Національна академія педагогічних наук України двнз «Університет менеджменту освіти» Управління освіти І науки Рівненської обласної державної адміністрації Рівненський



Сторінка1/13
Дата конвертації03.12.2016
Розмір2.62 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Національна академія педагогічних наук України

ДВНЗ «Університет менеджменту освіти»

Управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Науково-методичний комплекс «Консорціум закладів післядипломної освіти»


Педагогічний досвід

як фактор оновлення змісту

науково-методичної діяльності в установах і закладах освіти:

вектори випереджувального розвитку

Тематичний збірник праць

засідання Всеукраїнської школи новаторства керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників післядипломної педагогічної освіти





Бібліотечка

Всеукраїнської школи новаторства

Серія «Післядипломна педагогічна освіта»



УДК _____

ББК ________

Педагогічний досвід як фактор оновлення змісту науково-методичної діяльності в установах і закладах освіти: вектори випереджувального розвитку: тематичний збірник праць / за заг. редакцією В.В. Олійника. – Рівне: ПП Лапсюк, 2012. – _____ с.
ISBN_________________________
Рекомендовано науково-методичною радою ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України (Протокол № 3 від 05.04.2012 року).

Відповідальний за випуск:



Віднічук Микола Антонович, кандидат педагогічних наук, доцент, доктор філософії, ректор Рівненського ОІППО, академік УААН, заслужений працівник освіти України.
Упорядники:

Любченко Надія Василівна, директор науково-методичного центру координації закладів ППО, регіональних та міжнародних зв’язків ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України.

Мельник Надія Адамівна, завідувач кабінету координації методичної роботи Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Тригубець Галина Євгенівна, методист кабінету координації методичної роботи Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Волосюк Анатолій Анатолійович, методист кабінету координації методичної роботи Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Ніколайчук Тетяна Анатоліївна, методист кабінету координації методичної роботи Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Тематичний збірник праць присвячений проблемі педагогічного досвіду як фактору оновлення змісту науково-методичної діяльності в установах і закладах освіти: вектори випереджувального розвитку.

Роботи друкуються в авторській редакції.
ISBN______________________
© Колектив авторів, 2012

© ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України



Вєтров Іван Васильович, начальник управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації, заслужений учитель України
ІННОВАЦІЙНІ ЗДОБУТКИ ОСВІТЯН РІВНЕНЩИНИ
Освіта в сьогоднішньому світі має фундаментальне значення і виконує складну місію. Складність у тому, що вихідним пунктом має бути окреслене бачення освіти завтрашнього дня і навіть майбутнього. Орієнтація на майбутнє вимагає чіткої відповіді на запитання: яка освіта потрібна? якої якості? для якого суспільства? Це зумовлює створення якісно орієнтованого освітнього середовища, яке ґрунтується на відповідності освіти висунутим до неї вимогам, як-от: цілі, стандарти, очікування споживачів. Ключовими характеристиками освітнього середовища, спрямованого на формування всебічно розвиненої особистості, її саморозвиток і самовизначення, є якість діяльності керівника і вчителя, якість діяльності учня, якість змісту та методик. Нова стратегія вимагає нових педагогічних моделей, нової педагогічної культури, нового педагогічного змісту. «Науковців і освітян єднає розуміння необхідності спрямовувати свої зусилля на поглиблення наукових досліджень, інтеграцію науки і освіти, формування інтелектуально орієнтованої економіки… Розвиток науки, впровадження новітніх технологій – основа економічного зростання держави, запорука її майбутнього», – зазначає міністр освіти і науки Табачник Д. В.

На Рівненщині зроблено суттєві кроки щодо модернізації освітньої галузі, переходу на новий зміст навчання, його варіативність, відповідність вимогам сучасного суспільства. Забезпечується системний підхід до оцінки якості регіональної освіти та всіх її складових; удосконалюється регіональна система моніторингу якості освіти; підвищується значимість внутрішнього моніторингу для забезпечення рівного доступу до якісної освіти та освітніх послуг, що надаються школою; здійснюються заходи щодо повноцінного фізичного та духовного здоров’я дітей, формування моральних та національно-духовних цінностей; формується система управління якістю освіти, система неперервної освіти педагогічних працівників.

В області є гарний досвід організації моніторингу якості освіти, однак в умовах постійних змін потрібна регіональна Програма моніторингу якості освіти, в основу якої буде покладено багатовимірне комплексне вивчення якості освіти на Рівненщині.

Управління освіти і науки та Рівненський ОІППО впродовж останніх років працюють над створенням єдиного соціального інформаційно-освітнього простору, який забезпечуватиме всебічний розвиток кожного учня, можливість професійного росту кожному педагогу. Забезпечуватиме цей проект веб-портал «Освіта Рівненщини». В області розроблена та реалізується інноваційна модель професійного розвитку педагогічних кадрів системи загальної середньої освіти, модель безперервної освіти впродовж усього життя. Працівники відділів освіти та методичних служб здійснюють низку діагностичних досліджень, які дозволяють отримати загальну інформацію про освітян, науково-методичне забезпечення й організаційно-педагогічні умови їхньої професійної діяльності, соціально-економічні умови функціонування системи освіти області, району (міста), загальноосвітнього закладу.

Акцент у діяльності освітян зроблено на регіональні наукові дослідження, здійснення апробації різноманітних нововведень, активне запровадження системи очно-дистанційного навчання, залучення педагогічних працівників до участі в інноваційних проектах, державно-громадське управління, на особливостях мережевої співпраці з районними (міськими) методичними установами з орієнтацією не тільки на традиційні предметно-методичні послуги, а й на нові види послуг у сфері освіти, серед яких – інформаційні, моніторингові і особливо дистанційний консалтинговий сервіс за всіма напрямами діяльності.
У Рівненській області здійснюються наукові дослідження з різних проблем педагогічної інноватики, що робить вагомий внесок у модернізацію змісту освітньої діяльності. Проводиться дослідно-експериментальна робота на всеукраїнському рівні за десятьма напрямами, на обласному – за тридцятьма, участь у якій бере понад 170 навчальних закладів та освітніх установ.

Запорукою оптимального структурування процесу інноваційних змін в освіті області є система освітніх округів, яка, в свою чергу, формує мережу навчальних закладів, враховуючи потреби економіки і соціальної сфери регіону, нахили і здібності учнів, створення умов для навчання старшокласників відповідно до їх професійного самовизначення. Запровадження профільності навчання дає можливість для формування на до профільному рівні соціальних, комунікативних, інформаційних, технічних, технологічних компетентностей учнів, а на профільному рівні здійснюється їх подальший розвиток. Досвід діяльності освітніх округів презентувався на всеукраїнському та міжрегіональному рівнях у рамках проведення Всеукраїнської школи новаторства керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників післядипломної педагогічної освіти, всеукраїнських нарадах-семінарах, міжрегіональних творчих зустрічей. У той же час мережева взаємодія потребує подальших зусиль як на управлінському, так і методичному рівнях.

Із метою організаційного та науково-методичного забезпечення інклюзивного та інтегрованого навчання розроблено заходи щодо науково-методичного супроводу їх у загальноосвітніх навчальних закладах. У перспективі – розробка та апробація механізмів діяльності мультипредметних команд для забезпечення якісного навчання дітей з особливими потребами; подальше здійснення системного моніторингу навчальних досягнень учнів в умовах інклюзивного навчання з метою розробки індивідуальних навчальних планів та методик, адаптованих до можливостей дитини; проведення консультативно-роз’яснювальної роботи серед керівників навчальних закладів, педагогічних працівників щодо доцільності використання нових технологій, методик, інтерактивних форм навчання дітей з особливими освітніми потребами.

Рівненщина має певний досвід участі у Міжнародних освітніх проектах, виставках, конкурсах, фондах, де акумулювався творчий пошук педагогів області.



Віднічук Микола Антонович, кандидат педагогічних наук, доцент, доктор філософії, ректор Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, академік УААН, заслужений працівник освіти України,
Мельник Надія Адамівна, завідувач кабінету координації методичної роботи, доцент кафедри управління освітою Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
НОВІ ФОРМИ ВПРОВАДЖЕННЯ І ПОШИРЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ ЯК ВАЖЛИВА УМОВА СТВОРЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
У статті розглядаються сучасні підходи до створення інноваційного освітнього середовища, нові форми впровадження і поширення педагогічного досвіду, здійснюється порівняльний аналіз сутності понять «інноваційне освітнє середовище», «інноваційний освітній простір», «поширення досвіду», «впровадження досвіду», «використання досвіду», «освоєння досвіду».

Ключові слова: інноваційне освітнє середовище, інноваційний освітній простір, педагогічний досвід, поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду.

Освіта є одним із визначних факторів розвитку цивілізації. Питання її змісту, якості та модернізації входять до числа першочергових проблем суспільства. Стрімкість наукового поступу людства, поглиблення його перетворюючого впливу на всі аспекти людської життєдіяльності та відповідне розширення освітніх завдань спонукають учених до визначення концептуальної основи сучасного освітнього середовища, орієнтованого на інтереси особистості та адекватного тенденціям суспільного розвитку.

Серед нових підходів щодо сучасного освітнього середовища науковці визначають такі:

– гуманістичний (відображає людиноцентристський підхід до розвитку сучасного соціального оточення, гармонізацію педагогічних і соціальних відносин, формування у вчителів духовної і педагогічної культури);

– акмеологічний (дозволяє обґрунтувати закономірності творчого розвитку учасників освітнього середовища);

– системний (спрямований на модернізацію навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах, встановлення зв’язків між різними його компонентами та визначення освітнього середовища як цілісної системи, яка формує фахівця);

– інформаційний (забезпечує достатній рівень інформаційної культури вчителя, сприяє підвищенню ефективності професійної підготовки педагогічних кадрів шляхом упровадження в практику роботи сучасних педагогічних та комп’ютерних технологій);


  • технологічний (спрямований на активне використання педагогічних технологій, вдосконалення традиційного педагогічного процесу шляхом поопераційного застосування системи дій, операцій або процедур, що ґрунтуються на нових досягненнях науки і гарантують досягнення більш високого рівня навченості та вихованості);

  • компетентнісний (акцентує увагу на вкрай важливому й сучасному розумінні професійно-компетентнісних засад педагогів, які спроможні самостійно і творчо вирішувати професійні завдання, усвідомлювати особисту та суспільну вагу управлінської та педагогічної діяльності, нести відповідальність за її результати, сприяти соціальній стабільності та розвитку суспільства; їхня діяльність спрямована також на набуття додаткових компетентностей, у тому числі й дослідницьких, що дає змогу успішно діяти у проектах різного масштабу, у тому числі й міжнародного);

  • інноваційний (сприяє створенню інноваційно-творчої атмосфери, формуванню у педагогів готовності до інноваційної професійної діяльності).

Реалізація даних підходів, особливо інноваційного, визначає необхідність створення у процесі формування професійної компетентності педагогічних працівників інноваційного освітнього середовища.

На думку А. Каташова, освітнє середовище виступає функціональним і просторовим об’єднанням суб’єктів освіти, між якими встановлюються тісні різнопланові групові взаємозв'язки, і може розглядатися як модель соціокультурного простору, в якому відбувається становлення особистості .

Н. Разіна розглядає поняття «інноваційне освітнє середовище» як комплекс взаємопов’язаних умов, які забезпечують освіту людини, формування особистості педагога з інноваційно-творчим мисленням, його професійну компетентність [10].

У науковій літературі поняття «освітнє середовище» розглядається як єдність дій навчальних закладів, сім'ї, державних та громадських установ, інформаційно-культурного середовища; як сукупність матеріальних вимог у відповідності з педагогічними, санітарно-гігієнічними вимогами до навчально-виховного процесу; як різноманітний, різнорівневий світ, який оточує людину, формує її уявлення про цей світ, ставлення до людей, довкілля, навколишньої дійсності.

У педагогічній літературі близьким, але не синонімічним до поняття «освітнє середовище» виступає дефініція «освітній простір». О. Леонова, О. Мариновська, А. Цимбалару, І. Шендрик, які досліджували дане питання, зазначають, що середовище характеризується статичністю, формується у межах конкретного навчального закладу, а простір – динамічністю, відображає систему соціальних зв’язків і стосунків у галузі освіти, характер взаємовідношень суспільства і соціальних інститутів, пов’язаних із задоволенням освітніх потреб суспільства; характеризується суб’єктивним сприйняттям, є результатом конструктивної діяльності всіх суб’єктів освітнього процесу.

Модернізація освітніх процесів пов'язана із створенням арсеналу новітніх інструментів накопичення, обробки та передачі освітньої інформації через інформаційні канали, серед яких – створення локальних та міжнародних освітянських мереж, концептуальне запровадження систем відкритої освіти, реалізація ефективних моделей дистанційного навчання, розробка та застосування сучасних засобів навчання, використання можливостей ЗМІ та медіа, реалізація проектної діяльності у освітньому інформаційному просторі тощо.

Однією з важливих умовою створення інноваційного освітнього середовища є використання вчителями, педагогічними колективами, методичними службами та органами управління освітою здобутків педагогічного досвіду та досягнень психолого-педагогічної науки. У сучасних умовах модернізації освітньої галузі актуальною стала проблема створення чіткої системи вирощення, виявлення, вивчення, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду – індикатора творчості та сучасного стилю педагогічного працівника, закладу чи установи. Практика науково-методичної роботи в навчальних закладах свідчить про формальний, стихійний та безсистемний підходи до методичного менеджменту щодо педагогічного досвіду. Ця проблема стосується не тільки вчителів, адміністрації загальноосвітніх навчальних закладів, але насамперед працівників методичних кабінетів (центрів), оскільки відсутні сучасні технології виявлення, вивчення, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду, що спричинило появу безсистемних, спрощених методів та прийомів. Так поступово педагогічний досвід перетворюється на абстрактне, філософське поняття. Якщо проаналізувати якість матеріалів педагогічного досвіду в методичних кабінетах ЗНЗ, районних (міських) методичних кабінетах (центрах), то можна виявити різні форми педагогічного досвіду, проте зазвичай вони традиційні.

Питання процесу та технології виявлення, вивчення, узагальнення та впровадження у практику діяльності навчальних закладів та освітніх установ досягнень педагогічного досвіду недостатньо розроблені. Певною мірою вони розглянуті у працях Т. В. Новікової, М. Н. Скаткіна, Ю. К. Бабанського, П. І. Карташова, В. І. Журавльова та інших учених-педагогів. До дослідження даних проблем чимало зусиль доклали такі вчені, як В.І.Бондар, М.Ю.Красовицький, М.І.Маслов, Е.О.Вільчковський, Н.Л.Коломинський, В.І.Пуцов, Т.І.Бєсєда та інші. Праці вчених уможливили подолання стихійності в цьому процесі, зробили його керованим. Тільки цілеспрямоване та всебічно підготовлене впровадження результатів наукових досліджень і педагогічного досвіду зможе забезпечити ефективність навчально-виховного процесу, управлінської та науково-методичної роботи.

У сучасній педагогічній науці немає однозначного підходу до визначення понять "педагогічний досвід", " передовий педагогічний досвід", "новаційний досвід", «новаторський досвід» , «раціоналізаторський досвід» тощо. Під визначенням «педагогічний досвід» більшість науковців розуміють сукупність знань, умінь і навичок, здобутих учителем у процесі навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід накопичується у конкретній діяльності педагога під впливом специфіки навчального закладу, стилю діяльності педагогічного колективу, особистісних якостей учителя, він формується на основі педагогічних знань, є критерієм істинності науково-методичних рекомендацій, засобом перенесення теоретичних положень у практику.

Раніше активно використовувався термін «передовий педагогічний досвід». Ничкало Н. Г. (словник «Професійна освіта») зазначає, що передовий педагогічний досвід – ідеалізація реального педагогічного процесу, абстрагування від випадкових, неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення суттєвого в ньому – провідної педагогічної ідеї чи методичної системи, що зумовлює високу ефективність навчально-виховної діяльності.

А. Розенберг під передовим педагогічним досвідом розуміє «результат творчого пошуку, що веде до виявлення нових педагогічних фактів, явищ, ідей, нових педагогічних цінностей з метою підвищення ефективності навчання та виховання».

У сучасній педагогічній науці часто використовуються терміни: «новаторський досвід» – на рівні наукового відкриття (розвивальне навчання, особистісно зорієнтоване навчання тощо) та «раціоналізаторський досвід» – найбільш доцільна і раціональна діяльність на основі існуючих форм, методів і прийомів роботи.

Педагогічний досвід — це оригінальний за змістом, логікою, методами і прийомами зразок педагогічної діяльності, що дає кращі результати порівняно з масовою практикою. У ньому творчо відбиваються досягнення, висновки і рекомендації педагогічної науки, реалізуються виявлені закономірності, синтезуючись з особистим досвідом педагога.

Новаторський педагогічний досвід – це педагогічні відкриття і винаходи, досвід утілення в життя оригінальних ідей, методів, прийомів навчання, виховання, управління тощо. У новаторському досвіді проявляються закономірності, ще мало відомі педагогічній практиці. Досвід педагога-новатора вимагає від керівників навчальних закладів, працівників науково-методичних служб, учених ретельної уваги, глибокого вивчення і обґрунтування, бо цей досвід, як правило, несе на собі прогностичні функції, випереджає практику.

У системі формування фахової компетентності педагогів важлива роль належить учителям-новаторам, майстрам, хто генерує нові ідеї, пропонує щось нове, більш ефективне. Проте варто пам’ятати, що новаторство і досвід – це не одне і те ж. Педагогічний досвід – більш широке поняття, новаторство – складова частина досвіду, його основа. Не кожна форма роботи, навіть результативна, є досвідом, і не кожне новаторство – педагогічний досвід. Досвід – це те, що можна передати, запозичити, використати в роботі інших педагогів. Новаторство не завжди можна передати, це індивідуальна творчість, яка дає високоефективні результати у даного вчителя, але інші вчителі так працювати не можуть.

Отже, варто пам’ятати, що досвід – це підґрунтя, на якому формується педагогічна майстерність; джерело розвитку педагогічної науки і практики; пробний камінь під час експерименту, перевірки істинності теорій, концепцій, процесів; похідна від знань і практики; рубіж, на який потрібно вивести масову практику.

Упровадження педагогічного досвіду в практику необхідно розпочати з термінів і понять, які часто використовуються. Аналіз практики свідчить, що для означення розглядуваного процесу вживаються різні терміни: поширення, впровадження, використання, освоєння. Однак ці терміни варто розрізняти.



Поширення досвіду це дії організаційного характеру, спрямовані на популяризацію нової педагогічної ідеї. В основному цим займаються методисти, науковці, керівники загальноосвітніх навчальних закладів, рідше самі автори досвіду. Поширення педагогічного досвіду відбувається за допомогою різноманітних форм: презентація на педрадах, розширених засіданнях науково-методичних рад, методичних об'єднаннях, кафедрах, конференціях, педагогічних читаннях, у статтях, збірниках із досвіду роботи; оформлення картотек педагогічного досвіду; анотованих каталогів, які пропагують творчі знахідки. Досить ефективною є пропаганда досвіду шляхом організації постійних та епізодичних педагогічних виставок матеріалів із досвіду роботи, проведення майстер-класів, створення Шкіл педагогічного досвіду на базі автора, авторських майстерень, Шкіл методичної майстерності, медіатеки, розміщення матеріалів на сайтах, порталах тощо.

Упровадження досвідуце поєднання власного досвіду з новим у процесі практичної діяльності з метою переконання у його ефективності. Упровадження — найбільш важливий і найменш вивчений етап у системі поширення педагогічного досвіду. Можна добре вивчити і узагальнити, навіть успішно пропагувати і в наказовому порядку примушувати його застосовувати, і все ж успіху не досягти. Впровадження нелегко дається вчителю, воно потребує творчих зусиль, здібностей до трансформації і подолання труднощів, великого бажання і сили волі, наполегливості й уміння аналізувати свої помилки та невдачі, вміння працювати по-новому, великої організаторської роботи. Це ціла система роботи, яка включає в себе ознайомлення із принципами й конкретними прийомами новаторської праці, висвітлення її прогресивної суті та практичної ефективності; повсякденне й наполегливе навчання вчителя застосуванню сучасних методів, форм, прийомыв; контроль збоку директорів, заступників за фактичним упровадженням педагогічного досвіду в практику роботи вчителя; визначення ефективності нових прийомів і методів праці за основними показниками — рівнем навчальних досягнень учнів, сформованими компетенціями, рівнем вихованості. Це система діяльності, спрямована на перетворення і вдосконалення практики.

Термін «упровадження» відображає обов’язковість дій із реалізації педагогічного досвіду. Методисти, керівники ЗНЗ, працівники шкільних методичних служб покликані своєчасно інформувати вчителів про наявний досвід і забезпечувати всім необхідним для його вивчення. Діяльність працівників методичних служб у кінцевому результаті передбачає вкорінення, закріплення, міцне входження досвіду в практичну діяльність вчителів. Коли ідея досвіду вчителем засвоєна, перевага нового над існуючими методами і прийомами усвідомлена і він прагне укорінити досвід у власну практику з метою її вдосконалення, то ці дії також відповідають етимології терміну «впровадження».

Після того як відбувся продуктивний синтез власного досвіду з новим і вчитель переконався, що це дало позитивні результати в роботі, впровадження поступово переростає у використання. Використання досвідуце синтез особистих досягнень із новими ідеями, які стали особистісними.

Застосування чужого досвіду – це надзвичайно відповідальний і творчий процес, результатом якого є синтез особистих компетенцій із тими, що запропоновані у досвіді. Досягається це не відразу, бо проходить через особистісну потребу вчителя в опануванні того чи іншого досвіду, вимагає певних зусиль, витрат часу. Зробити своїми ідеї чийогось досвіду педагог може, якщо особисто в цьому зацікавлений. Із цієї точки зору для характеристики добровільної діяльності педагога щодо оволодіння і практичного застосування досвіду більш підходить термін «освоєння». Освоєння досвіду це глибоке, ґрунтовне вивчення змісту досвіду, його суті і трансформація нових ідей досвіду у власну методичну систему. Це процес, який починається із вивчення концептуальних засад, змісту досвіду, виділення головного в ньому і завершується ефективною реалізацією нових ідей у педагогічну практику. Отже, доцільність використання того чи іншого терміну випливає зі змісту завдань кожного етапу реалізації педагогічних ідей. Користуючись тим чи іншим терміном, надзвичайно важливо пам’ятати про його адресну спрямованість. На думку багатьох науковців та методичних працівників саме термін «освоєння» найбільш повно характеризує діяльність вчителя щодо всебічного вивчення змісту і теоретичних основ досвіду, з’ясування його суті, оволодіння практичними вміннями й творчої трансформації нових ідей у власну методичну систему.

Освоєння передбачає застосування сучасних методів і форм. Методи: лекція, діалог, робота з літературою, бесіда, розв’язання пізнавально-проблемних завдань, практична робота, демонстрація, ділова гра, дискусія, експеримент, семінар, екскурсія, мозкова атака. Форми: Школа педагогічної майстерності, наставництво, семінар учителів-майстрів, творча група, теле- радіопередача, педагогічні читання, «круглий стіл», комунікативна група, педагогічний консиліум, експертна оцінка досвіду[6].

Серед нових форм поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду інноваційна група – форма творчої діяльності педагогів, спрямована на поширення досвіду і запровадження у шкільну практику досягнень педагогічної науки. Члени групи вивчають науково-педагогічну літературу з проблеми, досвід, що існує, консультуються з ученими і методистами. Досягнувши високого рівня компетентності, вони розробляють рекомендації з питань упровадження в практику нових досягнень. Під керівництвом і за участю членів інноваційної групи формується педагогічний досвід із дослідницької проблеми. Група виконує дослідно-експериментальну роботу відповідно до основних вимог науково-дослідної роботи: обґрунтовує проблему і тему дослідження, формулює гіпотезу, визначає основні етапи й очікувані проміжні результати, обирає методи дослідження, визначає контрольні й експериментальні групи. Така робота здебільшого здійснюється під керівництвом науковців), окружні (базові) школи педагогічного досвіду, авторські творчі майстерні вчителів, лабораторії (школи) технологічної майстерності тощо.

Крім того, існують й інші форми, зокрема: проведення фестивалів педагогічної майстерності, зустрічі з педагогами-майстрами у їх творчих лабораторіях, перегляд матеріалів досвіду, які знаходяться у медіатеках, презентація досвіду під час веберенцій, вебінарів, відеомостів тощо. Кожна з форм значною мірою допомагає підвищити педагогічну майстерність учителів, перенесенню в їхню педагогічну діяльність досвіду вчителів-новаторів.

Що стосується технології поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду в практику, то варто зазначити, що це найбільш недосконала ланка науково-методичної роботи. Загальна технологія впровадження педагогічного досвіду в практику може бути стисло виражена в такій послідовності:

Перший етап цієї роботи – своєчасне надання вчителям необхідної інформації про сучасні досягнення науки та досвіду, підведення їх до висновку про необхідність упровадження нового досвіду.

Другий етап – проведення майстер-класів, створення Школи педагогічного досвіду, творчої лабораторії за добровільної участі кращих учителів із метою впровадження педагогічного досвіду, творчої групи для впровадження результатів наукових досліджень із відповідної науково-методичної проблеми або відомого в регіоні педагогічного досвіду, яка вивчає запропонований педагогічною наукою чи практикою спосіб розв’язання проблеми й забезпечує його творче впровадження в практичну діяльність. Розроблені творчою лабораторією чи групою рекомендації повинні мати основні теоретичні положення, ідеї, висновки, сформульовані у зрозумілій для педагогів формі, пройти апробацію, їх необхідно схвалити для використання на засіданнях науково-методичних рад, презентувати під час естафет педагогічного досвіду, виставок, конкурсів, тематичних телепередач тощо.

Третій етап – створення банків та баз даних педагогічного досвіду кращих учителів та навчальних закладів області, відео та медіатеки педагогічного досвіду за блоками: Всеукраїнський конкурс «Учитель року», конкурс «Загальноосвітній навчальний заклад року», конкурс-ярмарок педагогічних ідей, педагогічна естафета «Інноваційні горизонти Рівненщини» тощо. Це сприяє формуванню професійної компетентності педагогів, їх готовності до впровадження інновацій.

Проте поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду можливо лише за умов, якщо:



  1. Досвід вивчений, узагальнений та схвалений (на рівні ЗНЗ – науково-методичною радою; на рівні району (міста) – на засіданні науково-методичної ради методичного кабінету (центру); на рівні області – на засіданні ради кабінету та науково-методичної ради РОІППО ).

  1. Є наказ про поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду.

  1. Педагогічний досвід апробовано у навчальних закладах зацікавленими педагогічними працівниками, після закінчення якої встановлено відповідність одержаних результатів очікуваним (протокол засідання науково-методиччної ради закладу або установи).

Технологію поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду в практику можна виразити в такій послідовності:

1. Ознайомлення вчителів із досвідом, роз'яснення його переваг порівняно з традиційними методами, формами, прийомами.

2. Створення сприятливих умов для розвитку творчості вчителів.

3. Презентація досвіду на засіданнях методичних об'єднань, семінарах, засіданнях педагогічної та науково-методичної рад, науково-практичних конференціях, педагогічних читаннях тощо.

4. Створення авторських шкіл, Шкіл педагогічного досвіду, якими керують його носії, авторських майстерень, шкіл новаторства.

5. Проведення майстер-класів, технологічних майстерень, педагогічних симпозіумів, естафет педагогічного досвіду, методичних аукціонів.

6. Випуск методичних посібників, інформаційно-методичних бюлетенів, анотованих каталогів, підготовка та публікація статей з теми досвіду в періодичній пресі.

7. Наочна пропаганда педагогічного досвіду методом експонування матеріалів на шкільній, районній, обласній педагогічних конкурсах-ярмарках, виставках.

8. Пропаганда за допомогою технічних засобів навчання — створення фільмів, відео- та медіатеки, організації радіо- і телепередач тощо.

Кожна з форм науково-методичної роботи виконує важливу роль, оскільки сприяє підвищенню фахової майстерності педагогічних працівників, їх конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал