Н. М. Шарманова мова професійного спілкування




Сторінка3/7
Дата конвертації16.12.2016
Розмір0.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Тема 6. ОРФОГРАФІЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ
МОВИ
1.
Принципи української орфографії. Поняття орфограми. Основні види орфограм української мови. Написання слів разом, окремо і через дефіс. Вживання великої літери. Правопис слів з апострофом.

1.

Принципи української орфографії
Орфографія – 1) історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів 2) розділ мовознавства, який вивчає і розробляє систему правил, що забезпечує нормативність написань. Правила орфографії входять до системи писемних норм літературної мови й розраховані на обов’язкове дотримання їх усіма носіями української мови, які користуються її писемною формою. Українська орфографія ґрунтується на 4 принципах
1. Фонетичний принцип визначає, що слово пишеться так, як вимовляється правопис враховує літературну вимову слів і окремих фонем, наприклад, вживання [о], [е] після шиплячих та [й]: жонатийженити; префікс с – перед к, ф, п, т, х спитати, схотіти.
2. Морфологічний принцип передбачає, що частини слова пишуться однаково в різних формах того самого слова або в споріднених словах незалежно від їхнього звучання весна́
вéсни, степи
́ стéп; роз-, без- незалежно від вимови розжувати, безсовісний; пре-,
при-: прекрасний (дуже красивий, прибути (як наближення до об’єкта); дієслівні форми на -шся, -ться: умиваєшся, сміється.
3. Традиційний (історичний) принцип передбачає написання за усталеною традицією букви е, и в тих словах, девони не перевіряються наголосом левада, келих, кишеня; випадки подвоєння в іншомовних власних і загальних назвах Голландія, голландський,
бравісимо; правопис прислівників на зло, на-гора, до речі, досхочу.
4. Смисловий (семантико-диференціюючий) принцип передбачаєте, що написання слів визначається розрізненням їхніх лексичних значень вовк – Вовк Віра, проте – проте. Поняття орфограми. Основні види орфограм української мови
Під орфограмою розуміють правильне написання, яке обирається з кількох можливих і
ґрунтується на закріпленому в системі орфографії правилі. Основні види орфограм:

написання слів разом, окремо й через дефіс уживання великої літери уживання апострофа і м’якого знака правопис префіксів, суфіксів

20 чергування голосних і приголосних звуків подвоєння букві спрощення у групах приголосних звуків написання відмінкових закінчень правопис особових форм дієслів написання числівників і зв’язок їх з іменниками правопис прислівників написання часток тощо. Серед зазначених вище різновидів виділяють буквенні (літерні вживанням якого знака) і небуквенні (нелітерні: апостроф, перенос слів тощо) орфограми. Кодифікуються орфографічні норми в Українському правописі (редакція 1993 р.

3. Написання слів разом, окремо і через дефіс У сучасній українській мові діє загальне правило ОКРЕМО пишуться всі самостійні та службові слова. Але незначна частина слів має свої правила. Слід розрізняти слова і схожі (омонімічні) з ними словосполучення напам’ять і на
пам’ять, назустріч і на зустріч, проте і про те, зате і за те, якби і як би, вбік і в бік,
вгору і в гору. Словосполучення, що злилися водне слово, стали прислівниками, пишуться разом завтра, опівночі, нанівець, нашвидкуруч, напередодні, щовечора, щорічно,
навперейми, навпростець, навкоси, навпіл, навпроти, досхочу, всмак, щиросердно тощо. РАЗОМ пишуться
1) складні іменники, що утворилися з допомогою сполучних голосних лісостеп,
чорнозем, водогін, легкоатлет, медозбір, снігопад, листопад, землероб складні слова без сполучних голосних перекотиполе, Трипілля, болиголов, П’ятихатки, шістдесятиріччя;
2) складні слова з частками пів-, напів, спів, полу піввідра, півпаляниці, напівповний,
полумисок, співдружність;
3) складні слова, що утворилися з підрядних словосполучень народна пісня –
народнопісенний, сільське господарство – сільськогосподарський, багато води –
багатоводний, збирати зерно – зернозбиральний, швидко діяти – швидкодіючий, довгий вік
довговічний. ЧЕРЕЗ ДЕФІС пишуться слова, що є незалежними одне від одного і, наблизившись фонетично, складаючи одне поняття, не злились остаточно водне слово, зокрема
1) слова, що не мають сполучного голосного хата-читальня, ракета-носій, дизель-
мотор, блок-система; географічні назви Франкфурт-на-Майні, Івано-Франківськ, Рава-
Руська;
2) повторення синонімічних слів плаче-ридає, думає-гадає, Зайчик-Побігайчик;
3) повторення того самого слова ледве-ледве, далеко-далеко, рідний-рідний;
4) сполучення слів, що мають приблизне значення день-другий, сотня-дві, туди-сюди;
5) слова з часткою пів- у власних назвах пів-України, пів-Києва, пів-Європи;
6) прикметники, утворені від двох і більше слів, що перебувають у сурядному зв’язку:
фізико-математичний (фізика і математика, історико-філологічний (історія і філологія,
фінансово-економічний (фінанси і економіка
7) прикметники, що означають поєднання двох окремих кольорів або їх відтінків, напр.:
жовто-блакитний, сніжно-білий, темно-зелений, криваво-червоний, блідо-рожевий.
4. Уживання великої літери З великої літери пишуться
– перше слово в реченні
– усі антропоніми (прізвища, імена, по батькові, псевдоніми
– назви божестві релігійних свят Бог, Господь, Богородиця, Різдво, Пречиста, Великдень;
– індивідуальні назви міфологічні (Зевс, Перун, Венера, Прометей), тварин (Жучка,
Гнідий, Мурка, Минька), дійових осіб у байках, казках (Котигорошко, Морозенко, Дід
Мороз) тощо

21
– назви держав, країн, материків Україна, Росія, Казахстан, Азія, Балкани;
– одиничні астрономічні, географічні назви Марс, Місяць, Земля, Юпітер, Сатурн;
– перше слово складних офіційних назв Криворізька міська рада народних депутатів,
Криворізький державний педагогічний університет, Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова;
– урядові назви й назви партій, громадських організацій Кабінет міністрів України,
Генеральний прокурор України, Народний Рух України;
– власні назви газет (“Голос України, Вечірній Київ, “Кур’єр Кривбасу”), журналів
(“Дивослово”, Дзвін, “Саксагань”), підприємств, установ (спорткомплекс “Олімп”, навчально-виховний комплекс “Руданочка”).
5. Правопис слів з апострофом Українська мова має специфічний нелітерний знак – апостроф, що використовується для передання твердої, роздільної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками б’ють, в’яз, з’їзд, інтерв’ю, комп’ютер, подвір’я,
об’єкт, під’їзд. У російській мові в аналогічних позиціях (роздільної вимови) вживається твердий роздільний знак.
Апостроф вживається:
1) після губних звуків б, п, в, м, ф перед я, ю, є , ї б’ється, п’ять, дев’ять,
п’ється, п’яний, м’ятний, м’який, в’юн, верф’ю, солов’ї, зв’язок, пам’ять, торф’яний;
2) після префіксів, які закінчуються на приголосний, перед я, ю, є, ї з’їзд, під’їзд,
з’єднання, від’ємний, без’ядерний, роз’ярити;
3) після р перед я, ю, є, ї, якщо вони позначають два звуки подвір’я, сузір’я, матір’ю. В іншомовних словах апостроф ставиться в таких самих позиціях, які в питомих українських лексемах або словах, що не сприймаються як запозичені. Проте, апостроф ставиться перед я, ю, є не тільки після губних тара й після шиплячих та задньоязикових, якщо вони вимовляються твердо і букви я, ю, є позначають два звуки
прем’єра, об’єкт, бар’єр, Х’юстон, ін’єкція, кон’юнктура, п’єдестал, В’єтнам тощо.
Апостроф не ставиться:
– якщо йотовані букви я, ю, є передають м’якість попереднього приголосного звука, то він звучить м’яко, звука й немає й вимова є плавною, а нероздільною свято, цвях,
морквяний, тьмяний, мавпячий, духмяний, дзвякнути, рутвяний;
– в іншомовних словах, якщо я, ю, є передають м’якість попереднього приголосного, не чується звук й і відповідно вимова є нероздільною, а плавною бюро, пюре, манікюр,
рюкзак, гравюра, кювет, нюанс, Мюнхен, бюрократ, бюлетень, бюджет, бюст, мюзикл.



Змістовий модуль ІІІ. КУЛЬТУРА ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ
Тема 7. ТОЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ ТА ЗАСОБИ
ЇЇ ДОСЯГНЕННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ СФЕРІ
1. Точність як основна комунікативна ознака культури мовлення педагога.
2. Лінгвістичні засоби вироблення точного мовлення вчителя
2.1. Лексичні ресурси мови
2.2. Граматичні (синтаксичні) засоби
2.3. Стилістичні ресурси мови.
3. Причини порушення смислової точності.
1. Точність як основна комунікативна ознака культури мовлення педагога Досконале, комунікативно правильне мовлення – це не лише поєднання слів, ай логічний виклад думок і почуттів. Прагнучи до досконалого мовлення, майбутній педагог

22 має враховувати як суто мовні його особливості (ступінь оволодіння нормами, які діють в конкретну епоху, такі позамовні фактори (знання законів мислення, практичний досвід мовця – віковий, життєвий, і мовленнєвий, психічний стан мовця, мету, націленість на спілкування тощо. З огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення вчителя є правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність, чистота, доречність, достатність (поняття кількості мовлення, виразність, емоційність. Культура мовлення – це культура мислення й культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини. Закони розвитку мови існують незалежно від волі людей, бо відображають об’єктивні відношення в реальному світі. Спілкування можливе не тільки завдяки приналежності співрозмовників до одної етномовної спільноти, ай тому, що за кожним словом обидві сторони бачать один і той же предмет реальної дійсності, однакові об’єктивні зв’язки, тобто однаково називають предмети, явища, процеси тощо.
Точність – одна з головних ознак культури мовлення. Оскільки свідомість людини не лише відтворює об’єктивний світай творить його, то можливість появи неточностей у мовленні зберігається на всіх етапах розвитку мови. Розвиваючись, мова за своєю суспільно-функціональною суттю постійно прагне до цілковитої відповідності слова певному поняттю. Предметі назва предмета в різних мовах можуть мати різну співвіднесеність (залежно від того, яка диференційна ознака покладена в основу назви, але в межах однієї мови для кожного її носія вони повинні зберігати точну співвіднесеність. Поняття “точність” має два значення 1) це вживання в мовленні слів (їх значень) і словосполучень, звичних (узвичаєних) для людей, які володіють нормами літературної мови 2) це оформлення й вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності, тобто несуперечність предмета і його назви. Це означає, що мовець повинен постійно прагнути до пізнання як дійсності, так і законів, норм мови, що неможливе без їхньої варіативності (або змінюваності. Чим усебічніше охоплює людська думка реальний світу його взаємозв’язках, тим точніше вона реалізується за допомогою мови. Отже, точним мовленням можна назвати таке, у якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням, тобто значенням, наявним умові на певному етапі її розвитку.
2. Лінгвістичні засоби вироблення точного мовлення вчителя
2.1.Лексичні ресурси мови
Точність реалізується найперше лексичними ресурсами мови, тобто виявляється нарівні слововживання.
Точність слововживання – це ступінь відповідності значення слова у повідомленні його семантики за тлумачним словником. Розрізняють такі ступені точності слововживання точне, частково неточне, повністю неточне. До основних значень слів умові належать
1) семантичне пряме (фіксують у тлумачних словниках у максимально можливому обсязі часто слова мають по декілька значень – полісемія
2) семантичне переносне (частково фіксують у словниках використовують у тропах
3) граматичне (задається значенням морфем слова, морфологічною формою чи синтаксичною роллю в реченні, синтаксичними валентностями тощо
4) стилістичне (вказує на належність слова до певних стилів
5) емоційне (визначається значенням на шкалі, що його має слово в переважної більшості носіїв мови шкала повинна мати значення від негативних до нейтральних та позитивних
6) ідеографічне, утому числі асоціативне (по-перше, визначається місцем слова в ієрархічному словнику мови, по-друге, його зв’язками – родовидовими, причинно- наслідковими, асоціативними тощо.

23 У мовленні слова набувають додаткових значень, зокрема
– контекстуальне – з’являється у слові після його введення до складу повідомлення та визначається певним контекстом слова
– індивідуальне авторське – завжди існує в словнику автора більшою чи меншою мірою стосовно будь-якого слова та реалізується у процесі генерування автором повідомлення значною мірою залежить від життєвого досвіду автора
– індивідуальне реципієнтське – завжди існує у словнику реципієнта стосовно будь- якого слова та реалізується при сприйманні повідомлення реципієнтом. Які авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта. Обидва індивідуальних значення (авторське й реципієнтське) можуть бути тотожними основному словниковому – семантичному, граматичному, стилістичному, емоційному, ідеографічному, – але можуть відрізнятися від нього. Крім того, індивідуальні значення можуть суттєво відрізнятися одне від одного, унаслідок чого виникають комунікативні невдачі. Найбільше можливостей для точного співвіднесення предмета і його назви мають такі лексичні засоби синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні слова. Значні труднощі викликають іншомовні, професійні та архаїчні слова, фразеологізми.
Синоніми виникають умові як одиниці, що підкреслюють новий відтінок у значенні слова, тобто як точніша для пової ситуації спілкування назва відомого предмета за винятком т.зв. абсолютних синонімів, які різняться між собою тільки звуковим комплексом і джерелом походження білінгвізм – двомовність, кавалерія – кіннота, норд-
ост – північний схід, полісемія – багатозначність. Проте варто звернути увагу на подекуди обмежену сферу функціонування навіть абсолютних синонімів, пор.: загальне
мовознавство, вступ до мовознавства – лінгвістика тексту, етно-, соціо- та психолінгвістика, когнітивна лінгвістика.
Відмінність синонімів може бути власне семантична (земля – ґрунт; дорога – шлях
– гостинець збірка – зібрання – збірник) або стилістична, семантико-стилістична (нейтр.
людина – розм. чоловік, нейтр. відомий – уроч. славетний; розм. лице – нейтр. обличчя;
розм. пес – нейтр. собака). Добираючи одне слово із синонімічного ряду з метою досягнення точності висловлювання, потрібно враховувати стильову приналежність слова (нейтральне чи стилістично марковане розмовне,
офіційне, наукове тощо); його емоційно-експресивне значення (піднесене – знижене, інтимне, ласкаве –
офіційне, урочисте – жартівливе);
3) приналежність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектне,
просторічне, жаргонне);
4) місце слова в словниковому запасі мови (активний – пасивний словниковий склад. Це важливо пам’ятати, оскільки до синонімічного ряду можуть входити слова, запозичені з інших мов, дібрані з діалектів – територіальних і професійних, із фразеологічних ресурсів мови, пасивного словника (архаїзми. Неточність виникає в тих випадках, коли слово вжите у приблизному значенні
(пор.: Я болію за команду Динамо – замість вболіваю; багатотомний збірник поетичних творів – зібрання; футбольна команда не боялась цього противника – замість суперника).
Прагнення до точності й новизни в синонімії зумовлює появу перифраз (бавовна –
біле золото, радіація – невидима смерть, ліси – легені планети, Кривий Ріг – залізне серце
України).
Омоніми (група співзвучних, але різних зазначенням слів) становлять неабияку трудність у практиці слововживання, бо точність їх застосування залежить від знання мовцем лексики і від того, наскільки їм відповідають знання слухача. Іноді нам відоме одне слово відповідного звукокомплексу, а почувши його в іншому значенні, ми просто не сприймаємо. Тому основною вимогою до тексту є його чіткість, виразність, повнота

24 інформації (достатність тексту не вимагає його багатослівності, навпаки, лаконізм – найвища оцінка виразності тексту. Це важливо ще й тому, що багато омонімів виникло внаслідок розщеплення полісемії – віддалення значення слова від його вихідної форми, утрати зв’язку з нею. Пор.: клич – наказ, форма відкликати клич –
гасло, заклик сіла
людина; сів на землю мороз сіла батарейка; сів ґрунт. Особливістю використання у професійному мовленні омонімів є відбір однозвучних з питомими лексемами слів, які українська мова запозичила до свого складу з інших мов. Щоб уникнути неточності, необхідно підготувати слухача до сприйняття цього слова, напр.: лава – вид меблів, лава – ряд, шеренга людей, лава – великий забій у шахті, лава – (лат.) магма, продукт виверження вулкану мул – відкладання на дні водоймища, мул (лат.) – домашня тварина клуб – летюча маса диму, пари, клуб – частина тіла людини або тварини, клуб (з англ.) – культурно-освітня організація як – прислівник,
як (із тибет.) – велика рогата тварина. Якісні знання лексичної та граматичної систем сприятимуть точності вживання омонімів зáмок – замóк, лýпа – луп, рáдій – радíй, нáсип
– насúп, дорóга – дорогá, стріла – стріла, гри – горú. Уміле використання паронімів також сприяє виробленню точності мовлення. Ці розрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь із співрозмовником, напр.: На які інстанції він бігав до того, як став чемпіоном у
стометрівці? (інстанція – установа, дистанція – відстань. Він зло не вживає своїм
становищем (не зловживає. Я мимохідь тебе образив (мимохіть – нехотячú, мимохідь – проходити повз, мимо.
Багатозначні слова вимагають точного контексту, який не допускав би двозначного чи спотвореного сприйняття змісту (навіть у тих випадках, коли незвичне вживання багатозначного слова передбачає комічний ефекту міжособистісній або міжкультурній комунікації У тебе не всі дома (у значенні нерозумний) – Усі, нас усього
троє.
2.2. Граматичні (синтаксичні) засоби Точність досягається лишена лексико-семантичному рівні – вона тісно пов’язана з граматичним (зокрема синтаксичним) рівнем. Відомо, що багатозначними можуть бути не лише повнозначні, ай службові слова. Задля точного їх використання недостатньо знати лексичні можливості мови – і граматика ставить вимоги до точності побудови словосполучень, речень і текстів за фахом, пор.: Це зроблено задля мене – Це зроблено
через мене Чого ти так нервуєш (кого?) – Чого ти так нервуєшся (сам!) Значна роль у досягненні точності мовлення належить порядкові слів. Адже він регулює функції слів, розставляє логічні акценти у фразі. Порядок слів допомагає відрізнити суб’єкт від об’єкта, якщо їхні назви виражаються однаково – Н.в. і З.в. (Добро
рухає суспільство); суб’єкт від предиката, якщо обидва виражені іменниками чи інфінітивами (Жити – Вітчизні служити).
Порядком слів досягається смислова й інтонаційна відокремлюваність членів речення (Він, зачарований, не міг відвести погляду від озера). Від порядку розташування у реченні залежать смислові зв’язки вставних слів (напр.: він, напевно, знає він знає
напевно). Дієприкметникові звороти посідають певне місце у фразі – стоять перед / після означуваного слова, або означуване слово вводиться всередину звороту (пор.: Факти,
наведені в акті, підтвердились. Факти підтвердились, наведені в акті. Наведені в акті
факти підтвердились).
2.3. Стилістичні ресурси Розвинута функціонально-стильова система і стилістична диференціація засобів вираження є одними з основних характерних рис сучасних національних мов, відповідно й української мови. Під функціональним різновидом мови, услід за представниками різних стилістичних вітчизняних (Г. Й. Волкотруб, С. Я. Єрмоленко, ЛІ. Мацько та ін.)

25 і зарубіжних шкіл (М. П. Кожина. М. А. Корміліцина, ОБ. Сиротиніна та ін.), розуміють систему мовних одиниць, способів їх поєднання й використання, визначених суспільними потребами. У сучасній українській літературній мові виокремлюють науковий, офіційно- діловий, публіцистичний, художній, розмовний, конфесійний (сакральний) та ораторський функціональні стилі. Найбільш розбудованим питанням специфіки професійного мовлення є функціонування мовних одиниць в офіційно-діловому й науковому стилях. В офіційній фаховій комунікації мовним одиницям належить роль засобів стандартизації та уніфікації структури ділового тексту. З цим пов’язана проблематика розробки типових і трафаретних текстів (та їх складових) професійного спілкування. Значне звуження мовних одиниць у сфері ділової мови порівняно з іншими стилями зумовлює їх високу частотність і типізацію усталених мовних конструкцій у певних частинах текстів службових документів, напр.: лист складається; У разі чого-небудь доведеться скоротити тощо. В офіційно-діловій мові сформованою є загальна схема стандартизації типова ситуація породжує стереотипну мовну манеру, основні функції якої – номінативна, інформативна, імперативна, текстотворча, регламентаційна та функція готових елементів стилю. Недоречне використання в неформальній, неофіційній сфері спілкування засобів цього стилю мови асоціюється з т. зв. канцеляритом, тобто зневажливою оцінкою мови, насиченої штампами, стереотипами (С. Я. Єрмоленко). Наукові тексти мають типову багатомірну й багаторівневу композиційну структуру, мовні одиниці вживаються залежно відмети наукової інформації, змісту наукової праці, ситуації та підстилю наукової комунікації. Найчастотнішими, наприклад у власне науковому підстилі, є використання повторюваних конструкційна зразок
Актуальність теми дослідження зумовлюється…; Наукова новизна роботи полягає…
тощо. У науковому й офіційно-діловому стилях точність ні за своїм змістом, ні за реалізацією неадекватна точності художнього чи розмовного стилів. Точність у науці виражається, у першу чергу, через терміни (а звідси вимога до їх однозначності та міжнародності їх змісту) і фахову лексику. Точність у науці і в документах – пряма, емоційно-нейтральна, не допускає метафоричності, образності, експресивності. Терміни, професіоналізм, іншомовні слова як лексеми вузької сфери вживання,
можуть мати як номінативну (у науковому, офіційному стилях) функцію, такі поєднану з нею художньо-експресивну роль. Тому вживати такі слова у власному мовленні потрібно за необхідністю круїз – подорож: менеджер – керівник, ухвалити рішення (офіц.)
вирішити (нейтр.); ампутувати гілку замість відрізати її. Діалектні, просторічні слова, вульгаризми, вжиті зі стилістичною метою для створення зниженого або жартівливого колориту як засіб індивідуалізації мови персонажа, ефективні лише у випадках, коли вони не руйнують загальної будови тексту та дійсно привносять у нього нові семантичні чи експресивні відтінки. Точність як ознака культури мовлення застерігає й від стильового дисонансу багатозначні слова, синоніми, омоніми різняться не лише відтінками, ай функціональними параметрами, напр.: око – орган зору око – 1) одиниця ваги (1,2 кг,
заст.), 2) міра об’єму (1–1,5 л, заст.) – оконтурення – 1) дія зазнач, оконтурити (спец.),
2) лінія, що позначає контури чого-небудь; незабудь – 1) заст., на згадку, 2) діал.
незабудка. У розмовному мовленні синоніми різняться не лише ступенем метафоричності, ай різноманітнішою експресивністю, напр.: йти – сунути, дибати, лізти, ледве ногами
перебирає, нога за ногою сорочка – кошуля, льоля; мовчки – без словечка, ані мур-мур,
тихо – ша. Нерідко синоніми як стилістичні ресурси досконалого мовлення вчителя виникають як евфемізми померти – заспокоїтись, навіки заснути, спочити, закрити очі,
відійти, піти на той світ, життя скінчити.

26 Омоніми можуть застосовуватися яку діловому, науковому, такі розмовному, художньому, публіцистичному стилях. У перших двох стилях вони не мають стилістичних функцій, а в інших можуть використовуватися з певною комунікативною метою. Проте в обох випадках точність контексту є обов’язковою вимогою, напр.: 1) Не гай часу – За
селом темніє гай. – “Гай-гай, дитино, аби ти не пошкодувала”. 2) Пара має температуру
98°. – Пара ссавців була переселена в нові кліматичні умови. – Добра пара – Гриць і
Варвара. У науковому й офіційному стилях пароніми теж стилістично-нейтральні, а в інших стилях вони можуть набувати нових (контекстуальних) емоційно-експресивних відтінків. Проте у фаховому мовленні неприпустимим є сплутування або заміна мовних одиниць
1) україніка – зібрання творів про Україну та україністика – це українська філологія (мовознавство й літературознавство Зібрання чеської україніки є надзвичайно цінним документальним джерелом для вивчення культурного співробітництва між двома братніми народами, Проблематика, яку розробляв великий учений [О.О.Потебня], багатогранна. Він працював у галузі теоретичного мовознавства, слав’янознавства, русистики, україністики, фольклору, етнографії (з журн.);
2) уповноваження – надання якійсь особі прав діяти від імені того, хто це доручає уживається звичайно в однині) та повноваження – це самі права надіяння від імені когось, на прийняття рішень на власний розсуд (форми однини і переважно множини. Часто в професійному мовленні одна лексема підміняється іншою, напр.: З липня він приступив до виконання своїх уповноважень. Уряд надав послові необмежені
уповноваження (з газ. Доцільно в обох випадках використовувати саме лексему
повноваження. Оскільки точність досягається в контексті, то варто пам’ятати, що вона визначається вичерпністю й недвозначністю закладеного у словах змісту. У розмовному мовленні неточність слововживання (чи фразотворення) може бути компенсована ситуацією спілкування, мімікою або жестами, але це не виправить неприємного враження від такого мовлення незнання предмета розмови або мовних засобів для його називання засвідчує низьку культуру мислення й мовлення. Вимога точності зростає, якщо зі співрозмовником немає безпосереднього контакту (наприклад, у писемному мовленні) або співрозмовником є широка аудиторія, про загальноосвітній і фаховий рівень якої знаємо недостатньо.

3. Позамовні фактори досягнення точності мовлення
Точність зумовлюється, по-перше, знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця і, по-друге, його умінням співвіднести свої знання мови з цією об’єктивною дійсністю. Це співвідношення буде тим точніше, чим глибше, багатогранніше пізнаватиметься дійсність і чим повніше засвоюватимуться ресурси мови, надбані попередніми поколіннями людей для називання й оцінки реального світу. Точність мовлення залежить ще від одного позамовного фактора чим гармонійніші інтелектуальні рівні у мовця і слухача, тим вища гарантія точного сприйняття інформації та реакції на неї. Чим вищий цей інтелектуальний рівень, тим простіші засоби мови потрібні мовцеві, щоб висловитись точно, а слухачеві – щоб сприйняти точну інформацію. Точність мовлення, у свою чергу, сприяє пізнанню дійсності – прагнення до точності спонукає мовця всебічно вивчати як об’єктивну дійсність, такі суб’єктивні враження від неї. Той, хто поважає свого співрозмовника і не хоче постати перед ним некомпетентним, не дозволить собі знати предмет мовлення неточно, поверхово і принагідно. Таким чином, і предметна, і понятійна точність мовлення визначається рівнем знань про довкілля й мову як засобу спілкування людей у ньому, а також ступенем інтелекту, етикою комуніканта.

27
4.

Причини порушення смислової точності До основних причин порушення смислової точності належать такі
1) уживання слів у невластивому їм значенні, наприклад, пор. крайній (уживається в значенні який знаходиться на краю чого-небудь, віддалений від середини крайня хата, крайній під’їзд) – останній (той, хто замикає ряд, знаходиться в самому кінці. Протилежне до нього – перший остання сторінка, вираз Хто останній у черзі
2) незнання семантики паронімів – слів, близьких за звучанням, але відмінних за написанням, значенням і творенням, зокрема дружний (згуртований, одностайний)
дружній (доброзичливий, прихильний. Правила уникнення помилок, що призводять до порушення фразеологічної точності
– не можна дослівно перекладати іншомовні вислови, які в українській мові мають свої відповідники у будь-який час (в любое время) – замість коли завгодно;
– знання точного значення фразеологізму, його експресивно-стилістичних можливостей, сфери вживання Маючи наметі переплюнути всіх, він вляпався в
авантюру (у наведеному контексті розмовні фразеологізми перенесені в офіційно-ділове мовлення
– неприпустимою є трансформація складу фраземи: важка сізіфова праця;
– не можна вводити до складу фразеологізму просторіччя, напр.: це зовсім друга
справа (потрібно інша). Отже, точність мовлення може бути i предметно-понятійною, й емоційно- експресивною. Емоційно-експресивна точність не стосується фахового спілкування офіційного й наукового стилів, для інших стилів потрібні обидві форми точності. Точність є однозначною, уній співвідноситься мова з реальною (і художньою) дійсністю, на відміну від правильності, яка визначається нормою або її варіантом, правилом чи одним із його винятків.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал