Н. М. Шарманова мова професійного спілкування



Pdf просмотр
Сторінка1/7
Дата конвертації16.12.2016
Розмір0.78 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7

1 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ Криворізький національний університет Криворізький педагогічний інститут Факультет української філології Кафедра української мови НМ. Шарманова
МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ
Навчальний посібник Кривий Ріг – 2014

2
УДК 811.161.2´271
ББК 81.2 Укр
Ш 26

Шарманова НМ

Мова професійного спілкування : [навчальний посібник Кривий Ріг : КНУ, 2014.
– е вид, стереотип. – 57 с.


У навчальному посібнику представлено систему теоретичної і практичної підготовки майбутнього фахівця з курсу Українська мова (за професійним спрямуванням. Задля поглиблення студентами знань з української мови з урахуванням профілю підготовки та специфіки використання у професійній діяльності основних засад культури фахової мови подано теоретичний і практичний блоки. Розроблений за кредитно-модульною системою посібник передбачає підвищення загального мовного рівня майбутнього спеціаліста, розширення й удосконалення знань з ділового усного й писемного мовлення, допомогу в оволодінні мовною культурою професійного спілкування як складовою загальнонаціональної культури. Навчальний посібник призначений для студентів, викладачів вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться проблемами мови й фахової мовної комунікації.
Рецензенти: д. філол. н, проф., завідувач кафедри української мови Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ Криворізький національний університет Ж. В. Колоїз; к. філол. н, доц., доцент кафедри української мови Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ Криворізький національний університет К. А. Качайло; к. філол. н, доц., доцент кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова ГО. Денискіна.


Рекомендовано до друку кафедрою української мови
(протокол № 1 від 30.08.2008 р.)











ББК 81.2 Укр
© НМ. Шарманова, 2014

3
ВСТУП
Сьогодні зростає роль професійного мовлення в усіх сферах суспільного життя. Участь у комунікації вимагає від майбутнього фахівця як учасника її різних формі жанрів високої культури мовлення. Це передбачає наявність у кожної окремої мовної особистості теоретичних знань промову, її норми, а також рівня сформованості вмінь аргументовано викладати власні думки, вислуховувати й розуміти погляди опонента, оцінювати їх, відповідно до позиції співрозмовника, корегувати свою позицію або наполягати на висунутих положеннях, спільними зусиллями доходити суті питання, шукати і знаходити нові аргументи для переконання опонента. Результативність монологічної та дискутивно- полемічної діалогічної фахової мови залежить у першу чергу відмовної компетенції молодого спеціаліста, від уміння послуговуватися комунікативними стратегіями й тактиками, від системи аргументації, логічності, тактовності, толерантності, дотримання етичних норм, отже, від загальної культури професійної комунікації. Навчальна програма курсу Українська мова (за професійним спрямуванням має за пріоритет підвищення загального мовного рівня майбутнього спеціаліста, оволодіння мовною культурою професійного спілкування, розширення й удосконалення відомостей з теорії й практики української мови для вербального вираження свого майбутнього фаху. Перед викладанням навчальної дисципліни Українська мова (за професійним спрямуванням, яка загалом має практичний характер, поставлені такі завдання поглибити знання студентів зі шкільного курсу української мови розкрити основні відомості про нормативність сучасної української літературної мови фонетичні, орфоепічні, акцентуаційні, графічні, лексичні, фразеологічні, граматичні, пунктуаційні, стилістичні норми сформувати вміння й практичні навички комунікативно виправдано користуватися засобами мовив різних сферах ділового мовлення збагатити активний словник студентів термінологічною й фаховою лексикою галузевого й педагогічного спрямування подати відомості про найпоширеніші види документації, домогтися засвоєння правил їх укладання. навчити студентів працювати з текстами різних стилів і жанрів залежно відмети мовлення й сфери спілкування

сприяти більш свідомому та якісному засвоєнню інших академічних курсів. Навчальний посібник укладено відповідно до програми з курсу Українська мова за професійним спрямуванням і передбачає поглиблення студентами набутих у шкільному курсі знань з рідної мови з урахуванням напряму підготовки, специфіки використання у професійній діяльності основних засад культури фахового мовлення. Відповідно до зазначеного вище метою посібника є підвищення загального мовного рівня майбутнього спеціаліста, допомога в оволодінні мовною культурою професійного спілкування, розширення й удосконалення знань з професійного усного й писемного, монологічного й діалогічного мовлення. Посібник містить такі змістові навчальні модулі
1. “Українська мова як суспільний феномен. Основні аспекти мовної
комунікації, де розглядаються соціолінгвістична сутність мови й мовлення, поняття національної, рідної, державної, офіційної мови, стан мовної політики й сучасної мовної ситуації в Україні.
2. “Літературні норми сучасної української мови визначає відомості про літературну мову, її основні риси і форми реалізації, типи мовних норм, зокрема норм сучасної української літературної мови.
3. “Культура професійного мовлення орієнтує студентів на засвоєння відомостей про специфіку професійного спілкування, якісні ознаки досконалого мовлення фахівця співвідносно до стилістичної й жанрової диференціації української мови. Подано поняття

4 про мовленнєвий етикет, діловодство, основні вимоги до документів, їх класифікацію, загальні правила укладання текстів різних видів ділових паперів, усунення типових помилок у текстах документів, види усного професійного спілкування, жанри публічних виступів, культуру ділових стосунків та управління. Таке структурування дозволяє реалізувати завдання і теоретичного, і практичного спрямування, що стоять перед викладанням української фахової мови поглибити знання студентів зі шкільного курсу української мови розкрити основні відомості про нормативність сучасної української літературної мови (фонетичні, орфоепічні, акцентуаційні, графічні, лексичні, фразеологічні, граматичні, пунктуаційні, стилістичні норми сформувати вміння і практичні навички комунікативно виправдано користуватися засобами мовив різних сферах професійного мовлення збагатити активний словник студентів термінологічною й фаховою лексикою галузевого й педагогічного спрямування подати відомості про найпоширеніші види документації, домогтися засвоєння правил їх укладання навчити студентів працювати з текстами різних стилів і жанрів залежно відмети мовлення й сфери спілкування. Практичний курс з української мови розрахований на 36 аудиторних годин. Задля засвоєння норм української мови, поглиблення знань, одержаних під час практичних занять, а також для виправлення індивідуальних мовних недоліків навчальною програмою передбачено певну кількість годин для самостійної й консультативної роботи. Основними критеріями оцінювання знань, умінь і навичок студентів з курсує правильність і точність викладу, повнота розкриття понять, уміння послуговуватися науковою термінологією й фаховою лексикою, вільне володіння матеріалом уміння застосовувати набуті знання з теорії мови та особливостей її реалізації у професійній сфері в різних ситуаціях спілкування

мовностилістичне оформлення висловлювання на фахову тему уміння чітко, логічно, доцільно, послідовно, систематизовано викласти матеріал, обґрунтувати основні його положення, здійснити аналіз та узагальнення проблеми уміння вмотивовано представити власну точку зору та відстояти її грамотне оформлення документації різних видів ступінь якості й усвідомленості самостійного пошуку студентом теоретичних відомостей до тієї чи тієї теми, у процесі виконання індивідуального проекту, контрольних, поточних тестових, завдань. Навчальним проектом із курсу Українська мова (за професійним спрямуванням є реферат. Різновиди поточного контролю експрес-опитування, усні повідомлення з ключових питань курсу на основі аналізу навчальної літератури, тестування, самостійна робота за завданнями з удосконалення орфографічної й пунктуаційної грамотності студентів, контрольна робота з курсу. Вид підсумкового контролю іспит.
Навчально-методичне забезпечення дисципліни становлять навчально-методична література з української мови з урахуванням спеціальних лінгвістичних джерелі методичних розробок з проблематики, що стосується українського професійного мовлення, нормативно-правові акти з виконання мовного законодавства тощо. Згідно з окресленими вище вимогами, що висуваються до академічного курсу, посібник містить питання для самостійної роботи, орієнтовні тексти для підсумкової контрольної роботи студентів денної та заочної форм навчання, питання до іспиту, тексти для мовностилістичного аналізу, перелік тем для створення індивідуального навчально- дослідницького проекту з навчальної дисципліни.

5 ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Змістовий модуль І. УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК СУСПІЛЬНИЙ ФЕНОМЕН. ОСНОВНІ
АСПЕКТИ МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Тема 1: УКРАЇНСЬКА МОВА СЕРЕД ІНШИХ МОВ
1.

Українська мова – національна мова українського народу.
2.

Українська мова в системі мов світу.
3.

Функції мови.
1. Українська мова – національна мова українського народу
Українська мова – мова корінного населення України, а також українців, що проживають за її межами у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Серед майже 5 тис. мові такої ж кількості діалектів, які налічуються в світі сьогодні, більшість не мають писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мóвців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад 1000 років. Витоки ж її сягають праслов’янської (або спільнослов’янської) мови. На сьогодні відомо декілька підходів щодо періодизації історії української мови мовознавцями ВВ. Німчуком, Ю. В. Шевельовим Шерехом, В. М. Русанівським). Досліджуючи проблеми періодизації мови, МС. Грушевський довів, що етнічні українські землі ще за часів Київської Русі заселяли українці. Учений заперечив шовіністичні версії про початок української історії а відтак і мови) лише з ХІV-ХV ст. Українську мову він виводив безпосередньо з праслов’янської та виділив такі періоди в її генезі
1)
спільноіндоєвропейської мови (до ІІ тис. до не,
2)
слов’яно-литовської мовної групи (до V ст до не, розпаду слов’яно-литовської мовної групи (з V ст до не. до І ст. неукраїнська мова. Заданими перепису населення країни 2001 р, 85,2% українців назвали рідною українську мову (майже 32 млн. Рідна мова – 1) мова, з якою людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей у їх національній своєрідності 2) перша мова, якою почала розмовляти дитина (мова батьків, або мова, з якою індивід увійшов у культуру в період свого свідомого життя. В англійській, німецькій мовах є розмежування мова – language; рідна мова – mother tongue. У часи національного відродження, активізації національного самопізнання питання мови та її зв’язку з долею етносу набувають великої ваги. Національна мова –
засіб спілкування нації та засіб її самоідентифікації серед інших націй важливий чинник консолідації конкретно-історичного соціуму. Статус національної мови залежить від її суспільної ролі в національній державі. Отже, замовою стоїть доля національної культури, історії народу. Поряд із територіальною, культурно-історичними ознаками українська мова постає найважливішою ознакою визначення народу, його самобутності, є засобом єднання поколінь і формування національної свідомості.
2. Українська мова в системі мов світу Українська мова за генеалогічною класифікацією належить до індоєвропейської мовної сім’ї, входить до слов’янської групи, східнослов’янської підгрупи разом із білоруською, російською мовами. Вона належить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею розмовляє 45 млн. мовців. Основні риси, що відрізняють українську мову від інших слов’янських мовна фонетичному рівні чергування давніх (етимологічних) Е, О з І: столъ стōл
стіл; печь пēч піч;

6
– перехід дифтонга ѣ в І: лѣс ліс; втрата пом’якшення перед Е;
– фарингальна характеристика щілинного приголосного Г (пор. город [горόд], гірко
[г͗ίрко] та ґава [ґава], нігті [нʹίхтʹі]); на лексичному рівні лексика сягає до доби Київської Русі. У зарубіжному мовознавстві (дослідження американського лінгвіста М. Сводеша) доведено, що ядро лексики є сталим, змінюється лише периферійна частина, зокрема зароків словниковий фонд зазнає змін приблизно на 20 %. У лексичному запасі українська мова на сьогодні нараховує близько 4 млн. слів на морфологічному рівні кличний відмінок іменника мамо, батьку, Оксано,
Петре, Любове; закінчення -ові, -еві у Д.в. і М.в. однини іменників чоловічого роду князю-князеві;
– стягнені форми прикметників червона, червоне (пор. з фольклорних текстів зеленеє
жито, зелене);
– синтетичні форми майбутнього часу дієслів недоконаного виду напишу, відвідаю;
– закінчення -мо в дієсловах наказового способу станьмо, гуртуймось;
4)
на синтаксичному рівні безособові речення зі сталою дієслівною формою на -но,
-то: укладено, розкрито;
– уникання одиничних дієприкметників у теп.часі, а також дієприкметникових зворотів зверніть увагу не формуючийформувальний, не інформуючийінформаційний, або
такий, що інформує тощо. Жодна національна мова не може оптимально розвиватися безмовних контактів з іншими мовами. Українська мова входить сьогодні у світ активних різномовних контактів. Словник поповнюється переважно термінами на базі англ., нім, фр. мов, латинізмами. Інтенсивно збагачується термінологія різних галузей наук і професій, зокрема суспільно- політичною термінологією спікер, саміт, брифінг, стагнація, консенсус, конверсія, імідж.
Деякі політичні терміни набувають нових семантичних відтінків у значенні, наприклад
сталініст, генсек, кадебіст, бандерівець, націоналіст тощо. У дзеркалі інших мов оцінюються виражальні засоби національної мови, пристосування їх до різних ситуативних контекстів, до різних сфер не лише внутрішньодержавного, ай міжнародного спілкування. Отже, на сучасному етапі українська мова має тісні зв’язки – традиційній нові – з різними мовами світу. Вона не поступається своїми фонетичними, лексичними, граматичними і стилістичними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов світу, маючи потужне функціональне навантаження.
3. Функції мови
Функції мови – призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку. Функції мови як суспільного явища відбивають особливості історії народу – носія національної мови, характер мовної ситуації в суспільстві. Основні функції, які виконує українська мова
Комунікативна – основна, визначальна функція мови – спілкування, обміну інформацією.
Мислеоформлювальна – оформлення думки.
Пізнавальна – мова як інструмент пізнання дійсності, нагромадження досвіду поколінь і передавання його нащадкам.
Експресивна – вираження під час комунікації образу самого мовця.
Імпресивна – вплив на адресата мовлення.
Інформаційна (репрезентативна) – передавання у процесі спілкування інформації про позамовну дійсність.
Референтна (когнітивна) – відображення об’єктивної дійсності, зв’язку мови з мисленням.
Номінативна – позначення об’єктів дійсності, їхніх властивостей і відношень між ними.
Емоційна – вираження почуттів, емоцій, переживань тощо.

7
Естетична (поетична) – використання образних можливостей мови для впливу на комуніканта, задоволення й виховання естетичних смаків суспільства.
Прагматична – указує наставлення мовця до висловленого.
Факультативні функції української мови
Контактовстановлювальна – привертання уваги мовця, підготовка його до сприймання інформації.
Магічна – у замовляннях, заклинаннях, молитвах.
Метамовна – використання слів мови для опису самої мови. Суспільні функції мови
Етнотворча – мова виступає головною етнодиференційною рисою, основою етнічної спільноти й культури, розкриває зв’язок із ментальністю.
Націєтворча – поєднується з державотворчою, коли на перший план виступає об’єднувальна роль літературного стандарту, національний характер літературної мови.
Ідентифікаційна – виявляється в часовому й просторовому вимірах, наголошує на усвідомленні спільності з попередниками й нащадками.
Культуроносна – виявляє сутність мовив системі культурних цінностей мова виконує роль своєрідного каналу зв’язку культур між народами. Функція міжнаціонального спілкування виявляє специфіку міжкультурної комунікації в Україні.
Тема 2. МОВНА ПОЛІТИКА Й МОВНЕ БУДІВНИЦТВО В УКРАЇНІ Мова і держава. Державний статус української мови. Мовна політика в аспекті світового та європейського державотворення. Формування національної мови історія лінгвоциду. Мовне будівництво в державі. Законодавча база мовної розбудови. Мовна ситуація в Україні.
1.

Мова і держава. Державний статус української мови
Нація – найвища форма організації суспільства, яку дотепер виробило людство на шляху свого поступу. Вона, які будь-яка інша спільнота людей, не може ні сформуватись, ні існувати без спілкування її членів, без збереження ними історичної пам’яті, надбань духовності, самоусвідомлення, без ідентифікації – відчуття приналежності до цієї спільноти. Універсальним засобом здійснення всього цього є мова. Вона забезпечує єдність, функціонування й розвиток нації у просторовому й часовому вимірах. Мовні проблеми є актуальними в кожному суспільстві. Особливо гостро вони відчуваються в поліетнічних утвореннях, де переплітаються з економічними, соціально- політичними, національними, релігійно-конфесійними інтересами націй, народностей тощо. Майже два століття ведеться свідома боротьба замову в Україні. Ця боротьба, що за останні роки набула масового характеру й одержала організаційне й законодавчо закріплене оформлення, породжена не тільки дією внутрішніх, національних процесів, є виявом загальносвітових тенденцій. Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус закріплений в Основному Законі держави – Конституції.
Державна мова – 1) закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики 2) офіційна мова державних установ, мова освіти, науки, культури тощо. Мова, якою держава заявляє про свій суверенітету міжнародному спілкуванні.

8 Термін державна мова з’явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. У багатонаціональних країнах конституцією (законодавством) статус державної, як правило, закріплюється замовою більшості населення. У деяких країнах відповідно до їхнього територіально-етнічного складу статус державних надано двом і більше мовам у Канаді, Фінляндії тощо – 2, Швейцарії – 4).
Мовний режим європейських країн
Країна
Офіційна мова
Мови меншин або регіонів
Бельгія Німецька, французька, фламандська
Одномовність у межах мовного округу, за винятком Брюсселя (офіційна двомовність) Великобританія англійська Мовні меншини шотландська (Шотландія, ірландська (Північна Ірландія, валлійська Уельс) Данія датська Німецька мовна меншина на півдні країни та ескімоська етномовна група у Гренландії офіційний мовний режим) Ірландія ірландська й англійська (офіційний двомовний режим) Іспанія іспанська (кастильська) у всьому Королівстві
Бакська, каталонська, галісійська, валенсійська (двомовність поряд з іспанською у відповідних автономних областях) Італія італійська (на всій території держави) Німецька
(Трентіно – Альто – Алідже), французька (Валле – д’Аоста), сардинська Сардинія, словеномовна меншина (Фріулі – Венеція – Джулія) Люксембург французька й люксембурзька Широко використовується німецька мова Нідерланди голландська Фризька мовна меншина на північному сході країни (без офіційного статусу, застосування креольського діалекту на Нідерландських Антильських островах Німеччина німецька
Датська і фризька етномовна групи на північному заході країни (без офіційного мовного режиму) Португалія португальська Фінляндія фінська і шведська Франція французька Мовні меншини ельзаська (в Ельзасі існує офіційний німецький мовний режим, бретонська, каталонська, креольська заморські департаменти, корсиканська, меланезійська і полінезійська (нематерикові заморські території, провансальська Швейцарія німецька, французька, італійська, ретороманська Таким чином, на сьогодні лінгвістична ситуація в Європі має такий вигляду багатьох кранах офіційною є одна мова (винятками є Бельгія, Ірландія, Швейцарія, Люксембург, але допускається існування інших мов без офіційного статусу. У міжнародній практиці термін “офіційна мова використовується як синонім до терміна

9 державна мова. У демократичних країнах зі статусом однієї мови як державної забороняється дискримінація громадян замовною ознакою. Статус державної мови надано українській за сприянням Товариства української мови ім. Т.Шевченка. 28 жовтня 1989 р. Верховною Радою УРСР прийнято Закон УРСР Промовив Українській РСР. Було складено й затверджено урядову програму розвитку української мови та інших мов в Україні до 2000 р. Однак програма виконувалась не в повному обсязі, а починаючи з 1994 р, ініціювалася думка щодо проголошення російської мови як офіційної поряд із державною українською, тобто фактично двох державних мов. Визнання в Україні російської мови як офіційної потенційно призведе до істотного обмеження функцій української мовив ролі єдиної державної. Питання щодо державності української мови було одним із центральних під час підготовки тексту Конституції України (1996 р. тар. Державний статус української мови, захист російської мови та мов інших національних меншин зафіксовано у статті 10 Конституції України.
2.

Мовна політика в аспекті світового та європейського державотворення.
Формування національної мови історія лінгвоциду
Одним із важливіших факторів збереження етнокультурної ідентичності, запобігання етнополітичних конфліктів і стабілізації етнонаціональних відносин є міжнародне й національне законодавства, що регулюють мовну політику держав.
Мовна політика – сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі. У багатонаціональних державах мовна політика є складовою національної політики. Вона віддзеркалює її принципи, відповідає панівній ідеології. Спрямування і форми впровадження мовної політики детерміновані наявним суспільно-політичним ладом, режимом правління, міжетнічними відносинами в економіці, культурі, релігії. Мовна політика здатна або закріплювати привілеї панівної мови, або ж сприяти зняттю національних конфліктів шляхом підтримки мов національних меншин. Мовна політика в Україні різнилася історично й географічно. Проте процес формування загальнонаціональної мови по суті є відтворенням історії її лінгвоциду.
Лінгвоцид (мововбивство) – це свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як основної ознаки етносу, нації. Лінгвоцид спрямовується насамперед проти писемної форми мови. Кінцевою метою цього процесу є не геноцид (фізичне винищення певного народу, а етноцид – ліквідація цього народу як культурно-історичної спільноти,
“винародовлення” етносу. Лінгвоцид має місце фактично в усіх поліетнічних утвореннях, багатонаціональних державах, де стикаються інтереси панівного і поневолених народів. Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію і розкриває різні її аспекти як винищення через ряд об’єктивних чинників заборону мови чужою державою, церквою приниження статусу і престижу мови звуження соціальної приналежності мови привілеї панівної на терені України мови, її носіїв оголошення мови неприродною оголошення мови неавтохтонною; зближення й уподібнення демографічну політику ставлення до носіїв української мови стан престижності та якість освіти свободу вибору мови для здобуття освіти розквіт національної мови на поч. ХХ ст. та боротьбу із засиллям української мови за доби Розстріляного Відродження й у х рр. ХХ ст. тощо.
3.

Мовне будівництво в державі. Законодавча база мовної розбудови Основні напрями мовної політики України відображені в Конституції України, нормативно-правових актах з виконання мовного законодавства, у Декларації прав національностей України (1991 р, у законах України Про національні меншини в Україні (1992 р, Про освіту (1996 р) тощо.

10 Для реалізації статті 10 Конституції України у 1997 р. утворено Раду з питань мовної політики при Президентові України й Департамент зі здійснення мовної політики при Державному комітеті України у справах національностей та міграції. Постановою КМ України від 08.09.1997 р. за № 998 затверджено Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови. У 2003 р. КМ України затвердив Державну програму розвитку і функціонування української мови на
2004-2010 рр.» (постанова від 02.10.2003 р. за № 1546) та низку інших державних актів.
4.

Мовна ситуація в Україні
Мовна ситуація – притаманний суспільству спосіб задоволення комунікативних потреб за допомогою однієї або декількох мов. Для сучасної мовної ситуації в Україні у зв’язку зі зміною мовної політики властиві процеси протиборства старих стереотипів і нових тенденцій мовного планування. На сході й півдні серед частини населення ініціюється рух щодо надання статусу офіційної російській мові, на Закарпатті мусується думка про т.зв. етномовну окремість русинів. Із 88 мов, зафіксованих переписом 2001 року в Україні, за числом носіїв абсолютно переважає українська, яку визнали рідною значний відсоток українців (див. зміст попередньої лекції. Зароки державної незалежності України найпомітніші зміни у сферах функціонування української мови відбулися в мережах дошкільного виховання, шкільної освіти, умові публічних заходів державного керівництва, реклами, діловодства. Отже, гарантом національно-мовних прав українських громадян (і етнічних українців, і носіїв мов національних меншин) має бути демократична, правова Українська Держава, яка в питаннях мовної політики й мовного будівництва керується виключно Конституцією країни.
Змістовий модуль
ІІ. ЛІТЕРАТУРНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал