Мова. Суспільство. Журналістика




Сторінка9/13
Дата конвертації08.01.2017
Розмір2.8 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Оксана Почапська,
канд. наук із соц. комунік., доц.
(м. Кам’янець-Подільський)
ПРОТИСТАВЛЕННЯ СВІЙ – ЧУЖИЙ
ЯК СТРАТЕГІЯ КОМУНІКАТИВНОГО ВПЛИВУ
УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
(за матеріалами видання «Сурма»)
Початок ХХ століття в Україні відзначився появою військово- політичних організацій, котрі, намагаючись привернути населення на свій бік, використовували засоби масової комунікації як платформу для комунікативного впливу на масову свідомість. Однією із них була Українська Військова Організація (далі – У.В.О.), очолювана Євгеном
Коновальцем.
Офіційним органом У.В.О. було видання Сурма. Саме воно слугувало своєрідною платформою для проголошення вказаною військово-політичною організацією власних політичних ідей і стратегій розвитку України.
Мета статті – з’ясування особливостей використання протиставлення свій – чужий та його мовно-образного вираження у періодичному виданні «Сурма».
Дослідженням різних аспектів заявленої проблеми займалися Б. Галайко (Часопис Сурма – пресовий орган Української Військової організації [1]), В. Гандзюк (Проблематика газети Сурма після утворення ОУН (1929–1934 рр.)» [2]), О. Дубчак (Концептуальна опозиція Свій – Чужий як базовий регуляторний фрагмент української мовної картини світу [3]) та ін.
Однією із найбільш популярних стратегій комунікативного впливу, які використовувала У.В.О. було протиставлення власних ідей і власного бачення розвитку Української державності ідеям інших політичних партій та організацій. Причому, можна говорити про максимально загострене несприйняття «не-свого», що існувало всупереч необхідності створення власної держави – свого. Така категоріальна бінарність опозицій стала основою для формування стратегії комунікативного впливу на свідомість аудиторії.
Загалом, слід зазначити, що така бінарність і сьогодні є універсальною формулою сприйняття світу й ідентифікації себе у цьому світі. Саме тому питання про бінарні опозиції – це питання про універсальні можливості самої дійсності та універсальні закономірності відображення її у людській свідомості. Бінарна модель світу – загальна для всіх людей психологічна риса культурної парадигми, якій властива амбівалентна, бідомінантна свідомість [3, Основними факторами вираження протиставлення є зображення терору як форми протистояння втаємниченість; навішування ярликів використання епітетів з яскраво вираженим негативним забарвленням. Зображення терору як форми протистояння ворожим (окупаційним) силам підпільних організацій. За умов підпільного протистояння терор (й ідеологічний утому числі) є одним із засобів впливу на свідомість населення, методом привернення його уваги й залучення його активної підтримки.
Зокрема, у видання Сурма (1929 р, січень, № 1 (16)) опубліковано матеріал Терор як засіб самооборони [4], де терор подається як крайня форма протистояння ворогові. Тобто йде мова не лише про
Почапська О. Протиставлення свій – чужий як стратегія комунікативного впливу української військово-політичної організації (за матеріалами видання «Сурма»)
Мова. Суспільство. Журналістика. протиставлення «свій»-«чужий», алей про спосіб перемоги над свого над чужим Терор це найстрашніша зброя в руках підпольної організації. Це заразом її остаточний й найсильніший аргумент, коли всі инші вже вичерпані, або, коли, наперед відомо, що вони будуть безуспішні. Річ утому, що, як довго ворог буде примінювати найбільш жорстокі способи боротьби, як довго не буде придержуватися тако своїх власних законів, а буде топтати примітивні людські права й, як довго, не можна буде повздержати його від цього всіми иншими способами, так довго є необхідна самооборона при помочі терору [4]. Терор отже, сам по собі, несе моральне оправдання тому, що є він відповіддю на насильство ворога У цій же газеті, але в наступних номерах терор розглядається також і як засіб агітації, де мова йде проте, що інколи для переконання власного народу у необхідності пристати набік підпільних організацій, які борються за незалежність країни, можна використовувати терор. Тобто мова йде про принцип Міць підпільної організації зростає через загрозу, яку вона несе ворожим угрупованням Терор як засіб агітації має троякий вплив 1. на власну суспільність 2. на суспільність ворога, проти якого він звернений та 3. на світову опінію» За формулою свій – чужий формується протиставлення України, яка бореться засвою незалежність, усій світовій спільноті, що не надала Україні підтримки Чи можна дивуватися, що ми, Українці не маємо своєї держави Ні, в нас самих не було розвинене бажання незалежности, ні в москалів, ні в поляків не було знищене почуття права власності на наші землі, ні світова опінія не була за нами. Мусимо змінити психіку нашої суспільности й психіку ворогів та порушити світову опінію» [5, Ще одне протиставлення свій – чужий формується як протиставлення між поліцією (що є офіційним представником влади) і заарештованими. Для підсилення цього протиставлення у газеті Сурма публікується матеріал Як заховуватися при слідстві [6], де подаються конкретні поради заарештованим, як поводити себе із поліцією і на допитах, щоб отримати виправдання або не бути несправедливо звинуваченим у зв’язках із У.В.О: Нерідко проти дійсно винних поліція немає певних або й ніяких даних, та навіть зовсім їх не арештувала, знову найбільш обтяжені особи, в яких найдено стоси матеріялів, склад зброї і т. д. можуть бути тільки співчуваючими. Знаємо, що підпольна організація не скриває своїх паперів, зброї, друкарні чи инших речей у найбільш заангажованих людей, виставлених кожної хвилі на арешт, а
навпаки в помешканнях людей, що або не стоять в порядку організації, або зовсім не є її членами. Це знають із тим рахуються слідчі органи…» [6].
Використовуючи терор як форму протиставлення свій – чужий, автори газети Сурма лексично оформлювали це протиставлення так для опису категорії свій використовувалися такі лексеми як народ, наша організація, підпільна організація, «співчуваючі У.В.О.», свідомі українці для опису категорії чужий використовувалися ворог, «поліціянти», влада, москалі, поляки. Тобто мова йде про лексичне підкреслення окремішності того свій, за що бореться підпільна організація У.В.О.
У Сурмі (які в програмі У.В.О.) терор концептуалізувався і формував навколо себе таке семантичне поле терор – захист, агітація, вимушений крок, підпільна діяльність. Тобто, бачимо, що терор сприймається і подається, як вимушений крок, що має своє виправдання виключно у діяльності підпільних організацій. Втаємниченість. Ця форма протиставлення свій – чужий базується на тому, що своїми можна вважати тільки членів організації. Відповідно, хто хоче бути втаємниченим, мусить бути членом У.В.О. З одного боку, мова йде проте, що Про справи організації не говорити, ані переписуватися з не членами, хоч би це були наймиліші нам особи. Вже при кількох процесах членів У.В.О. фігурували любовні листи, подібно, як листи двох братів, як обтяжуючий матеріал [7, 6], аз іншого – кожна втаємничена (тобто, причетна до організації особа) за кожне слово несе відповідальність перед організацією [7, 6]. Лексично ця категорія окреслюється так свій (організація, причетний до організації, член організації) – чужий (ворог, не член організації, противник, алкоголь, щоб розв’язати наш язик, нерозважні дітваки»).
3. Навішування ярликів на представників категорії чужий конфіденти і провокатори, «осібняки злої волі [8].
4. Використання яскравих епітетів для зображення представників категорії чужий кривавий чобіт большевицького чекіста, московські і жидівські зайди Використовуючи бінарну опозицію свій – чужий, У.В.О. у газеті Сурма використовує як статичний (номінативний) аспект, задіюючи сталу семантику мовних одиниць і структур, такі динамічний
(функціонально-прагматичний аспект, добираючи мовні одиниці і структури, що в основному своєму значенні є нейтральними і не можуть належати осібно жодній із опозиційних аспектів.
Почапська О. Протиставлення свій – чужий як стратегія комунікативного впливу української військово-політичної організації (за матеріалами видання «Сурма»)
Мова. Суспільство. Журналістика. ЛІТЕРАТУРА. Галайко Б. М. Часопис Сурма – пресовий орган пропаганди української військової організації Електронний ресурс / Б. М. Галайко. – Режим доступу : http://vlp.com.ua/files/18_8.pdf
2. Гандзюк В. Проблематика газети Сурма після утворення ОУН (1929–
1934 рр.) Електронний ресурс / В. Ганзюк. – Режим доступу : http://ijimv.
knukim.edu.ua/zbirnyk/1_1/handzyuk_v_o_problematyka_hazety_surma_pislya_
utvorennya_oun.pdf
3. Дубчак О. В. Концептуальна опозиція Свій – Чужий як базовий регуляторний фрагмент української мовної картини світу / О. В. Дубчак // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 9. Сучасні тенденції розвитку мов. – Випуск 5. – К, 2011. – С. 91–98.
4. Терор як засіб самооборони // Сурма. – 1929. – Січень. – №1 (16). – С. 2.
5. Терор як засіб агітації // Сурма. – 1929. – Лютий-березень. – № 2–3 (17–18). – С. 3–5.
6. Як заховуватися при слідстві // Сурма. – 1929. – Квітень. – № 4 (19). – С. 4–5 7. Мовчаливість // Сурма. – 1929. – Травень–Червень. – №5–6 (20–21). – С. 5–7.
8. Про конфідентів і провокаторів // Сурма. – 1929. – Серпень. – №8 (23). – С. 7.
9. Під большевицьким чоботом // Сурма. – 1929. – Грудень. – № 12 (27). – С. 1–2.
Ганна Ренська,
асп. (м. Київ)
РОЛЬ СТУДЕНТСЬКИХ МЕДІА
У ПІДВИЩЕННІ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ
МАЙБУТНІХ МОВЦІВ
У нинішньому глобалізованному світі, крім таких функцій, як інформування та розважання, вкрай відповідальними завданнями журналістики є соціалізації та виховання. Медіа повинні підвищувати освітній рівень, передавати культурні здобутки, формувати і підтримувати суспільні цінності. Експерт з проблем ЗМІ та розвитку громадянського суспільства Українського освітнього центру реформ Світлана Єременко у своїй статті, присвячений професійному рівню журналістів, зазначає Низький рівень журналістів – це не менш серйозна проблема для суспільства, ніж нефаховість лікарів чи вчителів. Непрофесійність породжує залежність, страх втратити роботу поселяє в душі журналіста внутрішнього цензора [1]. Одним з показників
професійності, що згадується, у статті вище, зокрема, є мовна культура журналістів. Юрій Єлісовенко у своїй статті Моніторинг щодо культури мовлення в телевізійному просторі України [2] зауважує, що стан культури і техніки мовлення у вітчизняному телевізійному просторі є надто низьким і незадовільним, вирішення цієї проблеми потребує уваги збоку науковців, педагогів, журналістів-практиків. Інший дослідник цієї проблеми, Ганна Сащук, у монографії Безпекові виміри телепростору наголошує, що піджинізація, тобто практичне зникнення словникового запасу, несе загрозу суверенності України [3]. Тож мета дослідження полягає у вивченні основних проблем мовленнєвої культури працівників аудіовізуальних ЗМІ і ролі студентських медіа у пошуку шляхів її вдосконалення.
Об’єкт дослідження – якісний рівень мовної культури вітчизняних ЗМІ. Предмет – студентські медіа як навчальний майданчик для виховання професійних мовників.
Завдання:
– проаналізувати значення української мови як основи культури, ідентифікації та державності, її вплив на формування світогляду молоді та розвиток суспільства пошук шляхів вдосконалення культури мовлення майбутніх працівників медіа. Заданими дослідження, проведеного компанією GfK на замовлення
«Радіокомітету» у січні–березні 2014 року, кількість українців, які контактують із радіо впродовж тижня, становить 83,05%, а головна тенденція, викликана подіями на Сході країні, – ріст станцій новинного формату [4]. Саме тому питання не лише професійного, алей мовного рівня сьогодні є актуальним, можливо, ще актуальнішим, ніж раніше. Його бажано вирішувати задовго до того, як майбутній журналіст зробить перше включення чи проведе перший прямий ефір. Сьогодні, коли доводиться приймати різні виклики, пов’язані із військовим конфліктом на Донбасі, серед яких неостанню роль відіграє інформаційна війна, питання мови стало найбільш актуальним аніж будь-коли за часи незалежності України. Адже мова є одним із ознак приналежності до того чи іншого народу, носієм культури. Для багатьох розмовляти українською стало синонімом до самоідентифікації та захисту суверенітету. Саме мовний аспект є одним з основних, які експлуатують зовнішні агресори. Почали розвиватися чисельні проекти, пов’язані із вивченням чи підвищенням рівня володіння українською
Ренська Г. Роль студентських медіа у підвищенні мовленнєвої культури майбутніх мовців
Мова. Суспільство. Журналістика. мовою (експрес-уроки української мови на «1+1», інтернет-проект Мова – ДНК нації тощо. Але якщо дивитися глибше, попри певну популяризацію останніх років, українська мова немає найголовнішого
– державного захисту своїх інтересів у сфері законодавчого регулювання роботи вітчизняних медіа. Втім, суттєве значення для розвитку мовної культури мають не лише професійні, алей молодіжні та студентські медіа. Як зазначають у статті Студентське телерадіомовлення в контексті розвитку медіаринку український досвід В. Гоян та О. Гоян, студентське телерадіомовлення можна розглядати як окремий різновид масової комунікації, зорієнтований на молодіжну, студентську аудиторію, канал обміну та поширення інформації в межах одного чий багатьох вищих навчальних закладів, творчий майданчик для тих, хто бажає спробувати себе у сфері аудіовізуальній медіа [5]. Закордоном такі проекти є активними учасниками суспільного життя та сприймаються громадою як повноцінні медіа. Останні 10 років студентські радіостанції стали активно з’являтися та розвиватися і в Україні. Сьогодні на наших теренах існує більше двох десятків великих і недуже студентських радіо, які мовлять для доволі широкого кола слухачів.
Перш за все студентські радіо все ж слугують навчальною базою, де студент може спробувати себе у різних жанрах, вдосконалити свої вміння та поглибити знання. Високу оцінку студентським радіостанціям дає В. Миронченко [6] у своїй роботі Професійні тренінги майбутніх радіожурналістів, де зазначає, що з методичної точки зору, постійна база практичного заняття, дозволяє викладачеві встановити постійний контроль затим, які успіхи мають студенти з його дисципліни. Тому викладач формує чітке уявлення про рівень знань та вмінь кожного студента задовго до звітних робіт.
В. Маковій у статті Студентські ЗМІ в Україні стані тенденції розвитку [7] підкреслює, що молодь найбільше розвивається саме в студентські роки в цей період вона остаточно формується як зріла особистість. Студентські ЗМІ виховують молоде покоління. Їх основною і найпершою функцією є інформування студентства, другою – розвиток особистості, який тісно пов’язаний з поняттями громадянської позиції, суспільної думки, патріотизму. А для успішного і розвинутого суспільства це означає в першу чергу повагу до власної культури, традицій, мови. Адже рівень професіоналізму визначається, зокрема, і тим що говорить журналісті як він говорить.
Співпраця професійних мовців і журналістів студентських медіа може відбуватися у різний спосіб. У вигляді запрошення мовознавця, філолога у якості редактора, який допомагатиме порадами щодо доречності вживання тих чи інших слів, коректності перекладів сталих висловів, усунення кальок, русизмів тощо. Можуть проводитись лекційні чи практичні заняття з фахівцями, які підвищуватимуть загальний рівень колективу, чи періодичні зустрічі в межах майстер класів, адже на подібні заходи з неменшою користю для студентів можуть бути запрошення не лише майстри професійного мовлення, алей знавці мови. Ще одним варіантом можуть бути спільні проекти, на кшталт програм, які присвячені цікавим фактам промову, вживанню певних слів, складнощам перекладу чи інтерпретації, вивченню рідковживаних але питомо українських слів і тому подібне. У такому випадку поєднується дві позитивні сторони – з одного боку це певний інформаційний масив для аудиторії, з іншого, якісне виконання таких завдань потребує глибинного вивчення теми, а отже, підвищення якості знань у журналістів, які працюють над подібними проектами.
Висновки. Сьогодення в нашу реальність вриваються такі поняття, як гібридна війна, жорстка пропаганда, кіберботи, фейкові новини і багато іншого. Ми захищаємося і інформація зараз стала чи неголовною зброєю. Які всяка зброя, вона становить небезпеку в умілих, добре підготовлених руках. Університетські медіа формують смаки, інтереси і, в чомусь, світогляд майбутньої еліти суспільства. Студентські медіа розмовляють мовою молоді, відповідають на її запити, формують її середовище. Це особлива спільнота, зі своєю комунікацією, інтересами. Студентські радіо, незалежно від причин створення, в першу чергує важливою умовою професійного становлення і зростання майбутніх працівник масової інформації. І якість мови, яка лунає з наших екранів та приймачів, відіграє неостанню роль у сприйнятті журналіста як авторитетного спеціаліста. Тому навики працювати зі словом важливо прищеплювати майбутнім працівникам аудіовізуальних медіа якомога раніше і студентські проекти дають для цього чи не найкращі умови і можливості. За умови, якщо усвідомлення значення мовленнєвої культури і ролі студентських ЗМІ у її плеканні буде присутнє як збоку студентів-журналістів, такі збоку викладачів-мовознавців.
Ренська Г. Роль студентських медіа у підвищенні мовленнєвої культури майбутніх мовців
Мова. Суспільство. Журналістика. ЛІТЕРАТУРА. Єременко С. SOS! Рівень журналістів катастрофічно падає Електронний ресурс // Українська правда. – Режим доступу http://www.pravda.com.ua/
articles/2012/12/6/6978286/. – Назва з екрану. – Дата звернення 08.02.2016.
2. Єлісовенко Ю. Моніторинг щодо культури мовлення в телевізійному просторі України Електронний ресурс / Ю. Єлісовенко. – Режим доступу : www.journ lib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1476. – Назва з екрану. – Дата звернення 15.02.2015.
3. Сащук Г. Безпекові виміри телепростору : моногр. / Г. Сащук. – К. : Грамота, 2007. – 136 c.
4. Перша хвиля дослідження аудиторії радіо в містах 50 тис+ від GfK, січень–
березень 2013 року Електронний ресурс // Телекритика. – 2013. – Режим доступу : http://www.telekritika.ua/rinok/2013-04-26/81205. – Назва з екрану. – Дата звернення 11.02.2015.
5. Гоян ВВ. Студентське телерадіомовлення в контексті розвитку медіаринку український досвід / В. Гоян, О. Гоян. – 2014. – Т. 13. – С. 31–37.
6. Миронченко В. Я. Професійні тренінги майбутніх радіожурналістів Електронний ресурс / В. Миронченко // Електрона бібліотека Інституту журналістики. – 2012. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.
php?act=article&article=1226. – Назва з екрану. – Дата звернення 11.02.2015.
7. Маковій І. Студентські ЗМІ в Україні стані тенденції розвитку Електронний ресурс / І. Маковій // Електрона бібліотека Інституту журналістики. – 2012. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.
php?act=article&article=1226. – Назва з екрану. – Дата звернення 11.02.2015.
Світлана Савойська,
д-р науку галузі політології, проф.
(м. Київ)
ВЕРБАЛЬНА ПОВЕДІНКА СУБ’ЄКТІВ ПОЛІТИКИ
У КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ
Вербальна поведінка політиків у різних ситуаціях є різною. Її метою, з одного бокує врегулювання стосунків між суб’єктом і об’єктом у різних сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, й українського із допомогою організації і контролю, з іншого, у процесі спілкування можуть виникнути непорозуміння, протистояння і навіть конфлікт. Наслідком конструктивної взаємодії політиків є ухвалення закону Промовив Українській РСР, який проголосив українську мову єдиною державною. Деструктивним наслідком такої ухвали є нівелювання конструктивного функціонування української мови іншими мовами, які, хоча й не отримали за цим законом жодного статусу, але мають, по суті, неформально ті самі права, що й державна мова. Ця норма закону випливає із змісту його статей, які, з одного боку, проголошують українську мову державною, з іншого, негласно її скасовують. Вербальна поведінка вітчизняних політиків отримала позитивні відгуки і наслідки після підписання та ратифікації цілого ряду міжнародних документів щодо захисту прав етнічних меншина також тих мов, які знаходяться на межі зникнення. Негативною стороною вербальної поведінки, приміром, комуністів було протягування спірних питань в односторонньому порядку, голосування без узгодження із опозицією важливих законодавчих актів, зокрема, ухвалення закону Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Наслідком деструктивної вербальної поведінки політичних акторів була ратифікація цього закону, який прирівняв російську мову до тих мов, які знаходяться на межі зникнення. Це дало можливість по-російськи налаштованим політикам, опираючись на положення цього закону, утвердити російську мову на Півдні і Сході країни та ухвалити новий закон Про засади державної мовної політики. При ухваленні, аз часом скасуванні цього закону новою владою, деструктивна вербальна поведінка політиків була пов’язана із відсутністю узгодження його положень з опозиційною владою та порушенням процедури ухвалення. Окремі аспекти вербальної поведінки політичних акторів досліджували такі вітчизняні науковці, як В. Андрущенко, Ю. Гнаткевич, С. Довгий, В.Литвин, В. Северинюк, О. Тищенко, Ю. Шайгородський та багато інших. Вони довели, що поведінкова проблема має давню історію, яка сягає ще античної доби. Її широко вивчали та аналізували закордонні науковці у минулому столітті. Велике зацікавлення ця проблема отримала у середовищі сучасних вітчизняних науковців, які у власних працях довели, що спілкування та відкрите обговорення мовно- політичних проблем мають велике значення для попередження або вирішення мовно-політичних конфліктів. Тому поняття вербальний лат. verbalis, verbum – слово у сучасному словнику мінімум іншомовних слів розглядається, як таке, яке виражене у словах, тобто, словесний нота – письмове повідомлення без підпису, рівнозначне усній заяві [5, 98]. Відтак, вербальна поведінка як поняття і категорія – це сукупність конструктивних або деструктивних відносин суб’єктів політики, типів Савойська С. Вербальна поведінка суб’єктів політики у контексті політичного дискурсу
Мова. Суспільство. Журналістика. реагування, дій із приводу обмеження використання чи заборони функціонування, а також поширення чи гальмування ефективного розвитку мову державі. Тобто, вербальна поведінка політичного суб’єкта не може розглядатися та аналізуватися окремо від такої категорії, як мова, складовою і невід’ємною частиною якої є слово, яке, на слушну думку О. Тищенко, є засобом та інструментом, із допомогою якого здійснюється спілкування, яке є одним із елементів спільної діяльності людей, яка полягає у взаємодії як мінімум двох суб’єктів (осіб, груп, соціумів) – комуніканта і реципієнта, із метою передачі інформації, взаємовпливу та взаємозміни [6, 56]. Так, комунікативний бік спілкування передбачає використання вербальних (словесних) паравербальних (темп та інтонація) та невербальних жести, міміка) засобів обміну інформацією. Тому невід’ємною складовою вербальної поведінки є поняття політична поведінка, що В. Северинюк визначає як вид соціальної поведінки, сукупність різноманітних формі типів реагування, відносин і дій. Політична поведінка разом із політичною свідомістю, за дослідженням науковця, є основним елементом політичної культури. Зародження поведінкового напряму у політології пов’язане із розвитком психологічної науки, яка на поч. ХХ ст. зосередилася на вивченні людської поведінки. Поведінковий напряму х рр. ХХ ст. почав проникати у політологію, де отримав назву політичний біхевіоризм», який сприяв формуванню та розширенню предмета політології. Його основоположником став учений із Чиказького університету Ч. Мерріам, який обґрунтував тезу про політичну поведінку як одну із центральних категорій політології. Поведінковий напрям домінував у західній науці упродовж х рр. [3, 505]. Особливо плідно у галузі політичного біхевіоризму працювали американські учені П. Лазарсфельд, Г. Лассвелл, Е. Кемпбелл, Г. Саймон, Е. Даунс та ін., об’єктами дослідження яких стали групові, корпоративні інтереси та ЗМІ. Біхевіористи зосередилися насамперед на вивченні поведінки виборців, що не могло дати належного знання про політику. У кінці х рр. у політичній науці з’явився новий термін «постбіхевіоризм», який, на думку В. Северинюка, передбачає комплексний підхід до явища політичної поведінки, де поєднані індивідуальні, групові та масові форми, об’єктивні і суб’єктивні чинники, що визначають характер, причини, межи та спрямованість політичність дій [4, 296–297]. За визначенням Ю. Шайгородського, постбіхевіоризм (англ. postbehaviorism, від лат. post – після і англ. behavior – поведінка) – наук.
напряму зах. політології та політ. соціології, передовсім в амер., що виник як нова, порівняно з біхевіоризмом, методологія дослідження соц.-політ. сфери. Метою постбіхевіоризму був перегляд застарілих постулатів біхевіоризму [7, 536]. Дослідником постбіхевіоризму був Д. Істон, який пропонував не обмежуватися вивченням лише електоральної поведінки індивідів і група глибше вивчати проблеми політичної та соціокультурної поведінки усіх суб’єктів політики соціальних, інституціональних, функціональних, первинних, вторинних, індивідуальних, колективних тощо, їх способи реагування на політичні явища і процеси, характер відносин з іншими суб’єктами. Як системне поняття категорія політична поведінка включає в себе поняття політична діяльність, політична участь, політичне відчуження. Політична поведінка, за аналізом В. Северенюка, поділяється на такі типи, як деструктивна і конструктивна, солідарна, консенсусна, спонтанна, стереотипна, адекватна лідерська, опозиційна тощо. Класифікувати політичну поведінку можна за такими ознаками, як ступінь самостійності (напр., добровільна, мобілізована рівень усвідомленості (раціонально- практична, афективна міра публічності (відкрита, прихована) [3, 505]. У цьому контексті нашу увагу привертає мовна поведінка лідера комуністів – П. Симоненка, який під час агітаційних подорожей обіцяв у разі обрання його президентом, провести референдум щодо надання російській мові статусу державної. Погоджуючись із тим, що російська мова є панівною у багатьох сферах суспільно- політичного життя у сучасній Україні, відомий науковець Юрій
Гнаткевич запропонував П. Симоненку впроваджувати неросійську мову, якою, за його твердженням, послуговується 70% українських громадян, а дотримуватися виконання Статті 10 Конституції України про державність української мови, якою володіють далеко не усі російськомовні мешканці країни. У зв’язку із цим виникає потреба наполегливо і неухильно впроваджувати неросійську мову, якою володіють, за словами П. Симоненка, 70% українців, а українську. У зв’язку із цим виникає риторичне запитання, що можна було б запропонувати, якби неукраїнських сімей послуговувалися російською мовою, а усі 95%? [1, 12]. У цьому запитанні, на думку Ю. Гнаткевича, прихована політична поведінка комуністів, які упродовж усіх років незалежності створювали сприятливі умови для подальшого утвердження у сучасній Україні російської мови за рахунок витіснення української. Опоненти комуністів Савойська С. Вербальна поведінка суб’єктів політики у контексті політичного дискурсу
Мова. Суспільство. Журналістика. охороняли український народ від виродження української нації, повного витіснення української мови та остаточного зросійщення українського народу. Деструктивна політична поведінка проросійськи налаштованих політиків призвела до того, що юридично незалежна Україна опинилася під потужним мовно-політичним, культурним, інформаційним, економічним та іншим тиском Росії, коли 80% ефірного часу теле- і радіостанцій було заповнено російським та іншим чужоземним продуктом, а тираж періодичних видань уроці у порівнянні із 1995
(70%) склав 28%. Усе це порушує права українського народу, негативно впливає на його ідентичність, скорочує україномовний простір, посилює домагання проросійськи налаштованих політиків надати російській мові статус другої державної нарівні з українською і таким чином вибороти для російськомовних право не вивчати українську мову і не використовувати її у діловій та офіційній діяльності. У зв’зку із цим висновок напрошується сам по собі мова – це найважливіша фортеця, яку народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони [2, Отже, питання вербальної (мовної) поведінки політиків, які зароки незалежності не спромоглися розробити ефективну програму мовного планування ні дієвого механізму відродження української мови, а тим більше, зупинити мовно-культурну експансію Росії, широко дискутується у пресі та в інших ЗМІ. Це стосується насамперед поведінки соціалістів, соціал-демократів, а особливо комуністів, які до кінцях рр. мали велику підтримку серед російськомовних мешканців Півдня і Сходу України. Утримувати авторитет їм допомагали міфи про утиски російської мови, про її захист, дві України, різномовні і різнокультурні регіони, одні із яких, начебто, дотуються із бюджету, інші обслуговують не лише власні потреби, ай забезпечують інших. Ці та інші міфи створювали і транспортували із Росії, яка підтримувала проросійськи налаштовані сили у незалежній Україні, а також російське мовне питання, яким спекулювали не лише під час виборів. ЛІТЕРАТУРА. Гнаткевич Ю. Розукраїнення українців // Українське слово. – 4–10 серпня
2004. – С. 12.
2. Науково-освітній потенціал нації погляду століття / Авт. кол.: В. Литвин (кер.), В. Андрущенко, С. Довгий та ін. – К. : Навч. книга, 2003. – 672 с. Северинюк В. Політична поведінка // Політологія навчальний енциклопедичний словник-довідник для студентів ВНЗ I–IV рівнів акредитації /
За наук. ред. д-ра політ. н. НМ. Хоми В. М. Денисенко, ОМ. Сорба, ЛЯ. Угрин та ін.]. – Львів : Новий Світ – 2000», 2015. – С. 505. − 779 с. Северинюк В. Політична поведінка проблеми теорії та методології монографія. – Київ Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2009. – С. 296–297. – 432 с. Сучасний словник мінімум іншомовних слів Близько 9000 слів / уклали О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2008. – С. 98. – 798 с. Тищенко О. Модель курсу Мова професійного спілкування //
Дивослово. – 2003. – C. 56.
7. Шайгородський Ю. Постбіхевіоризм // Політологія навчальний енциклопедичний словник-довідник для студентів ВНЗ I–IV рівнів акредитації / За наук. ред. д-ра політ. н. НМ. Хоми В. М. Денисенко, ОМ. Сорба, ЛЯ. Угрин та ін.]. – Львів : Новий Світ – 2000», 2015. – С. 536. − 779 с.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал