Морщакова О. С. Історико-соціальні та правові аспекти гендерної рівності




Сторінка5/8
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 14. Міжнародний досвід по правовому забезпеченню гендерної рівності

35 Міжнародною спільнотою робляться кроки для об'єднання зусиль всіх державна боротьбу з усіма видами гендерного насильства таза припинення дискримінації людини за статевою ознакою. Прийнято ряд міжнародних правових документів. У 1902 р. в Гаазі були прийняті міжнародні конвенції щодо колізій в законах різних країн відносно питань шлюбних відносин, розлучень та опіки над неповнолітніми.
У 1904 і 1910 роках були прийняті конвенції, що стосувались заборони торгівлі жінками і дітьми. В міжнародному документі, під назвою Статут Ліги націй, були зазначені положення про встановлення людських умов життя для всіх людей, незалежно від статі й віку та заборону на торгівлю жінками й дітьми. На Х сесії Асамблеї Ліги націй, що проходила у 1935 р, було прийнято рішення розглянути питання про становище жінки в політичній і громадянській сферах. Сьогодні, в міжнародному праві існує близько 20 міжнародних конвенцій присвячених жіночому питанню. Вони були розроблені державами, що є постійними членами Організації
Об’єднаних Націй,
Саме міжнародна співпраця в сфері захисту прав людини здійснила вплив на формування й
розвиток інституту захисту прав жінок. Та хоча статева рівноправність у всіх сферах
суспільного життя проголошувалася як принцип, все жданий підхід до цього питання
сприймався як підтягування рівня жінок до рівня чоловіків.
В цей період були прийняті наступні міжнародно-правові акти, що стосувалися жіночого питання та регулювали відносини в різних сферах життєдіяльності суспільства Конвенція про політичні права жінок (р, Конвенція про громадянство одруженої жінки (1957 р Конвенція щодо дискримінації у сфері найму та праці (1958 р Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960 р Конвенція про згоду та взяття шлюбу, шлюбний вікі реєстрацію шлюбу (1962); Уроці ООН схвалила Конвенцію "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Україна ратифікувала цю Конвенцію 19 грудня 1980 року. У конвенції заявлено, що просування рівності між чоловіками і жінками є центральним принципом ООН і становить предмет зобов’язання держав членів. У цьому документі фактично визнано наявність дискримінації жінок, відображено ставлення світової спільноти до всіх форм дискримінації жінок, вказано нате, що незважаючи на цілий ряд міжнародних документів, така дискримінація продовжується. Конвенція охопила все коло проблем, з якими стикається жінка і зобов'язала держави, які її ратифікували, засудити дискримінацію жінок у всіх її формах та запропонувала включити принцип рівних прав чоловіків та жінок у національні Конституції, інше відповідне законодавство, забезпечити практичне здійснення цього принципу. Конвенція також обумовила, що держави-учасниці мають активно протидіяти торгівлі жінками та експлуатації жіночої проституції. Уроці Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Декларацію про рівність чоловіків і жінок, в якій визначено, що "дискримінація за ознакою статі в політичній, соціальній, освітній, культурній та інших сферах стає на перешкоді до визнання й здійснення прав людини та основних свободі що принцип рівноправності жінок і чоловіків розглядається як основна умова демократії. В Декларації подано перелік напрямів діяльності держав членів РЄ для утвердження рівного статусу чоловіків і жінок, серед яких захист особистих прав участь у політичному, економічному житті доступ до державних посад всіх рівнів права у подружньому житті доступ до всіх професій, зайнятість роботою та заробітна плата сприяння економічній незалежності та
ін.

36 На Четвертій Всесвітній конференції ООН зі становища жінок (Пекін, вересень 1995 р) були прийняті найбільш резонансі документи щодо гендерної рівності - Декларація і Платформа Дій. Пекінська Платформа Дій розглядає розширення праві можливостей жінок у контексті забезпечення рівноправності між жінками і чоловіками, і саме такий підхід становить передумову для досягнення політичної, соціальної, економічної та культурної безпеки у відносинах між народами. Також у Пекінській Платформі дій зазначається про необхідність комплексного підходу до гендерної рівності, впровадження проблематики рівності між статями вусі галузі життєдіяльності суспільства, на всіх рівнях управління ними. Європейська спільнота надає велику увагу такому підходу у політиці. Так, наприклад, Амстердамська угода (1997), метою якої була підготовка Європейського Союзу до розширення на Схід, офіційно закріпила положення щодо впровадження гендерних підходів у всі галузі політики та діяльності Європейського Союзу, це чітко визначено у завданнях та цілях Співтовариства як ліквідація нерівності такі сприяння рівності між чоловіками і жінками (статті 2 і 3). Серед інших міжнародних документів хотілося би звернути особливу увагу на Цілі Розвитку Тисячоліття, підписані Україною у числі 189 країн світу році на Саміті Тисячоліття ООН (вересень 2000 р.
23 вересня 2003 року під час 58-ої Генеральної Асамблеї ООН Президент України Леонід Кучма передав Генеральному Секретареві ООН Кофі Аннану аналітичну доповідь Цілі Розвитку Тисячоліття Україна. Цілі Розвитку Тисячоліття для України передбачають виконання наступних цілей протягом
2001-2005 років
1) подолання бідності
2) забезпечення якісної освіти впродовж життя
3) сталий розвиток довкілля
4) поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності
5) обмеження поширення ВІЛ-інфекції / СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів
6) забезпечення гендерної рівності. Звичайно, досягнення, зазначених у Цілях розвитку тисячоліття, мети потребують політичної волі представників центральних та регіональних/місцевих органів влади, глибокого розуміння як владою такі суспільством необхідності участі чоловіків і жінок у процесі прийняття рішень та управління державою. Виконання зазначених цілей приблизило б українське суспільство до європейської спільноти, де на вищому рівні було прийнято рішення про впровадження принципу рівності між статями у всі галузі суспільства і на всі рівні управління ними. Особливої уваги заслуговує вивчення змісту доповіді про розвиток людини за 2000 р, яка була підготовлена на основі Програми розвитку ООН. В цій доповіді визначалося, що характерною ознакою кожної цивілізації є її відношення доправ та свобод людини. Будь-які прояви расизму, дискримінації відносно жінок, деспотизму, ксенофобії і таке інше, позбавляють жінок і чоловіків їх гідності та свободи. Жінки та чоловіки вправі вимагати таких соціальних умові юридичних гарантій, які б надали їм захист від зловживань і злиднів, могли б гарантували життя, вільне та гідне людини. Особливе місце в цій доповіді займають сім свобод Свобода від дискримінації – це рівність чоловіків і жінок в усіх сферах життєдіяльності незалежно від статі, расової, етнічної, національної приналежності чи релігійних переконань. Свобода від злиденності – це право нагідний рівень життя. Свобода розвитку й реалізації людського потенціалу – це право на можливість будь-якої людини реалізувати свої знання, вміння та навички в суспільному та громадському житті. Свобода від страху – від погроз, особистої небезпеки, від катувань, свавільних арештів та інших актів насильства. Свобода від несправедливості й порушень законності.

37 Свобода думки, слова, участі в процесі прийняття рішень і формування асоціацій. Свобода достойно працювати, не зазнаючи експлуатації. Можливість забезпечення всіх цих свобод можлива тільки за умов створення відповідних державних інститутів та законів.
Тема 15. Механізми впровадження гендерної політики у Європі ООН були проведені всесвітні конференції, що стосувалися проблеми рівності жінок. Конференція, яка відбулася в Мехіко 1975 р, ухвалила План дій. На ній Генеральна Асамблея ООН оголосила Міжнародне десятиріччя жінки ООН. У 1979 р. На Генеральній Асамблеї ООН була прийняла Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок, учасниками якої на сьогодні є 133 держави. На всесвітній конференції, що відбулась в Копенгагені (Данія, 1980 р) було ухвалено Програму дійна другу половину Десятиріччя жінки, в якій головне місце посіли питання освіти, зайнятості та охорони здоровя.
 Всесвітня конференція, яка відбулась в Найробі (Кенія, 1985 р. На ній були зроблені огляд та оцінка отриманих результатів за десятиріччя, було проаналізовано труднощі, що виникли. Крім цього, було прийнята нову Програму та стратегію поліпшення становища жінок на період до 2000 р. Всесвітня конференція з прав людини (1993 р, Відень, Австрія. У підсумкових документах конференції – Віденській Декларації та Програмі дій, підписаної урядами 171 держави. Пункт 18 Програми зазначає, що права жінок і дівчат є невід’ємною складовою й невідокремлюваною частиною загальних прав людини. Крім цього, було створено посаду Спеціального доповідача з проблеми насильства проти жінок, обов’язком якого була щорічна доповідь про випадки насильства та репрезентація програми дій ООН і держав стосовно їх викорінення й попередження. Всесвітня конференція проведена в Пекіні (Китай, 1995 р, закцентувала увагу на нових проблемах жінок, якими були насильство, участь у політичній діяльності, зубожіння. Там було прийнято Платформу дій, що визначила основні проблемні галузі становища жінок у світі та засоби їх покращання. Конференція в Женеві (Швейцарія) була проведена уроці і важливим компонентом проблематики підготовчих документів якої було юридичне забезпечення гендерної рівності. Дані міжнародні зібрання певною мірою підвели підсумки гендерних напрацювань у ХХ ст., допомогли приділити особливу увагу жіночому питанню збоку світової спільноти. Рішення, прийняті під час конференцій сформували ефективний план дій щодо покращення становища жінок у всіх сферах суспільного життя. Найпершими, хто розробив національний механізм впровадження гендерної політики в Європі, були Нідерланди, Швеція, Франція та Литва. Так, Нідерланди в х рр. були аутсайдерами у впровадженні політики гендерної рівності, а вже в і рр. сталив ній лідерами. Розглянемо детальніше функціонування національних механізмів на прикладі Франції, Швеції, Литви та Нідерландів. У Франції реалізується національний механізм, при якому політика сконцентрована водному відомстві - Міністерстві у справах жінок. У Швеції та Литві активністю є діяльність омбудсменів з питань рівноправності. Таку р. у Швеції було прийнято Закон "Про гендерну політику. Для впровадження його вжиття створено спеціальні інституції, а також реалізація гендерної політики була визнана обов'язковою для всіх структур, незалежно від їх спеціалізації. Контроль за впровадженням гендерної політики здійснюється апаратом омбудсмена з рівних праві рівних можливостей. Крім того, було здійснено важливі заходи, такі як
1) складання офіційної статистики окремо по жінках та чоловіках
2) організовано курси з питань рівноправ'я для державних службовців усіх рівнів

38 3) усі урядові структури залучені проводити роботу з урахуванням принципу рівності представництва обох статей.
У Литві серйозними кроками у напрямку досягнення гендерної рівності є прийняття Закону "Про рівні можливості, а також заснування установи, яка наглядає за його дотриманням - Управління омбудсмена з питань рівноправ'я чоловіків та жінок. Управління омбудсмена уповноваженого) є незалежною громадською установою, яка має свою компетенцію і підзвітна тільки Сейму. Управління наглядає за дотриманням принципу рівних праві можливостей для чоловіків і жінок, встановленого уст Конституції та Законі "Про рівні можливості. Відповідно до Закону, уповноважений з проблем рівноправ'я разом з іншими працівниками Управління вивчає скарги щодо випадків дискримінації та сексуальних домагань за власною ініціативою проводить відповідне розслідування за умови, що факти порушення рівних прав установлені на основі матеріалів засобів масової інформації та інших джерел в межах своєї компетенції подає рекомендації до державних урядових і адміністративних установ Республіки Литва про перегляд законодавчих актів і встановлення пріоритетів у впровадженні рівних можливостей для жінок і чоловіків слідкує затим, щоб у ЗМІ не з'являлись оголошення дискримінаційного характеру присутній як спостерігач на вступних екзаменах до освітніх або наукових закладів чина конкурсах з прийому на роботу в межах своєї компетенції розслідує випадки адміністративних правопорушень і застосовує адміністративні санкції, тобто адміністративні штрафи тощо. Виконуючи свої функції, Управління омбудсмена з проблем рівноправ'я наглядає затим, щоб не відбувалося поширення статевої дискримінації. Закон також містить певні заборони щодо поширення у суспільстві поглядів, які пропагують зверхність однієї статі над іншою. Закон "Про рівні можливості" також накладає на Управління омбудсмена певні зобов'язання щодо поширення інформації. За згодою потерпілого, уповноважений з проблем рівноправ'я надає пресі та іншим ЗМІ інформацію про розслідування скарг щодо порушень принципу рівних можливостей.
Нідерланди змогли досягти значних успіхів у сфері гендерної рівності завдяки унікальній організації національного механізму забезпечення політики рівності статей, який базується на
міжвідомчому підході.
Розглянемо його детальніше, оскільки вважаємо цей досвід найбільш адекватним українській ситуації. Політика державного фемінізму та існування чималої когорти фемократок феміністок, які увійшли у владні структури, а також державних службовців, які працюють в уряді над створенням політики жіночого рівноправ'я) були головними факторами успіху. Була також надана фінансова підтримка реалізації цієї політики збоку держави. В Нідерландах було створено так званий залізний трикутник - систему взаємодії (мережу, яка передбачає співробітництво представниць жіночого руху та державних чиновників, а також тісної взаємодії між парламентом та демократками. Слабкості жіночого руху успішно компенсуються організаційними можливостями уряду і навпаки. Активністю характеризувалася діяльність Ради по емансипації, створеної в Нідерландах. Завдяки її зусиллям було досягнуто консенсусу в розумінні політики рівності статей як обов'язкової складової частини програми будь-якого кабінету міністрів. Рада сформулювала механізм для розробки та реалізації політики рівності статей, а також цілу низку політичних інструментів. В ідеалі Рада намагалася створити політичну мережу у сфері жіночої політики, яка мала бути якнайширше задіяна в політичному та державному житті.
Соціал-демократична партія в 1977 р. в Нідерландах висунула також ідею щодо створення в уряді посади державного секретаря з жіночої політики. Таку посаду було створено. Державний секретар має обмежені владні повноваження, але має право виносити на порядок денний засідань уряду актуальні питання і отримувати від членів кабінету міністрів відповідну підтримку, і це в значній мірі реалізовано.

39 У 1978 р. в межах міністерства культури, рекреації та добробуту було створено департамент з координації політики у сфері рівності статей. На відміну від Ради з емансипації він був утворений на необмежений термін. У 1981 р. було вирішено передати департамент з координації політики у сфері рівності статей до міністерства з соціальних питань та зайнятості, що відповідало змінам ідеологічних підходів до трактування жіночих проблем. В основу цього підходу було покладено ідею про ключову роль економічної незалежності для підвищення статусу жінок у суспільстві. Головна увага повинна бути приділена питанням зайнятості та соціального захисту жінок. Оскільки департаменту Нідерландах був створений перш за все як координуючий орган, його повноваження в галузі просування політичних ініціатив завжди були незначними. Його можливість реалізувати власні ініціативи обмежувалась недостатніми бюджетними можливостями. Міжвідомчий комітет з політики рівності, який повинен був виконувати ці функції, на практиці не міг з ними впоратися. Міністерства зазвичай посилали туди другорядних осіб або взагалі нічого не знали про роботу цього органу. Таким чином, Нідерланди демонструють модель інституалізації політики рівності (поліпшення становища жінок, яку
можна охарактеризувати як міжвідомчу. Міжвідомча модель реалізується також у США, де активно діє Міжвідомча Рада з питань жінок. Проведений аналіз може бути корисним для України, тому що політика сприяння гендерній рівності невідокремлена від політики соціальної, політики зайнятості, і тому потрібно бачити перспективні гендерні наслідки рішень, які ухвалюються сьогодні з метою розвитку гендерних відносин у суспільстві.
Міжнародні зобов’язання України
Наша країна має також міжнародні зобов'язання щодо гендерної рівності. Україна є членом багатьох міжнародних організацій, які протягом двох останніх десятиріч вивчають проблематику гендерної рівності. Україна активно підтримує діяльність міждержавних і громадських структур, спрямовану на забезпечення гендерної рівноправності, викорінення всіх форм статевої дискримінації. З ухваленням Конституції проголошено пріоритет людини наддержавою, розпочався новий етап розбудови правової держави. Спільними зусиллями народу створюється громадянське суспільство, в якому людина, її життя і здоров'я, честь і гідність стануть найвищою соціальною цінністю, а забезпечення праві свобод людини визначить діяльність держави і буде її головним обов'язком. З прийняттям Основного Закону України конституційний процес не завершився, він триває, конкретизується в законах, кодексах, концепціях, програмах, інших нормативних актах. Сьогодні є дуже важливою проблема законотворчого процесу щодо забезпечення рівних праві рівних можливостей жінок і чоловіків, заснованого на тому, що права жінки є невід'ємною частиною загальних прав людини. Рівність праві свобод людини і громадянина незалежно від статі визначається і гарантується Конституцією України, іншими законодавчими актами. Зокрема, стаття 24 Конституції України проголошує "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, замовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Отже, особливістю конституційної статті 24 про гендерну рівність є і те, що з-поміж
прав і свобод виокремлюється право жінки й чоловіка на рівність, як самостійне основне право
людини, поважання якого має бути гарантоване кожному. Це значний кроку становленні і

40
забезпеченні гендерної демократії в Україні. Визначаються й гарантії цього права через
створення можливостей. Передусім це надання жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї спеціальні заходи щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановлення пенсійних пільг створення умов, які дають жінкам змогу поєднувати працю з материнством правовий захист, матеріальна і моральна підтримка материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам, а також матерям. Цим самим у Конституції України відображено світові тенденції утвердження гендерної рівноправності, визначені Радою Європи у травні 1996 р. у "Діяльності Ради Європи щодо забезпечення рівності жінок та чоловіків відповідно до стратегічних цілей Пекінської та Віденської програм дій" (Страсбург, 20 травня 1996 р. Таким чином Україна в контексті світового розвитку і світових програм спільних дій, прийнятих міжнародними громадськими інститутами, вийшла на гуманістичний шлях розуміння Рівності, Розвитку і Миру.
Визначення в Основному Законі України принципу рівноправності жінок і чоловіків свідчить
про вихід Української держави і громадянського суспільства на європейський і світовий рівень
розв'язання гендерних проблем та регулювання відносин між жінками і чоловіками і є важливим
аспектом розвитку людського потенціалу, подолання віками існуючих бар'єрів, що зумовили
гендерну нерівність. Конституційне закріплення рівних праві рівних можливостей жінок і чоло-
віків має важливе значення і є об'єктивною умовою для поступовості, еволюційності
трансформаційних процесів. Тож на часі концептуальне визначення чітких орієнтирів гендерної
політики в Україні і мобілізація національних зусиль на розроблення та втілення програм, що
дають всьому населенню, особливо жінкам, широкий доступ до участі в економічному і
політичному житті та залучають їх до прийняття рішень на всіх рівнях влади.
Тема 16. Гендерна проблема в українському суспільстві
Дискримінація в соціально-економічній сфері
Надання жінкам більш широких можливостей, забезпечення їх незалежності, підвищення політичного, соціального й економічного статусу є важливою проблемою. Водночас обов’язковим у досягненні стійкого розвитку є збалансоване соціальне партнерство між жінками й чоловіками, яке потребує відповідних правових засобів врегулювання. Особливо актуального значення набуває ліквідація дискримінації в країнах з перехідним типом економіки, до числа яких входить і Україна. Однак, в українському суспільстві досі сильними є патріархальні традиції. У зв’язку з цим, викликає певну стурбованість тенденція повернення жінки до хатнього вогнища, яка останнім часом набуває популярності не лише серед чоловіків, що навряд чи сприятиме реальній рівності чоловіків і жінок. Наприклад, 50% опитаних громадян погоджуються з думкою, що наших жінок треба звільнити від примусової рівноправності, а понад 57% респондентів вважають, що жінка за умови відповідного заробітку чоловіка повинна залишатися вдома, виховувати дітей і турбуватися про сімю. Сфера економічних відносин у будь-якій державі найбільш чутливо відбиває нерівне становище жінок і чоловіків, а також можливостей реалізації їх праві законних інтересів. Утвердження загальнодемократичних норм та ринкових відносин без забезпечення достатніх гарантій і механізмів захисту, на жаль, призвело до погіршення становища жінок у всіх царинах суспільного життя. Серйозні порушення прав жінок відзначаються в соціально-економічній сфері, де жінки становлять 52,0 % всіх працюючих: у промисловості – 40,0%, у сільському господарстві – 45,0%, у будівництві – 28,0%, на транспорті – 30,0 %, некваліфікована праця охоплює близько 100 тис. жінок. Серед працюючих уночі 35,0% становлять жінки віком від 20 до 39 років. В цілому, заробітна плата жінок нижче заробітної плати чоловіків більш ніжна Важливо розглянути, як в Україні населення (включаючи і людей, від яких залежить прийняття рішень) бачить гендерну ситуацію і якою вона єна основі реальних статистичних даних. Для цього варто проаналізувати численні гендерні дослідження, які було проведено в Україні втому числі і державними структурами. Дослідження показують, що сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві характеризується нерівністю. Конституційно закріплене право жінок України на рівність з чоловіками у всіх проявах стало залежним від біологічної статі особи. Жінки складають більше половини випускників середніх загальноосвітніх шкіл - 57%, студентів вищих навчальних закладів -52%, а також ледве менше половини тих, хто вчиться в аспірантурі - 46%. Статистика показує навіть переважання жінок серед осіб з вищою та середньою спеціальною освітою, але частка жінок із вищою освітою, що займають керівні посади всіх рівнів - менше 20%. Відповідно до статистичних даних, вищою або середньою фаховою освітою в Україні володіють 43% працюючих жінок і тільки 34% працюючих чоловіків. Ідеться проте, що дуже часто, навіть за умови наявності однакової кваліфікації, за умов, що жінка має більше досвіду та ініціативна роботу наймають чоловіка. Державні службовці є загалом жінки - 72.7% (чоловіків - 27.3%), але першу (найвищу) категорію серед керівників державних служб мають 91.7% чоловіків і тільки
8.3% жінок.
Отже, економічна нерівність чоловіків і жінок підтримується системою гендерної
нерівності на ринку праці. Насамперед це стосується сфери професійної зайнятості, можливостей самореалізуватися різними шляхами, серед яких чільне місце посідає кар'єрне просування сходинками бюрократичного, професійного чи фінансового успіху. По службовій драбині просувають в більшості чоловіки періодичність підвищення кваліфікації в середньому у всіх галузях економіки сьогодні складає для жінок - 20 років, для чоловіків - 13 років. Хоча рівень зайнятості чоловіків і жінок майже однаковий, але перевага надається чоловікам, бо чоловік вважається стабільнішим працівником, ніж жінка, бо жінка більше часу приділяє сім'ї, бере декретну відпустку, й тому не є вигідною для організації. Жінки переважають серед безробітних, що мають вищу освіту (70%) і складають 80% усіх безробітних - випускників вищих навчальних закладів. Протягом тривалого періоду часу заробітна плата жінок у середньому по країні не перевищує 70% заробітної плати чоловіків. В жодній з галузей заробітки жінок не перевищують заробітки чоловіків. Найбільш суттєвим прояв цієї нерівності є у тих галузях економіки, де переважну більшість працюючих складають жінки. Незважаючи на високу професійну та освітню підготовку, жінки обіймають посади менш престижні, менш оплачувані, тому отримують заробітну плату в середньому на 30,7 відсотків меншу, ніж чоловіки.
Наявна в суспільстві дискримінація за ознакою статі виявляється у невизнанні виробничої
праці жінок у домашньому господарстві як соціально значущої. З врахуванням домашньої роботи жінки в середньому зайняті різними видами робіт майже на 25% часу більше ніж чоловіки. Вибудовується цікавий ланцюжок соціальних ролей і прав жінок в українському суспільстві, коли для соціальної самореалізації жінка повинна мати дітей. Паралельно вона повинна робити внесок до сімейного доходу, тобто працювати поза домом (хто при цьому одночасно працює в межах сім’ї, зрозуміло без коментарів, але робота неповинна перетворитися на кар'єру (аякже тоді заробити нормальні гроші. Такі погляди призвели до того, що в сучасній Україні жінки практично відсутні у вищих ешелонах виконавчої та законодавчої влади. Продовжує посилюватися гендерна асиметрія у зв’язку з розвитком ринкових відносин і зростаючою конкурентністю у соціально-економічній царині. Таку результаті фактично нерівноправного з чоловіками становища в суспільстві за радянських часів, у процесі здійснення реформ жінки були усунені від джерел розподілу та перерозподілу ресурсів і продуктів, отже не змогли взяти активної участі у приватизації й комерціалізації різних форм власності. А саме прибуток і форми його одержання стають сьогодні головними структурованими чинниками українського суспільства. Участь жінок у підприємницькій діяльності ще нестала вагомою. І хоча точних даних немає, але можна сказати, що частка жінок, зайнятих у сфері бізнесу,

42 становить приблизно 1,0 % ( в Росії – до 3,0 %). Реальністю нашого життя стала дискримінаційна політика наймачів стосовно жінок, особливо молодого віку. Важливими є результати опитування громадської думки щодо економічних, політичних прав та соціальних гендерних ролей у суспільстві, проведеного на зламі тисячоліть в 60 - ти країнах світу, включаючи Україну. На жаль, порівняльний аналіз цих досліджень свідчить про значну віддаленість українського суспільства від розвинених ліберально-демократичних країн. За цими дослідженнями, знову ж таки видно, що в Україні давно досягнуто рівність можливостей одержання всіх рівнів освіти і тут можна говорити про наближення до гендерної рівноваги. Проте опитування громадської думки фіксує неоднозначне ставлення до необхідності здобуття освіти чоловіками й жінками. Ось як виглядає Україна на тлі інших регіонів світу щодо згоди чи незгоди з тим, що освіта важливіша для хлопчиків, ніж для дівчаток. В Україні кожен п'ятий опитаний (20%) висловив згоду з твердженням, що освіта більше необхідна для хлопчиків. Причому українські чоловіки значно частіше (25%), ніж жінки (15%), впевнені уважливості освіти насамперед для хлопчиків. Отже, за загальним розподілом відповідей у цьому питанні Україна не відрізняється від інших країн Східної Європи, Азії та Африки, де також кожен п'ятий респондент вважає, що освіта є важливішою для хлопчиків, ніж для дівчаток. За традицією, що відтворюється віками, від жінок суспільство очікує виконання насамперед ролей матері та домогосподарки (навіть якщо жінка працює поза домом, а від чоловіків - ролей працівника-годувальника та політичного лідера. Міра неприйняття такого чоловічого й жіночого рольового набору дуже різниться серед регіонів світу. Про це говорить статистика проведеного в Україні дослідження, коли лише 55% опитаних вважають, що жінки й чоловіки мають рівні права в нашій державі. До того ж чоловіки переконані в цьому значно частіше (65%), аніж жінки
(47%). Дані досліджень у ти країнах світу показало, що серед інших східноєвропейських країн за ціннісно-нормативними уявленнями населення України більшою мірою наближене до Азії й Африки, аніж до Західної Європи. Так, Україна давно вже належить до країн, де стимулюється та схвалюється заняття жінок оплачуваними видами діяльності. Навпаки, мало хто заперечує проти участі жінок у забезпеченні сімейного добробуту. Переважна більшість опитаних українських громадян (75%) згодні з тим, що обоє - і чоловік, і дружина - повинні робити внесок до сімейного доходу. Ніякої відмінності між думками чоловіків і жінок не існує. Проте ставлення до жінок як до рівних за правами й можливостями учасниць на ринку праці є далеко неоднозначним. Гендерна дискримінація дуже швидко виявляє себе в ситуації економічної кризи та безробіття, знаходячи виправдання й підтримку серед громадян. Так, на запитання "Чи згодні Виз тим, що якщо не вистачає робочих місць, чоловіки повинні мати більше правна одержання роботи, ніж жінки" загалом 35% українства дало позитивну відповідь. Цей поширений у суспільстві патріархальний стереотип про справжнього чоловіка-годувальника призводить до постійно відтворюваної різниці середньої заробітної плати чоловіків і жінок, що нині складає близько 30,7 %, звичайно жне на користь останніх. Найбільш дискримінованими в цій ситуації можуть виявитися жінки, що є єдиними годувальницями своїх дітей, до того ж кількість таких сімей у суспільстві постійно зростає.
Гендерна нерівність у політичній сфері
Свідченням глибокої гендерної нерівності в країні та відсутністю рівноваги між жінками і чоловіками у політичній сфері є кількість жінок-депутатів парламенту, де співвідношення жінок чоловіків стало 1:19. Статистика чітко показує недостатнє представництво жінок у Верховній Раді, на керівних посадах в органах виконавчої влади та управління. Оскільки жінки в нашому суспільстві мають інші потреби ніж чоловіки, то виходить, що жінки України, їх проблеми, цінності та стандарти залишаються незабезпеченими, нереалізованими. Статистика доводить, що політична владав Україні є практично одностатевою, тому виходить, що більшість населення пригадаймо, що жінок таки 54%) нашої країни у сферах державного та громадсько-політичного життя не мають виразників своїх поглядів та побажань. Все це не дає змоги жінкам реально

43 впливати на процес прийняття рішень і брати активну участь у їх реалізації, знижує статус жінок у суспільстві. У різних видах політичної діяльності (участь у виборах, інтерес до політики, підтримка тих чи тих політичних партій і лідерів, участь у політичних акціях, робота в органах виконавчої та законодавчої влади) співвідношення чоловіків і жінок суттєво різниться. У суспільній свідомості за жінкою не вкоренився образ працівниці й політичного лідера, ай досі продовжує домінувати образ матері-доглядальниці, виховательки й домогосподарки. Тому жінки практично не беруть участі у виробленні державної політики, залишаючись пасивними спостерігачами й виконавцями, а також реципієнтами соціальної допомоги. У той час як реалізація громадянських прав передбачає повноцінну участь не тільки чоловіків, ай жінок на всіх рівнях функціонуючих у суспільстві соціальних інституцій, включаючи однаковий доступ до усіх позицій соціальної структури суспільства. Політика держави, основні принципи та механізми втілення якої формулюються переважно представниками однієї статі, не може відповідати потребам усіх громадян. Відсутність чи мізерне представництво жінок в органах, що приймають політичні рішення, є важливою проблемою навіть для сучасних ліберальних демократій, не кажучи вже про країни, що розвиваються чи трансформуються. Хоча в українському суспільстві протягом останнього десятиліття з'явилося вже чимало жінок-політиків, керівників політичних партій і організацій, значна частина населення, порівнюючи жінок і чоловіків як політичних лідерів, кращими вважає чоловіків. Серед опитаних в Україні згоду з тим, що чоловіки є кращими політичними лідерами, ніж жінки, висловили 45%. Проте щодо такої оцінки представники двох статей не є однодумцями. Переконаними в оцінюванні себе як кращих політичних лідерів є 60% чоловіків. На тлі інших регіонів світу українське суспільство щодо визначення переваги політичних лідерів за гендерною ознакою наближене до країн Східної Європи та Азії й однаковою мірою віддалене як від африканських, такі від розвинених західних країн.
Розбудова громадянського суспільства на засадах демократичної культури
У системі світового оновлення й реформування Україна прагне до творення громадянського суспільства на нових, гуманітарних засадах, що є передумовою демократичного устрою. Демократичне громадянське суспільство, його система життєздатні лише при формуванні демократичної культури соціуму. Демократизація і гуманізація соціального життя - магістральні вектори розвитку українського суспільства. Принципи соціальної інтеграції, консолідації і партнерства, закладені в основу теорії та практики сучасного гуманізму, спрямовують соціальний розвиток шляхом тлумачення тих форм нерівності, які завдають людям страждань, вселяють почуття незахищеності й невпевненості посилення справедливості та надання рівних праві можливостей усім представникам суспільства незалежно від статі, віку, раси, віросповідання та політичної приналежності (64,4). Долання традиційних гендерних стереотипів, творення нових формі загальнолюдських стандартів для жінок і чоловіків, гендерної культури нового взірця - потреба перебудови України у контексті світової спільноти, створення нових форм міжнародного спілкування та міжнаціональних відносин. Політика й суспільно-політичні структури держави відіграють першочергову роль у моделюванні умов життя, інституціоналізують збереження і відтворення статусу тієї чи іншої статі. Тривала історія дискримінації та обмежень, пов'язаних із кожною з ролей, які відіграють обидві статі, непомітно впливає на наші повсякденні дії та рішення. Демократичний розвиток суспільства не може обминути феномені проблему домінування способу життя, ідеологічних засад та інтересів, притаманних чоловічій статі, відтворення цих норм економічними, політичними та іншими структурами. Проблема не в жінках, а в ієрархії статей, в якій чоловік займає вищу позицію у порівнянні зі "слабкою статтю. Тому на порядку денному стоїть проблема створення справді рівних відносин партнерства між чоловіками та жінками і такого розподілу відповідальності, який би дав можливість ліквідувати порушення

44 рівноправності, що існують у різних сферах життя, втому числі у сфері прийняття політичних рішень.
Розвиток та підвищення рівня демократичної репрезентативності - один з аспектів
становлення паритетної щодо гендеру демократії. Можна стверджувати, що зміцнення ідей
та практики рівної участі чоловіків і жінок у політичному житті має розглядатися не як
загроза суспільному розвитку, а як чинник, що йому сприяє.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал