На допомогу класному керівникові



Сторінка6/9
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Учитель — важка професія

ЯК ЗАПОВНИТИ ДЕФІЦИТ ВІРИ У ВЛАСНІ СИЛИ?

Чи часто ви в собі сумніваєтеся? Напевно, кожен другий відповість на це запитання ствердно, адже багатьом із нас притаманно переживати через дрібниці, звинувачувати в усьому себе, мучитися випадковими підозрами. Звідкіля ж беруться подібні думки і як із ними боротися?

Розповідає Ольга Семенко, психолог психологічного центру «Альтернатива».

«Прорвемось!» Те, що люди розрізняються за ступенем упевненості в собі, мабуть, не потребує доказів. Однак кожний вкладає у слово «впевненість» свій зміст: для одних бути впевненим означає легко й вільно виступати перед аудиторією, для інших — спокійно казати «ні», ще для когось — говорити чи приймати компліменти. Причому одна людина може демонструвати впевнену поведінку в колі близьких людей, але замикатися на роботі, інша, будучи успішним керівником, буває, наприклад, боязкою у спілкуванні з протилежною статтю...

Основи впевненості досить різні, але єдині за своєю суттю, закладаються в дитинстві та пов'язані з особистісними поведінковими особливостями. Ми всі народжуємося з певним темпераментом, наслідуваним, як правило, від одного з батьків. Цю властивість нервової системи, пов'язану з реакціями збудження та гальмування, закладено в генетичному коді, який змінити не можна. На основі темпераменту під впливом менталітету родини, школи, вулиці тощо формується характер, який саме можна, а іноді навіть потрібно

коректувати. Л пов'язано все з тим, що в дитинстві соціальне оточення розвиває в нас певні стереотипи. Психологи називають різні вікові критерії активного засвоєння стереотипів: за однією версією (запропонованою Іі. Берном) — до п'яти років, за іншою (за 3. Фрейдом) — до дванадцяти. І виходить, що впевнені в собі люди закладають у дітях стереотипи впевненої поведінки, кажучи їм у випадках невдачі: «Нічого, прорвемось!», а невпевнені виховують страх і безпорадність: «Ти сам у всьому винний і ніколи в тебе нічого не вийде».

Будьте природними. Слід сказати, що психологи не раз намагалися знайти причини невпевненості та відшукати шляхи корекції, лікування чи послаблення її невротизуючого впливу. Одним із тих, хто серйозно зайнявся цією проблемою, був Андре Сальтер, власник і головний лікар досить великої та багатої клініки неврозів в Америці. Він виділив шість характеристик здорової, упевненої в собі особистості, яка в усіх ситуаціях намагається поводитися природно.

Емоційність мови. Упевнена людина не прагне приховати чи "пом'якшити» прояви своїх як позитивних, так і негативних почуттів, напікаючи все «своїми іменами». Коли їй погано, вона каже: «мені зле», коли Пі хочеться плакати, вона плаче, а коли їй добре — заражає навколишніх позитивними емоціями. Усі почуття така особистість виражає спонтанно, ГОЙ момент, коли вони виникли.

Експресивність і конгруентність поведінки та мови. Це означає відповідність між словами та невербальною поведінкою (маються на увазі жести, міміка висота голосу, тембр, паузи, що робляться, прийняті людиною пози). )Іі би ви не намагалися приховати свою невпевненість, мова вашого тіла все нию видасть ваш справжній стан.

Уміння протистояти й атакувати. Подібна здатність виявляється у прямому й чесному вираженні власної думки без оглядки на оточуючих, не ставлячи собі запитань на зразок «а що подумають інші?».

Використання займенника «я». Упевнена в собі людина не прагне сховатися за невизначеними формулюваннями й завжди готова відповідати за і їм и слова та вчинки.

Відсутність «прагнень» до самознищення, недооцінки своїх сил та якостей. Упевнені люди здатні без сором'язливості вислуховувати похвалу їм і пою адресу й не казати при цьому: «Та що ви, яке там чудово виглядаю: у мене туфлі брудні».

Здатність до імпровізації, до спонтанного вираження почуттів і потреб. Відповідно, невпевнена особистість усіма цими характеристиками не володіє, і головним наслідком її невпевненої поведінки стає стан хронічного дистресу — руйнівного впливу стресових факторів у звичайному житті: людина переживає почуття образи, прихованого гніву, провини, сорому й безнадійності.

У подібному випадку завдання психолога — розвінчати «позитивний» образ невпевненості.

Я — кривдник? Головною ідеєю сучасних форм тренінгу є розуміння невпевненості не тільки як поведінкового стереотипу, а і як внутрішньої установки людини до самої себе та до інших людей.

Психотерапія передбачає:

• навчання пацієнта чітко розрізняти три типи міжособистісної поведінки — упевненої, агресивної або пасивної (два останніх — варіанти невпевненої поведінки);

• допомогу в усвідомленні своїх прав і можливостей у міжособистісному спілкуванні;

• допомогу в оволодінні навичками впевненої поведінки.

Без консультації досвідченого психолога змінити свою поведінку, звичайно, складно, тому до самостійного коригування особистісних рис людині треба докласти максимум зусиль. Насамперед їй добре було б спробувати зрозуміти, звідкіля виникає дефіцит віри в себе. Як правило, йдеться про випробовувані деструктивні почуття. Наприклад, людині в новому трудовому колективі може здаватися, що на неї якось не так дивляться, що її не сприймають як особистість, не зауважують, хочуть принизити тощо. Тут доречне запитання: «А чи так усе насправді? Що це: моє хворобливе сприйняття чи констатація факту?». Коли людина дійде до суті того, що відбувається, вона почне почувати себе набагато впевненіше та поводишся по-іншому.

Добре також спробувати поставиш себе на місце того, хто, як ви думаєте, вас скривдив. Для цього спробуйте розповісти його історію з позиції «я — кривдник», а не «я — скривджений», подивитися на ситуацію його очима І тоді ви зрозумієте, що ця людина так само невпевнена як і ви, і її агресивна поведінка — усього лише захист від вас. Можливо, вона намагається в такий спосіб звернути на себе вашу увагу, а можливо, шукає підтримки, тому що їй боляче, погано й самотньо...

Бажаючи набути впевненості, пам'ятайте про свої особисті права не забуваючи при цьому, що такі ж права мають оточуючі люди. А коли почнете їх реалізувати, не бійтеся, будьте готові до того, що станете «незручними» у спілкуванні для тих, хто звик користуватися вами, вашим вільним часом, вашими грішми, вашим життям, тому що ви самі колись їм це дозволили.

Особисті права й обов'язки

Ви масте право:

• іноді ставити себе на перше місце;

• просити про допомогу й емоційну підтримку;

• протестувати проти несправедливого ставлення чи критики;

• робити помилки, поки не знайдете правильний шлях;

• давати людям змогу вирішувати свої власні проблеми;

• казати «ні, дякую», «вибачте, ні»;

• не звергати увагу на поради оточуючих і слідувати своїм власним переконанням;

• побути наодинці, навіть якщо іншим хочеться вашого спілкування;

• на свої власні почуття — незалежно від того, чи розуміють їх оточуючі;

• змінювати свої рішення або вибирати інший спосіб дій;

• домагатися зміни домовленості, яка вас не влаштовує.

Ви ніколи незобов’язані:

• бути бездоганним (ою) на 100 відсотків;

• плисти за юрбою;

• любити людей, які завдають вам шкоди;

• перепрошувати за те, що були самим собою;

• вибиватись із сил заради інших;

• ночувати себе винним за свої бажання;

• миритися з неприємною ситуацією;

• жертвувати своїм внутрішнім світом заради будь-кого;

• підтримувати стосунки, які стали образливими;

• робити більше, ніж вам дозволяє час;

• робити щось, що насправді не можете зробити;

• виконувати нерозумні вимоги;

• віддавати щось, що насправді не хочеться віддавати;

• нести на собі вагу чиєїсь неправильної поведінки;

• відмовлятися від свого «я» заради будь-кого чи будь-чого.



При цьому ви повинні пам'ятати, що:

• не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього — або те, або інше;

• думка, відмінна від вашої, може бути правильною;

• ніхто не зобов'язаний поводитися так. як хочеться вам;

• неприйнятний для вас спосіб життя може бути нормою для когось іншого;

• порада заснована на чужому досвіді, може вберегти вас від помилок;

• наше почуття провини може вказувати на неприпустимість вашої поведінки;

• ви нічого нікому не винні доти, доки не взяли на себе зобов'язання;

• жодні права не звільняють вас від відповідальності за ваші вчинки.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ГАРНИМ НАСТРОЄМ?

Робота з дітьми потребує значних психологічних затрат: треба вміти стримувати свої емоції, коли хтось із учнів тебе виводить із терпіння; треба вміти заглянути в душу дитини і відчути її біль, як свій власний; треба вміти подати руку допомоги навіть тоді, коли у самого проблем вистачає... Як навчитися себе стримувати?

Що б там хто не казав, але в житті наші стосунки з іншими людьми відображаються через переживання. Кожен із нас у певний момент життя переживає почуття, які відрізняються за якістю та інтенсивністю: від слабко усвідомлених переживань до пристрастей. Саме такі тимчасові зміни в психіці людини тримали назву психічних станів.

Усім відомі чотири психічні стани, які бувають у кожної людини і мають позитивний або негативний вплив на нашу поведінку і самопочуття (зокрема настрій).

Найбільш поширеним та актуальним у нашому житті є стан психічної втоми, коли є мета, відбувається процес досягнення мети, aлe немає (не видно) результату.

Що характерно для цього стану?

З фізичної точки зору розвиток утоми свідчить про значне зменшення внутрішніх резервів організму, про перехід його на менш ефективні методи діяльності. У результаті знижується темп роботи, увага, ритмічність та координація рухів.

З психологічної точки зору втома — це депресія, роздратування, гнів, мала активність (або хаотичність), порушення пам'яті та мислення, послаблення волі (зниження витримки, рішучості, самоконтролю, зникнення настирливості) та сонливість.

11 Що можна зробити? Як поліпшити психологічний стан?

По-перше, радимо намічати проміжні результати в досягненні мети, а головне — радіти кожному окремому успіху.

По-друге, рекомендуємо зробити будь-що, де результат буде видно одразу (пересунути меблі, які набридли, чи відпрасувати білизну, до якої тиждень руки не доходили, прибрати помешкання тощо).

По-третє, кожного ранку ставити собі три запитання:

- що обов'язково потрібно зробити сьогодні;

- що можна зробити завтра;

- що має бути зроблено протягом тижня.

Другий стан — стан психічної напруги, коли для досягнення мети необхідно докласти занадто великі психічні зусилля.

Що характерно для цього стану?

По-перше, занепокоєність, тривога, страх або гнів.

По-друге, підвищення тиску, частоти пульсу, температури.

По-третє, можливі зміни в швидкості мислительних процесів та характері рухової активності.

Стан психічної напруги виникає тоді, коли:

- час для виконання завдання чи відповідальної роботи обмежений;

- передбачаються іспити, виступ (доповідь) перед адміністративною аудиторією;

- необхідно діяти в присутності начальства; наявна недостатність інформації.



Що можна зробити в такій ситуації?

По-перше, контролювати кожен свій крок, продумувати кожен учинок.

По-друге, підстрахуватися додатковою інформацією, обдумати хід своїх

По-третє, не відкладати роботу «на завтра», особливо коли на виконання справи не залишається часу.

Крім того, радимо подумати про підвищення своєї кваліфікації. Також бажано мати надійних помічників.

Якщо ви відчуваєте психічну напругу, можна:

- чергувати дихання (глибоко вдихнути та затримати дихання);

- сконцентрувати увагу на виразі очей, гучності голосу;

- чергувати ходу (швидку та повільну).

Психологи радять три основні засоби профілактики підвищеної напруги:

- психологічний відбір осіб для діяльності в екстремальних умовах;

- виховання емоційних, моральних та вольових якостей, які сприяють можливості керувати психічними станами;

створення сприятливого психологічного клімату та оптимізація умов діяльності.

Стан психічної тривожності виникає тоді, коли очікуєш неприємних результатів, тобто є мета але немає засобів досягнення її (наприклад, виклик до начальника або біля дверей стоматолога).

Для цього стану характерними є:

• занепокоєність;

• дискомфорт;

• очікування найгіршого або невизначеного. Що можна зробити?

Головне, що потрібно пам'ятати: можливі невдачі матимуть місце кожна у свій час, тому вирішувати їх теж слід по черзі, а не думати, що «все одразу на мене навалилося».

Якщо відчуваєте тривожність, можна:

— уявити блакитну кулю, небо тощо;

— вдатися до фізичного навантаження (швидкої ходи, чергування дихання);

— змусити себе посміхнутися у важкий момент.

До речі, варто засвоїти методи, які допоможуть подолати низьку самооцінку та сформувати відчуття впевненості в собі.



«П'ятнадцять кроків до впевненості в собі» (Ф. Зімбардо)

1. Зізнайтеся собі у своїх сильних та слабких сторонах і відповідно сформулюйте свої цілі.

2. Вирішіть, що для вас має цінність, у що ви вірите, яким ви хотіли б бачити своє життя (проаналізуйте свої плани та оцініть їх із точки зору сьогоднішнього дня).

3. Докопайтеся до коренів. Проаналізувавши своє минуле, розберіться в тому, що спричинило ваш теперішній стан. Намагайтеся зрозуміти та пробачити тих. хто змусив вас страждати чи не допоміг, хоча міг. Пробачте собі самі свої минулі помилки, омани та гріхи. Після того, як ви «витягай» з тяжких спогадів хоч яку-небудь користь, «поховайте» їх і не повертайтеся до них. Чорне минуле живе в нашій пам'яті доти, доки ми його не проженемо. Звільніть краще місце для згадок про минулі успіхи, хай і невеликі.

4. Почуття провини та сорому ніколи не допоможуть вам досягти успіху. Не дозволяйте собі піддаватися їм.

5. Шукайте причини своєї поведінки у фізичних, соціальних, економічних та політичних аспектах сьогоднішньої ситуації (як воно і є), а не в недоліках своєї особистості.

6. Не забувайте, що кожну подію можна оцінити по-різному. Реальність — це не те. що кожен окремо бачить, це не більше, ніж результат угоди між людьми називати речі певними іменами. Такий погляд допоможе вам рішуче ставитися до людей і більш великодушно переносити те, що може здаватися приниженням.

7. Ніколи не говоріть про себе погано, не приписуйте собі негативні риси («дурний», «невродливий», «нездібний», «невезучий», «невиправний).

8. Ваші дії можуть підлягати будь-якій оцінці. Якщо вони не підлягають конструктивній критиці — використайте це для свого блага, але не дозволяйте іншим критикувати вас як особистість.

9. Пам'ятайте, що іноді поразка — це удача адже завдяки їй ви можете зрозуміти, що прагнули хибної мети, яка не варта зусиль, а можливих наступних більших неприємностей вам удалося уникнути.

10. Не миріться з людьми, заняттями чи обставинами, які змушують вас відчувати свою неповноцінність. Якщо вам не вдається змінити їх або себе тільки, щоб ви відчули впевненість, то краще перестати спілкуватися і ними. Життя досить коротке, щоб втрачати його на смуток.

11. Дозволяйте собі розслаблятися, прислухатися до своїх думок, займайтеся тим, що до душі, сам на сам. Так ви краще зможете себе зрозуміти.

12. Більше спілкуйтеся! Насолоджуйтеся тією енергією, якою обміню-мій ч люди. — такі несхожі і своєрідні, ваші брати та сестри. Припустіть, що й вони можуть відчувати страх та невпевненість, і постарайтеся їм допомогти. Вирішіть, що саме ви очікуєте від них та що можете їм дати. А потім дайте їм зрозуміти, то ви відкриті для такого обміну.

13. Перестаньте надмірно оберігати своє Я — воно значно міцніше та пластичніше, ніж вам здається. Воно гнучке, не ламається. Хай краще воно відчуває короткочасний емоційний удар, ніж перебуватиме в бездіяльності та ізоляції.

14. Оберіть для себе декілька віддалених серйозних цілей. Розбийте їх на менші, проміжні цілі. Не залишайте без уваги кожен свій успішний крок та не забувайте підбадьорювати і хвалити себе. Не бійтеся виявитися безсоромним, адже вас ніхто не почує.

15. Ви — не пасивний об'єкт, на який «звалюються» неприємності, травинка, яка з хвилюванням чекає, що на неї наступлять.

Ви - верхівка еволюційної піраміди, ви — втілення надій ваших батьків.

Ви - неповторна особистість, активний творець свого життя. Якщо ви впевнені у собі, то перешкода стає для вас викликом, а виклик кличе до звершень. І юді сором'язливість відступає, тому що ви, замість турбуватися, як вам жити, поринаєте в саму гущу життя.

Ще один складний психічний стан — емоційний стрес, коли виникає екстремальна ситуація: є мета, але її досягнення не залежить від людини. Для цього стану характерними є:

• занепокоєність;

• відчуття невідворотності, катастрофи, невдачі;

• негайна мобілізація захисних сил для правильного рішення. Стреси бувають фізичні та психологічні.

Фізичний стрес виникає внаслідок впливу фізичних подразників (гучна музика, звук, надто яскраве світло тощо).

Психологічний стрес — це результат дії екстремальної ситуації, ставлення людини до неї, а також оцінка її складності.

Причиною психологічного стресу можуть бути:

— раптова зміна (наприклад, завдання);



  • дефіцит часу та умов для його виконання;

— висока значущість мети;

— відповідальність, сумлінність у досягненні бажаного результату. Що можна зробити?

По-перше, організувати пошук нового оптимального рішення.

По-друге, підвищити значущість відповідальності.

По-третє, розподілити свій час, побудувати чітку програму дій: що за чим.

І нарешті, вдатися до фізичного навантаження (чергувати скорочення та розслаблення м'язів), прийняти контрастний душ, заспокійливі трав'яні напої, відкоригувати режим харчування та сну тощо.

Таким чином, негативні функціональні стани (стомлення, напруги, тривожності та емоційного стресу) залежать від об'єктивних причин: відсутність відповідних умов викликає зміну психічного стану, погіршення настрою та здоров'я.

Які існують прості методи захисту?

1.Не провокувати агресію на себе:

— не говорити «командним тоном»;

— не використовувати при зверненні вирази «ти повинен», «ти мусиш це зробити» тощо;

— не використовувати своє становище: «я старший за віком, я розумніший, мені видніше» і т.ін.

2. Щиро демонструвати повагу, розуміння, зацікавленість, уважно слухати і дивитись у вічі співрозмовнику.

3. Не ставити себе в позицію начальника, тобто в позицію сили.

4. Дотримуватися рівноправних стосунків у спілкуванні.

■ Як працювати з гарним настроєм?

5. Ставити конкретні запитання (наприклад: «Коли це буде виконано...», «Хто відповідає...?», «Які потрібні засоби...?», «Скільки потрібно... ?» і давати конкретні відповіді.

6. Якщо відчуваєте злість або гнів — з'ясуйте його реальну причину. II момент безпосереднього відчуття негативних емоцій під час бесіди або конфлікту запитайте себе: «Що я хочу отримати в результаті?»

7. Фізичні дії:

покричати перед дзеркалом; — написати образнику листа, але не відправляти;

намалювати карикатуру свого ворога;

прийняти контрастний душ;

вдатися до швидкої ходи; ~ позайматися на тренажерах.

8. Згадати про щось гарне, приємне, світле... І нікому своє життя не віддавати.

(>. Отримати психологічну підтримку у фахівця-психолога, який зможе за допомогою методик (тестів) провести психологічне дослідження, виявити міни особисті якості, риси характеру, можливості, прояснити причину ваших Переживань та допоможе вам знайти шляхи виходу зі скрутного становища.

Бажаємо успіхів та здоров'я!



СИНДРОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ: ЯК ІЗ НИМ БОРОТИСЯ?

Робота педагогів пов'язана з великими нервово-психічними навантаженнями. Йдеться насамперед про психологічні й організаційні труднощі: необхідність бути весь час «у формі», відсутність можливості вибирати учнів та емоційної розрядки, велика кількість контактів упродовж робочого дня тощо. При такій роботі день у день напруженість може накопичуватися. Проявами її є підвищена дратівливість, тривожність, м'язове напруження, затиски у різних частинах тіла, прискорене серцебиття, підвищена стомлюваність тощо.

Виділяють три основні стадії формування «синдрому професійного вигорання». Перша стадія на рівні виконання функцій, довільного поводження: забування якихось моментів, «провали в пам'яті», збої у виконанні певних рухових дій тощо. Зазвичай на ці первинні симптоми мало хто звертає увагу, називаючи це жартома «дівочою пам'яттю» чи «склерозом». На другій стадії простежується зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні (не хочеться бачити тих, із ким педагог спілкується за родом своєї діяльності (школярів), «у четвер відчуття, що вже п'ятниця», «тиждень триває нескінченно»); наростання апатії до кінця тижня; поява стійких соматичних симптомів (головні болі вечорами; «мертвий» сон без сновидінь, збільшення простудних захворювань); підвищена дратівливість. Третя стадія — власне особистісне вигорання. Характерна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, відчуття постійної відсутності сил. Людина прагне усамітнення. На цій стадії їй набагато приємніше спілкуватися з тваринами і природою, ніж із людьми.

Ефективним засобом профілактики «синдрому професійного вигорання» є використання методів саморегуляції.

Саморегуляція може здійснюватися за допомогою чотирьох основних засобів. використаних окремо або в різних сполученнях: вплив слова, уявного образу, управління м'язовим тонусом та глибоким диханням.

Природні прийоми регуляції організму:



  • сміх, посмішка, гумор;

  • думки про щось гарне, приємне;

  • потягування, розслаблення м'язів;

  • спостереження за пейзажем за вікном;

  • розглядання квітів у приміщенні, фотографій чи інших приємних або дорогих для людини речей;

  • «купання» (реальне чи уявне) у сонячних променях; вдихання свіжого повітря; читання віршів:

  • висловлення похвали, компліментів кому-небудь просто так.

До спеціальних засобів саморегуляції належать:

Дихання

Це ефективний засіб впливу на тонус м'язів і емоційні центри мозку. Повільне і глибоке дихання (за участю м'язів живота) зменшує збудливість Нервових центрів, сприяє м'язовому розслабленню, тобто релаксації. Часте грудне дихання, навпаки, забезпечує високий рівень активності організму, підтримує нервово-психічне напруження.

Вправи

1.Сидячи або стоячи, спробуйте, по можливості, розслабити м'язи тіла і зосередьте увагу на диханні. На рахунок 1—2—3—4 робіть повільний глибокий вдих (при цьому живіт випинається вперед, а грудна клітка нерухома); на наступні чотири рахунки проводиться затримка подиху, потім плавний видих на рахунок 1—2—3—4—5—6, знову затримка перед наступним видихом на |рахунок 1—2—3—4. Уже через 3—5 хвилин такого дихання ви помітите, що ваш стан став помітно спокійнішим.



2.Уявіть, що перед вашим носом на відстані 10—15 см висить пір'їнка. Дихайте тільки носом і так повільно, щоб пір'їнка не колихалася.

Способи, пов’язані з керуванням тонусом м'язів

Під впливом психічних навантажень виникають м'язові затиски, напруження. Уміння їх розслаблювати дає змогу зняти нервово-психічну напруженість, швидко відновити сили.

Вправа. Сядьте зручно, якщо є можливість, заплющіть очі. Зосередьте увагу на найбільш напружених частинах тіла. Дихайте глибоко і повільно. Пройдіться внутрішнім поглядом по всьому тілу, починаючи від верхівки голови до кінчиків пальців ніг (або у зворотній послідовності) і знайдіть місця найбільшої напруженості (часто це бувають рот, губи, щелепи, шия, потилиця, плечі, живіт).

Намагайтеся ще сильніше напружити місця затисків (до тремтіння м'язів), робіть це на вдиху. Відчуйте цю напруженість. Різко скиньте напруженість на видиху.

Відчуйте комфорт та тепло у м'язах. Зробіть так кілька разів.

Якщо затиск зняти не вдасться, особливо на обличчі, спробуйте розгладити його за допомогою легкого самомасажу круговими рухами пальців (можна зобразити гримаси — подиву, радості тощо).

У хвилини відпочинку освоюйте послідовне розслаблення різних груп м'язів:

— обличчя (чола, повік, губ, щелеп);

— потилиці, плечей;

— грудної клітки;

— стегон і живота;

— рук;

— нижньої частини ніг.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал