«Мовленнєва компетентність дітей»



Скачати 65.24 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір65.24 Kb.
22.01.2013р

Консультація для вихователів
Тема: «Мовленнєва компетентність дітей»
Мета: розширити знання педагогів про поняття мовленнєва компетентність, сприяти розвитку мовленнєвої компетентьності у дошкільників у повсякденному житті
План

1.Поняття «компетентність» та «компетенція».

2.Характеристика поняття мовленнєва компетентність

3.Структура мовленнєвої компетентності.


Використана література

  1. Богуш А. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації // Дошкільне виховання. – 1999. – № 6. – С. 3-5.

  2. Гавриш Н. Розвиток мовлення та навчання дошкільнят рідної мови: мета і завдання // Дошкільне виховання. – 2003. – № 7. – С. 12-14.

  3. Гончаренко А. Окремі аспекти формування лексичної компетентності старших дошкільників // Дитячий садок. – 2009. – число 27. – С. 19-23.

  4. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: [наук.-метод. посіб. / наук. ред. О. Л. Кононко]. – К.: Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2003. – 243 с.

  5. Пасічник А. Мовленнєві заняття в системі сучасної дошкільної освіти // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2009. – № 2. – С. 53-58.

  6. Пометун О. І. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: [бібліотека з освітньої політики / під заг. ред. О. В. Овчарук]. – К.: «К.І.С.», 2003. – С.16-25.

У сучасній освіті поняття життєвої компетентності вживається дедалі частіше. Це поняття є сутнісним для особистісно орієнтованої моделі освіти і ключовим у Базовому компоненті дошкільної освіти та в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. Слід зазначити, що поняття «компетенція», «компетентність» у психолого-педагогічних джерелах не мають однозначного визначення, а найчастіше трактуються з позицій, властивих певній науковій сфері. Означені поняття у своїй основі мають латинське «competens», що означає: досягаю, відповідаю, підходжу. Відповідно компетенція – це приналежність по праву, коло повноважень якогось органу чи особи; коло питань, у яких дана особа володіє знаннями і досвідом, а компетентність – володіння компетенцією, обізнаність з певного питання.

Компетенція визначається як внутрішні, потенційні, приховані психологічні новоутворення (знання, уявлення, програми (алгоритми) дій, системи цінностей і відношень), що потім виявляються у компетентностях людини як актуальні, діяльнісні прояви. Компетентності спеціальним шляхом набуваються у процесі навчання і дають змогу людині визначити, тобто ідентифікувати і розв’язувати незалежно від контексту проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Компетентний – освічений у певній галузі; той, хто має право за власними знаннями чи повноваженнями будь-що виконувати або вирішувати.

На думку О. Пометун, під компетентністю людини педагоги розуміють спеціально структуровані (організовані) набори знань, умінь навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині визначати, тобто ідентифікувати й розв’язувати, незалежно від контексту (від ситуації) проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Якщо сфера діяльності, в якій людина відчуває себе здатною ефективно функціонувати (тобто компетентною), є достатньо широкою, то йдеться про так звані «ключові» або життєві компетентності. Якщо ж компетентність поширюється на вужчу сферу, наприклад, у рамках певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну чи галузеву компетентність

На думку В. Краєвського, А. Хуторського, освітні компетенції – це інтегральна характеристика якості підготовки учнів, які пов’язані з їхньою здатністю до цільового, осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності щодо визначеного міждисциплінарного кола питань. Відповідно результатом діяльності будь-якої освітньої установи В. Краєвський вважає набір ключових компетенцій в інтелектуальній, громадсько-правовій, комунікаційній та інших сферах. Оволодіння ними дозволить людині вирішувати різноманітні проблеми в повсякденному, професійному чи соціальному житті. А. Хуторськой до системи ключових компетенцій відносить такі: ціннісно-смислова, загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, соціально-трудова та компетенція особистісного самовдосконалення. Компетентність визначається вченими як володіння особою певною компетенцією, яка також включає її особистісне ставлення до неї і предмету діяльності
У науковій літературі до поняття компетентності зазвичай включають спеціально структуровану систему знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються людиною у процесі навчання. Зміст поняття «компетентність» включає не лише когнітивний, технологічний компоненти, а й мотиваційний, етичний, поведінковий. Щодо співвідношення понять «компетенція» і «компетентність» найчастіше дотримуються такої думки: компетенція складає певний потенціал, ресурс, здатність особистості, а компетентність – це актуальні прояви компетенції у певному виді діяльності, суспільному житті тощо. У Базовому компоненті дошкільної освіти компетентність розглядається як особистісна, складна, інтегральна характеристика дитини, що засвідчує її достатню обізнаність, умілість, вправність у певному колі питань. Тобто компетентність – це особистісна якість, а компетенція – коло питань, за якими зазначену якість характеризують. Близьким до поняття «компетентність» автори БКДО вважають також зрілість та авторитетність, які утворюють одну зв’язку: компетентність – компетенція – зрілість – авторитетність.
Отже, поняття компетентність засвідчує наявність у дитини відповідної інтегрованої особистісної якості; компетенція – вказує на сфери й напрями її прояву; зрілість – бажану й доступну вікові повноту розвитку компетентності (не лише знає, а й уміє, позитивно ставиться, адекватно діє); авторитетність – ступінь визнання компетентності дитини іншими – дорослими й однолітками.

Основними показниками життєвої компетентності визначаються такі:


1. Оптимальна для віку модель провідної діяльності.
2. Форми активності дитини.
3. Особливості розвитку базових якостей особистості

Базовий компонент мовленнєвого розвитку знань, умінь, навичок дитини є кінцевим результатом розвитку на етапі дошкільного дитинства, комплексною характеристикою мовленнєвої компетентності дитини. На думку А. Богуш, він виявляється у загальній культурі мовленнєвого спілкування, що є кінцевою метою всієї роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі.



Культура мовленнєвого спілкування – це дотримання на практиці сукупності вимог до правильного мовлення, що відповідає комунікативним цілям і водночас реалізує їх , а саме: а) актуальності, істинності, здатності зацікавити слухача:

б) підпорядкованості законам логіки та композиції, мовній нормі;

в) доцільного вибору засобів мовлення тощо.

На погляд науковців (А. Богуш, Н. Гавриш, А. Гончаренко, І. Луценко, А. Пасічник, Л. Калмикова та ін.), культура мовленнєвого спілкування потребує певного рівня мовної та мовленнєвої освіченості, тобто певного рівня компетентності.За А. Богуш, компетентність дошкільника – це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінка, самоконтроль. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенцій того чи іншого виду діяльності (мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо).


У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву компетенції, а в мовленнєвій – лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну



Мовна компетенція – це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії. Семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегроване явище, що охоплює цілу низку соціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок задля успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування.


Мовленнєва компетентність – це вміння адекватно й доречно користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності.


Лексична компетентність – наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, адекватне використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів.

Фонетична компетентність передбачає правильну вимову всіх звуків та звукосполучень рідної мови відповідно до орфоепічних норм, наголосів, наявність добре розвиненого фонематичного слуху, що допомагає диференціювати фонеми, володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).
Граматична компетентність – це інтуїтивно правильне вживання граматичних форм рідної мови відповідно до граматичних законів і норм (рід, число, відмінок, клична форма тощо), наявність корекційних навичок.

Діамонологічна компетентність – розуміння зв’язного тексту, вміння звертатися із запитаннями та відповідати на них, розпочинати та підтримувати розмову, вести діалог, складати різні розповіді.

Комунікативна компетентність передбачає вміння комплексно застосовувати мовні й немовні засоби з метою комунікації, спілкування у конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціювати його

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал