Мовна ситуація в україні та дискусії навколо українського правопису



Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.73 Mb.
  1   2   3   4

Woodrow Wilson
International
Center
for Scholars
Інститут Кеннана Київський проект
МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ
ТА ДИСКУСІЇ НАВКОЛО
УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ
Семінар Київ, 28 листопада 2002 р.
Kennan Institute
Kyiv Project

ЗМІСТ
Віталій РУСАНІВСЬКИЙ, радник дирекції Інституту мовознавства ім.
О.О.Потебні НАН України Я, взагалі, чесно вам признаюсь, недуже хотів брати участь у семінарі, присвяченому, як тепер виявляється, трохи ширше, ніж самому правопису, ай мовній ситуації. Ну, мовною ситуацією, як мені здається, повинні займатись політологи. Тому що мовою, скажімо, займаються і письменники, і публіцисти, і Інститут української мови, і так далі, і так далі. Але це все від го року ідо сьогодні перебуває на одному рівні, нічого нового не додається. Розвиваймо українську мову. Всі з цим нібито й згодні. Але ж, замість того, щоб розвивати її якимось конкретними працями, обмежуються говорильнями. Але є одна причина, що все таки змушує про правопис говорити. У чому ж справа Кожен народ має якесь своє захоплення. Скажімо у німців – на першому місці чистота у всьому і порядок. У голландців – захоплення тюльпанами. А українці А українці захоплюються реформою свого правопису. Так було завжди, такі сьогодні.
Петро ТОЛОЧКО, директор інституту археології НАН України Насамперед мушу категорично не погодитись із тим плачем, який розводять наші інтелектуали, щодо нинішньої мовної ситуації в Україні. Вона начебто, стала гіршою, ніж була за радянських часів. Це не так. Спостерігаючи за дискусіями у Верховній Раді, я бачу, як все більше і більше депутатів говорять українською мовою. Аналогічна ситуація із міністрами. Українською мовою говорить Президент України, хай і не надто вишуканою. На українську мову викладання перейшли практично усі вузи країни. Маємо українськомовне радіо, телебачення. На порядок збільшилась кількість українських шкіл, ліцеїв та гімназій. Хіба це не свідчення того, що українська мова все впевненіше утверджує себе, як державна?
Борис ЧИЖЕВСЬКИЙ, науковий співробітник Інституту педагогіки
Академії педагогічних наук України Пригадується, як ще уроці під час міжнародного науково-практичного освітнього фестивалю один із “незалежно-вільних міжнародних експертів безапеляційно заявив, що Україна навіть не може собі уявити, що буде вартувати для неї державний суверенітеті які “зобов’язання” будуть покладені на Український народу вирішенні національної, релігійної та мовної проблем. Учасники конференції його точку зору сприйняли, як прояв певних симптомів відомої хвороби. Але як свідчить час, це було неофіційне оприлюднення однієї із складових інтелектуально- стратегічної диверсії проти України, диверсії, яка порушує права, і торкається інтересів фактично кожного конкретного громадянина України і змушує його реагувати на відповідні духовно-
інтелектуальні збурення.
Антоніна КОЛОДІЙ, старший науковий співробітник Інституту
народознавства НАН України Спочатку хочу відреагувати нате, про тут уже йшлося про сенсі необхідність мовної реформи та проте, хто має вирішувати, потрібна ця реформа, чині. Політологія твердить, що реформи – це завжди справа суспільна. Політична і суспільна. Мені видається, що мовна реформа не виключена з цього правила, і рішення щодо неї також має бути політичним у широкому значенні цього слова. Не тому, що мовне питання в нас політизоване, атому, що рішення приймається суспільством, а отже набуває політичного характеру. Експерти (вданому разі – мовні експерти, як завжди, мають виконувати свою важливу роль здійснювати експертизу, пропонувати альтернативи, а політики, врахувавши їхні висновки та суспільну думку, мають вирішувати, погодитись із цими висновками чині, проводити реформу, чи не проводити Семінар – Київ, 28 листопада 2002 р.

Олександр ТАРАНЕНКО, завідувач відділу лексикології та лексикографії
Інституту української мови НАН України У назві нашого сьогоднішнього семінару поєднано два аспекти сучасної мовної дійсності в Україні — мовна ситуація і дискусія навколо українського правопису. Звичайно, для багатьох інших мов (якщо брати слов’янський світ, скажімо, російської, польської, сербської чи болгарської) поєднання цих двох аспектів у рамках однієї тематики видавалося б натягнутим або й неприродним. Так, російські мовознавці протягом двох останніх років говорили про можливі реформи російського правопису, але, безперечно, ніхто не пов’язував цього з мовною ситуацією в Російській Федерації. У нас же, які в інших бездержавних у недалекому минулому націй (зокрема, в сусідній Білорусі, меншою мірою в Словаччині та країнах на теренах колишньої Югославії, крім Сербії, питання правопису і ширше — нормативної основи української літературної мови, безперечно, актуалізувалося зі здобуттям державної незалежності.
Світлана ЄРМОЛЕНКО, завідувач відділу культури мови та стилістики
Інституту української мови НАН України Коли я слухала про соціологічні дослідження, у мене виникла така думка. Чому ми беремо до уваги наслідки Тобто питаємо людей, пропонуємо формули запитання і сперечаємось зараз щодо цифр – чи українська мова розширила сферу свого функціонування, чи звузила, чи можна говорити про її функціонування в різних регіонах на мажорних нотах, чина мінорних нотах. А такої речі, від якої безпосередньо залежить функціонування мови, як наприклад, глобальні міграційні процеси, мине враховуємо і ніде в соціологічних опитуваннях не пов’язуємо з ними функціонування української мови. Але ж насправді на поверхні лежить саме цей чинник. Гірший стан з функціонуванням української мови (більше чути російську мову) має свої пояснення.
Богдан АЖНЮК, провідний науковий співробітник Інституту
мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України У виступах на нашому сьогоднішньому обговоренні неодноразово звучали дуже давні, але здається, не найважливіші нині питання хто винний і що робити Мені здається, що сьогодні питання хто винний далеко не першочергове. Я згадав собі слова з однієї стрілецької пісні Як здолаєм воріженьків, не буде в нас лиха Не вийде так. Щодо правопису такий підхід є ілюзією і самообманом. Правописне впорядкування мови не можна зводити тільки до подолання
“воріженьків”, по-науковому кажучи, опонентів.
Лариса ШЕВЧЕНКО, завідувач кафедри історії української мови
Інституту філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка Актуальність проблематики круглого столує безсумнівною. Особливо відчуваємо це ми, викладачі кафедри історії української мови, яку я сьогодні представляю. Наукова, дослідницька специфіка нашої роботи – занурення в історію мовних явищ, спостереження над витоками і джерелами мовних процесів, аргументація професійної позиції фактами, віднесеними доісторії становлення української нації. Саме на історію мови часто покликаються автори “проєкту” нового правопису, акцентуючи на фактах, що з різних причин видаються їм переконливими Семінар – Київ, 28 листопада 2002 р.

Віталій РУСАНІВСЬКИЙ,
радник дирекції Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН
України
Ви знаєте, в Глазового є відома байка про Ворону і Лисицю. Тільки там уже виступає не Ворона, а Ворон. Лисиця підійшла, почала свої речі говорити, а той вийнявши сир з рота, поклав його, лапою накрив і каже - "Знай Лисице, ти тепер не одна лиш хитра, хочеш щоб я тобі співав – принеси півлітра" Я, взагалі, чесно вам признаюсь, недуже хотів брати участь у семінарі, присвяченому, як тепер виявляється, трохи ширше, ніж самому правопису, ай мовній ситуації. Ну, мовною ситуацією, як мені здається, повинні займатись політологи. Тому що мовою, скажімо, займаються і письменники, і публіцисти, і Інститут української мови, і так далі, і так далі. Але це все від го року ідо сьогодні перебуває на одному рівні, нічого нового не додається. Розвиваймо українську мову. Всі з цим нібито й згодні. Але ж, замість того, щоб розвивати її якимось конкретними працями, обмежуються говорильнями. І отчому недуже хотілось брати в цьому участь, саме тому, що дуже вже набридло говорити про одне і теж. Але є одна причина, що все таки змушує про правопис говорити. У чому ж справа Кожен народ має якесь своє захоплення. Скажімо у німців – на першому місці чистота у всьому і порядок. У голландців – захоплення тюльпанами, їх вони культивують і славляться цим у всьому світі. Японці, скажімо, вміють пристосовувати світові досягнення до темпів розвитку своєї економіки і промисловості, і тому ведуть перед в новій техніці. Ну французи - відомо, вони кохаються у вині і в жінках. А українці А українці захоплюються реформою свого правопису. Так було завжди, такі сьогодні. От явам зачитаю одну цитату з Франка, це він писав листа до Елізи Ожежко: "Хоч мало у нас інтелігенції, та й та розбита на атоми. Ворогує між собою за букви, за язик, за фантастичні мрії о будущині, а за той час, не дивляться нате, що її оточує. Не робить того, щонайближче рук" Це він писав десь приблизно 120 років тому, але так воно є і сьогодні. Бій за букви, за язик, за фантастичні мрії о будущині. Як було, так є і невідомо скільки це буде продовжуватись. Але чому, все-таки, мені здається про це говорити варто, тому що наші опоненти чимдалі, тим більше відзначаються агресивністю. Це, очевидно, залежить від двох властивих українському етносові особливостей. З одного боку отаманство, ну це відомо, де два українці - там три гетьмани. Аз другого боку, як не соромно про це говорити, але все-таки почуття меншовартості. Здавалось би непоєднувані поняття, але це справді дуже і дуже поєднуване. І в цьому, власне кажучи, спрямування процесу реформи правопису найновішої редакції. Його керівники відзначаються тим, що хочуть заробити собі на цьому авторитет, бутив числі гетьманів і разом з тим, відчувається десь замаскована, але все ж таки неприхована меншовартість, як ознака того, що от, мовляв, усі реформують свої правописи, а нам у свій час нав'язали більшовицький і він і досі, і досі практикується. То треба повернутись до того, що було. Це така ідеологія. Ця ідеологія позначається наставленні людей до самої проблеми. Ну яких людей – ясно, що робітникові і селянинові воно абсолютно байдуже. Написати заяву, він і так зможе, будь-яким правописом чи тим, що є, чи тим, що буде. А от інтелігенція, особливо ті, що стоять ближче до філології, їй не все одно, де захищати дисертацію. Коли на чолі установи стоїть людина, яка пропонує найновіший правопис, то ясно, що від неї можна чекати – та все, що хочеш. Тому краще, скажемо, хай буде. Хочете
4 Семінар – Київ, 28 листопада 2002 р.
новий правопис, хай буде новий. Тим більше, що у розбудовників цього правопису є своя рука і в комісії ВАКу. Значить, одні турбуються проте, що вони можуть провалити їм докторську дисертацію, а інші турбуються проте, що може трапитись така ситуація, коли їхніх вихованців "заріжуть, "заріжуть" у ВАКу і не присвоять ступеня кандидата наук. Доходить навіть до того, що (це мені говорила одна доктор наук, професор) їй треба було пройти стажування в Інституті української мови. То її там прямо спитали в дирекції - "А виза новий правопис" - "Тані, я дотримуюсь традиції" - "То навіщо Винам треба. От оця агресивність, оці погрози, оця нахрапистість і необ'єктивність, оце те, що поки що дало обговорення найновішого українського правопису. Ну іще. Якщо розібратись конкретно втому, що нам пропонують, то це абсолютний примітив. Всі цінові правила, по-перше, не нові. Більшість із них була у правописі 1928 року. А по-друге, все це зроблено дуже поверхах. Отак невеличкий шар, десь сантиметр чорнозему знято, а що там далі, на глибині метрів півтора, ніхто навіть і не поцікавився. І тому те, що пропонується, часто ні на чому не базується. Я написав статтю "Стосунок “проєкту” до реального українського правопису. І просто-напросто зачитаю зауваження до окремих положень, які видаються за останнє слово правописної науки. До речі, наші опоненти дуже обережно ставляться до тих, хто справді мав стосунок до українського правопису. Ні Грінченка вони не визнають, ні Огієнка, який був послідовником тих правописних традицій, які були закладені редактором відомого словника, ні навіть Шевельова. Якщо згадують
Шевельова, то тільки в такому зв’язку, що, мовляв, він оцінив дуже високо найновіший український правопис. А де вінце оцінив, ніхто не знає. Шевельов писав з приводу правопису 1928-1929 років - "Нова норма не відповідала жодній традиції, жодній школі і запроваджувала деякі форми вимови і правопису, що ніде не вживалися. І далі "Правопис 28-29 років, дарма що старанно опрацьований мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче, бажане поєднання двох правописних традиційне відбулося та й ледве могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному штучно начиненому компромісі. Таких цитату тих писаннях, які з’явилися з приводу найновішого правопису збоку авторів ви не знайдете, вони це дуже старанно обходять. Міг би я тут і Огієнка навести, але не буду. Іще одне - заяви провідників цього правопису відзначаються лукавством. І те, що передбачувальні ними зміни ґрунтуються намові наддніпрянської України, як це твердив Пономарів, і те, що наш народ вимагає відновлення сплюндрованого більшовиками справжнього українського правопису, і те, що комісія, затверджена Кабінетом Міністрів, виділяла якусь вужчу групу для створення проекту - нічого ж цього не було. Головне, що характеризує хисткість пропозиції реформаторів – це нерозрізнення мовних явищі власне - правопису. В.Німчук у статті, опублікованій у збірнику праць 4 україністичного з’їзду в Одесі, писав, що "... єдиний правопис консолідує національну культуру, етнос, хаотичне розхитування орфографічних правил призводить до дестабілізації усієї норми літературної мови, дезорієнтує носіїв писемної мови, знижує грамотність населення. Ну золоті слова, коли б сам автор їх дотримувався. Міняти довільно закінчення іменників, словотвірні особливості, орфоепічні закономірності і подібне – це не завдання правопису. Це елементарно. Власне орфографічними моментами є змінив алфавіті – написання слів разом, окремо і через дефіс, уживання великої літери, тобто, позамовні питання.
5 Семінар – Київ, 28 листопада 2002 р.
Беручись до правопису, треба твердо знати, що це, як казав ще Олексій Шахматов, не мова, а тільки її мундир. Щодо неорфографічних нововведень треба теж зробити декілька зауважень. По-перше - мова не формувалася протягом дня або тижня. Слова приходили до неї з інших мов. Одні з них вона приймала в незмінному вигляді, інші пристосовувала до своєї фонетичної системи. Навряд чи який-небудь ентузіаста я розроблювачів цього правопису називаю ентузіастами, або ентузіястами, або ентузіазистами), навряд чи хто з них захоче повертати "крейді" її німецьке звучання "крайде", "шибці" її німецьке звучання "шайбе". Такі з іменниками, що мають умові оригінальній "йот" між голосними. Українська мова засвоїла з "йот" такі слова, як "дієта, "пієлонефрит", "пієтет, "пієтизм, "аудієнція" і багато інших, але уникла цього звука в словах "аерофлот, "пірует, "асоціація, варіант. Штучно підганяти під оригінал - гибле заняття для фахівця. В.Німчук спробував це зробити, але невдало і експеримент зі словом "поет" - як він каже, це слово нехарактерне, бо по-українському було б "піїт" - ну, "піїт" навряд чи наважаться ентузіасти типу Пономаріва ввести в сучасну мову. Сосюра, правда, писав "мій дід - відроду теж піїт, робив добро як завжди тихо" - і їм би так себе поводити. Англійське "project" читається як "проджект", відповідно до законів англійської фонетики, а українське "проект, які "проектор, "проектування, проекція" - згідно з фонетичними законами української мови. Дотримуватись пропонованих правил реформатори не можуть і самі. У "проєкті" маємо
"абрив’ятура", "варіянт", "асоціяція", але чомусь "Руандійська Республіка. Пересічний український громадянин публічно не скаже "бюра", тим більше "б’юра", "метра, "ситра, бо він з дитинства засвоїв, що запозичені іменники на "о" не відмінюються. Реформатори пропонують всупереч усталеним правилам їх відмінювати. Одразу ж виникає принаймні два питання. По-перше - як бути з іменниками такої ж структури "плато, "палаццо, "панно Писати "плата, "палаца" і таке інше, чи зробити для них виняток Тоді винятків буде більше, ніж передбачає головне правило. Друге. Чому відмінюватися мають тільки запозичення на "о А як бути з тими, що закінчуються на інші голосні - на "і, "е, "у, "ю Може, таксі - такса, кашне - кашна, какаду - какада, меню - меня? Повернімося до "бюро. Німчук вважає, що в словах "бюджет, "бюро, "пюпітрі так далі вимовляють м’які приголосні переважно українсько-російські, російсько-українські білінгви або особи, що навчались української мови невід батьків-дідів, бо звичайно всі, хто засвоїв народну українську мову, губні приголосні та йотовані голосні вимовлять окремо незалежно від того, чи слово своє чи іншомовне. Хотів би я почути, як вимовляє ці запозичені слова автор цієї цитати і інші ентузіясти. Якщо хтось замість "бюрократ" скаже "бюрократ, то йому за життя треба поставити бюст. Перегляньте уважно свій проект (це звернення до укладачів) і ви знайдете водному місті "Мюнхена у другому - "Мюнхен. Далі. Звернімося до параграфа сотого "проекту. Якщо в іншомовних словах "Й, "И" та "І, а також "У" німецького "ЕУ" виступають перед голосними або між двома голосними, то в українській мові відповідні звукосполучення передаємо буквами "Є, "Ї, "Ю, "Я, а в позиції перед "О" сполученням "ЙО": "єговіст", "єзуїт, "об’єкт", "ярд, "йод, "фйорд" "Фейєрбах". Ніби все правильно. Але виникає питання чому упорядники все ж рекомендують написання "тріумф, "діоді як вони напишуть ім’я "Ніоба"? Етимологи знають, що нові слова приходили в українську мову з півночі і півдня, із сходу і заходу. Інколи вони повністю, або частково змінювали свій
6 Семінар – Київ, 28 листопада 2002 р.
фоненний склад, але нерідко залишалися самими собою. На перший погляд, що спільного між російським "сахар" і українським "цукор Насправді ж це той самий етимон "сахарон" - грецьке. Російське "кофе" і українське "кава" - це теж близнята, бо походять із арабського "кахва". Але це фонетично відмінні запозичення в різних мовах. Можуть однакового походження слова заходити в ту ж саму мову. Скажімо, імена "Марта" і "Марфа, "Теодорі "Федір. Слова з фітою приходили до нас у грецькій подобі з півдня "кафедра, "марафон, "ефір. Про це, до речі, докладно пише митрополит Іларіон, причому, він звертає увагу нате, щоці слова приходили до нас від греків, а вже росіяни брали від нас, а не навпаки, як це вважається чомусь. Також ці слова приходили і в латинській видозміні "метод, "бібліотека, "етика" і подібне. Реформатори пропонують уживати як паралельні форми "ефірі "етер, кафедра" і "катедра, але нічого не кажуть проте, як бути з "методом" і бібліотекою, "дискотекою" і просто "текою. Знову внутрішня суперечність у "проєкті": пропонується дифтонга" на початку слова передавати через "ав":
"авкціон", "лавреат", "павза", але тут же наводиться значно більше слів, які не потрапляють під це правило "клоун, "ноу-хау", "Лаура, "Пауль, "Фауст, "Штраус", Гаус. Питається - а чому не "Гавс"? До мовних, а не суто правописних питань належить пропозиція авторів "проєкту" писати імена по-батькові від "Ігорі "Лазар" не так, як вони вимовляються - "Ігоревич, "Лазаревич", а трохи інакше - "Ігорьович",
"Лазарьович". Мало того, що це суперечить практиці, та ще й не узгоджується із написанням присвійних прикметників від цих імен "Ігорів" - "Ігорева, "Лазарів" -
"Лазарева". Порівняйте також похідні прикметники від деяких інших іменників нар "цар" - "царевич, "цесар" - "цесаревич. Не належить до орфографічних питань і таке - чисто орфоепічне, як написання в деяких словах, особливо перед приголосними на "н" тарна початку слова "и" а не "т "инакше", "иноді", "инколи",
"иншомовний", "иноземець". Така закономірність справді існує, але вона виявляється в літературній мові тільки після протези "гиндик", "гикати, "гикавка, вирій. Як закликав Рильський "Не бійтесь заглядати у словник. У другому томі словника української мови за редакцією Грінченка знаходимо "іно", "іноси", "іносе", "Ірвант",
"ірвати", "ірванути", "іржати, правда, є й "инший", "иржа", "инколи", але наскільки ці форми збереглися в народному мовленні, треба ще дослідити. Ніхто цього не досліджує. Не так просто із закінченням "И" в родовому відмінку іменників жіночого роду третьої відміни. Вірогідно, воно справді досить часто трапляється, але в яких саме словах В мене, особисто, виникає сумнів чи можлива така флексія в словах "печать" - "печати", "печаль" - "печали", "мить" - "мити, "повість" - "повісти. Скільки таких слів Наскільки це морфологічне явище накладається на діалектну карту України Щоб дати відповідь на це питання, його треба спершу дослідити. Знайшов яв “проєкті” деякі несподіванки. Ну хто коли йде бачив і чув такі форми від дієслова "завмерти" - "завмру, "завмруть, "завмри Нарешті про власне орфографічні питання. Їх небагато за моїми підрахунками, тільки два. Решта стосується, як ми бачили, не орфографії, а мови, можливостей її структури. Першого орфографічного нововведення я вже торкався, обіцяв до нього повернутись. Ідеться про уживання літери "ґ". Німчук, у цій статті, говорить, знову-таки, тут своєрідна логіка, звичайно, є, але все-таки примітивна. Він каже - "А от Русанівський як був головою орфографічної комісії, боровся проти введення літери "ґ". Справді, таке було. Чому Я про це розкажу. Але тут же він каже Наукова громадськість вимагала створення єдиного для материкової України і
7 Семінар – Київ, 28 листопада 2002 р.
діаспори правопису. Але мовчить проте, що ненаукова громадськість, а я на першому конгресі україністів поставив це питання. Але як Не так, щоб вони нам диктували, як нам писати, а щоб ми їм диктували і щоб вони з нами погоджувалися, як це робиться у всьому світі. Ну візьміть, скажімо, росіян. Був би абсолютно неймовірний казус, якби раптом російська діаспора, яка мабуть не менша за українську, та почала вимагати щоб у Росії писали так, як вони їм диктують. Або, скажімо, зараз російськомовна діаспора в Ізраїлі, досить таки сильна - третина населення. Так отця третина могла б вимагати щоб писали не так, як пишуть у Москві, атак, як пишуть у Ізраїлі. Так от, повернімося до "ґ". Я, справді, сумнівався чи треба цю літеру запроваджувати знову. Але не тому, що позначуваного нею звука в нашій мові немає (є він і в давно запозичених через польську мову словах типу "ґрунт", "ґанок" – і в українських "аґу", "ґелґотіти" та деяких інших, атому що ентузіастам захочеться поширити його вживання на всі запозичені слова, де відповідна літера виступає в оригіналі. У “проєкті” відхилення від четвертого видання українського правопису нібито немає, нові правила не вводяться, але написання типу "Верґілій", "Ґеорг", "Ґеґель", "Васко де Ґама" і подібне уже іде. А далі можуть піти загальні назви, в яких "g" передаватиметься через "ґ". І прощавай своєрідність української мови і орфографічна прозорість. До речі, я вже зустрічав у пресі - "Ґанка", замість чеського "Ганка. Звернімося до другого, чисто орфографічного моменту, яким так пишаються реформатори, їм здається що краще писати півметра, півслова, півлітра, півострова- окремо. Треба пам'ятати, що в орфографії, які в природі, є закон збереження енергії десь усунеш суперечність, а вона виявить себе в іншому місці. Якщо у згоді з чинним правописом пишемо півлітра разом - півлітровий разом, піввідра - разом, піввідерний - разом, півкілометра – півкілометровий, то з уведенням нового правила, по-перше, зникає ця гармонія півлітра, але півлітровий піввідра, але піввідерний і подібне. По-друге, виникає контроверза між іменниками, в яких "пів" відіграє роль префіксоїда і словосполученнями з "пів" у значенні половина півсотня, але півсотні, півтонна, півтонни. Отже те, що сьогодні підпадає підправило, завтра стане винятком і навпаки. Отже пропозиції найновішого правопису нічого не полегшують, а набагато років роблять неграмотним 48 мільйонний народ. Німчук милостиво обіцяє нам, що нові правила існуватимуть паралельно зі старими років з 10. Це означає тільки одне - 10 років у нас не буде ніякого правопису. Тане буде його й пізніше. То чи слід спокійно спостерігати за неграмотною авантюрою Наші сусіди, росіяни, теж було в черговий раз зайнялись косметичними поправками до своєї орфографії. Але вже, як повідомив мені особисто директор Інституту російської мови Академії Наук Росії професор Молдован, ця ідея засохла не розпустившись. Вони відмовились робити будь-які змінив існуючому правописі. Наші опоненти, за будь-якої нагоди - пише
Німчук, - підкреслюють консерватизм, незмінність протягом тривалого часу, правописів деяких народів Європи. Однак вони забувають проте, що, наприклад, англійцям і французам чужі правителі не нав'язували орфографічних норм. От вдумаймось у ці слова. Виходить, що англійцям і французам, а разом з ними і іншим народам Європи, треба слізно просити Бога, щоб він послав їм чужих правителів. От тоді вони і кинуться доганяти деяких українців у їх благородній справі позбавляти і освіти, і культури, і науки власний народ з його історичним минулим. І знову запевнення Противники змін в орфографії, особливо упорядники нинішнього
8 Семінар – Київ, 28 листопада 2002 р.
радянського) правопису, лякають громадськість тим, ніби пропоновані нововведення вимагатимуть великих коштів на перевидання підручників, словників тощо. Насправді, ніяких витратне буде, бо запропоновані зміни обмежені і не кардинальні. Наскільки вони обмежені і не кардинальні, я намагався тут показати. Що ж до перевидання, то це має торкнутись не лише підручників і словників, а всієї української літератури – художньої і фахової. І все це безкоштовно Не лукавте шановні, ніхто у щирість і правдивість ваших слів не повірить. Нарешті, треба згадати й проте, що ніхто ніколи не створював так званої вужчої групи у складі затвердженої Кабінетом Міністрів України для підготовки цього “проєкту”. І він навіть перед опублікуванням не був розглянутий вченою радою того ж таки Інституту української мови. Методи боротьби новаторів зі своїми опонентами витримані в дусі радянських часів. Хоч вони це і навішують на своїх опонентів, але насправді, які в них принципи Якщо ворог не здається - його знищують, хто не з нами, той проти нас. Але вданому разі опонентами авторів проекту виступає не окрема особа, а весь народ. Бо, як кажуть у народі, кому цей “проєкт” треба і хто його витримає


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал