Мова. Суспільство. Журналістика



Pdf просмотр
Сторінка6/13
Дата конвертації08.01.2017
Розмір2.8 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Тетяна Іванець,
канд. філол. наук, доц.
(м. Запоріжжя)
КОМПОЗИЦІЙНА ПОБУДОВА КАДРУ
(на прикладі талант-шоу «Х-фактор» та Україна має талант
на телеканалі «СТБ»)
У сучасному медіапросторі лідерські позиції займають розважальні жанри, які залежать від рейтингу аудиторії, тому за допомогою новітніх технологій, телевізійний кадр роблять більш яскравим, видовищним. Численні ток-шоу, талант-шоу та реаліті-шоу міцно зайняли велику нішу в мас-медіа.
Шоу талантів – це телевізійна передача, в якій будь-який охочий, незалежно відвіку чи роду занять, може продемонструвати свої унікальні здібності – заспівати, станцювати, показати акробатичний номер, продемонструвати володіння бойовим мистецтвом, а також інші таланти.
Актуальність нашого дослідження полягає втому, що кадр – це основне поняття телевізійної журналістики, без якого не може існувати жоден телевізійний продукт. Мета роботи – проаналізувати композицію кадру в розважальних жанрах (на прикладі програм Україна має талант та «Х-фактор» на каналі «СТБ»).
Поняття кадр, композиція кадру, «крупність планів, монтаж та правила його побудови вивчали вітчизняні та зарубіжні вчені- журналістикознавці: А. Баканов [1], А. Гарагуля [2], З. Дмитровський
[3], В. Єгоров [4], О. Князєв [5], С. Мединський [6], С. Муратов [9], П. Уорд [11] та інші.
На думку О. Князєва серед основних дефініцій операторської та режисерської справи найважливіше місце займає поняття кадр. У кіно і телебаченні кадр – це зображення частини простору, укладену в рамках екрану і видиме в кожний даний момент. У силу того, що телевізійна дія має не тільки просторові, але і тимчасові характеристики, поняття
кадр має на увазі протяжність у часі, тобто, тривалість перебування зображення на екрані. Кадром називають також частину телевізійного твору, зняту у відрізок часу безперервної роботи камери [5, У свою чергу, П. Уорд під поняттям композиція кадру розуміє розташування видимих в кадрі елементів, що додають зображенню переконливість і цілісність. Єдність зображення досягається особливим співвідношенням лінії горизонту, предметів, кольору і світла, яке роблять зображення естетичним [11, 7]. Дослідник вважає, що композиція кадрує однією з найважливіших характеристик кіно- та відеопродукції, оскільки вона забезпечує залучення і утримання уваги глядачів.
«Композиція, на його думку, – це організація видимих елементів усередині кадру, це основа всієї зорової комунікації [11, 7]. Саме вдало побудований кадр дозволяє таким жанрам як ток- шоу, реаліті-шоу та талант-шоу бути найуспішнішими у масовій аудиторії. Кадр забезпечує увагу та цікавість глядача, тому саме він є найголовнішим елементом аудіовізуального продукту.
Для того, щоб створити цікавий та успішний телевізійний продукт, журналіст повинен володіти знаннями про монтаж та композицію. Вдалий кадр не повинен містити випадкових елементів, саме для цього використовують монтаж. Композиція – це продумана побудова зображення, знаходження співвідношення окремих його частин компонентів, що утворюють у кінцевому результаті завершений у лінійному, світлому і тональному плані кадр. Монтаж – це головний виразний технічний засіб телебачення. За допомогою якого у телевізійному продукті кадри поєднуються так, що створюється простий, зрозумілий глядачу візуальний образ.
Композиція кадрує однією з найважливіших характеристик кіно- та відеопродукції, оскільки вона забезпечує залучення та утримання уваги глядачів. Композиція кадру поєднує в собі багато елементів, таких як світло, колір, співвідношення ліній горизонту, предметів, за допомогою яких досягається переконливість і цілісність зображення, співвідношення ліній горизонту, предметів, кольору і світла, які покращують візуалізацію образу.
Оператор повинен чітко уявляти технологію створення кадру та знати ціль його створення. Саме оператор робить акцентна тому, що глядач буде бачити. Він повинен передати аудіовізуальну інформацію так, щоб глядач чітко розумів ідею та зміст побаченого. Зміст кадру повинен биту зрозумілий, та чітко виділений для глядача, щоб в нього не виникало сумнівів стосовно побаченого.
Іванець Т. Композиційна побудова кадру на прикладі талант-шоу «Х-фактор» та Україна має талант на телеканалі «СТБ»)
Мова. Суспільство. Журналістика. Тривалість кадру може бути абсолютно різною. Науковці виділяють такі види кадру як довгий, короткий, мікрокадр. Виділяють чотири самостійних види зйомок статичний кадр, динамічний план, штучний динамічний план, комбінований динамічний план.
Найважливішим елементом будь-якого кадрує наявність активної дії, нехай навіть і мінімальної.
Вміння правильно використовувати кадри дає змогу додати аудіовізуальному матеріалу життя та динаміки. Кадр повинен служити максимальному розкриттю образів і підкорятися логіці розвитку сюжету, тому він аж ніяк не завжди має виглядати красивою картинкою. У ньому неповинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу глядача, сюжетно важливий елемент зображення повинен відразу впадати в око.
Успіх «талант-шоу» залежить від видовищності, емоційності, яскравості побаченого глядачем на екранах. Освітлення, монтаж, крупність планів, все це грає велику роль у телевізійному матеріалі. Саме завдяки вдало побудованому кадрі створюється продукт, який змусить глядачів по всій країні дивитися шоу талантів.
У кожному талант-шоу використовуються всі види крупності планів. Вибір крупності, які в передачі «Х-факторі» такі в Україна має талант залежить від сюжетної лінії. Кожен з видів крупності планів є доцільним в обох сюжетах. Майже всі плани використовуються з однаковою частотою. На відміну від шоу Україна має талант, оператори і монтажери програми «Х-фактор» використовують в сюжеті всі види планів, а саме статичний кадр, динамічний, комбінований динамічний, штучний динамічний плани. Такий різноманітний підхід до вибору зйомки пояснюється сюжетною лінією. У шоу Україна має талант представлення героїв займає маленьку кількість часу, на відміну від
«Х-фактор», де більша частина сюжету містить розповідь героїні про себе. В останніх частинах сюжету використання статичного та штучного динамічного плану не є доцільним. Цим обґрунтовується використання тільки двох видів зйомки в деяких сюжетах.
В обох програмних сюжетах використовують майже однакові види монтажу. Такі як послідовний, споруджувальний та паралельний. Це пояснюється схожою структурою сюжету. Послідовний монтаж застосовують у всіх частинах талант-шоу. Споруджувальний монтаж допомагає змонтувати сцени, які показують реакцію на виступ учасників. Він застосовується в обох частинах у кінці випуску. Паралельний монтаж використовується для зменшення тривалості кадрів, а також показують,
що відбувається за кулісами під час виступу. Інтелектуальний монтаж присутній тільки у програмі «Х-фактор». Ця відмінність пояснюється наявністю другої частини, де показують минуле учасників.
Дослідивши жанрові особливості талант-шоу зазначимо, що для залучення й утримання уваги телеглядачів, необхідні чітко визначені редакціями телеканалу способи отримання інформації (розповідь про головних героїв, бесіда, інтерв’ю, дискусія. Також привертає увагу глядачів імідж ведучих, їх поведінка, способи контакту з внутрішньою та зовнішньою аудиторією. Такі талант-шоу як Україна має талант та «Х-фактор», використовують всі види крупності планів та ракурсів зйомки. Саме це допомагає однакові кадри показати по різному, зробити їх більш цікавими та динамічними. Різна крупність планів допомагає переконати глядача спрямувати погляду потрібну точку, не вдаючись до крупних планів. Найчастіше в таких шоу застосовують паралельний та послідовний монтаж. Ці види монтажу дозволяють зробити зображення зрозумілим, динамічним, та вистроїти його за хронологічним порядком. В обох талант-шоу використовують однакові види світла. Зйомки проходять в подібних умовах таза схожим сценарієм, тому вибір світла не відрізняється.
Отже, проаналізувавши випуски талант-шоу за останні роки, які виходять на каналі «СТБ», ми можемо зробити висновки, що вони майже не мають відмінностей, як в технічному такі в сценарному плані. В обох шоу переважають майже однакові кадри, види монтажу, світла та види зйомки. Використання кадрів та ракурсів у всіх випусках є доцільним. Оператори та монтажери шоу роблять все, щоб привернути увагу глядача до свого продукту, зробити його більш цікавим та якісним. Можемо зробити висновок, що всі види композиції впливають на ефективність кадру та його цікавість для аудиторії. Дотримання всіх цих правил дозволяє зробити унікальний, а головне – рейтинговий проект, який стане популярний у всій країні таза її межами.
ЛІТЕРАТУРА
1. Баканов А. Точка съемки и композиция снимка [Электронный ресурс / А. Баканов. – Режим доступа : http://rumata.net
2. Гарагуля А. Реаліті-шоу на українському телебаченні (на прикладі телеканалу «СТБ») Електронний ресурс / А. Гарагуля, О. Хмель. – Режим доступу : www.philology.univer.kharkov.ua
3. Дмитровський З. Телевізійна інформація : теорія і практика : навч.
Іванець Т. Композиційна побудова кадру на прикладі талант-шоу «Х-фактор» та Україна має талант на телеканалі «СТБ»)
Мова. Суспільство. Журналістика. посібник / З. Дмитровський. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. – 128 с.
4. Егоров В. Телевидение : теория и практика / В. Егоров. – М. : МНЭПУ,
1992. – 312 с. Князев А. Основы тележурналистики и телерепортажа / А. Князев. –
Бишкек : КРСУ, 2001. – 160 с. Медынский С. Компонуем кинокадр / В. Богатова, С. Медынский. – М. :
Искусство, 1992. – 239 с. Мова телеекрану (кадр, план, ракурс, монтаж, його види та ін.) Електронний ресурс. – Режим доступу : http://constructor.zavalam.net
8. Монтаж цифрового видео кадра [Электронный ресурс. – Режим доступа : http://futajart.narod.ru
9. Муратов С. Телевизионое общение в кадре и за кадром / С. Муратов. – М. : Аспект Пресс, 2003. – 206 с. Сайт телевізійного каналу «СТБ» Електронний ресурс. – Режим доступу : http://stb.ua
11. Уорд П. Композиция кадра в кино и на телевидении / П. Уорд. – М. :
Гитри, 2005. – 196 с.
Марія Комова,
канд. філол. наук, доц.
(м. Львів)
ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
В умовах зростання інтересу до української мови питання про її походження, генезис є наріжним каменем у встановленні самобутності і давності історії національної мови. На кожному історичному етапі походження східнослов’янських народів та їхніх мов тлумачилося по- різному залежно від наявного фактичного матеріалу, ідеологічних позицій дослідників. На думку українських мовознавців ХІХ – першої половини ХХ ст. П. Житецького, О. Потебні, О. Огієнка, українська мова за часів Київської Русі вже існувала. А. Кримський обгрунтував твердження, що українська мова ХІ ст. стоїть посеред східного слов’янства цілком уже відокремлена на результатах дослідження величезного мовного багатства [4]. Теорію про завершення формування української мови на межі ХІ–ХІІ ст. розвивають вчені Ю. Шевелев,
О. Горбач, Г. Півторак [3; 5; 7]. Ґрунтуючись на найновіших досягненнях історичних та філологічних наук, вони доводять безпідставність теорії про єдину давньоруську народність та єдину давньоруську мову, з якої, нібито, значно пізніше, в ХІV–ХV ст., розвинулися українська, білоруська та російська мови. Мета дослідження полягає в розкритті ресурсу термінології як чинника формування української національної мови шляхом дослідження спеціальної лексики документно-комунікаційної сфери на лексико-семантичному рівні на ранніх етапах формування літературної мови.
Розбудова теорії самостійного формування національної мови з ХІ–
ХІІ ст. передбачає дослідження закономірностей та специфічних рис розвитку національної наукової термінології як невід’ємної частини лексичного складу мови на всіх рівнях мовної структури (генетичному, лексико-семантичному, морфолого-синтаксичному). Вплив наукової термінології на формування національної мови виявляється у збагаченні термінологічної лексики словами, пов’язаними з новими видами розумової і практичної діяльності, у взаємодії з лексичою системою живої, розмовної мови, у категоріальній диференціації лексем, в утворенні з окремих термінів перших системних утворень.
Прототермінологія документно-комунікаційної сфери була вагомим чинником формування лексичного складу української мови, оскільки вона органічно пов’язана з розвитком писемності, функціонально-стильовою диференціацією текстів, проникненням слів живої української мовив твори різних жанрів. Розвиток документно- комунікаційної термінологічної лексики зумовлювався процесами розвитку загальнонародних розмовних мов, що формувалися внаслідок діалектних і територіальних взаємних впливів, специфікою розвитку писемно-літературних мов, які творилися в різних умовах і по- різному були пов’язані з живою народною мовою, впливом генетично споріднених і неспоріднених мов. У Київській Русі існували дві форми усної мови (усне народне діалектне мовлення та усно-літературні койне) і дві писемно-літературні мови (давньоруська і церковнослов’янська). За митрополита-письменника Іларіона києворуська писемна мова витіснила церковнослов’янську майже з усіх сфер життя, крім церковної богослужбових книг та церковних відправі стала державною мовою Київської Русі [1, 97]. У Києві в ХІ ст. чітко визначилися три головні центри Київської писемної школи Софіївський собор, Києво-Печерський та
Комова М. Термінологічні джерела української літературної мови
Мова. Суспільство. Журналістика. Видубицький монастир. Уроках ХІ ст. Софіївський собор став головним осередком Київської писемної школи. Існували скрипторій для переписування книжок, перекладацька школа, бібіліотека або книгосховище. Книги, переписані в Софіївському скрипторії, призначалися здебільшого для новозбудованих християнських храмів по всій країні. Для численних парафіяльних церков тільки на один рік відправ згідно з Типіконом (Статутом) були необхідні 8 богослужбових книг Євангеліє, Апостол-апракос, Служебник, Требник, Псалтир,
Тріодь пісна, Тріодь цвітна, Мінея загальна. Для соборних храмів число книг зростало до 26 [2, 89]. Назви богослужбових книг належать до найдавніших лексико-семантичних груп термінології документно- комунікаційної сфери. Мовні особливості богословських книг Руси-
України ХІ–ХІV ст., за І. Свенціцьким, свідчать про незначний вплив живої народної мови [6, 62]. Книжники переписували книги із болгарських оригіналів, перекладали з грецьких книг видатні твори світової літератури, створювали оригінальні твори. Давньокиївським пам’яткам світських жанрів значно більше властиві живомовні українські риси [6, 34]. У Давній Русі сформувалися розгалужені функціональні стилі світської писемності юридично-діловий (збірник законів Руська правда, збірник тлумачень законів «Пандекти Антіоха», грамоти
історично-науковий (літопис Повість минулих літ християнсько- повчальний (Збірники Святослава, Повчання Володимира
Маномаха», Моління Данила Заточника»); художній (Слово о полку Ігоревім. До складу назв цих творів входили слова, що згодом почали використовувати як назви жанрів слово, житія святих, повість, проповідь, повчання, хроніка. Саме в писемних жанрах світських, оригінальних творів, які створені києворуською писемною мовою, сповненою живомовним рисами, лежать витоки досить розвиненої термінології, необхідної для ведення державних справ юридичної, господарської, військової, а також терміносистеми документно- комунікаційної сфери, яка номінувала поняття, пов’язаних із документуванням різних напрямків суспільного життя. Найдавніші давньоруські документи, зміст яких дійшов до наших днів, – світського характеру. Так, спеціального терміна на позначення документа про заповідання майна не було, зважаючи на ранній етап номінації понять, тому автори використали описові конструкції. Із розвитком майново-правових стосунків та їх документального засвідчення українська термінологія в ХІV–ХVІ ст.
містила низку власномовних термінів-синонімів на позначення вказаного поняття слово, писаниє, запїсанїє, записъ. Із початку Х ст. спостерігаємо диференціацію термінів, що передають різні відтінки значень. Використання термінів писаниє, запїсанїє, записъ у значенні заповіт з Х – початку ХVІ ст. свідчить про зміну ознаки мотивації називання поняття перенесення смислового навантаження на спосіб документування – написання. Особливості лексико-семантичних явищу досліджуваній групі термінів засвідчують закономірності, які збереглися до наших днів національним власномовним термінам більше властива розгалужена семантична структура, ніж запозиченим. Тривале функціонування в загальнонародному мовленні, усному і писемному, стало підгрунтям розвитку причинно-наслідкових відношень термінів. Іншомовні терміни, запозичені з класичних мов разом із значенням через посередництво старочеської, старопольської мов, одразу потрапляли в писемну літературну мову і зберігали свою однозначність.
Історичні словники відтворюють використання в пам’ятках писемності терміни, що вже формували розгалужені лексико-тематичні групи (назв видів документів, способів та засобів документування, назв осіб. Це свідчить про їх наявність в народнорозмовному варіанті уже в більш ранні століття, а саме на час завершення формування української мови, коли вона в народнорозмовному варіанті вже набула в основному всіх притаманних їй мовних рис. Найбільш повно представлено назви видів документів різних жанрів і стилів вєрны листъ, грамота, доконъчальная грамота, листъ глєитовныи. Текстові документи створювалися рукописним способом документування, що відобразилося у використанні різних орфографічних, словотвірно-морфологічних варіантів дієслова писати. Один із процесів документування – юридичне засвідчення офіційного документа (аркушевого) – передбачав процедуру накладення печатки на згорнений документ, прикріплення шнура завѣсити, завєсити, зависити (печать, запечатати (зачинити з накладенням печаті, привѣсити, привєсити привѣшати привєшати прикріпити шнуром, завишєнъє (печатки, дати пєчати, завѣсити, завєсити, зависити (печать. Із засобів документування згадується лише той предмет, що має юридичний статус – печатка пєчать, пєчат, пєчать завєсистая, вєликая печать, печать вєликая, малая пєчать. Засвідчено використання назв осіб (писарів, хранителів печаті, керівників державних канцелярій, перекладачів) як українських (писарь, пїсарь, писаръ, писар, pisar, pissar, pysar, зємскыи пїсарь, писець), такі
Комова М. Термінологічні джерела української літературної мови
Мова. Суспільство. Журналістика. запозичених з грецької, церковнослов’янської, латинської, польської мов канцлєръ, канцилєръ, канцлєр, канцлиръ, канцлѣрь, канцнѣрь каньцлѣрии, толъмачъ, граматикъ, граматикь, граматик, граматику, дїякь, дїяк, таха. Таким чином, розбудова спеціальної лексики документно- комунікаційної сфери уже на ранніх етапах формування літературної мови виявлялася у функціонуванні розгалужених лексико-тематич- них груп. Лексико-семантич ні, структурно-словотвірні особливості спеціальної лексики свідчать про формування перших термінологічних системних утворень, що можна розглядати як один із необхідних атрибутів національної мови. Термінологізація понять нових видів розумової і практичної діяльності у взаємодії з лексичою системою живої, розмовної мови ще в давньоруському варіанті відбувалася в руслі формування писемно-літературної національної мови.
ЛІТЕРАТУРА
1. Булыка А. М. Дауныя запазычанні беларускай мовы / Булыка А. М. – Мінск
: Навука і тэхніка, 1972. – 382 с. Висоцький С. О. Київська писемна школа 10–12 ст. : Доісторії української писемності / Висоцький С. О. – Львів Київ Нью-Йорк : Вид. М. П. Коця, 1998. –
246 с. Горбач О. Історія української мови : Зібрані статті / Горбач О. – 1992.
4. Кримський А. Українська мова, звідки вона взялася і як розвивалася
// Шахматов О, Кримський А. Нариси з історії української та хрестоматія з пам’ятників письменської староукраїнщини XI–XVIII вв. – К, 1924. – С. 87–128.
5. Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов : Міфи і правда про трьох братів слов’янських із спільної колиски / Півторак Г. ПК Вид. дім Академія, 2001. – 152 с. Свенціцький І. Нариси з історії української мови / Свенціцький І. – Львів,
1920. – 99 с. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття
(1900–1941). Стані статус / Шевельов Ю. – Нью-Йорк : Сучасність, 1987. – 295 с.

67
Анастасія Мамалига,
д-р філол. наук, проф.
(м. Київ)
КОМУНІКАЦІЙНО-СИНТАКСИЧНА СПЕЦИФІКА
МЕДІАТЕКСТІВ: МОВНА ЕКОНОМІЯ (за матеріалами сучасних
газетних видань)
Більшість відомих дослідників у галузі мовної проблематики Ф. де Соссюр, О. О. Потебня, ОМ. Пєшковський, Е. Сепір, Т. ван
Дейк, ВВ. Виноградов, С. Карцевський, ММ. Бахтін, Р. О. Будагов, Є. Д. Поліванов, Ф. Данеш, К. Гаузенбас, Н. Д. Арутюнова та ін.) цікавилися питаннями співвідношення мови і мислення, мови і мовлення, форми і змісту мовних утворень, фактами асиметричної мовної форми, пояснюючи цим труднощі у виявленні певних одиниць і категорій мовлення. Ф. Бацевич у праці Нариси з комунікативної лінгвістики говорить про необхідність «доповнення… соссюрівської дихотомії Мова і Мовлення третім членом – Комунікацією, яка стала б тим модусом, у межах котрого розглядалася б мова як власне засіб спілкування людей, а неабстрактна система одиниць і категорій [1, 247]. У термінологічному словнику до підручника Основи комунікативної лінгвістики цього ж автора акцентується розуміння спільності і відмінності понять «мова», «мовлення» і «комунікація». Кожне з них розглядається як виокремлена номінація в системі споріднених модусів вияву людської мови, але для розуміння терміна «комунікація» визначальними є аспекти соціальної взаємодії, операції з донесенням інформації у спілкуванні, передавання інформації за допомогою мовних і паралінгвальних засобів тощо [2, У мовленнєвій діяльності, які в будь-якій іншій, люди прагнуть знайти способи її ефективного здійснення та зменшення затрачуваних зусиль. Так, випущення відомих із контексту ситуацій, фонових знань, елементів розвантажує мовленнєві побудови, прискорює надходження нової інформації. Необхідність мовної економії є дуже важливою для творців мас-медіа, які повинні підготувати величезну кількість інформаційних матеріалів і подати їх у неперервному русі, супроводжуючи суспільно вагомим потрактуванням у призначених для цього жанрах.
Системним виявом мовної економії характеризуються передусім саме жанри мас-медіа, серед яких є традиційно короткі, стислі, невеликі Мамалига А. Комунікаційно-синтаксична специфіка медіатекстів: мовна економія за матеріалами сучасних газетних видань)
Мова. Суспільство. Журналістика. за обсягом. Використання малих текстових форм допомагає охопити значну кількість нової інформації, полегшує сприймання її змісту читачами, зменшує їх часові витрати на ознайомлення з медійними виданнями. У праці Книга ідей для викладачів журналістики відзначається найочевиднішою тенденцією стає скорочення обсягу статті, і це дуже добре. Ще 1934 року Ісаак Бабель писав у Роботі над оповіданням, що у десятка мільйонів читачів вільного часу мало, тому їм потрібні короткі оповідання. Сьогодні людина має ще менше часу, вона немає змоги читати цілі простирадла тексту, 77]. Навіть ґрунтовні статті, інтерв’ю в основному програють за обсягом у порівнянні з художніми, науковими текстами.
Наявність у мас-медіа малогабаритних жанрів не можна пояснювати монотематичністю [1, 101–104]. Автори такої характеристики не враховують, що твори різних стилів, різного обсягу все одно пишуться про щось, на якусь тему. Справа у співвідношенні основної теми і
мікротем, які її розвивають [4, 16–20]. У медіатекстах немає значної кількості мікротем, їх значного розгалуження і відповідно – повідомлень для їх вираження. Обмеженим також є розгортання окремих мікротем. Це позначається на кількісних параметрах журналістських творів, та разом із тим їм притаманна тематично-інформаційна визначеність, чіткість.
Системний характер мовної економії спостерігається і на матеріалі побудови таких одиниць, як

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал