Мовна ситуація в Україні: думка молоді Київ – 2007 ? «Молодіжна Альтернатива»



Скачати 309.56 Kb.

Сторінка1/4
Дата конвертації01.01.2017
Розмір309.56 Kb.
  1   2   3   4

«Молодіжна Альтернатива»
Мовна ситуація в Україні:
думка молоді
Київ – 2007
?

«Молодіжна Альтернатива» – це позапартійна неприбуткова громадсь- ка організація, створена в січні 1994 року з метою розвитку різноманітних освітніх програм.
Місія «Молодіжної Альтернативи» – формування нового покоління мо- лодих політиків для незалежної України, залучення молоді до активної
участі у житті країни.
Першим проектом «Молодіжної Альтернативи» стала акція із залучен- ня молоді до участі у виборах до Верховної Ради України 1994 року. Про- тягом 4 місяців за цим проектом працювало близько 400 молодих людей із різних областей України. Учасники проекту проводили семінари, круглі
столи, прес-конференції, де роз’яснювали необхідність участі молоді у ви- борчому процесі. З січня по квітень 1994 р. «Молодіжна Альтернатива»
організувала 4 рок-концерти за участю зірок української естради – рок- груп «Кому вниз», «Табула Раса», «Жаби в дирижаблі», співака Олександ- ра Пономарьова та інших. Концерти, що відбулися у Києві, Білій Церкві,
Луганську та Харкові, мали шалений успіх серед молоді.
З 1996 року «Молодіжна Альтернатива» започаткувала проект «Студен- ти для парламенту» (фінансований Національним Фондом Підтримки Де- мократії (NED)). Основною метою проекту є виховання нового покоління політиків, підвищення рівня професійної освіти молоді, сприяння талано- витим студентам та аспірантам у набутті адміністративного та політично- го досвіду завдяки їх роботі помічниками-консультантами народних депу- татів та в аналітичних групах при ВРУ. Протягом 1996 – 2007.
Це видання побачило світ за сприяння
Національного Фонду Підтримки Демократії
Мовна ситуація в Україні: думка молоді
К.: «Молодіжна альтернатива», 2007. – 45 с.
Редактори-упорядники: Л. Кудіна, Н. Демчук, О. Кузьмич
Літературний редактор: Л. Яцюк
Макетування та дизайн: О. Бондар
Видання побачило світ за сприяння Національного Фонду Підтримки
Демократії (США)
Видання розраховане на студентів, викладачів, журналістів,
представників органів державної влади, громадських організацій.
Погляди, висловлені в публікаціях, є виключно позицією авторів.
Всі права застережені.
При передруку посилання обов’язкове
«Молодіжна альтернатива»
?

Зміст
Мовна ситуація в
Україні..................................................................................6 – 9
Мовна ситуація в
Україні...............................................................................10 – 12
Соціологічні дослідження щодо проблеми мови в Україні.................................................13 – 16
Гострі кути питань щодо двомовності в Україні та їх вирішення в інших країнах на пострадянського простору...............................................17 – 26
Світовий досвід вирішення мовної проблеми................................................................27– 29
Використання мовного питання як піару політичних сил вУкраїні..............................................................................30 – 35
Політизація мовної проблеми в Україні.
Шляхи вирішення штучної
кризи..................................................................................36 – 39
Ретроспективний погляд на ситуацію з українською мовою в
Україні................................................................................40 – 44
Національний Фонд Підтримки Демократії (National Endowment for
Democracy) як недержавну неприбуткову організацію було створено у
1983 році для зміцнення демократичних інституцій у світі шляхом впро- вадження недержавних ініціатив.
Діяльність Фонду, якою керує незалежна Рада директорів, фінансуєть- ся за рахунок громадських коштів, розмір яких щороку визначається
Конгресом США. Ці кошти використовуються для надання грантів гро- мадським організаціям багатьох держав світу, в тому числі Східної Євро- пи та країн колишнього СРСР.
Існування та діяльність Фонду базуються на таких принципах:
• регіональний підхід: поділ на шість регіональних підрозділів дозволяє
Фонду ефективно і гнучко визначати правильні пріорітети у кожному з регіонів;
• багатосекторний підхід: діяльність Фонду зосереджується на різно- манітних сферах громадянського суспільства, таких, як права людини і
меншин, громадська освіта, незалежні ЗМІ, верховенство закону;
• допомога знизу: допомога Фонду спрямована на об’єднання, що утворю- ють безпосередні підвалини громадянського суспільства, тобто громадські
організації, професійні спілки, політичні партії тощо;
• невеликі гранти: надання невеликих грантів якомога більшій кількості
організацій, що реально працюють, забезпечує основу для широкого роз- повсюдження ідей демократії у світі;
• створення зв’язків: велика кількість отримувачів грантів Фонду створює
передумови для більш активного обміну досвідом між ними та більш ефективного впливу третьго сектору на політичні процеси.
ході «політична спільнота означає принаймні якісь спільні інституції і
єдиний кодекс прав і обов'язків для всіх членів спільноти. Вона потребує
також визначеного соціального простору, добре демаркованої обмеженої
території, з якою члени спільноти ототожнюють себе і до якої відчувають свою належність. Це майже те, що мали на увазі філософи, визначивши націю як спільноту людей, що коряться тим самим законам та інституціям в межах даної території».
2
На відміну від такого західноєвропейського ти- пу, на Сході сформувалось інше поняття про націю. Тут сформувалась
інша – «етнічна» модель нації. «Нація – це передусім спільнота людей,
об'єднаних спільним походженням... Тут наголос ставиться вже не на те- риторії, але на походженні чи нібито походженні. Націю розглядають як якусь «надродину»... Те місце, яке має закон у західній громадянській мо- делі, в етнічній посідає народна культура, здебільшого мова і звичаї. Ось чому лексикографи, філологи та фольклористи відігравали центральну роль на ранніх етапах розвитку націоналізмів у Східній Європі та Азії.
Їхні лінгвістичні та етнографічні дослідження давньої та сучасної культу- ри «простого народу» забезпечили матеріал для проектів створення «май- бутньої нації», навіть коли відповідного мовного відродження не спос- терігалося. Сприяючи широкому усвідомленню міфів, історії та мовних традицій спільноти, інтелігенти спромоглися заснувати і викристалізувати в головах більшості членів спільноти ідею етнічної нації…».
3
Згадуючи,
яке місце посідали під час творення української нації у ХІХ ст. мовні пи- тання (чого варті тільки Валуєвський та Емський заборонні циркуляри),
Україну можна сміливо відносити до другої, «етнічної» категорії націй.
Яке ж місце посідає українська мова у її «власній» незалежній державі?
Найголовнішим документом, що визначає статус мови у державі Україна є
Конституція. За десятою її статтею, «державною мовою в Україні є ук- раїнська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території Ук- раїни. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє
вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні га- рантується Конституцією України та визначається законом». Ця норма бу- ла підкріплена відповідним рішенням Конституційного суду у грудні
1999 р.
4
Таким чином, маємо закріплене на найвищому законодавчому рівні визнання статусу державної мови. Якщо ж додати до цього існуюче в теорії нації розуміння мови та спільної культури як найголовніших за- собів до гомогенізації суспільства, держава мала би вже з 1991-го р. роз- починати свідому кампанію дерусифікації своєї освітньої системи та при- ведення своїх громадян під певний загальний знаменник
5
(за визначенням
7
Мовна ситуація в Україні
Бо кажуть, дитино,
що мова наша – солов'їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі, що колись можуть настати і такі часи,
коли нашої мови не буде пам'ятати навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися тільки на солов'їв, дитино.
Іван Малкович,
«Напучування сільського вчителя»
В Україні модно бути гуманітарієм; напевно, це єдина сфера публічної
діяльності, в якій можна постійно щось обіцяти, нічого не виконувати і не несучи за це жодної відповідальності. І одним із найпоказовіших у цьому плані, на жаль, є мовне питання. З цього приводу висловлюються усі, ко- му не лінь вставити п'ять копійок до супернасиченого останнім часом
інформаційного потоку беззмістової іноформації, що надходить до ук- раїнських громадян зі шпальт газет, моніторів комп'ютерів, радіохвиль чи екранів телевізорів. Найпростішим доказом цього є 500000 (!) прямих по- силань на запит «мовна ситуація. Україна» у пошуковику google.
А прямим підтвердженням «актуальності» та «вагомості» мови для ук- раїнського суспільства, звичайно, є безупинне педалювання цієї тематики певними політичними силами під час передвиборчих кампаній: протягом всього періоду агітації виборців наполегливо переконують у загрозливому статусі російської.
1
Але, на жаль чи на щастя, мав рацію один з моїх про- фесорів, який заспокійливо посміхався у відповідь на мої розпачливі по- боювання, що може статись із рідною українською у випадку проходжен- ня до парламенту сил, які виступали за надання російській статусу другої
державної. Його залізним аргументом було те, що у разі розрубання мов- ного вузла цим політикам буде нічим спекулювати на наступних виборах
(звичайно, цікаво буде проаналізувати передвиборчі програми Партії
регіонів, СПУ та КПУ щодо мовного питання цього літа).
Отже, що таке мовне питання для сучасної України та що з ним варто робити?
Один із найвідоміших сьогодні теоретиків нації та націоналізму, профе- сор лондонської школи економіки Е. Сміт досліджуючи питання кла- сифікації націй, поділив їх на два типи: західний та східний. За ним, на За-
6
націоналістичної політики, на мою думку, це єдиний на сьогодні варіант збереження єдності країни – не тільки з спільною мовою чи культурою,
але й на основі спільної політичної організації.
Антон Котенко,
студент Національного Університету
«Києво-Могилянська Академія»
1.
Див., наприклад, збірку із аналізом програм партій та блоків під час ви- борчої кампанії 2006 Політичні сили і вибори: думка молоді. – К.: Мо- лодіжна альтернатива, 2006. – 88 с.
2.
Там само. – С. 21 3.
Сміт Е., Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994. - С. 18.
4.
Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/99 від 14 грудня 1999
року // Урок української, 3, 2000ю – С. 8.
5.
Про це див. більше у Ґелнер Е., Нації та націоналізм; Націоналізм:
пер. з англ. Г. Касьянов. – К.: Таксон, 2003. – 300 с.
6.
Про ставлення російськомовних українців до такої політики спробував написати Janmaat, Jan G. Language politics in education and the response of the Russians in Ukraine // Nationalities Papers. – Vol. 27, Is. 3. Sep 1999. –
Pp. 475-502.
7.
Ґелнер Е., Нації та націоналізм. - С. 29.
Загалом, відношення мови та нації у різноманітних проявах розглянуто у рідері Г. Касьянова, Теорії нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999. –
352с.
8.
Касьянов Г., D vu! // Критика. – 3, 2007.
9.
Радчук В., Суржик як недопереклад // Українська мова та література,
11, 2000, березень; Він же, Мова в Україні: стан, функції, перспективи //
Студії з україністики. Вип. IV. У ріднім слові – духовність народу. Анто- логія: статті, есеї, поезії. – Київ, 2002, с. 82-89.
9
одного з найвідоміших дослідників нації, Е. Ґелнера, націоналізм – це політичний принцип, згідно з яким культурна одиниця (етнічна нація) має
відповідати політичній (державі))
6
. На думку Л. Грінфелд, його недотри- мання викликає незадоволення, або «ресентимент» – психологічний стан роздратування, дражливості, породжений відчуттям нерівності, непов- ноцінності.
7
На жаль, в українському випадку мала місце повна відсутність націоналістично спрямованої політики як такої.
За діагнозом одного з небагатьох дослідників націоналізму в Україні
(симптоматично, що ця проблема за 16 років так і не зацікавила місцевих
«тверезих» науковців, ні істориків, ні політологів), «головною проблемою в Україні є нереалізованість «проекту модерності», тобто проекту побудо- ви нації в Україні. Йдеться і про те, що в Україні ... ще залишається незре- алізованим проект формування етнічної української нації. Культура ук- раїнської етнічної нації і досі не має суспільного статусу, який відповідав би її формальному статусові нації «титульної» чи «державної». Українсь- ка мова завдяки адміністративному тискові та бюрократичним махінаціям нібито опанувала освітню систему, однак і далі є переважно мовою або соціально нижчих верств, або інтеліґенції та державної бюрократії. Вона так і не стала медіумом, що творить спільний культурно-соціальний простір для всієї нації. ... Склалася ситуація, коли два базових складники,
що представляють націю, – культура та держава – перебувають у стані,
який не можна вважати таким, що засвідчує повноту зреалізування проек- ту модерності. Ба більше, сподівання на те, що етнічна (культурна) ук- раїнська нація, отримавши номінально «свою» державу, нарешті повною мірою зреалізує свої соціальні та культурно-політичні права, виявилися марними».
8
А виходячи із влучного спостереження Р. Шпорлюка, на сьо- годні українська мова (як і держава загалом) перебуває у тому статусі, що й польська або чеська на момент після 16 років незалежності, тобто десь на рівні 1934-35 років – до цього варто додати існування та широке поши- рення «низької української» – різних варіантів суржику (як назвав його В.
Радчук, «укруслишу»).
9
Парадоксально, але крім потуг окремих «свідо- мих» особистостей (на думку одразу спадає тріо із І. Малковича, О.
Скрипки та С. Вакарчука), відсутні будь-які пориви зробити українську популярною та модною, мовою високої культури та інтелігенції.
Саме тому в українському суспільстві сьогодні і починають користува- тись популярністю ті теорії, за якими єдиним шляхом зменшити мовну напруги у суспільстві є необхідність державного переходу від будівництва нації не на етнічній основі, але громадянській (побудова civic nation), то- бто такої громадянської єдності, коли всі громадяни України незалежно від місця їх проживання вважають себе українцями. За умови проваленої
8
українські обіцяють відстоювати права україномовного населення, про- російські – захистити статус російської мови, тим самим отримуючи знач- ну підтримку зі Сходу.
Таким чином, мовна диференціація, якою користуються у своїх політичних технологіях окремі кандидати, набуває загостреного конфлікту, роз'єднуючи населенна на спільників і опонентів та загрожую- чи національній єдності. Оскільки мова, якою ми користуємося у повсяк- денні: спілкуємося з нашими коханими, дітьми, колегами є не лише засо- бом цього спілкування, а й культурним спадком нашого народу.
Мова – це символ України, поряд з прапором, гімном, в яких закладена сутність української держави. Тому головна її функція – об'єднувати наше суспільство навколо цих цінностей, формувати «нову» свідомість, вихову- вати мовну гідність, а не роз'єднувати країну навпіл. Адже державна мова
є запорукою територіальної цілісності України.
Основним засобом впливу на мовну ситуацію в країні повинна стати раціональна мовна політика, суть якої полягала б не у примусовому нав'язуванні державної мови, а наданням їй нової привабливості, прес- тижності. Так внаслідок «помаранчевої революції» пріоритет української
мови дещо виріс серед прихильників помаранчевих сил, змінилось став- лення до українських виконавців, навіть збільшився попит на українську атрибутику.
Влада зобов'язана створити всі умови для безперешкодного оволодіння державною мовою як русифікованими українцями, так і тими, для кого ук- раїнська є мовою громадянства. Вивчення української мови повинно ста- ти засобом самовдосконалення, стимулом особистих досягнень, збережен- ням сімейних традицій. З іншого боку, важливим є створення механізмів,
які б чітко регулювали виконання діючих законів.
Основну увагу мовної політики держава має зосередити на інфор- маційно-культурному просторі, який є одним з найбільш впливових сфер в житті суспільства. Так, за даними Комітету з питань телебачення та радіомовлення, інформаційний простір на 80% перенасичений не ук- раїнською продукцією. Це стосується FM-радіостанцій, ефіри яких пере- важно російськомовні та й розкручують в основному не українських вико- навців.
Бажає кращого робота друкованих ЗМІ. Річний тираж україномовних видань у 2004р. склав 28 % , проте у 1995-му. він сягав 70 %, ця відсотко- ва різниця змінилась на користь російськомовних тиражів. На книжково- му ринку ситуація не більш оптимістична. Високі податки, якими сьогодні
переобтяжений вітчизняний видавець, не залишають шансів конкурувати з імпортом російських видавництв. До речі, російська влада створила
11
Мовна ситуація в Україні
«У мові концентрується сама сутність людського буття людини, істо- ричного буття мови як основи самоіндентифікації людини і народу.»
Іван Дзюба
Складність сучасної мовної ситуації в Україні є логічним наслідком довготривалої боротьби, яка велась з українською ідентичністю, дер- жавністю, мовою спершу Російською імперією, згодом Радянським Сою- зом. Невпинний процес витіснення української мови з більшості сфер її
існування, знищення українських еліт, асиміляція населення так і не змог- ли завадити їй отримати державне визнання, хоч і формально. Але незва- жаючи на 16 нашої державної незалежності, роль української мови й досі
зводиться лише до декоративних функцій.
Проведені у 2002р. соціологічні дослідження українським центром
ім. О. Разумкова показали, що українською мовою вдома спілкуються ли- ше 35,9 % українців, російською ж – 43,0 %, і російською і українською
– 20,3 %, іншою – 0,8 %.
Ця мовна картина не пов'язана з тим, що в таких русифікованих регіонах проживає менша кількість українців. Швидше за все це вказує на високу ефективність радянської мовної політики в минулому, та на задоволення сьогоднішніх місцевих владоможців такою ситуацією. Тим більше, що серед представників влади не так вже і багато тих, хто вважає
за потрібне опановувати державну мову, спілкуватись нею під час публічних виступів, тим самим надаючи їй більшої авторитетності. (Мож- ливо влада таким чином хоче бути ближчою до народу?!). Проте питання
інтересів російської мови в цих регіонах неодноразово порушувалися,
зокрема щодо надання їй статусу другої державної.
Я вважаю, що такі дії місцевих чиновників не лише порушують
Конституцію України, де говориться, що єдиною державною мо- вою є українська, яка повинна обслуговувати всі сфери суспільно- го життя, але й призводять до подальшого витіснення української
мови з повсякденного вжитку. Адже найбільш незахищеним тоді
залишається україномовне населення (зокрема вихідці з сіл), які
або русифікуються, долаючи мовний бар'єр, або відчувають себе
«іноземцями».
Мовне питання в Україні є одним з найпопулярніших серед тем, навко- ло яких точаться нескінчені дискусії та суперечки. Необхідним атрибутом передвиборчих гасел є обіцянки політиків захищати ту чи іншу мову. Про-
10

Соціологічні дослідження щодо проблеми
мови в Україні
У давні часи вавілоняни вирішили спорудити високу вежу, щоб дістати до неба. За таку зухвалість людей розгніваний Бог «змішав їхні мови»,
так, що вони перестали розуміти одне одного.
В епоху ренесансу у світі налічувалося понад десять тисяч мов, на сьо- годні їх залишилось трохи більше половини. Як пророкують науковці
кількість мов через 150 років зменшиться у 2-2,5 рази під натиском мов наддержав. Однією з таких мов є українська.
У складній економічній ситуації за відсутності необхідних засобів для
існування населенню потрібно підлаштовуватись до більш сильних дер- жав, вивчаючи і використовуючи чужу мову. Цією ж мовою вони спілку- ються з власними дітьми, таким чином забуваючи рідну.
Щодо сьогоденного стану мови можна відмітити два моменти. По-пер- ше, в Україні немає ані мовної війни, ані чіткого поділу на дві ворогуючі
групи. По-друге, російська та українська мови настільки близькі лексич- но, граматично та фонетично, що зрозумілі представникам іншої групи.
Також, з огляду на історичні обставини й мовну політику Російської
імперії та Радянського Союзу, російською мовою володіє переважна більшість представників української мовної групи.
Згідно з усіма соціологічними дослідженнями, «мовне питання» за по- казником важливості ніколи не посідало перших місць. Так, за одним із опитувань, громадян найбільше турбували торговельно-економічні
(76,2%) та енергетичні (42,7%) проблеми, а гуманітарні (до яких віднесе- но й мовну) посіли в опитуванні останнє місце (9,8%). Це саме опитуван- ня засвідчило й становище російської мови та її носіїв: майже 80% опита- них заявили, що потреби російськомовного населення задовольняються повністю або частково, лише кожен десятий (9,6%) стверджував, що ці
потреби не задовольняються. Водночас саме мовні відмінності (а не стіль- ки етнічні, релігійні чи навіть культурні) є основою політичної напруже- ності в українському суспільстві.
З огляду на згадані обставини слід виокремити дві площини цього пи- тання: суспільну та політичну. Суспільний рівень конфліктності у мовній царині також доцільно поділити – на міжгруповий та індивідуальний.
Як уже зазначалося, українське суспільство не перебуває в стані гост- рого конфлікту між носіями двох провідних мов – української та російсь- кої. Більше того, відсутній і сам чіткий поділ суспільства на дві групи за мовною ознакою. Соціологи здебільшого поділяють населення за етно- мовними ознаками на такі три основні групи: україномовні українці,
13
сприятливу податкову політику в цій галузі, – в результаті російська кни- га значно дешевша за українську. Звідси й україномовні версії російських видань, які роблять неконкункурентоспроможним український друк.
Подібні тенденції торкаються і лав шоу-бізнесу, і українське телебачення,
де відсутність державної підтримки призводить до культурної залежності
від різного роду спекуляцій. Оскільки саме отримання фінансових при- бутків стає основною причиною орієнтування на російський продукт. Про- те демонстрування патріотичної принциповості є ледь не поодиноким прикладом у нашому суспільстві. Мова йде про дитяче видавництво Іва- на Малковича «А-ба-га-ла-ма-га», яке здобуло сьогодні неабияку попу- лярність серед дитячої аудиторії, в тому числі й за рахунок високої якості
продукту. Видання тільки україномовних версій позбавляє автора доволі
значних прибутків, але особистим прикладом Малкович показує, що висо- коякісний україномовний продукт користується попитом серед вітчизня- них читачів. Великим успіхом має також дублювання українською мовою західного мультфільму «Тачки», до якого були запрошені відомі ук- раїнські актори, зірки шоу-бізнесу тощо. Отже орієнтуватись на якість важливо не тільки задля досягнення успіху, але і з метою остаточно позба- витись нав'язаних ярликів незначущості, непридатності, меншовартості.
Ми всі мріємо наблизитися до європейських стандартів, жити в країні з розвиненою економікою, але не кожний усвідомлює, що варто розпочати цей процес з переусвідомлення власних цінностей, особистої культури.
Оскільки кожна людина є продовжувачем роду, а значить і сімейних тра- дицій, культурної спадщини. Важливо замислюватись не тільки над тим,
який спадок ти передаєш своїм нащадкам, але який особистий внесок ти зможеш залишити після себе.
Українська культура вважається однією з найдавніших культур світу,
яка має велику історичну спадщину, старописемну мову. Тому збереження культурного надбання та подальше поповнення цієї скарбниці є нашим мо- ральним обов'язком, сутністю буття. Але визначальною повинна бути дер- жавницька політика, яка зобов'язана захистити наше право пишатись тим,
що ми українці.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал