Морщакова О. С. Історико-соціальні та правові аспекти гендерної рівності




Сторінка4/8
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 9. Маскулінність і фемінність, сексуальна і гендерна ідентичності у соціальній
психології.
Незважаючи на велику кількість публікацій з гендерної проблематики, все ще не вироблено загальновизнаної теорії гендеру. Н. Болотіна, вважає, що гендер – це такий об’єкт суспільної реальності, який має різні аспекти і складає предмет багатьох галузей знань. З метою з’ясування змісту рівності між чоловіком і жінкою слід виходити з понять, що відносяться до цього питання. В соціологічних дослідженнях визначається різниця між чоловіками й жінками за наступними ознаками
Перша, це біологічна стать. Вона визначається фізіологічними відмінностями жіночого і чоловічого організмів, які формують характер особи, та визначають специфіку соціалізації. Наявність різниць у зовнішніх статевих органах визначаєте, як будуть виховувати народжену дитину - дівчинкою чи хлопчиком.
Друга, це гендерна ідентифікація, що формується в процесі усвідомлення своєї статі та реалізації відповідної поведінки. Даний процес починається ще в юному віці, коли особа копіює та наслідує поведінку дорослих дівчатка – жінок, хлопчики – чоловіків. Хоча він немає єдиного спрямування безпосередня активна діяльність та власний приклад батьків та інших, оточуючих її дорослих, з якими вона безпосередньо спілкується, мають досить велике значення під час усвідомлення дитиною своєї статі. Під час даного процесу дорослі заохочують тих дітей, які поводять себе відповідно до нормативів своєї статі. Тоді як, хлопчики повинні демонструвати набір маскулінних якостей активність, силу, мужність, готовність розраховувати лишена власні сили, в майбутньому стати головою родини, дівчатка, мають стати взірцем фемінної поведінки, яка включає в себе такі якості, як слабкість, терплячість, необхідність приваблювати, покора та інші. А відхилення від традиційної моделі поведінки не схвалюються батьками та іншими дорослими з її оточення.

29
Третя ознака – це гендерні ролі. Традиційні ролі, які нав’язуються всім жінкам, слід сформулювати таким чином жінка – берегиня сім'ї та вихователька дітей. Даний, історично сформований стереотип дуже сильно ускладнює для неї шлях до можливості самореалізації в державній, соціально-політичній, виробничій, освітній, та інших сферах, формує відчуття повної залежності від чоловіка, який повинен відігравати роль голови сімї. Вищезгадані гендерні ролі обох статей, перш за все, формують уявлення про створені в суспільстві соціальні обов’язки чоловіків і жінок. Історично визначено, що розвиток суспільства
був пов’язаний, передусім, з обов’язком статі та її відповідальністю перед життям цілої
цивілізації. Така відповідальність мала наступний розподіл чоловік став владою зі зброєю, а
жінка – мала обмежену свободу та була матір'ю і берегинею дому, її життя не було пов’язане
з виконанням зовнішньої ролі повноправного члена суспільства. Саме ці гендерні ролі
досліджувалися історією.. Але поняття гендеру неможливо в повній мірі визначити у термінах статевої ролі або сукупності тих ролей, що надані суспільством, воно представляє собою сукупність проявів соціокультурних складників статі, які виявляються розмитими та часто непомітними культурними кодами.
Тема 10. Гендерно-рольовий підхід до розгляду поведінки статей та стосунків між
ними.
Інтерпретація гендеру як явища культури
Розуміючи, що культура має бінарно-генетичний характер, можна умовно розділити всі культурні явища на два типи, а саме жіночий тип та чоловічий тип. В історії світової культури гендерні аспекти досить тісно переплітаються інь-ян, теза - антитеза Гегеля, матерія - дух Декарта, свідоме - несвідоме Фрейда. Подібна подвійність в культурі, може бути представлена за допомогою з’ясування, що вважається чоловічим, а що є жіночим (табл. 4.1.). Дослідники, які вивчають велику кількість інтерпретацій гендеру як явища культури, вважають, що в соціальному й культурному розумінні статі знаходяться приховані ціннісні орієнтації й установки. Вони побудовані так, що все обумовлене як чоловіче, слід вважати позитивним, важливим, домінуючим та таким, що має значення, а те, що сприймається як жіноче
– є негативним, вторинним та неважливим. Таке, доволі несправедливе та упереджене ставлення до жінок, досить яскраво представлено в таблиці.
Таблиця 4.1.
Опозиція жіночого та чоловічого в культурі.


Жіноче
Чоловіче
Темне Світле Низьке Високе Стихійне Логічно впорядковане Недосконале Досконале Незакінчене Закінчене Безмежне Обмежене Ірраціоналізм Раціоналізм Краса Користь Символічне Конкретне Динаміка Статика Ця теорія визначає статичність та сутнісну незмінність відносин, які сформувалися між соціальними групами та між статями по принципу чорному – рабство, чоловіку – владу, жінці – кухню тощо.

30 В своїй роботі «Стать та гендер про розвиток мужності й жіночності» американський психоаналітик Р. Столер в 1968 році вперше визначив розходження між поняттями стать і гендер. Він вважав, що гендер базується на психологічних та культурних поясненнях,
достатньо незалежних від тих, які визначають біологічну стать. На думку Столера: основний зміст слова стать - біологічний. Відповідно до цього значення, слово стать уданій роботі буде означати чоловічий або жіночий і відповідні біологічні органи, які визначають, чиє людина чоловіком або жінкою звідси слово стать буде мати біологічне або анатомічне значення. Таке слововживання явно не охоплює величезні галузі поведінки, почуттів, думок і фантазій, які відносяться до поняття стать тане мають винятково біологічного змісту. Термін гендер має скоріше психологічне й культурне значення. Якщо стать правильно визначити як чоловічу і жіночу, то гендер відповідно - як маскулінний і фемінний; маскулінність і фемінність можуть розглядатися як зовсім незалежні від (біологічного) статі. У своїй роботі «Стать і темперамент» Маргарет Мід представила спостереження життя трьох племен у Новій Гвінеї. Починаючи своє дослідження, Мід була впевнена втому, що біологічні статеві розходження формують і розходження соціальних позицій. Отримані в процесі дослідження дані не змогли підтвердили цю гіпотезу. Проводячи спостереження, щоразу, чоловіки й жінки виконували абсолютно різні ролі, іноді, навіть зовсім протилежні загальноприйнятим гендерним стереотипам. На основі цього, дослідниця робить висновок проте, що багато які, якщо не всі риси особистості, які ми вважаємо чоловічими або жіночими, так само погано пов’язані зі статтю, як той одяг або манери, які суспільство вданий період пропонує кожній статі. Таким самим чином антрополог Джордж Мердок зробив аналіз статевого поділу праці у
224 суспільствах. На основі отриманих даних, зроблено висновок проте, що в більшості видів діяльності є поділ праці за статевою ознакою, а деякі з них можуть виконуватися лише представниками однієї зі статей (наприклад, у всіх суспільствах, полювання й обробка металів є виключно чоловічим заняттям. Уроці в роботі «Обмін жінками», антрополог Гейл Рубін визначає стать як розходження в репродуктивній сфері, а гендер виникає тоді, коли біологічна стать змінюється культурою в конструкті маскулінності й фемінності. А в 1979 році психолог Рода Унгер використала термін стать, лише коли це стосувалось певних біологічних механізмів, а поняття гендер запропоновано використати у випадках, що стосувались культурних, соціальних і психологічних аспектів, які мають відношення до стереотипів мужності й жіночності. Сьогодні термін гендер широко використовується в багатьох гуманітарних науках, але цілком справедливо вказати на його складність і неоднозначність.
Деякі з сучасних вчених вважають, що термін гендерне має жодного гносеологічного значення, інакше кажучи, стать неповинна перетворюватися в гендер, щоб стати об’єктом наукового дослідження. Вданому випадку слід використовувати категорії статі біологічного і статі соціального. Теоретики фемінізму визначають необхідність використання терміну сексуальне розходження, але не гендер. Використання поняття гендер дає можливість стверджувати, що чоловіки та жінки побудовані симетрично. Збоку теоретиків сексуального розходження це твердження викликало різку критику, так як застосовуючи даний підхід по-перше, не враховується теза про чоловіче домінування по-друге, міститься передумова соціального конструктивізму по-третє, положення про симетричне конструювання гендеру розглядається як прихована форма соціальної нерівності.
Тема 11. Гендер як соціальний інститут та соціальний статус.
Починаючи з часу, коли стать більше не розглядалася як випадкова риса, що характеризує особистість, - формується і новий вимір соціальної структури суспільства. І коли на початку, гендер розумівся, як психологічний та культурний аспекти розходжень між статями, то протягом останніх десяти років, дослідники стали використовувати більш широке визначення

31 гендеру. Цей термін формулюється не лише як ознака індивідуальності, а як соціальний
інститут, тобто спосіб організації суспільства, що здійснює свій вплив на ролі чоловіків і жінок. Українські вчені, які займаються гендерною проблематикою визначають такі структурні елементи гендеру як соціального інституту
1. гендерні статуси – це норми, які визначають соціальне закріплення гендеру через поведінкову, емоційну та психологічну спрямованість
2. гендерний поділ праці – це розподіл між членами суспільства, що мають різний гендерний статус, продуктивної та домашньої праці
3. гендерно запропоноване споріднення – це права та обов’язки в сімейному (родинному) колі
4. гендерний соціальний контроль – це формальне і неформальне схвалення адекватної поведінки та покарання за неправильну
5. гендерна ідеологія, яка виправдовує існування гендерних статусів
6. гендерні іміджі (образи) – це культурне представлення гендеру на символічній мові та творах мистецтва, які створюють і легітимізують гендерні статуси.
В сучасній російській школі гендерних досліджень це поняття розуміється як соціальний
статус, що визначає індивідуальні можливості освіти, професійної діяльності, доступу до влади й репродуктивної поведінки. В своїх дослідженнях Г. Сіласте пропонує розмежувати гендерні та соціогендерні відносини. За визначенням Сіласте, у першому випадку йдеться про біопсихологічний підхід і недооцінюється роль соціальних факторів у формуванні гендерних відносин Методологічно в основі даної точки зору лежить суперечлива суміш поглядів фрейдизму, психологізму, соціології малих груп. Основною сферою аналізу цього соціолога є соціогендерні відносини, що виникають в процесі взаємодії жінок як багаточисельної соціальної спільноти, особливого соціуму, що відрізняється певними демографічними особливостями, багаторольовими функціями та певним соціальним статусом, з оточуючим мікро - і макросередовищем. Тут йдеться не про понятійні розбіжності, а про зміст, що не обов'язково передбачає появу нових понять. Гендерні відносини не можуть не бути соціальними і тому введення терміну «соціогендерний» є невиправданим. Таким чином, можна говорити лише про розташування розміщення дослідницьких акцентів. Слід зазначити, що розмежування понять стать і гендерне було виключно термінологічним нововведенням. Це стало поштовхом для створення нового - гендерного - підходу в соціальних науках. В своїх дослідженнях Е.А. Балаєва зазначає, що, стаючи суб’єктом правовідносин, особи не позбавляються своїх біологічних ознак, але наслідки біологічної визначеності можуть ігноруватися законодавцем. Вданому випадку законодавець не торкається безпосередньо біологічних особливостей індивідів, але метою правого регулювання є вирівнювання різних соціальних наслідків цієї ситуації.
Поняття гендер можна трактувати як соціокультурну категорію, тобто як певні
колективні уявлення, що перетворюють біологічні відмінності статей у соціальну й культурну
диференціацію. Термін гендер (gender), що досить часто трактують, як соціальна стать, на відміну від біологічної статі (sex), сьогодні є одним з основоположних елементів системи конструювання суспільства, таким як класова належність, вік тощо. Практично гендер є виявом особливостей соціального статусу, що формує індивідуальні
обмеження в сфері отримання освітив особливостях професійної діяльності та можливості
доступу до влади, а також у проявах сексуальності, репродуктивної поведінки та реалізації сімейної ролі. З глибокої давнини прогресивна наукова думка з була спрямована на порозуміння між людьми. На кожному історичному етапі розуміння поняття, ролі та місця людини в суспільстві змінювався в залежності від конкретних соціально-правових відносин. Інтерес до неї, як до індивідуального феномену має свій початок у Відродженні. Та лише найперші буржуазні революції проголосили декларації, які визначали абсолютну та безумовну цінність кожної

32 людини, її гідності, закріплювали свободу і рівні права. Дані документи визнали ідею прав індивіда, якими він володіє тому, що є людиною. Всесвітня історія, – стверджував Гегель, – являє собою рух розвитку принципу, змістом якого є свідомість свободи, тобто усвідомлення необхідності формування та розвитку вільної, незалежної особистості.
Відповідно до своєї сутності, людина є природно-соціальна істотою. Термін людина становить якісну визначеність та своєрідність живої істоти, за допомогою яких вона виділяється зі світу живих істот в силу її фізичних, психічних особливостей та тілесної побудови, а головне вмінню жити і розумно діяти в суспільному середовищі. З соціальної точки зору, людина уособлює поняття особистість. Формула рівності людей містить таку важливу складову, як
статева рівноправність. Рівність є яскравим проявом свободи людини. В загальному розумінні
свобода – це можливість діяти згідно з власною волею, своїми цілями, а не за зовнішнім
примусом чи обмеженням. Саме у роботах І.Канта отримала свій розвиток ідея свободи як природного права. Він пов’язував її з правовою рівністю людей та їх вільними стосунками. Природне право тільки одне-
єдине. А свобода є незалежністю від примусового ставлення інших, так як вона сумісна зі свободою оточуючих, відповідно до загального правила, притаманна кожній людині в силу її належності до людського роду. В сучасному світі свобода є необхідна умова життєдіяльності людини, вона означає певну соціальну автономію людини, її самостійність та рівність. Свобода випливає з духовної природи людини та в своїй основі є такою, що не може надаватися державою або суспільством, які, до того ж, мають право тільки визнати її за людиною. Ніяким чином належність людини до певної статі неповинна впливати на можливість бути вільною та користуватися наданою їй від народження свободою. Стать лише вказує різницю в
біологічному, фізіологічному, психологічному аспектах та в пов’язаних з цим соціальних ролях
людини. Та жодним чином вона неповинна обмежувати свободу самореалізації й розвитку
будь-якої особистості.
Тема 12. Гендерна соціалізація особистості.

Основу наукового інтересу сучасної ґендерної науки становить проблематика, яка раніше вважалася другорядною, а саме мовиться про сферу повсякденного, інтимного (ґендерні ролі, домашні обов’язки, шлюб та ін.). Її епіцентр стосується ідентичності (самовизначеності. Ґен- дерні дослідження, не ігноруючи кількісних методів, віддають перевагу якісним глибинному ін- терв’ю, методу усних історій, біографічному методу, культурологічному аналізу, психологічним та етнографічним технікам, які передають драматизм суб’єктивного досвіду людей. Часто застосовують вони специфічні методики принцип партнерства, співучасті, діалогу, що емоційно забарвлюють дослідження. При цьому ставлення дослідника до об’єкта свого пошуку має особливий соціальний вияв, атому супроводжується гнівом, радістю, симпатією, котрі виникають у процесі взаємодії та можуть впливати на результат конкретно-психологічного пізнання. Це зумовлює підвищену увагу до етики ґендерних досліджень. Ґендерна наука покликана повно враховувати у своїх пошукуваннях відмінність в економічному, сімейному і соціальному статусах, особливості стану здоров’я, віку, політичних поглядів суб’єктів ґендерної дії, атому її має цікавити не знеосібнена більшість, а специфічні соціальні групи та окремі представники ґендеру. Не можуть завадити розвитку цього важливого напрямку досліджень малочисельність і нерепрезентативність цих груп, оскільки лише врахування всіх розбіжностей дає змогу адекватно пізнати відмінну психосоціальну реальність в усій її різноманітності й повноті. Отже, ґендер – поняття, що використовується для відображення соціокультурного аспекту статевої приналежності людини й означає, з одного боку, соціальну організацію статевих відмінностей, з іншого – культурологічно характеризує поведінку, яка відповідає статі вданому суспільстві уданий час. Не стать, але ґендер зумовлює психологічні риси, здібності, види діяльності, професії і заняття чоловіків і жінок через систему виховання, традиції і звичаї,

33 правові та етичні норми. Г. Лернер чітко зазначив, що ґендер, – це набір соціальних ролей, або костюм, маска, гамівне вбрання, в якому чоловіки і жінки виконують свої нерівні танці. На відміну від статі, яка спричинює біологічні властивості, ґендер являє собою соціальний показник поведінкових моделей, соціальних стратегій і в кінцевому підсумку визначає соціалізацію людини в суспільстві у співвідношенні з її статевою приналежністю. У широкому розумінні цього слова ґендер – це насамперед накопичення соціального досвіду, а самі
ґендерні стосунки співвідносяться з іншими видами соціальних відношень – наприклад, класовими або расовими. Вивчаючи ґендерні стосунки світу в сучасних культурах та спільнотах, застосовуються близькі до дефініції
“ґендер” категорійні поняття – “фемінність”,
“маскулінність”, суспільний, патріархат, “сексизм” тощо. На сьогодні у науковій культурологічній та політичній літературі надзвичайно актуальними стали питання ґендерного лідерства, дихотомічних розходжень між лідерськими рисами чоловіків і жінок. Щодо останніх існують щонайменше два рівні висвітлення проблеми феномен жіночого лідерства пов’язують, з одного боку, із суспільним рухом заправа жінок, або ж феміністичним рухома з іншого – комплексом соціально-філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних теорій, що здійснюють аналіз статусу жінки у суспільстві. Прихильники феміністичної теорії вже ведуть мову про існування феміністичних технологій у культурі, політиці, котрі становлять своєрідну теологію соціального досвіду, метою якої є покращення ситуації у суспільстві.
Тема 13. Гендерна рівність як рівність праві можливостей

Забезпечення прав та свобод людини як основа розбудови демократичного суспільства
Рівність людей – це реальна однаковість їх соціальних можливостей не лише у використанні своїх права і у виконанні соціальних обов’язків. Розуміючи закономірну неоднаковість індивідуальних рис, якостей, здібностей і можливостей кожного індивіда та своєрідність його способу життя, соціальна нерівність, як результат такої несхожості, може бути певним чином пом'якшеною спеціальними державними заходами. У сучасному українському законодавстві існують наступні параметри розуміння соціальної та правової рівності.
1. Права та свободи людини повинні бути визнаним стандартом в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Дані стандарти сформульовано в Коституції України, в міжнародних документах та підлягають обов’язковому виконанню. Вони повинні безумовно виконуватися державами, що ратифікували міжнародно-правові договори і визнають права людини як фундаментальний принцип державної політики та правотворчості.
2. Права людини як права жінки. В основі порушення принципу рівності, який передбачений Конституцією України, виступає таке явище як дискримінація, що руйнує ідеї справедливості, демократії та веде до порушення прав жінок.
3. Права, обов`язки та відповідальність є основними елементи правого становища особи в суспільстві. А отже, саме вони є мірилом стандарту рівності в Конституції України та законодавчих актах.
4. Рівні права та свободи є найважливішим елементом гендерної рівності. Вони віддзеркалюють ступінь реалізації та гарантій рівності, які міститься в Конституції та законах України. Виконання вимог щодо забезпечення рівності жінок і чоловіків можна назвати реалізацією прав людини, яка визначена в міжнародних актах та законах держави. А дискримінація вданому
випадку є пасивною чи активною поведінкою, що має вираз в правовому обмеженні чи наданні
привілейованого становища особі за її статевою належністю. Дане поняття доволі часто використовується для визначення становища жінки в різних сферах життєдіяльності, а в деяких країнах використовується і в законодавстві. Таким чином, поняття рівність і дискримінація – це пов’язані між собою терміни. Відсутність дискримінації означає рівність, а рівність виключає дискримінацію.

34 Дискримінація за ознакою статі визнається як доволі поширене в суспільстві явище. Зміст її в порушенні рівності. Вданому випадку, неважливо, що породжує таке порушення - стать, раса чи інший соціальний чинник. Подібна нерівність не в змозі бути ліквідована лише силами тих, хто відчуває на собі вплив дискримінації. Вона може бути усунена при підтримці тих, хто дискримінується та зміни механізмів, що породжують стан дискримінації. По всьому світі жінки стикаються з порушення своїх прав. В багатьох куточках світу, в порівнянні з чоловіками, жінки мають значно менше можливостей отримати освіту, але при цьому їх знання, вміння і здібності вирішувати свої проблеми не отримують необхідної підтримки. Подібне співвідношення прав та можливостей безперечно веде до фактичної дискримінації. Дослідниця даного питання, А.І. Комарова зазначає, що у розвинених країнах світу статева дискримінація виявляється в ІЛР (ІЛР – індекс людського розвитку) в основному у сфері зайнятості та заробітної плати, коли жінка має менше двох третин можливості зайнятості чоловіка та приблизно половини його заробітку. Для зміни цієї ситуації необхідні ефективні програмні заходи, що впливатимуть на можливість збільшення доступу жінок до надійних джерел прибутку та економічних ресурсів, зменшенню їх завантаженості роботою всім ї, знищенню існуючих юридичних перепон для участі в суспільному житті. Самоорганізація і самовпорядкування життя українського суспільства на демократичних засадах потребує нового змісту всієї системи соціальних норм, що регулюють нові суспільні відносини, а також вдосконалення тих із них, що історично себе виправдали. З-поміж цих норм визначальне місце посідають правові норми - важливий чинник регулювання взаємин між статями в суспільстві. Тому в Україні нині триває розробка законів та інших нормативно- правових актів постійної дії, що закріплюють зміни у гендерних відносинах та спрямовують їх розвиток. Побудова українського суспільства на засадах соціальної демократії та її складової — гендерної демократії — неможлива без розвинутої правосвідомості громадян. Без неї права і свободи громадян не будуть реалізованими, а суспільство житиме за традиційними для України категоріями моралі. Зміни гендерної ролі жінки й чоловіка в перехідний період трансформують їх правосвідомість. Найбільшим підґрунтям для такої трансформації, для соціальних орієнтирів у перетворенні правового менталітету жінки і чоловіка є розвиток законодавства, гендерних його аспектів. Законотворчий орган України - Верховна Рада, якою вже напрацьовано багато законів і постанов, значною мірою діє на майбутнє, зокрема, на майбутні гендерні відносини. І це об'єктивний процес. Але є нагальна потреба створити такий правовий простір, в якому нові правові норми вже сьогодні забезпечили б розвиток статей як рівних і гендерних відносин як рівноправних. Правове становище сучасної жінки в суспільстві й сім'ї - соціальний індикатор розвиненості політичного, соціального і правового державного устрою. Ефективна політика рівноправності передбачає забезпечення рівноправності de е та вжиття заходів для створення справжньої гендерної рівноправності de о. Цього можна досягти як шляхом закріплення принципу рівноправності в основному законодавстві, такі прийняттям окремих антидискримінаційних принципів та правових норм. Ці напрями взаємодоповнюються. Встановлення рівних та антидискримінаційних принципів - важлива протидія інерції традиційного дискримінаційного мислення та традиційного ставлення до жінки.
На порозі XXI століття процеси рівноправності жінки і чоловіка в українському
суспільстві чимдалі зазнають європейських і світових впливів. Це насамперед вплив
міжнародного жіночого руху, світової інтеграції людства в усіх сферах життя, його
інтелектуалізації і гуманізації. Тому в законах закріплюється статус жінки й чоловіка, їхня
рівноправність як основне право людини, як умова правової демократії та вимога соціальної
справедливості.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал