Національна академія педагогічних наук україни інститут проблем виховання




Сторінка1/15
Дата конвертації27.01.2017
Розмір2.8 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ




ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ
ЗРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ В ПОЗАКЛАСНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
монографія






Харків
«Друкарня Мадрид
2016



УДК 37:17:159.923.2:374:373
ББК 74.00:87.7:88.8:74.200.58 В 54


Рекомендовано до друку вченою радою Інституту проблем виховання НАПН України
(протокол № 3 від 25 лютого 2016 р)


Рецензенти:
Миропольська Н. Є. – доктор педагогічних наук, професор лабораторії естетичного виховання та мистецької освіти Інституту проблем виховання НАПН України
Помиткін Е. О. – доктор психологічних наук, професор, завідувач відділу психології праці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України

В 54
Виховання моральної самосвідомості зростаючої особистості в позакласній діяльності загальноосвітніх навчальних закладів : монографія / І. Д. Бех, К. І. Чорна, К. О. Журба, В. А. Киричок, І. М. Шкільна, С. В. Коновець. Харків Друкарня Мадрид, 2016.  176 с.
ISBN 978-617-7294-95-4
У монографії розкрито концептуальні засади виховання моральної самосвідомості особистості, погляди В. О. Сухомлинського щодо означеної проблематики а також подано результати дослідження лабораторії громадянського та морального виховання Інституту проблем виховання НАПН України з виховання моральної самосвідомості учнів загальноосвітніх шкіл. Представлено методику формування досліджуваної якості у молодших школярів, молодших та старших підлітків – учнів ЗНЗ, старшокласників, утому числі засобами мистецтва. Видання буде корисним науковцям-педагогам, учителям усіх ланок шкільної освіти, студентам педагогічним вишів, усім, хто прагне підвищити свою обізнаність з виховання моральних якостей зростаючої особистості.












УДК 37:17:159.923.2:374:373
ББК 74.00:87.7:88.8:74.200.58

ISBN 978-617-7294-95-4
© Інститут проблем виховання НАПН України, 2016
© Друкарня Мадрид, 2016


3

ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………….……….5
Розділ 1. ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ
ЗРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА
ПРОБЛЕМА…………………………………………………………………..…….....8
1.1. Концептуальні засади виховання моральної самосвідомості зростаючої особистості …………………………………………………………………….………8 1.2. Психологічні механізми сходження особистості до моральних цінностей 1.3. Базові цінності як результат моральної самосвідомості особистості 1.4. Основні компоненти виховання базових цінностей моральної самосвідомості зростаючої особистості 1.5. Моральна самосвідомість особистості як предмет докладання педагогічних зусиль В. О. Сухомлинського 1.6. Особливості виховання моральної самосвідомості у процесі вибору смисложиттєвих цінностей молодшими підлітками
Розділ 2. ВИЯВЛЕННЯ СТАНУ ВИХОВАНОСТІ МОРАЛЬНОЇ
САМОСВІДОМОСТІ ЗРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
2.1. Стан вихованості моральної самосвідомості молодших школярів 2.2. Виховання моральної самосвідомості молодших підлітків стан розробленості проблеми ……………………………………………………………………………..54 2.3. Організація та проведення діагностики з виховання моральної самосвідомості молодших підлітків у позакласній діяльності 2.4. Виховання моральної самосвідомості
старших підлітків у позакласній діяльності 2.5. Виявлення стану вихованості моральної самосвідомості старших підлітків у позакласній діяльності 2.6. Особливості прояву моральної самосвідомості старшокласників засобами мистецтва

4

Розділ 3. МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ
САМОСВІДОМОСТІ
ЗРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
3.1. Форми та методи виховання моральної самосвідомості молодших школярів 3.2. Методика виховання моральної самосвідомості у молодших підлітків 3.3. Методика виховання моральної самосвідомості у старших підлітків 3.4. Методика виховання моральної самосвідомості у старшокласників засобами мистецтва
Висновки………………………………………………………………..………….165
Список використаних джерел………………………………………..………….167





















5

Вступ

Розбудова в Україні суверенної, незалежної, правової, демократичної і соціальної держави актуалізує перед педагогічною наукою та практикою проблему виховання морально свідомої особистості як активного суб’єкта, спроможного реалізувати свої права і свободи та поліпшити життя українського суспільства. Від сформованості таких універсальних моральних цінностей, як свобода, совість, чесність, відповідальність, гідність, самодостатність залежатиме моральне здоров’я зростаючої особистості, її впевненість у собі, власних силах, здатність розбудовувати українську державу, відстоювати власну гідність і національні інтереси. Ці моральні феномени виконують функцію гармонізації особистих і суспільних інтересів. Особливої значущості проблема розвитку моральної самосвідомості дітей та учнівської молоді набуває в умовах нестабільності суспільного життя, військової загрози імперського Кремля, сепаратистських настроїв населення сходу і півдня України. За таких умов усвідомити сенс свого існування, поставити перед собою гідні життєві цілі, зробити усвідомлений вибір, який не вступає у суперечність з національними інтересами держави, здатна лише особистість з розвиненою моральною самосвідомістю. Крім цього, саме через моральну самосвідомість забезпечується найбільш ефективний моральний спосіб регулювання поведінки людини, яка добровільно, у цілковитій відповідності та гармонії зі своїми почуттями і переконаннями здійснює вчинки, що відповідають моральним вимогам суспільства. Потребує становлення моральної самосвідомості особистості й прагнення України до євроінтеграції. Сучасне європейське співтовариство з досконалими для сьогодення соціокультурними стандартами та гуманістичними цінностями може задовольнити наші намагання за низки умов. Пріоритетними серед них є зміни, що передбачають визнання людини найвищою цінністю, формування особистості вільної і разом з тим відповідальної, толерантної, здатної до гуманістичної взаємодії і водночас до самоствердження. Досвід незалежної України підтвердив, що вона не стане ні правовою, ні демократичною тане утвердиться в європейському товаристві, якщо не буде моральною. Моральність – це фундаментна якому побудована будь-яка соціальна конструкція. Якщо зруйнувати фундамент
– руйнується вся конструкція. Тому сучасне виховання має ґрунтуватися на гуманістичній особистісно орієнтованій парадигмі, відповідно до якої важливим завданням педагога є створення сприятливих умов для розвитку моральної самосвідомості та
індивідуально-особистісних якостей учнів. Активізація самосвідомості розглядається сьогодні як один із пріоритетних чинників підвищення ефективності формування загальноосвітніх та соціальних компетентностей, готовності до подолання життєвих труднощів, надто в кризових ситуаціях.

6
Це знайшло своє підтвердження у Державній національній програмі Освіта Україна ХХІ століття, Законах України Про освіту, Про загальну середню освіту, Концепції виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепції гуманістичного виховання дітей та учнівської молоді. У цих документах закладена методологія виховання, що надає пріоритет розвиненій моральній особистості, її самовизначенню, самореалізації, ідентифікації із загальнолюдськими та національними цінностями, відповідає міжнародній стратегії розвитку освіти й унеможливлює заперечення прав дитини, закріплених у відповідній Конвенції ООН. Це актуалізувало переосмислення мети морального розвитку підростаючого покоління з позицій демократизації і гуманізації суспільного життя та реального визнання праві свобод людини. Однак негативні соціально-політичні та економічні події, які відбуваються в нашій країні, далеко не найліпшим чином впливають на процес розвитку суспільної свідомості людей у сфері їх духовних і моральних відносин. Поглибились прояви деформації в системі ціннісних орієнтацій молодого покоління, простежується зниження значущості в життєвому просторі етичних нормі принципів, які врегульовують поведінку. У молоді посилюються егоїстичні тенденції, знижується рівень розвитку моральних цінностей, почуттів, викривлюється моральна мотивація. В учнівському середовищі зростає злочинність, озлобленість, нігілістичне ставлення до принципів моралі спостерігається крайній егоцентризм, відчуття вседозволеності, низький рівень культури спілкування, небажання брати відповідальність, недостатня сформованість патріотизму, національної самосвідомості, втрата життєвого оптимізму та інші негативні прояви. У педагогічній практиці потребують вирішення суперечності
- між потребою розвитку моральної самосвідомості дітей і учнівської молоді та індивідуальними стратегіями окремих педагогів, які вбачають своє завдання лише у навчанні тієї чи іншої дисципліни
- між необхідністю виявлення рівня розвитку моральної самосвідомості зростаючої особистості та невмінням значної частини педагогічних працівників доцільно використовувати відповідний психолого-педагогічний інструментарій
- між потребою активізації регулятивної й самовиховної функцій моральної самосвідомості та відсутністю чітких методичних рекомендацій щодо реалізації цього завдання
- між необхідністю розвитку моральної самосвідомості дітей і учнівської молоді на засадах гуманізму та авторитарною педагогічною позицією окремих освітян, повчальним характером виховних заходів. Вирішення названих суперечностей можливе за умови опанування педагогічними працівниками теоретичних основ розвитку моральної самосвідомості й технологій психолого-педагогічного супроводу цього процесу, зокрема активізації психологічних механізмів розвитку самосвідомості дітей та

7
учнівської молоді із застосуванням педагогами знань щодо глибинних емоційних процесів. Усвідомлюючи це, українська педагогічна наука і практика мають так переосмислити та засвоїти позитивний досвід людства, щоб, не втративши своїх історичних надбань та національної специфіки, надолужити прогаяне у безпрецедентній прогресії. Зокрема, так стимулювати у школярів власні психологічні ресурси, щоб підвищити їх рівень самопізнання, самоповаги, активізувати реалізацію сутнісних сил, інтеріоризацію суспільних цінностей. Це має сприяти появі в лавах молодої генерації відповідального високоморального, професійного, патріотичного лідера нації, який зможе відстоювати національні інтереси, забезпечити продукування прогресивних ідей та їх реалізацію. Як результат український народ стане жити достойно, а Україна здійснить давноочікуваний цивілізаційний поступ. А інакше навіщо виховання, яке не пропонує засобів для поліпшення життя У глобальному світовому суспільстві наша молодь неповинна втрачати людської гідності, совісті, самодостатності, глибокого відчуття єдності з українським народом, поваги до його духовних, моральних і культурних надбань, прагнення до свободи. Незалежно від свого етнічного походження та світогляду, учень має дізнатися про духовне коріння української нації, моральні цінності й традиції інших народностей, які проживають на території нашої країни. Це сприятиме взаємному порозумінню, консолідації українського народу, вихованню ціннісного ставлення до себе та всіх етносів, які становлять народ України. У центрі виховного процесу має реально постати людина якнайвища цінність. Свобода вибору особистісної позиції в межах сучасної культури, яка надається підростаючому поколінню, є альтернативою тоталітарній соціальній установці. Відтак пріоритетним має стати формування системи моральної самосвідомості, ціннісного ставлення дітей та учнівської молоді не лише до самих себе як особистостей, до власної свободи, відповідальності, людської гідності, совісті, самодостатності, але ідо соціального оточення.




8

Розділ 1. ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ
ЗРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА
ПРОБЛЕМА
1.1. Концептуальні засади виховання моральної самосвідомості
зростаючої особистості
Становлення наукової педагогіки в усьому її обсязі відбувається в контексті можливостей суспільної освітньої практики. Недостатній вплив, зокрема виховання, на загальну моральність суспільства спрямовує до пошуку дієвих засобів, які могли б змінити такий стан. Завдання забезпечити виховній практиці статус високої організованості спонукало педагогічну науку збагачувати свій арсенал доволі великим, накопиченим віками, щоправда, невпорядкованим освітнім досвідом. Таким чином, наукова педагогіка окреслювала свої системні межі визначала предмет, принципи, засоби, методи, категоріально-понятійний апарат. Від глибини їх осмислення залежали перетворювальні можливості педагогічної теорії. Виявлення резервів педагогічної теорії шляхом проекції на неї сучасних психолого-педагогічних підходів і положень неможливе без певної реконструкції історичного матеріалу. Цю роботу доцільно здійснювати, використовуючи гуманітарно орієнтований дискурс як спосіб опису, поняттєвого вираження і пояснення фонду історико-педагогічних надбань. Класичні педагогічні пошуки, спрямовані на з’ясування особливостей міжособистісної взаємодії, яка може зумовити психічну зміну суб’єкта, орієнтовані на утвердження поняття виховна діяльність, за якою стоять емоційно-почуттєві процеси, власне, морально-духовне перетворення індивіда. Ця діяльність кваліфікується як соціально-історичне, в широкому розумінні, культурне утворення. Відтак, виховна діяльність педагога наділяється ознакою усвідомленості, розумності. Така установка визначала її цільову стратегію, пов’язану з розвитком свідомості вихованця. Отже, перш ніж розглядати проблеми моральної самосвідомості, необхідно визначитись з такими вихідними поняттями, як свідомість і самосвідомість. Свідомість традиційно розглядається якнайвищий рівень психічного відображення навколишньої дійсності, що розвинувся у людини як суспільної істоти внаслідок оволодіння мовою і спільною діяльністю з іншими людьми [84, с. 316]. За своєю природою, свідомість є властивістю людського мозку. Завдяки їй людина ставить перед собою мету, регулює свою поведінку, впливає на інших людей. Слід зазначити, що однозначної думки вчених стосовно того, що первинне – свідомість чи самосвідомість, немає. Одні науковці вважають, що свідомість і самосвідомість розвиваються одночасно. Тобто, дитина, пізнаючи світ, пізнає себе. Інші – навпаки стверджують, що самосвідомість є первинною відносно свідомості. Ймовірно, варто поділяти погляди тих авторів, які стоять на позиціях єдності свідомості й самосвідомості особистості. Зокрема, у психологічному словнику В. Синявського, О. Сергєєнкової самосвідомість тлумачиться як система психічних механізмів, що пов’язана з усвідомленням людиною себе самої як

9
особистості, своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, здібностей, власних дій та вчинків, їх мотивів, цілей, моральних, фізичних властивостей тощо [79, с. 219]. Визначальною частиною самосвідомості є моральна самосвідомість особистості. Це поле відносин людини і моралі, усвідомлення й оцінка себе через призму моральних цінностей. Проблема виховання моральної самосвідомості осмислюється протягом всієї історії свідомого існування людства. Ідеї про виховання моральної самосвідомості особистості знаходимо ще в Аристотеля, Демокрита, Еврипіда, Платона, Сократа та інших стародавніх філософів. Саме в епоху античності людина була вперше проголошена мірою всіх речей (Протагор) і розглядалась як вище творіння природи. Сократ стверджував, що пізнати світ людина може тільки пізнавши себе, свою душу, власні дії та вчинки. Він пов’язував гідність людини з розвитком її моральної самосвідомості. В епоху Відродження проблема моральної самосвідомості стала центральною темою філософських, етичних й естетичних трактатів у європейській філософії. Гуманісти ХІVХVІ століття Ф. Петрарка, Л. Балла, Дж. Манатті,
Дж. Піко Делла Мірадола зазначали, що дивне і величне призначення людини, якій дано досягти того, чого вона прагне, і бути тим, ким вона хоче. Основою самосвідомості на той час проголошується свобода. Представник німецької класичної філософії Іммануїл Кант пов’язував моральну самосвідомість згідністю особистості і визначав її з позицій абсолютної свободи та моральної відповідальності кожної людини. Кант установив самоцінність людської особистості і безумовність гідності людини. Засновники філософії екзистенціалізму А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, С. К’єркегор продовжили вивчення природи людини, її моральної самосвідомості через свободу волі. Як основа моральної самосвідомості розглядалась не тільки свобода волі, ай свобода вибору, свобода думок. Моральна самосвідомість, за С. К’єркегором, утілюється у виборі нею свого унікального та неповторного Я.
Ж.-Ж. Руссо також пов’язував самосвідомість зі свободою вибору. Аналіз сучасних психологічних досліджень сутності і природи моральної самосвідомості (Р. Бернс, І. Бех, М. Боришевський, Б. Братусь, І. Булах, У. Джеймс, Л. Божович, Л. Виготський, І. Дубровіна, І. Кон, А. Налчаджан, С. Пантилеєв, К. Платонов, С. Рубінштейн, В. Столін, А. Спіркін, І. Чеснокова та інші) дозволив сформулювати такі положення самосвідомість а) є одночасно і процесом, і результатом свого розвитку б) виступає могутнім фактором самоконтролю, самокритики, самовдосконалення, самовиховання в) у своїй структурі становить єдність чотирьох компонентів афективного, когнітивного, вольового, діяльнісного; ґ) формується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, розвивається в діяльності і спілкуванні д) формування самосвідомості в онтогенезі проходить певні стадії, пов’язані з віковими етапами психічного і фізичного розвитку людини є) проявляється у ставленнях людини до самої себе. Проблема розвитку моральної самосвідомості висвітлена в багатьох працях з педагогіки (Є. Бондаревська, В. Гурін, М. Красовицький, О. Сухомлинська, І. Харламов, Ю. Алєксєєва).

10
Моральна самосвідомість, виступаючи обов’язковим елементом моральної регламентації, розглядається як моральна характеристика особистості (Є. Дубко, В. Столін). Вона визначає рівень розвитку людини загалом. У моральній самосвідомості одні вчені (В. Ганжин, Г. Залєський, О. Раєв, О. Титаренко) наголошують лишена когнітивному компоненті та його змістовій наповненості, інші (В. Демиденко, К. Ізард, К. Муздибаєв, М. Савчин, В. Столін, П. Якобсон) віддають перевагу дослідженню емоційно-ціннісного складника, екстраполюючи досвідна такі моральні почуття як сумлінність, відповідальність, а деякі С. Анісімов, А. Вардомацький, А. Зосимовський, Г. Прихожан, Ф. Селіванов, Є. Суботський, С. Якобсон) приділяють значну увагу самоконтролю, моральній саморегуляції та діям як суттєвим показникам поведінкової складової моральної самосвідомості. У працях, які стосуються вивчення моральних почуттів зростаючої особистості (Л. Божович, Г. Бреслав, Ф. Кадол, Г. Онищенко, В. Татенко, Т. Флоренська, П. Якобсон), деталізуються форми її переживань, умови виникнення і зв’язки між рівнями розвитку моральних почуттів та становищем в референтному оточенні. До того ж визначається наявність суперечностей в емоційно-ціннісній сфері особистості. З одного боку, її моральні почуття і переживання стають глибшими, з іншого – вони ще слабко усвідомлені та недиференційовані (такі почуття, як сором, честь, каяття, провина тощо.
Функції моральної самосвідомості
- самоприйняття, самопізнання, самосхвалення, моральна самооцінка
- моральна оцінка іншого (молодших, ровесників, старших, групи, соціуму, цивілізації
- моральна рефлексія (здатність індивіда осмислювати свої якості, спонуки, наслідки власних дій та вчинки для себе самого й інших людей спроможність доузгодження цілей власної поведінки із засобами їх досягнення
- моральний самоконтроль і корекція поведінки
- моральне самовдосконалення (опанування нових цінностей, розвиток здатності довільного і відповідального вибору, досягнення свободи, поширення власного морального досвіду ціннісного ставлення до себе та інших. На основі аналізу філософської, психологічної та педагогічної літератури доходимо висновку, що моральна самосвідомість особистості – це усвідомлення себе, своїх моральних цінностей, ставлень, якостей, потенційних можливостей, вчинків, їх мотивів і наслідків, регулювання власної поведінки та моральне самовдосконалення. Важливою змістовою частиною моральної самосвідомості зростаючої особистості є система її цінностей (І. Бех, С. Бубнова, Н. Гуслякова, Н. Кузнєцова, Г. Прихожан, В. Собкін, Н. Толстих). Цінності є динамічними утвореннями, які в процесі морального зростання якісно змінюються. У філософії проблема цінностей розглядається в нерозривному зв’язку із визначенням сутності людини, її здібностями створювати світі саму себе, відповідно до міри своїх цінностей (Аристотель, І. Кант, М. Шелер). Поняття цінність доволі широке – воно охоплює все, що цінує особистість, що є для неї значущим і важливим. У визначенні цього феномену зважають на

11
його соціальну і психологічну природу. Цінність – продукт конкретних історичних умов суспільного життя. На кожному етапі розвитку суспільства створюється специфічний набір і вибудовується певна структура його цінностей. Вони сприяють перетворенню суспільних норм та ідеалів на особистісні принципи життєдіяльності, оскільки трансформуються на внутрішні спонуки (мотиви) поведінки особистості. Особистісні цінності є похідними від суспільних. Це прийняті людиною унормовані утворення як певні приписи, що визначають необхідну чи бажану поведінку. Проте їх можна визначити й інакше – у вигляді ідеалу, зразка для наслідування. При цьому, якщо ідеалом слугує людина, обрана такою тому, що виконує відповідні норми, то спостерігається відмінність лише у формі вибору тієї самої норми (сукупності норм. Але ідеал не завжди визначається саме так. Суспільні настановлення тлумачать як стиль життя, як переконання, як стандарти, як оцінювання, як бажане для особистості, як те, чому особистість віддає перевагу. Слід зауважити, що всі подані в цьому переліку утворення є узагальненими більшою чи меншою мірою особистісними смислами, ставленнями. Поділяючи цю ідею, зазначаємо, що розвиток моральної самосвідомості дітей та учнівської молодів позакласній діяльності за сучасних умов має спрямовуватись на формування системи саме гуманістичних цінностей з можливостями їх збагачення кожним індивідом у процесі інтеріоризації. Адже гуманістична мораль об’єктивно притаманна правовому громадянському суспільству, бо визнає людину найвищою цінністю, виходить за межі вказівної і забороняючої систем та піднімається на більш високий рівень ціннісно- світоглядної орієнтації. Людські цінності нетотожні. Базовими у структурі життєдіяльності особистості, її суспільно-моральної позиції є вищі цінності, які залучають людину до суспільних відносин на основі гуманістичних принципів, сенсу життя, свободи, людської гідності. Цінності перехідного значення (прикладні) пов’язані з інтересами, потребами, корисністю. Вищими єті цінності, заради яких люди поступаються іншими цінностями. Ціннісну систему можна уявити у формі зрізаної піраміди багато цінностей біля підніжжя і декілька на вершині. Декілька, а не одна, інакше йтиметься не про мораль, а про фанатизм. Вищі (базові) цінності забезпечують гуманістичну моральність лише групою. Вони виступають мірою міри, задають генеральний напрям життєдіяльності. Базові цінності уявляються і переживаються індивідом в конкретно-історичному контексті. Реалії сучасного життя вимагають відображення в змісті виховного процесу базових гуманістичних цінностей, які акумулюють у собі як загальнолюдське, такі національне.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал