Мова. Суспільство. Журналістика



Pdf просмотр
Сторінка5/13
Дата конвертації08.01.2017
Розмір2.8 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Сальваторе Дель Ґаудіо,
д-р філософії (PhD), доц. (м. Київ)
ІТАЛІЙСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД ОПОВІДАННЯ
МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО НА ОСТРОВІ»:
ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ МІРКУВАННЯ
Нещодавно здійснено переклад короткого оповідання (ескізу) Михайла Коцюбинського На острові італійською мовою. Пропоновані нижче тези автор закликає сприймати не як суб’єктивну оцінку здійсненої роботи, а як власні міркування перекладача.
Це оповідання належить до трилогії, присвяченої італійській тематиці. Відомо, що Італія відіграла велику роль у творчості М. Коцюбинського. Письменник перебував у різних місцях Італії декілька разів. Він двічі (уроці із листопада 1911 по березень 1912) побував на острові Капрі з метою лікування
3
Італії присвячено три новели М. Коцюбинського, а саме Сон
(1911 р, На острові та Хвала життю (обидві – 1912 р. Зауважимо, що останні два оповідання були завершальними творами вжитті митця, таким собі творчим заповітом, що з’явився незадовго до його передчасної смерті (1913 р.
1
Переклад перебуває в друці Також див [4, c. 131].
3
Нагадаємо, що М. Коцюбинський хворів на астму й туберкульоз.
Дель аудіо С. Італійський переклад оповідання Михайла Коцюбинського На острові лінгвостилістичні міркування
Мова. Суспільство. Журналістика. Вищезгадані ескізи з надзвичайною точністю відображають суттєві аспекти італійського побуту початку XX ст. Очевидно, що Коцюбинський виявляв особливий інтерес до культури Італії, життя та традицій італійського народу. Оповідання Соні На острові відображають враження, відчуття та спогади письменника під час його перебування на острові Капрі. Протез одного боку, Хвала життю є реалістичним зображенням сицилійського міста Мессіна, зруйнованого внаслідок катастрофічного землетрусу 1908 р, з іншого ж – це тонкий психологічний аналізі роздуми про сенс життя сицилійського
(південноіталійського) народу. Як уже зазначалось, утворах М. Коцюбинського виразно простежуються італійські мотиви. Крім того, в тексті наявній неперекладені італійські реалії й деякі лексеми італійського походження, оскільки італійська культура, з якою познайомився письменник під час свого перебування в Італії, залишила незабутні враження у його пам’яті
[1, 177]. Італізми в творах М. Коцюбинського, у т. ч. спосіб передачі їх в українському тексті, вже були предметом попереднього дослідження. Попри це, тема італійського компонента у словнику творів письменника заслуговує на подальший поглиблений аналіз.
Труднощі, що виникають у процесі перекладу згаданих оповідань, зокрема На острові, – багатопланові. Насамперед, вони стосуються якомога точнішого відображення й передачі своєрідного ідіостилю М. Коцюбинського. Відомо, що в автора переважає імпресіоністична манера письма [2, 300–301]: це особливо помітно в останніх його творах. Він надає перевагу раптовості дії, зміні сценаріїв, чергуванню опису побутових речей і пейзажів з уведенням прямої мови його персонажів. Водночас вишукана символіка, значна частотність риторичних фігур, використання таких тропів, як порівняння, метафора, ономатопея є характерними рисами його оповідання. Перекладач, які читач, мусить бути уважним, щоб уловити й адекватно передати навіть приховані паралелізми. Нарівні підтексту місцями простежується асоціативний зв’язок і порівняння України та Італії, у цьому випадку – острова Капрі. Це втілено в описі краєвидів тих місць Італії, де перебував автору гармонійному вживанні метафор, за допомогою яких митець порівнює італійський морський пейзаж (флору і фауну) з українською сільською місцевістю, наприклад блакитних морських в’юнів, плескатих півнів і голку-рибу, що блищала на сонці, як гострі наточені коси [3, 9].
Нарівні синтаксису письменник уникає гіпотактичних конструкцій переважають короткі, еліптичні речення і паратактичні конструкції. Вибір морфологічних засобів також є істотно обмеженим. Вибір граматичних часів і видових відтінків дієслова адаптується до раптових змін сценаріїв та наративного контексту. Це ускладнює процес перекладу тому, що необхідно вибрати відповідний час дієслова в італійській мові і дотримуватися послідовності часів (пор. лат. consecutio temporum). Інколи можна залишати теперішній час, подібний до італійського історичного теперішнього часу (пор. іт. presente storico), що є типовим для актуалізації наративного викладу.
Щодо вибору лексичних засобів зв’язку, то М. Коцюбинський помірно вживає службові частині мови, такі, як сполучники, прийменники та ін. Проте характерною рисою його творів є широкий діапазон ад’єктивів, що виражають експресивну і хроматичну функцію. У зображенні персонажів, ландшафтів та конкретних реалій послідовне і когерентне вживання назв кольорів є також типовим. Цю гармонійну гру хроматичних ефектів не завжди повно й точно можна передати засобами інших мову нашому випадку – італійської. Відомо, що повний спектр кольорових відтінків часто відрізняється навіть у споріднених мовах. Кольори викликають певні психологічні асоціації, часто пов’язані зі специфікою української культури. Точне тлумачення і передавання їх засобами італійської мови не завжди видається цілком доречним, навіть якщо перекладач має коректне уявлення про оригінальний опис. Додаткова специфічність творів М. Коцюбинського і, передусім, оповідання На острові, полягає в помірності вживання (чи навіть униканні) мовних засобів, які, відповідно до рецепції автора і літературної течії, що її він представляє, є зайвими. Насамкінець, варто зазначити, що в процесі перекладу цього та інших творів митця, складно передати ритм мовлення його персонажів італійською мовою (і, взагалі, романськими мовами. Подекуди перекладачеві доводиться змінювати порядок слів і додавати займенники та прислівники. У нашому випадку ми намагались дотримуватися стилістичного вибору письменника, мінімально порушуючи авторський порядок слів і частотність або відсутність деяких прислівників та прикметників.
ЛІТЕРАТУРА
1. Дель аудіо С. Італізми утворах М. Коцюбинського // Теоретична і дидактична філологія : зб. наук. праць. – Вип. 20. – Переяслав-Хмельницький,
2015. – C. Дель аудіо С. Італійський переклад оповідання Михайла Коцюбинського На острові лінгвостилістичні міркування
Мова. Суспільство. Журналістика. 2016 2. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К. : ВЦ Академія, 2006. – 752 с. Коцюбинський ММ. На острові Електронний ресурс. – Режим доступу : http://ukrlit.org/kotsiubynskyi_mykhailo_mykhailovych/na_ostrovi
4. Пахльовська О. Є.-Я. Українсько-італійські літературні зв’язки ХV–ХХ ст.
/ Пахльовська О. Є.-Я. – К. : Наукова думка, 1990. – 215 с.
Юнус Ердогду,
журналіст (Туреччина),
студ. магістратури КНУ імені Тараса Шевченка
ПО ІНШИЙ БІК МЕДІАМОВИ
У світі спостерігається тісний зв’язок між різними елементами, такими, як земля, дерева, кисень, людина. Найкращим прикладом тісного зв’язку мови, суспільства і журналістики є, напевне, так званий віртуальний килим, тобто медіапростір. Людина, яка працює за верстатом, – журналіст. У кожного такого килима – своя мова. Візерунки на килимі містять певний месидж. Журналісти так уміло й так швидко можуть ткати свої килими на верстаті медіа, що закороткий час з’являється безліч килимів із різними мовами-візерунками, різним стилем і графікою.
Неабияку роль у змінах, що відбуваються в суспільствах і мовах, відіграють медіа. Все частіше ми стаємо свідками того, що мова медіа заплутана, не завжди зрозуміла. Однією з причин цього можна назвати мовні запозичення. Так, кожна мова відкрита для розвитку, для розширення лексичного матеріалу, але не варто забувати все, що занадто, не є добре.
Одним із найважливіших джерел швидких зміну суспільстві та мові є робота журналістів за медійним килимовим верстатом. Мова засобів масової інформації стає досить складною. Серед причин цього й те, що журналісти, під впливом західних ЗМІ, використовують у тексті новин слова іншомовного походження, а саме англіцизми. У свою чергу мова, будучи динамічною системою, завжди відкрита як до іншомовних запозичень, такі до власних новотворів. На мою думку, важливо спрямувати розвиток цієї динамічної структури, не пускати її на самоплив, тим самим не даючи простору для мовної анархії.
Часом іноземні слова, проникаючи в тексти новина потім затьмарюють підсвідомість людей, які їх бездумно дивляться. Наприклад, західні ЗМІ вперто намагаються виробити в людей стереотип «ісламофобії». Будь-який терористичний акт, скоєний мусульманами, вони трактують як ісламський тероризм».
Я, будучи турецьким журналістом, терористичні дії і пов’язаних з ними людей розглядаю не як релігійний (ісламський, католицький, православний) тероризм, а як просто тероризм. По-справжньому віруюча людина, до якої б релігії вона не належала, не буде вдаватись до тероризму і не губитиме людські душі.
Я не роблю висновків про ціле суспільство, спостерігаючи тільки за однією людиною. Тож закликаю й моїх українських колег, перш ніж називати когось ісламським терористом, подумати про інших мусульман.
Тенденційно сфокусовані ЗМІ намагаються сформувати в людей
«ісламофобські» стереотипи сприйняття. А проте Андерс-Беринґ
Брейвік теж був терористом. Спочатку він підірвав бомбу, розміщену в машині неподалік державної адміністрації в Осло, а також забрав життя майже 70 людей у молодіжному таборі на острові Утойя.
Цей терорист шокував весь світ, але ніхто не говорив про нього як про християнського терориста. Так само і стосовно буддиста, який організував масові вбивства у М’янмі, ніхто не казав, що це буддистські терористичні акти. Однак, коли мова йде про іслам, то через óбрази терористів намагаються сформувати чіткий негативний імідж. Чесно кажучи, я розглядаю це як один із видів расизму. В ісламських ЗМІ у приблизно такому ж стилі часто подають новини на теми антисемітизму. Це слово, яке використовується в контексті ворожого ставлення до євреїв, набуло такої семантики, що араби, які пропагують антисемітизм, не усвідомлюють повного значення цього терміна (адже вони теж належать до семітської груп народів).
На сьогодні західні ЗМІ, за нашими спостереженнями, сформували такі уявлення у своєму суспільстві. Неважливо, це ТУРОК чи людина з ТЮРКСЬКИМ корінням, – це те саме. Мусульмани дуже відрізняються від нас. Вони бідній неплатоспроможні, тому потребують нашої допомоги. Вони неосвіченій неписьменні, тому потребують нашого досвіду. Вони відсталій нерозвинені, тому потребують наших технологій. Вони пасивній бездуховні, тому повинні слідувати нашим прагненням і зусиллям.
Ердогду Ю. По інший бік медіамови
Мова. Суспільство. Журналістика. 2016 7. Вони відстають у політичній сфері, замість диктаторських режимів вони потребують нашої демократії.
Чи може Захід пишатися таким білим медіаефектом і чи не є це зневажливим ставленням до інших Мову медіа повинні формувати люди, які поводяться толерантно.
Мовна грав медіа покликана впливати на свідомість. Наприклад, проурядові ЗМІ, обговорюючи урядового чиновника, кажуть, що він виступає з заявою, говорить або ж висловлюється, а ведучи мову про опозиціонера, використовують такі слова, як наполягає чи виступає з претензією.
Ми знаємо, що війна проводиться не тільки у військовій, політичній чи економічній сферах. Один із найвпливовіших типів протистоянь – це психологічна, інформаційна війна.
Деякі західні або прозахідні організації для того, щоб реалізувати свої інтереси, інколи показують біле в чорному тоні або ж чорне – в білому за допомогою дипломатичних кліше. Наприклад, можна побачити такі висловлювання, як терористи, які не дивляться в очі нащадків люди, які ведуть розпусний спосіб життя борці за свободу знедолені, убиті горем люди або, ще краще, – релігійні екстремісти чи фундаменталісти. Прозахідні агентства інколи слідують практиці показу подій у рожевому кольорі. Військова операція, під час якої загинули цивільні, може подаватися пресою з фото маленьких дітей, що символізують надію, і навіть підзаголовком Операція надії».
Держави вкладають великі інвестиції для досягнення успіху в цих психологічних війнах. І найефективнішим інструментом (а можна сказати – й зброєю) в цих війнах, без сумніву, є медіа. Особливо в період збройних конфліктів. Психологічна війна важлива не тільки з погляду формування громадської думки, ай для підтримання морального духу сил, безпосередньо задіяних у конфлікті.
Яку б сферу життями не розглядали, в новинах про неї одним із ключових чинників є використовувані там мовні засоби. Наприклад, читаючи стрічку економічних новин, часто бачимо китайський товар, який захоплює ринок. Використане тут твердження провокує тривожні думки щодо сектору китайських товарів. Чому в світі, де діють правила вільної торгівлі, американські чи німецькі бренди не захоплюють ринок і лише китайські товари його «поглинають»?
Якщо брати тему України, то, наприклад, про факт Голодомору я ніколи не чув до того моменту, як приїхав сюди в 2005 році. В Туреччині майже нічого не знають про Голодомор в Україні, тому що державні ЗМІ
воліють не говорити в новинах на цю тему. Автор цих рядків написав близько 40 новин, що стосуються теми Голодомору в Україні, і Туреччина вперше дізналася про цю трагедію саме з моїх дописів. Загалом в інформаційній агенції «Джихан Хабер», де я працюю, віддають перевагу тому, щоб турки, обговорюючи цю тему, чули голос України.
Справжній журналіст повинен чути голос суспільства, в якому він живе. Сьогодні ні політичні кроки режиму Р.-Т. Ердогана, ні тиск із боку Росії не змусив нас перестати говорити мовою українського суспільства.
Четвертого березня цього року прибічники режиму Ердогана в організацію поставили свою людину в керівництві «Джихан Хабер
Ажанси», тому що ця інформаційна агенція викриває корупцію і хабарництво, а також співпрацю держави з терористами. Через це прибічники панівного в Туреччині політичного режиму узалежнюють від себе незалежні раніше ЗМІ. Внаслідок таких дій замість медіаспільноти починає говорити мова сили. Організація «Джихан Хабер Ажанси», яка донедавна служила суспільству й захищала його інтереси, тепер повертається до захисту інтересів влади.
Сьогодні велика частина медіаінституцій, намагаючись зупинити чи бодай пригасити інтелектуальну діяльність суспільства, працюють у своїх інтересах і на власний рейтинг. У цих умовах найважче завдання лягає на плечі тих ідеалістів, що не піддалися психологічному терору збоку мас-медіа.
То як же людям орієнтуватися в інформаційній війні Якщо ви не знаєте, хто контролює ЗМІ, то, які б вам не трапилися новина, відеоролик, фільм чи розважальна програма, завжди ставте собі такі запитання:
• Чому саме новина на цю тему важлива?
• Чому саме ця новина привертає так багато (так мало) уваги?
• Ця тема / це слово кидає виклик шаблонним думкам або чинній владі чи, навпаки, підтримує їх?
• Хто декларує цю ідею Чиї ідеї перешкоджають її поширенню?
• Чиї інтереси вона захищає?
• З чиєї позиції було подано цю новину?
Якщо люди навчаться знаходити відповіді наці запитання, то неминуче сприйматимуться як провідники суспільства, під владу законів котрого вони себе віддали. Віддали з надією нате, що повідомлення медіа, зокрема й їхня мова, покликані забезпечувати спокій суспільства, а не створювати проблеми в ньому.
Ердогду Ю. По інший бік медіамови
Мова. Суспільство. Журналістика. 2016
Наталія Загоруйко,
канд. філол. наук, викл.
(м. Кам’янець-Подільський)
ЖУРНАЛІСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЮРІЯ ШЕРЕХА В УКРАЇНІ
ЗА АВТОБІОГРАФІЧНИМИ СПОГАДАМИ
«Я – МЕНЕ – МЕНІ… (І ДОВКРУГИ)»
Особливе місце в інтелектуальній спадщині Ю. Шереха
1
, поряд з дослідженнями в царині славістики та культурології, належить саме мемуаристиці, яка, завдяки аналітичній глибині осмислення суспільно-історичного контексту (30–50 рр. ХХ ст.), є не лише вагомим автокоментарем до наукового доробку вченого та цінним біографічним джерелом, алей авторитетним документом доби.
Метою статті є дослідити становлення Ю. Шереха-журналіста, яке припадає на перші роки Другої світової війни таз ясувати особливості функціонування україномовної преси в умовах німецької окупації. Розмову про журналістську діяльність Ю. Шереха, варто починати з того, що звернення до професійної журналістської діяльності, як відомо, не було продиктоване фаховими інтересами вченого, а було зумовлене воєнним лихоліттям та неможливістю працювати за спеціальністю. Варто зауважити, що ще на початку х років
ХХ століття Ю. Шерех опублікував декілька театральних рецензій, що пояснюється захопленнями автора, особливо театром Леся Курбаса, на чому неодноразово наголошував. Проте як журналіст Ю. Шевельов дебютував в окупованому Харкові й залишався в цій сфері активним учасником національного культурного відродження.
Першим україномовним німецьким органом в окупованому Харкові була щоденний часопис Нова Україна (виходила з 7 грудня 1941 р, а редактором газети був галичанин П. Сагайдачний, до якої Ю. Шевельов потрапив на запрошення Миколи Оглоблина. На перший погляд робота для цієї газети виглядала так теми потрібно було підшуковувати самому, але про минуле українське потрібно було мовчати в усіх тих випадках, коли воно було хоч трохи самостійне. Єдине, що було дозволене – це критика недавнього радянського минулого. Ускладнювало роботу те, що уся міжнародна інформація надходила з
1
Тлумачення своїх псевдонімів Ю. Шевельов подає в статті ЮРІЙ Шерех (1941-1951) Матеріали до біографії, що дає можливість прослідкувати кристалізацію світогляду автора [2, 5–10].
німецьких джерела газета немала ніякої програми на майбутнє. Однак така редакційна політика дозволяла хоч трохи назвати речі з минулого своїми іменами, можна було згадати факти утисків і переслідувань, і цю можливість, фактично майже єдину, треба було використати [3,
355]. Дебютом Ю. Шереха стала стаття у співавторстві з В. Цабенком-
Нетаєм Уярмлена мова. Завдяки праці над цією публікацією автори познайомились із А. Любченком
1
, який, за зізнанням Ю. Шевельова, був його першим великим письменником і першим живим ваплітянином, з яким він мав живий контакт Мине мали журналістичного досвіду і дали їй якийсь неймовірно нудний заголовок, щось на зразок Стан української мовив Радянській Україні. Але стаття з’явилася під іншою назвою – Уярмлена мова. Цю лекцію журналістичного сприту дав нам Аркадій Любченко» [3, Роботу в Новій Україні, попри цензурні обмеження та відсутність бібліотек, значно ускладнила й раптова вимога треба писати не про більшовицький режим, а про жидо-большевицький» [3, 358]. На такий моральний компроміс із своїми сумлінням Ю. Шерех не міг піти, тому критика радянського ладу відпала сама собою й довелось обмежуватись статтями виключно на літературно-мистецькі теми (Уярмлена мова (спільно з В. Нечаєм-Цабенком), Визначний українській діяч. До роковин смерти О. Потебні, Перша ластівка (про альманах Ластівка, Брудні наміри большевиків» (про санітарний стан міста, Тарас Шевченко, Високе завдання, Спиридон Черкасенко (1876-
1940)», Замість рецензії (Міркування в театральній залі, Олександр Олесь, Ідучи з концерту) див. Із жовтня 1942 року Віктор Петров видавав у Харкові журнал Український засів, що був органом німецької військової пропаганди. Всього вийшло два номери, а наклад третього був знищений при наближенні фронту. Юрій Шевельов зазначає, що журнал невипадково дістав сільську назву, адже українців готували до майбутньої ролі сільськогосподарських робітників. […] Український засів мав бути традиційним товстим журналом, але дуже товстими ці числа не були.
1
Ю. Шерех зазначає У Новій Україні він мав бути завідувачем відділу культури. […] Таз цього нічого не вийшло. Від 12 грудня, п’ять днів від народження Нової України, він заслаб, три місяці провів у ліжку, а тоді вирушив із харківських руїн на Захід [2, 356].
2
Перед тим Петров був у Кременчуці, від червня 1942 року, і це саме там він почав готувати перше число журналу. Воно вийшло в жовтні, слідом за ним з’явилося друге третє друкувалося вже вчас післясталінградського відступу німців, і ввесь його наклад був знищений при наближенні фронту. Четверте і останнє число журналу вийшло вже після евакуації Харкова, здається, в Кіровограді [2, 381].
Загоруйко Н. Журналістська діяльність Юрія Шереха в Україні за автобіографічними спогадами Я – мене – мені… (і довкруги)»
Мова. Суспільство. Журналістика. Мали вони щось із 60 сторінок кожне, зміст їх був досить строкатий. Але для людей, зголоднілих на літературне слово, поява журналу була подією [3, Авторам журналу Віктор Петров давав на рецензування дещо з емігрантських видань Центральної Европи, популяризуючи їх. Зокрема Юрій Шерех дістав на рецензію кишеньковий німецько- український словник Ганни Наконечної, дещо пізніше отримав доручення зреферувати статтю Павла Зайцева Як творив Шевченко- поет, виступив із полемічною статтею про працю Євгена Пеленського
«Шевченко-клясик». Цілком самостійною була стаття Принципи етимології, написана на основі семінарської праці для аспірантського семінару Л. Булаховського. У четвертому номері були опубліковані переклади Ю. Шереха з Ґ. Шумана. Шостого лютого 1943 року Ю. Шевельов покидає Харків назавжди, його шлях на захід прокладається через Київ Скільки днів ми їхали до Києва, не знаю. […] як тепер можу реконструювати, – зазначає автор спогадів, – днів п’ять або шість. Бо виїзд стався 6 лютого 1943 року, а вже з датою 18 лютого знаходжу в моєму – ще радянському – пашпорті позначку-штамп київської німецької комендатури про дозвіл їхати до Львова, а в Києві ми були щось із тиждень [3, 399]. Протягом цього короткого періоду Ю. Шевельов здійснив спробу влаштуватись у газету Нове українське слово, сподіваючись, що там можна буде працювати, використовуючи свій харківський досвід про Петлюру не можна, але про Потебню, про Василя Мову — можна, театральні рецензії. Мав намір писати статті на теми української культури, безпосередньо з політикою не зв’язані. Однак він помилявся й своє київське інтермецо підсумував так Яне надавався на ролі ні ідеологічної німецької овчарки”, ні на колонаукового промишлювача хліба щоденного [3, У Львові Ю. Шевельов пробув майже рік (з кінця лютого 1943 по березень 1944) і це був, за його власним зізнанням, одним із найщасливіших періодів. Попри те, що місто було в німецьких руках, режим був ліберальнішим і паростки українського життя були можливі. Щодо атмосфери, в якій доводилось працювати, Ю. Шерех зазначає Німецький гніт не міг не відчуватися, але це був гніт збоку. Ясний був вододіл – ми і вони, і ці вони були чужа й стороння сила. Не вимагалося вдавати, що ми – частина його, не треба було кривити душею, грати в
“нашість” – може, найгірша риса радянської системи [3, Інтелектуальними центрами Львова стали Літературно-мистецький клуб та місячник Наші дні, який редагувала Марія Струтинська.
Ю. Шерех говорить, що «протинімецьких виступів не могло бути, але не було й ні одного пронімецького. Це була справді своєрідна інституція, яка заступала політичний фронт, академію наук і мистецтв, 432]. Незважаючи нате, що формального зв’язку між Клубом і журналом не було, доповіді клубу знаходили шлях до журналу, таким чином ці два органи об’єднали всю творчу інтелігенцію Львова, яка вважала за можливе забирати голосу межах легальних можливостей так званої Генеральної Губернії [3, 424]. Окрім згаданого журналу виходило дві газети Львівські вісті, які були фактично німецьким органом та Краківські вісті, які редагував Михайло Хом’як. Ю. Шерех зазначає, що газета булав українських руках.
Загально-інформаційний матеріял вона мусіла містити з німецьких джерел, український матеріял був чесний, але зовсім не газетного типу і цілком випадковий. Переважно це були довгі статті, часто з продовженнями в інших числах, багато з нього мало наукове значення, але було воно далеке від проблемности, живої дискусії, наболілости» [3, 423]. У Краківських вістях Ю. Шевельов опублікував декілька статей, зокрема За українську літературну мову, Література ґрунту і ґрунт літератури, рецензію на статтю С. Кокота Доля українських письменників під большевиками» й паралельно працював для літературно-мистецького щомісячника Наші дні (Три профилі: До перевидання праць наддніпрянських мовознавців у Львові, «Незаступна втрата Василь Сімович – мовознавець, Сила молодості (Про київську драматичну студію, Сувора школа (Сто років з дня смерти Маркіяна Шашкевича)», В світлі людських почуттів Риси постсовєтського літературного стилю тощо. Деякі літературно- критичні статті були згодом неодноразово передруковані, зокрема Театр Лесі Українки чи Леся Українка в театрі, Меч, труби, лютня. Про поезії Лазаря Барановича». Незважаючи нате, що Ю. Шевельов справою свого життя вважав дослідження в царині славістики, журналістика та редакторська робота стали певним стартом, з якого народилась ще одна іпостась Юрія
Шевельова – Юрій Шерех – один з найвидатніших модерних есеїстів України. Автобіографічні спогади у цьому плані є безцінним як для вивчення історії української журналістика, такі для осягнення творчої лабораторії автора.
ЛІТЕРАТУРА
1. Шевельов (Шерех) Ю. В. : Матеріали до бібліографії / Упоряд. : А. Даниленко, Л. Чабан. – Нью-Йорк: УВАН, 1998. – 200 с.
Загоруйко Н. Журналістська діяльність Юрія Шереха в Україні за автобіографічними спогадами Я – мене – мені… (і довкруги)»
Мова. Суспільство. Журналістика. 2016 2. Шерех Ю. В. Пороги і запоріжжя : Література. Мистецтво. Ідеології в 3 т. т. 1 / Ю. В. Шерех. – Харків : Фоліо, 2012. – 571 с. Шерех Ю. В. Я – мене – мені… (і довкруги. Спогади. 1. В Україні. – Харків :
Фоліо, 2012. – 475 с.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал