Н. М. Куліш соціально-психологічні аспекти




Сторінка1/5
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.75 Mb.
  1   2   3   4   5
Полтавський державний педагогічний університет імені В.К. Короленка









Н.М. Куліш
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ










Полтава – 2004

УДК 376.54 (072.2)
ББК 74.200.44 я 73 + 88.52 я 73
К 90
Рецензенти:
Подлєсна Г.В. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри філософії та соціології Полтавської державної аграрної академії
Сулаєва Н.В. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільної педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

К 90
Куліш Н.М.
Соціально-психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми :
Навчально-методичний посібник. – Полтава, 2004. – 69 с.

У навчально-методичному посібнику авторка подає матеріали, які
знайомлять з історією вчення про обдарованість особистості, з поняттям
«обдарованість», психологією дитячої обдарованості, характеристикою
розвитку обдарованих дітей, з проблемами їхньої соціальної адаптації,
підготовкою педагогічних кадрів та батьків до роботи з обдарованими
дітьми, із питаннями виявлення обдарованості.
Для студентів і викладачів педагогічних вузів, учителів, батьків, що
мають інтерес до вивчення особливостей розвитку обдарованих дітей.
УДК 376.54 (072.2)
ББК 74.200.44 я 73 + 88.52 я 73
Коректор: доц. Мелешко В.А.
Затверджено та рекомендовано до друку на Вченій раді
Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.
(протокол № 12 від 30 квітня 2004 року.

©Куліш НМ, 2014 Куліш НМ, 2014

3
ПЕРЕДМОВА
Посібник покликаний допомогти читачам опанувати проблеми дитячої обдарованості. У ньому висвітлюються загальні питання психічного розвитку обдарованої особистості та розкриваються її особливості. Практична реальність свідчить, що працівники освіти мають потреби в посібниках, у яких би з’ясовувались питання присвячені проблемам обдарованих дітей. Авторка дотримується думки, що проблема обдарованості багато в чому ще залишається загадковою. Представлені теми мають наметі дати першочергову орієнтацію в проблемі.

4
ТЕМА 1.
ПОНЯТТЯ ОБДАРОВАНОСТІ
1. Основні підходи вчених до визначення поняття обдарованості.
2. Особливості загальної та творчої обдарованості.
3. Інтелектуальні вундеркінди та високообдаровані діти.
4. Властивості й ознаки обдарованих дітей.
1. Основні підходи вчених до поняття обдарованості Психологічним вивченням дитячої обдарованості й розробленням психолого-педагогічних питань навчання та виховання дітей до порівняно недавнього часу в нашій країні займалися досить мало. Відповідно з
існуючою ідеологією вважалось, що непотрібно виділяти особливо здібних дітей, що всі рівні, що в кожної дитини можна сформувати будь-які необхідні якості. Під поняттями задатки, обдарованість розумілось щось ідеалістичне, шкідливе. Тільки з демократизацією нашого суспільства проблема різниці між дітьми за обдарованістю вийшла із тіні і викликає великий інтерес. Яких дітей називають обдарованими Як проходить їх подальший розвиток Що можна зробити для їх підтримки У розв'язанні таких питань накопичено немалий досвід. З 1975 р. існує Всесвітня рада по обдарованих і талановитих дітях, яка координує роботу по вивченню, навчанню і вихованню обдарованих дітей, організовує міжнародні конференції. Термін «обдарованість» ще не став загальноприйнятим. Часто його використовують як синонім терміна інтелект або розум, але таке вживання нерідко призводить до неправильного розуміння сутності людського інтелекту. Поняття «обдарованість» втрачає сенс, коли його розглядати як біологічну категорію. Розуміння обдарованості великою мірою залежить від того, яке значення надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під успішним виконанням кожного конкретного виду. Звернувшись до педагогічної енциклопедії, знаходимо таке визначення:
«Обдарованість – високий рівень здібностей людини, який дає їй змогу
досягти особливих успіхів у певній діяльності». Основними ознаками високої обдарованості є ранній вияв здібностей, швидкі темпи засвоєння знань, формування умінь і навичок у будь-якій діяльності, схильність до неї, елементи оригінальності, творчості у діяльності, створення продуктів суспільних цінностей.
Г.С. Костюк вважає обдарованість індивідуальною своєрідністю здібностей людини та вказує на значущість природних задатків кожної окремої особистості як дару, даного природою, що є вихідною внутрішньою

5 спонукою розвитку здібностей. Обдарованість нерідко розглядають як природні здібності людини, але в таких випадках слово здібності вживається в іншому значенні, ніж тоді, коли мова йде про конкретні здібності до тих чи інших видів діяльності. Не боячись, що це буде виглядати як гра словами, можна сказати, що обдарованість це здібність
людини до розвитку її здібностей», – зазначає Г.С. Костюк.
Н.С. Лейтес дає таке визначення: «Обдаровані – це діти, в яких наявна та або інша загальна чи спеціальна обдарованість, загально інтелектуальна обдарованість може виражатися в надзвичайно високому рівні розумового розвитку. В обдарованих дітей дослідник виділяє такі особливості: постійну готовність до зосередження уваги емоційну захопленість процесом пізнання стихійний характер знань, що набуваються і т.ін.
Н.С. Лейтес упевнений, що ознакою обдарованості є властивості розуму. Вони істотно залежать від вольових та емоційних особливостей індивіда і в багатогранному поєднанні створюють таку індивідуальну своєрідність, яка відрізняє дану людину від інших. На думку вченого, безпосереднє відношення до розвитку загальних здібностей мають вікові властивості (вікові фактори обдарованості, а саме схильність до засвоєння (у молодших школярів, висока активність, широта схильностей (у школярів середніх класів, схильність і здібності до свідомого саморегулювання (у старших школярів. Дослідник зауважує, що значною мірою обдарованість як спеціальна, такі загальна залежить від особливостей нервової системи та від здатності людини до саморегуляції.
Ю.З. Гільбух пропонує під поняттям «обдаровані діти» розуміти дітей, які відрізняються від однолітків значним розумовим розвитком.
О.М. Матюшкін, під обдарованістю розуміє – творчий потенціал, що розкривається в будь-якій із галузей людської діяльності в процесі постановки і знаходження оригінальних вирішень різних проблем наукових, технічних, духовних. ОМ. Матюшкін розглядає обдарованість як єдину
інтегративну структуру, що виявляється на всіх рівнях індивідуального розвитку і включає в себе а)домінуючу роль пізнавальної мотивації б) дослідницьку творчу активність, виражену через знаходження нового, постановку й вирішення проблем в) можливості досягнення оригінальних рішень г) можливості прогнозування та передбачення д) здатність до створення індивідуальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки. Отже, обдарованість, як показано вище, не зводиться лише до природніх передумов чи високого рівня знань і вмінь. Відкриття людиною власних високих задатків, які стають надбанням свідомості, вносить певні корективи у її взаємодію з соціальним оточенням, у формування рівня її домагань, у накреслення життєвих перспектив. Про співвідношення між обдарованістю й особистістю влучно пишуть В.Е. Чудновський та
В.С. Юркевич: особистість – категорія, яка проходить процес становлення і, як наслідок, ми маємо співвідношення обдарованості, яка розвивається, та

6 особистості, яка розвивається. У зарубіжній психології найбільшого розповсюдження набув підхід, сконцентрований на відборі й розвитку творчо обдарованих дітей. За такого підходу, зазвичай, не оперують конкретним визначенням обдарованості.
Поняття обдарованості в американській психолого-педагогічній
літературі з’явилося на початку ХХ століття, хоча практика навчання дітей з наднормальними здібностями вже існувала. Обдарованим тоді вважався школяр з підвищеним інтелектом, добре й відмінно встигаючий з академічних предметів. Саме вживання терміна «обдарований» для позначення дітей з наднормальними здібностями належить Г. Уіпплу. При визначенні поняття обдарованості В. Штерн виходить з таких філософських міркувань людина, на його думку, цілісна особа, що має єдність психічних ресурсів, які допомагають здійснювати наміри й досягти поставленої мети. Тому В. Штерн рішуче відхиляє поняття обдарованості як сукупності різноманітних властивостей і підкреслює, що це єдина загальна
обдарованість, характерною особливістю котрої є пристосування індивіда
до нових умов середовища.
За А. Танненбаумом, обдарованість визначається такими чинниками високим рівнем загального інтелекту, наявністю спеціальних здібностей, певними особистісними особливостями, впливом середовища, щасливим випадком. Дослідження Де Гротта (1971, 1980, 1985) дають підстави для твердження, що обдарованість – це передусім здібності, а вже потім досвід, працелюбність, сила волі тощо. Поряд з обдарованістю, що розглядалась як надзвичайні потенційні можливості індивіда і пов’язувались з генетичною спадковістю, вчений вивчав і загальну обдарованість як можливість досягнень у певній галузі. За визначенням Дж. Рензуллі, обдарованість – поєднання трьох характеристик інтелектуальних здібностей, вищих за середній рівень, творчого підходу й наполегливості. Отже, в зарубіжній психології немає чітких дефініцій обдарованості. Як відмітила Галлахер (1966), протягом багатьох років інтелект, визначений за допомогою стандартизованих тестів, був по суті робочим визначенням обдарованості. В останні роки робочим визначенням обдарованості стала формула, запропонована Відділом освіти США (Marlanol, 1972). Вона визнає, що індивід може відрізнятися функціональними чи потенціальними можливостями в багатьох галузях інтелектуальній, академічній (успіхи в навчанні, творчій, художній, у сфері спілкування (лідерство) або психомоторики. Усередині ХХ століття серед зарубіжних учених збільшився інтерес до проблеми обдарованості. Дана проблематика спрямована на вирішення кількох завдань. Одне з них – виділення основних факторів, що складають

7 структуру обдарованості, і розробка психометричних засобів для їх вимірювання. Інше, не менш важливе завдання, – створення моделей розвитку обдарованих дітей. Так Фелдман (1980) водній із своїх праць висуває думку про важливість програм дошкільного навчання для обдарованих і підкреслює роль учителя в інтелектуальному та соціальному розвиткові дитини. Отже, незважаючи на окремі відмінності у трактуванні цього поняття,
обдарованість – передусім високий рівень розвитку здібностей людини,
який дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній діяльності. Обдарованість – сукупність природних задатків, що є однією зумов формування здібностей. До задатків належать анатомо-фізіологічні особливості організму, головним чином особливості нервової системи. Кожний задаток багатозначний, на його основі можуть вироблятися різні здібності залежно від умов життя. На розвиток і формування обдарованості найбільше впливають цілеспрямоване навчання та виховання. Цінність наукових досліджень полягає утому, що існує багато підходів до визначення обдарованості, враховуються і використовуються різні концептуальні моделі. Феномен обдарованості виступає творчим
процесом, який виникає під впливом двох факторів – біологічного й
соціального, що взаємодіють між собою.
2. Особливості загальної та творчої обдарованості
Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення якої потрібні певні інтелектуальні здібності. Одну з найбільш широких концепцій розумової обдарованості запропонував Р. Стернберг – концепцію трирівневої структури.
Перший, компонентний рівень відображає найзагальніші механізми пізнавальної діяльності незалежно від конкретного змісту завдань і зовнішніх факторів. Його характеризують три типи операцій: пізнавальні отримання та переробка інформації, метакомплектні (вибір проблеми, стратегії, регуляція процесу розв'язання, врахування факторів зовнішнього середовища, виконавчі (безпосереднє розв'язання завдання.
Другий, конкретний рівень пов'язаний з певними структурами й ситуаціями, що передбачає реалізацію інтелектуальних засобів. Найтиповішими є випадки розв'язання нового нестандартного завдання.
Третій, контекстуальний рівень співвіднесений із соціально культурним оточенням обдарованої особистості, її індивідуальними особливостями в цих ситуаціях розумова обдарованість виявляється в максимальному пристосуванні індивіда до оточення, у компенсації своїх недоліків тощо. Отже, основними показниками загальної обдарованості є інтелекті
його продукти.

8

Творча обдарованість дозволяє успішно розв'язувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність, виявляти оригінальність. Вона тісно пов'язана з інтелектом. Ці зв'язки виявляються за умов наявності таких чинників
1) орієнтація на естетичні цінності (вихід за межі чистого раціоналізму
2) вміння виділити далеку перспективу (відхід від штампів 3) рухливість і гнучкість мислення (розгляд альтернатив, різних граней проблеми
4) здатність до ризику 5) об'єктивності та суб'єктивності в підході до проблеми 6) залежність творчості від мотивації. Виділяють такі складові творчого потенціалу особистості: задатки й нахили, які виявляються в особливій чутливості, вибірковості та динамічності психічних процесів інтереси, їх спрямованість, частота і систематичність прояву, домінування пізнавальних інтересів допитливість, прагнення до створення нового, схильність до пошуку й вирішення проблем швидкість засвоєння нової інформації нахили до постійних порівнянь, співставлень; емоційне забарвлення окремих процесів наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працелюбність, сміливе прийняття рішень інтуїтивність порівняно більш швидке оволодіння вміннями, навичками, прийомами здібності до вироблення особистих стратегій і тактик при вирішенні загальних та спеціальних проблем, завдань.
3. Інтелектуальні вундеркінди та високообдаровані діти
Слово «вундеркінд» прийшло із німецької мови («чудо-дитина»). Найчастіше ним називають дитину з надзвичайними успіхами у якомусь
певному виді діяльності – в музиці, малюванні, математиці. Проте інколи й у дітей з високим загальним розвитком виявляється такий рівень інтелекту, що і їх можна називати вундеркіндами. Звернемося до прикладу. Хлопчик
прийшов до І класу 7 років, однак до середини навчального року його
перевели до ІІ класу, а там він через деякий час почав навчатися за
програмою ІІІ класу. Таким чином, за один навчальний рік він освоїв 3 класи
ІV і V класи закінчив за один навчальний рік. У результаті до 9 років він
став учнем І класу. VІІ і VІІІ класи також закінчив за один рік.
Ставлення до вундеркіндів у минулому. Був період захопленого ставлення до таких дітей їх називали маленькими геніями, гордістю людства. Схилянням перед дитячою обдарованістю пронизана, наприклад, видана приблизно 250 років тому в Німеччині книга Життя, діяння, мандрування і смерть обдарованого чотирирічного дитяти Гейнріха
Хейнекена із Любека, описані його вчителем Христианом Фон Шенахом». Із книги можна дізнатися, що, коли дитині ще не було 10 місяців, вона могла називати велику частину повсякденних предметів, зображених на картинках. Уроки самостійно читала казки, вміла додавати, віднімати, множити, ділити, знала напам'ять біблейські тексти. Генріх швидко навчився говорити по-французьки, гарно знав географію і знав більше тисячі

9 латинських висловів. Хлопчик був відомий у всій Європі, його запрошував до себе король Данії. У подальшому сформувалося і стало переважати критичне ставлення до таких дітей. Уже І. Кант в Антропології (1798) з насмішкою відгукувався про вияви розумової обдарованості. Отримали розповсюдження погляди, згідно яких ранній розумовий розвиток – хворобливе явище або результат натаскування. З легкої руки Ж.Ж. Руссо про вундеркіндів стали говорити таку них майбутнє в минулому.
Для початку ХХ ст. характерний наступний епізод, описаний водному із листів художнім критиком істориком мистецтва ВВ. Стасовим. Одного разу Стасов розказав Льву Толстому про обдарованого підлітка, нащо той відповів Ох, ці мені вундеркінди Скільки я їх зустрічав – і скільки разів помилявся Так вони часто лізуть непотрібними ракетами Полетить, полетить яскраво і красиво, а там швидко лопне в повітрі й зникне Ні Я тепер нікому й нічому не вірю Нехай спочатку виростуть, і зміцніють, і доведуть, що вони непустий феєрверк. Цікаво, що у цьому випадку недовіра до ранніх виявів таланту виявилася марною підлітком, про якого йшла мова, був С. Маршак! У наш час слово вундеркінд часто вживається з іронічним відтінком. Існує такий вислів Відомо, звідки вундеркінди з'являються, але невідомо, куди вони зникають. Справді, незвичайні розумові можливості в ранній юності, якими б вони дивними не були, не дають передумов для сенсацій, вони ще не визначають якості розуму в зрілі роки. Але разом з тим ранні розумові досягнення (якщо, зрозуміло, вони зумовлені особливостями самої дитини) – ознака позитивна. В останні десятиліття спостерігається більш оптимістичний й одночасно більш зацікавлене ставлення до дітей з раннім розумовим розвитком. Отримує визнання думка, згідно з якою такий варіант розвитку є не лише повноцінним, ай перспективним. У якоїсь частини чудо-дітей їхня невтомна пізнавальна активність і її більш зріла саморегуляція можуть бути дійсними провісниками таланту.
Високо обдаровані діти. Високо обдаровані діти, яких визначають
головним чином за тестами інтелекту, становлять незначну частку населення, проте вони суттєво відрізняються відтак би мовити, нормально обдарованих за багатьма пізнавальними і емоційними показниками. Хто належить до високообдарованих Ті, коефіцієнт розумового розвитку (IQ) яких 160-200 балів. У деяких дослідженнях пропонується відносити до високообдарованих тих, чий IQ 160-179 балів, ідо виключно обдарованих тиху кого він 180 і вище.
4. Властивості й ознаки обдарованих дітей
Межі формального визначення не дозволяють охопити ані

10 різноманітних моментів феномену обдарованості, ані його вияву в окремих особистостях так, щоб визначення не перетворилося на своєрідне прокрустове ложе для дитини. Тому спробуємо розширити визначення, розглянувши характерні властивості й ознаки обдарованості. Узагальнення наукових даних дозволяє виділити три параметри, які характеризують обдарованих дітей, а саме
1. Випереджальний розвиток пізнавальної сфери, який виявляється у високій пізнавальній активності, що виражається в допитливості й здібності переробляти великий об'єм інформації здатність простежувати причинно- наслідкові зв'язки та робити відповідні висновки, тобто здібність до інтуїтивних стрибків, своєрідний інсайтам, коли якісь ланки причинно- наслідкового ланцюга пропускаються, і рішення з’являється ніби само собою гарна пам'ять, котра базується на ранньому мовленнєвому розвитку й добре розвиненій абстрактно-теоретичній формі мислення, здатність класифікувати та категоризувати інформацію і досвід. Обдарованим дітям легше долати пізнавальну невизначеність, а інтелектуальні труднощі викликають здоровий азарті прагнення дістатися і добратися до розв'язання. Будь-які спроби нав'язати готове рішення викликають роздратування. В обдарованих спостерігаються виражені математичні здібності, гарна концентрація і стійкість уваги, високий ступінь заглиблення в завдання.
2. Специфічними якостями обдарованих дітей є занадто розвинене почуття справедливості раннє формування системи цінностей (гостре сприймання суспільної несправедливості, високі моральні вимоги до себе та до інших яскрава, жива уява – звідси висока креативність і здатність зберігати завжди елемент грив житті і в праці почуття гумору, високий рівень домагань такі діти постійно прагнуть розв'язати проблеми, які їм поки що не під силу.
3. Фізичний розвиток обдарованих дітей. За одним із тверджень Обдаровані діти володіють перевагами майже за всіма параметрами розвитку. Вищі на зріст та здоровіші, ніж середня дитина, вони легше навчаються та краще засвоюють навчальний матеріал. Період концентрації уваги в них більший, словниковий запас ширший, вони легше розв’язують задачі та більш здатні до абстрактного мислення. Вони чинять опір конформізму та зубрінню, більш схильні до змагання та незалежності, відрізняються високими соціальними ідеалами, цільніші, цікавіші, винахідливіші, наполегливіші, більш схильні до творчості та чутливі до настрою оточення, володіють загостреним почуттям гумору та підвищено реагують на несправедливість, – стверджує американський психолог Л. Термен (книга Вивчення генія. К. Текекс, навпаки, змальовує тип худого, маленького, блідого книжкового черв’яка» в окулярах, тихоні, мрійника та інтроверта. Подібні полярні стереотипи, які сформувалися в поглядах суспільства на обдарованих дітей, значно ускладнюють проблему знаходження й

11 кристалізації тих граней спільного, що властиве явищу обдарованості. Які ж ознаки притаманні явищу дитячої обдарованості ЮЗ. Гільбух серед ознак загальної розумової обдарованості дітей на перше місце ставить надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості. Важливими ознаками вважає швидкість та точність виконання розумових операцій (стійкість уваги, оперативність пам’яті, логічне мислення багатство активного словника розвиток творчого мислення та уяви наявність порівняно високого рівня самосвідомості. Випереджальний розвиток пізнання – провідна ознака у визначенні обдарованості дітей і багатьма американськими ученими. Так, К. Текекс, зокрема, відзначає Існування сенситивних періодів. У такі періоди діти здатні виконувати кілька справ одночасно. Надзвичайну допитливість, необхідність активно досліджувати навколишній світ. Відмінну пам’ять, яка ґрунтується на ранньому мовленні й абстрактному мисленні. Обдаровану дитину відрізняє здатність класифікувати й категоризувати інформацію та досвід, уміння широко використовувати набуті знання. Багатий словниковий запас, що відкриває шлях до побудови складних синтаксичних конструкцій. Для обдарованих характерне творення нових слів, котрі повинні виражати їх власні поняття та позначати вигадані події. Обдаровані діти легко опановують пізнавальну невизначеність. При цьому труднощі не примушують їхні «відключатись». Обдарованим дітям притаманні підвищена концентрація уваги, наполегливість у досягненні результатів, заглибленість у завдання. Грає провідним видом діяльності для обдарованих дошкільників обирають ігри, пов’язані зі складною розумовою діяльністю.
Література:
1.
Доровской А. И. Сто советов по развитию одарённости детей.
Родителям, воспитателям, учителям. – М. : Российское агенство, 1997. – С. 154–180.
2.
Зазимко О. В. Основні теоретичні підходи до визначення обдарованості // Обдарована дитина. – 1998. – №8. – С. 5–13.
3.
Моляко В.А. Проблемы психологии творчества и разработка подхода к изучению одарённости // Вопросы психологии. – 1994. – №5. – С. 86–95.
4.
Моляко В.А. и др. Психология детской одарённости. – К Знание,

12 1995.– 83 с.
5.
Психология одарённости детей и подростков : Учеб. пособие для студ. высш. и сред. пед. учеб. заведений / Под ред. Н.С. Лейтеса. – М. :
Академия, 2000.– С. 8–88.
6.
Шумакова Н. Б. Развитие одарённости детей в младшем школьном возрасте // Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. –
1991. – №1. – С. 45–50.
Завдання для самоконтролю
1.
Розкрийте зміст понять обдарованість, обдаровані діти, інтелектуальні вундеркінди, високообдаровані діти. Доведіть, що основними показниками загальної обдарованості є інтелекті його продукти. Чи згодні виз твердженням, що творча обдарованість пов’язана з інтелектом Які ознаки притаманні явищу дитячої обдарованості

13


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал