атрибутом розвитку є інноваційна складова. Освітяни, долаючи власний кризовий стан, перетворюючи зміст освіти, форми і способи організації, створюючи принципово нове технологічне забезпечення освітнього процесу системи освіти дають відповідь на виклик часу і стають дійсним ресурсом розвитку інноваційної освіти. Інноваційна освіта, що зараз народжується, здатна своєю якістю забезпечувати рівень і якість розвитку окремої особистості і суспільства в цілому.
Освіта як сфера людської життєдіяльності, яка все більш впливає на визначення майбутнього, є специфічним засобом розвитку, щонайповніше втілює можливості руху людства до цього майбутнього, і в найбільшій мірі заслуговує нате, щоб мати статус інноваційної та забезпечувати інноваційний розвиток суспільства шляхом трансляції, розповсюдження і творчого використання досвіду фахової інноваційної культури педагогічних працівників.
Таким чином, у контексті реформування системи освітив педагогічному середовищі наданому етапі розвитку виник суспільно-про- фесійний рух, спрямований на кардинальне системне, масштабне перетворення всіх аспектів освітньої практики. Цей рух, що отримав назву інноваційного, безперервно розширюється та охоплює нові сфери освітньої практики. Але водночас виникає проблема розвитку здатності педагогічних працівників до створення, впровадження, реалізації та використання інновацій, готовності педагогів до виконання професійної діяльності на інноваційних засадах, тобто проблема розвитку інноваційної культури педагога на фаховому рівні. Настав час для активного розгортання глибоких досліджень у межах психолого-педагогічної науки, педагогічної інноватики, філософії освіти та виокремлення і формування як самостійної, нової наукової галузі, яка охоплювала б психологію інновацій, психологію інноваційної особистості та психологічні основи розвитку інноваційної культури педагогічного працівника.
Виникнення психології педагогічної інновації є наслідком непросто міжнаукових зв’язків‚ ай наслідком глобалізації суспільства. У першу чергу це пояснюється і визначається самим її предметом і об’єктом — інновація як умова і результат розвитку особистості педагогічного працівника. Наданий момент можна говорити проте що психологія педагогічної інновації — міжнаукова галузь психологічних знань прожиття людини (її відносини самопочуття стани, поведінку, особистісні особливості та їх трансформацію) в умовах перехідного періоду освіти, що змінюється. Межовими галузями психології педагогічної інновації виступають педагогічна та вікова психологія, філософія освіти, інноватика, педагогічна інноватика, соціальна психологія, культурологія тощо.
Сьогодні освіта виявляється наймасштабнішою і може бути одним із соціальних інститутів, через який здійснюється трансляція і втілення цінностей і цілей розвитку фахової інноваційної культури особи- стості.
Інноваційна освіта — освіта, яка спроможна до саморозвитку і яка створює умови для повноцінного розвитку всіх своїх учасників. Від-

81
повідно до цього розуміння інноваційної освіти повинно мінятися і наше бачення самої структури сфери освіти, що вимагає системного перегляду філософсько-психологічних, соціально-педагогічних, політико-економічних основ сучасної освіти, вимагає і нових засобів освітньої діяльності.
Подібні очікування щодо інноваційної освіти ставлять питання про спрямоване науково обґрунтоване втручання в її сферу, що повинно здійснюватись на основі глибоких комплексних психолого-педа- гогічних досліджень і науково-практичних розробок, вирішення питання про пошук адекватних методів, засобів і прийомів діяльності з інститутами, процесами й учасниками освітньої галузі.
Розглядаючи освіту як провідний інститут, що якісно виховує інноваційну особистість, необхідно відзначити, що освітні засоби розвитку особистості, здатної до створення, впровадження, реалізації і використання інновацій, розвитку інноваційної спрямованості особистості та її готовності до інноваційної діяльності, формування фахової та інноваційної компетентності особистості тощо непредставлені належним чином в існуючих програмах освіти.
У сучасному світі, коли освіта стала одним із важливих елементів соціальної інфраструктури у багатьох розвинених країнах, суттєво зросла роль вищої освіти у вирішенні проблем розвитку фахової інноваційної культури педагогічних працівників. Для сучасної системи вищої освіти сьогодні як ніколи важлива проблема якісної підготовки спеціалістів, здатних до створення і впровадження педагогічних інновацій, оскільки у світі складається така ситуація, коли просто освіта нічого не вирішує. Для створення сучасної економіки і суспільних відносин взагалі, для розвитку соціальної і культурної сфер суспільства необхідна якісна інноваційна освіта — гарантія багатства і процвітання будь-якої країни.
Проблематика, пов’язана з дослідженням психологічних основ фахової інноваційної культури педагогічних працівників, з’ясуванням соціальних конструкцій і механізмів інноваційної взаємодії в багатовимірному просторі системи освіти складна і багатообразна. Проте те місце, яке займає фахова інноваційна культура в організації життєдіяльності педагогічного працівника, динаміка її розвитку, особливості проникнення у всі сфери сучасного суспільного життя ставлять перед будь-яким дослідником, у першу чергу, завдання прогностичного визначення по відношенню до явища, що вивчається. Прогностичне визначення щодо розвитку фахової інноваційної культури педагогічних працівників пов’язане з проблемою суб’єкта
педагогічної інновації. У зв’язку з цим в дослідження інтеграційних якостей, що становлять сутнісні риси інноваційної особистості, розробка відповідної типології, підставою якої виступає інноваційність педагогічного працівника як якість способу життя особистості, система взаємодії інноваційної особистості з іншими у системі педагогічної освіти, а також інформатизація освіти, процес створення та інтенсивного використання сучасних профорієнтаційних засобів вимагають подальших теоретичних осмислень.
Головним критерієм інноваційного розвитку системи освіти є якість освітніх програмі послуг. Випереджувальним механізмом, що забезпечує формування у педагогів фахової інноваційної культури, можна визначити систему вищої та післядипломної педагогічної освіти, курси підвищення кваліфікації. Саме від якості діяльності системи педагогічної освіти залежить ефективність фахового вдосконалення педагогічних працівників. Засобами отримання об’єктивної інформації про стан освіти та розроблення стратегій її розвитку є моніторингові дослідження якості освіти. Моніторинг, як спеціально організоване, неперервне і комплексне вивчення освітніх процесів нарізних структурно-функціональних і управлінських рівнях з метою оперативного наукового передбачення динаміки функціонування і розвитку педагогічної системи, створення умов для її оптимізації, необхідний для осмислення і формулювання напрямків, шляхів і цілей освітнього простору, створення інноваційних освітніх моделей.
У сучасних умовах відбувається посилення наукових досліджень прикладного характеру причому психологія, педагогіка та філософія інтегруються в суміжні структури що можна розглядати як один з моментів глобалізації наукових досліджень у суспільні структури. Наука переходить у найбільш індустріально розвинених країнах у національні лабораторії та інші суміжні структури що функціонують на стику різних секторів та сприяють формуванню інформаційно-ко- мунікативної мережі інформаційного фонду педагогічних інновацій, своєрідного банку інноваційної культури фахівців освітньої галузі. Поєднання фундаментальних і прикладних знань стимулює виникнення інноваційних процесів що розширюють відкритість системи освіти до сприйняття нових ідей, зумовлюють перехід від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу до інтенсивного переосмислення цінностей, пошуку нового в теорії і практиці навчання та виховання, створення навчальних закладів різного типу для виконання соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої дер-

83
жави — виховання особистості, здатної до створення і впровадження інновацій, здатної засвоювати і розвивати інноваційну культуру. Важливою умовою розвитку фахової інноваційної культури в системі педагогічної освіти є докорінне удосконалення її складових, утому числі і підготовки педагогічних кадрів. Подальший розвиток системи підготовки педагогів вищої школи значною мірою залежить від розвитку інноваційної культури педагогів та забезпечення наступності, врахування та критичного осмислення того, що було зроблено у попередні роки, позитивного вітчизняного і зарубіжного досвіду. Інноваційна педагогічна діяльність вимагає вдумливого, критичного, об’єктивного аналізу і відбору того, що може слугувати сучасності.
Ефективна реалізація будь-яких соціально-економічних зміну суспільстві щільно пов’язана з розвитком інноваційної освіти як найпотужнішого соціального інституту, що впливає на свідомість громадян і формування інноваційної культури особистості. Саме тому вбачається перспективним інноваціювання педагогічної освітив усіх її ланках і виконання завдання якомога швидшої орієнтації педагогів на реалізацію потреб швидкозмінного суспільства та його громадян. В останні десятиліття, протягом яких ми стали безпосередніми свідками й учасниками нової науково-технічної революції — революції високих технологій, постійно розширюється і загострюється економічний попит на якісні кадри, які вміють працювати. Для підготовки таких кадрів необхідно мати педагогічні кадри, які відповідають новим соціально-економічним вимогам сучасності та володіють інноваційними педагогічними технологіями. Сучасна педагогічна праця вимагає від викладача нових професійних компетенцій, зосередження зусиль і часу не тільки на усвідомлення їхньої потреби, ай на опанування та впровадження в педагогічну практику, а це вимагає зміну змісті й технологіях професійної підготовки майбутніх викладачів, в організації післядипломної освіти педагогів-практиків з урахуванням необхідності розвитку в них відповідного рівня фахової інноваційної культури.
Інноваційно-орієнтований педагог початку XXI ст. відчуває гостре протиріччя між уміннями, що закріпились уході його фахової діяльності, і сучасними вимогами до виховання тих, хто навчається. Відношення, що царювали в навчальному закладі раніше, були жорстко регламентовані педагог, який передає знання — суб’єкт педагогічного процесу, і той, хто навчається, сприймає ці знання — його об’єкт. Сьогодні стало зрозуміло, що такий варіант відношень явно застарів.

84
XXI століття — ера принципово нових знань і способів пізнання. Спеціаліст XXI століття — це висококваліфікована інноваційна особистість, яка здатна до створення, впровадження і використання педагогічних інновацій, вирішення проблем нестандартним шляхом, діяти самостійно, ініціативно, братина себе відповідальність за власні дії та рішення. Здатність до інновації стає умовою орієнтації людини у швидкозмінних і швидкоплинних процесах у світі, умовою не тільки адаптації до них, ай власної життєтворчості. Тому фахівець, який хоче відповідати вимогам сьогодення, повинен усвідомити необхідність розвитку інноваційної культури упродовж життя.
За таких умов перспективними у забезпеченні випереджального розвитку системи підготовки педагогів вищих навчальних закладів України є такі заходи, як визначення ролі інноваційних педагогічних технологій та їх впливу на подальший розвиток системи підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників України визначення інноваційних напрямків розвитку (тенденції) педагогічної освіти, що зумовлені потребами у найповнішій реалізації її функціонального призначення відповідно до освітньої мети в конкретних соціально- культурних умовах визначення концептуальних підходів до впровадження інноваційних педагогічних технологій у підготовку педагога вищої школи розробці конкретних інноваційних педагогічних технологій. Таким чином, сучасна освіта — найважливіший засіб і ресурс становлення інноваційної особистості, орієнтованої на життя у поліку- льтурному суспільстві, прийняття відповідальних рішень в умовах вільного вибору і діалогу. Слід визнати, що без зміни національних пріоритетів стосовно людського потенціалу, насамперед, його майбутнього дітей і молоді, неможливо побудувати інноваційне суспільство, орієнтоване на новітні досягнення науки, створення конкурентноздатного людського капіталу, формування інноваційного мислення, сучасної інноваційної людини.
Література:
1.
Альтшуллер Г. С. Как стать гением: жизненная стратегия творческой личности / Г. С. Аль- тшуллер, И. М. Верткин. — Минск : Беларусь, 1994. — 497 с.
Альтшуллер Г. С. Найти идею: введение в теорию решения изобретательских задач / Г. С. Альтшуллер. — Новосибирск : Наука, 1986. — 209 с.
Васильева З. И. Научно-педагогическая школа [Электронный ресурс / З. И. Васильева.
— Режим доступа : URL: //http://www.herzen.spb.ru/main/activity/science/1215421405/.
4. Закон України Про інноваційну діяльність від 4 липня 2002 р. № 40-IV Електронний ресурс. — Режим доступу : URL: http://www.gdo.kiev.ua/fi les/2002/29/1447.htm.

85 5. Ігнатович ОМ. Методика діагностики інноваційності педагогічних працівників / ОМ. Ігнатович // Формування компетентностей обдарованої особистості в системі освіти матеріали науково-практичної конференції, 6-7 липня 2012 р, м. Севастополь : у 2 книгах. Книга 1. — К. : Інститут обдарованої дитини, 2012. — С. 114-119.
6. Ігнатович ОМ. Психологічна модель особистості інноваційного педагога / ОМ. Ігнатович Психологічні засади формування педагогічної майстерності вчителів у роботі з інтелектуально обдарованими учнями : матеріали круглого столу, 22 листопада 2012 року, м. Київ. — К. : Інститут обдарованої дитини, 2012. — С. 59-67.
7. Ігнатович ОМ. Психологія професійної орієнтації в системі педагогічної освіти / ОМ. Ігнатович Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання населення матеріали І науково-практичної конференції, 29-30 листопада 2012 року, м. Київ : у 2 ч. Ч. / уклад. : Л. М. Капченко та ін.]. — К. : ІПК ДЗСУ, 2012. — С. 229-238.
8. Ігнатович ОМ. Теоретико-методологічні основи педагогічної інноватики / ОМ. Ігнатович Інновації та моделі безперервної освіти матеріали міжнародного кримського педагогічного конгресу, 20 жовтня 2013 р, смт Гаспра, АР Крим. — К. : Інститут обдарованої дитини, 2013. — С. 13-23.
9. Ігнатович ОМ. Теоретичні та методичні засади дослідження здатності педагогічних працівників до використання інноваційних засобів профорієнтації / ОМ. Ігнатович // Інтелектуальні здібності в структурі особистості старших підлітків як умова розвитку обдарованості : матеріали науково-практичного семінару, 8 червня 2012 р. — К. : ТОВ Інформаційні системи, 2012. — С. 60-66.
10. Меерович МИ. Технология творческого мышления : [практ. пособ.] / МИ. Меерович, Л. И. Шрагина. — Мн. : Харвест; М. : АСТ, 2000. — 432 с. Рибалка ВВ. Методологічні питання наукової психології (Досвід особистісно центрованої систематизації категоріально-поняттєвого апарату) : [навч.-метод. посіб.] / ВВ. Рибалка К. : Ніка-Центр, 2002. — 204 с. Рибалка ВВ. Психологія честі та гідності особистості культурологічні та аксіологічні аспекти [наук-мет. посіб.] / ВВ. Рибалка. — Київ-Вінниця : ТОВ фірма Планер, 2010.
— 382 с. Орлов М. А. Основы классической ТРИЗ. Практическое руководство для изобретатель- ного мышления [Электронный ресурс / М. А. Орлов. — е изд., испр. и доп.]. — М. :
СОЛОН-ПРЕСС, 2006. — 432 с. — Режим доступа : URL: http://www.ariz.ru/ tpizbook.
php.
14. Olena Ignatowicz. Podstawy teoretyczno-metodologiczne innowacji pedagogscznych / O. Ig- natowicz // ж pedagogiki i jej subdyscypliny. — Radom, wydawnictwo
Naukowe Instytutu Technologii Eksploatacji, 2013. — С. 786-797.

86
Розділ III. ПСИХОДІАГНОСТИКА МОТИВАЦІЙНОЇ
ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ
ДО ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
3.1. Методичні засади вивчення мотиваційної
готовності майбутніх педагогів
до профорієнтаційної роботи
Умови сьогодення вимагають підготовку такого вчителя, який здатен до оволодіння сучасними профорієнтаційними технологіями, активного творчого пошуку інноваційних формі засобів з метою забезпечення неперервної профорієнтаційної роботи у закладах освіти. Успішність реалізації вищезазначених завдань у значній мірі обумовлюється тим, наскільки у майбутніх педагогів сформована мотиваційна готовність до профорієнтаційної роботи.
Мотиваційна готовність майбутніх педагогів до профорієнтаційної роботи — це складна компонента, яка починається від елементарного стану (допитливості, зацікавленості, спостережливості) до вищого рівняв якому виявляється особистість у цілому. Зауважимо, що мотиваційна готовність майбутніх педагогічних працівників до проф- орієнтаційної роботи — це складний мотиваційний комплекс, який включає когнітивну, емоційно-оцінну й поведінкову складову.
Когнітивна складова проявляється у пізнавальній спрямованості, яка виявляється в бажанні пізнати особливості профорієнтаційної роботи, проникнути в її суть, ознайомитися з науково-методичним забезпеченням профорієнтаційного супроводу. Основні прояви цієї складової — це пізнавальна спрямованість, швидкість та легкість засвоєння інформації прорізні аспекти профорієнтаційної діяльності, наявність професійних якостей та різнобічних знань про вимоги, які забезпечуватимуть ефективність її здійснення.
Емоційно-оцінна складова проявляється у позитивному ставленні до профорієнтації, задоволенні результатами своєї діяльності, придбаними знаннями, вміннями та проявом захопленості від досягнутої мети. Основні прояви цієї складової — це наявність позитивного ставлення до профорієнтаційної роботи спонукань щодо її опанування радості від усвідомлення того, що у процесі профорієнтаційної діяльності відкриваються можливості щодо професійного зростання та творчості.
Поведінкова складова проявляється в активно-вольових діях, які сприяють активізації усіх без винятку психічних процесів особистос-
ті при досягненні кінцевої мети. Основні прояви цієї складової — це яскраво виражена потреба та інтенсивність зусиль щодо опанування тими знаннями, вміннями та навичками, які будуть сприяти опануванню профорієнтаційної діяльності, наявність цілеспрямованості, наполегливості, рішучості при досягненні кінцевої мети, готовності до саморозвитку та самовдосконалення.
Визначення змістовної характеристики кожної з виділених структурних складових надає можливість судити про ступінь їх прояву в майбутніх педагогів, а саме наскільки виявляється усвідомленість, активно-вольові дії, які спрямовані на досягнення цілі, та емоційна захопленість у процесі пошуку шляхів щодо досягненні мети.
Отже, змістовне розкриття психологічних конструктів становлення мотиваційної готовності майбутніх педагогів до профорієнтацій- ної роботи обумовило вибір комплексу психодіагностичних методик,
який дозволив з’ясувати побудову мотиваційної сфери особистості майбутнього вчителя (види спонукань, їхні різновиди та ін.); змістовну характеристику інтересів, мотивів, ціннісних орієнтацій, потреб та установок, а саме яку функцію вони виконують у процесі діяльності
(збуджуючу, організуючу або ж смислоутворюючу); яке місце вони займають у структурі мотивації (ведуче, домінуюче або ж підпорядковане, другорядне наскільки вони дійові (реально діючі або ж ство- рюючі потенційну готовність до діяльності рівень усвідомленості особистістю вищезазначених феноменів тощо.
Основними критеріями при цьому виступатимуть а) розуміння змістовної характеристики профорієнтаційної діяльності, особливостей її протікання, знання сучасних вимог щодо організації профорієн- тації учнівської молоді б) прагнення до засвоєння прийомів і методів профорієнтації; в) творча активність при досягненні кінцевої мети потяг до самовдосконалення.
Оцінка рівня прояву вищезазначених показників здійснюється наступним чином «0» — у майбутніх вчителів не спостерігається усвідомленість, яка детермінує поведінку майбутнього фахівця педагогічного профілю щодо значущості профорієнтаційної роботи стійке прагнення у придбанні тих індивідуально-психологічних особливостей особистості, які визначають у подальшому успішне здійснення профорієнтаційної роботи (маються на увазі активно-вольові дії, які спрямовуються на досягнення мети, що ставиться емоційна захопленість у процесі пошуку шляхів досягнення кінцевої мети «1»
— спостерігаються, але не завжди, а вибірково, в залежності відроду діяльності «2» — спостерігаються вищезазначені прояви систематично, в будь-якій ситуації. З врахуванням вищезазначених показників і здійснюється їх фіксація й визначається рівень їх прояву.
Враховуючи вищезазначене, визначення мотиваційної готовності майбутніх педагогів до профорієнтаційної роботи найбільш доцільно здійснювати за допомогою комплексу психодіагностичних методик проективна методика мотиваційних тенденцій (В. А. Семиченко), Методика на визначення типу спрямованості особистості (Т. Дани- лов), Методика дослідження ціннісних орієнтацій (МДЦО) (М. Ро- кич), методика Потрібність у досягненнях (Ю. М. Орлов); методика оцінки мотивації досягнення мети (Т. Елерс); методика Самооцінка здатності до самоосвіти та саморозвитку особистості (О. П. Сергеєн- кова), Методика побудови профілю ділових якостей (О. П. Сергеєн- кова), Методика виявлення мотиваційної готовності студента до проф- орієнтаційної роботи (НІ. Литвинова).
Кожна з вищезазначених психодіагностичних методик має своє цільове спрямування і водночас вони доповнювають одна одну, взаємно компенсуючи обмеження й недоліки, притаманні кожній окремо.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал