Мова. Суспільство. Журналістика




Сторінка12/13
Дата конвертації08.01.2017
Розмір2.8 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Тетяна Чепурняк,
канд. філол. наук, викл.
(м. Кам’янець-Подільський)
СПЕЦИФІКА НАУКОВИХ РЕЦЕНЗІЙ ДАРІЇ ВІКОНСЬКОЇ
Методи відтворення, предмет дослідження (вже відображена кимось дійсність) визначають особливості процесу рецензування. Об’єкт критики є основним чинником у розрізненні рецензій за тематичним спрямуванням. Дослідники (В. Ворошилов, В. Здоровега, Л. Кройчик, О. Тертичний) наголошували на тому, що в центрі уваги рецензента може опинитися і науковий твір для його подальшого аналізу та оцінки. І. Михайлин відзначав у рецензіях може пропонуватися своє бачення матеріалу (теми) й розв’язання проблеми, тоді вони не лише дають оцінку, а є самостійним внеском у науку [5, 104]. К. Серажим відносила наукові рецензії до літературних [6, 314], натомість О. Кузнецова розглядала їх як окремий вид [4, 106]. Однак журналістикознавці поглиблено не досліджували цей жанр, а наукові рецензії окремого автора, зокрема Дарії Віконської, не ставали самостійним об’єктом вивчення. Сама письменниця на сьогодні залишається маловідомою постаттю української культури. Перераховані чинники зумовлюють разом актуальність теми. Відтак мета дослідження – виявити особливості наукових рецензій, підготовлених і опублікованих Дарією
Віконською у ті роки ХХ ст.
Дарія Віконська зосереджувала увагу на проблемах з літературознавства, релігієзнавства, мистецтвознавства і заявила про себе як про високоерудованого, глибоко інтелектуального критика
[1, 7]. Василь Ґабор зазначав, що Дарію Віконську Михайло Островерха зараховував до теоретиків українського мистецтва [2]. Саме тому вона не могла залишити поза увагою монографію про художника Олексу Новаківського, опублікувавши критичний відгук на сторінках часопису Дзвони за 1934 р. Підписала його Іванна Федорович-
Малицька, хоча на позначення цієї непересічної творчої постаті західноукраїнського літературно-мистецького простору х років
ХХ ст. здебільшого використовується псевдонім Дарія Віконська. Рецензію дослідниця розпочинає бібліографічним описом видання, що виконує функцію заголовка. У вступі розглядає процес друку книг, присвячених українським малярам, їх якість, цінність. Дарія Віконська наголошує на потребі такого різновиду видань, у яких би йшлося про
Чепурняк Т. Специфіка наукових рецензій Дарії Віконської
Мова. Суспільство. Журналістика. творчість галичан Івана Труша та Олекси Новаківського. У такий спосіб обґрунтовує актуальність появи монографії про Олексу Новаківського. Від загальної оцінки видання (гарно видана монографія) вона переходить до розгляду способу дослідження теми Володимиром
Залозецьким. Рецензент стверджує, що автор видання послідовно доводить Олекса Новаківський – колорист, якому властиві монументальність та динаміка вислову. Аргументами слугують численні цитати, наведені з праці. Дарія Віконська, окрім основної, називає ще й інші структурні складові змістової частини монографії біографія художника, перелік його праць, огляд літератури про Новаківського,
35 репродукцій творів. Оцінює позитивно і стиль мова добра, дохідливий, науковий виклад. Рецензент, на думку О. Кузнецової, повинен не лише об’єктивно наскільки це можливо) оцінити роботу, ай делікатно підказати авторові помилки [4, 103]. Таких вимог дотримується Дарія Віконська. Вона шкодує, що автор не порівняв творчість О. Новаківського з картинами інших тогочасних художників, не згадав про засновану вдома малярську школу. Зауваження рецензент чітко аргументує, вказуючи на вигоду автор міг би отримати цікаві спостереження, важливість згадки про школу полягає у її значенні. Про О. Новаківського висловлюється метафорично, у такий спосіб наголошуючи на його вагомій ролі у процесі удосконалення суспільства. На позначення професії О. Новаківського Дарія Віконська використовує лексеми артист, маляр, мистець, що не є властивим для сучасного мовлення.
У доробку Дарії Віконської є рецензії і на релігійну тематику, які були опубліковані в неперіодичному науковому виданні Записки Чина Св. Василія Великого 1932 р. Ці відгуки були підготовлені на закордонні дослідження, що не викликало для неї труднощів, адже досконало володіла іноземними мовами англійською, французькою, німецькою, італійською, польською [2]. Усі рецензії розпочинаються бібліографічним описом видання, поданого мовою оригіналу – англійською, однак відрізняються масштабністю розгляду і рівнем чіткості у формулюванні думки. Наприклад, нагромадження синтаксичних конструкцій наявне на початку рецензії «St. Basil and monasticism» (назва рецензованої праці використана як заголовок, що утруднює сприйняття Книжка, як навчає нас передмова, написана з приводу появи однієї праці про св. Василія Великого (St Basil the Great, a study in monasticism, by W. K. Lowther Clarke. Cambridge 1913), в якій, після думки G. Murphy, цілий предмет невідповідно потрактований»

133
[1, 325]. Далі конкретизовано В. Кларком була здійснена спроба простежити відповідність засад Василієвого монаршого життя потребам і вимогам сучасних християн – протестантів-англіканців. Попри недоліки праці про св. Василія Великого, відзначено і її наукову цінність, працю автора – один із перших переклав англійською мовою Аскетичні твори святого. Відтак Дарія Віконська вдається до розгляду двох праць, почергово згадуючи, зіставляючи їх. Затвердженням дослідниці, G. Murphy подекуди полемізує з іншим автором, саме тому її книжка не є якоюсь історичною працею, але радше студією науки св.
Василія Великого про монаше життя [1, 326]. Далі Дарія Віконська відзначає наявність бібліографії на початку книги, цікаву форму викладу правил життя ченців, а в підсумку дає високу оцінку праця дуже совісна і цікава для інтелігенції.
По-іншому побудована рецензія на статтю професора І. Мірчука. Дарія Віконська англомовний бібліографічний опис видання використовує як заголовок до свого дослідження. Розпочинається рецензія з повідомлення про вихід в журналі «Slavonic Review» статті проукраїнську уніатську церкву в англійському перекладі. Далі рецензент аналізує працю науковця, висвітлюючи переваги, однак часто демонструє невідповідне слововживання пластично та цікаво представляє політичні обставини та психологічне підложжя, яке допровадило до унії з Римом, влучно підкреслює, що православні приклонники унії представляли собою українську національну ідею, стаття обіймає найдавніші часи, автор розвиває національне значення унії для українського народу [1, 334]. Чітко визначає хронологічні межі, які були охоплені в статті, – від прийняття християнства до сучасності. Вона відзначає актуальність теми і важливість появи статті у відомому часописі як для українців, такі для людей, які проживають в інших країнах. У наступному абзаці Дарія Віконська не розкриває положень статті, а зосереджує увагу на подальшій діяльності І. Мірчука, що не простежувалося в інших рецензіях. На завершення зазначає, що очікує від професора нових вартісних праць Сподіваємося, що проф. Мірчук і дальше розвиватиме свою високоцінну інформаційну і наукову діяльність між чужинцями [1, 334]. Така додаткова інформація і кінцівка є визначальним рисами композиції аналізованої рецензії і вирізняють її з-поміж змістоформ того ж автора. Дослідниця О. Кузнецова зазначає, що у науковій рецензії автор багато місця віддає опису, викладу суті наукової праці [4, 106].
Чепурняк Т. Специфіка наукових рецензій Дарії Віконської
Мова. Суспільство. Журналістика. Підтвердженням цьому є рецензія на видання Г. Робінсон, у якій подано історію грецького монастиря св. Іллі в Карбоні. Традиційно Дарія Віконська наводить повний бібліографічний опис. Після цього звертається безпосередньо до праці і знайомить читача з нею, вказуючи на вид видання (збірка документів з історії монастиря св. Іллі, побудову (три томи. Відзначає наявність вступної статті з коротким історичним нарисом, у якому йдеться про заснування монастиря та подальше його існування. Від такої короткої характеристики Дарія
Віконська переходить до детального відтворення змісту, чого не робила в попередніх рецензіях, а завершує розповідь показом стану монастиря св. Іллі в сучасний період. Наприкінці повертається до розгляду композиції, наголошуючи, що перший том збірки містить перелік ігуменів монастиря і список монастирів і церков, які колись належали до великого осідку в Carbone». Дарія Віконська зауважує, що історичні документи, які увійшли до другого і третього томів, написані грецькою, однак є англійський переклад. Рецензент також повідомляє, де знаходяться оригінали, і відзначає, що процес віднаходження нових рукописів триває.
Як бачимо, Дарія Віконська в більшості наукових рецензій не висловлювала зауважень (виняток – розгляд монографії В. Залозецького Олекса Новаківсь кий. Її рецензії – це розгляд монографії, збірки документів, статті, які були написані на мистецьку і релігійну тематику. Критик висловлювала особисте ставлення до поставленої проблеми, наголошувала на значенні праць, по-різному аналізувала їх структуру і наводила аргументи, що позначилося на композиції самих рецензій. У відгуках на закордонні дослідження власні назви наводить мовою оригіналу. Спільним для них є те, що усі рецензії розпочинаються бібліографічним описом. Завершуються висновками, які містять позитивну оцінку, що базується на спостереженнях і міркуваннях, узагальненнях Дарії Віконської. Для рецензій властивий науковий викладі водночас дохідливий, читабельний стиль.
ЛІТЕРАТУРА
1. Віконська Дарія. Ars Longa… : Літературознавство. Мистецтвознавство. Культурологія. Есеї / Дарія Віконська / упоряд. та літ. редакція Надії Поліщук. – Львів : ЛА Піраміда, 2015. – 352 с. Ґабор В. Аристократка духу : Дарія Віконська Електронний ресурс / Василь Ґабор. – Режим доступу : http://femmodern.org/publkacyi/73-vasil-abor- aristokratka-duhu-darya-vkonska.html. – Дата доступу 07.02.2016.

135 3. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : підручник / В. Й. Здоровега. – Львів : ПАІС, 2004. – 268 с. Кузнецова ОД. Аналітичні жанри і методи преси : посібник / Олена Дмитрівна Кузнецова. – Л. : ПАІС, 2013. – 196 с.
5. Михайлин І. Л. Основи журналістики : підручник / І. Л. Михайлин. – те вид. перероб. та доп. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 496 с. Серажим К. C. Текстознавство : підручник / К. С. Серажим. – К. : Київський університет, 2008. – 528 с.
Людмила Чернявська,
канд. філол. наук, докторант (м. Київ)
МОВНІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПРОСТОРУ
В МАС-МЕДІА
Соціальний простір є простором руху смислів, що виробляються соціальними інститутами в процесі соціальних практик. Мас-медіа є одним із найбільш активних соціальних інститутів, що займається виробництвом, поширенням та розповсюдженням інформації. Репрезентаційні системи, що виявляються як психологічні реакції в поведінці людини регулюються п’ятьма основними факторами (за Р. Ділтс), серед яких – мовні патерни (language patterns) [1]. Мовні репрезентації, творення мовних картин світу є ґрунтом для досліджень впливу інформації на людину (С. Кара-Мурза, Г. Мельник, В. Петрик, Г. Почепцов, В. Різун та ін.). Дослідження мовних репрезентацій пов’язане із розумінням просторовості в мові. Як зазначає О. Кравченко, вокалізм є характерно рисою мови. Він виражається у прагненні виражати відносини в термінах часу і простору [2, 3]. Просторові виміри будуються за певними ієрархіями, які визначають місце перебування, локальний простір. Крім традиційних моделей вертикалі і горизонталі, можливі системи відліку, що відзначаються послідовністю або одночасністю, цілісністю або фрагментарністю. Просторове моделювання умові характеризується утворенням багатошарових конструкцій. Вербалізація просторових компонентів відображає систему розташувань предметів у просторі. Простір перебуває в процесі творення, адже його основні форми як географічний, архітектурно-мистецький та соціальний перебувають у взаємозв’язках і розвитку. Процес виробництва простору складається
Чернявська Л. Мовні репрезентації соціального простору в мас-медіа
Мова. Суспільство. Журналістика. із трьох шарів просторові практики, уявлення про простір та репрезентація простору. Так, здійснюючи різні просторові практики, соціальні інститути формують уявлення про простір, а також відображають його, моделюючи його в різних типах реальності, що репрезентують мовні конструкти. Мас-медіа беруть активну участь утворенні реальностей, оперуючи соціопросторовими координатами.
Мас-медіа також підпадають під дію різних соціопросторових факторів під час творення мас-медійних продуктів. Цими факторами є глобалізація, концентрація, комунікація у просторі, сприйняття простору (наприклад, процеси соціалізації особистості або проблема чужинця та ін.). Соціопросторові практики тісно пов’язані із актуальною ситуацією, принципами плюралізму (множинність думок, множинність світів. Однією із соціопросторових практик мас-медіа є творення паралельних реальностей, представлена так званими «фейковими» матеріалами, коли журналістський продукт створений нехарактерними для журналістики засобами пропаганди – фальсифікація фактів, емоційність викладу, тобто продукування неправдивої інформації. Прикладом творення такої альтернативної реальності є матеріали китайських медіа про перемогу збірної КДНР на Чемпіонаті світу з футболу в Бразилії влітку 2014 року. Мовне структурування є соціально зумовленим, адже формування смислів відбувається колективно і на основі певного соціокультурного досвіду. Процес творення смислів складається із двохосновних операцій соціальна репрезентація та когнітивні структури. Смисли є частиною комунікації, вони виявляються нарівні соціального досвіду та ментального простору. Смисли тісно пов’язані із соціальною пам’яттю, яка фіксує значущі соціальні смисли передаючи їх із покоління в покоління. Як вказує П. Бурдьє, символічні структури здійснюють творення смислів, а на думку М. Фуко, дискурси є місцем появи смислів, отже, творення смислів здійснюють різні соціальні інститути, а мас- медіа є не лише їх творцями, алей поширювачами. Отже, когнітивні системи моделюють дійсність. Когнітивні системи оперують поняттям концепту, який В. Іващенко трактує як одиницю знання та одиницю пізнання, Т. Кузнєцова розрізняє два підходи до його розуміння – лінгвокогнітивний і лінгвокульурний. Вони мають різні класифікації, які розроблено у працях Н. Арутюнова, О. Бабушкін, О. Воробйова, В. Іващенко, А. Приходько, О. Хорошун та
ін. Так, В. Іващенко розрізняє типи концептів відповідно до середовища утворення когнітема (логоепістема, гносема); емотема; конатема;

137
ідеологема; соціологема; етнологема; лінгвокультурему; топологему; екологему; ідеологему; міфологему (як факторні компоненти) [2, 70]. О. Хорошун пропонує розгорнуту класифікацію за типом стандартизації універсальні, індивідуальні, групові, загальнонаціональні за номінативністю умові (номінативні і неномінативну – лакунарні за стійкістю (стійкі і нестійкі за регулярністю актуалізації (актуальні, неактуальні за структурою (прості (однорівневі, складні, калейдоскопічні, композитивні); за ступенем абстракції (конкретно- чуттєвий образ, уявлення (розумова картина, схема, поняття, прототип, пропозиція, фрейм, сценарій (скрипт, гіпонімія, інсайт, гештальт)
[5, 160]. Дослідження концепту в соціальних комунікаціях розробляє К. Серажим, визначаючи його подвійну природу як інтенції автора, згорнена смислова структура, що дозволяє сприймати текст. Концепти здатні конструювати та реконструювати соціальний простір, а отже, їх творення в мас-медіа має значні можливості у формуванні картин світу та керування інформаційними потоками.
Гештальт як тип концепту є формо творення цілісного образу через картинку. М. Маклюен вважав телебачення таким гештальтом в цілому
[3]. Гештальт є типом ідентифікації смислів, коли цілісність пропонує ідентифікації конкретного образу. Він базується на принципі візуалізації, проте, візуальні образи лише сприймаються оком, а їх інтерпретація відбувається у мозку на основі відомих схем, картин, образів та ідентифікація їх через власний досвід, що формується соціально. Фрейм як різновид концепту є своєрідною рамкою (frameworks), в яку вкладається певний смисл. Фрейми досліджуються вдвох основних напрямках (за В. Вахштайном): кібернетично-лінгвістична та соціолого-психологічна, а теорія фреймів має дисциплінарний характер, включає дані психології, соціології, когнітивної лінгвістики, кібернетики. Фрейми є схемами інтерпретацій, вони мають також свої різновиди фрейми-сценарії (динамічні фрейми, скрипт (уявленя про зміни процесів, сцена (статичний фрейм. Фрейми в мас-медійному дискурсі представлені формами, що переструктуровують інформацію в інше русло. Це можливе, наприклад, якщо заголовок до матеріалу не відповідає змісту або надає факту невідповідного розуміння.
Фреймування базується на вже наявному досвіді інтерпретації, тобто стереотипній ситуації.
Досліджучи метафоричне мислення в контексті мислення та сприйняття, Дж. Лакофф розглядає просторові метафори, які на його думку, позначають вмістилища і узгоджуються із поняттями культури.
Чернявська Л. Мовні репрезентації соціального простору в мас-медіа
Мова. Суспільство. Журналістика. Ментальні простори він розглядає в теорії когнітивних моделей, а їх основною ознакою називає концептуальність. Саме концепти здійснюють структурування повсякдення людини, а мас-медіа, що займають значну частину в її житті, здатні формувати концептуальні системи.
Мем як когнітивну одиницю медіапростору розглядають Д. Рашкофф, О. Квят та ін. Меми мають із концептами та їх типами спільні риси
– вони є одиницями інформації і культурними генами, разом з тим мають іншу природу. Це медіавіруси, які за своїми характеристиками, близькі до гештальтів, адже використовують зоровий образ (картинку.
Меми використовуються у рекламному дискурсі для просування певних товарів та послуга також, як реакція на соціальні практики меми, з’являються в мас-медіа та соціальних мережах. Використання цих форм дозволяє конструювати пропагандистські матеріали для осягнення конкретних ефектів. Таким спеціально запущеним в український інфопростір російський мем «вежливые люди, який мав наметі легітимізувати у свідомості українців позитивний образ російських окупантів у Криму. Історія створення та побутування цього мему була досліджена сайті Mediasapiens (публікація «#вежливые люди. Як штучно створене словосполучення інфікувало українські ЗМІ від 28 квітня 2014 року. Мем було ідентифіковано як чужий і на боротьбу з ним користувачами мереж було сформовано ряд мемів-протиставлень, наприклад, іронічне зелені чоловічки. Цей приклад демонструє можливості мемів як ідентифікаторів власного/чужого просторів, а його ігрова форма не є універсальною і просування смислів через меми ускладнене тим фактором, що його споживачами є переважно думаюча аудиторія, а їх творення пов’язане із процесом творчості.
К. Пивоварська назвала меми частиною мережевої міфології [4], адже міфи і меми мають однакову семіотичну структуру. М. Маклюен розглядає міфологію як комунікаційну технологію, а електронні засоби комунікації називає макроміфами, адже в їх основу також покладено стиснення інформації. Процеси міфологізації притаманні мас-медійному дискурсу, творення міфів є частиною сучасних медіа- практик. Репрезентації соціального простору в мас-медійному дискурсі відбувається у концептах та їх різновидах, мемах як сучасних формах міфів. Вони дозволять творити смисли, включені в культурний контексті можуть відображати соціальні практики або бути штучно створюваними смислами.
ЛІТЕРАТУРА. Дилтс Р. Моделирование с помощью НЛП. – СПб : Питер, 2001. – 288 с. Іващенко В. Концептуальна репрезентація фрагментів знання в науково-мистецькій картині світу (на матеріалі української мистецтвознавчої термінології Монографія / В. Іващенко. – К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго,
2006. – 328 с. Маклюэн Г. M. Понимание Медиа: Внешние расширения человека / Перс англ. В. Николаева; Закл. ст. М. Вавилова. – М Жуковский : «КАНОН-пресс-Ц»,
«Кучково поле, 2003. – 464 с. Пивоварська К. Головні риси культури віртуальних соціальних мереж /
К.Пивоварська // Філософські обрії. – 2012. – №28. – С. 71–81.
5. Хорошун О. Концепт як основне поняття когнітивної лінгвістики / О. Хорошун // Вісник Житомирського державного університету. Випуск 49. Філологічні науки. – 2010. – С. 158–161.
Ярослава Шебештян,
канд. філол. наук, доц.,
Галина Шаповалова,
канд. філол. наук, доц.
(м. Ужгород)
КРИТЕРІЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ОДИНИЦЬ МЕДІАТЕКСТУ
Особливий інтерес до вивчення медіатексту засвідчують численні праці сучасних українських журналітикознавців, в яких, однак, іноді спостерігаємо неповне, несистемне розуміння тане зовсім логічне виокремлення одиниць медіатексту. Хоча слід визнати, навіть мовознавчі енциклопедичні видання не дають стрункого й повного їх опису. А вивчення тексту в найрізноманітніших аспектах (у т.ч. всіх стилів і жанрів) неможливе без врахування його одиниць. Тим більше, що знання про текст є фаховими знаннями для представників багатьох гуманітарних професій, оскільки подібні знання визначають характер діяльності зі словом. Без знань про предмет діяльності немає і самої діяльності (…)» [1, 6]. А отже, питання окреслення та чіткого розуміння набору одиниць тексту є актуальним. Текст як складне утворення, лінгвальна одиниця найвищого рангу, включає мовні засоби усіх рівнів, тому не можна ігнорувати якийсь із них, надаючи перевагу, наприклад, лише синтаксичній складовій. Вона,
Шебештян Я, Шаповалова Г. Критерії диференціації одиниць медіатексту
Мова. Суспільство. Журналістика. безперечно, суттєва, оскільки найменшою комунікативною одиницею справедливо вважають речення (у письмовому тексті) / синтагму, фразу (в усному тексті. Тут можна задіяти і поняття висловлення / судження, які окреслюють найменшу комунікативну одиницю й нарівні логіки узгоджуються з уже названими поняттями. Як граматично та інтонаційно оформлене смислове закінчене ціле висловлення характеризується предметно-смисловою вичерпністю, мовленнєвим задумом або мовленнєвою волею мовця, типовими композиційно- жанровими формами завершення. Конститутивною особливістю висловлення як комунікативної одиниці тексту є зміна мовленнєвих суб’єктів-мовців (у мовленнєвому процесі, що обрамляє висловлення і відділяє від інших зв’язаних з ним висловлень [2, Оскільки найменша комунікативна одиниця тексту розглядається в різних аспектах, доречно задіювати й терміни, які окреслюють її з фонетичного погляду й набувають першочергової ваги під час аналізу усного тексту (аудіовізуального медіатексту, живорозмовного тексту. В усному текстів аудіовізуальних ЗМІ найменшою, хоч і некомунікативною, одиницею є фонетичне слово / акцентно-ритмічна структура, група. Одне від одного вони відокремлені найменшими паузами (це залежить як від комунікативної мети, темпу мовлення, такі від індивідуальних особливостей мовця. Фонетичне слово, – зазначає Ю. О. Карпенко, – є одиницею загалом більшою, ніж просто слово
(…). Воно втягує до свого складу суміжні службові слова, об’єднуючи їх спільним наголосом [3, 123]. Такі одиниці утворюються за рахунок втягування у структуру попереднього перед наголошеним слова
(проклітики) або розташованого після (енклітики. Можливі варіанти одночасного поєднання і проклітиків, і енклітиків. Ритмічні структури
/ фонетичні слова (два і більше) утворюють більші сегментні одиниці
– синтагми. «(…) своїм змістовим боком та граматичною організацією синтагма є одиницею синтаксису, а своїм звуковим боком вона належить до сегментних фонетичних одиниць, займаючи своє місце поміж фонетичним словом і фразою. Звичайно, якщо речення побудоване з одного слова, то синтагма збігається водночас із фонетичним словом, із фразою. Але це скоріше виняток, а не правило [3, 132]. Вони є фонетично цільнооформленими, з єдиним синтагматичним наголосом, який характеризується посиленням акустичних параметрів, зокрема гучності, і переважно припадає на останнє слово синтагми при цьому мелодика спочатку підвищується, а потім понижується. Паузи між синтагмами триваліші, ніж між фонетичними словами (на письмі такі
паузи не завжди відповідають розділовим знакам, оскільки прямий зв’язок між членуванням на синтагми і розділовими знаками не завжди є. Поділ фрази на синтагми може бути різним, що залежить, як слушно зауважує Ю. О. Карпенко, від інтонації мовця, темпу мовлення, а головне
– від інтерпретації, від розуміння змісту висловлювання [3, 133]. Комунікативною ж сегментною одиницею тексту є фраза, що співвідносна з іншою комунікативною одиницею – реченням / висловлюванням. Фраза, крім того, може розглядатися як реальна одиниця тексту, оскільки є носієм мікросемантики, хоча не завжди втілюється нарівні двох і більше синтагма може складатися лише з одного фонетичного слова чи з однієї синтагми. Однак в будь-якій своїй деталізації фраза є ієрархічно найвищою фонетичною одиницею. Вона має свої семантичній граматичні (морфологічні і синтаксичні) засоби організації (…). (…) фонетичні засоби організації та виділення фрази – ті ж, що і в синтагми паузи між фразами, фразовий наголос та інтонація [3, Так само, враховуючи те, що нарівні змісту текст членується на фрагменти, які розкривають одну мікротему, можна говорити про реальну одиницю – найменший словесний масив, що складається з лінійно розташованої сукупності речень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність, після якої йде інша цілісність того ж рівня
[4, 679]. При актуальному членуванні речення це надфразна єдність, а графічно – абзац. Удрукованому тексті абзаци входять у більші за обсягом мовленнєві масиви, формуючи макроструктуру тексту і забезпечуючи його цілісність за допомогою дистантно реалізованих смислових і формально-мовних міжфразових зв’язків. Одиницями тексту в більш масштабному вимірів перспективі всієї його глибини є розділи, підрозділи, глави [4, 679–680]. Для графічно втіленого друкованого) медіатексту типовим є членування на абзаци і розділи, які співвідносяться як вторинні з інтонаційними (первинними. Однак, крім комунікативних, до одиниць тексту належать також інші,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал