Мовна ситуація в Україні: думка молоді Київ – 2007 ? «Молодіжна Альтернатива»



Скачати 309.56 Kb.

Сторінка3/4
Дата конвертації01.01.2017
Розмір309.56 Kb.
1   2   3   4
Іванюк Василь,
студент Київського університету ринкових відносин
27 26
Світовий досвід вирішення мовної проблеми
Трагічна історія Української держави обумовила гостроту мовного пи- тання в сучасній Україні. Шістнадцять царських наказів про заборону на- шої мови, шкіл, церковних служб, книжок, преси, перекладів, театральних спектаклів... З часом радянські постанови та розпорядження обмежили сферу її використання. Офіційно створювана двомовність на практиці зво- дилася до російської одномовності. Руйнувалася віра, знищувалася мова,
нав'язувалася брехлива історія, деформувалася народна душа.
Сьогодні, через 16 років після розпаду СРСР, тяжка спадщина національної політики цієї держави ще багато в чому дає про себе знати.
Україні «у спадок» залишився законодавчо встановлений конфлікт між державною мовою – українською і «мовою міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР» – російською. Так визначене співвідношення між двома мовами у Законі «Про мови в Українській РСР» зразка 1989 року.
Цей документ напевно, один із останніх радянських законів, які продов- жують діяти вже у новій державі. Його існування є, щонайменше, не- логічним, і показовим одночасно. Він демонструє, наскільки гостро стоїть сьогодні ця проблема в Україні, якщо за 16 років незалежності так і не знайшлося сили сформувати засади мовної політики в державі.
Модернізація українського суспільства у новій системі ідеологічних ко- ординат неможлива без державної мовної політики, пріоритетом якої му- сить бути розвиток української мови як консолідуючої духовної сили вкраїнського суспільства. Українська мова мусить забезпечувати всі сфе- ри життєдіяльності державного організму, нею повинні користуватися
інтелектуальні та політичні прошарки Вкраїни.
Чому же дотепер не вдалося цього досягти? До яких власне мовних ре- зультатів привели досягнення незалежної України, про котрі на нашій кон- ференції красномовно і емоційно говорить багато доповідачів? Якою є ре- альна сучасна мовна ситуація, а не така, яку багато хто з нас хотів би ба- чити після 16 років незалежності? Чому мовне питання і досі не виріше- не? Можливо нам потрібно брати приклад з інших?
Доктор економічних наук Степан Вовканич справедливо заува- жує, що «перманентна передача чи передача інформації (а тим па- че переслідування та цілеспрямована заборона передачі) рідною мовою як від пращурів до нащадків, так і всередині поколінь має
доленосне значення для розвитку кожної нації, її суспільного інте- лекту, для рівнопартнерської інтеграції тієї чи іншої країни до сис- теми світового інформаційного, освітнього, наукового, розумового простору. Звідси стає все більш зрозумілою життєва необхідність безперервного зв'язку поколінь, яка визначає складний ряд проб-
лем взаємозалежності інформації та нації, мови та держави; проб- лем, що часто формулюються так: є мова – є нація, а є нація – є держава.
Отже, немає мови – немає держави».
Цю загрозу добре розуміють, а головне – хочуть їй запобігти владні
структури більшості колишніх республік СРСР, особливо прибалтійських.
Характерні з цієї точки зору прийняті 1995 року Закон Литовської Рес- публіки «Про державну мову» та Закон Литовської Республіки «Про за- стосування Закону Литовської Республіки «Про державну мову»». Тут названі основні сфери застосування державної мови, регламентовані захо- ди з її охорони, а також правова відповідальність.
Уряд Литовської Республіки затвердив Програму вживання та розвитку державної мови на 1996-2005 роки і кожнен рік виділяє
кошти для її реалізації. 1995 року дві установи – Державна комісія литовської мови й Інспекція мови – були об'єднані в одну.
Кодекс про адміністративні правопорушення Литовської Рес- публіки передбачає засоби адміністративного впливу: попереджен- ня чи грошове покарання (від 25 до 500 доларів США). Штраф пе- редбачається за невживання державної мови на печатках, бланках,
вивісках, при описі товарів; при виконанні службових зобов'язань,
у діловодстві (внутрішньодержавному); за представлення доку- ментів недержавною мовою, вживання недержавної мови в теле- і
радіопередачах, кіно- і відеофільмах; невживання автентичних форм литовських топонімів; невиконання рішень Державної
комісії литовської мови.
Кожен рік для реалізації Програми вживання та вдосконалення мови надається близько 700 тисяч доларів США.
Можна повчитися в демократичної Франції, як треба піклувати- ся про мову титульної нації. 4 серпня 1994 року Національний збір
і Сенат Франції прийняли закон. У ньому держава, створена аван- гардним етносом сучасності, нагадує знов і знов: «Французька мо- ва як державна мова, згідно Конституції, є важливою складовою самобутності та національного надбання Франції. Знання фран- цузької мови та двох інших входить до основної мети навчання».
За порушення цього закону загрожує штраф у розмірі 9 тисяч аме- риканських доларів або шести місяців ув'язнення. Ось як у добу
інтеграції, «спільного простору», ринку, глобалізаційних процесів народ повинен затверджувати свою національну самобутність,
національну освіту, державну мову, якщо він вважає себе цивілізо- ваним. Французи нагадують давню, але невмирущу, націєутворю- ючу істину: щоб націю поважали інші – їй необхідна самоповага.
29 28
У французькому парламенті депутати зрозуміли, що Франція залишати- меться великою державою світу лише тоді, коли матиме атомну зброю та збереже самобутність своєї мови, не забруднюючи її англійськими сло- вами.
Не можна не визнати подвигу ізраїльтян, які за історично короткий час змогли відродити староєврейську мову (іврит), що протягом двох тисяч років уважалася мертвою.
Прикладів достатньо, лише б ми робили правильні висновки, вживали потрібних заходів.
Список використаної літератури:
1. Романчук О. Знаки української агресії // Урок української. – 2004. –
№11–12.
2. Никитюк Т. А. А своєї дасть бі... // Урок української. – 2004. – №1.
3. Романів О. Мовне відродження чи прикінцеві стадії етноциду? // Урок української. – 2004. – №7.
4. Романчук О. Чи потрібна Україні українізація? // http://www.univer- sum.org.ua.
5. Ткаченко О. Чи можуть бути в Україні дві загальнодержавні мови? //
Літературна Україна. – 1999. – 25 лютого.
Ольга Гавриш,
студентка Національного університету харчових технологій

31 30
Використання мовного питання як піару
політичних сил в Україні
Живеш на Україні, то знай її мову!
Михайло Старицький
Вимерла мова в устах народу – вимер і народ.
Костянтин Ушинський
Мова ніколи не створиться бюрократією.
Юрій Липа
Про мовне питання було вже стільки сказано й написано, що, здається,
цього не зробив хіба лінивий. Найбільший же пік жонглювання, як прави- ло, припадає на час виборів (точніше, передвиборчої кампанії). Але зараз спостерігається така тенденція, що розмови не вщухають і надалі. Ось і
маємо певну складність ситуації, що розмови все точаться навколо мовно- го питання, а сама проблема так і залишається у невирішеному стані. Але,
як показує практика, це ще півбіди. Насправді ж видається інша ситуація,
певною мірою загрозлива, якщо не зреагувати на неї вчасно та конструк- тивно, а головне – дієво.
Нещодавно на сайті Майдан з'явилися цікаві результати опитування ук- раїнських політичних журналістів з приводу мовної проблеми.
1
Цікаві у тому розумінні, що більшість журналістів, як виявляється, відмовляють мовній проблемі в існуванні, водночас вважаючи, що вона несе в собі заг- розу для України. При чому ніхто – ні самі опитані, ні ті, хто подає резуль- тати – не помічає тут жодної суперечності. Показовим є ставлення до мов- ної проблеми як до такого собі фантому – варто перестати звертати на неї
увагу, як вважають опитані, «припинити про неї говорити, і проблема са- ма зникне». Тут важливий той факт, що багато хто з цих журналістів вва- жає мовну проблему надуманою. На їх думку, питання мови є виключно політичною проблемою, а для населення як такої проблеми немає. І це не лише точка зору журналістів; до неї схиляється й більшість політологів,
політиків, політичних аналітиків, істориків, митців тощо. Більшість тих,
для кого мовне питання не стоїть, бо воно для них зрозуміле – в Україні
повинен бути лише один мовний простір – україномовний. Але тут вже виникає певна суперечність (яка в певний період досягає велетенських масштабів). Як бачимо, існує ще й інша точка зору, яку відстоюють деякі
політичні сили. Отже, зважаючи на різні точки зору та думки щодо мовно- го питання, ми вже бачимо деякий дуалізм поставленої перед нами проб- леми, а тому давати тут якусь однозначну оцінку було б некоректно. Саме тому варто розглянути різні погляди на ту складну та неоднозначну мовну ситуацію, що склалася на сьогодні в нашій державі.
З одного боку, проблема створена штучно Для сучасних людей мовної
проблеми немає: вони спілкуються тією мовою, якою до них звертаються.
До державної звикають навіть на сході та півдні. Тут навчилися читати ук- раїнські книжки. В цих регіонах (і не тільки) як користувалися в повсяк- денному житті російською мовою, так і продовжують це робити. При ць- ому добре розуміючи державну мову, але через це ніхто ніколи в цьому не вбачав проблеми. В цих регіонах, та й по всій Україні ніхто нікому мову українську не нав'язує, забороняючи якусь іншу. А тому таке питання ніколи не стояло! І, якщо не акцентувати увагу на тому, що 30% населен- ня України вважає своєю рідною мовою російську, а 70% – нею повсяк- час користується ( й тому воліє мовно-правового забезпечення), то й заг- рози на цьому рівні ніякої й не виникне.
Але в цій полеміці вимальовується інша сторона медалі. Саме стійкі
настанови щодо мов, поширені у суспільстві про те, що мовна проблема
«надумана», є найбільшим каменем спотикання при спробах регулювання мовних ситуацій. «Якщо їх не враховувати, то будь-яке, навіть найкраще,
мовне законодавство, не зможе скоригувати мовну ситуацію, а безчесні
політики завжди знайдуть чим поживитися на цьому вибухонебезпечному полі».
2
Досить влучно з цього приводу висловився Микола Шульга (Ко- муністична партія): «Тобто, ми повинні з вами, коли говоримо, на такі речі звертати увагу. По-перше, що ми повинні з повагою ста- витися до особистості, і до тієї мови, якою вона може себе найбільш повно самовиразити, і ми повинні бачити складні
соціальні процеси, які відбуваються».
3
Як відомо, немає диму без вогню. Нагадаю, що мовні проблеми не ви- никають на голому місці – для цього потрібна відповідна мовна ситуація.
Так от, мовна ситуація в Україні визначається тим, що для неї властива так звана асиметрична двомовність – тобто коли україномовні громадяни
України майже всі володіють російською мовою, але не навпаки (!). А
підґрунтям для політичного роздмухування мовного питання є фактична російська одномовність населення південних та східних регіонів країни,
на якій грають політики.
1.
http://maidan.org.ua/static/mai/1155489527.html
2.
Цитата з http://maidan.org.ua/static/mai/1155489527.html
3.
07.04.05, Радіо Ера-FM, програма «Політолог».

Отже, немає сенсу робити вигляд, що проблеми не існує, вона є, а для
її розв'язання необхідний насамперед комплекс заходів, спрямованих на подолання російської одномовності в Україні. Треба зазначити, що на та- кому ґрунті виросла ідея, що українська мова як державна почувається не надто впевнено. Є думка, що її потрібно захищати. І це, в принципі, не безпідставно.
Проблема, очевидно, в тому, що у нас не вирішено мовне питання в пра- вовому плані. Ми маємо не тільки 10 статтю Конституції, деталізація зна- ходиться в Законі Про мови Української РСР – закон, який був прийнятий у 1989 році. Звичайно, з цього часу дуже багато змінилося, і він потребує
змін. Зміни до цього часу не внесені, ця тема, справді, така емоційна й сто- сується кожної людини. Тому, коли її торкаються вже на політичному тлі,
тут виникає ще більше непорозумінь. А особливо, коли цим питанням на- магаються ще й маніпулювати.
Так, можна бути переконаним, що питання мови не є проблемою. Тому що, сьогодні, ми маємо Конституцію нашої держави (основний закон Ук- раїни), де чітко визначено статус державної мови і мов національних мен- шин. Але при цьому, якщо згадати, яке місце займала мовна проблема у виборчій кампанії, от, принаймні, останніх кандидатів під час президе- нтських виборів 2004 року. Та й під час парламентських виборів ця проб- лема пвиринала за кожної нагоди, експлуатувалася безсоромно. Коли відбувається такий розвиток подій, тоді можна казати, що мовне питання штучно нагнітається. Як тільки воно постає, відразу викопуються неви- димі рови між певними регіонами. І саме в таких політичних випадках (до- сить небезпечних) мовне питання може реально розколоти Україну за мов- ним поділом. А тому його треба вважати суто передвиборчим моментом.
Справді, ніде правди діти, мовною тематикою перед виборами дуже часто спекулюють. Зокрема, в такому стилі грати к кішки-мишки з проб- лемами, що стосуються мови (особливо щодо введення другої державної),
найбільше полюбляє Партія регіонів. Комуністи та Блок Н.Вітренко більш однозначні – у своїх політичних програмах вони прямо себе позиціонують поборниками другої державної мови – російської. І знову ж таки пробле- ми, може б і не було, якби з мовної ситуації не робили політичний полігон.
Якщо проаналізувати передвиборчу програму Партії Регіонів,
4
то вона,
позиціонуючи себе партією, яка представляє регіони України, ставить пе- ред собою завдання бути партією всього українського народу. А тому своїми головними завданнями ця політична сила презентує себе як така,
що діятиме в інтересах усього суспільства, представлятиме всі регіони держави вирішуватиме загальнонаціональні стратегічні завдання. «Ми ке- руємося не ідеологічними фетишами, які штучно розколюють суспільство,
33 32
а реальними проблемами і потребами людей, їхніми щоденними інтереса- ми». «Єдиним методом конструктивного вирішення цього завдання в політиці, економіці, міжнаціональних і міжнародних відносинах є повага один до одного, ретельне вивчення і врахування думок та інтересів, пошук спільної позиції, взаємовигідного результату та порозуміння». Ось так, на рівні стратегічного завдання «діяти в інтересах всіх громадян» Партія регіонів й розгорнула демагогію щодо введення другої державної мови –
російської. Через таке введення, як зазначено у програмі, «саме на цьому рівні можливе найефективніше вирішення питань міжнаціональних відно- син, збереження мов, культур, традицій, охорони людської гідності та
інтересів громадян». Відбуваються цікаві речі: 20% населення – це ще не
«всі громадяни», а чому тут-таки не згадується, що «сьогодні вже в ук- раїнській державі на третьому місці кримськотатарська мова – 231 тисяча,
це третя за кількістю, от, і ми з такою ж повагою повинні поставитися до того, щоби люди, які бажають, рідною кримськотатарською мовою, також могли вчитися. Але у нас ще декілька крупних груп, їх представники про- живають компактно... Молдавська стоїть на четвертому місці – 185 тисяч,
угорська – 161, румунська – 142, болгарська – 131. І далі вже пішли мен- ше 100 тисяч декілька таких от груп».
5
Але й момент щодо приділення російській мові більшої уваги знову ж таки зрозумілий.
Партія регіонів завжди приділяла більше уваги російській мові,
бо цією мовою такою мовою розмовляє її електорат. І тут нічого не поробиш – на які кроки тільки не зважиться партія, щоб догодити виборцям, штучно створюючи мовну проблему. Цей метод має своє
тактичне пояснення, а тому є виправданим в політичному кон- тексті. Таким чином, пропагуючи про введення російської мови як другої державної, Партія регіонів робить крок назустріч всьому російськомовному населенню як певний піар-хід задля кон- солідації свого електорату. Щоб кожнен, хто говорить російською,
міг асоціювати себе з Партією регіонів. Отже, позиція досить проста, але ж яка дієва! Досить того, що за ініціативи Партії
регіонів на початку червня 2006 року у восьми містах та регіонах
України російській мові було надано статус регіональної.
4.
www.partyofregions.org.ua
5.
Микола Шульга // цитата від 07.04.05, Радіо Ера-FM, програма «Політолог».

Комуністи та Н.Вітренко керуються схожими, але дещо іншими закли- ками. Комуністична партія, наголошуючи на рівності всіх громадян та не- обхідності створення умов для самореалізації кожної людини,
дотримуючись переконанням ще радянської доби, що оскільки більшість населення говорить російською, то її треба зробити другою державною мовою. У цьому плані Блок Н.Вітренко радикальним чином йде ще далі.
Проголошуючи історичну та культурну близькість України та Росії, вбача- ючи в РФ стратегічного партнера України, Блок Н. Вітренко ледь не закли- кає до об'єднання з Росією, не говорячи про визначення статусу російсь- кої мови. Для цих політичних сил такий статус зрозумілий та беззапереч- ний. На такому тлі й виникають постійні розмови про захист титульної мо- ви нашої держави. Через таку демагогію й постають постфактум і мовні
питання, і мовні проблеми – вже більш серйозного, не лозунгового харак- теру. Як зазначає журналіст Юрій Стадніченко щодо захисту національної
мови, то тут цікавим є досвід Росії: «Щодо Росії, то вона йде набагато далі… При уряді Росії створено державний орган, який має опікуватися зміцненням позицій російської мови у країнах – колишніх республіках
СРСР, й домагатися визнання цієї мови у цих країнах другою офіційною.
Тобто Росія відкрито проголосила курс на мовну експансію, витрачаючи на цю справу чималі суми з бюджету».
6
Тут можна ще додати репліку Оль- ги Костенко, в. о. заступника міністра культури та туризму України: «Вра- жаючий контраст в РФ: на популяризацію мови виділяється 50 мільйонів доларів, а в Україні 4 мільйони».
7
Але за певними гаслами політичних сил ховається ще одна небезпека.
яка може мати некеровані наслідки для самої держави. Про це у своїй статті «Етнонаціональний конфлікт» пише Мацнев.
8
Він зазначає, що конфлікти, пов'язані з мовним питанням, дуже небезпечні. Такого роду пи- тання можуть призвести до озброєного конфлікту. Вся складність полягає
в тому, що мова належить культурній сфері. А конфлікти, пов'язані з мо- вою, автоматично переходять у сферу культури. А це ще небезпечніше, бо призводить до ще сильнішої поляризації суспільства й, нарешті, до його розколу. А отже, до розколу нації та держави. Під час мовного розділення відбувається культурне розділення «нашого» та «вашого». А це може бути основою ідеологічного підгрунтя збройного конфлікту. Для України такий перебіг подій небезпечний розколом на Схід та Захід, хоча певна тенденція роз- поділу громадян вже існує (на «східняків» та «західників»).
Отже, політичним силам треба діяти й говорити обережніше, озброю- ючись мовним питанням як головною зброєю під час передвиборчих пере- гонів (та, зрештою, й після них). Бо на перший погляд мовне питання мо- же виглядати до певної міри безпечно, але ховає при цьому безповоротний
35 34
перебіг подій та небезпечні наслідки. Варіації політичних сил на одну й ту саму тематику щодо мовного питання можуть містити багато складних,
часто нерозв'язних проблем. Тому гратися з такими питаннями не варто,
бо це все одно, що гратися з вогнем – щось вийде з-під контролю, й не зчуєшся, як станеться біда. А тому треба не протиставляти мови, як це роблять деякі політики, а відстоювати титульну мову, закріпивши при ць- ому статус мов національних меншин. Для цього нам необхідно вже, на- решті, ухвалити закон «Про статус української мови як державної».
Як в одному з інтерв'ю сказав народний депутат Ярослав Кендзьор:
«Держава є тоді державою, коли вона має географічний кордон чіткий,
чітко визначений, і там, як кажуть, край держави. І держава має, і мова –
це також кордон духовний, державний кордон. Без другого кордону немає
держави» . А допоки у нашій державі не буде порядку та визначеності що- до мов, доти мовне питання буде поставити, а тема не полишить своєї ак- туальності та гостроти.
6.
Стаднічеко Ю. Мовне питання: погляд з «гальорки». – Газета «День»,
№45, субота, 13 березня 2004.
7.
Подробности – ТВ. 04.06.2006 // www.podobnosti.ua
8.
Мацнев. Этнонациональний конфликт // Социально-политический жур- нал, 1996, №4.
Ольга Мірошниченко,
студентка Київсього національного університету ім. Т. Шевченка

Політизація мовної проблеми в Україні.
Шляхи вирішення штучної кризи.

Чистіша від сльози
Вона хай буде...
Максим Рильський
Видатний український письменний М.Рильський, пишучи про мову як про найцінніший скарб свого народу, і на думці не мав, що мова, яка ви- жила після Емського указу та Валуєвського циркуляру, буде зазнавати пев- них утисків і пригнічень в роки незалежності України.
Політична і мовна ситуація в Україні є надзвичайно складними. Векто- ри політичних сил розходяться у своїй направленості, хоч і приховують це за певним популізмом національної єдності. Політична гра відбувається у вигляді перетягування канату, а переможе звичайно той, в кого потужніше фінансування. Якщо немає стабільності та не вистачає певного поро- зуміння між гілками влади, то це прямо пропорційно віддзеркалюється на соціально-економічному та культурному житті суспільства. Невирішені
проблеми політичної еліти нашої держави стають причиною економічно- го хаосу та культурної деградації.
Проблема мови в Україні виникла не спонтанно, її корені сягають дале- кої історії. Складні історичні умови нашої Батьківщини внесли небагато позитивних моментів у розвиток культури, традицій і мови. Українські
звичаї заборонялися, культура і мова зазнавали нищівних ударів з боку ра- дянської влади. Наслідки очевидні: традиції забуваються, культура недос- татньо фінансується державою, а мова стала інструментом спекуляції
політичних сил.
Деякі політики, прихильники східного політичного вектору, щоб отри- мати прихильність російськомовного населення України, у своїх програ- мах направо і наліво голосять про введення «двомовності» в Україні і що вони зроблять все можливе, щоб російська мова стала другою державною мовою, навіть не зважаючи на статтю 10 основного закону – Конституції
України. Але якщо вникнути глибше у цю ситуацію, то суть проблеми не в тому, що російськомовна частина населення України не розуміє ук- раїнської мови чи навпаки, а в тому, що деяким політикам не вигідна національна свідомість, розвиток етнокультурних цінностей та патріотизм українського народу. Це невигідно навіть не відкритим політикам, а
«братським» темникам, які керують маріонетковими політиками з великих кабінетів, що знаходяться на площі своєрідного червоного забарвлення, і
37 36
які ще досі не можуть змиритися з тим, що Україна вже не їхня частина, а незалежна демократична країна, ще й на шляху до європейської спільно- ти. Обранці народу відкрито нехтують Конституцією України, в деяких східних областях надають російській мові статусу регіональної, тому що за 16 років незалежності України вони не спромоглися чи просто не за- хотіли вивчити українську мову. А для чого вчити, якщо можна, не пита- ючи громадськості, просто прийняти закон і все, прощай рідна мова.
VI Всесвітній конгрес україністів спеціально був проведений у м. До- нецьку, і тим самим спростував чутки про нерозуміння та категоричне несприйняття української мови у східному регіоні України, а навпаки довів, що національно свідомі патріоти живуть і працюють на користь своєї Батьківщини в усіх регіонах. Звичайно, в цих регіонах специфічне ставлення до української мови, яка полягає в нав'язуванні та масовому ви- користанні російської мови. Маршрутні таксі та кафе насичені дешевою
«попсовою» музикою русифікованих радіостанцій, вивіски та назви мага- зинів написані російською мовою, надзвичайно великий ринок російсько- мовних друкованих засобів масової інформації, у дитсадках, школах та
інших громадських закладах побутовою мовою спілкування є російська.
Основною причиною такої ситуації та занепаду української мо- ви у цих регіонах є зневажливе ставлення та бездіяльність регіональних органів державної влади щодо мовного питання. Такі
дії дозволяють собі керівники східних областей лише з відома та чіткої вказівки своїх земляків та побратимів, що стоять на чолі
владної ієрархії нашої держави, і прагнуть повної дестабілізації та розколу країни.
Тому можна з упевненістю сказати, що мовна проблема в Ук- раїні є, але вона штучно створена і пропагується політиками з ме- тою своєрідного розділу українців на україномовних «західняків»
і російськомовних «східняків». Мовна проблема полягає не втому,
що мешканці нашої Батьківщини не розуміють один одного, а в то- му, що Україну намагаються розділити, і інструментом розподілу є
мова.
Але згадаймо славнозвісний лозунг під час Помаранчевої революції: –
«Схід і захід разом!», що свідчить про єдність, національну свідомість та мудрість українського народу.
Проблема хоч і штучна, але все ж існує, її розв'язання значною мірою залежить від нас – пересічних громадян, від нашої громадської та національно-патріотичної позиції. Ми повинні вимагати від наших об- ранців представляти і відстоювати наші і позиції, а не свої, прикриваю- чись народними і не маючи за свої протиправні дії чи бездіяльність ніякої
відповідальності. А питання загальнонаціонального чи регіонального зна- чення повинні вирішуватися громадськістю шляхом референдуму, а не су- мами умовних одиниць.
Дуже важливою у цій ситуації є роль керівників нашої держави, зокре- ма Президента та прем'єр-міністра, їхня позиція щодо розвитку культури та мови повинна бути чіткою та однозначною, саме від них залежить,
скільки ще будуть продовжуватися спекуляції навколо мовного питання і
чи Україна подолає штучну мовну кризу. Суть цієї кризи полягає в тому,
що мовна проблема є надзвичайно заполітизована. Безсумнівно, вона пот- ребує нагального та оперативного вирішення, а вирішити її можуть лише ті, хто цю проблему створив, а саме наші політики. Для виходу із штучної
кризи необхідно раз і назавжди припинити політичні спекуляції навколо мовного питання. Наступним етапом повинно стати неухильне дотриман- ня всіма громадянами без винятку Конституції України, в якій чітко про- писано, що державною мовою в Україні є українська мова. Необхідно створити нормативно-правову базу, яка передбачатиме жорстку відповідальність за порушення законодавства України щодо використання української мови та мов національних меншин. Важливим етапом розв'язання мовної проблеми є встановлення обмежень на ввезення і про- даж неякісної дешевої російської книги, що заполонила полиці більшості
книжкових магазинів України.
Безумовно, потрібно всіляко розвивати та підтримувати ук- раїнську мову та культуру, сприяти розвитку українського книгод- рукування, держава повинна займатися моніторингом та контролем засобів масової інформації щодо використання державної мови.
Подолання мовної кризи залежить також і від національно свідо- мих політичних лідерів, завданням яких є розвиток української мо- ви шляхом прийняття відповідних законів, які повинні чітко регу- лювати мовну позицію нашої держави.
Стратегічні завдання громадян у подоланні мовної кризи та роз- витку України загалом полягають у наступному:
— зрозуміти, що ми українська нація зі своїми традиціями, куль- турою та мовою;
— зруйнувати усталені стереотипи, що склалися історично про те, що ми є від когось залежними і нам потрібно під когось підлаш- товуватися;
— мати єдину стратегічну мету – демократичну, економічно роз- винену державу;
— не піддаватися проявам іноземної експансії та іноземному впливу на політику держави;
39 38
— не допустити до влади і «залишки» радянської системи і маріонеток,
що управляють з сусідньої імперії і прагнуть розколу України та знищен- ня нашої держави як нації;
— виховувати підростаюче покоління і молодь у національно- патріотичному дусі.
Забезпечення виконання цих стратегічних завдань допоможе подолати будь-які кризи та перепони на шляху побудови сучасної європейської дер- жави, і тільки тоді Україна буде на шляху розвитку і процвітання, коли ке- рувати нею будуть молоді, національно свідомі і патріотично налаштовані
сини українського народу, які плекатимуть як парость виноградної лози рідну мову, будуть пильно і ненастанно полоти бур'яни економічної і
політичної ниви, щоб ми і наші діти могли пишатися своєю Батьківщи- ною.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал