Морщакова О. С. Історико-соціальні та правові аспекти гендерної рівності




Сторінка1/8
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.05 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

1
Морщакова ОС.

Історико-соціальні та правові аспекти гендерної рівності


Тема 1.
Культурне середовище як агент гендерної диференціації.

Питання рівних прав чоловіків і жінок у сучасній український державі й суспільстві є важливим та досліджується в контексті наукових досліджень у сфері філософії, історії, культурології, економіки, соціології як проблема гендерної (соціокультурної) рівності. Гендерна концепція у суспільних науках на сучасному етапі їх розвитку формується на типовому розподілі ролей між статями в суспільстві з усіма наслідками такого розподілу – політичними, економічними, правовими, соціальними, культурними, психологічними, які неминуче випливають із цього. Класифікуючи існуючи в історії філософії і культури ідеї, що торкаються розуміння соціальних аспектів статі, можна сформувати такі групи Мислителі, які визначали первинність чоловічої статі, ототожнювали чоловіка з людиною, тоді як жінку визначали як тілесний додаток до нього. Дані погляди служили обґрунтуванням патріархального домінування чоловіків в абсолютно всіх сферах суспільного життя. До таких філософів відносилися Августин Блаженний, Аристотель. У новий час представником такого підходу можна вважати З. Фрейда. Мислителі, які визнавали наявність відмінностей, але не вважали їх перепоною на шляху ствердження рівності статей. Відмінності були визнані на біологічному рівні, а принципи рівності утверджувалися на соціальному. Цей підхід був закладений відомим давньогрецьким філософом Платоном. Мислителі, що вважали поділ на статі недоліком людського роду і вбачали подолання статевих відмінностей у майбутньому як одну з ознак вдосконалення людини. Майже одночасно троє вчених розпочали займатися дослідженням матріархату та материнського права. До них відносилися шотландський дослідник права Джордж Мак–Леннан
(1827–1881), американський етнолог Люіс Морган (1818–1881) та швейцарський історик Йоган
Бахофен (1815–1887) (26, 11).
Гендерний розподіл в епоху античності
На початку формування держави як форми суспільної організації ідеологічною основою державної влади були міфи, в яких виникнення влади пов’язувалося з богинями. Збирання рослині землеробство, які здаються більш стабільним джерелом харчування, ніж полювання, та крім цього повага до материнства, призвели до того, що жінки стали більш шанованими членами громади. В культурі шумерів, яка вважається однією із найстаріших високорозвинених культур
Месопотамії (V тисячоліття до не, жінка мала високий статус. В багатьох музеях світу зберігається близько півмільйона глиняних експонатів, на яких знаходяться шумерські тексти. Вони є свідками високого статусу жінки у Шумері. Вчені-археологи також знайшли залишки матріархату і в європейський частині середземноморського регіону, а саме на острові Кріт. Етнографам відомі багаточисельні племена в Африці, у південній частині Сінайського півострова та, навіть, у Саудівській Аравії, де жінки займають у суспільстві почеснішу , ніж чоловіки роль чи навіть займають ключові позиції. Жінки також відігравали більш значну роль, ніж чоловіки у культурі Стародавнього Єгипту. Відповідно до єгипетської міфології, жінки заснували не тільки землеробство, алей культуру як таку. Ні водній з існуючий релігійне поклоняються такій кількості жіночих богів і жіночих стихій, як в Єгипті.

2 В Греції, здатність жінок до дітонародження розцінювали як зв’язок жінки з природою, але саме в часи античності розпочинається і закінчується перехід від античного культу родючості до культу раціональних богів. Одночасно з цим міфологія Давньої Греції подає наявну картину заміни жіночих богинь, що символізували зв’язок із природою і землею, чоловічими богами, які утверджують владу законів, що засновує людина. У грецькій філософії міцно закріпилася асоціація чоловічого з раціональним, а жіночого з емоційним. Саме Платон заснував концепцію душі і тіла, раціональності і емоційності, яка й стала домінуючою в західній філософії і певним чином конституювала жіноче. Але необхідно зазначити, що у своїх соціально–політичних роботах Платоні Піфагор виступали як егалітаристи по відношенню до жінок, за це дослідників і вважають першими в історії феміністами. В товариство, яке започаткував Піфагор, чоловіків і жінок приймали нарівні власність була спільною і спосіб життя також у всіх однаковий.
Відповідно до платонівського проекту державної системи обов’язкової освіти, піддається критиці відсторонення афінянок від можливості отримати освіту. Жінкам необхідно надавати повну рівноправність з чоловіками в усьому Те виховання, що робить із чоловіка доброго опікуна, зробить і добру опікунку з жінки бо первісна природа в них однакова. Видатний римський оратор, філософі державний діяч Цицерон, розмірковуючи проте, яким має бути найкращий державний лад, вважав, що Платон зробив помилки передусім утому, що навіть зберіг за жінками доступ до курію, дозволив їм воєнну службу, магістратури й імперії. Цицерон виголошує Яким нещасливим буде місто, що в ньому жінки привласнять собі обов’язки чоловіків. Абсолютно протилежними були погляди Арістотеля стосовно участі жінок у публічній сфері та в державотворчому процесі. Він ототожнює пізнання і раціональність з активним чоловічим началом, а хаотичну матерію як нижчу субстанцію – із пасивним жіночим. Аристотель вважав жінок нижчими істотами, це імпотентні чоловіки, тому що в них відсутній принцип душі, яку філософ визначає як раціональність. Самиця є самицею внаслідок того, що їй бракує певних властивостей, – казав Аристотель. – Ми повинні розглядати якості жінки як такі, що позначені клеймом природної недосконалості. Розподіл людей за статевою приналежністю, відповідно до Аристотеля, має зовсім не біологічні підстави, так як він не є необхідним для відтворення людського роду (при цьому він посилався на існування двостатевих самонароджуючих тварин. Водному з розділів “Політики, міркуючи провладні відносини та форми управління в родинному колі, Аристотель визначає, яке становище займає батько в родині, яке місце раба, дружини та дитини (чоловічої статі. Управляти невільними особами, зазначає Аристотель, це зовсім не те, що керувати вільними людьми керувати дружиною – це означає здійснювати політичну владу, з якої випливають відносини постійної нерівності управління дітьми, навпаки, можна назвати царськими, оскільки воно основане на прив'язаності та перевазі у віці. Таким чином, Арістотель заперечує платонівську теорію соціальної справедливості, визначає патріархальну сім’ю як необхідний елемент розвитку грецького міста–держави, а жінку виключає з публічної, громадянської та владної сфер. В часи античності, біологічно закладені особливості жінок визначалися як моделі
соціокультурного існування, які з них випливали. Вони оцінювалися як такі, які, безперечно, не лише обмежують або взагалі блокують можливості жінок у самореалізації в публічній сфері, а навіть не дають можливості розвивати риси, які необхідні для політичної та суспільної діяльності. Такий розгляд жіночої ролі був наслідком суспільного розподілу на приватний та публічний простір, що визначав розуміння сфер домогосподарства (oikos, або дім, сфера відтворення) і політики (polis, місто-держава, що організує виробництво) як споконвічно не співпадаючих. Лише публічна сфера передбачала реалізацію прав та свобод, які надавалися лише чоловікам як учасниками політичних процесів, тоді як домогосподарство було виключене зі сфери участі у прийнятті рішень. Підпорядкування жінок простежувалося не лише у публічній

3 сфері, ай у приватній. Остання розглядалась як другорядна, менш важлива, така, що не потребує кваліфікації, спеціальних навичок і здібностей. Розмежування жіночого й публічного, пояснювалося природною неможливістю жінок подолати своє біологічне призначення та пов’язані з ним обмеження, що постійно проявляються, утому числі і в їх економічній підпорядкованості. Таким чином, жінки не лише асоціювалися з приватною та другорядною сферою, а і активно виштовхувалися з публічної арени, члени якої негативно сприймали намагання жіноцтва досягти певного статусу. Вийнятками були лише випадки, коли жінка була коронованою або титулованою особою. Відповідно до положень римського права, жінки не могли зрівнятися з чоловіками у правовому становищі. В цей період вони знаходилася під постійною опікою свого чоловіка чи батька та істотно обмежувалася управо- і дієздатності. В період правління Юстиніана, були значно послаблені обмеження управо- і дієздатності жінки. Однак з його схвалення в Дигестах було записано За багатьма постановами нашого права жінки знаходяться в гіршому становищі, ніж чоловіки. В період рабовласницької держави жінка ніколи не займала рівного з чоловіком становища. Вона весь час знаходилась в залежності від батька, чоловіка, брата, опікуна та інших чоловіків. Мова йде не про традиційну моральну чи фактичну залежність, а про правову нерівність. Римляни цього факту і не приховували. В шлюбі, жінка могла зазнавати від чоловіка будь-яких покарань, а він міг витребувати її як річ) назад, коли вона без дозволу залишала його дім або навіть продати в рабство. Так які раби, діти та дружина були зовсім позбавлені правоздатності. Все майно, яке належало дружині до шлюбу або яке вона набувала за час шлюбу (наприклад, одержувала спадщину, автоматично переходило у власність чоловіка. Дружина не могла бути власницею майна тане могла бути суб’єктом цивільних правовідносин. Її повна безправність певним чином пом’якшувалася лише водному випадку – вона могла бути спадкоємицею після смерті чоловіка нарівні з дітьми та отримувати почесті, що виявлялися йому протягом життя. В римському праві, яке стосувалось шлюбних відносин, також були свої особливості, щодо ролі та статусу жінок. Існувало два види шлюбу – законний римський і шлюб, який укладався між перегрінами та іншими вільними людьми, які не мали права вступати до римського законного шлюбу. В свою чергу, римський законний шлюб поділявся на два види – це шлюб з чоловічою владою (cum manu) і шлюб без чоловічої влади (sine manu). Відповідно до першого виду, жінка повністю залежала від чоловіка або домовласника, якщо сам чоловік знаходився під владою батька. Вона мала статус дочки батьків свого чоловіка та повністю позбавляючись зв’язків зі своїми батьками, братами, сестрами та іншими родичами. В цьому шлюбі влада чоловіка була практично необмеженою. Але пізніше допускалась можливість укладення шлюбу, відповідно до якого дружина не підпадала під абсолютну владу чоловіка, а мала право проігнорувати його владу, тікаючи з дому натри добив кінці кожного року, прожитого в шлюбі. Саме так вона зберігала незалежність. Через певний час влада чоловіка послаблюється, це пов’язано з розвитком індивідуалізації приватної власності. В шлюбі дружина набуває певних правна сімейне майно та деякої особистої незалежності від чоловіка. В результаті цього на зміну шлюбу cum manu приходить новий – без чоловічої влади (sine manu), який вже в класичний період повністю ліквідує шлюб з повною чоловічою владою.
Отже, ще на ранніх етапах історії філософії були сформульовані дві абсолютно
протилежні позиції, що ґрунтувалися на дуалізмі душі і тіла, інтелекту і матерії, чоловіка і
жінки. Це обумовило особливий характер становища жінки в суспільстві специфічну форму її
залежності від чоловіка, відмінну від рабської, алей неподібну навіть статусу хлопчика. В
теоріях філософів, починаючи з античного мислителя Аристотеля, жінка є символом виключно
домашніх, сімейних відносини, вона виконує роль берегині приватних основ суспільного буття
чоловіків.
Тема 2. Соціальні аспекти статі в добу середньовіччя

4 Визнання християнської церкви як окремої інституції, абсолютно незалежної від держави та наділеної правом активно впливати на духовні запити людства, беззаперечно можна назвати найбільш революційною подією в історії Західної Європи, як щодо політичних реалій, такі щодо політичної філософії. Відповідно дохристиянського релігії, всі люди були рівними перед Богом та незалежно від статі визначалися рівноправними членами суспільства. Святий Павло, звертаючись до галатів, відкидає соціальні, етичні, та статеві відмінності між людьми : Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо всі ви один у Христі Ісусі. Та крім цього, служителі церкви поєднують у своїх роботах біблійні ідеї та ідеї грецької філософії таким чином, що дуалізм маскулінного і фемінного посилюється. Жінка символізує світ як такий і є абсолютною протилежністю трансцендентній сфері Розуму. Для Філона
Александрійського моральний прогрес означає духовне покорення руйнуючого впливу почуттів і тілесних пристрастей. А якщо останнє асоціюється з жінкою і жіночим, то на основі цієї алегорії виникає боротьба, необхідність подолання жіночого. Доброчесне життя, в якому Розум має перевагу над нижчими аспектами людського життя, відбувається як становлення маскулінного через пригнічення фемінного. Як зазначав Філон: Прогрес – це не що інше, як просування від жіночого до чоловічого, тому що жіноча стать, фемінне, є матеріальним, пасивним, тілесним і почуттєвим, у той час як чоловіче – є активним, раціональним і більш схожим з духовністю і думкою. Чоловіче – є більш домінантним, ніж жіноче, воно ближче до причинної діяльності жіноче – це неповне, підкорене, пасивне раціональне, розумне, духовне – чоловіче, ірраціональне – жіноче.
Ф.Аквінський, представник середньовічної християнської філософії, продовжує традиції
Св. Августина і Ф.Олександрійського, він зазначає на протистоянні між формою і матерією, душею і тілом, раціональністю і емоційністю, маскулінністю та фемінністю. В свою чергу,
Ф.Аквінський визначає, що жінка – це невдало зліплений чоловік, випадкова істота. В історії період середньовіччя ознаменований своєю жорстокістю і потворністю стосовно жінок. Робота під назвою Молот відьом (1487 р, авторами якої були монахи Я.Шпренгер та
Г.Інститорис, представила розгорнуту систему доказів справедливості морального пригнічення та фізичного знищення жінок на основі їх природної гріховності. Шпренгер і Інститорис запевняли, що жінки маловірні, тобто їх віра в Бога неабсолютна, доказом цього є сама етимологія слова femina, яке нібито походить від Fe (Fides – віра по–латині) та minus (менше, а це означає, що вони частіше підпадають під дії диявола і є носіями і причиною зла на землі. Тому так зване полювання на відьом пізнього середньовіччя коштувало життя кращій частини людства, причому співвідношення вбитих жінок і чоловіків того періоду оцінюється дослідниками як 100:1.
Отже, влада церкви та феодалів, що базувалася на насильстві, пригніченні та підкоренні,
базувалась на цінностях, які не вписувалися в структуру загальнолюдських гуманних цінностей,
які відкинули не тільки жінку, ай усе людство в темряву страху та жорстокості. В часи
античної філософії були закладені основи диференціації раціонального і природного,
маскулінного і фемінного як базових культурних символів, а у філософії середньовіччя ці ідеї
знайшли свою підтримку.
Тема 3. Гендерне питання у філософії Нового часу
Сформована в Х ст. філософія Нового часу була іншою, відмінною від античної та середньовічної. Тогочасна концепція пізнання мала безпосередній вплив на статус жінки в суспільстві. В загальному вигляді ця різниця полягала в наступному якщо в античній філософії завдання Розуму визначалось як роздуми просвіт, то для Ф.Бекона, англійського філософа Х ст., основоположника науки Нового часу, Розум – це інструмент виміру, дослідження, вивчення і контролю над природою, яка ніби організована відповідно до законів механіки. Ф.Бекон аналізує природу не за аналогією з організмом, а за аналогією з машиною, що утверджує принцип домінування над природою, підкорення і володіння нею. Так, античне розуміння знання як блага замінюється у філософії Ф.Бекона на твердження проте, що знання – це сила, яке він

5 конкретизував у своєму Новому Органоні”. Отже, у період Нового часу набуває розвитку уявлення про полярну опозицію, різку протилежність раціонального і природного, духовного і тілесного. Філософ Каролін Мерчант назвала такий підхід смертю природи. Якщо у античних і середньовічних релігійних філософів природа визначалась хоча і як нижча сфера у порівнянні з Розумом і Духом, але все ж була чимось цілком живим, повним ірраціональних сил, то у Бекона природа – це щось механічне, мертве і бездушне. Домінування над природою призводить до екологічних проблемі може обернутися небезпекою загибелі самого людства, а знання та наука, вважає Мерчант, дегуманізується. Таким чином, стає очевидним, що ідея домінування над
природою, її підкорення призводить до культу сили, породжує ідеологію домінування чоловіка в
суспільстві, подальшого приниження жінок та відсторонення їх від влади.
Розвиток ідей про необхідність звільнення Знань і Розуму відбудь яких асоціацій із поняттям Матері–Землі, чоловіка та його розуму від Природи, продовжує Р.Декарт.
Картезіанство затверджує нову маскулінну теорію пізнання, в якій відчуження від природи стає позитивною епістемологічною цінністю. Сформовано новий світ, в якому все геніальне та креативне відноситься до Бога, до маскулінного раціонального Духу, а нежіночої плоті світу. Девіз Бекона, що знання – це сила, який в повній мірі підтримував Декарт та інші філософи тієї епохи, був притаманний і Т.Гоббсу, який зазначив на початку твору Про тіло, що своїми значними успіхами людство зобов’язане техніці. Але важливо відзначити, що погляди Гоббса на питання причетності жінок до владних структур в деякій мірі відрізнялися від загальноприйнятих стосовно чоловічого домінування у суспільстві. У третій частині Про громадянина, трилогії Основ філософії, він розглядає проблеми статевої нерівності, праві влади батьків, моралі патріархального царства природна нерівність сил чоловіка та жінки не настільки велика, щоб чоловік міг отримати владу над жінкою, не вдаючись до війни, крім того, не викликає протиріч, і звичай, тому що жінки, зокрема амазонки, колись вели війни проти своїх ворогів і самі вирішували, що їм робити зі своїм потомством, та й нині в багатьох місцях жінки мають верховну владу.
У філософії Нового часу залишались актуальними раціонально–маскулінні принципи
західноєвропейської науки, що призводило до пригнічення фемінного іще активнішого
домінування жорсткої сили, чоловічого.
Французька революція 1789 р, метою якої була реалізація ліберальних ідей, надала жінкам навіть меншу кількість прав та свобода ніж в них було до її початку. Розподіл суспільства на правителів і підлеглих набував очевидного соціогендерного забарвлення. Жінок замикали всім ї, обмежуючи лише господарським життям та надаючи їм підпорядковану роль. Навіть для просвітителя і демократа Ж.Ж.Руссо, в розумінні якого природа є дійсною цінністю, жінка, що подібна природі, все ж є нижчою істотою в порівнянні з чоловіком. На думку Руссо, лише чоловік, який немає достатньо тісного зв’язку з природою, за допомогою розуму здійснює інтелектуальний шлях підсилення в собі справжньої людської природи, що і робить його дійсно моральною істотою. При цьому він вважав, що пристрасті, які ототожнюються з жінками, – це серйозна загроза громадянському суспільству. Навіть доброчинність, яка пов’язана з жіночими материнськими почуттями, може нести загрозу правильному функціонуванню держави. В німецькій філософії формується подібна тенденція. Її представниками є Ф.Ніцше, І.Кант,
Г.В.Ф.Гегель, А.Шопенгауер та інші.
І.Кант був одним з тих, хто підтримував ідею про більш низькі ментальні здібності жінок. Відсутність абстрактного мислення сприяє розвитку в жінках чуттєвості, смаку, почуття прекрасного, практичності. У сімейному житті, що є важливим елементом функціонування суспільства, чоловік урівноважує жіночі недоліки і таким чином створюється гармонійна пара, в якій чоловіче і жіноче начало виконують взаємодоповнюючу роль. Тут, які у західній інтелектуальній традиції, фемінне сприймається через статус нижчого, неповноцінного, другорядного відносно до маскулінного.

6 Так, які І.Кант, Г.Гегель виводив жінок і пов’язані з ними форми буття й свідомості за сфери громадянського суспільства і моралі. Розглядаючи сім’ю у Феноменології духу, він визначив її як нижчу стадію громадянського суспільства, так як відносини уній формуються між родичами покрові, а не між громадянами. За Гегелем, це - нижчий світі саме тому, що жінки не визнавалися громадянами, це – світ жінок. Яку Гегеля, такі у Руссо, підхід до розуміння фемінності має подвійний зміст. З одного боку, це – раціоналізація вилучення жінок і жіночого з соціокультурної сфери. Основою їх розвитку – є почуття, а нерозуміння універсальності, тому фемінне, відповідно до Гегеля, є загрозою громадянському суспільству. З іншого боку, існування та функціонування нижчого жіночого світу – це важлива складова частина громадянського суспільства, так як цей світ дозволяє чоловікам розвиватися як самосвідомим етичним істотам. В результаті цієї подвійності формується ідея про пригнічення фемінного і відсторонення його в приватну (нижчу) сферу.
Ф.Ніцше розробив свою концепцію з цієї проблеми. Вона складається з двох аспектів. Перший – це концепція влади, другий - зневага до жінки та відсторонення її від влади. Ніцше аж ніяк не схиляється перед державою. Він затятий індивідуалісті вірить у героя, у могутніх людей. Він прагне, щоб господарями землі стала міжнародна каста правителів, нова, широка аристократія, заснована на найсуворішій самодисципліні, за цієї влади воля філософів, наділених силою, і митців тиранів утвердиться на тисячі років. Філософія Ніцше певною мірою трансформована в опозицію сильні чоловіки – слабкі жінки. В етиці Ніцше простежується зневага до жінки Все, що розбещує, пом’якшує і ставить попереду народ або жінку, діє на користь загального виборчого права – тобто панування нижчих людей. У книзі Так казав Заратустра” Ніцше стверджує, що жінки нездатні до дружби
– вони й досі ще кішки й птахи, або ж у кращому разі корови. Чоловіка слід виховувати для війни, а жінку – для відпочинку воїна все інше – глупство”. Якщо звернути увагу на цей один з досить жорстоких афоризмів про жінку, то цей відпочинок воїна має бути вельми незвичайним Ти йдеш до жінки Не забудь канчука. В контексті марксистської філософії взаємопов’язаними можна назвати категорії жінка і влада. Не беручи до уваги домінування зазначених принципів, з початку ХVIIІ століття західна думка створює нові підходи до оцінки самого принципу статевої диференціації. З’являються нові ідеї проте, що культурним ідеалом є об’єднання двох онтологічних принципів маскулінного і фемінного, асоціальною нормою – рівність жінок і чоловіків у суспільстві
. Поява даного підходу пов’язана з розповсюдженням просвітницьких і соціалістичних ідей, розвитком ліберальної філософії і теорії громадянських праві звичайно з хвилею буржуазно–демократичних революцій в Європі. Філософський доробок марксизму з цієї проблеми є досить суперечливим. З одного боку,
К.Маркс фактично відійшов від західної філософської традиції, що розглядає матерію як пасивну субстанцію – за Марксом, матерія активна, а отже буття визначає свідомість. Так як, матеріальне в західній інтелектуальній традиції завжди ототожнюється з фемінним, можна було б припустити, що Маркс визначає пріоритетним фемінне в культурі. Хоча, дане твердження було б в певній мірі перебільшеним, тому що Маркса – революціонера більше цікавив некультурно символічний, асоціальний аспект гендерної диференціації суспільства. Марксу соціальній філософії дотримувався теорії утопічного соціалізму та підтримав ідею емансипації жінок. А дискримінація жінок в класичному марксизмі розглядається як окремий вияв класової стратифікації.
Ф.Енгельс більше уваги приділяє цьому питанню. Він докладно досліджує історію і соціально–економічні основи дискримінації жінок з позицій класового аналізу. Таким чином, жіноча дискримінація розглядається як різновид пригнічення особи в антагоністичному класовому суспільстві, а способом її подолання може бути лише революція і побудова соціалізму. Енгельс проголошує, що внаслідок економічної залежності жінок від чоловіків відбулася всесвітня історична поразка жіночої статі. В ранній роботі Маркса і Енгельса Німецька ідеологія йдеться про нерівний розподіл праці та привласнення його продуктів про власність, витоки і первинна форма якої з’являється всім їде жінка і діти – кріпаки чоловіка.

7 Кріпацтво всім ї – щоправда, ще дуже примітивне і приховане – це перша власність, що являє собою розпорядження чужою робочою силою.
Отже, Марксі Енгельс торкаються питань гендерної стратифікації суспільства. Вони
доводять, що співвідношення влади і власності мають не лише класовий, алей гендерний
характер. Побудова патріархальної сім’ї в якій жінки та діти і кріпаки стали власністю
чоловіків, була тільки початком формування патріархальних соціальних структур. До того ж,
якщо кріпацтво як засіб організації суспільного виробництва з часом відпав, то закріпачення
жінок всередині сім’ї існувало протягом століть навіть найбідніший чоловік так чи інакше
привласнював усім ї і через сім’ю велику частину праці, часу, сил жінок. Таким чином,
співвідношення влади та власності мають, не лише вертикальний (за Марксом класовий, ай
“горизонтальний”, або гендерний характер.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал