Мовна ситуація в Україні: думка молоді Київ – 2007 ? «Молодіжна Альтернатива»



Скачати 309.56 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка4/4
Дата конвертації01.01.2017
Розмір309.56 Kb.
1   2   3   4
Калітка Сергій,
студент Національного Авіаційного Університету

41 40
Ретроспективний погляд на ситуацію з
українською мовою в Україні
Щодня український передплатник, слухач і ринок одержують величез- ну кількість інформації. І тут для мене найважливіше, – якою мовою вона звучить. Для мене, думаю, що й для багатьох, мова – це живий організм.
Адже ми говоримо: «розвиток мови», «мова розвивається», «мова змінюється» і т. ін. Отже, мова не мертва. Українці мають більш як тися- чолітню історію уживання рідної мови в різних сферах громадського і
культурного життя. Давньоруська мова в добу Київської Русі була не лише мовою художньої літератури, літописання, а й мовою законодавства та діловодства, офіційного і приватного листування. Отже, вона фактично бу- ла мовою державною. Історична доля українського народу склалася так,
що його мова протягом історії не завжди функціонувала як державна.
Після монголо-татарської навали переважна більшість українських і
білоруських земель опинилася у складі Великого князівства Литовського.
Сформована на давньоруській основі українсько-білоруська літературна мова, що, залежно від живого мовного середовища, виступала в українсь- кому чи білоруському варіантах, починаючи з XIVст. функціонувала в за- конодавстві, судочинстві, великокнязівській та князівських канцеляріях,
державному і приватному листуванні. Становище українсько-білоруської
мови (що традиційно називалася руською) як державної закріпилося у
Статуті 1566р. (т. з. Волинському статуті) – Зводі законів Великого князівства Литовського, де зазначено: «А писар земский по руску маєть литерами и словы рускими вси листы и позвы писати, а не инъшым язы- ком и словы» (ст. 1 розд. IV).
Українська мова мала статус, близький до державного, у XIV – I-й пол.
16 ст. і на землях Галичини та Західної Волині, що тоді перебували під вла- дою Польщі. Вона вживалася у судах і діловодстві, очевидно, на основі
якогось акта-привілею, який не зберігся. Мабуть, існувала й домовленість про те, що королівське діловодство, яке стосувалося українських земель,
мало здійснюватися також українською мовою. Про це свідчить переклад нею «Віслицького статуту 1357 короля Казимира Великого» – зібрання правових, насамперед карних, норм середньовічної Польщі та численні
грамоти, які вийшли з королівської та приватних канцелярій, інших уста- нов. Українською мовою іноді користувалися татарські хани у зносинах з польськими королями. Отже, українська літературна мова в XIV– XVI ст.
мала функції міжнаціональної. Укладена 1569 в Любліні унія Литви з
Польщею призвела до того, що майже всі українські землі перейшли до складу Польського королівства. Представники української шляхти (зокре- ма, Київщини та Волині) на Люблінському сеймі домоглися від короля привілеїв, які далі забезпечували функціонування української мови в офіційних-ділових сферах. Наприклад, у привілеї шляхті Київщини
1569 р. зазначено, що «в усяких справах їхніх судових, як позви, вписуван- ня до (актових) книг, акти і усілякі потреби їх, так і в судах наших замко- вих і земських, як і в канцелярії нашій коронній, декрети наші у всіх пот- ребах наших королівських, у земських коронних до них листи не яким
іншим, тільки руським письмом писані й відправлювані бути мають вічни- ми часами». Проте з самого початку чинності привілеїв вони порушували- ся. На Варшавському загальному сеймі 1590 року посли від Волинського,
Брацлавського та Київського воєводств домоглися нової ухвали про те, що на зазначених територіях юридичні документи «згідно з їх правом, русь- кою мовою та письмом мають бути писані». Але й ця ухвала часто не ви- конувалася, і в юридично-ділову сферу дедалі більше проникають польсь- ка і латинська мови, витісняючи українську.
Після приєднання України до Росії спеціального акта про дер- жавність української мови не було прийнято, бо функціонування її
у генеральній, полкових, сотенних канцеляріях, у судах, ратушах –
у всіх державних установах Гетьманщини вважалося природним.
Листування Б. Хмельницького з російським царем Олексієм Ми- хайловичем велося українською мовою, а Олексія Михайловича з
Б. Хмельницьким – російською.
На землях, що залишилися під владою Польщі, українська мова дедалі більше зазнавала всіляких утисків. На сеймі 1669 року ух- валено постанову, що король давніх привілеїв дотримуватися не буде і всю документацію видаватиме тільки польською і латинсь- кою мовами. Постанову було підтверджено й на сеймі у Варшаві 1696-го.
У XVIIIст. українська мова тут майже цілковито зникла з офіційного вжит- ку. На Лівобережній Україні в державних установах українська мова збе- реглася до поч. 80-х pp. 18 ст., коли російський царат ліквідував залишки автономії України. Відтоді аж до 1917року на всіх історичних землях Ук- раїни, що були в складі Російської імперії, вона перестала функціонувати не тільки в державних установах, а й в освітніх закладах: друкування кни- жок українською мовою, крім художніх текстів та історичних пам'яток, бу- ло заборонене (Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876 та ін.). Ук- раїнські школи, українська преса і книговидання діяли лише в Австро-
Угорщині (навіть у часи найбільших національних–мовних утисків). Тіль- ки в січні 1919-го законом Директорії Української Народної Республіки українська мова була проголошена державною із забезпеченням прав мов національних меншин. Такий самий Закон ухвалила (15. II 1919) Західно-
українська Народна Республіка. Державність української мови була утве- рджена згодом і на Закарпатті – в конституції Карпатської України, прий- нятій 15. III 1939.
Статус української мови, близький до державного, гарантувався «Поло- женням про забезпечення рівноправності мов та про сприяння розвиткові
української культури», затвердженим ВУЦВК та РНК УСРР 6. VII 1927, в якому зазначалося: «Відповідно до переважного числа людності УСРР, що говорить українською мовою, брати як переважну мову для офіційних зносин українську мову» (розд. І). «Положення» забезпечувало рівно- правність мов усіх національних меншин України. Однак з 30-х pp. до жовтня 1989 воно не виконувалося, що спричинило обмежене використан- ня української мови як державної й призвело до звуження її функцій на більшій частині території України, до гальмування природного розвитку її
системи, вдосконалення функціональних стилів. Усе це неминуче вело до денаціоналізації українського народу, гальмувало його національно-ду- ховний розвиток. У зв'язку з цим громадськість республіки дедалі напо- легливіше порушувала питання про необхідність надання українській мові
статусу державної. Особливо велику активність у цьому плані розгорнуло
Товариство української мови ім. Т. Шевченка 28. жовтня 1989 року
Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР «Про мови в Українській
РСР», в якому сказано: «Відповідно до Конституції Української РСР де- ржавною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є
українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і
функціонування української мови в усіх сферах життя» (ст. 2 розд. І). Ра- зом з тим у Законі зазначено, що держава створює необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей, які проживають в
Україні. Було складено й затверджено урядову програму розвитку ук- раїнської та інших мов України до 2000. В ній передбачено утвердження української мови як державної поетапно в різних регіонах країни. Однак програма виконується надто мляво, особливо в південних та східних областях. Справу пригальмувало й те, що певні політичні
сили протягом 1994 – I-ї пол. 1996 рр. настійно домагалися прого- лошення російської мови як «офіційної» поряд із державною ук- раїнською, тобто фактично двох державних мов, оскільки термін
«офіційна мова» в міжнародній практиці – це синонім терміна
«державна мова». ДЕРЖАВНА МОВА – закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах держав- ного управління та діловодства, громадських органах та ор- ганізаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки,
культури, в сферах зв'язку та інформатики.
43 42
У гострій політичній боротьбі, що точилася навколо тексту нової Конс- титуції України, питання про державність української мови було одним із центральних. Перемогли державно-патріотичні сили. У Конституції Ук- раїни, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996, зафіксовано:
«Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує
всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України... Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом»
(ст. 10). Для реалізації ст. 10 Конституції України 1997 утворено Раду з пи- тань мовної політики при Президентові України й департамент із здійснення мовної політики при Державному комітеті України у справах національностей та міграції. Постановою Кабінету Міністрів України ць- ого ж року затверджено «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і
функціонування української мови». У 1998-му проходила всеукраїнська акція «Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову», в рамках якої, зок- рема, відбулася всеукраїнська науково – практична конференція «Ук- раїнська мова як державна в Україні», на якій відзначено, що процес удер- жавлення української мови йде надто повільно.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української
мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні
гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжна- родного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та ви- значається законом. Таким Законом насамперед є Закон України «Про мо- ви в Українській РСР», стаття 3 якого говорить про те, що Українська РСР
створює необхідні умові для розвитку і використання мов інших національностей в республіці.
У роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, ус- танов і організацій, розташованих у місцях проживання більшості грома- дян інших національностей (міста, райони, сільські і селищні Ради,
сільські населені пункті, їх сукупність), можуть використовуватись поряд з українською і їхні національні мови.
У разі, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населе- них пунктів, не володіють в належному обсязі національною мовою або коли в межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не ста-

45
новить більшості населення даної місцевості, в роботі названих органів і
організацій може використовуватись українська мова або мова, прийнята для всього населення.
Крім внутрішнього законодавства статус мов національних мен- шин регулює і міжнародне право. Зокрема, для України таке зако- нодавство Європейська хартія регіональних мов або мов меншин.
Але фактично в Україні незважаючи на те, що Хартію було підпи- сано 05.11.1992 р., вона й досі не діє.
Спершу Хартію було ратифіковано Законом України від 24 грудня
1999 року N 1350-XIV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональ- них мов або мов меншин, 1992 р.» з великою кількістю застережень. У той же час стаття 21 Хартії передбачає, що будь-яка держава під час підписан- ня або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи свого докумен- та про прийняття, затвердження або приєднання може заявити одне або декілька застережень до пунктів 2–5 статті 7 цієї Хартії. Інші застережен- ня не дозволяються. У нас застереження чомусь є буквально до всієї
Хартії. Але зовсім не з цих, а з процедурних питаннь Закон втратив чинність у зв'язку з визнанням його таким, що не відповідає Конституції
України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду
України від 12 липня 2000 року N 9-рп/2000.
Вдруге Хартію ратифіковано Законом України від 15.05.2003 р. №802-
IV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов мен- шин». Але знову із купою застережень, через що ця Хартія не діє на тери- торії України.
На переговорах представники Ющенка і Януковича під час формальних консультацій по розв'язанню політичної кризи 2007 року озвучили, як один з пунктів пакету політичного компромісу Ющенка ухвалити нову ре- дакцію «перекладу Європейської хартії регіональних мов або мов мен- шин», спрямовану на статус російської мови.
Бурлака Наталя,
Кївського національного університету технологій та дизайну
44


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал