«Мово рідна, слово рідне»



Скачати 136.07 Kb.
Дата конвертації17.01.2017
Розмір136.07 Kb.
ТипСценарій
ВОВЧАНСЬКА ЮНАЦЬКА БІБЛІОТЕКА-ФІЛІЯ № 1
«Звучи,рідна мово, квітуй і шануйся»

Сценарій свята рідної мови


Святково прикрашений зал висловами про мову, організована виставка літератури на тему: «Мово рідна, слово рідне»
Щороку 21 лютого народи нашої планети святкують День рідної мови. Це незвичайне свято, і відзначають його по-особливому. В цей день люди нагадують одне одному про те, як важливо берегти рідну мову. Адже мова – це великий скарб народу.

Мову не вигадаєш, не витвориш за рік чи два. Вона твориться віками, тисячоліттями. І творить її весь народ. Мудрий чинить той народ, який вчиться рідної мови у дідів-прадідів, розмовляє нею, пише, співає, думає. І, звичайно ж, передає її своїм дітям і онукам.

Якщо ж народ говорить чужою мовою, а своєї не шанує, цурається, то вона в’не і гине. Так зникло дуже багато мов. І народи, які не зберегли рідної мови, тепер мусять розмовляти чужими.

Ми, українці – щасливі, бо маємо свою державу – Україну і свою рідну українську мову. Наша мова – одна з найрозвиненіших мов у світі. Вона барвиста, співуча й лагідна. Тож кожний з нас і всі ми гуртом маємо плекати й берегти найкращу квітку рідної землі – українську мову.

Звучить пісня про Україну. На фоні мелодії, що поступово стихає, голос:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова.

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.
І-й ведучий. Дорогі гості та шанувальники рідного слова! Щиро вітаємо вас на нашому святі української мови «Рідне слово моє, не мовчи!»

1-й читець

Мово моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів покликану,

Не з словників насмикану.

2-й читець

Ти у мене із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

3-й читець

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людським намокнута,

З кров’ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм. Ти звеш сюди

Добрих людей до бесіди.
ІІ-й ведучий. До щирої бесіди, до гарної пісні, іскрометного жарту зібрала нас сюди рідна мова. Рідне слово… Воно бринить, хвилює душу. Бо мова українська – то невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Порадник і вчитель тим, хто її любить і шанує, і суддя тих, хто її зневажає.
І-й ведучий. Рідне слово є важливим засобом виховання людини. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав: «Мова – це віконця, через які людина бачить світ». Видатний учитель вважав, що мова є складовою духовної культури дитини і її культури мови зокрема: «Багата мова – багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова – висока моральна культура. Убогість слова – це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості»
ІІ-й ведучий. Кожен мовець повинен прагнути до того, аби його мова стала досконалою, зрозумілою всім. Тобто він має оволодіти культурою мови. А це завдання можна реалізувати лише тоді, коли засвоїш основи мовної нормативності, навчишся користуватися багатством лексичних та стилістичних засобів мови, зможеш висловлювати думку логічно, ясно, доречно, доступно, виразно, багато, різноманітно, естетично. Як свідчать наші спостереження, це завдання посильне не кожному.

До вашої уваги діалог двох юнаків.


  1. Слишь, ти, як попасти у магазин, де продають, як ето називається, кострулі, чайники. Мені треба чара. Понімаєш, недавно приїхав у ваш город, поселився в образі. А їсти приготовити нема в чому. Оце й мотаюсь, шукаю «інструменти для приготовленія піщі».

  2. Вибачте, я вас не зовсім розумію. Вам, мабуть, потрібен магазин «Тисяча і одна дрібниця»?! Однак за чарами вам варто було б звернутися до чаклунки. Вона мешкає на Заріччі.


І ведучий. Це типова ситуація. І певно, дехто з вас потрапляв у неї. А причина непорозумінь, порушення процесу спілкування між людьми полягає в тому, що вони на різному рівні оволоділи мовою. Перший учасник діалогу й не здогадується, що діалектні та жаргонні слова не є засобом комунікації всіх мовців, йому ще не доступний літературний рівень опанування мови.

Мова – то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає од спраги.



ІІ-й ведучий. Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги – «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, без’язика отара овець». А отарою так легко управляти.
І-й ведучий. Від царів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної держави.
ІІ-й ведучий

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати.

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати!
І-й ведучий. Душогуби стояли вже близько. Багато чого їм вдалося. Але рідна мова наша – вистояла! Тепер вона – державна мова України. Її державний і офіційний статус закріплений десятою статтею Конституції України.
ІІ-й ведучий. Україна та її культура святкують нині своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Тисячі найкращих синів України пройшли через сталінські репресії, беріївські концтабори.
І-й ведучий. Наші письменники, вчені, художники жорстоко переслідувалися лише за те, що любили рідну землю і не зрікалися материнської мови.
1-й читець

О мово! Через «і» та через «ї»,

Чи, пак, через одну та дві сльозини

Іти на Соловки та на Сингаї

За «гріх» судилось не одному сину.
2-й читець

Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось воно тепер співа, бринить.

Бринить, співає українська мова,

Чарує, тішить і п’янить.
3-й читець

Як довго ждали ми!

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку тяжку негоду,

Коли і сам стоять не міг.



1-й читець

Трембітна мово, музико, калино!

Звучи в розмові, повсякчас звучи.

Говориш ти – говорить Україна.

О рідне слово, більше не мовчи!
2-й читець

Не замовкай ніколи, рідне слово,

Іскрися жартом, піснею злітай.

Над нами квітни завжди веселково,

Щоб сяяв щастям український край.
Виконується українська пісня «
ІІ-й ведучий. Мова наша поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства. Скільки б не звертався до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове. Про багатство і красу української мови захоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Ось яка розмова відбулася далекого 1916 року в купе поїзда «Львів – Відень». (Інсценівка «Краса і багатство української мови». Матеріали взято з обласного часопису «Волинь» - 1994р., 12 серпня.)

Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець – відомий львівський артист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:


  • Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

  • Ні в якому разі, - гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць всміхнувся і тихо промовив:

  • Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною в світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

  • Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівняного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатства й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

  • Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та англієць.

  • Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

  • Хай буде буква «П», сказав той.

  • Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд із панночкою – премилою Поліною. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали прелюдії, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричкою підливкою, пирогів, підсмажених пляцків…

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецький парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

Прощай парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.

- А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – наприклад, букву «С».

- Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

САМОТНІЙ САД

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Срібні співи серенад.

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.



  • Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць та італієць. Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.


І-й ведучий. Так, українською мовою можна передати будь-які події, слів вистачить, щоб описати сміх і смуток, найтонші й найскладніші почуття та думки, найвищу красу, задовольнити найвитонченіший смак. Все у ній є, тільки треба наполегливо вивчати, безмежно любити її і пишатися нею.
ІІ-й ведучий. Я знаю, це під силу. Дехто з учнів особливо наполегливо радує своїми здобутками і нашу школу, і учителів, і батьків, і село, і район, і область.
І-й ведучий. І як тут, на нашому святі, не назвати сьогодні переможців конкурсу знавців рідної мови ім. П.Яцика, шкільних, районних та обласних олімпіад…
ІІ-й ведучий. Вітаємо вас, шановні, і зичимо від щирого серця успішного старту і плідного фінішу у цьогорічних випробуваннях.


І-й ведучий.

Поезія звучить. То, мабуть, серця струни,

То цвіт весніє, непорочний, юний,

То жебонить джерельце чисте-чисте,

То квіти ронять росяне намисто.

Звучить поезія, за словом сяє слово –

Моя кохана українська мова.
ІІ-й ведучий. Справді, приємно слухати ніжну, витончену, зі смаком, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, нажаль, не завжди так буває. Дехто забуває, що чистота мови, її багатство – така ж необхідна річ, як і чистота тіла, охайність одежі. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.
І-й ведучий. Не вірите? Ми спробуємо вас переконати. До вашої уваги сценка «На дискотеці-1».
Інна помітила його відразу. Дівчина привернула увагу Дениса своєю незвичайною доброю усмішкою. Він подумав, що неодмінно запросить її до танцю. Тільки б ніхто не випередив.


  • Прівєт, бебі. Давай познайомимось. Я – Денис с пятой школи. А тебе як зват? Можна тебя пригласити на танець? Шчас такий музон класний буде – полний отпад! То шо, підем стряхнемось?

  • Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.

  • Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?

  • Я ще раз прошу у вас вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби…

  • Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мед ляк нравиться, шо лі? Ну, ти дайош!

  • Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)

  • От, блін, кльова діваха, але Шото ламається. І чого?


ІІ-й ведучий. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше. (Сценка «На дискотеці 2».)


  • Здрастуйте! Я Денис із пятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.

  • Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.

  • Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. (Дівчина усміхнулась.)

  • Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове імя, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?

  • Мене звуть Інною.

  • Чудове імя і Вам дуже личить! (Танцюють.)

  • Інно, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?

  • Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.

  • Дякую.


І-й ведучий. Ось так з гарної, чемної мови, за якою чисті помисли, чисті почуття, і зародиться справжнє кохання. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище. Хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.
ІІ-й ведучий. Чому ж так трапляється все-таки? А тому, що й досі сидить у душах багатьох отой комплекс меншовартості, насаджуваний віками неволі. Мовляв, українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.
1-й читець. Я хочу відповісти на ці закиди рядками поезії:
Мені сказав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще б личила мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спинитись може на підході,

Що я – останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

Гей, проповіднику! Стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай.

Я – син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна з роду.

Я – не останній з могікан,

Я – син великого народу!


І-й ведучий. Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу! Скільки синонімічних рядків, яка гнучкість граматичних форм, глибина думок і почуттів у нашій мові, образність, простота у загадках, прислів’ях, приказках…
ІІ-й ведучий. До речі, про прислів’я. мій сусід – третьокласник прийшов до школи, а вчителька питає:

  • Ти вчора пропустив уроки. Де ти був?

  • Маріє Іванівно, а позавчора ви самі казали: «Скрізь добре, а вдома найкраще».


І-й ведучий. Дійсно, народ скаже, як зав’яже. А наше слово і ніжне, і величне, і щемливе, і героїчне. Воно і на всілякі дотепи зугарне. Послухаємо гумореску П. Глазового «Кухлик».
ІІ-й ведучий. Послухайте правила мовного етикету.

  1. Бережи хліб на обід, а слово на відповідь.

  2. Краще мовчати, аніж брехати.

  3. Дав слово – дотримай його.

  4. Не хочеш почути дурних слів, не кажи їх сам.

  5. Що маєш казати, то насамперед обміркуй.

  6. Треба знати, де що казати

  7. Ласкаве слово, як день ясний.

  8. Погане слово проковтни.

  9. всякому слову свій час.

  10. Хліб-сіль їж, а правду їж.


І-й ведучий. А це порушення правил мовного етикету.


  1. Базіка – мовний каліка.

  2. Ляпає язиком, як постолом.

  3. Накрив мокрим рядном та ще й помелом.

  4. Говорить, наче три дні не їв.

  5. Гавкає як собака на прив’язі.

  6. Заторохтіла сорока, як діжка з горохом.

  7. Меле, як порожній млин.

  8. Глухий слухає, а німий говорить.

  9. Бесіди багато, а розуму мало.

  10. На городі бузина, а в Києві дядько.


2-й читець.

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!

При йми наш радісний привіт!

Навік пройшла пора безславна…



Цвіти і сяй, моя державна!

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал