На допомогу класному керівникові



Сторінка4/9
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Що робити, коли дитина краде

Причин, чому діти вдаються до крадіжок, може бути чимало. Психологи стверджують, що кожний такий прояв необхідно розглядати індивідуально, адже до кожної дитини необхідно знаходити особливий підхід. Наприклад, актом крадіжки діти можуть привертати до себе увагу. Найчастіше такі історії бувають у тих випадках, коли дорослі не приділяють сину чи доньці належної уваги або ж проводять із ними замало часу, залишають дитину наодинці, не беруть участі в її дозвіллі. Тоді дитина сама обирає, куди виплеснути власну енергію, і часто-густо спрямовує її в неправильне русло.

А інколи батьки складають для дітей цілісінькі списки заборон. Гак би мовити, «того не роби, того не бери і це теж не можна». Натомість насправді наявність багатьох заборон може спрацювати з точністю до навпаки — дитина буде робити все те, що батьки окреслили одним словом — «не можна». Тож і виходить, що коли дорослі кажуть «красти не можна», діти так і простягають руки до недозволеного. Недаремно й вислів існує: заборонений плід — солодкий! От і потерпають батьки від власноруч установлених для дітей правил.

Тому, щоб убезпечити себе від такого, психологи рекомендують не вигадувати для дітей закони, а просто у процесі звичайної розмови пояснити їм, які небезпеки можуть спіткати тих, хто краде. Дуже важливо повсякчас запитувати в дітей, що вони думають із цього приводу. Таким чином діти самі зможуть зробити правильні висновки.

Матеріальні обмеження теж часто стають причиною крадіжки. Крім того, потяг до крадіжки в дітей може бути закладений генетично.

Що робити вчителю? Якщо дитина щось поцупила, і це помітили педагоги, в жодному разі не варто присоромлювати «злодюжку» перед усім класом. Учитель повинен застосовувати тільки індивідуальний підхід, тобто треба поговорити з дитиною віч-на-віч. Не завадить у цьому разі й окрема спокійна розмова з батьками. Зводити разом дорослих і малих не варто, бо від дитини вчитель може отримати одні пояснення, а від батьків — інші. У результаті можна буде об'єктивно проаналізувати ситуацію, можливо, дитина краде через проблеми в сім'ї. У цьому разі по допомогу варто звернутися до психолога.

Якщо ж з'ясується, що у крадіжці задіяна не одна дитина, а кілька, то лише в цьому разі виносити проблему на весь клас, або ж якщо крадіжки й після розмови не припиняться та набудуть систематичності. Головне ж при цьому — мудрість учителя.

Підготувала Н. ЧИРЕНКО



Дитина не вміє поводитися з грішми

Деякі практичні поради вчителю для роботи з дітьми та батьками

Окреслюючи орієнтири формування в дітей здорового ставлення до грошей, варто пам'ятати: важливо не те, скільки в тебе грошей, а те, наскільки уміло ти ними розпоряджаєшся та чим вони є для тебе в житті.

Ця ідея може бути донесена до дітей різними засобами. Серед них — рольові ігри, бесіди, дискусії, аналіз ситуацій, обмін досвідом. Ось приклади тем для бесід з дітьми:

• Як виникли гроші в процесі суспільного розвитку?

• Що трапилось би, якби грошей не стало?

• Чи буває грошей забагато?

• Як ставитися до грошей: щедро ними «розкидатися» чи жадібно нагромаджувати?

• Як можна допомогти батькам у плануванні сімейного бюджету? , • Чому люди мають різну заробітну плату?

• Що таке «податок»?

• Скільки грошей тобі треба на витрати, щоб почуватися щасливим?

• Чи легко впоратися з бідністю? А з багатством?

• Чому слід подумати, перш ніж купити те, що пропонує реклама?

• Чим небезпечні азартні ігри? Кому вигідно, аби ти у них грав?

• Чому різні діти мають різну кількість кишенькових грошей?

• Як ти почуваєшся, коли не можеш собі дозволити купити те, що купив твій однокласник?

• Які почуття ти переживаєш, коли подаєш милостиню?

• Що трапиться з тобою, якщо батьки втратять роботу?

• Яка фінансова відповідальність ляже на тебе, коли ти станеш дорослим?

• Що можеш ти зробити вже тепер, аби твоє фінансове життя в майбутньому було більш благополучним?

Можливі теми бесід із батьками:

• Як навчати дітей економити?

• Чому володіння грішми і владою потребує особливої підготовленості особистості?

• Чому небезпечно формувати у дитини психологію бідності?

• Як допомогти дитині пізнати ціну грошей?

• Як залучати дітей до планування бюджету?

• Як відповідати дітям на складні фінансові питання?

• Скільки кишенькових грошей давати дитині?

• Чи обговорювати з дітьми фінансові проблеми сім'ї?

• Чи навчати дитину не піддаватися миттєвим бажанням?

• Як навчати дитину «розгадувати» рекламу?

• Як навчити дитину відмовляти в магазині?

• Що слід знати дитині про інвестиції та заощадження сім'ї?

• Чи потрібно розповідати дитині про фінансові витрати на її навчання?

• Як відповісти на запитання: чому не завжди той, хто багато працює, фінансово благополучний?

Ось декілька ігор, які допоможуть дитині пізнати ціну грошей та ставитися до них практично, розумно й відповідально.

Гра «Магазин». Ви даєте дитині певну суму грошей і пропонуєте самостійно зробити закупку продуктів для сім'ї на тиждень. У цій грі діти навчаються зіставляти гроші з реальними товарами, які мають різну цінність для сім'ї. Вони осмислюють поняття «ціна грошей», навчаються розумно й економно витрачати гроші, виходячи при цьому не тільки зі своїх власних потреб, а й із потреб усіх членів своєї сім'ї. Діти бачать, що свої бажання треба стримувати. Навчаються відрізняти потребу, яка справді має бути задоволена, від примхи, усвідомлюють необхідність контролювати свої емоції.

Матеріали: виготовлені з паперу «грошові знаки» різної" вартості; прайси з вартістю основних продуктів харчування, які є в «магазині»; табличка з написом «Магазин».

Інструкція. Кожна дитина отримує певну суму грошей (наприклад, яка дорівнює реальним витратам середньостатистичної сім'ї на продукти харчування) та вирушає до «магазину». Вона робить закупку продуктів для сім'ї на тиждень (відмічаючи «галочкою» у прайсі свої покупки чи фіксуючи покупку іншим способом).

Потім діти розповідають про свої покупки та обговорюють раціональність вибору.

Аналіз гри:

• Чим ти керувався, вибираючи саме ці продукти?

• Чи було у тебе бажання купити щось смачне для себе і чому ти стримав (чи не стримав) його?

• Хто зазвичай робить закупки продуктів у вашій сім'ї і чи завжди ти задоволений ними?

• Чи легко зробити закупку продуктів?

• Що у цьому процесі є найважчим?

Гра «Кишенькові гроші». У багатьох сім'ях діти мають кишенькові гроші. Проте не всі вміють розумно ними розпоряджатися. У цій грі діти можуть побачити, як це роблять їхні ровесники, обговорити різні варіанти використання та нагромадження кишенькових грошей.

Інструкція. Рішення про те, яку кількість кишенькових грошей давати дитині, ваші батьки приймають, зважаючи не тільки на свої фінансові можливості, а й на ваш рівень зрілості та уміння вибирати, на що саме варто витрачати гроші.

У конверті, що лежить перед вами — ваші кишенькові гроші на наступний тиждень. Залежно від того, яку суму вам виділено, скористайтеся нею якомога розумніше. Поясніть свій вибір.

Аналіз гри:

• Чи важливо для тебе мати кишенькові гроші? Чому?

• Якби їх було стільки, скільки ти хочеш, на що б ти їх витратив?

• Як ти вважаєш, ти вмієш обходитися з грішми? Якби тобі доводилось оплачувані послуги зубного лікаря із твоїх кишенькових грошей, чи почав би ти без нагадування батьків щовечора чистити зуби?

• Чи хотів би ти мати маленький власний бізнес? І що це могло б бути? Спробуй продумати стратегію, як перетворити кишенькові гроші на стартовий капітал для нього. А чи можна свої кишенькові гроші змусити «працювати»? Від чого ти отримуєш більше радості: від того, що маєш можливість витрачати гроші, чи від того, що можеш їх зберігати і примножувати? Від того, що купуєш щось для себе, чи для інших?

• Чи доводилося тобі витрачати свої нагромаджені кишенькові гроші? Віддавати мамі для якоїсь нагальної сімейної потреби? Як ти почувався тоді? Чому?

Гра «Сімейний бюджет». У ході цієї гри діти мають змогу з’ясувати, куди витрачаються гроші, які заробляють батьки.

Матеріали: папір та ручка (олівець) — кожній дитині.

Інструкція. Візьміть кожен по аркушу паперу і запишіть на ньому усі витрати вашої сім'ї впродовж місяця.

У разі, якщо це зробити важко, можна запропонувати дітям удома зробити це разом із батьками, а в школі лише обговорити.

Аналіз гри:

• На які витрати йде основна частина бюджету сім'ї?

• Яку частину бюджету становлять проплати, що повторюються щомісячно (комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо), а яку — непередбачені витрати?

• Чи можна не враховувати, не планувати та не відкладати частину грошей на непередбачені витрати? Як прогнозувати непередбачені витрати з найбільшою імовірністю?

• Уявіть, що ви дорослий і маєте заробітну плату ваших батьків. Через що ви переживали б стрес? А що, на вашу думку, найбільше хвилює ваших батьків при розподілі грошей?

• Чи інвестуєте ви гроші? Якщо так, то чи враховуєте інвестиційний ризик?

• Хто у вашій сім'ї несе найбільшу фінансову відповідальність, пов'язану з повсякденними витратами на життя? Чи легко нести цю відповідальність? Як можете ви полегшити цей тягар дорослих?

Аналізуючи разом із батьками різні ситуації, що виникають у сім'ях, можна створити перелік рекомендацій, важливих для формування в дітей здорового ставлення до проблеми грошей. Добре, якби рекомендації формувалися спільно з батьками і стали таким чином особистісно прийнятними для них:

• Навчайте дітей користуватися термінами, що стосуються фінансових питань (акції, дивіденди, прибуток, податок, ліквідність, інвестиції тощо). Постійно дбайте про розширення словникового запасу дітей у користуванні економічними термінами.

• Навчайте дітей уважно стежити за своїми покупками, переглядаючи чеки і квитанції та зберігаючи їх упродовж необхідного часу.

• Навчайте дітей критично сприймати рекламу. Показуйте, що реклама перебільшує позитивні сторони товару чи послуги. Вона спрямована на те, аби змусити вас діяти імпульсивно та купити товар, принісши виробнику його прибуток.

• Сприяйте тому, аби ваші діти спілкувалися та товаришували з дітьми різних соціальних верств суспільства — з менш чи більш фінансово благополучних сімей. Це збагатить їхній досвід та навчить володіти своїми емоціями.

• Вас має насторожувати, якщо дитина надає перевагу не духовним, а матеріальним цінностям.

• Вас має турбувати факт невиправдано високих домагань вашою дитиною певного соціального статусу в житті, рівня фінансового благополуччя. Особливо, якщо ці домагання не супроводжуються підвищенням відчуття свого обов'язку та любов'ю до праці.

• Перебуваючи з дітьми в магазині, навчайте їх вибирати товар, прочитувати інформацію на етикетці, зіставляти різні марки товару за якістю та ціною, вибирати при покупці оптимальний у кожній ситуації варіант.

• Навчайте дітей критично підходити до вибору товару і не діяти імпульсивно. Завжди показуйте приклад того, як при обмежених коштах можна купити якісний товар.

• Навчайте дітей планувати покупки. Показуйте, чому це вигідно.

• Давайте дітям можливість час від часу помилятися. Діти вчаться на власних помилках. Нерозумно витративши невеликі гроші тепер, поки вони перебувають під вашою опікою, вони уникнуть небезпеки потрапити у фінансову скруту пізніше, коли вас уже не буде поряд.

• Не приховуйте від дітей своїх фінансових проблем, залучайте їх до пошуку шляхів виходу зі скрутного становища.

• Дбайте, аби дитина реально оцінювала матеріальне становище сім'ї та, виходячи з цього, розраховувала на підтримку сім'ї у подальших кроках самостійного життя.

• Привчайте дітей до того, аби вони не виносили за межі сім'ї інформації про її фінансові справи.

• Час від часу ведіть розмови з дитиною про те, як фінансове благополуччя сім'ї залежить від стилю її життя, від працьовитості та освіти членів сім'ї, розумного підходу до щоденних витрат тощо.

• Показуйте дітям, що різні сім'ї мають різний рівень фінансового благополуччя і що він залежить від різних обставин. Навчайте їх не осуджувати стиль життя та цінності сімей, які є відмінними від наших. Навчайте поважати «інакшість» та враховувати ті чинники, якими вона обумовлена.

• Говоріть із дітьми про гроші. Якщо про них не говоритимете ви, вони говоритимуть самі за себе впродовж усього життя дитини. Проте ця наука методом проб і помилок є неоптимальною не лише тому, що триваліша в часі, а й через те, що сповнена страждань. Якщо ви передасте дитині частку свого досвіду розумного ставлення до грошей, то допоможете їй уникнути багатьох небезпек.

Клас не є дружним

О. ФЕДІЄНКО, завідувач психологічно-педагогічного центру Київського Палацу дітей та юнацтва

Для того, щоб оцінити, наскільки безпечно почуває себе дитина в класі, потрібно уважно поспостерігати за дітьми. Легко вловити ознаки зніяковілості, незручності — говорить тихим голосом, уникає контакту очей, переминається з ноги на ногу, смикає одяг. Чимало корисної інформації про емоційний стан дає спостереження за позою дитини в тих чи інших ситуаціях. Так. схрещування рук і ніг під час спілкування є захисною реакцією. Прикривання рота рукою під час слухання свідчить про те, що дитина не довіряє тому, хто говорить.

Учителеві варто з'ясувати, чи любить дитина ходити до школи, що вона розповідає про свій клас. Чи часто вона скаржиться на погане самопочуття після школи або зранку? Як дитина виконує домашні завдання: робить це самостійно чи з допомогою батьків?

Можна попросити дітей відповісти на запитання анкети. При цьому необхідно попередити, що відповіді не будуть відомі однокласникам (див. додаток І).

Не варто обговорювати з дітьми відповіді на запитання. Тим більше неприпустимо явно або натяками дорікати за них. Висловлювання на зразок «Як же ти міг написати, що я тебе не люблю?» призведуть до того, що наступного разу дитина буде давати очікувані, а не правдиві відповіді, усвідомивши, що говорити правду про свої почуття — значить наражатися на неприємності.

Проаналізувавши ситуацію в класі, учителю необхідно почати робити кроки для того, щоб діти почували себе більш комфортно.

Як зробити школу комфортною.

Найбезпечнішим місцем для людини, як правило, є її дім. Ми говоримо: «Будьте як удома», «Не почувайте себе як у гостях» тощо. Чим відрізняється наш дім від будь-якого іншого місця? Це той простір, де людина може максимально виявити свою індивідуальність. Удома, в родині є звичаї і традиції, які зближують членів родини. У родини є своя історія, яка передається її членам і дає відчуття приналежності саме до цього дому. Для того, щоб клас, школа стали тим місцем, де діти почувають себе як удома, вчитель може використовувати певні прийоми.

• Участь дітей в організації спільного простору, створенні «дизайну» класу. Насамперед варто обговорити з дітьми, як можна зробити класну кімнату більш привабливою, зручною і приємною.

• Створення правил класу. На думку одного з найавторитетніших представників гуманістичної психології А. Маслоу, необхідною умовою для почуття захищеності й безпеки є наявність правил, за якими функціонує група або суспільство. Ці правила повинні бути зрозумілі людям, прийматися ними. Крім того, відомими мають бути і наслідки, до яких призводить порушення цих правил. Діти повинні мати можливість взяти участь у створенні правил свого класу.

• Створення «Щоденника класу». Потрібно надати можливість кожному учневі і вчителеві написані щось про себе, наприклад, на тему «Що я люблю і чого не люблю». Ці записи можна помістити в спеціальний альбом під фотографією кожної дитини. Туди ж помістити фотографію всього класу. Цей альбом можна доповнювати розповідями дітей про життя класу і фотографіями. Важливо, щоб учитель і діти брали однакову участь у створенні подібного щоденника. Найкраще використовувати такий альбом, у який можна вставляти додаткові аркуші в будь-яке місце — адже в класі можуть з'являтися нові учні. До речі, варто продумати і ритуал прийняття нових учнів — розповісти їм про правила класу, показати «Щоденник» тощо.

• Спільні прогулянки, походи, екскурсії. Такі заходи дуже зближають учнів і вчителя. При цьому важливо не забувати про тих, хто з якоїсь причини не зміг піти або поїхати разом з усіма. Варто привезти їм якийсь сувенір, надіслати листівку, кинути за них монетку, щоб повернутися в це місце всім разом (і сфотографувати цей момент). Іншими словами, дати їм відчути, що про них не забули, що вони, незважаючи ні на що, — члени колективу.

• Проведення «Днів класу». Варто придумати разом із дітьми спеціальні традиції для цього дня і внести їх у «Правила класу».

• Створення атмосфери поваги. Ми живемо в багатонаціональній країні. Повага до традицій, звичаїв, цінностей і історії кожного народу — обов'язкова умова нормального спілкування. Ознайомлення і традиціями інших народів можна розпочати, наприклад, із дегустації страв національної кухні. За смачним столом і розповідями про історію, звичаї свята будуть сприйматися зовсім інакше. До речі, це гарний привід для того, щоб залучити батьків, бабусь і дідусів до участі в житті класу.

• Формування самоповаги. Основою психологічного комфорту дитини в групі € самоповага членів групи. Говорячи про самоповагу, ми маємо на увазі прийняття себе, усвідомлення власної гідності, позитивне ставлення до себе. Висока самоповага пов'язана з позитивними емоціями стосовно себе, а низька — з негативними. Високу самоповагу не треба плутати із зарозумілістю і відсутністю самокритичності. Людина з високою самоповагою не вважає себе кращою за інших, але впевнена у собі й у своїх можливостях. Низька самоповага пов'язана з почуттям ущербності, неповноцінності, що негативно впливає на поведінку людини. Такі люди змушені ховати від навколишніх своє справжнє обличчя, використовуючи «маски». Усім добре знайомі «класні блазні», або «клоуни», — типовий приклад поводження людини з низькою самоповагою. Іноді люди з низькою самоповагою занадто сором'язливі, схильні до ізоляції, самотності. Такі люди особливо болісно реагують на критику, осудження, гостро переживають невдачу. Низька самоповага призводить до труднощів у спілкуванні, оскільки такі люди заздалегідь упевнені в тому, що навколишні погано до них ставляться. За даними американських психологів, низька самоповага в підлітків корелює з депресією, агресивними проявами, соматичними розладами.

Уявлення людини про себе багато в чому залежить від того, яким чином її оцінюють навколишні. Особливе значення для людини набуває думка значущих для неї людей. Значущість іншого пов'язана з тим, чи належить цей інший до референтної для людини групи. Велике значення мають особисті взаємини (друг — ворог).

Найсприятливішими для формування адекватної самооцінки і позитивного ставлення до себе є такі стосунки, за яких люди приймають одне одного такими, якими вони є. Це не означає відсутності критики, однак вона повинна бути конструктивною. Така критика не спрямована на конкретну особистість. Вона звернена до певної ситуації. Зміст конструктивної критики можна виразити в такий спосіб: «У нас є проблема — давай вирішимо її разом». Надто узагальнена критика, яка включає ярлики («ти — ледащо», «ти — дурень» і т.ін., а також слова «завжди», «ніколи»), як правило, образлива і необ'єктивна. Така критика принижує гідність людини і не може бути нею прийнята без збитку для власної особистості.

Дитина, яку постійно змушують почувати себе «дурнем», починає сприймати цю оцінку як реальну. Не бажаючи виявитися приниженою, така дитина відмовляється від

вирішення складних для себе завдань. «Відхід від ситуації» стає для неї основним способом психологічного захисту. Не виконати домашнє завдання, прогуляти контрольну — найкращий спосіб уникнути приниження.

Для того, щоб оцінити, чи сформоване у дитини позитивне ставлення до себе, можна запропонувати їй відповісти на запитання анкети (див. додаток 2). При цьому необхідно попередити, що її відповіді не стануть відомі однокласникам (краще зазначити це в інструкції).

Пам'ять про наші невдачі і поразки є однією з причин зниження самооцінки. Вправа «Мокрий собака» (див. додаток 3) допоможе дітям позбутися неприємних спогадів.

Для того, щоб сформувати в дитини позитивне ставлення до себе, її потрібно навчити усвідомлювати свої сильні сторони. Цьому допоможе виконання наступного завдання.

Зробіть із дітьми на уроці праці красиві коробочки або скриньки. Запропонуйте на аркушах паперу написати свої позитивні риси. Згорніть ці записки у вигляді цукерок або кульок і наповніть скриньки. Зверніть увагу на тих дітей, що мають труднощі у знаходженні в собі сильних сторін («Ти допомагаєш удома доглядати за молодшим братом», «Ти добрий до інших, любиш тварин»).

Уміння встановлювати і зберігати дружні стосунки — надзвичайно важлива здатність людини, яка дає їй можливість задовольнити потребу в емоційних контактах, підтримувати і розвивати почуття власної цінності. У кожному класі є як популярні, так і непопулярні діти. На популярність серед однолітків у середньому віці впливає вміння співпрацювати, чуйність. Успіхи в навчанні, спорті, позитивне ставлення вчителів до дитини також впливають на популярність дитини у групі.

Дуже часто непопулярна дитина мас які-небудь особливості, які відрізняють її від однолітків, наприклад, зайву вагу, поганий зір і навіть незвичайне ім'я. Високий «рейтинг» дитини в групі однолітків підвищує її самооцінку, поліпшує можливості соціальної адаптації і, відповідно, робить ще популярнішою. У відповідь на відштовхування дитина може стати агресивною, намагаючись досягти силою того, чого не може досягти переконанням. Сором'язлива дитина може стані жертвою глузувань і нападок з боку інших дітей. Вимушена самотність, ізоляція, власна мізерність важко переживаються будь-якою людиною.

Для того, щоб оцінити, наскільки в дитини сформоване уміння встановлювати і підтримувати дружні стосунки в групі, можна запропонувати їй відповісти на запитання (див. додаток

Усвідомлення дитиною якостей, необхідних для дружби, створює в неї мотивацію для розвитку. З дітьми корисно обговорити, що насамперед приваблює в людині при першій зустрічі, а що — відштовхує.

Запропонуйте дітям відповісти на запитання анкети (див. додаток 5).

Варто обговорити з дітьми, якими якостями повинна володіти людина, щоб із нею хотіли дружній. Запропонуйте дітям визначити, що для них найважливіше в другові:

• з ним весело;

• він — добрий;

• визнає свої помилки;

• вміє зберігати таємниці;

• добре до мене ставиться;

• надійний;

• чесний;

• вірний.

Запропонуйте дітям перелічити ті якості, якими вони володіють, і ті, котрі хотіли б розвинути в собі. Обговоріть із ними такий вислів «Людей приваблює в тобі те ж саме, що тебе приваблює в людях». Уміння співчувати, співпереживати іншій людині — важлива якість, необхідна для дружнього спілкування.

Між друзями нерідко виникають конфлікти. Як поводитися в такій ситуації?

Обговорення «випадків із життя», програвання ситуацій дасть змогу не тільки допомогти дітям знайти правильне рішення, а й, можливо, уникнути сварки.

/. Твій друг часто запізнюється. Через це минулого разу ви запізнилися в кіно, а сьогодні ти от уже півгодини чекаєш його, щоб піти грати у футбол. Залишається 20 хвилин для гри. Як ти вчиниш у цій ситуації?

2. У твого друга поганий настрій, який він «зриває» на тобі. Ти не уявляєш собі, чим ти міг так розсердити або засмутити друга. Як ти будеш поводитися в цьому випадку?

3. Ти довірив важливу сімейну таємницю своєму другові. Наступного дня, прийшовши до школи, ти дізнаєшся, що ще кілька людей довідалися про твою таємницю. Що ти зробиш?

4. Сьогодні твій найкращий друг пішов гуляти разом із вашим спільним приятелем. Тебе вони не покликали. Звичайно ви завжди гуляли з другом разом. Що ти зробиш у такій ситуації?

5. Ти дав у борг другові гроші кілька тижнів тому. Він не повертає їх тобі і навіть не згадує про борг. Ти не знаєш, чи варто нагадати другові про цe. Ти переконуєш себе, що сума не така вже й велика. Але чомусь це тебе все-таки турбує. Як ти вчиниш?

Отже, щоб у дитячому колективі була благополучна психологічна атмосфера, необхідне дотримання таких умов:

• кожен член колективу повинен почувати себе в безпеці (фізичній, психологічній та емоційній);

у кожного повинно бути сформоване позитивне ставлення до самого себе, почуття власної унікальності, цінності;

• кожен має уміти заводити дружбу і підтримувати дружні стосунки;

• усі члени колективу повинні бути здатні ставити цілі, бути компетентними у їх вирішенні, а також уміти вирішувати конфліктні ситуації.

Додаток 1

Анкета «Чи комфортно мені в класі?»

1. Я боюся, що однокласники будуть сміятися наді мною, коли я відповідаю біля дошки (так, ні).

2. Незалежно від того, що відбувається в моєму житті, коли я заходжу в клас, я почуваю себе краще (так, ні).

3. У мене часто болить живіт або голова, часто здається, що я от-от заплачу (так, ні).

4. У моєму класі є людина, якій я можу розповісти про свої проблеми (так, ні).

5. Я знаю, що в моєму класі ніхто не зробить мені боляче (так, ні).

6. Я впевнений, що мій учитель любитиме мене, навіть якщо я зроблю помилку (так, ні).

7. Мені відомі правила, яких потрібно дотримуватися в школі. Я знаю, що буде, якщо я їх порушу (так, ні).

8. Я боюся, що мої однокласники будуть мене дражнити за мою зовнішність (так. ні).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал